Маловідомий чернігівський полковник Стефан Краснобашта

Размещено на http://www.allbest.ru

Маловідомий чернігівський полковник Стефан Краснобашта

Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства іме- ні М. С. Грушевського Національної Академії наук України (м. Київ, Україна).

pr. Mytsyk Yurii A. - Doctor of Historical Sciences, Professor, Chief Scientist at the M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine).

LITTLE-KNOWN CHERNIHIV COLONEL STEFAN KRASNOBASHTA

The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation two archi- val sources at once, which shed light on some facts of the biography of one of the lit- tle-known Chernihiv Cossack colonels - Stefan Krasnobashta. The research methods were selected in accordance with the set goal on the basis of the principles of objectiv- ism and scientificity. The method of analysis and induction was mainly used to interpret archival texts. The scientific novelty lies in the fact that the information introduced into scientific circulation helps to significantly supplement the biography of Chernihiv Colonel Stefan Krasnobashta with new facts. Conclusions. The publication acquaints with the text of two archival sources: Stefan Krasnobashta's merchant in 1660 and the decision of the Lubny city government in 1667 on the demarcation of city and monas- tery estates, which mentioned Sich (in this case «Sich» is a plot of forest intended for felling) bought monks «at the Krasna Bashta on Bulatka». After analyzing the above documents, it was possible to gather information about the colonel's real name (he was referred to as «Bozkan» or «Bazkan»), marital status and education. We will add that the register of the Zaporozhian Army of 1649 does not mention Bozkan-Krasnobashta. We also made an attempt to determine the term of this Chernihiv colonel. The beginning of his command of the Chernihiv Regiment was to begin somewhere in the second half of 1663 - early 1664, and no later than March 13 (3) 1665 he had to leave this work.

Key words: Chernihiv colonel, Chernihiv regiment, Stefan Krasnobashta.

Метою публікації є введення до наукового обігу одразу трьох архівних джерел, що проливають світло на окремі факти біографії одного з маловідомих чер- нігівських козацьких полковників - Стефана Краснобашти. Методи дослідження добирались відповідно до поставленої мети на основі принципів об'єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та індукції для інтер- претації архівних текстів. Наукова новизна полягає в тому, що введена до нау- кового обігу інформація допомагає суттєво доповнити життєпис чернігівського полковника Стефана Краснобашти новими фактами. Висновки. Публікація зна- йомить з текстом двох архівних джерел: купчою Стефана Краснобашти 1660 р. та рішенням 1667 р. лубенського міського уряду в справі розмежування міських та монастирських маєтностей, де згадувалася січ (у даному випадку «січ» - це ділянка лісу, призначена на вирубку), куплена ченцями «у Башти Красной на Бу- латци». Проаналізувавши вищеозначені документи, вдалося зібрати інформацію щодо справжнього прізвища полковника (він згадувався як «Бозкан» або ж «Баз- кан»), сімейного стану та освіченості. Додамо, що про Бозкана-Краснобашту не згадує реєстр Війська Запорозького 1649 р. Також нами була здійснена спроба визначити час каденції цього чернігівського полковника. Початок його керування Чернігівським полком повинен був починатись десь у другій половині 1663 - на початку 1664 р., а вже не пізніше 13 (3) березня 1665 р. він повинен був полиши- ти полковництво.

Ключові слова: чернігівський полковник, Чернігівський полк, Стефан Красно- башта.

чернігівський полковник краснобашта

Ще 1978 р. я звернув увагу на рукописну віршовану хроніку 1648-1681 рр., яку закінчив писати у 1682 р. незнаний подільський шляхтич, очевидно, споло- нізований українець. Вона написана польською мовою, хоча в ній трапляється багато українізмів, а в центрі уваги автора перебуває Національно-визвольна вій- на українського народу 1648-1658 рр. і Руїна. З часом я практично видав усю хроніку в перекладі українською уривками в різних виданнях.

В описі походу військ Речі Посполитої на Лівобережну Україну невідомий автор зупиняється на взятті Коропа, Новгорода-Сіверського, Салтикової Дівиці, облозі Глухова. Він вороже ставиться до українських повстанців і, зокрема, ак- тивно вживає гру слів, алегорії тощо, щоб ще більше принизити їх. Так, в опи- сі спротиву Салтикової Дівиці, яка відчайдушно боронилася перед польськими карателями, його ненависть до бунтівного міста вилилась у такий, наприклад, фрагмент (подаємо його не повністю):

A, то ти така, красулю, сказав, така з тебе Дівиця,

Замість кришталю - шинкарська і гультяйська з тебе скляниця; Замість ароматної троянди - бур'ян смердючий, кропива жалюча, М'ята, роздута бунтівничою заразою, справжня повія[…].

Автор смакує штурм містечка й різанину, яку влаштували тут карателі. Але нас у цьому описі особливо зацікавила одна звістка: Салтикову Дівицю він зви- нувачує в тому, що «сходишся в одно з Брюховецьким, там же до Червонобашти, Taкі такій, які смакують, дати теж червоної пасти»1.

У «ліхтарику» на маргінесах уточнено: «Bruchowecki i Czerwo[na] Baszta - naprzedniejsza starszyna zadnieprskich», тобто «Брюховецький і Червона Башта

головна старшина задніпрських (козаків)». Ця частина хроніки була нами на- друкована, але дивне прізвище козацького ватажка не виходило з голови, бо жод- них даних про нього не було виявлено в джерелах та літературі. Щоправда, у довіднику американського дослідника українського походження Джорджа (Юрія) Гаєцького знаходимо з посиланням на М. А. Максимовича вказівку на чернігів- ського полковника Тихона (Тихонія) Красна-Башта, каденція котрого припадала приблизно на 1665 р.2 Це виглядало досить непевно, і такий знавець козацької ге- неалогії, як передчасно померлий Володимир Кривошея, не подав його в списку чернігівських полковників у першому виданні своєї праці3. Між тим, І. Л. Бутич видав цінний том документації гетьманів і полковників Гетьманщини часів Руї- ни та навів у ньому два універсали чернігівських полковників: Стефана Красна Башта від 29 (19) березня 1664 р. з табору у Яриловичах і Демка Многогрішного з Чернігова від 13 (3) березня 1665 р.4. Першим чернігівські музики звільнялися від обов'язку сплачувати побори для міського скарбу, оскільки вони здійснювали внески на Церкву. Другим Д. Многогрішний підтвердив цей універсал попередни- ка, якого й згадує у своєму універсалі. Ця згадка змусила В. Кривошею вставити ім'я Красної Башти у друге розширене видання своєї книги5. Потім мені вдалося виявити універсал гетьмана Данила Апостола від 3 вересня (23 серпня) 1732 р., у якому знову йшлося про чернігівський цех музик і підтвердження їхніх приві- леїв, які були надані чернігівськими полковниками, «а именно Стефан Красний башта, Демян Игнатович, Василий Борковский, Яков Лизогуб, Евфим Лизогуб»6. Готуючи до видання копійну книгу «книгу-архів» Спасо-Преображенського Мгарського монастиря, що під Лубнами, я наштовхнувся на унікальний документ (№2). Це купча самого Стефана Красної башти від 20 (10) липня 1660 р. Вона цінна тим, що проливає трохи світла на цю особистість. Виявляється, «Красна Башта» - це прізвисько, а не прізвище! Власне купча й починається безпосеред- ньою вказівкою на справжнє ім'я майбутнього чернігівського полковника: «Я, Стефан Бозкан, прозвиском Красний башта». Щоправда, він названий на початку купчої БОзканом, а наприкінці документа - БАзканом (це може бути й описка ко- піїста ХVІІІ ст.). Далі чітко говориться, що Бозкан є лубенським жителем і, вид- но, проживав тут досить довго, оскільки мав і продавав ігумену монастиря о. Вік- тору Загоровському власний хутір під Лубнами, який стояв при впадінні дуже маленької річки Булатця (всього 18 км) в Сулу. Цей хутір свідчив про заможність Бозкана, оскільки він мав, крім землі, «пастовник окопаний, луг, сіножать, ставок з греблею», а далі описуються кордони хутора7. Продав його Бозкан (Красна Баш- та) за 80 золотих. Є вказівка й на сім'ю майбутнього полковника. Він мав дружи- ну та дітей. Був Бозкан неписьменним, і за нього підписав (за його проханням) писар Іван «Василиевич». Про те, що він був неписьменний, прямо говориться в цікавому документі липня 1660 р. (наводиться нижче під № 1). Тут йдеться про те, що житель села Пісок під Лубнами йде на Січ, а повну амуніцію для нього дав Мгарський монастир. За це він дарує обителі свою нерухомість. Під цим до- кументом підписалися, зокрема, і лубенський полковник Стефан Шамлицький (у 1663 р. буде страчений з іншими прихильниками Якими Сомка після ніжинської «Чорної ради» з наказу гетьмана Івана Брюховецького), і рукою писаря Стефан «Красний Башта», причому якась його посада у Війську Запорозькому не вказана. Але з великою долею вірогідності можна сказати, що він походить з козаків. В іншому документі - рішенні лубенського міського уряду в справі розмежування міських і монастирських маєтностей (березень 1667 р.) згадувалася січ (у дано- му випадку «січ» - це ділянка лісу, призначена на вирубку), куплена ченцями «у Башти Красной на Булатци»8. Цікаво, що в купчій названий в якості свідка Іван Кулябка (родоначальник відомого козацького роду Кулябок), значний лубенський міщанин. У другому документі згадано «товариша войскового, обивателя лубен- ского Михайла Кулябки», якого видатний знавець української генеалогії Вадим Модзалевський відніс до числа тих, котрі «в роспись не вошли», тобто невідомо, як він був пов'язаний з основною гілкою роду9. Додамо, що про Бозкана-Красно- башту не згадує реєстр Війська Запорозького 1649 р.

Залишається визначити термін каденції Бозкана-Красної башти. В. Кривошея подає, що його попередником був Тихін Гаврилович (?-1663 р.-?). Десь у дру- гій половині 1663 - на початку 1664 р. його замінив Бозкан, але вже не пізніше 13 (3) березня 1665 р. чернігівським полковником став Дем'ян Многогрішний. Якщо його вибір Бозкана полковником, очевидно, був визнанням його заслуг на ратному полі, то пояснити, чому він був зміщений з посади і чому згадки про нього зникають з джерел, достатньо важко. Врешті, такою була доля переваж- ної більшості полковників тієї доби, не кажучи вже про сотників. Так, у Богдана Хмельницького було близько 200 полковників, але більш-менш повні відомості знаходимо тільки щодо десятої їх частини. Своєрідним рекордсменом серед них є чернігівський полковник Мартин Небаба, котрий залишив по собі п'ять (!) листів. Залишається й далі посилено працювати в архівах у надії, що біографії полковни- ків будуть хоч трохи прояснені.

№ 1 1660, квітня 18(8). - Мгар. - Дарча.

«Запис Федора Толоченка, жителя пісковского, на двор, стоячий у Пісках, и луг дубовий и все поле свое пахатное.

Року тисяча шестсот шестдесятого мсця априля 8 дня.

Я, Федор Толоченко, обивател пісковский, ознаймую сим доброволним за- писом моїм кожному, о том відати потребуючому тепер и в на потомние часи, иж зоставши при боку отцу Загоровского, игумена мгарского, умислилем себі послужити Войску Запорожскому на Запорожю, а не маючи чим бы ся могл зарятовати на борошно, яко и на иншие потребы козацкие, просилем его млсти отца Загоровского, жебы мене з потребі моей порятовал. Теди он, добродій мой, ставши ласкавим, во всем, иле толко чего потребовалем вигоди, давши мині на- перед коня в шерсти вороного, з кулбакою, возом, хомутом и борошном всяким в полтораста золотих, казан курінний в осми копах, мушкет з рогом и шаблею в десяти копах, сукен пара фалендишових талярей двадесят, порух в осми золотих, кобеняк в двох талярах, пара шапок, една соболцевая в двох талярах, а другая завойковая в двох золотих, портки фалендишовие зол[отих] осім, ботов пар дві чтирі золотих и гроши готовий (!) на дорогу двадцят талярей. Што все чинит на золотих триста и тридцят. Которое то добродійство отца игумена и братиї мнстира Мгарского винен зостаю, если мене Гсдь Бг в Войску запоможет, не чим иншим, толко власним добром моїм з праци моей у Войску Запорозком набытим, заплатити, винювши тое, если бы сме[р]т люб в дорозі, люб в Войску, того скут- ком мині виконати, а отцем мгарским уїститися не допустила. Теди всі кгрунта мої власние дідизние и отцевские никому не пенние и не заведенние, але власне на мене, потомка их, спадаючие и мині от обоїх персон лекгвание, превелебному в Бгу его млсти отцу Викторови Загоровскому, игуменови мнстра Мгарского, яко и сукцессором его и братиям по них наступуючим, вічними часи записую. Ко- торие так ся в собі мают: кгрунт пляцовий з дворищем окопаний на Пісках под Лубнями. При котором гай дубовий, в тм же окопі, ту теж и поля пахалние, зараз за окопом лежачие з едной сторони над островами от поля за Сулою будучими, а з другой сторон, взявши от ворот царини ншой пісковской, с которих дорога идет к Лубням аж до могили Маліевой, и ввесь тот кут, прозиваемий Толочковский, власний мой (если бым не могл такових доброчинностей отцу игумену и братиї з праци моей войсковой вистатчивши заплатити) в вічност мнастиреви Мгарско- му отдаю и сим доброволним записом моим стверджую, абы и по смерти моей за дшу мою на том стом місцу гсда Бга прошено. До которих кгрунтов втручатися з приятелей моїх, близких и далних, юж нихто не повинен и жадной турбациї в уживаню оних не мает чинити. Але волно им яко свої власние кому хотіти дати, даровати албо и продати и на який колвек свой пожиток обернути. На що для далшой памяти и віри даю им сей мой запис з подписом руки моей и притисне- нием печати мнастирской при битности на тот час его млсти пна Стефана Шам- лицкого, полковника лубенского, пна Игната Вербицкого, пна Андрія Пирского и пна Стефана Красного Башти и инших людей зацних и віри годних немало.

Діялося в мнастиру Мгарском року и дня вишменованного. В подлинном таков подпис:

Яко не уміючий писати, просилем того писара о подпис руки моей, которий и подписал: Звишменованний Феодор Толоченко, рука власная.

Иеромонах Виктор Загоровский, игумен мгарский, з братиею.

Стефан Шамлицкий, полковник Войска его црского пресвітлого влчства Запо- розкого лубенский, рука власна.

Яко не уміючий писати, того просилем писара о подпис руки Игнат Вербиц- кий.

Устне упрошоний о подпис руки през того ж писара подписуюся Андрей Пир- ский.

На том же и я, Стефан Красний Башта, через писарскую руку подписуюся».

(Арк. 77-78. - Внизу документа намальовано три кола, всередині яких написано: «місто печати»)

№ 2 1660, липня 20(10). - Лубни. - Купча.

«Запис данний от Стефана Красной башти, жителя лубенского, на проданний от него ж футор до обители Мгарской, який есть под Лубнями на речці, усті Булатца.

Я, Стефан Бозкан, прозвиском Красний башта, обиватель лубенский, чиню відомо сим моїм доброволним писанием кождому, кому би о том відати потреба належало, ижем продал у вічность пустил футор свой власний купленний, ни в чом никому не пенний и не заведенний, лежачий под містом Лубнями на реци усті Булатца, вишей футора чернецкого монастира Мгарского, от Калинового рову. В котором футори якие суть пожитки и грунта, пастовник окопаний, луг, сіножать, ставок з греблею и починается от вершини ставка аж до дороги міской, идучой долиною, зо всім тим, щом ся сам уживал, в Бгу превелебному гспдну отцу Виктору Загоровскому, игуменови обители Спаса манастира Мгарского, и всей еже о Хрсті братиї за певную сумму грошей золотих осмъдесят сполно. Которому варую сим моїм писмом, иж не повинен уже буду до того футора и продажи моей впоминатися и перешкоди чинити так я сам, жона и потомкове мої, так же с приятелей моїх кревних, близких и далних, вічними часи. Волно звиш менованному гспдну отцу игумену и всей еже о Хрсті братиї будет дать кому продать, даровать, на свой пожиток оборочать и як хотя диспонувати, яко своїм власним вічними часи. На що для ліпшой віри и певности и далшой памяти даю сие мое доброволное писанне при людеї добрих и віри годних, то ест при битности пнов Родиона Логвиновича, Игната Вербицкого, Ивана Костюченка, Ивана Трохимовича, Грицка Яковенка, Ивана Кулябки и при їних людех добрих на тое свідомих с подписом руки моей и притисненнем печатки.

Діялося в Лубнях 20 іюля 1660 року. В подлинном подписано тако:

Яко не уміючий писати, упросилем о подпис руки своей Стефан Базкан, рука власна.

Иоан Василиевич, писар того запису, рука влас[на]».

(Арк. 263 зв.-264. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «місце печати». Другий, дещо скорочений список цієї купчої міститься у виписі з лубенських міських книг, там само на арк. 295 зв.- 296 зв. Там містяться важливі уточнення, насамперед: «Я, Стефан Бозкан, прозвиском Красний башта, козак и обиватель лубенский». Кінчається цей список в інший спосіб: «Мы теди, вишменованний уряд казали оную справу до книг міских ратушу лубенского записат и есть записано. З которих и сей екстракт под печатю міскою радецкою и з подписом руки писарской казали видат. Писан в ратушу лубенском. Стефан Григориевич, писар лубенский, рука власна»).

№ 3

1667, березня 23 (13). - Лубни. - Рішення лубенського уряду в справі кон- флікту щодо маєтностей. Гладкий, Стеблівець-каденція.

«Екстракт з книг міских лубенских сторони ограничення грунтов манастир- ских и міских лубенских, тож и поміркованне жителей лубенских з законниками мгарскими.

Випис з книг міских ратуша лубенского року 1667 мця марта дня третегонад- цет.

Великого гсдря нашего его царского пресвітлого влчства перед нами, дво- рянами Петром Михайловичем Забілою, судиею Войска Запорожского енерал- ним, Богданом Василиевичем Щербаком, полковником Войска Запорожского лубенским, Стефаном Прокоповичем Гречаним, зесланими от пна гетмана Ивана Мартиновича Бруховецкого на инквизицию в Лубні, жеби превелебного гспдна отца игумена манастира Мгарского и его братию посполу из лубенскими обще жителмы до згоди привели ведле ограничення грунтов монастирских и міских. Що ми, знесшися в едну думу от его царского пресвітлого влчства дворянином и воеводою лубенским Фтомою Ивановичем Бибиковим на тое, и зсилаемо от боку своего Януша Михайловича, есавула полку Лубенского, и товариша войскового обивателя лубенского Михайла Кулябки, Трохима Корзуного зятя, а пн воевода лубенский от боку своего тож зослал Парфена Жданова, а отц игумен свого [е] конома монастирского, що без жадной турбацей згоду промежку собою як отц игумен и всі обиватели лубенские, взявши прощение, получили и що належитое к манастиру Мгарскому ліси, лани и иле що мнстирского находится в якой стороні же, що давно позаймали албо и покуповали, все при монастиру міет оставати часи вічними. А що сего року Филоновщину ново зарубали, тое от себе пущают місту, повідаючи если би, мовит, ми знали, же то пенное, ми би того не займали и в том ні в чом не били спротивними, але от себе доброволне попустили вниз зась міста як Лисая гора, где за кнзя Вишневецкого Бардадини владновали любо огородами, лісом, луками. На то показовал отц игумен універсали от антецессоров нших, славного гетмана Войска Запорожского славной памяти Богдана Хмелницкого и Юрия Хмелницкого и боярина и гетмана Ивана Мартиновича Бруховецкого и от его царского пресвітлого влчства жалованную грамоту оние універсали потвер- жаючи. Що игумен и братия монастиря Мгарского чужого (?) найменшо в нем не міют привлащат, а на том жити міют, що Бардадини держали, болшей не при- ймаючи, ани теж уменшаючи. Тож що січ купили у Башти Красной на Булатци, и в Хомихи, и Михайла Лукашенка, в тое пнове лубенци як козаки, и мужики, и мещане як тое, що купленное и Бардадини держали, не міются втручаты вічне. А зась що из Вязовця села ускаржались за луку и изы, тое отц игумен от себе отпус- кает и хто чим владіл за Бардадинов, того не міют воймовати и тие ж їзов чотири Грицкових Голяченкових против дворця монастирского, тими езами Голяченко міет владнут, едно жеби в монастирском лісі шкоди не чинил найменшой. А если би щонайменшую шкоду вчинил в лісе от изов преч. Трохиму зятю Корзунову отміну за его ниве міют дати. А що недостанет нивя, міют грошми доплатити. Що обі стороні як превелебний отц игумен з братиею и з обще жителми лубенскими, як козаки и мещане, просили нас, абисмо их згоду вечистую для ліпшой памяти до книг міских лубенских записати, що есть и записанно. С которих то книг и тот випис екстрактом есть виданний при печатех нших звиш менованних персон с подписом рук.

Писан в Лубнях року и дня виш писанного.

По написанню сего писання просили нас помененние обще жители лубенские, аби есмо посполу из превелебним гспдном отцем игуменом и братею его поло- жили заруки, що и покладаем. Если би мещане лубенские оную справу знови- ти, жеби міли в грунта монастирские втручатис и манастиру лубенские мещане міли у их грунтах утиски чинити, на великого гсдря вини повинни будут тисечу талярей заплатити. А если би теж превелебний отц игумен и братия мнстира лу- бенского міли утиски мещанам лубенским в их грунтах чинити, любо би и най- меншую поносили от мнстира кривду, повинни тож заплатити заруки на пна и пастира тисячу талярей вини. Если би міли коло манастира болшего приймати як тепер остает и теж если би міли болшей к Бардадинскому приймати, ниже що Бардадини давали, тую ж вину повинни будут заплатити, як вижей положилося в сем писмі. Що и то про памят казалисмо записати.

В подлинном подписано тако:

Великого гсдря ншего его царского пресвітлого влчства дворянин и судия

Войска Запорожского енералний Петро Михайлович Забіла. Сам писма не вмів- ши, вмісто мене писар руку приложил.

К сему екстракту Стефан Прокофиевич, висланний, вмісто его млсти боярина и пна гетмана руку свою приложил.

Великого гсдря нашего его царского пресвітлого влчства дворянин и вірного Войска Запорожского полковник лубенский Богдан Василиевич Щербак.

При мні Фтомі Ивановичу Бибикову сяя справа била и руку приложил».

(Арк. 264-266. Внизу документа намальовано два кола, всередині яких написано: «місце печати міской лубенской», «місце печати судейской ене- ралной»).

Размещено на Allbest.ru