Музеї Ізмаїльської області як інструменти формування и поширення радянської офіційної пам’яті в повоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Музеї Ізмаїльської області як інструменти формування и поширення радянської офіційної пам'яті в повоєнний період

Віктор Дроздов

кандидат історичних наук, доцент



Анотація

На основі вивчення широкого кола архівних джерел розкрито утворення та діяльність музейних установ на території Ізмаїльської області в післявоєнний період (1945-1953 рр.). Актуальність дослідження полягає у визначенні ролі музеїв у радянській політиці пам 'яті на новоприєднаних українських територіях, зокрема Південній Бессарабії. Охарактеризовано умови, у яких функціонували музеї Української РСР під час ідеологічних кампаній кінця 1940-х - початку 1950-хрр., їхній вплив на зміст музейних експозицій, що мали відображати офіційні радянські наративи. Розглядаючи музеї як місця пам 'яті, автор висвітлив процес утворення Ізмаїльського обласного краєзнавчого музею у м. Білгород-Дністровському й Ізмаїльського музею О. В. Суворова, специфіку діяльності відповідно до профілів музеїв та визначив їхню роль у конструюванні й поширенні радянської версії минулого Південної Бессарабії. З'ясовано, що в умовах посилення ідеологічного тиску музеї оновлювали експозиції та активізували масово-політичну роботу з населенням, виступаючи інструментами радянської політики пам 'яті. Музейні наративи не лише пропагували радянський спосіб життя, а й формували нову історичну пам 'ять, в основі якої були міф про російську військову славу та культ пам 'яті Суворова. Ідеологічна складова діяльності музеїв простежувалася в тематиці виставок, лекцій та інших заходів, що дозволяло владі використовувати музеї в агітаційно-пропагандистській роботі. Водночас, як свідчать архівні матеріали, унікальним колекціям та пам 'яткам місцевого значення, зокрема Білгород-Дністровській фортеці, приділялася незначна увага. Постійні контрольні заходи з боку радянських органів влади мали на меті перевірку відповідності музейних експозицій офіційним радянським міфологемам та виявлення недоліків у висвітленні радянського періоду історії краю.

Ключові слова: музей, Ізмаїльська область, Радянський Союз, політика пам 'яті, офіційна пам 'ять, ідеологія, повоєнний період.

THE IZMAIL REGION'S MUSEUMS AS INSTRUMENTS FOR SHAPING AND SPREADING SOVIET OFFICIAL MEMORY IN THE POST-WAR PERIOD

Viktor Drozdov

PhD of Historical Science, Associate Professor

Izmail State University of Humanities, Ukraine

Abstract

Based on the use of a wide range of archival sources, the creation and activity of museum institutions in the territory of the Izmail region in the post-war period (1945-1953) were revealed. The research relevance is determining the role of museums in the Soviet politics of memory towards the newly annexed Ukrainian territories, particularly Southern Bessarabia. The article characterized the conditions of functioning the museums of the Ukrainian SSR during the ideological campaigns of the late 1940s and early 1950s, as well as their influence on the museum expositions' content, which was supposed to reflect official Soviet narratives. By considering museums as «sites of memory», the author described the creation of the Izmail Regional Museum of Local Lore in Bilhorod-Dnistrovsky and the Izmail Museum of O. V. Suvorov, the specifics of activities following the museums ' profiles and their role in the constructing and spreading the Soviet version of the Southern Bessarabia's past. It was explored that due to increasing ideological pressure, museums updated their expositions and intensified mass-political work with the community, acting as instruments of the Soviet politics of memory. Museum narratives not only propagated the Soviet way of life but also shaped a new historical memory based on the myth of Russian military glory and the cult of Suvorov's memory. The ideological component of museums ' activity was traced in the themes of exhibitions, lectures and other events, which allowed the authorities to use museums in agitation and propaganda work. At the same time, as evidenced by archival materials, insufficient attention was paid to unique collections and monuments of local significance, particularly the Bilhorod-Dnistrovsky fortress. Permanent control measures by the Soviet authorities were aimed at checking the compliance of museum exhibits with official Soviet mythologemes and identifying shortcomings in portraying the Soviet period of the region's history.

Key words: museum, Izmail region, the Soviet Union, politics of memory, official memory, ideology, post-war period.



Постановка проблеми. Радянська політика пам'яті щодо території Південної Бессарабії в повоєнний період мала на меті трансформацію історичної свідомості населення, створення й поширення нової радянської версії минулого, в основі якої були міфічні наративи про визначальний вплив Росії в історичному розвитку регіону, багатостраждальне життя населення під владою інших держав, «возз'єднання» з історичною батьківщиною та вільне життя в «сім'ї вільних радянських народів». Система ідеологічного впливу на населення включала різноманітні заходи та інституції, серед яких важливе місце посідали музеї. Вони були не лише зберігачами історико-культурної спадщини, а й носіями пам'яті, інтерпретуючи минуле шляхом демонстрації відібраних в експозиціях меморіальних об'єктів. Завдяки музеям, які формували власні наративи відповідно до офіційного канону, влада намагалася закріпити в колективній пам'яті потрібні образи минулого. У сучасних умовах, коли музеї продовжують відігравати одну з головних ролей у репрезентації історичної пам'яті, досить актуальним є виявлення наслідків впливу радянської ідеології на діяльність музеїв, зокрема на комплектування фондів, формування експозицій та роботу з населенням. Очищення історичної пам'яті й символічного простору України та, зокрема, Південної Бессарабії від імперських і радянських міфів, що є важливою складовою протидії російській воєнній агресії та пропаганді, потребує фахового історичного дослідження щодо ролі музеїв у формуванні й поширенні радянської офіційної пам'яті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Музей як місце та носій історичної пам'яті є об'єктом вивчення багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Українська дослідниця

Киридон називає музеї багатофункціональними інститутами соціальної пам'яті. Вони сприяють увічненню пам'яті, є своєрідними маркерами культурного коду, забезпечують адаптацію людини в культурній сфері як посередники-провідники соціокультурних ідей, репрезентують сукупності текстів, образів, матеріальних предметів тощо (Киридон, 2016: 312-314). На підставі аналітичних досліджень про роль музеїв історичного профілю в державній політиці пам'яті вчена зауважує, що музеї України продукують у громадян України різні уявлення про історичне минуле, консервуючи дуалізм історичної пам'яті. Як зазначає польський науковець Я. Клась, історичні музеї зберігають пам'ять у вибірковий та ідеалізований спосіб і водночас виступають охоронцями офіційної пам'яті суспільства, постійно сприяючи дискусії про минуле. Вони формують середовище, де офіційна версія минулого групи стикається з індивідуальним досвідом і пам'яттю її членів, демонструють колективну історичну пам'ять спільноти, одночасно забезпечуючи одну з небагатьох можливих форм вираження групової ідентичності (Klas, 2015: 118). Л. Хахула та

Ільницький підкреслюють, що музеї, а особливо історичні, завжди відображають домінантні моделі мислення, панівні ідеології, переконання творців музейних експозицій про себе й навколишній світ (Хахула & Ільницький, 2020: 353). У контексті радянської політики пам'яті щодо приєднаних українських територій у післявоєнний період вітчизняні дослідники приділяють увагу вивченню радянської системи управління музейною справою (Якубець, 2016), методів ідеологічного тиску на діяльність музейних працівників західноукраїнських областей (Маньковська & Жиленкова, 2018) та діяльності музеїв в окремих регіонах (Олексишин, 2018).

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є висвітлення умов, у яких розпочинали свою діяльність музеї Ізмаїльської області, характеристика експозиційної діяльності й масово-політичної роботи з населенням як засобів формування й поширення радянської офіційної пам'яті, а також розкриття ідеологічного тиску на музеї з боку центральних та місцевих органів радянської влади.

Виклад основного матеріалу дослідження. Створення й діяльність музеїв Ізмаїльської області відбувалась у важких умовах сталінського тоталітарного режиму. Музеї були частиною пропагандистської системи, які насамперед мали репрезентувати офіційну ідеологію, а не історичне минуле регіону. Наративи, які створювалися ідеологами, мали бути обов'язково відображені в експозиціях музеїв і представлені під час роботи з населенням. Контроль за цим здійснював Комітет у справах культурно-просвітницьких установ при Раді Міністрів УРСР (далі - Комітет), а в областях - відповідні відділи. Одним із підрозділів Комітету було Управління музеями. Система музейних установ, підпорядкованих Комітету, включала музеї історичного, краєзнавчого, літературного та меморіального профілів. Ідеологічний напрям діяльності музеїв контролювався партійними органами влади, зокрема

Управлінням пропаганди та агітації ЦК КП(б)У, обласними, міськими й районними комітетами КП(б)У та первинними парторганізаціями музеїв (Якубець, 2016: 161-162).

Культурне життя Української РСР у другій половині 1940-х рр. характеризувалося проведенням ідеологічних кампаній проти творчої інтелігенції, відомих під назвою «ждановщина». Ідеологічний тиск на музейні установи посилився в 1949 р., коли ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про стан і заходи покращення роботи музеїв». У ній зазначалися недоліки в роботі музеїв, зокрема незадовільне використання зібраних музеями фондів у комуністичному вихованні трудящих. Головним недоліком майже всіх краєзнавчих та історичних музеїв називалася відсутність повноцінних експозицій з історії українського народу другої половини ХІХ і ХХ ст., які мали відображати «боротьбу трудящих за побудову комуністичного суспільства» та за «своє соціальне й національне визволення», «єдність походження та історичну спільність російського, українського й білоруського народів, дружбу народів СРСР, керівну роль великого російського народу в сім'ї народів Радянського Союзу, роль Леніна-Сталіна та більшовицької партії в боротьбі українського народу за Радянську владу, за перемогу комунізму» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 286: 105-106). Створення таких експозицій було визначено головним завданням у роботі музеїв. Отже, сталінський режим використовував музейні установи для поширення історичних міфів і наративів, впливаючи на колективну пам'ять населення та конструюючи радянську версію української історичної пам'яті.

У тому ж році було прийнято постанову «Про заходи щодо поліпшення роботи історико-краєзнавчих музеїв України», у якій експозиційна робота музеїв була піддана суворій критиці. Зазначалося, що в експозиціях не відбивалася історія революційного робітничого руху в краї і в Україні в «період імперіалізму й період боротьби російського, українського й інших народів Росії за перемогу пролетарської революції», не показувалася історія утворення більшовицьких організацій в Україні. У музеях були відсутні відділи історії радянського періоду, не було розгорнуто широкий показ «історії господарського й культурного будівництва у відбудовчий період і в роки сталінських п'ятирічок», недостатньо показано героїчну боротьбу радянського народу під час «Великої вітчизняної війни», героїзм радянських людей у післявоєнній відбудові та боротьбу за «завершення побудови соціалізму й поступовий перехід до комунізму». У зв'язку з цим Комітет зобов'язав обласні й місцеві органи влади покращити керівництво музейною справою, перевірити стан роботи всіх музеїв і ліквідувати недоліки та помилки в «ідейній спрямованості експозицій» краєзнавчих музеїв. Експозиції мали складатися із трьох відділів: а) відділ природи, у якому мали

демонструватися природні багатства краю; б) відділ історії від стародавніх часів до «жовтневої революції», у якому зображувалася б історія боротьби трудящих за своє соціальне й національне визволення; в) відділ історії радянського періоду. Крім цього, у зв'язку зі скасуванням профілів «історико-краєзнавчого музею» та «природно-краєзнавчого музею» було встановлено такі найменування музеїв: для республіканського підпорядкування - «Державний історичний музей» і «Державний краєзнавчий музей»; для обласного - «Обласний краєзнавчий музей»; для районного - «Районний краєзнавчий музей» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 339: 76-81). У лютому 1950 р. заходи щодо впорядкування мережі та профілів державних музеїв УРСР були визначені окремою постановою.

Наступна хвиля ідеологічного тиску на українські музеї розпочалася наприкінці 1951 р., яка була пов'язана з публікацією 13 жовтня в газеті «Правда» статті «Що пропагують Львівські музеї». 15 жовтня була ухвалена постанова Ради Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У про заходи покращення роботи музеїв. На її виконання Комітет наказав утворити комісії для перевірки ідейного змісту музейних експозицій та зобов'язав директорів музеїв надіслати на затвердження відповідним центральним і місцевим органам нові експозиційні плани, плани науково-дослідницької роботи й тематику пересувних виставок, а також надати для рецензування й розгляду Комітету лекції екскурсій, переліки експонатів і переліки іноземної літератури. В експозиціях мали відображатися «всесвітньоісторичні перемоги ленінсько- сталінської національної політики дружби народів СРСР, керівна роль російського народу в братській сім'ї народів..., постійне піклування й допомога більшовицької партії та великого Сталіна Радянській Україні в її господарському й культурному будівництві. героїчна боротьба трудящих СРСР за розгром і вигнання іноземних інтервентів. агресивний, розбійницький характер американо-англійського імперіалізму. перевага соціалістичної системи над капіталістичною, пріоритет вітчизняної й радянської науки та культури» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 496: 22). У липні 1952 р. вийшла ще одна постанова, яка встановлювала додаткові заходи щодо покращення експозицій у музеях УРСР. У звіті про виконання цієї постанови Комітет доповідав про розроблення тематичної структури експозиції для кожного музею, проспектів тематичних планів експозицій історичних музеїв, переліку робот з методики музейної справи, перспективних планів комплектування музейних фондів, путівників-лекцій з експозицій музеїв тощо. Також Комітет перевірив стан роботи всіх музеїв, на підставі чого розробив пропозиції щодо ліквідації тих музеїв, які не мали фондової та матеріальної бази, а також перспектив їхнього подальшого розвитку (ЦДАГО, ф. 1, оп. 30, спр. 3261: 87-89).

Формування музеїв у новостворених областях УРСР відбувалося впродовж перших місяців після приєднання. Постановою ЦК КП(б)У від 20 листопада 1940 р. на базі музейних збірок Аккерманського археологічного музею було утворено Аккерманський обласний краєзнавчий музей (ЦДАГО, ф. 1, оп. 6, спр. 588: 140). 23 листопада відбулося відкриття музею, який включав два відділи (відділ історії та загальний відділ). Одна із його експозицій була присвячена «визволенню» краю. В 1941 р. музеєм були організовані розкопки в місті Аккермані, під час яких було знайдено руїни великої будівлі елліністичної доби міста (Шахназаров, 1941: 4). Однак у роки радянсько-німецької війни музей було зруйновано, а значну кількість фондових матеріалів було вивезено. Після завершення війни він дістав назву Ізмаїльського обласного історико-краєзнавчого музею у м. Білгород-Дністровському (з 1950 р. - Ізмаїльський обласний краєзнавчий музей у м. Білгород-Дністровському) та перебував в обласному підпорядкуванні. Наприкінці 1945 р. його було переведено в будівлю колишньої румунської школи. Відкриття музею було приурочено до святкування 29-ї річниці «жовтневої революції» - 8 листопада 1946 р. Проте станом на 1947 р. музей так і не був забезпечений приміщенням, оскільки будівля потребувала капітального ремонту. Директор музею Г. Крисін так описував матеріальні умови: «Під експозицію музей використовує всього 242 кв. м, але практично з цієї незначної площі вибула з ладу найбільша та цінна за експозицією зала рабовласницького суспільства - античний відділ із 30 квітня 1947 р. через обвал стелі. Загрозливий стан зі стелями та дахом і в інших залах. Вікна музею не засклені. Музейні меблі (шафи, столи, вітрини) потребують ґрунтовного ремонту; шафи та вітрини не засклені, що не забезпечує збереженості експонатів; немає стільців, диванів тощо. Підвальне приміщення для фондів зовсім не обладнано, немає стелажів, ящиків, немає шаф для збереження монет і цінних предметів. Охорона музею також не забезпечена належним чином: немає гарних засовів, відсутні замки тощо» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 158: 1-2). музей український повоєнний

У 1947 р. на основі клопотання Ізмаїльського облвиконкому Комітет запропонував Раді Міністрів УРСР оголосити Білгород-Дністровську фортецю державним заповідником та організувати в ньому історико-археологічний музей, який мав би республіканське підпорядкування (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 107: 14-16). Попри наявність проєкту постанови, її так і не було прийнято. У 1948 р. Ізмаїльський облвиконком знову клопотав про створення заповідника з музеєм. До того ж з окремим клопотанням звернулася Академія наук УРСР, яка пропонувала створити заповідник загальносоюзного значення. Втім, Державна штатна комісія при Раді Міністрів СРСР та Президія Академії наук СРСР не підтримали цих пропозицій. Упродовж усього часу фортеця перебувала під наглядом Ізмаїльського обласного краєзнавчого музею в м. Білгород-Дністровському, хоча відсутність її юридичного підпорядкування до Управління в справах архітектури негативно впливала на стан її збереженості (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 616: 2-3).

Із відновленням радянської влади в 1944 р. в Ізмаїльській області продовжилося конструювання суворівського міфу як центрального наративу, що виконував ідентифікаційну функцію. Для його закріплення в суспільній свідомості було потрібно створити відповідні місця пам'яті. 19 серпня 1946 р. Ізмаїльський обласний виконавчий комітет звернувся до Ради Міністрів УРСР із проханням дозволити організувати в м. Ізмаїлі Обласний історичний музей ім. О. В. Суворова (КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 107: 11). Комітет підтримав ініціативу ізмаїльського виконкому про створення музею з метою «пропаганди серед трудящих історичного минулого нашої Батьківщини, популяризації слави російської зброї й увічнення пам'яті видатного російського полководця О. В. Суворова» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 37: 144). Для його розміщення було надано приміщення колишнього палацу князя С. Тучкова з усіма будівлями. Днем його урочистого відкриття обрали символічну дату - 7 листопада 1947 р. - 30-річчя «жовтневої революції». У 1948 р. музею були передані пам'ятки архітектури на території колишньої фортеці Ізмаїл (КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 203: 19). У зв'язку з тим, що музей не мав відповідних фондів і наукової бази для організації повноцінного історичного музею, Комітет пропонував у 1949 р. перейменувати його на «Ізмаїльський обласний музей О. В. Суворова» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 295: 73), однак він отримав історико-меморіальний профіль і назву «Ізмаїльський музей О. В. Суворова».

Згідно з річними звітами музеїв, вони здійснювали науково-дослідницьку, краєзнавчу, експозиційну й фондову роботу, а також масово-політичну та науково-просвітницьку пропаганду. Музеї стали важливими центрами збереження історико-культурної спадщини регіону, але водночас активно використовувалися радянською владою в ідеологічних цілях. Музейні наративи формувалися за допомогою експозицій, які розповідали про ідеологічно значущі події та інтерпретували минуле згідно з офіційним каноном.

У 1947 р. експозиція Ізмаїльського обласного історико-краєзнавчого музею у м. Білгород-Дністровському (далі - Білгород-Дністровський музей) включала такі відділи: «докласового суспільства», античності, середньовіччя, краєзнавчий (фауна), «Вітчизняної війни» (до нього входила «Партизанська виставка на Україні» з місцевим матеріалом) та «Сталінської п'ятирічки» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 158: 2). Серед особливостей музею була організація й участь в археологічних розкопках, завдяки яким поповнювалися його фонди. Музей мав у своєму розпорядженні виключно експонати історико-археологічного характеру, що давали можливість відобразити ранні етапи історії міста й області. У 1949 р. експозиція музею була докорінно перебудована та включала три відділи: дорадянський, радянського періоду та відділ природи. Втім, музей не мав достатніх можливостей для формування експозицій останніх двох відділів (КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 39: 7-8). У стислій довідці за 1951 р. зазначалося, що «... наявна експозиція не надає цілісного уявлення про історію краю. В експозиції представлено головно велика кількість археологічного матеріалу з розкопок території Білгород-Дністровської фортеці, у переважній більшості науково не аналізованого та не вивченого. Деякі експонати й матеріали, пов'язані з історією краю XV- ХІХ ст., подані випадково й не дають жодного уявлення про історичні події в краї. Експозиція відділу історії радянського періоду подана схематично з пропусками найважливіших розділів історії радянського суспільства. Післявоєнний період в експозиції не розроблено.» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 557: 38).

Ізмаїльський музей О. В. Суворова за перші півроку своєї роботи створив експозицію, яка включала 14 розділів і була присвячена біографії та полководницькій діяльності Суворова (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 158: 66-67). Головним завданням музею було поширення наративів про російську військову славу та формування культу пам'яті Суворова. Експонати для музею виділяли Ермітаж, Державний російський музей, Артилерійський історичний музей Червоної Армії, Морський музей, Державний етнографічний музей у

Ленінграді, Державний історичний музей у Москві, Одеський археологічний музей та багато інших музеїв, а також бібліотеки, театри тощо (Грусланов, 1946, 2). До збору експонатів долучилися письменники, скульптори, артисти та науковці з різних міст, а також місцеве населення. Станом на кінець 1947 р. музей зібрав 1989 експонатів (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 158: 68). Експозиція суворівської епохи постійно поповнювалася новими експонатами, стендами та вітринами. Останній розділ експозиції називався «Суворов у наші дні» й був представлений окремим стендом. На ньому була поміщена цитата М. Калініна про те, що «радянський патріотизм є прямим спадкоємцем творчих справ предків, які рухали вперед розвиток нашого народу» (Марцуль, 1948, 4). Загалом, крім висвітлення діяльності Суворова, музейні наративи формували міфічне уявлення про зв'язок між героїчною славою російської армії під час штурму фортеці Ізмаїл та радянськими військами як її спадкоємцями під час «визволення» Ізмаїльської області в 1940 і 1944 рр.

Крім суворівської експозиції, музей у 1949 р. створив експозиційний план, у якому відображалася місцева історія за такими розділами: «1. Місцевий край під час Великої Жовтневої соціалістичної революції. 2. Ізмаїльщина під гнітом румунських бояр. 3. Боротьба народів місцевого краю з румунськими окупантами за возз'єднання з Радянським Союзом (Хотинське, Татарбунарське та ін. повстання). 4. Визволення Ізмаїльщини від румунських окупантів у 1940 році та возз'єднання із сім'єю братських народів СРСР. 5. Велика Вітчизняна війна... 6. Визволення Ізмаїльщини від румунсько-німецьких орд 26 серпня 1944 року. 7. Розвиток п'ятирічного плану народного господарства, розквіт культури, освіти на визволеній Ізмаїльщині. 8. Соціалістичне сільське господарство. 9. Перетворення природи. 10. Досягнення в галузі освіти, культури та охорони здоров'я» (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 344: 54-55). Відповідно до цього плану була створена експозиція постійної виставки, але в скороченому вигляді через недостатню площу приміщення музею. Отже, радянська версія історичної пам'яті з її міфами про ворога, героїчну боротьбу населення, визволення від окупантів та будівництво комунізму була відображена в експозиційному плані. У 1951 р. експозиція музею включала вже 24 розділи, з яких лише 10 розділів були присвячені постаті Суворова, а інші - висвітлювали окремі етапи російської й радянської історії. Після її затвердження спеціальною комісією, 22 грудня 1951 р. музей було відкрито для відвідувачів з оновленою експозицією (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 561: 5-7).

Поширення радянських наративів серед населення здійснювалося під час масової роботи, формами якої були проведення екскурсій, читання тематичних лекцій для відвідувачів і лекцій серед населення, організація стаціонарних та пересувних виставок, створення гуртків для школярів, публікації в місцевих газетах, виступи по радіо тощо. Статистичні данні свідчать про поступове зростання її обсягів (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Масова робота музеїв Ізмаїльської області в 1948 і 1951 рр.

Рік	Кількість екскурсій	Число відвідувачів	Кількість лекцій	Кількість виставок
			у музеї	поза музеєм	у музеї	поза музеєм
Ізмаїльський обласний краєзнавчий музей в м. Білгород-Дністровському
1948	163	41 584	126	37	7	1
1951	275	33 492	121	154	10	12
Ізмаїльський музей О. В. Суворова
1948	242	12 916	75	26	5	3
1951	236	8109	191	76	7	4

Джерело: КУІА, ф. Р-424, оп. 1, спр. 896: 4-7; КУІА, ф. Р-424, оп. 1, спр. 942: 103-109.

Об'єктами екскурсій були не лише музеї, а й території фортець та інші історичні місця Ізмаїльської області. Спеціальні екскурсії організовувалися для школярів у період літньої оздоровчої кампанії, сільського населення, вчителів-заочників та інших категорій населення. Переважна більшість виставок і тематичних лекцій була присвячена важливим радянським історичним подіям та ідеологічним святам, зокрема річницям «жовтневої революції» і «визволення» Ізмаїльщини, Дню радянської армії, 8 березня, 1 травня та Дню перемоги, а також 30-річчю Української РСР (1948 р.), 100-річчю маніфесту Комуністичної партії (1948 р.), 25-річчю з дня смерті Леніна (1949 р.), 150-річчю з дня народження Пушкіна (1949 р.), 25-річчю Татарбунарського повстання (1949 р.), 10-річчю возз'єднання українських земель (1949 р.), 70-річному ювілею Сталіна (1949 р.) тощо. Деякі виставки й лекції були спрямовані на підкреслення «переваг» радянського комуністичного ладу та будівництва комунізму. Лекції також мали біографічний («Життя й полководницька діяльність О. В. Суворова», «Значення О. С. Пушкіна»), регіональний («Штурм Ізмаїла в 1790 році», «Історія Білгород-Дністровської фортеці», «Історичні пам'ятки Ізмаїльської області») та науково-просвітницький характер («Знаряддя праці в давніх людей», «Давні слов'яни та їхні заняття»), а директор Білгород-Дністровського музею читав лекції з археології для студентів учительського інституту (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 245: 89; ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 247: 29; ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 344: 59; ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 345: 47; ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 559: 61). Для популяризації діяльності музеїв серед населення й поширення офіційних історичних наративів наукові співробітники музеїв публікували статті в місцевих та центральних газетах, читали лекції по радіо.

Центральною подією в роботі Ізмаїльського музею О. В. Суворова стало відзначення 150-річчя з дня смерті полководця, яке проводилося на загальносоюзному рівні в травні

р. У цьому ж році музей проводив заходи до 160-річчя штурму фортеці Ізмаїл. У результаті кількість екскурсій, порівнюючи з 1949 р., зросла з 208 до 704, а музей відвідало втричі більше екскурсантів. За час підготовки до святкування музей придбав понад 500 цінних експонатів, організував збір і виготовлення експонатів серед населення. Лекції про життя й діяльність полководця було прочитано у всіх селах області. Було підготовлено п'ять примірників фотовиставок, які демонструвалися в містах і селах. За рік роботи музею було підготовлено низку лекцій та опубліковано статті в газетах, які мали поширювати міфологеми про Ізмаїл як «місто слави російської зброї» та роль Суворова в історії краю. У музеї була також проведено фільмування, яке відображало експозицію музею, його відвідування та проведення екскурсій (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 450: 41-53). Отже, святкування ювілею дало змогу ритуалізувати суворівський міф і закріпити його в колективній пам'яті населення.

Музеї активно співпрацювали зі школами, залучаючи вчителів та учнів до краєзнавчої роботи. Для цього в школах організовувалися гуртки та екскурсії в музей для вивчення краєзнавчого матеріалу. Також діяли краєзнавчий та археологічний гуртки в Білгород- Дністровському музеї, гуртки молодих філателістів і нумізматів (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 245: 98).

Радянська влада залучала музейних працівників до інших видів ідеологічної роботи, невластивої музеям, зокрема в пропагандистській діяльності під час виборів. Наприклад, у р. наукові співробітники Білгород-Дністровського музею брали активну участь у підготовці і проведенні виборів до Верховної ради УРСР та виборів у народні судді, читаючи лекції на виборчих дільницях, працюючи агітаторами та членами виборчих комісій. До дня виборів були розроблені спеціальні пересувні виставки, що висвітлювали соціалістичне будівництво на території Ізмаїльщини. Для підвищення мотивації працівників було навіть влаштовано соціалістичне змагання з Ізмаїльським обласним музеєм О. В. Суворова (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 559: 62). Крім того, працівники музею брали участь у зборі врожаю та роботі агітбригади в області.

Діяльність музеїв перебувала під постійним контролем із боку місцевої влади, яка вимагала посилення ідеологічної спрямованості, оновлення експозицій з урахуванням вимог центральних постанов, більшого залучення працівників у масовій роботі. У лютому 1950 р. обласний відділ культурно-просвітницької роботи не затвердив річний план роботи Білгород-Дністровського музею. Причинами цього були: відсутність тем «Возз'єднання Ізмаїльської області в єдиній українській державі», «Перебування О. В. Суворова в краї», «Татарбунарське повстання» тощо в постійній експозиції; нечіткість спрямованості науково - дослідницької роботи музею (КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 25: 34). У квітні цього ж року Ізмаїльський облвиконком ухвалив рішення «Про стан та заходи покращення роботи Ізмаїльського музею О. В. Суворова та Ізмаїльського обласного краєзнавчого музею в м. Білгород-Дністровському». Серед недоліків діяльності музеїв визначалися відсутність в експозиції експонатів радянського періоду, текстів лекцій-екскурсій, незадовільна науково- дослідницька та культурно-освітня робота. На підставі цього рішення обласний відділ культурно-просвітницької роботи зобов'язав подати на затвердження оновлені плани експозиції, створити повноцінні експозиції з історії радянського періоду з оригінальними експонатами й документами, розробити тексти лекцій та екскурсій і проводити їх для трудящих області не рідше трьох разів на місяць, а також заборонив приймати експонати для експозиції без перевірки комісії, яка мала затверджуватися облвиконкомом (КУІА, ф. Р -747, оп. 1, спр. 37: 50-51).

Недоліки в експозиційній діяльності музеїв Ізмаїльської області були виявлені й на республіканському рівні. Так, у травні 1951 р. Комітет постановив прикріпити Білгород- Дністровський музей до Чернівецького державного краєзнавчого музею, який мав надати практичну допомогу, розробити тематико-експозиційний план відділів дожовтневого та радянського періодів краю й побудувати до 1 жовтня 1952 р. експозицію музею (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 606: 125). В основу цього плану мав бути покладений план Чернівецького краєзнавчого музею. Крім цього, Чернівецький музей мав передати Білгород-Дністровському музею 35 експонатів для поповнення експозиції, більшість яких стосувалися діяльності Леніна і Сталіна (ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 607: 214-217).

Попри оновлення музейних експозицій у 1951 р., Ізмаїльський облвиконком у квітні 1952 р. знову ухвалив рішення про покращення роботи музеїв, у якій вказувалися основні недоліки та визначалися заходи щодо їхнього виправлення. Білгород-Дністровський музей мав перебудувати експозицію, відобразити в ній історичну дружбу російського та українського народів, створити розділ «Возз'єднання Ізмаїльщини в єдиній Українській соціалістичній державі» та поповнити експозицію експонатами з радянської історії краю, створити пересувну виставку «Соціалістичні перетворення на Ізмаїльщині» й демонструвати її в селах і колгоспах області. Ізмаїльський музей О. В. Суворова мусив розширити розділ експозиції «Політичне й соціально-економічне становище Росії у XVIII ст.» та поповнити радянський розділ об'ємними експонатами (КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 72: 34-36). У 1952 р. на підставі аналізу фондової бази музеїв Ізмаїльської області Комітет запропонував їх об'єднати та створити в м. Ізмаїлі обласний краєзнавчий музей (ЦДАГО, ф. 1, оп. 30, спр. 2769: 164), проте об'єднання не відбулося.



Висновки

Утворення Білгород-Дністровського музею та Ізмаїльського музею О. В. Суворова відбувалося в умовах встановлення радянського режиму на території Ізмаїльської області. Завданнями музеїв було не стільки збереження історико-культурної спадщини, скільки поширення радянських ідеологічних наративів, конструювання образів минулого відповідно до офіційної версії історичного розвитку краю та їхнє пропагування серед населення. Білгород-Дністровський музей, який мав у своєму розпорядженні цінну колекцію археологічних експонатів і опікувався унікальною пам'яткою архітектури - Білгород-Дністровською фортецею, відповідно до краєзнавчого профілю мусив відображати у своїй експозиції як дорадянський, так і радянський періоди попри відсутність необхідних експонатів. Ізмаїльський музей О. В. Суворова мав історико-меморіальний профіль та забезпечував конструювання культу пам'яті Суворова в регіоні, популяризацію російської історії та поширення міфічних наративів про «бойову славу російської зброї». Неодмінним складником діяльності музеїв області була масова робота з населенням, яка фактично перетворювала їх на один з інструментів агітаційно-пропагандистської системи радянської влади. Посилення ідеологічного тиску на музейні установи в 1949-1952 рр. відбилося на експозиційній роботі музеїв Ізмаїльської області, завдання якої все більше зводилося до висвітлення переваг радянського способу життя.

Фінансування. Проведення дослідження та публікація статті стала можливою завдяки частковій фінансовій підтримці з боку Канадського інституту українських студій (Canadian Institute of Ukrainian Studies, CIUS) від благодійного фонду «Dr. Vasyl Prychodko Memorial Endowment Fund».



Джерела і література

Грусланов В. Создадим в Измаиле Суворовский музей. Придунайская правда. 1946. 9 серпня. C. 2.

Киридон А. Гетеротопії пам'яті: Теоретико-методологічні проблеми студій пам'яті. Київ: Ніка-Центр, 2016.

Комунальна установа «Ізмаїльський архів» (далі - КУІА), ф. Р-424, оп. 1, спр. 896, 50

арк.

КУІА, ф. Р-424, оп. 1, спр. 942, 240 арк.

КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 107, 113 арк.

КУІА, ф. Р-470, оп. 1, спр. 203, 124 арк.

КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 25, 92 арк.

КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 37, 151 арк.

КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 39, 24 арк.

КУІА, ф. Р-747, оп. 1, спр. 72, 92 арк.

Маньковська Р., & Жиленкова І. Деформаційні процеси в музейництві:

західноукраїнські області в 1939-1950-х рр. Краєзнавство. 2018. № 2. С. 60-75.

Марцуль Е. По залам Измаильского Суворовского музея. Придунайская правда. 1948. 9 липня. С. 4.

Олексишин О. Діяльність музейних закладів Прикарпаття в умовах радянської політичної системи (1944-1964 рр.). Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 2018. № 31. С. 118-125.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО), ф. 4762, оп.1, спр. 37, 202 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 107, 230 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 158, 187 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 245, 171 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 247, 205 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 286, 158 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 295, 223 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 339, 157 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 344, 236 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 345, 264 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 450, 133 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 496, 218 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 557, 92 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 559, 234 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 561, 119 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 606, 214 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 607, 223 арк.

ЦДАВО, ф. 4762, оп.1, спр. 616, 139 арк.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО), ф. 1, оп. 6, спр. 588, 176 арк.

ЦДАГО, ф. 1, оп. 30, спр. 2769, 201 арк.

ЦДАГО, ф. 1, оп. 30, спр. 3261, 198 арк.

Хахула Л., & Ільницький В. Сучасні українські музейні наративи як чинники детравматизації пам'яті про тоталітаризми ХХ ст. Проблеми гуманітарних наук: Збірник наукових праць ДДПУ шмені Івана Франка. Серія «Історія». 2020. № 4(46). С. 347-370.

Шахназаров В. Результаты начала раскопок 1941 года. Знамя Советов. 1940. 13 квітня.

С. 4.

Якубець А. Система управління музейною справою в УРСР (1945-1953 рр.). Науковий вісник Національного музею історії України. 2016. № 2(1). С. 160-165.

Klas J. Historical Museums: Between Collective Memory and Politics of Historical Memory. In L Gawel & E. Kocoj (Eds.), Cultural Heritage -Management, Identity and Potential. Krakow: Jagiellonian University Press, 2015. Р. 107-130.

References

Gruslanov, V. (1946). Sozdadim v Izmaile Suvorovskii muzei. Pridunaiskaia pravda. 9 serpnia. Р. 2. [in Russian].

Khakhula L., & Ilnytskyi V. (2020). Suchasni ukrainski muzeini naratyvy yak chynnyky detravmatyzatsii pam'iati pro totalitaryzmy XX st. Problemy humanitarnykh nauk: Zbirnyk naukovykh prats DDPU shmeni Ivana Franka. Seriia «Istoriia». № 4 (46). Р. 347-370. [in Ukrainian].

Klas J. (2015). Historical Museums: Between Collective Memory and Politics of Historical Memory. In L Gawel & E. Kocoj (Eds.), Cultural Heritage -Management, Identity and Potential. Krakow: Jagiellonian University Press. Р. 107-130. [in English].

Komunalna ustanova «Izmailskyi arkhiv» (dali - KUIA), f. R-424, op. 1, spr. 896, 50 ark.

KUIA, f. R-424, op. 1, spr. 942, 240 ark.

KUIA, f. R-470, op. 1, spr. 107, 113 ark.

KUIA, f. R-470, op. 1, spr. 203, 124 ark.

KUIA, f. R-747, op. 1, spr. 25, 92 ark.

KUIA, f. R-747, op. 1, spr. 37, 151 ark.

KUIA, f. R-747, op. 1, spr. 39, 24 ark.

KUIA, f. R-747, op. 1, spr. 72, 92 ark.

Kyrydon A. (2016). Heterotopii pam'iati: Teoretyko-metodolohichni problemy studii pam 'iati. Kyiv: Nika-Tsentr. [in Ukrainian].

Mankovska R., & Zhylenkova, I. (2018). Deformatsiini protsesy v muzeinytstvi: zakhidnoukrainski oblasti v 1939-1950-kh rr. Kraieznavstvo. № 2. Р. 60-75. [in Ukrainian].

Martsul E. (1948). Po zalam Izmailskogo Suvorovskogo muzeia. Pridunaiskaia pravda. 9 lypnia. № 4. [in Russian].

Oleksyshyn O. (2018). Diialnist muzeinykh zakladiv Prykarpattia v umovakh radianskoi politychnoi systemy (1944-1964 rr.). Halychyna. Naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys. № 31. Р. 118-125. [in Ukrainian].

Shakhnazarov V. (1940). Rezultaty nachala raskopok 1941 goda. Znamia Sovetov. 13 kvitnia. № 4. [in Russian].

Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh ob'iednan Ukrainy (dali - TsDAHO), f. 1, op. 6, spr. 588, 176 ark.

TsDAHO, f. 1, op. 30, spr. 2769, 201 ark.

TsDAHO, f. 1, op. 30, spr. 3261, 198 ark.

Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (dali - TsDAVO), f. 4762, op.1, spr. 37, 202 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 107, 230 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 158, 187 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 245, 171 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 247, 205 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 286, 158 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 295, 223 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 339, 157 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 344, 236 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 345, 264 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 450, 133 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 496, 218 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 557, 92 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 559, 234 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 561, 119 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 606, 214 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 607, 223 ark.

TsDAVO, f. 4762, op.1, spr. 616, 139 ark.

Yakubets A. (2016). Systema upravlinnia muzeinoiu spravoiu v URSR (1945-1953 rr.). Naukovyi visnykNatsionalnoho muzeiu istorii Ukrainy. № 2 (1). Р. 160-165. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...