До історії соціокультурних процесів на півдні України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

До історії соціокультурних процесів на півдні України наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття

Олена Синявська кандидат історичних наук, доцент Professor

Olena Syniavska PhD of Historical Sciences, Associate Odesa I. I. Mechnikov National University, Ukraine

The article, based on the analysis of historiographical and documentary sources, investigates one of the leading directions of development of socio-cultural processes in the south of Ukraine in the late XIX - early XX centuries. Cultural and educational activities of the intelligentsia were manifested in the form of public readings, popular lectures and literary and musical evenings. Charitable societies and public organizations took care of the readings, and zemstvos provided great support in organizing the readings. In Odesa public readings were started by the Odesa Slavic Charitable Society named after Saints Cyril and Methodius in 1882. The Odesa Bourgeois Society, the Greek Charitable Society, the Music Society, the Odesa Actors ' Circle, the Odesa School of Drawing, as well as educators from other regions were involved in the cultural and educational events. Three public auditoriums were opened in Odesa and the suburbs. The most popular was the auditorium on Staroportofrankivska Street, where a Lecture Committee and a book depository for the distribution of popular literature were established. In addition to readings, there were public literary and musical evenings and public lectures, opened reading rooms (libraries). Teachers and lecturers of secondary and higher education institutions were involved in conducting public readings and public lectures. Teachers of Novorossiysk University actively cooperated in this field. Dramatic artists were involved in literary, musical and dramatic evenings. Members of the Odesa community were regular participants in the readings. Lectures on literature, history, geography of the region, musical evenings and performances have greatly contributed to raising the educational level of the population.

Key words: socio-cultural processes, educational activities, folk readings, Odesa, XIX - early XX centuries.

Анотація

У статті на основі аналізу історіографічних та документальних джерел досліджується один із провідних напрямів розвитку соціокультурних процесів на півдні України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. - культурно-просвітницька діяльність інтелігенції, яка виявлялася у формі проведення народних читань, популярних лекцій та літературно-музичних вечорів. Проведенням читань опікувалися благодійні товариства та громадські організації, велику підтримку у влаштуванні читань надавали земства. В Одесі народні читання розпочаті Одеським слов'янським благодійним товариством імені святих Кирила і Мефодія в 1882році. При правлінні товариства було створено Комісію для проведення народних читань, яка складала програму читань, залучала до співпраці викладачів навчальних закладів, налагоджувала зв'язки з керівниками народних читань в інших містах південного регіону. До проведення культурно-просвітницьких заходів залучалися Одеське міщанське товариство, Грецьке благодійне товариство, Музичне товариство, Одеський акторський гурток, Одеська школа малювання, а також просвітяни інших регіонів. В Одесі та передмісті було відкрито три народні аудиторії, в яких, крім читань, започатковано проведення загальнодоступних літературно-музичних вечорів та публічних лекцій, відкриті читальні (бібліотеки). Найбільшою популярністю користувалася народна аудиторія на Старопортофранківській вулиці, при якій було створено Лекційний комітет та книжне сховище для поширення популярної літератури. До проведення народних читань та загальнодоступних лекцій керівництво народних аудиторій залучали педагогів та лекторів закладів середньої і вищої освіти. Активно співпрацювали в цій царині викладачі Новоросійського університету. Для проведення літературно-музичних та драматичних вечорів залучалися драматичні артисти. Постійними учасниками читань були члени Одеської громади. Лекції з літератури, історії, географії краю, музичні вечори та вистави значною мірою сприяли підвищенню освітнього рівня населення.

Ключові слова: соціокультурні процеси, просвітницька діяльність, народні читання, Одеса, ХІХ - початок ХХ ст.

Вступ

Постановка проблеми й актуальність дослідження. Соціокультурні аспекти функціонування суспільства відзначаються актуальністю у будь-якому історичному періоді, оскільки допомагають суспільству формувати систему культурних цінностей, і як результат - власне «обличчя». Будь-який перехід до нових соціально-політичних реалій тягне за собою трансформаційні процеси в соціокультурному середовищі, що мають на меті заповнити існуючий культурний вакуум. Часто такі процеси стимулюються державою, але залежать від певної ініціативної групи чи активності окремих діячів.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. загальний стан народної освіти в південному регіоні, незважаючи на деякі позитивні зрушення у справі після реформ 1860-70-х років, залишався на дуже низькому рівні. На початку ХХ ст. в Україні щороку відмовляли у вступі до початкової школи близько 20%, до середньої - 50% дітей, загальний рівень письменності населення у більшості українських губерній не перевищував 25%. Незадовільне становище народної освіти, посилення суспільного руху в регіоні сприяли активізації соціокультурної діяльності інтелігенції. Головне своє завдання представники громадських та благодійних організацій, університетської інтелігенції вбачали в підвищенні освітнього рівня населення та надання різноманітних можливостей для пересічних одеситів та мешканців регіону для отримання елементарних знань в гуманітарній галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Період другої половини ХІХ - початку ХХ ст. активно вивчається сучасними істориками. Різні аспекти соціокультурних процесів в південному регіоні у другій половині ХІХ-початку ХХ ст. досліджували В.Константинова у науковій монографії «Соціокультурні аспекти урбанізаційних процесів на Півдні України (друга половина ХІХ-початок ХХ століття)» (Запоріжжя, 2011) та І.Надєждіна у дисертації «Просвітницько-педагогічна діяльність інтелігенції на Півдні України (друга половина ХІХ-початок ХХ століття)» (Тернопіль, 2019). Проблемам культури, освіти та благодійності в південному регіоні присвячені праці І.Грєбцової «Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце XVIII-60-е гг. XIX ст.» (Одеса, 2006) та Ю.Гузенко «Становлення і діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні України в другій половині XIX-на початку ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії)» (Миколаїв, 2006). Однак, незважаючи на дослідження окремих аспектів теми в українській історіографії, проблема все ж потребує подальшої розробки.

Метою статті є дослідження одного із напрямів соціокультурних процесів на півдні України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., а саме - просвітницької діяльності інтелігенції Одеси. Для досягнення мети сформульовані наступні завдання: на основі історіографічних та документальних джерел з'ясувати які організації та діячі стояли біля витоків культурно-освітньої діяльності, визначити основні форми такої діяльності та шляхи їх реалізації, розкрити зміст, формат та географію соціокультурних заходів, ініційованих одеською інтелігенцією у визначений період.

Виклад основного матеріалу

Однією з найпоширеніших форм культурно-освітньої діяльності інтелігенції в останній третині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. були народні читання. Перші читання проведено у 1863 році, проте дозвіл на їх організацію у губернських містах видано лише в 1876 році. Але і офіційний дозвіл мав низку бюрократичних перешкод та обмежень. У «Правилах для влаштування народних читань у губернських містах», що були видані міністерством народної освіти, вказувалося: «1) народні читання в губернських містах дозволяються за попередньою згодою з місцевим губернатором за поданням відповідного прохання товариствами або приватними особами і знаходяться під контролем попечителів навчальних округів; 2) завідування справою народних читань покладається на товариства, які їх організовують; 3) нагляд за розвитком та змістом читань здійснюється директорами народних училищ; 4) місцями для проведення читань мають бути училища, школи, громадські приміщення; 5) до публічних читань допускається тільки затверджена вченим комітетом міністерства народної освіти й Синодом література; 6) призначені для публічного читання твори не декламуються, а читаються за текстом без будь-яких змін чи доповнень; 7) якщо читання супроводжуються дослідами чи ілюстраціями, то допускається пояснення їх довільними словами, але в межах дозволеної літератури; 8) до проведення читань допускаються вчителі та духовні особи за згодою директора народних училищ з губернським начальством» (Журнал министерства, 1891).

Проведенням читань опікувалися благодійні товариства та громадські організації. Велику підтримку у влаштуванні читань надавали земства. Із отриманням дозволу уряду на організацію народних читань почалося створення спеціальних комісій. Так, у Києві з 1882 року плідно працювала Комісія народних читань, в її складі були громадівці, серед яких - відомі історики В.Антонович і В.Лучицький, геолог П.Ветюков, ботанік К.Пурієвич, педагог А.Андрушевський. Тільки у 1899-1902 роках читання та лекції з історії, літератури, природознавства, політекономії відвідали майже 93 тис. осіб (Шип, 1994: 51). Великого поширення народні читання здобули у Харкові, де відкривалися спеціальні аудиторії для читань. Ініціатором поширення освіти для простого народу тут стало Товариство письменності, яке тривалий час очолював відомий історик Д.Багалій. Поряд з ним активно працювали В.Данилевський, І.Оршанський, Д.Овсянико-Куликовський (Коломієць, 1998: 27-28).

В Одесі народні читання були розпочаті Одеським слов'янським благодійним товариством імені святих Кирила і Мефодія (далі - ОСБТ), яке виникло у 1870 році з метою «заохочення корисної праці в області слов'янської науки і мистецтва та надання допомоги недостатнім слов'янам», але поряд із благодійною діяльністю його члени активно займалися просвітництвом, влаштовуючи загальнодоступні літературно-музичні вечори та лекції. Ідея про відкриття народних читань належала бувшому генерал-губернатору краю, члену товариства князю О.Дондукову-Корсакову, дозвіл було отримано у березні 1882 року, і вже 25 квітня відбулося перше читання (Одесса, 1894: 76). Згодом при правлінні товариства було створено Комісію для проведення народних читань, до якої увійшли С.Знаменський (голова), І.Карвацький, Х.Лучич, С.Кременський, Г.Афанасьєв. Комісія складала програму читань, залучала до співпраці викладачів навчальних закладів, налагоджувала зв'язки з керівниками народних читань в інших містах південного регіону.

Спочатку народні читання проводилися в залі Біржового комітету, з 1884 року - у спеціально орендованій будівлі на Ямській вулиці. Оскільки кількість бажаючих відвідати читання постійно зростала, а приміщення вміщало одночасно не більше 500 чоловік, перед Комісією для проведення народних читань дуже гостро стояло питання розширення. У 1886 було вирішено збільшити кількість влаштованих читань за рахунок організації лекцій, крім вихідних днів, у святкові дні, але збільшення кількості проведених читань привело до збільшення кількості бажаючих їх відвідати. Тому члени Комісії прийшли до висновку про необхідність заснування ще однієї народної аудиторії. Перший внесок для здійснення цієї думки зробили професори Новоросійського університету О.Кирпичников, Ф.Успенський, Маркевич, які пожертвували 500 рублів на відкриття другої аудиторії. У Російському театрі було дано виставу, збір з якої (565 рублів) також було переведено на потреби Комісії (Отчет правления, 1887: 11). Крім того, з 1887 року в народній аудиторії було започатковано проведення загальнодоступних літературно-музичних вечорів, зібрані кошти за які також переводилися на потреби влаштування народних читань.

Питання про відкриття другої народної аудиторії було порушено і на рівні міського управління, ініціативна група звернулася з відповідним клопотанням до Одеської міської думи, яка підтримала починання одеських просвітян: було надано субсидію і визначено місце для будівництва нової аудиторії (Отчет правления, 1888: 50-52). Друга аудиторія для народних читань мала знаходитись у робочому передмісті Одеси, на Слобідці-Романівці. Оскільки зведення нової будівлі потребувало часу, читання на Слобідці спочатку розпочали в орендованому приміщенні. Така споруда була знайдена за допомогою Молдавського комітету попечительства бідних і вже у листопаді 1888 року було відкрито другу народну аудиторію. На перших читаннях аудиторія на Слобідці була переповнена: за даними Карвацького, послухати першу лекцію тут зібралося понад 500 осіб, хоча будівля була розрахована на 400 слухачів (Отчет правления, 1889: 20).

Нагальна потреба розширення приміщень, в яких відбувалися народні читання, гостро відчувалась і в 1890-х роках. На початку 1891 року Міська дума Одеси прийняла рішення про побудову спеціального приміщення у місті для проведення народних читань. Будівельні та підготовчі роботи були закінчені на початку осені 1893 року і 17 жовтня відбулося відкриття Одеської народної міської аудиторії на Старопортофранківській вулиці, яка була побудована за останнім словом техніки, вміщала одночасно 1000 відвідувачів і справді стала гордістю одеських просвітян. Роботу міської аудиторії очолив І.Карвацький. У перший рік роботи тут було проведено 65 народних читань та лекцій, загальна кількість слухачів перевищувала 60 000 осіб (Карвацкий, 1895: 45). культурний просвітницький народний читання

У 1897 році Комісією для проведення народних читань спільно з попечительством Хрестовоздвиженської церкви відкрилася народна аудиторія на Пересипі. Вже у 1898 році тут було проведено 24 читання, які відвідало майже 6 000 слухачів (Новороссийский телеграф, 1897, 18 апреля). На початку 1899 року було завершено будівництво нового приміщення народної аудиторії на Слобідці-Романівці, кількість місць для слухачів сягала 700. У 1902 році аудиторія була розширена та обладнана електричним освітленням. З 1905 року вона носила ім'я бувшого міського голови і відомого мецената Г.Маразлі, на кошти якого і була споруджена (Отчет правления, 1906: 6).

На початку ХХ ст. до справи проведення народних читань залучилися численні благодійні організації Одеси. У 1901 році відкрито народну аудиторію та школу імені О.С.Пушкіна благодійним товариством, що опікувалося працівниками друкарської справи, з 1904 року народні читання почало проводити попечительство народної тверезості. Проте найбільшою популярністю серед робітничого населення міста продовжували користуватися лекції, що проводилися в народній аудиторії імені Г.Маразлі та Одеській народній міській аудиторії. Оголошення про проведення народних читань постійно друкували періодичні видання. З 1882 року вони з'являлися на сторінках газети «Одесский вестник», у 1893 - 1895 роках - в часописі «По морю и суше» (який саме в цей час видавався Одеською громадою), з 1890-х років - в «Одесских новостях» та «Одесском листке». У таких об'явах повідомлялася тематика читань, прізвища лекторів, вказувалися час та місце проведення читань.

Організація народних читань не вимагала великих витрат (лектори виступали безкоштовно), при цьому максимально враховувалися запити численної аудиторії. Тематика читань була досить різноманітною. Включаючи загальні відомості з природознавства, географії, літератури, історії, читання були розраховані переважно на малограмотну частину населення. Разом з тим слід відзначити, що на початку 1890-х років спостерігається тенденція до зменшення кількості відвідувачів народних читань. Так, у другій половині 1880-х років середнє число слухачів сягало 500-600 осіб на одну лекцію, а на початку 1890-х років цей показник складав 300-350 осіб. Низький рівень відвідування у цей період пояснювався обмеженим переліком дозволеної до публічних читань літератури, що приводило до частих повторів: «Полтава» О.Пушкіна, наприклад, у 1889 році читалася 11 разів. За підтримки бувшого тимчасового Одеського генерал-губернатора Х.Роопа одеським просвітникам вдалося отримати дозвіл вченого комітету міністерства народної освіти на розширення кола читань, в результаті якого список літератури, дозволеної на читаннях, поповнився на 95 нових творів переважно з історії, літератури та географії (Держархів Одеської області, ф.5, оп.1, спр.1961, ар.1-5).

Члени комісії постійно шукали шляхи вдосконалення публічних читань, започатковували нові форми. Намагаючись задовольнити потреби різноманітної аудиторії, серед якої були і прості малограмотні робітники і випускники народних училищ, з середини 1890-х років влаштовуються загальнодоступні публічні лекції, які мали на меті популяризацію наукових знань. З цією метою при Одеській народній аудиторії було створено Лекційний комітет, до кола завдань якого входило: поширювати відомості про читання лекцій, зробити їх максимально доступними для народу, забезпечити проведення лекцій наочним матеріалом, встановити з відвідувачами лекцій зворотній зв'язок шляхом співбесід та письмових побажань (Отчет о деятельности Лекционного комитета , 1901: 5 - ⁶⁾.

Особливість загальнодоступних лекцій полягала у тому, що вони влаштовувалися у формі систематичних курсів з окремих дисциплін, до їх проведення залучалися, як правило, фахівці, серед яких переважну більшість становили університетські викладачі. Починаючи з 1897 року, Лекційний комітет розпочав підписку на лекції, яка починалася у вересні, за один - два місяці до початку курсів. Разом з тим практикувалося і вільне відвідування. Записуючись на відвідування лекцій, слухачі мали вказувати вік, освіту, рід занять, місце проживання та предмети, які їх зацікавили. За матеріалами підписки Лекційним комітетом складалися бюлетені у вигляді таблиць, які потім роздавалися членам комітету. На основі цих бюлетенів лектори складали програми курсів, враховуючи освітній рівень та інтереси слухачів. За 1897-1900 роки Лекційним комітетом було організовано та проведено 406 лекцій по 11 предметам (література, історія, географія, космографія, анатомія, фізика, хімія, ботаніка, геологія, економіка, законодавство), середня кількість відвідувачів складала 600700 осіб на кожну лекцію (Отчет о деятельности Лекционного комитета, 1901: 18). Відзначимо, що на відміну від народних читань, де інтерес викликали в першу чергу заняття з історії та літератури, найбільшою популярністю на загальнодоступних лекціях користувалися курси з фізики (64 лекції за три роки), хімії (66 лекцій) та географії (58 лекцій). Кошти, зібрані під час проведення загальнодоступних лекцій (вхідна плата складала 5 копійок), йшли на потреби Комісії для проведення народних читань та на благодійність. Так, наприклад, у 1887 році було влаштовано два літературних вечора, присвячених творчості О.Пушкіна, частина збору за які (100 рублів) була пожертвувана на зведення в Одесі пам'ятника поету.

До проведення народних читань, загальнодоступних лекцій та літературно-музичних вечорів керівництво народних аудиторій намагалося залучати педагогів та лекторів закладів середньої і вищої освіти. Активно співпрацювали з нею викладачі Новоросійського університету - історики Г.Афанасьєв, О.Маркевич, історик літератури О.Кирпичников, філолог М.Мандес, правник А.Борзенко. Для проведення літературно-музичних та драматичних вечорів залучалися драматичні артисти. Постійними учасниками читань були члени Одеської громади Д.Сигаревич, А.Синявський, А.Крижанівський, С.Сингаївський. Ось як писав про участь громадівців у народних читаннях А.Синявський: «Вчитель реального училища св. Павла - Руденко І.Л. і інспектор тієї ж школи Крижановський А.В. зв'язувалися також з ширшою культурно-просвітницькою напівлегальною роботою, а також викладач вищих жіночих курсів і військової школи - Синявський А.С., працюючи в аудиторіях «Народних читань», з часу її заснування: Руденко завідував аудиторією, а Крижановський і Синявський працювали як лектори. Перший - з літератури, а Синявський - з історії й економіки, читаючи лекції переважно для робочої аудиторії» (Синявський, 1993: 44).

Під час проведення читань широко використовувався наочний матеріал, практикувалася безкоштовна роздача літератури. Кошти на проведення читань Комісія отримувала завдяки пожертвуванням та субсидіям від міської влади, певну частину доходу складали суми від проведення загальнодоступних лекцій, літературно-музичних та драматичних вечорів, а також продажу популярних книг і брошур. У 1886 році засновано Кирило-Мефодіївське книжне сховище, мета якого полягала у забезпеченні книгами читалень при народних аудиторіях, поширенні та продажу популярної літератури під час читань (вартість одного примірника коливалася від 1 до 15 копійок). З середини 1890-х років відкриваються відділи книжного сховища у приміських селах та у містах регіону. Одним із важливих напрямів стало видання брошур на основі прочитаних загальнодоступних лекцій з метою зробити їх популярними серед різноманітної публіки. Для тих, хто не міг собі дозволити придбати книги навіть за символічну плату, Комісія відкривала безкоштовні читальні при народних аудиторіях. Перша читальня була відкрита ще у 1885 році при аудиторії на Ямській вулиці. Великою популярністю серед населення користувалася народна читальня при Одеській міській аудиторії, завідувачем якої став громадівець І.Руденко. У 1893-1895 роках читальня мала майже 200 абонентів і нараховувала біля трьох тисяч книг, в середньому на рік видавалося більше 1000 одиниць літератури (Карвацкий, 1895: 41-43). З 1895 року бібліотека народних читань за браком місця в Одеській міській аудиторії була переведена у спеціально виділене для неї приміщення в загальноміській народній читальні.

Географія народних читань не обмежувалася тільки Одесою. У 1888 році міністерством народної освіти видано дозвіл на проведення народних читань у селах, у 1894 році - в повітових містах. Кошти на організацію народних читань у селах виділило Одеське міщанське товариство, у 1894 році було отримано дозвіл на влаштування читань і вже у жовтні-грудні було проведено перші народні читання в п'яти приміських селах. Керівники читань намагалися зробити їх максимально корисними та пізнавальними. У 1903 році за ініціативою І.Руденка було проведено декілька виїзних засідань Комісії, на яких були присутні сільські вчителі та священики з метою набуття досвіду. Згодом вдалося розширити і географію проведення читань і кількість відвідувачів. Так, на початку ХХ ст. у селах Великий Фонтан, Дальник-1, Дальник-2, Нерубайському, Середній Фонтан, Гнилякове, Фомина Балка, Крива Балка та Усатове в середньому проводилося біля 200 читань на рік з середньою кількістю слухачів до 100 осіб (Отчет правления, 1908: 8-12). Тематика сільських читань була максимально наближеною до програм народних читань у міських аудиторіях.

До проведення культурно-просвітницьких заходів були залучені різноманітні благодійні організації - Комісія для проведення народних читань ОСБТ, Одеське міщанське товариство, Грецьке благодійне товариство, Товариство боротьби за тверезість, Музичне товариство, Одеський акторський гурток, Одеська школа малювання, а також просвітяни інших регіонів. Так, було встановлено обмін ілюстративним матеріалом з Комісіями народних читань у Херсоні, Мелітополі, Севастополі, Керчі, Кишиневі, Тирасполі; у 1889 році створено Рекомендаційне бюро підбору навчальних книг для читачів різного віку, яке очолив професор О.Кирпичников. Рекомендаційне бюро опікувалося питаннями підбору книг для читалень при народних аудиторіях, складанням каталогів. Оскільки на адресу Комісії постійно надходили прохання про надання у користування літератури для читань від громадських та урядових організацій, благодійних товариств Одеси та інших міст, одним із завдань Рекомендаційного бюро стало формування невеликих бібліотечок для народних читалень та шкільних бібліотек. Тільки у 1892 році було вислано літературу на запитання Херсонського та Хотинського земств, складено бібліотеки для сільських шкіл Херсонської та Полтавської губерній, сирітського притулку в Херсоні, Вінницького церковно-приходського училища. Загальна кількість безоплатних видань, які щорічно надсилалися за вимогами, складала біля 1500 одиниць (Отчет правления, 1895: 13).

Активна діяльність одеської інтелігенції на ниві просвітництва в Одесі та передмісті знайшла визнання. У 1895 році Комісія для проведення народних читань взяла участь у роботі Комітету грамотності на Всеросійській сільськогосподарській виставці та у виставці на Другому з'їзді російських діячів технічної і професійної освіти в Москві. На виставках були представлені: макет та плани Одеської міської народної аудиторії, фотокартки, видані міською аудиторією книги, звіти Комісії. За плідну діяльність у справі організації народних читань комісія була нагороджена золотою медаллю, а один із найактивніших членів товариства І.Карвацький обраний до Комісії народних читань міністерства народної освіти (Отчет правления, 1896: 12). Але, як справедливо відзначив І.Руденко, справжнім визнанням для одеських просвітян були слова вдячності одного із відвідувачів Одеської міської народної аудиторії про те, що «аудиторія для багатьох людей - храм, бог якого - наука. Сійте розумне, добре, вічне і спасибі вам скажуть сердечне... якщо не всі, то кращі із слухачів, які прагнуть виростити в собі закладені з вашою допомогою зерна науки» (Отчет о деятельности Лекционного комитета, 1901: 95).

Висновки

Таким чином, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. одним із провідних напрямів розвитку соціокультурних процесів на півдні України була культурно-просвітницька діяльність інтелігенції, яка виявлялася у формі проведення народних читань, популярних лекцій та літературно-музичних вечорів. Такі заходи здобули широку популярність серед різних прошарків населення. Найбільш плідну роботу в Одесі та приміських селах проводило Одеське слов'янське благодійне товариство, члени Комісії для проведення народних читань якого турбувалися не тільки про організацію читань, а і про вдосконалення форм викладу матеріалу, намагаючись зробити його максимально корисним та доцільним. Активно долучалися до заходів університетські викладачі, які часто читали публічні лекції на безоплатній основі. Опікувалися культурницькими імпрезами члени благодійних товариств та діячі Одеської громади. Лекції з літератури, історії, географії краю, музичні вечори та вистави значною мірою сприяли підвищенню освітнього рівня населення.

Джерела і література

1. Державний архів Одеської області, ф.5 (Управление временного Одесского генерал- губернатора), оп.1, спр.1961 (Переписка об организации публичных лекций в Одессе). Журнал Министерства народного просвещения. 1891. №9, сентябрь.

2. Закладка здания народной аудитори на Пересыпи. Новороссийский телеграф. 1897, 18 апреля.

3. Карвацкий И. В. Городская аудитория для народных чтений в Одессе. Одесса, 1895. 46 с.

4. Коломієць Т. В. Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869 - 1920). Харків: Консум, 1998. 190 с.

5. Одесса. 1794 - 1894. Издание городского общественного управления к столетию города. Вып.1. Одесса, 1894. 352 с.

6. Отчет о деятельности Лекционного комитета при Одесской городской аудитории за 1897 - 1900 уч. г. Одеса, 1901. 113 с.

7. Отчет правления Одесского славянского благотворительного общества имени св. Кирилла и Мефодия за 1886-1910 гг. Одесса, 1887-1911.

8. Синявський А. С. Дмитро Сигаревич. Вибрані праці. Київ: Наукова думка, 1993. С.111-116.

9. Шип Н. А. Український національно-культурний рух в умовах антиукраїнської політики російського царизму Нариси з історії українського національного руху. Київ: Наукова думка, 1994. С. 44-58.

1. Derzhavnyy arkhiv Odes'koyi oblasti. [State Archives of Odesa region], f.5 (Upravlenye vremennoho Odeskoho heneral-hubernatora [Office of the Temporary Odesa Governor-General]), op.1, spr.1961 (Perepyska ob orhanyzatsyy publychnykh lektsyy v Odesse [Correspondence on the organization of public lectures in Odesa]). [in Russian].

2. Karvatskiy I. V. (1895). Gorodskaya auditoriya dlya narodnykh chteniy v Odesse [City auditorium for public readings in Odesa]. Odesa, 1895. 46 р. [in Russian].

3. Kolomiyets', T. V. (1998). Kharkivs'ke tovarystvo poshyrennya v narodi hramotnosti (1869-1920) [Kharkiv Society for the Promotion of Literacy (1869 - 1920)]. Kharkiv: Konsum. 190 р. [in Ukrainian].

4. Odessa. 1794 - 1894. Izdaniye gorodskogo obshchestvennogo pravleniya k stoletiyu goroda. [Odesa. 1794-1894. Publication of the city public administration for the centenary of the city], Vol.1, Оdesa, 1894. 852 р. [in Russian].

5. Otchet o deyatel'nosti Lektsionnogo komiteta pri Odesskoy gorodskoy auditorii za 1897 - 1900 uch. g. (1901). [Report on the activities of the Lecture Committee at the Odesa city audience for 1897-1900]. odesa. 113 p. [in Russian].

6. Otchet pravleniya Odesskogo slavyanskogo blagotvoritel'nogo obshchestva im. sv. Kirilla i Mefodiya za 1886-1910 g.(1887-1911). [Board Reports of the Saints Cyril and Methodius Slavic Charitable Society of Odesa for 1886 - 1910], Odesa. [in Russian].

7. Shyp, N. A. (1994). Ukrayins'kyy natsional'no-kul'turnyy rukh v umovakh antyukrayins'koyi polityky rosiys'koho tsaryzmu [Ukrainian national-cultural movement in the conditions of anti-Ukrainian policy of Russian tsarism]. Narysy z istoriyi ukrayins'koho natsional 'noho rukhu [Essays on the history of the Ukrainian national movement]. Kyiv: Naukova dumka. P. 44-58. [in Ukrainian].

8. Syniavsky, A. S. (1993). Dmytro Syharevych [Dmitry Sigarevich]. Vybranipratsi [Selected works]. Kyiv: Naukova dumka. P. 111-116. [in Ukrainian].

9. Zakladka zdaniya narodnoy auditori na Peresypi [Laying of the building of the public auditorium on Peresyp]. Novorossiyskiy telegraf [Novorossiysk telegraph]. 1897, 18 aprelya. [in Russian].

10. Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniya. (1891). [Journal of the Ministry of Public Education]. № 9, sentyabr. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru