Криза парламентської демократії та спроби її подолання в Другій Речі Посполитій у 1924–1926 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Криза парламентської демократії та спроби її подолання в Другій Речі Посполитій у 1924-1926 рр.

Кірєєва Вікторія,

кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

Іржавська Анжела,

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

м. Черкаси

Анотація

Метою статті є дослідження кризового періоду в процесі становлення парламентської демократії в Другій Речі Посполитій у 1924-1926 рр. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові комплексні методи дослідження (емпіричний, порівняльний, теоретичний, метод аналізу). У процесі дослідження автори керувалися принципами історизму, об'єктивізму та системності, завдяки чому опрацьована та залучений до даної наукової розвідки джерельний та історіографічний матеріал є достовірним та репрезентативним. Наукова новизна статті визначена тим, що авторами зроблено спробу здійснити комплексний аналіз позицій провідних польських політичних партій до чинної моделі парламентської демократії, а також їхні пропозицій щодо її реформування. Висновки. У статті прослідковано політичну дискусію в польському політичному просторі щодо подолання кризи парламентської демократії через реформування виборчого законодавства та Конституції 1921 р. Проаналізовано партійну дискусію з питань державно-правового устрою Другої Речі Посполитої в 1924-1926 р. Охарактеризовано основні пропозиції реформування польської державності. З'ясовано, що більшість польських політичних партій головною проблемою кризи державного життя країни вважали саме відсутність умов для створення стійкої парламентської більшості, яка б сприяла проведенню послідовної та розрахованої на довготривалу перспективу політики уряду. Разом із тим, найважливішим недоліком виборчого права вважався принцип пропорційного представництва, практика якого призвела до виникнення невиправдано великої кількості парламентських фракцій. Один із можливих варіантів подолання кризи, що пропонувався, полягав у переході до мажоритарної виборчої системи, яка б сприяла великим партіям і створенню міцної парламентської більшості та уряду на її основі.

Ключові слова: парламентська демократія, політична криза, реформування виборчої системи, політичні партії, партійна дискусія.

Abstract

парламентський демократія річ посполита

Kirieieva Victoria - Candidate of Science in History, Associate Professor, Head of the Department of World History and International Relations, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy,

Irzhavska Anzhela - Candidate of Science in History, Associate Professor, Department of World History and International Relations, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy,

Crisis of parliamentary democracy and its attempts overcome in the Second Republic in 1924-1926

The purpose of the article is to study the crisis period in the process of establishing parliamentary democracy in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth in 1924-1926. Research methodology. General scientific complex research methods (empirical, comparative, theoretical, analysis method) are applied. In the process of research, the authors were guided by the principles of historicism, objectivism and systematicity, thanks to which the source and historiographical material processed and involved in this scientific investigation is reliable and representative. The scientific novelty of the article is determined by the fact that the authors have made an attempt to carry out a comprehensive analysis of the positions of the leading Polish political parties towards the current model of parliamentary democracy, as well as their proposals for its reform. Conclusions. The article highlights the political debate in the Polish political space regarding overcoming the crisis of parliamentary democracy through the reform of the electoral legislation and the Constitution of 1921. The party debate on issues of state and the legal system of the Second Polish-Lithuanian Commonwealth in 1924-1926. The main proposals for reforming Polish statehood are characterized. It was found that most of the Polish political parties considered the lack of conditions for the creation of a stable parliamentary majority to be the main problem of the crisis in the country's public life, which would facilitate the implementation of a consistent and long-term government policy. At the same time, the principle of proportional representation, the practice of which led to the emergence of an unreasonably large number of parliamentary factions, was considered the most important drawback of electoral law. One of the proposed options for overcoming the crisis was a transition to a majoritarian electoral system, which would favor large parties and the creation of a strong parliamentary majority and a government based on it.

Key words: parliamentary democracy, political crisis, electoral system reform, political parties, party debate.



Основна частина

Постановка проблеми. Проблеми функціонування парламентського устрою викликали значне занепокоєння та критичні оцінки політичних та громадських діячів. Критика чинної політичної системи мала два основні напрями: 1) всевладдя сейму; 2) виборче право. Політичні сили прагнули внести зміни до чинної Конституції, які мали на меті зрівняти права сенату та сейму, а також збільшити повноваження виконавчої влади. Починаючи з 1924 р., провідні польські партії розпочали політичну дискусію щодо можливості внесення змін до Конституції та виборчого законодавства. У вітчизняній історіографії питання кризи парламентської демократії не стали предметом окремого студіювання, що й актуалізувало вказану розвідку.

Аналіз джерел та останні дослідження. Джерельною основою даної наукової розвідки стали публікації, що містяться у друкованих органах відповідного хронологічного періоду історії Польщі, який аналізується у статті, а саме в: GazetaWarszawska(1925), GlosNarodu (1925, 192б), Piast (1924), GazetaPorannaWarszawska (1926), SprawaRobotnicza (1924), Robotnik (1924, 1925). Корисними для дослідження є наукові праці радянських та польських істориків другої половини ХХ - початку ХХІ ст. (Мельчарек Т., 1996; Jerzego Kornasia, 2004; Pobog-Malinowski W., 1990; Orlof E., Pasternak A., 1991 тощо)

Мета статті - вивчити позиції провідних польських політичних партій до чинної моделі парламентської демократії, а також їхні пропозиції щодо реформування моделі зразка 1921 р. напередодні перевороту в травні 1926 р.

Виклад основного матеріалу. Питання про доцільність реформування засад державно-політичного устрою Польщі одним із перших підняв Народно-національний союз (Zwi^zekLudowo-Narodowy - далі ЗЛН). Державна система країни стала предметом активного обговорення на сторінках партійної преси на початку 1924 р. Зокрема, підкреслювалася необхідність ґрунтовного аналізу наявних конституційно-політичних проблем, які мали стати теоретичною основою для реформування державно-політичного устрою держави (Мельчарек, 1996, с. 76).

Наголошувалося, що істотним недоліком польського парламентаризму є відсутність постійної більшості в парламенті і перспектив її виникнення. Тому пропонувалося змінити існуючу політичну систему, підкреслюючи при цьому, що не повинно підніматися питання про «революційний» характер перетворень у державному устрої, а лише про певні зміни і «поправки» в рамках діючої системи. Однією з таких поправок мало стати надання президенту реального права розпуску сейму, якщо останній не зможе сформувати більшість, тобто виявиться нездатним виконувати свою головну функцію (Krytykasystemu. GazetaWarszawska, 1924, 6 stycznia).

Один із лідерів ендеції С. Козицький на зборах ЗЛН у Варшаві 19 лютого 1924 р. звернув увагу на те, що польські політичні інститути засновані на ідеях, що панували в XIX ст. і «накреслені на прапорах французької революції», а при розгляді проблем державного устрою Польщі слід виходити з абсолютно інших обставин. Головним критерієм дієвості державної системи мало бути не те, щоб устрій був «справедливим і істинним», а щоб створював умови для формування уряду, який би міг ефективно і дієво здійснювати владу (Kozicki, 1924).

Питання реформування державно-політичної системи Польщі було піднято на IV конгресі ЗЛН 26 жовтня 1924 р. (Мельчарек, 1996, с. 85). С. Гломбинський запропонував розширити повноваження сенату, вказуючи, що Конституція була прийнята в період, «коли існувала загроза встановлення реакції…. Панувала думка, що сенат буде ідентичний тій палаті сенаторів, якою вона була в давній Польщі,… де засідатимуть консерватори, які не здатні зрозуміти дух прогресу». Тому значна частина депутатів ЗЛН, а також «національно орієнтовані» депутати в інших партіях, були проти установи сенату і, тим самим, проти створення двопалатної структури парламенту як гарантії якісного законодавства. С. Гломбинський відзначав, що друга палата хоча і передбачена в Конституції, фактично є «мертвим інститутом». Для того, щоб сенат робив реальний внесок у законодавче і політичне життя країни, статус верхньої палати має бути рівноцінний сейму.

Ще однією складовою реформи С. Гломбинський вважав необхідність посилення виконавчої влади, надання президенту таких повноважень, щоб він міг здійснювати вплив на політичну ситуацію, особливо тоді, коли державі загрожує небезпека через протиріччя і розбрат у сеймі або через конфлікти, які можуть виникнути між сеймом і сенатом. Тому він пропонував партії погодитися з тим, щоб президент мав реальну нагоду розпустити сейм, коли цього вимагатиме «благо держави».

Щодо питання про виборчі права, то С. Гломбинський висловився за те, щоб «дуже молоді люди» їх не мали: молодь повинна бути, перш за все, зайнята навчанням і її не слід втягувати в активне політичне життя. Тому виборчі права потрібно надавати вже «зрілим» громадянам. Правом обирати повинні користуватися громадяни з 25-річного віку, а право бути обраним повинно надаватися ще більш зрілим особам, які досягли 30 років (KryzysRzeczypospolitej? Studiazzakresufunkcjonowaniasystemupolitycznego, 2004, s. 34).

Для поліпшення функціонування державної системи він пропонував зменшити чисельність депутатського корпусу, що дозволило б сейму стати серйозним і авторитетним органом влади, перешкодити уподібненню його мітингу, «де не переконання окремих депутатів, а сьогохвилинні настрої, охоплюючі деякі партії, зумовлюють результат голосування» (NajnowszahistoriaPolski1918-1939, 1991, s. 283).

Цікавими є оцінки активного учасника дискусії в колах ендеції, відомого польського історика В. Конопчинського, члена парламентської фракції ЗЛН. Його позиція зводилася до твердження, що поляки «зшили для себе Конституцію на виріст» (Konopczynski, 1925). Учений вважав за необхідне зробити уряд більш незалежним від сейму, що постійно втручається в діяльність кабінету не тільки за допомогою запитів окремих депутатів, партійних резолюцій, «порад» і особистих прохань. І при всьому цьому сейм не бере на себе ніякої відповідальності за уряд (Konopczynski, 1925).

На засіданні Головної ради ЗЛН 31 січня 1925 р. було прийнято резолюцію про звернення до парламентського клубу ЗЛН, щоб останній «док - 120

лав всіх можливих зусиль ще в період діючої парламентської сесії провести зміни в законі про вибори». Пропозиції ГР ЗЛН зводилися до наступного: 1. Скоротити кількість депутатів на половину (з 444 до 224), 188 з них обиралися б за окружними списками, а 36 - за загальнодержавними, 2. Кількість мандатів в округах Центральної і Західної Польщі не повинна перевищувати 3-х для одного виборчого округу. В східних воєводствах, навпаки, пропонувалося зберегти багатомандатні округи, 3. При розподілі мандатів за округами пропонувалося «заохотити» ті райони, які є лідерами за «рівнем культури, економіки, податкових відрахувань у державну казну», а також ті райони, де виборці брали активну участь у виборах 1922 р., продемонструвавши таким чином своє «зацікавлення до проблем Польщі», 4. «Антидержавницькі» партії, наприклад, комуністи, повинні бути позбавлені права висувати на вибори свої партійні списки, 5. Окружні партійні списки, які одержать абсолютну більшість голосів у виборчому окрузі, на який припадає не більше, ніж 4 мандати, повинні одержати всі мандати округу (Konopczynski, 1925).

У період урядової кризи, восени 1925 р., коли ПСЛ - «Визволєнє» внесла пропозицію про розпуск сейму і проведення нових виборів (13 листопада 1925 р.), ЗЛН знов підтвердив свою позицію, що перш ніж парламент буде розпущений, необхідно внести зміни до Конституції і виборчого законодавства. Депутат М. Козловський (ЗЛН) на засіданні сейму заявив, що головною перешкодою, що заважає формуванню парламентського кабінету, є представництво національних меншин у сеймі, які вороже налаштовані щодо питання розбудови Польської держави (Pobog-Malinowski, 1990, s. 469). Тому для створення парламентської більшості він вважав необхідним досягти угоди всіх польських політичних партій. Якщо ж її досягти не вдасться, то слід прийняти новий виборчий закон. При цьому зміни до законодавства ніяким чином не мають обмежувати парламентську демократію. Однією з цілей змін має стати скорочення дрібних і парламентських угрупувань. «Дрібні фракції, - відзначав Козловський, - часто мають амбіції та апетити, непропорційні своєму впливу в країні і впливу своєї політичної ідеології». Вони є серйозною перепоною для створення парламентської більшості. Саме шляхом скорочення кількості депутатів і за допомогою нового розподілу мандатів ми хочемо добитися того, щоб у перспективі полегшити умови для виникнення парламентської більшості» (SejmRzeczypospolitejPolskiej. Ikadencja. Sprawozdaniastenograficznezposiedzenia 254, 13.05.1925, L. CCLIV/14).

У таборі християнської демократії, що була однією з провідних центристських партій у політичному спектрі Польщі, реформа парламентаризму стала предметом активної дискусії на межі 1924-1925 рр. Однією з найважливіших умов «процвітання Польщі» проголошувалося створення «сильного уряду, а також розумного, активного і здатного сформувати уряд парламенту». Наголошувалося, що в умовах зовнішніх і внутрішніх загроз, які мають місце, «хиткість, слабкість і недовговічність уряду є найкращими союзниками ворогів Польщі». Християнські демократи одними з перших почали підніма-

ти питання про перегляд виборчого законодавства на сторінках партійної преси. Вказувалося на неефективність принципу пропорційності, який «все більш стає об'єктом критики». Наголошувалося, що більш привабливий вигляд має мажоритарна система Англії і США, де «виборча система спрямовує волю народу у напрямку створення сильного уряду, хоча й потерпає від арифметичної несправедливості» (Reformaapotemwybory. GlosNarodu, 1925, 2 stycznia).

Керівництвом ХД була створена спеціальна комісія з метою підготовки проєкту змін у законі про вибори, що запропонувала 21 січня 1925 р. Головній раді Християнсько-демократичної партії такі пропозиції: 1) зберіг - ши принцип пропорційності, відмовитися від системи підрахунку голосів і розподілу мандатів, яка сприяла дрібним партіям і призводила до розколу великих; 2) включити до закону про вибори механізми, заохочуючи блокування окружних партійних списків; 3) при розподілі мандатів між партійними списками керуватися принципом, згідно якого мандати надаються партійному списку, якщо кількість поданих за нього голосів відповідає виборчій квоті, яка розраховується шляхом розподілу загальної кількості голосів виборців певного округу, що взяли участь у голосуванні, на загальну кількість мандатів цього округу. Мандати, що залишилися, розподіляються пропорційно між двома партіями, які набрали найбільшу кількість голосів; 4) провести скорочення чисельності депутатів сейму до 360 осіб, сенаторів - до 90, переглянути геометрію виборчих округів і домагатися створення багатомандатних округів (Zdniapolitychnego. GlosNarodu, 1925, 21 stycznia).

Християнські демократи жваво відгукнулися на рішення IV Конгресу ЗЛН. Частина пропозицій ендеції викликала критику в партії. Так, висловлювалися сумніви з приводу пропозицій ЗЛН заборонити комуністам брати участь у виборах, оскільки комуністи можуть виступити під іншою назвою або ж як безпартійні. Зверталася увага на ще одну важливу обставину: «Обмеження комуністів відкриє простір для зловживань з боку влади, яка б тим самим одержала право вирішувати - який виборчий список є антидержавницьким, а який ні» (Bryla, 1925).

Разом з тим, частина пропозицій ендеків викликала підтримку з боку християнської демократії. Зокрема, була схвалена пропозиція ЗЛН розподілити мандати за округами з урахуванням «рівня культури і розмірів податкових відрахувань у державну казну». Висловлювалися заперечення щодо пропозиції скоротити кількість мандатів у тих округах, де виборці в 1922 р. продемонстрували слабку активність. Не слід карати виборців у подальших виборах за «безпечність» електорату 1922 р., оскільки тоді слабка участь у виборах могла бути результатом «причин несуттєвих, наприклад, через негоду або погані дороги» (Bryla, 1925).

Як і ЗЛН, християнські демократи не підтримали пропозиції ПСЛ - «Виз - волєнє» розпустити парламент і провести нові вибори. Погоджуючись з тим, що польський сейм втратив авторитет і не здатний здійснювати владу, їхні представники в сеймі заперечували негайне проведення нових виборів, 122

оскільки «без попередніх змін у законі про вибори вони не зробили б новий сейм кращим». Християнські демократи вважали за необхідне провести санацію польського сейму, однак, враховуючи складність і важливість цього питання, вони наполягали на проведенні конструктивної дискусії (Bryla, 1925).

На конгресі християнської демократії 4 червня 1925 р. голова парламентської фракції цього руху Ю. Хачинський підкреслив, що «парламент не повинен бути лише зборами партійних комітетів і показником того, скільки партій є на певний момент у Польщі» (Bryla, 1925).

У листопаді 1925 р. спеціальна комісія при Головному правлінні ХД розпочала розробляти проєкт реформи виборчого закону (Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории, ф. 495, оп. 124, спр. 149, арк. 27). Комісія висловилася за скорочення депутатського корпусу до 300-320 осіб. Наголошувалося, що принцип пропорційності повинен бути збережений внаслідок його чіткого закріплення в Конституції. Комісія висловилася за збереження багатомандатних округів в етнічній Польщі. У східних воєводствах багатомандатні округи повинні бути достатньо великими, щоб забезпечити польському населенню обрання своїх представників.

Комісія виступила проти створення двомандатних округів, оскільки це «привело б в період виборчої кампанії до гострої боротьби між двома блоками, причому національні меншини відігравали б подекуди вирішальну роль». Розподіл мандатів за округами пропонувалося провести з урахуванням рівня їх культурного й економічного розвитку. Більш розвинені культурно та економічно, округи мали одержати більшу кількість мандатів, ніж менш розвинені. У питанні про зміну виборчого закону для східних воєводств особливо виділяли проблему обрання тут поляків, а також необхідності обмеження можливостей обрання «непольського елементу» (Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории, ф. 495, оп. 124, спр. 149, арк. 84 зв.). Для цього пропонувалося скоротити кількість депутатів, обраних від східних воєводств.

Відставка уряду В. Вітоса в кінці 1923 р. стала поштовхом для формування критичного ставлення ПСЛ - «Пяст» до державно-політичного устрою Польщі. Питання про необхідність змін Конституції і закону про вибори було поставлено вже на початку січня 1924 р. (Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории, ф. 495, оп. 124, спр. 149, арк. 137). На засіданні парламентського клубу ПСЛ - «Пяст» В. Керник виступив з доповіддю про «Перегляд конституції», в якій висловився за розширення повноважень глави держави (зокрема, за наділення його реальним правом розпуску парламенту і правом відстрочення сесій), надання сенату статусу реального законодавчого органу. Він запропонував також переглянути чинний закон про вибори, вказавши на його «непрактичність» як з погляду інтересів держави, так і з погляду роботи самого парламенту. Було внесено пропозицію значно скоротити кількість депутатів і сенаторів (Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории, ф. 495, оп. 124, спр. 149, арк. 110).

У коментарях до цього засідання преса ПСЛ - «Пяст» підкреслювала, що парламентський клуб ПСЛ - «Пяст» «мав відвагу прямо і відкрито сказати, що одним з головних джерел нестабільності в Польщі є помилки в Конституції і виборчому законі», які призвели до того, що виконавчі органи виявилися позбавленими влади, сейм же привласнив собі право бути «всією владою». Наголошувалося, що результатом помилок у конституції і виборчому законі стала нездатність сейму створити більшість, яка є умовою парламентської системи як такої. Тому парламентський клуб ПСЛ - «Пяст» ухвалив рішення утворити комісію для розробки проєктів законів, що стосуються змін Конституції і виборчого законодавства, а також взаємодіяти з цих питань з найвідомішими польськими правникам (Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории, ф. 495, оп. 124, спр. 149, арк. 111 зв.).

Лідер ПСЛ - «Пяст» В. Вітос вельми критично оцінював ситуацію в сеймі (SejmPolski. GlosNarodu, 1925, 8 listopada). Він відзначав, зокрема, що в сеймі є фракції, поведінку яких можна кваліфікувати як антидержавницьку. Ситуація, що склалася, на думку В. Вітоса, актуалізує питання реформи Конституції. Характеризуючи останню, В. Вітос відзначав, що вона не була результатом праці всіх партій і нав'язана Польщі, а поляки ще не «дозріли» для реалізації її положень. Суттєвим її недоліком він називав «безсмертя» сейму, який може бути розпущений лише тоді, коли «сам того забажає».

В. Вітос виступив проти голосування за партійними списками і висловився на користь голосування за конкретних кандидатів. Він також пропонував встановити одномандатні округи, а для східних воєводств продумати можливість забезпечення мандатами «польського елементу».

На мітингу в Чешанові 7 вересня 1924 р. В. Вітос критикував надмірно ліберальну Конституцію і вимагав її ревізії (WielkamowaprezesaWitosa. Piast, 1924, 28 wrzesnia). Ті ж ідеї В.Вітос, повторив і на мітингу в Горлицях 23 вересня 1924 р., відзначивши, що Польща має ліберальну Конституцію «на виріст», до якої суспільство не «доросло». Він також заявив про необхідність розширення влади президента і сенату. Здійснити ці зміни можна після створення парламентської більшості (SejmUstawodawczyRzeczypospolitejPolskiej. Sprawozdaniestenograficznezposiedzenia 220, 16.03.1921, s. 31).

Лідер ПСЛ - «Пяст» указував на надмірну кількість депутатів у сеймі: «444 людей, зібраних у одному місці, є натовпом, не здатним до розумних рішень». Атмосферу, що панувала в сеймі, В. Вітос називав страшною: «зібрання партій і національностей, юнацький вік і недосвідченість депутатів, втеча від відповідальності, нескінченне і даремне сеймування, депутатська недоторканість, неможливість розпуску сейму і сенату без їх згоди, повне знищення виконавчої влади як такої, і в особливості влади президента Польщі» (SejmUstawodawczyRzeczypospolitejPolskiej. Sprawozdaniestenograficznezposiedzenia 220, 16.03.1921, s. 31).

Закон про вибори, на переконання В. Вітоса, слід змінити таким чином, щоб депутатами обирали людей «більш зрілих і досвідчених». Кількість депу - 124

татів В. Вітос пропонував скоротити наполовину й обирати їх не «за номерами» (тобто шляхом голосування за партійні списки), а голосувати за конкретних кандидатів. Він вважав також, що депутати повинні нести відповідальність перед своїми виборцями. Лідер ПСЛ - «Пяст» підкреслював, що партія буде наполягати на виконанні перерахованих вище завдань, не дивлячись на наявність великої кількості противників цих пропозицій: «вічне сеймуван - ня згубило шляхетську Польщу, і ми не можемо допустити, щоб тепер з народною Польщею відбулося те ж саме» (SejmUstawodawczyRzeczypospolitejPolskiej. Sprawozdaniestenograficznezposiedzenia 220, 16.03.1921, s. 37).

У доповіді на конгресі ПСЛ - «Пяст» у грудні 1924 р. В. Вітос відзначав, що найважливішою складовою демократії є постійна парламентська більшість і заснований на ній уряд. Польські реалії йдуть врозріз з цими вимогами, оскільки за шість років в країні змінилося 12 урядів і 180 міністрів. У зв'язку з цим: «хворий орган, яким є сейм, має бути розпущений. Проте слід потурбуватися про те, щоб новий сейм був здоровим». Для цього потрібно змінити виборчий закон, щоб «депутатів у сеймі стало менше, але зросла кількість людей зрілих і відповідальних, які б доросли до виконання свого завдання» (SejmUstawodawczyRzeczypospolitejPolskiej. Sprawozdaniestenograficznezposiedzenia 220, 16.03.1921, s. 207-209).

У 1925 р. ПСЛ - «Пяст» продовжувало пропагування своїх пропозицій з трибуни сейму (MowaposladrKiernikawSejmie. Piast, 1924, 2 listopada, s. 12; Mo - wa posla dr Kiernika w Sejmie. Piast, 1924, 4 listopada, s. 12). Проте основна увага керівництва партії у цей час була зосереджена на підготовці та ухваленні аграрної реформи, на бюджетній політиці, а також вирішенні багатьох інших суттєвих проблем поточного життя країни. Створення уряду О. Скшинського в грудні 1925 р. тимчасово відсунуло проблему конституційних реформ, проте труднощі коаліційного правління знов актуалізували її вже в лютому 1926 р.

До дискусії про реформування польського парламентаризму в 1924 р. приєдналася і Національна робітнича партія. В одному зі своїх інтерв'ю голова Головної ради НПР А. Хондзинський відзначив, що принципові питання польського парламентаризму, зокрема повноваження президента і сенату, виборчий закон вимагають змін. Під час обговорення у Законодавчому сеймі проєктів польської Конституції його партія добивалася якомога більшої влади для президента, оскільки «цього вимагають польські умови». Проте більшість сейму розглядала таке принципове державне питання «з суб'єктивної точки зору» і владу президента була зведено нанівець (MowaposladrKiernikawSejmie. Piast, 1924, 2 listopada, s. 12; Mowa posla dr Kiernika w Sejmie. Piast, 1924, 4 listopada, s. 12).

Лідер НРП критично оцінював чинний виборчий закон. Його автори, відзначав він, прагнули спроєктувати закон таким чином, щоб, з одного боку, спочатку забезпечити перевагу для великих партій, і з іншого - обмежити представництво національних меншин. У зв'язку з посиленням критики Конституції в 1925 р., правими і ПСЛ - «Пяст», лідери НПР нагадували, що найбільш суттєві недоліки Конституції 1921 р. слід вважати провиною саме цих політичних сил.

У пресі НПР підкреслювалося, що, визнаючи необхідність реформи виборчого закону, партія повинна рішуче протидіяти «реакційним прагненням порушити будь-який принцип демократичної виборчої системи, а саме принципи рівного, загального, таємного, прямого і пропорційного виборчого права. Підтвердженням цього була незгода НПР з проєктом закону про вибори до місцевих органів самоуправління, представленого у 1925 р. на обговорення сейму (Kwestjareformy. SprawaRobotnicza, 1924, 26 pazdziernika).

Особливістю цього законопроєкту була відмова від принципу рівного виборчого права і встановлення так званого «плюрального вотуму», а саме надання виборцю декількох голосів. Законопроєкт містив такі умови, необхідні для надання виборцю права на додатковий голос: «1) виборець одружений або є вдівцем, має дітей (чотирьох і більше); 2) виборець посідає посаду в державній адміністрації або в органі самоврядування (за принципом призначення або виборності); 3) виборець перебував на військовій службі в польських частинах; 4) виборець володіє польською мовою письмово й усно». Виборець, який відповідав цим критеріям, одержував чотири додаткові виборчі голоси.

Національна робітнича партія розцінювала це як замах на «демократичні і справедливі принципи виборчого права» до органів самоврядування і відзначала, що політичні сили, пропагуючи цей проєкт, не приховують своїх намірів «у тому ж дусі змінити й парламентський виборчий закон, а також провести відповідне реформування Конституції» (Ojak^ reform^ wal - czyPolskaParfiaSocjalistyczna. SprawaRobotnicza, 1925, 11 kwietnia; Pogloskiozmianierz^duwPolsce. SprawaRobotnicza, 1925, 3 maja).

У пресі НПР, як один з найістотніших недоліків польського парламентаризму, вказувався низький культурний та інтелектуальний рівень депутатів. Наголошувалося, зокрема, що є такі парламентські клуби, де «освітній ценз» депутатів не перевищує рівня середньої школи, де депутатська діяльність розуміється як «рентабельне місце», де «здатність до важкої роботи в парламентських комісіях чи до самостійної законодавчої ініціативи замінюється здатністю безтурботно прохолоджуватися в парламентському буфеті або тинятися в міністерствах з приводу приватних питань своїх виборців» (Ojak^ reform^ wal - czyPolskaParfiaSocjalistyczna. SprawaRobotnicza, 1925, 11 kwietnia).

Наголошувалося також, що з 444 депутатів і 111 сенаторів справжніми парламентарями можна назвати лише 130 осіб. Решта - «шкідливий баласт, який ускладнює парламентську роботу, всю законодавчу роботу покладено на плечі декількох десятків людей, коли решта є лише натовпом з правом голосу, натовпом кулуарно-буфетним, нетворчим і безплідним». Все це підриває серед населення довіру до демократії і парламентаризму.

Істотною слабкістю польського парламенту НПР вважала партійну роздробленість сейму. Наявність до середини квітня 1925 р. 15 парламентських клубів пояснювалося, крім програмних розходжень, також і «амбіціями, незначними тактичними розбіжностями або просто непорозуміннями». Національна робітнича партія підтримувала ідею розпуску сейму і проведення нових виборів, голосувала за відповідні пропозиції ПСЛ - «Визволєнє». НПР виступала за необхідність змін виборчого закону, оскільки колишній закон не витримав випробування на виборах 1922 р. Реформа, на думку НПР, повинна також прагнути підвищення «якісного рівня» депутатського корпусу, враховувати інтереси міст, усунути переваги для великих партій у вигляді державних списків, що не виправдали себе (Ojak^ reform^ walczyPolskaParfiaSocjalistyczna. SprawaRobotnicza, 1925, 11 kwietnia).

Польська соціалістична партія з обережністю віднеслася до дискусії щодо реформування парламентської системи Польщі, започаткованої в 1924 р. Пропозиції ЗЛН, ПСЛ - «Пяст», християнських демократів соціалісти розцінювали як бажання «забезпечити в майбутньому сеймі інтереси заможних класів і, відповідно, свої власні партійні інтереси шляхом позбавлення виборчих прав сотень тисяч громадян за допомогою скорочення депутатських мандатів і переформатування виборчих округів» (Kronikaparlamentarna. Robotnik, 1924, 26 stycznia).

За оцінкою партійного друкованого органу «Роботника», ЗЛН і ПСЛ - «Пяст» настільки себе скомпрометували, що від майбутніх виборів очікувалася лише поразка. Тому вони прагнуть так змінити виборчий закон, щоб «справжня воля широких мас не була зреалізована, щоб створити якомога більше привілеїв для заможних громадян» (Niedzialkowski, 1925).

Коментуючи напрацювання ЗЛН щодо реформи виборчої системи, «Роботник» відзначав, що ендеція пропонує, по суті, встановлення двох виборчих систем. «У центральній Польщі повинні переважати трьохмандатні округи. Очевидно, що в таких округах не може бути чесної пропорційності, оскільки при трьох мандатах безліч голосів остаточно втрачатиметься, не досягнувши мандата. У східних же воєводствах ендеція пропонує зберегти багатомандатні округи - тут пропорційність потрібно зберегти, оскільки йдеться про польські голоси» (Niedzialkowski, 1925).

Наголошувалося, що нерівне значення виборчих округів суперечить принципу рівного виборчого права, оскільки голос виборця в одному окрузі матиме менше ваги, ніж голос виборця в іншому.

Представники ППС категорично висловлювалися з приводу пропозиції ЗЛН заборонити брати участь у виборах «антидержавницьким» партіям, оскільки під таке положення можна підвести не тільки комуністів, однак і партії національних меншин, радикальні селянські партії і соціалістів.

ППС вважали неприпустимим відхід від формули чинного виборчого права, оскільки загальне, таємне, пряме, рівне і пропорційне голосування забезпечує волевиявлення всього населення (NaprawakonstytucjiRobotnik, 1925, 2 kwietnia).

Відхід від цих принципів призведе до втрати упевненості громадян у тому, що вони можуть законним шляхом впливати на поліпшення свого життя і життя суспільства та підштовхне до пошуку інших шляхів для досягнення цих цілей.

Вони негативно ставилися до принципу «плюрального вотуму» при виборах органів місцевого самоуправління, вважаючи, що праві хочуть створити прецедент для відмови від принципу політичної рівності при виборах у сейм. Надання додаткових голосів виборцям на будь-якій підставі розцінювалися як встановлення політичних привілеїв і відхід від принципу рівності (Reformwkomisiachsenatskich. Robotnik, 1925, 14 pazdziernika).

Криза уряду В. Грабського восени 1925 р. стала імпульсом для пожвавлення реформаторських настроїв у середовищі провідних політичних партій Польщі. І якщо раніше ППС займала швидше негативну позицію щодо реформування парламентаризму, відстоюючи чинне виборче законодавство, то тепер партія розпочала пошук своїх рішень з подолання кризи парламентської системи.

Оголосивши про те, що партія пропонує достроковий розпуск парламенту (Niedzialkowski, 1925), «Роботник» опублікував у жовтні 1925 р. статтю М. Недзялковського «Конституція як гасло передвиборчої боротьби», де автор відзначав, що питання зміни Конституції є одним з основних для ППС і партія незабаром представить відповідні пропозиції у цій сфері.

Оцінюючи пропозиції прихильників перебудови державної влади в Польщі за «американським зразком», М. Недзялковський відзначав, що «всі складові державного ладу є цілісністю, де окремі елементи знаходяться в органічному взаємозв'язку. Тут неможливо вирвати один елемент, не потягнувши за ним і інше» (Niedzialkowski, 1925). Її головним недоліком М. Нед - зялковський вважав «слабку гнучкість»: «конфлікт між президентом і законодавчою владою відразу ж створює катастрофічну ситуацію; найкращим прикладом було трагічне падіння Вільсона. США можуть дозволити собі такі конфлікти, а в наших умовах потрясіння підірвали б державу».

Проєкти прихильників оздоровлення парламентаризму (до них М. Нед - зялковський відносив ЗЛН, групу Е. Дубановича і С. Стронського, християнських демократів і ПСЛ - «Пяст»), зовні прагнуть посилити державну владу, зробити можливим створення стійкої більшості в сеймі, однак фактично вони спрямовані на створення умов для переважання на державному рівні правих партій і фінансових груп.

М. Недзялковський підкреслював, що загальне голосування не обов'язково повинно бути пропорційним, однак соціалісти не відступлять від чинних принципів виборчого права, зокрема і принципу пропорційності (Niedzialkowski, 1925).

Формулюючи пепеєсівську концепцію реформи державно-політичного устрою Польщі, М. Недзялковський пропонував залишити без змін основи її державно-правовій організації при одночасному реформуванні «окремих поверхів державної будівлі». У зв'язку з цим він формулював такі пропозиції: 1) відмовитися від двопалатного парламенту; 2) «полегшити» розпуск сейму до закінчення терміну його повноважень, але не передавати рішення цього питання винятково до компетенції президента; рішення цього питання можливе, наприклад, шляхом референдуму; 3) ввести в Конституцію інститут референдуму; 4) створити Палату праці; 5) забезпечити в Конституції компактно проживаючим національним меншинам права на територіальну автономію; для територіально розсіяних національних меншин встановити права на культурно-освітній і мовний розвиток; 6) гарантувати в конституції для органів місцевого самоуправління ті ж принципи виборчого права, які передбачалися для виборів у сейм (Niedzialkowski, 1925).

Погіршення соціально-економічної ситуації, чергова урядова криза підштовхнули польські політичні сили від обговорення до перших практичних кроків. Першими внесли до сейму конкретні пропозиції щодо зміни закону про вибори парламентська фракція Національно-християнської партії (НХП), яку очолювали Е. Дубанович і С. Стронський у лютому 1926 р. (SejmRzeczypospolitejPolskiej. Ikadencja. Sprawozdaniastenograficzne. 1922-1927, 1926). Проєкт передбачав скорочення депутатського корпусу до 320 осіб, створення єдиного виборчого округу, який би охоплював всю державу. Передбачалося зберегти модифіковану пропорційну систему з можливістю блокування партійних списків. У проєкті пропонувалося, що, якщо кількість голосів, поданих на користь партій, складатиме менше 130 тисяч, то ці голоси не братимуться до уваги при підведенні підсумків виборів. Аналогічний підхід (з урахуванням 36 статті Конституції) пропонувалося використовувати при підбитті підсумків виборів у сенат.

Проте навіть такий проєкт, що не містив радикальних перетворень, викликав критичні оцінки. Зокрема, «Газета поранна варшавська» відзначала, що реалізація ідеї єдиного виборчого округу призведе до ще більшого, ніж дотепер, дроблення партій у сеймі, зробить неможливим створення сильної більшості і, «що ще гірше, відкриє навстіж двері для антидержавної діяльності національних меншин». Це упущення виникло з тієї причини, що, складаючи свій проєкт, Е. Дубанович зважав, перш за все, на інтереси чисельно невеликих партій, до яких також відноситься і його партія» (О konstytucj? ior - dynacj? GazetaPorannaWarszawska, 1926, 10 stycznia).

Народно-національний союз, у свою чергу, також здійснював кроки з підготовки до реформи Конституції і виборчої системи. На засіданні Головної ради 21 лютого 1926 р. його голова С. Гломбинський представив пропозиції щодо «вдосконалення державного ладу, зміцнення парламентаризму і забезпечення сильного уряду» (RewizjaKonstytucji. GazetaPorannaWarszawska, 1926, 22 lutego). Резолюція Головної ради ЗЛН вміщувала звернення до Головного правління ЗЛН розробити проєкт змін до Конституції і розглянути на наступному засіданні Головної ради. Передбачалося, що він буде базуватися на таких принципах: 1) виконавча влада повинна бути посилена; 2) дотримання законності в державному ладі Польщі має бути повністю гарантовано; 3) державний лад має бути приведений у відповідність з національними потребами і містити гарантії від безкарності ворожих Польщі революційних прагнень комуністів і дій з боку чужих елементів, спрямованих проти держави (Chacinski, 1926).

Кількість депутатів і сенаторів пропонувалося скоротити на половину. Вказувалося на нагальній потребі і якомога швидше провести відповідні зміни до виборчого законодавства.

У березні 1926 р. парламентська фракція ЗЛН внесла в сейм проєкт поправок до виборчого закону. В коментарях до цього проєкту наголошувалося, що пропоновані зміни є «першим кроком на шляху до реформи політичного устрою Польщі, досвід державного життя якої виявив у політико-правовій системі країни стільки разючих недоліків і вад, що реформа з кожним днем стає нагальною потребою» (Chacinski, 1926).

Проєкт ЗЛН передбачав скорочення кількості депутатів до 224 осіб, сенаторів - до 56. Пропонувалося обирати 188 депутатів на основі окружних списків, а 36 депутатів - на основі загальнодержавних партійних списків. Щодо сенаторів, то 47 осіб пропонувалося обирати на основі окружних списків, 9 - на основі загальнодержавних. Такі скорочення обґрунтовувалися необхідністю «забезпечити порядок, цілеспрямованість і справність парламентської роботи» (Chacinski, 1926).

У проєкті ЗЛН містилися пропозиції щодо створення у східних воєводствах великих багатомандатних округів, які дали б польському населенню можливість проводити своїх кандидатів до парламенту (Chacinski, 1926).

Слідом за пропозиціями ЗЛН проєкт змін виборчого закону внесла парламентська фракція християнської демократії. Він також містив пропозиції зі скорочення кількості депутатів і сенаторів. Депутатський корпус пропонувалося скоротити до 320 осіб (260 з них обиралися б окружними партійними спискам, 60 - загальнодержавними), сенаторів - до 80 чоловік (65 з них обиралися б за окружними списками, 15 - загальнодержавними). Передбачалося підвищення мінімальної кількості виборців, заявлених в окружний партійний список (до 130 осіб), а також кількість необхідних підписів депутатів (або сенаторів) діючого сейму (сенату) (до 10). Щодо державних списків, була потрібна підтримка як мінімум 2 тисяч виборців у чотирьох виборчих округах (як мінімум по 500 осіб від кожного округу).

У ПСЛ - «Пяст» також активізувалася увага до проблем політичної реформи. У лютому 1926 р. вийшла праця В. Вітоса «Часи і люди», де він рішуче і жорстко критикував польський парламентаризм. Польську Конституцію 1921 р. В. Вітос порівняв з агітаційною брошурою, розрахованою на дешеву популярність (SejmUstawodawczyRzeczypospolitejPolskiej. Sprawozdaniestenograficznezposiedzenia 220, 16.03.1921, s. 216).

У пресу потрапила інформація про те, що в кінці лютого 1926 р. відбулося надзвичайне засідання президії Головного правління ПСЛ - «Пяст», де серед інших обговорювалося також питання про розпуск сейму і терміни проведення нових парламентських виборів (Мельчарек, 1996, с. 89-90).

Першим спільним кроком ЗЛН, християнської демократії, ПСЛ - «Пяст» і НПР щодо реалізації реформи Конституції став проєкт зміни ст. 26 Конституції, що регулювала спосіб розпуску сейму. 26 квітня 1926 р. від імені чотирьох клубів цей проєкт надійшов до сейму та був переданий у Конституційну комісію. Новацією проєкту стало те, що президент міг без згоди 3/5 членів сенату розпустити верхню і нижню палати своїм указом, завіреним прем'єр-міністром (NajnowszahistoriaPolski1918-1939, 1991, s. 296).

Зреалізувати заплановане не вдалося, оскільки 10 травня 1926 р. було сформовано коаліційний уряд на чолі з В. Вітосом, який однією із задач нового кабінету визначив необхідність підготовки реформи Конституції «через розширення повноважень президента», так і розробки нового виборчого закону (Skl^drzaduWitosaIII. GlosNarodu, 1926, 12 maja). Передбачалося, що після їх схвалення сеймом і сенатом відбудуться нові парламентські вибори, однак подальші політичні події не дали можливості втілити задумане.

Висновки. Таким чином, більшість польських політичних партій ключовою проблемою державного життя країни вважали відсутність умов для створення стійкої парламентської більшості, яка б сприяла проведенню послідовної та розрахованої на довготривалу перспективу політики уряду. Політики та публіцисти ендеції, християнських демократів і ПСЛ - «Пясту» солідаризувалися, що з метою забезпечення сприятливих умов для виникнення парламентської більшості необхідна зміна виборчого законодавства. Вони висловлювалися за впровадження низки цензів (підвищення вікового цензу, ценз освіченості, майновий ценз).

Проте найважливішим недоліком виборчого права вважався принцип пропорційного представництва, практика якого призвела до виникнення невиправдано великої кількості парламентських фракцій. У зв'язку з цим пропонувалося перейти до мажоритарної виборчої системи, яка б сприяла великим партіям і створенню міцної парламентської більшості та уряду на її основі. Усвідомлюючи, що скасування принципу пропорційного виборчого права неможливе до закінчення терміну повноважень сейму першого скликання, а також і те, що така ініціатива зустріне рішучу протидію з боку як дрібних парламентських фракцій, так і середніх партій - ППС, НПР, ПСЛ - «Визволєнє» (для них відмова від принципу пропорційності означала загрозу обмеження їх парламентського представництва), правоцентристські політики основні зусилля скерували на реалізацію програми-мінімум реформи парламентаризму. Її суть полягала у тому, щоб при збереженні пропорційного принципу розподілу мандатів між партіями запровадити таку систему, яка б звужувала можливості одержати мандати дрібним партіям і сприяла більш значним.



Список використаних джерел і літератури

1. Мельчарек, Т. (1996) Пресса в политической системе общества (на примере Польши 1918-1939 гг.).Москва, 181 с.

2. Российский центр хранения и обработки документов новейшей истории.

3. Bryla, S. W sprawie reformy wyborczej do Sejmu. (1925). Glos Narodu, 5 kwietnia.

4. Bryla, S. W sprawie reformy wyborczej do Sejmu. (1925). Glos Narodu, 4 lutego.

5. Chacinski, J. (1926) Ku naprawie ustroju Rzeczypospolitej. Glos Narodu, 29 kwietnia.

6. Konopczynski, W. (1925). Ku naprawie Konstytucji. Gazeta Warszawska, 19 marca.

7. Konopczynski, W. (1925). O Konstytucji. Gazeta Warszawska, 31 stycznia.

8. Konopczynski, W. (1925). Silny Rz^d a Silny Sejm. Gazeta Warszawska, 3 kwietnia.

9. Kozicki, S. (1924). Najpilniejsze zadania. Gazeta Warszawska, 21 lutego.

10. Kronika parlamentarna. (1924). Robotnik, 26 stycznia.

11. Krytyka systemu. (1924). Gazeta Warszawska, 6 stycznia.

12. Kryzys Rzeczypospolitej? Studia z zakresu funkcjonowania systemu politycznego(2004) / Pod red. Jerzego Kornasia / Wyzsza szkola ekonomii i administracji im.prof. Edwarda Lipins - kiego. Kielce, 229 s.

13. Kwestja reformy. (1924). Sprawa Robotnicza, 26 pazdziernika.

14. Mowa posla dr Kiernika w Sejmie. (1924). Piast, 2 listopada.

15. Mowa posla dr Kiernika w Sejmie. (1924). Piast, 4 listopada.

16. Najnowsza historia Polski 1918-1939. (1991). Warszawa: Wyd-wo WSP, 342 s.

17. Naprawa konstytucji. (1925). Robotnik, 2 kwietnia.

18. Niedzialkowski, M. (1925). Gtowne punkty naszego programu naprawy konstytucji. Robotnik, 18 pazdziernika.

19. Niedzialkowski, M. (1925). Konstytucja jako hasto walki wyborczej. Robotnik, 4 lutego.

20. Оkonstytucj? i ordynacj? (1926). Gazeta Poranna Warszawska, 10 stycznia.

· jak^ reform^ walczy Polska Parfia Socjalistyczna. (1925). Sprawa Robotnicza, 11 kwietnia.

· zmianie rz^du w Polsce. (1925). Sprawa Robotnicza, 11 kwietnia.

21. Pobog-Malinowski, W. (1990). Najnowsza historia polityczna Polski (Vol.2. 1914-1939). Gdansk: Oficyjna Wydawnicza «Graf», 896 s.

22. Pogloski o zmianie rz^du w Polsce. (1925). Sprawa Robotnicza, 3 maja.

23. Reform w komisiach senatskich. (1925). Robotnik, 14 pazdziernika.

24. Reforma a potem wybory. (1925). Glos Narodu, 2 stycznia.

25. Rewizja Konstytucji. (1926). Gazeta Poranna Warszawska, 22 lutego.

26. Sejm Polski. (1925). Glos Narodu, 8 listopada.

27. Sejm Rzeczypospolitej Polskiej. I kadencja. Sprawozdania stenograficzne z posiedzenia 254, 13.05.1925 URL: http://libr.sejm.gov.pl/ars01/rp2/stenogramy/kad1/254.pdf (дата звернення; 15.04.2023).

28. Sejm Rzeczypospolitej Polskiej. I kadencja. Sprawozdania stenograficzne. 1922-1927. Okres I. Druk №2346. Wniosek poslow z Sejmowego Klubu Chrzescijansko-Narodowego w sprawie zmiany ordynacji wyborczej.25.02.1926. URL: http://libr.sejm.gov.pl/ars01/rp2/ druki/kad1/02346.pdf (дата звернення; 15.04.2023).

29. Sejm Ustawodawczy Rzeczypospolitej Polskiej. Sprawozdanie stenograficzne z posiedzenia 220, 16.03.1921. URL: http://libr.sejm.gov.pl/ars01/rp2/stenogramy/kad0/220. pdf (дата звернення; 15.04.2023).

30. Skl^d rzadu Witosa III. (1926). Glos Narodu, 12 maja.

31. Wielka mowa prezesa Witosa. (1924). Piast, 28 wrzesnia.

32. Z dnia politychnego. (1925). Glos Narodu, 21 stycznia.



References

1. Melcharek, T. (1996). Pressa v politicheskoy sisteme obshchestva (na primere Polshi 1918-1939 gg.) [Press in the political system of society (on the example of Poland in 19181939)]. Moskva, 181 s. [in Russian].

2. Rossiyskiy tsentr khraneniya i obrabotki dokumentov noveyshey istorii [Russian Center for Storage and Processing of Documents of Contemporary History] [in Russian].

3. Bryla, S. W sprawie reformy wyborczej do Sejmu. (1925). GtosNarodu, 5 kwietnia. [in Polish].

4. Bryla, S. W sprawie reformy wyborczej do Sejmu. (1925). Gtos Narodu, 4 lutego. [in Polish].

5. Chacinski, J. (1926) Ku naprawie ustroju Rzeczypospolitej. Gtos Narodu, 29 kwietnia. [in Polish].

6. Konopczynski, W. (1925). Ku naprawie Konstytucji. Gazeta Warszawska, 19 marca. [in Polish].

7. Konopczynski, W. (1925). O Konstytucji. Gazeta Warszawska, 31 stycznia. [in Polish].

8. Konopczynski, W (1925). Silny Rz^d a Silny Sejm. Gazeta Warszawska, 3 kwietnia. [in Polish].

9. Kozicki, S. (1924). Najpilniejsze zadania. Gazeta Warszawska, 21 lutego. [in Polish].

10. Kronika parlamentarna. (1924). Robotnik, 26 stycznia. [in Polish].

11. Krytyka systemu. (1924). Gazeta Warszawska, 6 stycznia. [in Polish].

12. Kryzys Rzeczypospolitej? Studia z zakresu funkcjonowania systemu politycznego(2004) Pod red. Jerzego Kornasia / Wyzsza szkola ekonomii i administracji im.prof. Edwarda Lipins - kiego. Kielce, 229 s. [in Polish].

13. Kwestja reformy. (1924). Sprawa Robotnicza, 26 pazdziernika. [in Polish].

14. Mowa posla dr Kiernika w Sejmie. (1924). Piast, 2 listopada. [in Polish].

15. Mowa posla dr Kiernika w Sejmie. (1924). Piast, 4 listopada. [in Polish].

16. Najnowsza historia Polski 1918-1939. (1991). Warszawa: Wyd-wo WSP, 342 s.

17. Naprawa konstytucji. (1925). Robotnik, 2 kwietnia. [in Polish].

18. Niedzialkowski, M. (1925). Gtowne punkty naszego programu naprawy konstytucji. Robotnik, 18 pazdziernika. [in Polish].

19. Niedzialkowski, M. (1925). Konstytucja jako hasto walki wyborczej. Robotnik, 4 lutego. [in Polish].

20. Оkonstytucj? i ordynacj? (1926). Gazeta Poranna Warszawska, 10 stycznia. [in Polish].

a. jak^ reform^ walczy Polska Parfia Socjalistyczna. (1925). Sprawa Robotnicza, 11 kwiet - nia. [in Polish].

b. zmianie rz^du w Polsce. (1925). Sprawa Robotnicza, 11 kwietnia. [in Polish].

21. Pobog-Malinowski, W. (1990). Najnowsza historia polityczna Polski (Vol.2. 1914-1939). Gdansk: Oficyjna Wydawnicza «Graf», 896 s. [in Polish].

22. Pogloski o zmianie rz^du w Polsce. (1925). Sprawa Robotnicza, 3 maja. [in Polish].

23. Reform w komisiach senatskich. (1925). Robotnik, 14 pazdziernika. [in Polish].

24. Reforma a potem wybory. (1925). Gtos Narodu, 2 stycznia. [in Polish].

25. Rewizja Konstytucji. (1926). Gazeta Poranna Warszawska, 22 lutego. [in Polish].

26. Sejm Polski. (1925). Gtos Narodu, 8 listopada. [in Polish].

27. Sejm Rzeczypospolitej Polskiej. I kadencja. Sprawozdania stenograficzne z posiedzenia 254, 13.05.1925 Retrieved from http://libr.sejm.gov.pl/ars01/rp2/stenogramy/kad1/254.pdf [in Polish].

...