Микола Забелло (1892-1967 рр.): персональна біографія агента ОДПУ "Надія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

МИКОЛА ЗАБЕЛЛО (1892-1967 РР.): ПЕРСОНАЛЬНА БІОГРАФІЯ АГЕНТА ОДПУ «НАДІЯ»

ПІДГІРНА Лариса - аспірантка

кафедри історії України

м. Кам'янець-Подільський

Анотація

забелло агент надія екзиль

Мета статті - дослідити, реконструювати та проаналізувати персональну біографію Миколи Забелло - представника української емігрантської громади, співробітника нелегальної резедентури ДЦ УНР в екзилі «Стамбульської платформи» й, водночас, завербованого ОДПУ агента на псевдо «Надія». Методологія дослідження. Для реконструкції персональної біографії М. Забелло авторкою застосовано біографічний, просопографічний та ретроспективний методи, а також метод дедукції, аналізу, синтезу. В ході дослідження використано принципи історизму, критичності та системності у поєднанні із методом систематизації, історико-генетичний та синхронний методи. Застосовано метод періодизації та історико-порівняльний метод. Особлива методологічна роль відведена методу верифікації джерельної бази. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії в контексті діяльності українських екзильних спецслужб, зокрема «Стамбульської платформи», зроблена спроба реконструювати та проаналізувати біографічний світ одного із її співробітників, М. Забелло, який одночасно був і співкерівником української емігрантської громади у Стамбулі, одним із видних її діячів, і завербованим агентом ОДПУ Через призму персональної біографії агента «Надія» авторка розглядає негативні чинники, що мали вплив на успіх діяльності українських екзильних спецслужб. Висновки. Ця стаття, оперуючи біографічною типологією, представляє собою дослідження та реконструкцію персональної біографії співробітника «Стамбулської платформи», агента ОДПУ М. Забелло. Шляхом відтворення карти особистості агента «Надія» авторка досліджує життєві наративи, що утворювали його біографічний світ: ментальні, соціальні, релігійні характеристики, що формували його особистість: сімейний стан, політичні погляди, ідейність, схильності натури, уміння пристосовуватися до нових обставин, здатність до інтеграції в новому суспільстві та протистояння викликам.

Ключові слова: Забелло, Мурський, Стамбульська платформа, резидентура, агентурні донесення, еміграція, персональна біографія, біографічний метод.

Annotation

MYKOLA ZABELLO (1892-1967): PERSONAL BIOGRAPHY OF THE OGPU AGENT "NADIIA"

PIDHIRNA Larysa - PhD-student of the Department of History of Ukraine Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohііеnko University, Kamianets-Podilskyi,

The purpose of the article is to research, reconstruct and analyze the personal biography of Mykola Zabello - a representative of the Ukrainian emigrant community, an employee of the illegal residency of SC of UPR in exile “Istanbul Platform” and, at the same time, an agent recruited by the OGPU under the pseudonym “Nadiia”. The research methodology. To reconstruct the personal biography of M. Zabello, the author used biographical, prosopographical, and retrospective methods, as well as the methods of deduction, analysis, and synthesis. In the course of the study, the principles of historicism, criticality, and systematicity were used in combination with the method of systematization, historical-genetic, and synchronous methods. The method of periodization and the historical-comparative method were applied. A special methodological role is assigned to the method of verification of the source base. The scientific novelty of the research lies in the fact that, for the first time in Ukrainian historiography, in the context of the activities of the Ukrainian exile special services, in particular, the “Istanbul Platform”, an attempt has been made to reconstruct and analyze the biographical world of one of its employees, M. Zabello, who was also the co-head of the Ukrainian emigrant community in Istanbul, one of its prominent figures, and a recruited agent of the OGPU. Through the prism of the personal biography of the agent “Nadiia”, the author examines the negative factors that had an impact on the success of the Ukrainian exile special services. Conclusions. This article, operating with a biographical typology, represents a study and reconstruction of the personal biography of an employee of “Istanbul Platform”, an agent of the OGPU M. Zabello. By reproducing the personality map of the agent “Nadiia”, the author explores the life narratives that formed his biographical world: mental, social, and religious characteristics that formed his personality: family status, political views, idealism, natural inclinations, the ability to adapt to new circumstances, the ability to integration into a new society and facing challenges.

Key words: Zabello, Murskyi, Istanbul platform, residency, agency reports, emigration, personal biography, biographical method.

Постановка проблеми

За очільництва В. Мурського у 1928-1935 рр. «Стамбульська платформа», як нелегальна резидентура українських екзильних спецслужб координувала усю розвідочну роботу на Близькому Сході (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 2, спр. 273, арк. 159). Однак, як свідчать розсекречені архівні джерела, В. Мурський у Стамбулі одразу потрапив під пильне спостереження радянських спецслужб. Постачальником оперативної інформації для ОДПУ про діяльність «Стамбульської платформи», приватне та громадське життя, листування очільника та його колег виявився агент ОДПУ, завербований ще до прибуття В. Мурського, попередній очільник української громади, людина із вельми суперечливою біографією, сотник М. Забелло, відомий в агентурних донесеннях ОДПУ, як агент «Надія» (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 2, спр. 274, арк. 48).

Ця стаття, найперше, є намаганням авторки дослідити, реконструювати та відтворити персональну біографію М. Забелло, а також спробою відповісти на питання, ким же насправді був агент «Надія» - жертвою, що під тиском непереборних обставин погодився на співпрацю з ОДПУ, випадковою, легкою здобиччю радянських спецслужб, людиною, що прагнула особистого збагачення чи свідомим зрадником. Авторка пропонує розглянути персональну біографію М. Забелло, як шлях еволюції особистості від людини авантюрної вдачі та жертви обставин до агента ОДПУ, що свідомо обрав співпрацю з ворогом, прекрасно усвідомлюючи як короткострокові, так і довгострокові наслідки своєї підривної діяльності.

Аналіз джерел та останні дослідження

Основною джерельною базою, на якій ґрунтується дане дослідження, є масив документів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України (ГДА СЗРУ) та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Інформативні для дослідників інтернет-бази даних, куди внесені біографічні дані чи не всіх офіцерів Армії УНР, які до більшовицького перевороту навчалися у військових закладах освіти Російської імперії та служили у російській царській армії. Відомості з біографії М. Забелло знаходимо у емігрантському часописі про Білий рух «Часовой» (1963 р.), журналі «Козачий вісник» (1942 р.), у газеті «Подолянин» (1943 р.), на інтернет-ресурсі «Генеалогічний форум ВГД», в історичному архіві www.Elan-kazak.ru.

Окремо варто відзначити мемуари колишніх співробітників радянських спецслужб, сучасників М. Забелло, зокрема Л. Соцкова (Соцков, 2003) та Г. Агабекова (Агабеков, 1930, 1996). Особливу цінність представляють збірники матеріалів та документів «Українська політична еміграція 1919-1945», «Історія еміграції. До історії міжвоєнної української політичної еміграції на Балканах». Щодо сучасних наукових досліджень діяльності спецслужб УНР, у т.ч. екзильних, варто згадати праці Т. Вронської (Вронська, 2018) та В. Яблонського, наукові дослідження О. Скрипника, В. Сідака, В. Окіпнюка, Д. Козлова (Окіпнюк, Козлов, 2020). Працюючи над тематикою діяльності українських екзильних спецслужб, нам вдалося з'ясувати низку аспектів діяльності «Стамбульської платформи» (Підгірна, 2022, 2023). Для глибшого розуміння тематики «Персональна біографія» авторка опрацювала праці таких науковців як С. Ляшко (Ляшко, 2010), І. Старовойтенко (Старовойтенко, 2011), В. Попик (Попик, 2015), Л. Буряк (Буряк, 2020), Л. Рєпіна (Рєпіна, 2001, 2011), О. Луговий (Луговий, 2020), Р. Тютюненко (Тютюненко, 2018).

Мета статті - дослідити, реконструювати та проаналізувати персональну біографію Миколи Забелло - представника української емігрантської громади, співробітника нелегальної резедентури ДЦ УНР в екзилі «Стамбульської платформи» й, водночас, завербованого ОДПУ агента на псевдо «Надія».

Виклад основного матеріалу

Розпочавши роботу над дослідженням діяльності представників українських екзильних спецслужб на Близькому Сході, зокрема «Стамбульської платформи», ми зіткнулися із вельми суперечливою інформацією стосовно біографії М. Забелло - керівника української емігрантської громади у Стамбулі у 20-х рр., а з 1928 р. - віце-голови і головного секретаря при новому очільнику «Стамбульської платформи» В. Мурському. Виходячи із дослідженого матеріалу, цілком логічно поділити життєве біографічне полотно М. Забелло на чотири умовних періоди:

1. 1910-1920 рр. - достамбульський період. Юнацькі роки, навчання у військових закладах Російської імперії, служба в царській армії, далі в Армії УНР, дезертирство, приєднання до врангелівських військ та евакуація з Криму до Константинополя.

2. 1920-1928 рр. - стамбульський період. Початковий етап. М. Забелло намагався інтегруватися в турецьке суспільство та комунікував з українською емігрантською громадою, розпочав співпрацю з різними розвідками, зрештою, очолив українську емігрантську громаду.

3. 1928-1935 рр. - «Агент Надія». Становлення. ОДПУ завербувало М. Забелло, налагодилася його співпраця з радянською розвідкою у якості агента «Надія»; співпраця з українськими екзильними спецслужбами на посаді головного секретаря «Стамбульської платформи», співпраця В. Мурським аж до його смерті 19 липня 1935 р.

4. 1935-1967рр. - агентурна діяльність. Подальша співпраця з радянською розвідкою, очільництво української громади, громадсько-політична та кількарівнева агентурна діяльність, завершення життєвого шляху.

Розглянемо кожний з цих чотирьох періодів біографії М. Забелло детальніше.

1910-1920 рр. - достамбульський період.

Це найменш відомий і документально підтверджений період життя М. Забелло. Ранні біографічні дані верифікуються і доповнюються різними джерелами, у тому числі, через цілком об'єктивні чинники, базами даних та генеалогічними даними російського походження. Так, звернувшись до бази даних С. Волкова «Учасники Білого руху в Росії» та «Офіцери РІА» дізнаємося, що М. Забелло народився 1892 року у Кам'янці-Подільському. Ця інформація чудово верифікується приватним листуванням М. Забелло з іншим земляком, керівником українського екзильного розвідпункту у Тегерані Ю. Тушевським, якому наприкінці листа М. Забелло пише: «Міцно тисну руку, Ваш Н.З. из Кам'янця» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 1, арк. 153). В іншому листі Ю. Тушевський йому відповідає: «Коли ми побачимо нашу милу Подолію?» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 1, арк. 571). Також зберігся фрагмент газети «Подолянин» від 5 квітня 1943 р. із опублікованим листом М. Забелло із Царгорода, в якому він закликає надсилати йому до Стамбулу українські видання та по можливості «Українське слово», для бібліотеки, яку він збирає у Стамбулі, вітає подолян з Великодніми святами та розшукує рідних і близьких у Кам'янці. Батьками М. Забелло ймовірно можуть бути Микола Петрович Забелло (Забелла) (1839-1905 рр.) та Марія Григорівна Забелло. Також, ймовірно, М. Забелло мав два брати Петра та Григорія, сестру Тетяну. Відомо, що Забелло здобув військову освіту в Одеському кадетському корпусі та Михайлівському артилерійському училищі. У 1910-1912 рр. служив на Далекому Сході. З початком Української революції у званні сотника М. Забелло приєднався до Запорізького корпусу війська УНР ((Zabellisa (Zabello Julia). Москва - Генеалогический форум. Забелло Николай Николаевич, 21.06.2023)). Однак, за словами В. Филоновича, дезертирував, а пізніше приєднався до врангелівців. Разом з цим, із довідки по справіформуляру №732 1-го Управління МДБ дізнаємося дещо іншу інформацію, а саме про те, що в Росії М. Забелло був дрібним чиновником в губернській канцелярії, членом партії есерів. У 1914 р. був мобілізований до царської армії, але дезертирував (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 2, арк. 4-6). Пізніше приєднався до російської армії, служив у чині капітана аж до її евакуації з Криму у 1920 р. (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 5, арк. 62)

У зв'язку із інтернуванням українських військ до Польщі, М. Забелло не поспішав розділити долю своїх побратимів, які опинилися у таборі для інтернованих вояків УНР, в Каліші, а приєднався до залишків врангелівських військ та пізніше евакуювався з Криму до Туреччини. Тут варто зауважити, що на відміну від багатьох інших його колег як з унрівського, так і з білогвардійського таборів, М. Забелло не плекав жодних ілюзій і прекрасно усвідомлював небезпеку перспективи залишитися в окупованій більшовиками Україні. Вже незабаром вояки Армії УНР, що залишилися в Україні, військовослужбовці Білого руху та громадянське населення, які відмовилися від інтернування та евакуації, стануть жертвами масового Червоного терору, зокрема і в Криму. Вже із цих скупих відомостей можемо скласти початкову біографічну характеристику особистості М. Забелло та окреслити його як морально нестійку, безідейну, хитру, безпринципну людину, що мала не просто авантюрну вдачу, але й не цуралася зрадити попередні переконання, володіла вмінням пристосовуватись і виживати за складних обставин (Підгірна, 2022, 2023). За релігійними переконаннями, М. Забелло швидше за все, був православним, як і більшість тогочасних вихідців з Російської імперії, це підтверджує і той факт, що самого М. Забелло та його дружину було поховано у Стамбулі на православному кладовищі району Шишлі. Однак, подальші факти біографії, вчинки самого М. Забелло засвідчують, що християнська мораль, духовність та православне вчення практично не мали належного впливу на формування його особистості. Більше того, про чужі релігійні переконання чи працю В. Мурського над отриманням Томосу він говорив із певним відтінком зневаги, висміював побожність дружини В. Мурського тощо (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 8, арк. 51).

1920-1928 рр. - Стамбульський період. Початковий етап.

З 23 лютого 1922 р. М. Забелло перебував у таборі «Селеміє», у Константинополі. У 1920-1924 рр. з невідомих причин він був підданий судовому стягненню (про це повідомляв у своїй статті ротмістр Журавський, у №493 емігрантського часопису «Часовой», що видавався у 1967 р. у Парижі та Брюселі) (Zabellisa (Zabello Julia). Москва - Генеалогический форум. Забелло Николай Николаевич, 21.06.2023). Частково ця інформація верифікується згадкою, яку знаходимо у документах архіву ГДА СЗРУ про те, що М. Забелло чинив провокації проти деяких росіян з Білого руху, які його знають, і яких він начебто боїться, щоб вони не показали його неблаговидні дії у минулому (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 6, арк. 115). Там же згадується, що певний час він доволі плідно співпрацював із «французькою Сюрте» (фр. Surete - загальна скорочена назва французьких спецслужб у минулому), зокрема із французьким агентом лейтенантом Делімарським. Власне, у цей час починається агентурна діяльність М. Забелло. Серед архівних документів ГДА СЗРУ зберіглася довідка по справіформуляру агента “Надія”, в якій зазначається, що він був одночасно резидентом у Стамбулі гетьмана П. Скоропадського, японським, польським та французьким агентом (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 2, арк. 4-6). У той же час наш герой починає тісно комунікувати зі співвітчизниками на еміграції, очолює українську емігрантську громаду. Спочатку очолював Українське сполучене земляцтво Поділля та Волині. Після об'єднання у 1928 р. усіх українських округових земляцтв у Туреччині в Українську громаду став її генеральним писарем. В цей час, вірогідно, у Стамбулі відбулося його знайомство із майбутньою дружиною, українською емігранткою, бунчужною армії УНР Катериною Книшенко-Бабич (Петровою), яка родом з Ізяслава Волинської губернії та одружуються. Є цілком вірогідні підстави вважати, що саме у 1928 р. М. Забелло вперше потрапив у поле зору нового нелегального резидента ОДПУ Я. Блюмкіна, що прибув до Стамбулу і почав працювати під агентурним псевдо «Якуба Султанова» («Якуба-заде»). Вочевидь, М. Забелло був завербований ним і з 1928 р. почав активно співпрацювати з радянською розвідкою. Цілком можливо, він міг зійтися із Я. Блюмкіним у форматі «подібне притягує подібне»: на цю думку авторку наштовхує схожість характерів, безпринципність та авантюрність вдачі Я. Блюмкіна та М. Забелло (Агабеков, 1930; Агабеков, 1996).

На думку В. Окіпнюка та Д. Козлова, у такий формат цілком вписуються події, що відбувалися у той час в українській громаді Стамбулу і вони могли цілком бути зрежисованими ОДПУ і втіленими М. Забелло. Мова йде про усунення у 1927 р. від справ попереднього керівника української громади М. Зоц-Кравченка та депортацію його з Туреччини, як неблагонадійного (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 5, арк. 62). Керівництво українською емігрантською громадою повністю зосереджується у руках М. Забелло, який тут же почав провадити активну діяльність. Насамперед звертався у листі до очільників ДЦ УНР в екзилі про необхідність всебічної підтримки української громади у Стамбулі, а також пропонував свою кандидатуру у якості агента українських екзильних спецслужб (Окіпнюк, Козлов, 2020). Як зазначає В. Окіпнюк, у такій ініціативі М. Забелло, якщо враховувати, що на цей час він вже міг бути завербованим радянською розвідкою, вбачаються традиційні методи роботи ОДПУ - впровадження своєї агентури в існуючу агентурну мережу українських екзильних спецслужб, шляхом створення фейкових підпільних організацій чи зацікавлених у співпраці зі спецслужбами ДЦ УНР в екзилі груп чи осіб спецоперація «Трест», спецоперація проти Тютюнника, «Київський центр дії», тощо (Окіпнюк, Козлов, 2020).

1928-1935 рр. «Агент Надія». Становлення.

Навряд чи одіозна особа М. Забелло та його «бурхлива» діяльність викликала довіру та справляла добре враження на керівництво ДЦ УНР в екзилі. Варто зазначити, що серед архівних документів ЦДАГО України, збірника «Українська політична еміграція 1919-1945» збереглися листи очільників українських екзильних спецслужб та діячів ДЦ УНР в екзилі, зокрема, військового міністра УНР в екзилі, очільника В. Сальського генерал-хорунжому армії УНР В. Филоновичу, В. Филоновича начальнику розвідвідділу Генштабу Армії УНР В. Змієнкові, у яких вони викладають своє враження про М. Забелло. Так, В. Сальський у листі до В. Филоновича від 6 вересня 1928 р. писав: «У погляді на 3[абєл]лу не розходжусь з Вами: орієнтація на всіх, замилювання нам очей щодо кількості українського елементу в Т[уречч] ині, шукання рятунку від виселення в раптовім сепаруванню від росіян, та хапаннє, в скрутних обставинах, за українську соломинку. За українців в тамтейшій «Громаді» видаються всі, хто хоче відвернути від себе вістря закону про виселення і тому великої вартості в жадному відношенні «Громада» та не уявляє. Йдучи на зустріч бажанням її в межах можливого, варто, однак, мати на увазі цей припадковий її українській характер, як також і факт, що провідник «Громади» пан «Забєлло» є досить меткий, енергійний та, безумовно, не без здібностей чоловік, який зручно може використати положення й не на нашу користь. Посвідку, про яку просите, разом з цим надсилаю...»

(Лозицький, 2008). В. Филонович у листі від 26 вересня 1928 р., адресованому В. Змієнку, зазначає: «Забєлло - Зоць-Кравченко. Про цих панків я уже писав п. С[альському] ще раніш, у мене про пана Забєлло саме паскудне вражіння. Його добре знає пан Шевченко, були колись в одній частині, звідки Забєлло дезертирував до Врангеля. Дивує мене лише одно, що наші панове в «центрах» увійшли з ними в зв'язок, не знаючи наперед, хто це за один. Мій же зв'язок з ними є лише з обов'язком бо терен Туреччини підпав під мій вплив, та з доручення п[ана] г[енерала] С[альського]. Зв'язок пана Забєлло з Кравченком є і то без всякого сумніву, бо Забєлло не зна про те, що я знаю про паскудну роботу Кравченка і часто пише мені про останнього. Щодо використання Царгороду - тяжка ця річ, своєї людини я там не маю, а вести справу через пана Забєлло поки що ризиковано...» (Лозицький, 2008).

Коротку, однак красномовну характеристику на М. Забелло зустрічаємо у тій же виписці з архівного матеріалу того ж Управління МДБ, де про нього доповідає хтось із кураторів: «Капітан Забелло меткий і хитрий пан, завжди намагаючись прилаштуватися до якого-небудь хлібного місця. Легітиміст, але за останній час присмоктався до самостійників-українців. Веде переписку із Зоц-Кравченко (лідер українців), а також перебуває на зв'язку з ген. Кущем і Сальським, які грають перші скрипки в штабі самостійників. Є членом різних емігрантських об'єднань, повсякчас прагне зробити своє ім'я найбільш відомим у колах еміграції та навіть у друкованих виданнях. Людина великої енергії, рвучкий, і не проґавить жодної нагоди припозичити копійчину, починаючи з четвертака. Працює по інформації...» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 2, арк. 10).

Власне, через підозрілу активність М. Забелло та його намагання інтегруватися в середовище представників українських екзильних спецслужб до Стамбулу і ДЦ УНР в екзилі і був направлений представник В. Мурський. Цілком вірогідно, що про співпрацю чоловіка з радянською розвідкою було відомо і дружині М. Забелло, Катерині.

У листі від 19 вересня 1929 р. до В. Мурського очільник ДЦ УНР в екзилі А. Лівицький попереджає, що необхідно бути «суто обережним» аби враховувати «складні комбінації, до яких вдаються наші вороги» і радив В. Мурському «придивитися» до М. Забелло «на всякий випадок» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 2, арк. 270). Однак, досліджуючи агентурні донесення ГДА СЗРУ та документи й матеріали ЦДАГО України, не можемо не помітити, що виглядало усе ж так, наче керівництво екзильних спецслужб та В. Мурський попри все довіряли М. Забелло. Зокрема, В. Мурський публічно відкидав звинувачення на адресу Забелло у тому, що він «служить агентом у совєтів», називав його своїм секретарем, ґарантував відданість українській справі і порядність агента «Надії» головою (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 8, арк. 52-63). Дослідники Т. Вронська, В. Сідак та О. Скрипник висунули думку, що така поблажливість до М. Забелло не можна вважати випадковою, бо у Варшаві керівництво українських екзильних спецслужб могло бути добре освідомлено про його співпрацю із радянською розвідкою. Більше того, унрівські спецслужби свідомо «підставили» М. Забелло агентам ОДПУ (Вронська, 2018). Таке твердження не є достатньо обґрунтованим, однак може мати сенс з огляду на досліджені авторкою документи та матеріали.

Відсутність належної, радикальної реакції українських спецслужб та ДЦ УНР на агентурну діяльність М. Забелло може також пояснюватися й небажанням наражати представників української еміграції та український уряд у вигнанні на нові хвилі сфабрикованої антиукраїнської пропаганди.

Так, до прикладу, в ході суду над вбивцею С. Петлюри жертва та його кат завдяки проведеній спецоперації ОДПУ помінялися місцями. Таким чином агенти ОДПУ домагалися дискредитації свідомої української еміграції, та уряду у вигнанні, самого сенсу боротьби українців за свою незалежність. Намаганнями провокаторів та агентури ОДПУ наші співвітчизники подавалися світові, як нація погромників та вбивць. Варто також згадати неоднозначне за своїм сенсом вбивство у 1931 р. польського політика, публіциста, діяча руху Прометеїзму Т. Голувка руками боївкарів ОУН В. Біласа та Д. Данилишина. Т. Голувко тісно співпрацював з ДЦ УНР в екзилі, українськими спецслужбами, зокрема і з В. Мурським, був одним із редакторів його праці «Справжнє обличчя нової Росії». Жорстокий атентат викликав значний резонанс у Польщі та обурення польського уряду, який підтримував українських емігрантів, фінансував діяльність українських екзильних спецслужб та обговорювався на засіданні Ліги Націй. А також, значно зашкодив іміджу української діаспори незалежно від її політичних симпатій до ДЦ УНР в екзилі чи ОУН, власне усьому українському національно-визвольному руху на міжнародному терені (Липовецький, 2018). Тож радикальні дії українських спецслужб стосовно агента ОДПУ М. Забелло, який у той час перебував у статусі співочільника та головно писаря української емігрантської спільноти у Стамбулі, «правої руки» представника ДЦ УНР в екзилі та унрівської розвідки В. Мурського, могли бути представлені ОДПУ як неблагонадійність українських очільників та зірвати ряд важливих перемовин ДЦ УНР, як то із урядом Японії, керівництвом Кримської діаспори, підтримку Польщі, перемовини із Вселенським патріархом Фотієм II стосовно отримання Томосу.

Тим часом М. Забелло в ході своєї агентурної діяльності продовжував збирати досьє на найактивніших членів «Стамбульської платформи», надаючи про них вичерпні відомості своїм радянським кураторам. Його найуспішнішими «уловами» для ОДПУ є вичерпна інформація про організацію В. Мурським прибуття до Стамбулу В. Прокоповича, перебіг зустрічі В. Прокоповича із Вселенським патріархом Фотієм II стосовно надання Православній церкві України Томосу (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 1, арк. 22). Також, текст Меморандуму про співпрацю ДЦ УНР в екзилі із Японією, складений В. Мурським, та Угода з керівником кримсько-татарської діаспори Киримером, який Забелло поспіхом «зливає», з'являються у польських та радянських газетах (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 12628, т.3, арк. 89-86). Не менш важливою інформацією в агентурних донесеннях М. Забелло є повідомлення про підготовку В. Мурським до видання двох праць турецькою мовою, що мали антирадянський характер і неабиякий успіх: «Справжнє обличчя Росії» та «Україна в боротьбі за незалежність» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 6, арк. 110). У власних агентурних донесеннях та доповідях куратора радянської розвідки Забелло постає досить цинічним щодо людей, які вважали його своїм, одним із української спільноти; висміює В. Мурського, М. Пчелінську та ін. (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 7, арк. 50). Відверто заздрить тому, що В. Мурський знаходився на утриманні українського екзильного уряду чи мав підробіток завдяки співпраці з дружніми іноземними розвідками (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 8, арк. 51-54). Здивований щирістю своїх співвітчизників, коли В. Мурський та М. Пчелінська доглядали за ним та його дружиною, К. Забелло, коли вони хворіли (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 9, арк. 230). У той же час, він абсолютно спокійний, коли його звинувачували у співпраці з радянською розвідкою і продовжував виконувати обов'язки співкерівника української емігрантської громади у Стамбулі, секретаря В. Мурського, вів жваве листування із керівником розвідпункту в Персії, земляком Ю. Тушевським та іншими діячами ДЦ УНР в екзилі, не забуваючи інформувати про все це ОДПУ (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 6945, т. 9, арк. 571). Такий стан речей М. Забелло вдається зберігати аж до смерті В. Мурського у 1935 р., а далі він знову продовжив свою діяльність у якості самостійного керівника української емігрантської громади.

1935-1967 рр. Подальша агентурна діяльність.

Про цей період життя та діяльності агента “Надія” також відомо з архівних документів ГДА СЗРУ, зміст яких засвідчує не тільки «ментальну всеядність» М. Забелло, але й феноменальне вміння залишатися «своїм» у будьяких середовищах. Наразі, із довідки по справі-формуляру № 732 дізнаємося, що за три роки до смерті В. Мурського, у травні 1932 р. Забелло повідомляв В. Сальського стосовно начебто отриманої ним від резидента японської розвідки у Стамбулі, полковника Іімури пропозиції вести розвідку у чорноморських (в першу чергу - у радянських) портах для Японії. Також повідомлялося, що Забелло начебто отримав від Сальського необхідну згоду і «приступив до роботи» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 2, арк. 4-6). Варто зазначити, що така інформація не витримує верифікації іншими документами з протилежного табору, зокрема серед листування В. Сальського та М. Забелло є тільки листи останнього, в яких він не дотримуючись відповідної субординації стосовно очільника «Стамбульської платформи», у досить нав'язливій формі пропонує свої послуги керівництву українських екзильних спецслужб у якості посередника у контактах з японською розвідкою, натякає на власну компетентність далекосхідних справах та відсутність останньої у В. Мурського. Тим часом, з інших донесень та листування В. Мурського з представниками ДЦ УНР в екзилі відомо, що контакти «Стамбульської платформи» з полковником Іімурою відбулися в першу чергу завдяки діяльності М. Пчелінської, а справи резидент японської розвідки у Стамбулі вів виключно із В. Мурським.

Уже у листопаді 1933 р. наступник полковника Іімури Канда активно продовжував співпрацю із В. Мурським та передав Меморандум японському уряду. Така невідповідність між особистими агентурними донесеннями М. Забелло радянській розвідці та реальним станом справ цілком вірогідна у контексті того, що агент «Надія» задля демонстрації ефективності своєї діяльності перед радянськими кураторами міг завищувати власну значущість, компетентність та затребуваність, намагаючись перехопити ініціативу та репрезентуючи себе, як незамінного агента. Разом із тим скидається на те, що українські екзильні спецслужби у свою чергу намагалися мінімізувати вплив М. Забелло на реальну співпрацю з іноземними розвідками та віддалити його увагу від реального перебігу поточних справ. Зі сторінок справи «Пілот» стає відомо що у цей самий час М. Забелло активно співпрацював із представниками Білого руху, зокрема, був інформатором розвідника С. Васильєва (агентурне псевдо «Стіва»), захопленого ОДПУ у Румунії. Під час допиту «Стіва» здає усіх своїх інформаторів радянській розвідці, серед них і М. Забелло, який давно вже співпрацював із ОДПУ у якості агента «Надія». Із протоколу допитів та особистих нотаток «Стіви» дізнаємося про те, що у Стамбулі мешкав із родиною його рідний брат, В. Васильєв, який в свою чергу співпрацював з британською розвідкою, тож С. Васильєв підтримував із ним зв'язок через М. Забелло, виплачуючи останньому за послуги 600-700 турецьких лір на місяць: «Туреччина є єдиною відправною точкою. Там є М. Забелло - людина, за гроші готова зробити все - робити огляд Туреччини і т. д. й звичайно буде працювати й по контррозвідці... Забелло зараз є, мабуть, єдиною відправною точкою для зв'язку із братом, котрий так чи інакше буде долучений до російської справи» (ГДА СЗРУ, ф. 1, спр. 9749, т. 2, арк. 12-17).

Пізніше, з кінця 1950-х рр. ім'я М. Забелло випливає у зв'язку із операцією ЦРУ «Аеродинаміка», мета якої полягала у заохоченні антикомуністичних, антирадянських, а також українських націоналістичних настроїв та збиранні розвідданих про СРСР та УРСР зокрема. У форматі цієї спецоперації, під час міжнародних спортивних олімпійських ігор, агенти ЦРУ намагалися знайти та схилити до втечі з СРСР спортсменів-українців або ж налагодити канали передачі антирадянської пропагандистської літератури. Із розсекречених документів ЦРУ США стає відомо, що у 1959 р. у Стамбулі із М. Забелло відбувалася зустріч агента ЦРУ Біласа. У донесенні агент повідомляє, що М. Забелло співпрацює із турецькою розвідкою, а його син одружений з громадянкою США (Окіпнюк, Козлов, 2022). Отже, як бачимо, М. Забелло, видаючи себе за «єдину відправну точку», вміло використовував можливості, за гроші співпрацюючи з представниками усіх можливих розвідок світу, не перестаючи себе при тому видавати за українського патріотасамостійника й очільника української громади.

Помер М. Забелло в 1967 р. у Стамбулі, переживши свою дружину майже на 25 років (вона передчасно померла у 1943 р.). Похований на православному цвинтарі у стамбульському районі Шишлі.

Висновки

Отже, працюючи над створенням персональної біографії М. Забелло, реконструюючи його біографічне життєве полотно на основі розсекречених архівних документів ГДА СЗРУ, ЦДАГО України та інших зазначених джерел можемо стверджувати, що особистість агента «Надія» насправді була вкрай одіозною та мала негативний вплив на діяльність українських екзильних спецслужб. Ми спробували проаналізувати та окреслити психологічний стан та ментальні життєві наративи, якими керувався М. Забелло, спромоглися репрезентувати його особистість в сукупності зовнішніх та внутрішніх зв'язків, як то взаємовідносин із середовищем «Стамбульської платформи» та представниками іноземних розвідок, у тому числі й з агентами ОДПУ Таким чином, можна зробити висновок, що наш антигерой доволі вдало грав роль свідомого українця, прихильника самостійництва та державницької ідеї. Він вів жваве, географічно широке листування та підтримував дружні зв'язки як із рядовими українськими емігрантами, так і з високопоставленими представниками ДЦ УНР, очільниками українських спецслужб, представниками українських розвідпунктів, користувався певним авторитетом серед представників міжнародного українського середовища, дописував в українську періодику, позиціонуючи себе «журналістом», жваво підтримував проукраїнські проєкти, як то фінансування бібліотеки імені С. Петлюри у Парижі, вшанування пам'яті героїв Базару, тощо (Підгірна, 2022). Цю діяльність М. Забелло поєднував зі співпрацею з ОДПУ, щоденно готуючи детальні агентурні донесення про побут, приватне життя, діяльність, розвідочну роботу В. Мурського та інших представників «Стамбульської платформи». Примітно, що його одіозні риси характеру, авантюризм, безідейність, схильність до заробітчанства, певне лукавство натури, уміння пристосувуватися та виживати за будь-яких обставин, негативний шлейф вояцького минулого не залишалися таємницею чи поза увагою очільників українських спецслужб. Із чого можемо зробити висновок, що думка про можливе використання агента «Надія» українськими спецслужбами «в темну» є не тільки гіпотетичною, але й має цілком реалістичну основу. В свою чергу, М. Забелло був вельми вправним, подвійним, а то й потрійним агентом, вправно співпрацюючи з різними іноземними розвідками, зраджуючи при цьому співвітчизників - представників «Стамбульської платформи», які йому довіряли.

Із листування та агентурних донесень М. Забелло вимальовується його вельми неоднозначний внутрішній світ: при безперечно багатьох талантах та вміннях - заздрість, бездуховність, грошолюбство, нездатність до емпатії. Бачення української емігрантської спільноти очима М. Забелло, а головно, через складені ним для ОДПУ своєрідні досьє-характеристики на кожного члена «Стамбульської платформи» постає перед дослідниками так само у вкрай негативному світлі: приниження особистих якостей інших, маніпулювання, знецінення, намагання самоствердитися та продемонструвати власну компетентність на тлі заниження фаховості, чужих досягнень й здобутків. Виходячи із вищенаведеного, услід за дослідницею С. Ляшко можемо стверджувати, що видаючи себе за українського інтеліґента М. Забелло насправді був прикладом дрібної, меркантильної та вельми негідної людини і не відповідав високим критеріям - шляхетності, інтелектуальності, ідейності, готовності до самопожертви, державницьким переконанням та іншим якостям, притаманним тогочасній українській інтеліґенції, якою безумовно були і попри всі життєві випробування залишалися його сучасники (Ляшко, 2010). Використовуючи історично-ретроспективну оптику, авторка вбачає в особі М. Забелло хрестоматійний типаж, який мав місце і є достатньо поширеним у національно-визвольній боротьбі українського народу від часів Б. Хмельницького аж до подій сучасної російсько-української війни включно. У зв'язку із цим М. Забелло не представляє собою якесь унікальне явище в новітній історії України. Можна, звісно, розглянути теорію про його особисту еволюцію (чи то пак, деградацію) під тиском життєвих обставин від схильного до авантюр молодого офіцера до позиції зрадника, а також про традиційні прийоми тиску ОДПУ на представників української еміграції. Однак інформаційний масив архівних документів ГДА СЗРУ та ЦДАГО України, а також решта джерельної бази свідчить про те, що для М. Забелло такі життєві наративи були цілком прийнятними і відповідали його специфічному ментально-культурному внутрішньому світу (Буряк, 2020; Попик, 2015).

У попередніх дослідженнях, реконструюючи життєвий сценарій М. Забелло через призму соціального середовища окресленої міжвоєнної епохи, дослідниця зазначає, що на той час, у Стамбулі перебувала чимала українська емігрантська спільнота і кожен з емігрантів-українців, маючи самостійницькі переконання, попри тиск ОДПУ на рідних в Україні, інші складні обставини, на відміну від М. Забелло не шукав «хліба зрадника», намагався інтегруватися у стамбульську громаду та турецьке суспільство у прийнятний, законний спосіб та по мірі сил відстоював українську ідею (Підгірна, 2023; Тютюненко, 2018). Історичний фах дослідниці та формат цієї статті не дозволяє відтворити та проаналізувати повну карту особистості М. Забелло у психологічному контексті. Однак, з впевненістю можемо зазначити, що намагаючись досягнути у своєму середовищі авторитету, позитивного іміджу та престижу, а головно забезпечити безбідне життя агент «Надія» не гребував ніякими засобами. Його життєва позиція була зосереджена виключно на власному добробуті і як наслідок - привела до системної та послідовної позиції маргінала, пристосуванця, заробітчанина та зрадника. Його агентурна діяльність мала безпосередній негативний вплив на роботу українських екзильних спецслужб у міжвоєнний період і внесла свій вклад у процес подальшого становлення окупаційного більшовицького режиму на теренах України.

Список використаних джерел і літератури

1. Агабеков, Г. С. (1996). Секретный террор. Записки разведчика. Москва: Современник, 447 с.

2. Агабеков, Г. С. (1930). Г.П.У. (Записки чекиста). Берлин: издательство «Стрела», 250 с.

3. Буряк, Л. І. (2020). Українська біографіка «плинних часів»: пропозиція осмислення. Українська біографістика, (19). URL: http://surl.li/ilrar (дата звернення: 21.06.2023).

4. Власенко, В. М. (2011). До історії міжвоєнної української політичної еміграції на Балканах. Пам'ятки: археографіч. щоріч., (12). URL: http://surl.li/ceiet (дата звернення: 21.06.2023).

5. Вронська, Т. В. (2018). Інформаційний інструментарій розколу української політичної еміграції у міжвоєнний період: незасвоєні уроки минулого. URL: http://surl.li/ cgpgf (дата звернення: 21.06.2023).

6. Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України (ГДА СЗРУ).

7. Генеалогический форум. VGD. URL: https://forum.vgd.ru (дата звернення: 21.06.2023).

8. Zabellisa (Zabello Julia). Москва - Генеалогический форум. Забелло Николай Николаевич. URL: https://forum.vgd.ru (дата звернення: 21.06.2023).

9. Кубійович, В. (ред.). (1957). Енциклопедія українознавства: Словникова частина (в 11 т., Т.2). Париж, Нью-Йорк: Молоде життя, 714 с.

10. Липовецький, С. (2018). Бандерівці. 200 історій з ХХ ст. Львів, 563 с.

11. Лозицький, В. С. (Упоряд.). (2008). Українська політична еміграція 1919-1945: док. і матеріали. Київ: Парламентське вид-во, 928 с. - 16 іл.

12. Луговий, О. М. (2020). Просопографія в історичному дослідженні: метод. вказівки до спецкурсу для студентів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти спеціальності 032 Історія та археологія. Одеса: ОНУ URL: http://surl.li/cezxb (дата звернення: 15.06.2023).

13. Ляшко, С. М. (2010). Поняття «наукова біографія» у теорії та практиці історикобіографічних досліджень. URL: http://surl.li/ilqfh (дата звернення: 13.06.2023).

14. Окіпнюк, В. & Козлов, Д. (2020). Таємний фронт Володимира Мурського. URL: http://surl.li/cgoik (дата звернення: 21.06.2023).

15. Офицеры русской императорськой армии. База даних. URL: http://ria1914.info (дата звернення: 21.06.2023).

16. Попик, В. (2015). Biography-Біографістика-Біобібліографія: понятійний арсенал історико-біографічних досліджень. URL: http://surl.li/ilqri (дата звернення: 20.06.2023).

17. Підгірна, Л. М. (2022). Далекосхідні амбіції Державного Центру УНР в екзилі у контексті діяльності «Стамбульської платформи. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія історична та філологічна: наук. зб., (19). Кам'янець-Подільський, 231-242.

18. Підгірна, Л. М. (2023). Радикалізація намірів ДЦ УНР в екзилі в контексті діяльності «Стамбульської платформи. Українсько-Японський Меморандум (30-ті рр. ХХ ст.). Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: зб. за підсумк. звіт. наук. конф. викладачів, докторантів і аспірантів, (22). Кам'янець-Подільський, 60-63.

19. Підгірна, Л. М. (2022). «Стамбульська платформа» УНР у 20-30-ті рр. ХХ ст. Просопографічний портрет. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: іст. науки, (36). Кам'янець-Подільський, 210-226.

20. Рєпіна, Л. П. (2011). Историческая наука на рубеже ХХ-ХХІ вв. социальные теории и историографическая практика. Москва: Кругъ, 559 с.

21. Рєпіна, Л. П. (2001). Персональные тексты и «новая биографическая история»: от индивидуального опыта к социальной памяти. URL: http://surl.li/ilrpe (дата звернення: 20.06.2023).

22. Соцков, Л. В. (2003). Неизвестный сепаратизм. На службе СД и Абвера. Москва, 73 с.

23. Старовойтенко, І. (2011). Просопографічний портрет особистості у контексті сучасних завдань біографічних та історичних досліджень. URL: http://surl.li/ilqlr (дата звернення:13.06.2023).

24. Тютюненко, Р. (2018). Соціальний портрет офіцера українських армій періоду національної революції (1917-1921 рр.). URL: http://surl.li/cembj (дата звернення: 11.06.2023).

25. Учасники Белого движения в России. Офіційний сайт історика Волкова С. В. Информация о базах данных по российским служилым слоям - 2-ая база. URL: http:// swolkov.org > info1 (дата звернення: 22.06.2023).

26. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

27. Исторический архив. URL: http://www.elan-kazak.ru/ (дата звернення: 22.06.2023).

References

1. Agabekov, G. (1996). Sekretnyy terror. Zapiski razvedchika [Secret terror. Notes from a scout]. Moskva: Sovremennik, 447 p. [in Russian].

2. Agabekov, G. S. (1930). G.P.U. (Zapiski chekista) [G.P.U. (Notes of a security officer)]. Berlin: izdatel'stvo «Strela», 250 s. [in Russian].

3. Buryak, L. I., (2020). Ukrayins'ka biohrafika «plynnykh chasiv»: propozytsiya osmyslennya [Ukrainian biography of “current times”: a proposal for understanding]. Ukrayins'ka biohrafistyka, (19). Retrieved from http://surl.li/ilrar [in Ukrainian].

4. Vlasenko, V. M. (2011). Do istoriyi mizhvoyennoyi ukrayins'koyi politychnoyi emihratsiyi na Balkanakh [To the history of interwar Ukrainian political emigration in the Balkans]. Pam"yatky: arkheohrafich. shchorich., (12). Retrieved from http://surl.li/ceiet [in Ukrainian].

5. Vronska, T.V. (2018). Informaciynuy instrumentariy rozkolu ukraiskoyi polituchnoi emigracii u mijvoyennuy period: nezasvoeni yroku munulogo [Information tools for the split of Ukrainian political emigration in the interwar period: unlearned lessons of the past]. Retrieved from http://surl.li/cgpgf [in Ukrainian].

6. Galuzevuy derjavnuy arhiv Slujbu zovnishnoi rozvidku Ukrainu [Sectoral State Archive of the Foreign Intelligence Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

7. Genealogicheskiy forum. VGD [Genealogy forum. VGD]. Retrieved from https://forum. vgd.ru [in Russian].

8. Zabellisa (Zabello Julia). Moskva - Henealohycheskyy forum. Zabello Nykolay Nykolaevych [Moscow - Genealogical forum. Zabello Nikolay Nikolaevich]. URL: https:// forum.vgd.ru [in Russian].

9. Kubiyovych, V. (Ed.) (1957). Entsyklopediya ukrayinoznavstva [Encyclopedia of Ukrainian Studies]: Slovnykova chastyna (Vol.2). Paryzh, New York: Molode zhyttya, 714 p. [in Ukrainian].

10. Lypovets'kyy, S. (2018). Banderivtsi. 200 istoriy z ХХ st. [Bandera residents 200 stories from the 20^th century]. L'viv, 563 р.

11. Lozytsky, V. S. (Comp.). (2008). Ukrayinska politychna emigraciy 1919-1945 [Ukrainian political emigration 1919-1945]: doc. ta materialu. Kyiv: Vyd-vo: Parlamentske vyd-vo, 928 p. [in Ukrainian].

12. Lugovyi, O. M (2020). Prosopografiya v istoruchnomy doslidjenni [Prosopography in historical research]: metod. vkazivki do speckursu dlya studentiv tretogo (osvitnonaukovogo) rivnya vuchoi osvitu specialnosti 032 Istoria ta arheologiya.Odessa: ONU. Retrieved from http://surl.li/cezxb [in Ukrainian].

13. Lyashko, S. M. (2010). Ponyattya «naukova biohrafiya» u teoriyi ta praktytsi istorykobiohrafichnykh doslidzhen' [The concept of “scientific biography” in the theory and practice of historical-biographical research]. Retrieved from http://surl.li/ilqfh [in Ukrainian].

14. Okipnyuk, V. & Kozlov, D. (2020). Tayemnuy front Volodumura Murskogo [The Secret Front of Vladimir Mursky]. Retrieved from http://surl.li/cgoik [in Ukrainian].

15. Ofitsery russkoy imperators'koy armii. Baza danikh [Officers of the Russian Imperial Army. Database]. Retrieved from http://ria1914.info [in Russian].

16. Popyk, V. (2015). Biography-Biohrafistyka-Biobibliohrafiya: ponyatiynyy arsenal istorykobiohrafichnykh doslidzhen' [Biography-Biography-Biobibliography: a conceptual arsenal of historical and biographical research]. Retrieved from http://surl.li/ilqri [in Ukrainian].

17. Pidhirna, L. M. (2022). Dalekoskhidni ambitsiyi Derzhavnoho Tsentru UNR v ekzyli u konteksti diyal'nosti «Stambul's'koyi platformy» [Far Eastern ambitions of the UPR State Center in exile in the context of the activities of the “Istanbul Platform”]. Ivan Ohiienko i suchasna nauka ta osvita. Seriya istorychna tafilolohichna: nauk. zb., (19). Kamianets-Podilskyi, 231-242. [in Ukrainian].

18. Pidhirna, L. M. (2023). Radykalizatsiya namiriv DT UNR v ekzyli v konteksti diyal'nosti «Stambul's'koyi platformy. Ukrayins'ko-Yapons'kyy Memorandum (30-t rr. ХХ st.) [Radicalization of the intentions of the DC UPR in exile in the context of the activities of the Istanbul Platform. Ukrainian-Japanese Memorandum (1930s)]. Naukovi pratsi Kamianets'-Podil'skyi natsional'noho universytetu imeni Ivana Ohiienka: zb. za pidsumk. zvit. nauk. konf. vykladachiv, doktorantiv i aspirantiv, (22). Kamianets-Podilskyi, 60-63. [in Ukrainian].

19. Pidhirna, L. M. (2022). «Stambul's'ka platforma» UNR u 20-30-ti rr. XX st. Prosopohrafichnyy portret [“Istanbul platform” of the Ukrainian People's Republic in the 20s and 30s of the XX century. Prosopography portrait]. Naukovi pratsi Kamianets'-Podil's'kyi natsional'noho universytetu imeni Ivana Ohiienka: ist. nauky, (36). Kamianets-Podilskyi, 210-226. [in Ukrainian].

20. Repina, L. P. (2011). Istoricheskaya nauka na rubezhe ХХ-ХХІ vv. sotsialnyye teorii i istoriograficheskaya praktika [Historical science at the turn of the XX-XXI centuries social theories and historiographic practice]. Moskva: Krug, 559 p. [in Russian].

21. Repina, L. P. (2001). Personal'nyye teksty i «novaya biograficheskaya istoriya»: ot individual'nogo opyta k sotsial'noy pamyati [Personal texts and “new biographical history”: from individual experience to social memory]. Retrieved from http://surl.li/ilrpe [in Russian].

22. Sotskov, L. V. (2003). Neizvestnyy separatizm. Na sluzhbe SD i Abvera [Unknown separatism. In the service of the SD and Abwehr]. Moskva, 73 p. [in Russian].

23. Starovoytenko, I. (2011). Prosopohrafichnyy portret osobystosti u konteksti suchasnykh zavdan' biohrafichnykh ta istorychnykh doslidzhen' [Prosopography portrait of the individual in the context of modern tasks of biographical and historical research]. Retrieved from http://surl.li/ilqlr [in Ukrainian].

24. Tyutyunenko, R. (2018). Socialny portret oficera ukrainskuh armiy periodu nacionalnoy revolucii (1917-1921) [Social portrait of an officer of the Ukrainian armies of the period of the national revolution (1917-1921)]. Retrieved from http://surl.li/cembj [in Ukrainian].

25. Uchasniki Belogo dvizheniya v Rossii [Participants of the White movement in Russia]. Ofitsiyniy sayt istorika Volkova S. V. Informatsiya o bazakh dannykh po rossiyskim sluzhilym sloyam - 2-aya baza. Retrieved from http://swolkov.org > info1 [in Russian].

26. Centralny derjavnuy arhiv gromadskih obednan Ukrainu [Central State Archive of Public Associations of Ukraine]. [in Ukrainian].

27. Istoricheskiy arkhiv [Historical archive]. Retrieved from http://www.elan-kazak.ru/ [in Russian].

Размещено на Allbest.ru