Санітарно-дезінфекційні загони як складова військової медичної служби Другої УНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

САНІТАРНО-ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАГОНИ ЯК СКЛАДОВА ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ДРУГОЇ УНР

ОЛІЙНИК Сергій - кандидат

історичних наук, доцент,

доцент кафедри історії України

м. Кам'янець-Подільський

Анотація

санітарний дезінфекційний загін військовий

Мета статті - на основі аналізу опрацьованих документів архівів та здобутків історіографії з'ясувати місце і роль Санітарно-дезінфекційних загонів (СДЗ) в структурі військової медичної служби Другої УНР. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах аналізу, синтезу та системності, що при застосуванні конкретно-історичного підходу дозволяє значно поглибити знання про військову медичну службу Другої УНР загалом, та СДЗ зокрема. Наукова новизна полягає в тому, що на основі нових архівних даних здійснено спробу комплексного висвітлення процесу створення, організації та місця і ролі в загальній структурі військової медичної служби Другої УНР СДЗ. Висновки. Вище державне і військове керівництво Другої УНР добре усвідомлювало важливість для успішної збройної боротьби за збереження української державності належно сформованої та дієвої військової санітарної служби. Для подолання негативних наслідків епідемічних захворювань серед військових, а також в профілактичних цілях у січні 1919 року було прийнято рішення про створення вісімнадцяти СДЗ, які мали підпорядковуватися ГВСУ, а в загальному - міністерству військових справ. На жаль юридичне організаційне оформлення цієї складової військової медичної служби, через погіршення воєнно-політичного становища Директорії УНР, затягнулося до літа цього року. Функціонування СДЗ забезпечувалася наказами і постановами, які визначали їх мету, завдання, а також регламентували і роз'яснювали діяльність в організаційному та господарському плані. Навесні 1919 року, під час відступу армії УНР частину СДЗ було втрачено. Однак відновлення і створення в ході наступу армії УНР влітку 1919 року нових СДЗ свідчило про те, що українське військове керівництво надавало їм важливого значення для реалізації належного забезпечення санітарно-епідемічного захисту солдатів і офіцерів. Упродовж 1919 року СДЗ проводили протиепідемічну роботу серед українських військовиків. На жаль сповна виконати покладені на них завдання СДЗ не могли в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Найбільш вдавалися взнаки величезні масштаби поширення епідемічних захворювань, дефіцит медикаментів та устаткування, а також нестача підготовлених кадрів. Восени цього ж року, в умовах краху армії УНР, СДЗ припинили своє функціонування, але набутий досвід став в нагоді в останній спробі зберегти українську державність в союзі з Польщею в 1920 році.

Ключові слова: Армія УНР, Головна військово-санітарна управа, санітарно-дезінфекційні загони, міністерство військових справ.

Annotation

SANITARY AND DISINFECTION UNITS AS A COMPONENT OF THE MILITARY MEDICAL SERVICE OF THE SECOND UPR

OLIINYK Serhiy - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, Kamianets-Podilskyi,

The purpose of the article is to identify the place and role of the Sanitary Disinfectant Squads (SDS) in the structure of the military medical service of the Second Ukrainian People's Republic based on the analysis of archived documents and achievements of historiography. The research methodology is based on general scientific methods of analysis, synthesis, and systematicity, which, when applying a concrete-historical approach, allows for significantly deepened knowledge about the military medical service of the Second UPR in general and the SDS in particular. The scientific novelty lies in the fact that based on new archival data, an attempt has been made to comprehensively cover the process of creation, organization, place, and role in the general structure of the SDS of the military medical service of the Seconds UPR. Conclusions. The higher state and military leadership of the Second Ukrainian People's Republic was aware of the importance of a properly formed and effective military sanitary service for the successful armed struggle for the preservation of Ukrainian statehood. To overcome the negative consequences of epidemic diseases among the military, as well as for preventive purposes, in January 1919, a decision was made to create eighteen SDS, which were to be subordinated to the MMMD (Main Military Medical Directorate), and in general to the Ministry of Military Affairs. Unfortunately, due to the deterioration of the military and political situation of the Directorate of the Ukrainian People's Republic, the legal and organizational registration of this component of the military medical service was delayed until the summer of this year. The functioning of the SDS was provided by orders and resolutions that determined their purpose and tasks as well as regulated and explained the activities in organizational and economic terms. In the spring of 1919, during the retreat of the UPR army, part of the SDS was lost. But the restoration and creation during the offensive of the army of the Ukrainian People's Republic in the summer of 1919 showed that the Ukrainian military leadership attached great importance to them for the implementation of proper provision of sanitary and epidemic protection of soldiers and officers. Throughout 1919, the SDS carried out anti-epidemic work among the Ukrainian military. Unfortunately, the SDS could not entirely fulfil the assigned tasks for objective and subjective reasons. The huge scale of the spread of epidemic diseases, the shortage of medicines and equipment, as well as the lack of trained personnel, were the most noticeable. In the autumn of the same year, in the conditions of the collapse of the army of the Ukrainian People's Republic, the SDS ceased to function, but the experience gained came in handy in the last attempt to preserve Ukrainian statehood in the union with Poland in 1920.

Key words: Army of the Ukrainian People's Republic, Main Military Medical Directorate, Sanitary Disinfection Squads, Ministry of Military Affairs.

Постановка проблеми

Боєздатність будь-якої армії залежить від багатьох компонентів. Одним із них є військова медична служба. Вагомість її добре розуміли полководці і командири ще в давні часи. Не були виключенням з цього державні та військові керманичі Другої УНР. З відновленням республіканської влади вони одразу ж розпочали формування структури військової медичної служби, намагаючись вибрати такий варіант, який би сприяв досягненню її найбільшої ефективності. Враховуючи масштаби поширення серед війська різних епідемічних захворювань, на порядок денний постало питання здійснення відповідних заходів для усунення даної проблеми. Одним із них було створення СДЗ, котрі стали важливою складовою військової медичної служби Другої УНР.

Аналіз джерел та останні дослідження

Джерельну базу нашого дослідження складають матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). До розробки питання становлення і функціонування військової медичної служби Другої УНР першими долучилися сучасники тих подій: К. Захаренко (Захаренко, 1919); О. Даїн (Даїн, 1926), Л. Шанковський (Шанковський, 1958), О. Удовиченко (Удовиченко, 1958). Їх почин було продовжено вітчизняними істориками: О. Демчучен (Демчучен, 2013), М. Ковальчук (Ковальчук, 2006), Т. Ляскович (Ляскович, 2020), В. Муляр, 2019, Р. Піняжко, О. Любінець (Піняжко, Любінець, 2013), А. Руккас (Руккас, 2013) тощо. Утім цілісно і ґрунтовно цей аспект вітчизняної історії, зокрема місце в військовій медичній службі Другої УНР СДЗ ще не досліджувався.

Мета статті - на основі аналізу опрацьованих документів архівів та здобутків історіографії з'ясувати місце і роль Санітарно-дезінфекційних загонів у структурі військової медичної служби Другої УНР.

Виклад основного матеріалу

З відновленням Другої УНР та розгортанням війни з більшовицькою Росією українські державні і військові керманичі, усвідомлюючи усю вагомість належного функціонування армії, звернули увагу на формування і розбудову військової медичної служби. Цей процес відбувалася в складних воєнно-політичних (постійні бойові дії, нестабільність фронту, отаманщина, діяльність більшовицьких пропагандистів та ін.) і економічних (занепад економіки, господарська розруха тощо) умовах. Ситуацію ускладнювали прогалини у забезпеченні українського війська боєприпасами та обмундируванням. Водночас події на фронті, пов'язані із зростанням кількості поранених, хворих та необхідність надання їм кваліфікованої медичної допомоги, як на полі бою, так і в тилу, поставили перед українською владою питання будівництва ефективної військової медичної служби.

Першим кроком стало створення управлінського апарату. Так, 10 січня 1919 року було затверджено Тимчасовий штат Головної військово-санітарної управи (далі ГВСУ), підпорядкованої військовому міністерству. Вона складалася з начальника та його помічника і осіб для виконання доручень, канцелярії та шести відділів: 1) персонального складу; 2) санітарно-гігієнічного; 3) постачання; 4) евакуаційного; 5) фармацевтичного і 6) господарчого (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 16-18). Діяльність її поширювалася в основному на тил армії УНР. Безпосередньо у військах функціонували корпусні, дивізійні, полкові медичні служби, а також лікарі «окремих формацій» (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 20-21). Окремою ланкою була польова медична служба, представлена Санітарним управлінням армії УНР.

Погіршення санітарного стану війська, поширення інфекційних захворювань викликали занепокоєння у командування армії УНР. Тому було взято курс на розроблення і втілення в життя низки заходів для ліквідації цієї проблеми. Одним із них стало створення Санітарно-дезінфекційних загонів (далі СДЗ), які мали функціонувати при ГВСУ. Всього їх мало бути 18 (№1229) (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 24).

У додатку до наказу за 10 січня 1919 року військовим міністром О. Грековим було затверджено «Табель по дезінфекційному загону» (так у документі - О.С.), в якому визначалися необхідні кількість «речей і знаряддя для дезінфекції» та для інших потреб (медичний одяг, казани для приготування їжі, рахівниця, чайники, кухонні ножі, пилки та ін.) (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 22зв. -23).

Зазначеним документом визначався штат СДЗ. Він включав у себе начальника (одночасно районний санітарний лікар), двох помічників: старшого та молодшого, двох санітарів та двох конюхів. Всі вони отримували грошове забезпечення (3500 грн у місяць на всіх: начальник - 1400 грн, старший помічник - 900 грн., молодший помічник - 600 грн., санітари і конюх - по 300 грн). Окрім того, зазначений персонал мав право на додаткове харчове утримання та одяг (який саме не відомо, але ймовірно зазначений у

«Табелі» - О.С.) (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 24). У документі наводився місячний кошторис на утримання СДЗ (дрова, нафта для опалювання помешкань та розпалювання камер - 300 грн, спирт - 30 грн, дезінфекційні матеріали (що не дозволені по каталогу - торф, дьоготь) - 80 грн, підковування коней - 33 грн, чистка та ремонт апаратів - 50 грн, канцелярські видатки - 20 грн і 80 грн на непередбачувані видатки). У підсумку утримання на місяць складало 633 грн. Поряд з цим передбачалося додатково ще 400 грн (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 24 зв.).

Питання організаційного та фінансового характеру функціонування СДЗ були у компетенції господарчого відділу ГВСУ. Забезпечення медичним і дезінфекційним майном покладалося на фармацевтичний відділ ГВСУ. Інші господарчі потреби вирішувалися також у порозумінні з згаданим господарським відділом. Коні, вози, кінська збруя відпускалися по наряду в інтендантській службі. Персональний лікарський склад загонів визначався ГВСУ, а допоміжний - набиралися/призначалися начальниками СДЗ (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк.24 зв.).

Однак завершення процедури створення СДЗ, через воєнно-політичні обставини, пов'язані із нестабільністю фронту і вимушеним відступом армії УНР дещо затягнулося. Лише 29 липня 1919 року, після перемог над більшовиками на Поділлі та з нормалізацією роботи тилу, в додатку до наказу Військам Дієвої Армії УНР від 12 квітня було оприлюднено «Положення про СДЗ», яке складалося з двох розділів: Розділ 1 (без назви) та Розділ 2 «Господарство».

Відповідно до першого розділу «Положення» СДЗ мали займатися проведенням дезінфекції «військових санустанов, касарень, лягерів, місць розташування військових частин під час переходу, санітарних потягів, взагалі всіх забруднених і вимагаючих дезінфекції місць, небезпечних для війська в епідемічному відношенні» (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9).

У документі уточнювалися питання підпорядкування і функцій СДЗ. Вони продовжували безпосередньо підпорядковуватися ГВСУ і знаходитися в його розпорядженні, однак могли також прикомандировуватися до тих, чи інших частин, установ, долучатися до роботи лазень та «купання» військових, здійснюючи дезінфекцію і дезінсекцію їх білизни та одягу за допомогою дезінфекційних камер, а кожухів, шкіряних речей - гідропультом чи формаліновими мішками.

У «Положенні» було визначено штатний розпис СДЗ: начальник загону, лікарський помічник та інші службовці, відповідно до штату. Лікарський помічник водночас вважався заступником начальника загону. Медичний персонал СДЗ призначався ГВСУ. Санітари і конюхи - начальником загону. Це фактично було підтвердження того, що було вміщено у вище згаданому «Табелі». Особи, що входили в склад загону безпосередньо підлягали начальнику, який був зобов'язаний навчати своїх підлеглих проведенню дезінфекції і дезінсекції, ознайомити їх по мірі можливості із загальними ознаками епідемічних захворювань та заходами по боротьбі з ними (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9). Слід зазначити, що функції навчання персоналу їх професійної роботи, покладені на начальників СДЗ були не випадково. Адже в армії не було навчальних центрів, шкіл чи якихось осередків, де можна було б отримати теоретичні знання та практичні навички щодо проведення дезінфекційних чи дезінсекційних заходів.

У разі потреби склад СДЗ, за вимогою його начальника, міг збільшитися. Кожен СДЗ мав забезпечуватися всім необхідним відповідно до його табелю. На жаль, через існуючі труднощі з медикаментами, зробити це централізовано було не можливо. Тому фармацевтичне забезпечення здійснювалося через постачання необхідного з різних аптек і магазинів (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9).

Начальник загону щотижня мав звітуватися ГВСУ про діяльність його СДЗ, а в разі крайньої необхідності - по телеграфу (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв.).

При переведенні дезінфекції СДЗ користуватися інструкціями, що містилися в додатку до вказівок про попередження холери у війську і в збірнику додатків виданих ще в Російській імперії в 1869 та 1901 роках відповідно (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв.).

Усі функціонально-господарські аспекти роботи СДЗ регламентувалися другим розділом згаданого вище «Положення». Так, у кожному з таких загонів необхідною складовою були журнали (фінансовий та вхідних і вихідних паперів), матеріальна та розсильна книги, а також книга наказів. Окрім того, СДЗ використовували дві печатки: одну гербову, іншу - металеву для сургучу. Для всіх книг обов'язковою вимогою було їх прошнуровування, з переліченими листами і засвідчення відповідною вищою інституцією. Матеріальна книга мала складатися з двох відділів: один для речей інтендантської заготівлі, а другий - для інших речей (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв.). У наказах по загону відображалися всі зміни по службі представників СДЗ, «залічення на харчування людей і коней» загону та ін. (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв.).

Усі кошти, отримані СДЗ зараховувалися на прибуток відповідним наказом, про що мав бути зроблений запис в «грошовому» журналі. Подібний порядок застосовувався і при витратах коштів. Окрім того, всі речі, які отримувалися, повинні оглядатися комісією, яка складала акт, де зазначалося що саме, якого ґатунку і в якій кількості. На підставі цього акту вони зараховувалися на прибуток наказом по загону і записувалися потім у матеріальну книгу, де зазначалося звідки, по якому наряду і що саме отримано. Подібний порядок застосовувався і до речей, які потрібно було вилучати з користування через їх незадовільний стан (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 149-150). Відповідно до «Положення» вищезгадана комісія призначалася розпорядженням начальника загону або розпорядженням тієї інституції, в безпосередній підлеглості якої він знаходиться. В першому випадку до складу комісії запрошувався один представник якої-небудь іншої військової частини чи установи. Речі зараховувалися на прибуток без огляду тільки в тому разі, коли цього не можна зробити по умовах бойових дій.

У СДЗ мали користуватися двома «вимоговими» чековими книгами, які отримувалися від військового інтендантства. Окрім того, від нього також отримувалися «відчітні фуражні листи» для необхідного звіту по харчуванню кожного загону (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв.).

Харчові продукти для службовців загону і фураж для коней отримувалися від інтендантства по нормі, яка встановлювалася наказом по війську. У випадку, коли інтендантство не відпускало харчові продукти і фураж, то загін мав право все це купити за гроші, які воно повинно йому виділити згідно існуючих законів (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 9 зв. -10).

При формуванні СДЗ він мав отримати: 1) коні від ремонтної комісії по наряду ремонтної Управи; 2) збрую, вози та інше майно від інтендантства;

3) медикаменти, дезінфекційні апарати та інші речі санітарного характеру - від ГВСУ (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 10).

За все майно СДЗ, за його цілість відповідальність покладалася на його начальника. В його обов'язки входило складання звіту про витрати коштів на утримання загону, а також окремо на канцелярські розтрати. До фінансового звіту додавалися оригінали підрахунків, на основі яких звіт відсилався на перевірку. Копію звіту належало також надсилати до тієї інституції, яка відпускала кошти. Окрема увага приділялася звіту про видачу платні службовцям загону. До нього повинні додаватися відомості з розписками про отримання грошей, копії документів, якими вони отримані, копії наказів по загону про зарахування на прибуток і витрати цих коштів та атестати на тих, хто був зарахований на службу до загону і копії наказів про їх призначення. Порядок відправки звіту такий же, як і попередній. Передбачалося що фінансова звітність повинна складатися і відправлятися по не пізніше 5 днів по закінченню місяця. Звітність про витрату фуражу і харчових продуктів складалася також щомісячно в зазначеному порядку (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 10). Щодо загального порядку військової служби - СДЗ, як окрема військова установа, користувався своїми положеннями і наказами, які були видані раніше (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 1, спр. 81, арк. 10).

Слід зазначити, що СДЗ вже в січні 1919 року приступили до виконання своїх обов'язків. Загалом СДЗ було проведено значну роботу по дезінфекції білизни і речей українських вояків, місць їх перебування (помешкання, шпиталі, санітарні вагони). Так, наприклад, СДЗ №12 25 лютого 1919 року здійснив формалінове обеззаражування помешкання Кінного дивізіону на ст. Проскурів та простерилізував одежу та білизну його 50 бійців (ЦДАВО України, ф. 1109, оп. 1, спр. 15 арк. 263).

На жаль, під час весняного відступу армії УНР, у ході бойових дій, окремі СДЗ припинили своє існування, деякі потрапили до рук ворога. Враховуючи такі реалії, і потребу у проведенні дезінфекційних і дезінсекційних заходів, а також з огляду на практичну значущість СДЗ, було взято курс на відновлення і заміну вибулих із загального переліку новими, які, відповідно до наказу Головної управи військ УНР Ч.21 від 25 червня 1919 року позначалися літерою «А». Водночас вцілілі СДЗ продовжували функціонувати за звичною нумерацією (ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 4, спр. 1, арк. 70).

Восени цього ж року українське військо зіткнулося з величезною проблемою у вигляді поширення епідемії тифу. У боротьбі з цим взяли участь і СДЗ. Однак темпи розповсюдження епідемії тифу у війську настільки зросли, що жодні запобіжні заходи вже не допомагали (Ляскович, 2020, с. 144). Цьому, як свідчили сучасники тих подій, завадили брак дезінфекційних засобів, належних кадрів (Захаренко, 1919, с. 2; Удовиченко, 1954, с. 120-121; Шанковський Л., 1958, с. 174).

З ліквідацією українсько-більшовицького та українсько-білогвардійського фронтів восени 1919 року та початком Першого Зимового походу армії УНР СДЗ припинили своє функціонування. Багато чого з майна було втрачено, щось вдалося вберегти і використати у наступному році, коли УНР і Польща розпочали спільну боротьбу з більшовицькою Росією. Однак, як показав подальший перебіг подій, в умовах звуження театру бойових дій, на якому оперували українські військові підрозділи, необхідність в такій кількості СДЗ відпала. До того ж можливості відновити минулу практику використання СДЗ не було. Водночас вагомість дезінфекційної роботи в середні війська не заперечувалася. Тому функції СДЗ почали виконувати летючі шпиталі та санітарно-купелевий потяг-лазня №1 (Руккас, 2013, с. 343-352).

Висновки

Вище державне і військове керівництво Другої УНР добре усвідомлювало важливість для успішної збройної боротьби за збереження української державності належно сформованої і дієвої військової санітарної служби. Для подолання негативних наслідків епідемічних захворювань серед військових, а також у профілактичних цілях в січні 1919 року було прийнято рішення про створення вісімнадцяти СДЗ, які мали підпорядковуватися ГВСУ, а в загальному - міністерству військових справ. На жаль юридичне та організаційне оформлення цієї складової військової медичної служби, через погіршення воєнно-політичного становища Директорії УНР, затягнулося до літа цього року. Функціонування СДЗ забезпечувалася наказами і постановами, які визначали їх мету, завдання, а також регламентували і роз'яснювали діяльність в організаційному та господарському плані. Навесні 1919 року, під час відступу армії УНР частину СДЗ було втрачено. Але відновлення і створення в ході наступу армії УНР влітку 1919 року нових СДЗ свідчило про те, що українське військове керівництво надавало їм важливого значення для реалізації належного забезпечення санітарно-епідемічного захисту солдатів і офіцерів. Упродовж 1919 року СДЗ проводили протиепідемічну роботу серед українських військовиків. На жаль сповна виконати покладені на них завдання СДЗ не могли в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Найбільш вдавалися взнаки величезні масштаби поширення епідемічних захворювань, дефіцит медикаментів та устаткування, а також нестача підготовлених кадрів. Восени цього ж року, в умовах краху армії УНР, СДЗ припинили своє функціонування, однак набутий досвід став у нагоді в останній спробі зберегти українську державність в союзі з Польщею в 1920 році.

Список використаних джерел і літератури

1. Даїн, О. В. (1926). Воєнно-санітарні начерки українського лікаря. Каліш: Чорномор, 142 с. Демчучен, О. (2013). До питання про всебічне забезпечення Армії Української Народної Республіки в період Директорії (1918-1920 рр.). Питання історії України: зб. наук. ст., (16), Чернівці: Технодрук, 67-71.

2. Захаренко, К. (1919). Справи санітарії. Трудова громада. Кам'янець-Подільський, 15 (7 листопада).

3. Ковальчук, М. (2006). Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське протистояння: монограф. Київ: Темпора, 576 с.

4. Ляскович, Т. (2020). Функціонування військових лазень-пралень в контексті поліпшення санітарного стану Дієвої армії УНР (січень-вересень 1919 р.). Specialized and multidisciplinary scientific researches: Collection of scientific papers «ЛјГOУ» with Proceedings of the International Scientific and Practical Conference, December 11 (Vol.5). Amsterdam, The Netherland, 142-144.

5. Муляр, В. (2019). Організація медико-санітарної служби війська УНР у запіллі (Проскурів-Старокостянтинів) у 1919 р. Старокостянтинівщина та національновизвольні змагання (100-річчю Української національної революції 1917-1921 рр. присвячено): наук. зб. Старокостянтинів: Словіцький М. Я., 123-128.

6. Піняжко, Р. & Любінець, О. (2013). З історії організації медико-санітарної служби Української Народної Республіки. Україна. Здоров'я нації, (1), 125-130.

7. Руккас, А. O. (2013). «Разом з польським військом»: Армія Української Народної Республіки 1920 р. (структура, організація, чисельність, уніформа). Ніжин: Лисенко М.М., 480 с.

8. Удовиченко, О. (1954). Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Київ: Україна, 1995. 206 с.

9. Шанковський, Л. (1958). Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 319 с.

10. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.

References

1. Dayin, O. V. (1926). Viys?kovo-sanitarni nacherky ukrayins?kykh likariv [Military sanitary sketches of a Ukrainian doctor]. Kalish: Chornomor, 142 s. [in Ukrainian].

2. Demchuchen, O. (2013). Do pytan? pro vsebichne zabezpechennya Armiyi Ukrayins?koyi Narodnoyi Respubliky v period Dyrektoriyi (1918-1920 rr.) [On the issue of comprehensive provision of the Army of the Ukrainian People's Republic during the Directory period (1918-1920)]. Pytannya istoriyi Ukrayiny: zb. nauk. stat., (16). Chernivtsi: Tekhnodruk, 67-71. [in Ukrainian].

3. Zakharenko, K. (1919). Spravy sanitariyi [Matters of sanitation]. Trudova hromada. Kamianets-Podilskyi, 15 (7 lystopada). [in Ukrainian].

4. Koval?chuk, M. (2006). Nevidoma viyna 1919 roku: ukrayins?ko-bilohvardiys?ke protystoyannya [The unknown war of 1919: the Ukrainian-White Guard confrontation]: monohraf. Kyiv: Tempora, 576 s. [in Ukrainian].

5. Lyaskovych, T. (2020). Funktsionuvannya viys?kovykh lazen?-pralen? v konteksti polipshennya sanitarnoho stanu Diyevoyi armiyi UNR (sichen?-veresen? 1919 r.) [Functioning of military baths and laundries in the context of improving the sanitary condition of the Active Army of the Ukrainian People's Republic (January-September 1919)]. Specialized and multidisciplinary scientific researches: Collection of scientific papers «ЛјГOУ» with Proceedings of the International Scientific and Practical Conference, December 11 (Vol.5). Amsterdam, The Netherland, 142-144. [in Ukrainian].

6. Mulyar, V. (2019). Orhanizatsiya medyko-sanitarnoyi sluzhby viys?ka UNR u zapilli (Proskuriv-Starokostyantyniv) u 1919 r. [Organization of the medical and sanitary service of the Ukrainian People's Republic troops in the village (Proskuriv-Starokostyantyniv) in 1919]. Starokostyantynivshchyna ta natsional?no-vyzvol?ni zmahannya (100-richchyu Ukrayins?koyi natsional?noyi revolyutsiyi 1917-1921 rr. prysvyacheno): nauk. zb. Starokostyantyniv: Slovits?kyy M. Ya., 123-128. [in Ukrainian].

7. Pinyazhko, R. & Lyubinets?, O. (2013). Z istoriyi orhanizatsiyi medyko-sanitarnoyi sluzhby Ukrayins?koyi Narodnoyi Respubliky [From the history of the organization of the medical and sanitary service of the Ukrainian People's Republic]. Ukrayina. Zdorov?ya natsiyi, (1), 125-130. [in Ukrainian].

8. Rukkas, A. O. (2015). «Razom z pol?s?kym viys?kom»: Armiya Ukrayins?koyi Narodnoyi Respubliky 1920 r. (struktura, orhanizatsiya, chysel?nist?, uniforma) [“Together with the Polish army”: The Army of the Ukrainian People's Republic in 1920 (structure, organization, numbers, uniform]. Nizhyn: Lysenko M. M., 480 s. [in Ukrainian].

9. Udovychenko, O. (1954). Ukrayina u viyni za derzhavnist?: istoriya orhanizatsiyi i boyovykh diy Ukrayins?kykh Zbroynykh Syl 1917-1921 [Ukraine in the war for statehood: the history of the organization and combat operations of the Ukrainian Armed Forces 19171921]. Kyiv: Ukrayina, 1995. 206 s. [in Ukrainian].

10. Shankovs?kyy, L. (1958). Ukrayins?ka armiya v borot?bi za derzhavnist? [The Ukrainian army fighting for statehood]. Myunkhen: Dniprova khvylya, 319 s. [in Ukrainian].

11. Tsentral?nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnya Ukrayiny [The Central State Archive of the Higher Authorities and Administration of Ukraine]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru