Чуднівська кампанія 1660 року на сторінках рукопису К. Гоффмана "Історія Яна Казимира"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660 РОКУ НА СТОРІНКАХ РУКОПИСУ К. ГОФФМАНА «ІСТОРІЯ ЯНА КАЗИМИРА»

МАЦЬКОВ Олександр - магістр історії,

стипендіат Міжнародного Вишеградського

Фонду при Варшавському Університеті

Анотація

Метою статті є з'ясування наукової цінності частини неопублікованого рукопису польського дослідника К. Гоффмана, присвяченої Чуднівській кампанії 1660 р. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на застосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об'єктивності, історизму, всебічності, системності та альтернативності) й конкретно-історичних методів (проблемно-хронологічний, системного аналізу, історико-порівняльний, ретроспекції, синхронний і діахронний). Наукова новизна полягає у спробі вперше в історіографії проаналізувати структуру, зміст й орієнтовний час появи виявленої в архіві праці «Історія Яна Казимира». Висновки. З'ясовано, що рукопис «Історія Яна Казимира» К. Гоффмана - оригінальний твір, написаний в 40-х роках ХІХ ст. у Франції. Причини відновлення військового конфлікту у 1660 р. дослідник вбачав у двох аспектах: 1) небажанні української влади і суспільства загалом виконувати умови Гадяцького договору; 2) посиленні зовнішньополітичного впливу Московії на землі козацької України. Слушно звернув увагу на помилки стратегічного й оперативного масштабу московського генерального штабу при плануванні наступальних дій. Незважаючи на невдалий перебіг кампанії у її початковій фазі, ситуація для московсько-українського війська не носила критичного характеру і мала шанси змінитися на їхню користь після відходу до Чуднова.

Битву під Слободищем К. Гоффман розглядав як таку, що не визначила переможця, вказавши на суттєвих жертвах з обох сторін. Підписання Чуднівськоїугоди й капітуляція армії В. Шерємєтьєва були беззаперечним тріумфом Речі Посполитої. Водночас, негативним наслідком виправи стало жахливе становище польської армії, котра понесла важкі втрати в ході її проведення.

Ключові слова: К. Гоффман, автор, історіографія, джерело, рукопис, Чуднівська кампанія, Ян ІІ Казимир.

THE CHUDNIV CAMPAIGN OF 1660 ON THE PAGES OF K. HOFFMANN'S MANUSCRIPT “THE HISTORY OF JAN CASIMIR"

MATSKOV Oleksandr - Master of History, scholarship holder of the International Visegrad Foundation at the University of Warsaw, Warsaw

The purpose of the article is to determine the scientific value of a part of the unpublished manuscript by the Polish researcher K. Hoffman, dedicated to the Chudniv campaign of 1660. The methodological foundations of the study are based on the application of theoretical principles of historical cognition (objectivity, historicism, comprehensiveness, systematicity and alternatives) and specific historical methods (problematic-chronological, systematic analysis, historical-comparative, retrospective, synchronous and diachronic). The scientific novelty is an attempt to clarify and analyze the structure, content, and approximate time of appearance of the work “History of Jan Kasimir” for the first time in historiography. An important aspect of the research is the study of K. Hoffmann's views on the events of the Chudniv campaign. Conclusions. It was found out that the manuscript “History of Jan Casimir” by K. Hoffmann is an original work written in the 40s of the 19th century in France. The researcher saw the reasons for the resumption of the military conflict in 1660 in two aspects: 1) the reluctance of the Ukrainian authorities and society in general to fulfill the terms of the Treaty of Hadiac; 2) increasing the foreign policy influence of Muscovy on the lands of Cossack Ukraine. K. Hoffman rightly drew attention to the mistakes of the strategic and operational scale of the Russian General Staff when planning offensive actions. Despite the unfortunate course of events in the initial phase of the campaign, the situation for the Moscow-Ukrainian army was not critical and had a chance to change in their favor after the withdrawal to Chudnov. The author considered the Battle of Slobodyszce as one that did not determine the winner, pointing out significant casualties on both sides. The signing of the Chudniv Agreement and the surrender of V. Sheremetievs army were an undeniable triumph of the Polish-Lithuanian Commonwealth. At the same time, a negative consequence of the expedition was the terrible situation of the Polish army, which suffered heavy losses during its conduct.

Key words: K. Hoffmann, author, historiography, source, manuscript, Chudniv campaign, Jan II Casimir.

Постановка проблеми

гоффман чуднівський ян казимир

Дослідження і впровадження в обіг нових архівних джерел є невід'ємною частиною наукового процесу й водночас слугує певним критерієм зацікавленості дослідників щодо вивчення тих чи інших історичних подій. Актуальним залишається осмислення доробку попередніх поколінь істориків, перевидання найбільш цінних з-поміж них робіт тощо. Подана стаття покликана привернути увагу до неопублікованого рукопису польського історика Кароля Гоффмана «Історія Яна Казимира», проаналізувати погляди автора на вказані події. Польська історіографія не містить жодних статей, присвячених аналізу його творчості. У ній знаходимо лише поодинокі згадки щодо його біографії й наукового доробку у історичних словниках і бібліографічних довідниках. Вказана праця вважається однією з перших, в якій значна увага приділена Чуднівській кампанії 1660 р. Тому актуальність нашого дослідження цілком очевидна.

Аналіз джерел та останні дослідження

Зміст статті ґрунтується на безпосередньому вивченні рукопису, який зберігається у фондах Державної академії наук міста Кракова (Польща) (PAN Kr., rps. 114). Доповнюють (в окремих моментах уточнюють) дослідження рукописні матеріали та археографічні публікації. Серед основних опублікованих джерел, відзначимо працю польського історика В. Коховського «Historia panowania Jana Kazimierza» (Kochowski, 1859), віршовану хроніку Я. Лещинського «Wojna polsko-moskiewska w roku 1660» (Wojna, 1922), «Potrzeba z Szeremetem» (Leszcznski, 2006), «Щоденник» П. Гордона (Гордон, 2003) тощо. Їхній зміст дозволяє краще зрозуміти обставини й хід подій Чуднівської експедиції, висвітлених у науковій роботі К. Гоффмана. Рукопис залишається маловідомим серед фахівців і посьогодні практично не використовувався в історичних працях. Виняток складають статті О. Мацькова, в яких автор послугувався окремими матеріалами фактологічного характеру (Мацьков, 2017, с. 148, 2017, с. 146, 2019, с. 13).

Мета дослідження полягає у спробі аналізу тексту «Історія Яна Казимира», з'ясування поглядів вченого на передумови, хід і наслідки Чуднівської кампанії.

Виклад основного матеріалу

У Національній бібліотеці Варшави (Польща) у каталозі Державної академії наук міста Кракова зберігається рукопис під сигнатурою №114 за назвою: «Karol Hoffman: Historia Jana Kazimierza 1648-1667» (Polska Akademia Nauk w Krakowie [далі - PAN Kr.], rps. 114). Праця складається з 5-ти томів і охоплює період правління короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира з династії Ваза, за винятком 1655-1659 рр. Кожен том - хронологічний відрізок часу його правління. До прикладу, І-й том - 1648-1649 рр. (19 аркушів), ІІ-й - 1650-1653 рр. (94 арк.), ІІІ-й - 16531655 рр. (30 арк.), IV-й - 1660-1663 рр. (95 арк.), V-й - 1663-1667 рр. (111 арк.). Найбільший інтерес для нас становить IV-й том, оскільки в ньому автор, поміж іншим, описує події Чуднівської кампанії між польсько-татарською та московсько-українською арміями, що відбулася влітку-восени 1660 р.

Кілька штрихів до біографії автора. Кароль Александер Боромеуш Гоффман (Karol Aleksander Boromeusz Hoffman - 1798-1875 рр.) - польський письменник, історик, правознавець, видавець. У 1812 р. закінчив Школу права і адміністрації у Варшаві, активний учасник Листопадового повстання 1830-1831 рр. Після його придушення, спочатку емігрував до Парижу, а потім у 1848 р. до Дрездена (Німеччина). Темою його наукових зацікавлень стали проблеми еміграції поляків, політичного розвитку Речі Посполитої у добу середньовіччя, аспекти, пов'язані із недосконалістю королівської монаршої влади тощо. Головними історичними працями є «Rzut oka na stan polityczny Krolestwa Polskiego od 1815 do 1830» (Hoffman, 1831), «Historia reform politycznych w dawnej Polsce» (Hoffman, 1867), «O panslawizmie zachodnim» (Hoffman, 1868) та інші.

Втрата Польщею незалежності суттєво ускладнила розвиток польської історіографії наприкінці ХУІІІ й упродовж ХІХ ст. Залишилася незначна когорта істориків, яка продовжувала займалися науковими дослідженнями старожитньої Польщі XVII ст. До них належали М. Баліньський (Balinski, 1856), Т. Ліпіньський (Lipinski, 1845), Т. Швєнцький (Swi^cki, 1816), Т. Стецький (Stecki, 1864, 1871), М. Грабовський (Grabowski, 1850), М. Гліщіньський (Gliszczynski, 1848) та ін. До їх числа входить і К. Гоффман, який все своє життя пропрацював в еміграції. У більшості випадків, названі дослідники займалися виданням узагальнюючих праць з історії Польщі, окремих розвідок про історію українськопольських відносин доби козаччини (Ярмошик, 2010, с. 232-240; Ярмошик, 2014, с. 54-58). Натомість рукопис «Історія Яна Казимира» мав перспективи стати першою монографією, що присвячена королю Яну ІІ Казимиру. Саме на період його правління (1648-1668 рр.) припали масштабні події - Українська національна революція 1648-1676 рр., польсько-шведська війна 1655-1660 рр., московсько-польська війна 1654-1667 рр. Щоправда, варто й відзначити працю польського історика М. Краєвского «Dzieje panowania Jana Kazimierza», опубліковану в 1846 р. (Krajewski, 1846).

Текст рукопису написаний у ХІХ ст. польською мовою, власною рукою К. Гоффмана, почерк каліграфічний, загалом розбірливий. Існує нумерація сторінок, зустрічаються перекреслені слова, уточнення з боку або поверх рядка тексту. Загальна кількість аркушів зі зворотами складає 95, відсутні аркуші 30-32, формат 31 на 19 см. Дослідник, описуючи перебіг Чуднівської кампанії, опирався переважно на джерела, оскільки на той час не було жодних спеціальних праць, що безумовно підвищує інформаційну цінність. З іншого боку, достеменно невідомо якими саме документами користувався автор, оскільки в тексті рукопису відсутні посилання. Характерним є фактологічний опис подій, рідко зустрічаються власні міркування автора. Праця написана у Парижі до 1848 р., так як на її окремих сторінках присутній відтиск французькою із зазначенням столиці Франції. Нам не відомо, з яких причин робота залишилася не опублікованою. Можемо лише припускати, що автор планував дописати ще один том, присвячений польсько-шведській війні 1655-1660 рр., або ж це був лише початковий варіант, який потребував доопрацювання.

Передісторія Чуднівської експедиції розпочинається на 12-му аркуші. На думку науковця, у 1659-1660 рр. політична ситуація у козацькій Україні залишалася вкрай нестабільною. Ратифікація сеймом Гадяцької угоди у травні 1659 р. не принесла бажаного миру й «навернення козаків до Польщі і підданства» (PAN Kr., rps. 114, k. 12-13). Надання нобілітації частині козацької старшини (переважно правобережної), відзначав автор, не призвело до відчутних змін у її ставленні до Речі Посполитої, а навпаки загострило протиріччя у їхньому середовищі й українському суспільстві загалом. За твердженням К. Гоффмана, «посвячений у шляхту козак, приймав католицьку віру, входив в зв'язки з польською шляхтою і ставав поляком», однак цей процес був довготривалим й поодиноким. Пояснення цьому вбачав в тому, що «козаки не знали аристократії» (PAN Kr., rps. 114, k. 12-13). Проте обходить мовчанкою той факт, що погоджений проєкт Гадяцької угоди 1658 р. і її остаточна версія у 1659 р. суттєво різнилися між собою (сейм проігнорував пункти української сторони стосовно скасування унії, карбування монет, створення власного сейму тощо), що й стало причиною її несприйняття й позбавлення гетьманської булави І. Виговського у вересні 1659 р. (Гадяцька унія, 2009). Вживання в тексті лексикону на кшталт «навернення» чи «підданство» свідчать, що дослідник розглядав українські землі не як самостійний державний організм, а швидше як складову Речі Посполитої.

Автор слушно відзначив слабкість пропольських настроїв серед населення Лівобережної України й водночас сильні позиції Московії у цьому регіоні (PAN Kr., rps. 114, k. 12-13). Обрання на гетьманство молодого Ю. Хмельницького пов'язував також з «допомогою» Москви. Укладення Переяславської угоди в жовтні 1659 р. лише посилило російський вплив у козацькій Україні й нівелювало шанси українців звільнитися від «московського ярма». Згідно інформації рукопису, на 1660 р. більшу владу зосереджував у своїх руках наказний гетьман, переяславський полковник Т. Цицюра, аніж молодий Ю. Хмельницький (PAN Kr., rps. 114, k. 14). Певний вплив серед старшин і населення Правобережжя продовжував зберігати екс-гетьман І. Виговський, який залишився «вірним» Короні Польській (PAN Kr., rps. 114, k. 14).

Військові успіхи московської армії князя І. Хованського проти польсько-литовського війська у Великому князівстві Литовському (ВКЛ) на рубежі 1659-1660 рр., на переконання дослідника, дозволили царю і його оточенню розпочати підготовку до військової кампанії в Україні. В силу украденого українсько-московського договору, військо козаків також змушене було долучитися до походу і перебувати в ролі союзника. Згідно даних рукопису, Т. Цицюра зумів зібрати лівобережні полки чисельністю 30 тис. козаків. Військо Ю. Хмельницького також нараховувало близько 30 тис. вояків з Правобережжя, завданням яких була охорона південних кордонів на випадок нападу кримських татар (PAN Kr., rps. 114, k. 15). Паралельно цар надіслав з Москви 27 тисячне військо під проводом київського воєводи В. Шерємєтьєва (в тексті помилково зазначено А. Трубєцкого) (PAN Kr., rps. 114, k. 15). Загалом, поблизу Києва об'єднана московсько-українська армія (за виключенням полків Ю. Хмельницького) нараховувала близько 60 тис. воїнів. Як зазначав автор, стратегічною помилкою московського військового командування в особі В. Шерємєтєва виявилася явна недооцінка польської армії. При розробці генерального плану наступальної операції головнокомандувач не дослухався до пропозицій не йти вглиб Польщі, а обмежитися наступом «в кордонах України», в яких вбачав «боягузтво» (PAN Kr., rps. 114, k. 15). Таким чином, К. Гоффман звернув увагу на самовпевненість російського командування у власних силах й помилковість його оцінок військової сили Польщі.

Укладення польсько-шведського мирного договору у травні 1660 р. розглядалося дослідником як поворотний момент в московсько-польській війні. Усі сили відтепер Річ Посполита могла зосередити на боротьбу з противником. Командування військами в Україні очолили коронний гетьман С. Потоцький і коронний маршалок Є. Любомирський. Значним дипломатичним успіхом стало залучення до походу 20-тисячної кримської армії нурадин-султана Мурат-Гірея. Рукопис інформує, що король, влітку прибувши до Самбора, планував самостійно керувати виправою, однак загроза провалу операції змусила його відмовитися від цієї ідеї й повернутися до Варшави (PAN Kr., rps. 114, k. 16; про це згодом писав інший польський дослідник В. Чермак у своїй праці «Szcz^sliwy rok. Dzieje wojny moskiewskopolskiej z r. 1660», посилаючись на листування австрійського посла у Варшаві Ф. де Лісолі з цісарським двором). Автор звернув увагу на проблему виплати боргу жовнірам й складнощах фінансової ситуації у Польщі внаслідок безкінечних війн, яка негативно впливала на морально-психологічний стан жовнірів (PAN Kr., rps. 114, k. 16).

На 17-му аркуші знаходиться цінна інформація стосовно переліку регулярних полків, котрі взяли участь у кампанії. Піхота нараховувала 12 полків: генерал-майора М. Гротгауза; київського хорунжого К. Корицького; київського підкоморія С. Немирича; генерал-майора П. Целларі; полковника Ф. де Бюі; сандомирського воєводи Я. Замойського під командуванням полковника Давідсона; польного гетьмана Є. Любомирського під командуванням майора Охаба; коронного конюшого А. Любомирського під керівництвом полковника Вохлрабена; польного писаря коронного Я. Сапєги під командуванням полковника Лінкаужа; воєводи каліцкого під керівництвом полковника Ерлера (не зрозуміло про кого йдеться); литовського підчашого, князя М. Радзивілла; генерала Ф. Вольфа при артилерії (PAN Kr., rps. 114, k. 17). Серед вищих військових чинів К. Гоффман виокремлює коронного хорунжого Я. Собєського, князів Д. Вишневецького та М. Чарторийського, київського воєводу І. Виговського, коронного обозного А. Потоцького, сандомирського воєводу Я. Замойського та ін. Полками піхоти командували іноземні полковники Б. де Оедт, Х. Гордон, М. Хантилія. Полки драгун підпорядковувалися полковникам Х. Бокуму, К. Гіззі та Ю. Лончинському (PAN Kr., rps. 114, k. 17).

Детальний аналіз й співставлення з іншими відомими джерелами дозволило нам дійти до таких висновків. По-перше, порядок подачі полків хаотичний. У більшості випадків йдеться про полки з дивізії Є. Любомірского, в окремих випадках (наприклад полк Я. Сапєги) - про полки з дивізії С. Потоцкого. По-друге, автор майже не подає інформації про кінні полки. По-третє, що дуже важливо, нам вдалося з'ясувати, що названий перелік ідентичний до тексту, вміщеного у праці польського історика, сучасника подій В. Коховського «Historia panowania Jana Kazimierza» (Kochowski, 1859, s. 92). Починаючи з цього місця, текст рукопису в окремих випадках «йде за Коховським», тобто співпадає загальний зміст, хронологія подій тощо. Речення, автор, зазвичай формулює самостійно а не сліпо списує. Існує 3 редакції вказаного джерела. Перший - оригінальний текст, написаний латиною і виданий у 1683 р. у Кракові (Kochowski, 1683). Другий - перекладений польською мовою й опублікований істориком Едвардом Рачиньскім у 1840 р. під назвою «Historya panowania Jana Kazimierza przez nieznajomego autora» (Raczynski, 1840). Нарешті третя редакція з повторним перекладом й уточненнями з рукопису 1840 р. була видана у Познані у 1859 р. із зазначенням авторства В. Коховського (Kochowski, 1859). Висловимо припущення, що матеріал до написання рукопису був частково запозичений з другої редакції Е. Рачиньського. На це вказують аналогічні перекладу слова-вирази, послідовність переліку прізвищ чи військових підрозділів. До того ж праця писалася у 40-х рр. ХІХ ст., коли «Аннали» В. Коховського були вперше опубліковані. Однак, тоді не було достеменно відомо хто їх автор, що підвищувало дослідницький інтерес.

Події битви під Любаром 16 вересня (за К. Гоффманом вона відбулася 17.09. так само як і у В. Коховського) автор описує доволі коротко й не визначає її переможця. З тексту дізнаємося, що В. Шерємєтьєв, підійшовши до Любара, «втратив дух», дізнавшись про перебування поблизу польськотатарських військ та їхню реальну чисельність. Вимушено зупинився обозом, «оточивши себе високим валом, табором з возів і артилерією» (PAN Kr., rps. 114, k. 17). Стратегічна ініціатива була на боці польсько-татарської армії. Проте з огляду на небажання московсько-українського війська вступати у відкриті бойові дії, поодинокі зіткнення не давали відчутної переваги польській стороні. На даному етапі кампанії до польського командування почали надходити відомості про правобережні полки Ю. Хмельницького, які рухалися на допомогу В. Шерємєтєву. Тому окремі полки отримали наказ «тримати око на козаків Хмельниченка» (PAN Kr., rps. 114, k. 18). Спроби московського командування здійснити раптові нічні вилазки закінчилися безрезультатно. Також не увінчалися успіхом таємні переговори з нурадинсултаном Мурат-Гіреєм, які велися з метою підкупу татар, аби ті залишили союзників-поляків (PAN Kr., rps. 114, k. 18).

Погіршення становища московсько-українських сил, на переконання К. Гоффмана, спонукало В. Шерємєтьєва ухвалити рішення про організацію операції щодо виходу обозу з оточення й об'єднання з полками Ю. Хмельницького. Дослідник не конкретизує ані дати їх виходу, ані напрямку руху. Проте відзначив, що подібний вчинок заслуговував на похвалу й знання військового мистецтва. Усі спроби поляків затримати на марші противника або ж прорвати укріплення табору завершувалися невдачею. Пояснення цьому вбачав у тому, що «...у війську (польському) було багато запалу, аніж потрібного ладу і порядку» (PAN Kr., rps. 114, k. 18-19). Наказ Є. Любомирського своїм підрозділам атакувати табір з різних сторін аби уникнути хаосу при відході, дозволив завдати відчутних втрат противникові «в 2000 людей і 7 гармат». Проте це не завадило московсько-українським військам дійти до Чуднова й розташуватися обозом на іншій стороні р. Тетерів (PAN Kr., rps. 114, k. 19). При цьому науковець відзначив тактичну помилку В. Шерємєтьєва, котрий не зайняв «старий замок» на пагорбі, що дозволило згодом польській артилерії зайняти вигідну позицію для обстрілу, про що, зокрема, писало багато джерел (Leszcznski, 2006, p. 79-80; Мицик, 2005, с. 92; PAN Kr., rps. 1275, k. 104; Wojna, 1922, p. 61; Arhiwum Panstwowe w Gdansku, Rpis. №300 R/Ee/19, k. 414; Гордон, 2003, с. 60-61; Kochowski, 1859, p. 90). Щоправда це його судження є дискусійним в історіографії (PAN Kr., rps. 114, K. 19; Мацьков, 2016, с. 59-70).

Незважаючи на повторну блокаду армії, зміна локації й збагачення продовольством відновило надію у московського головнокомандувача на успішне завершення кампанії. Згідно переконань автора, на той момент становище московсько-українського війська було далеко не безнадійним, «Мав зброю, мав порох, мав шанці, не вистачало трохи їжі, і головна надія щодо порятунку полягала у Хмельниченку» (PAN Kr., rps. 114, k. 19). Саме прихід правобережних полків розцінювався визначальним фактором, що дозволить корінним чином змінити ситуацію на свою користь. Паралельно польське командування, оцінюючи оперативну обстановку й небажання противника вести відкритий бій, вирішило «утриматися від непотрібного пролиття крові». Натомість «заблокували усі дороги, якими міг би вийти», що за задумом, мало б призвести до голоду і капітуляції у майбутньому (PAN Kr., rps. 114, k. 19).

Незабаром до польського обозу надійшли відомості про 40-тисячне військо гетьмана Ю. Хмельницького, яке знаходиться «за п'ять миль від Чуднова, під Слободищем» (PAN Kr., rps. 114, k. 20). Незважаючи на достатньо важкий психологічно-моральний стан жовнірів і відсутність нормального харчування отримані дані «не запаморочили навіть на хвилину, одразу приготувалися» (PAN Kr., rps. 114, k. 20). У даному випадку звернемо увагу на два моменти. По-перше, К. Гоффман з невідомих причин скорегував чисельність української армії з 30 до 40 тис. осіб (PAN Kr., rps. 114, k. 20). По-друге, свідомо (або ж не свідомо) вводив читача в оману, заявляючи про нібито спокійну реакцію польського командування на наближення полків гетьмана. Практично усі джерела повідомляють все-таки про панічні настрої серед військових у таборі (Kochowski, 1859, p. 92; Wojna, 1922, p. 67; Гордон, 2003, с. 63).

Битва під Слободищем 7 жовтня розглянута на аркушах 20-22. Погляди автора на її перебіг подекуди суттєво відрізняються від традиційної для польської історіографії версії подій. Коротко охарактеризуємо головні тези автора. При розробці операції С. Потоцький і Є. Любомирський своє основне завдання вбачали у недопущенні об'єднання військ противників. Тому коронний гетьман з частиною армії залишився «стерегти» В. Шерємєтьєва, а коронний маршалок взяв «майже всю кінноту, татар і тільки два полки піхоти» (PAN Kr., rps. 114, k. 20; Kochowski, 1859, p. 98) й пішов супроти Хмельницького. К. Гоффман знову ж таки не зазначає ані дати виходу корпусу, ані докладної інформації про його чисельність, що є суттєвим недоліком. Погодимося з його думкою, що військо польного гетьмана ще вночі вирушило в дорогу та під ранок перебувало уже під Слободищем, що виявилося «несподіванкою» для українців (PAN Kr., rps. 114, k. 20; в історіографії донедавна прийнято було вважати, що корпус Є. Любомирського вирушив зранку 7-го жовтня: Hnilko, 1929, p. 198; Смолій, Степанков, 1999, c. 243; Romanski, 1996, p. 125; Герасимчук, 1913, c. 44; Л. Оссолінський вперше поставив під сумнів даний факт: Ossolinski, 1995, p. 32; Мацьков, 2017, c. 145; Nagielski, 2013, p. 301-302). Відзначається вдало обрана українським командуванням стратегія оборони, а важкодоступність козацького обозу й складність місцевого ландшафту не дозволяла жовнірам проводити атаку фронтально. Тому акцент був зроблений на використанні ефекту раптовості (PAN Kr., rps. 114, k. 21-22).

Звертає нашу увагу інтерпретація автора на опис завершального етапу битви. Прорвавши укріплення табору, жовніри так і не змогли оволодіти ним. Пояснення цьому криється у тому, що українці не покинули його, а перегрупувавшись пішли в контратаку. Більше того, не згадується епізод і про втечу козаків й невдалу атаку татар, що ставить під сумнів взагалі їхню участь у цій битві. Основну роль відіграли «ветерани школи Богдана (Хмельницького - О.М)», а саме полковники Т. Носач, Г. Гуляницький, М. Зеленецький, які у відповідальний момент спромоглися організувати військо й витіснили поляків з табору, завдавши їм значних втрат. Незадовільний результат битви дослідник пояснював так: «Треба пам'ятати, що козаків там (у Слободищі - О. М.) було не більше й не менше як 41000, у співвідношенні зі жменькою поляків» (PAN Kr., rps. 114, k. 22). Викликає інтерес зазначення точної цифри українського війська у 41 тис. осіб. Жодне відоме нам джерело не подає такої чисельності. Зазвичай пишуть про 40 тис. українців (Мацьков, 2017, с. 12-13). Сам же автор у тексті декілька разів змінював його чисельність. Не виключено, що він користувався джерелами, які не дійшли до сьогодення або ж поки що не віднайдені дослідниками.

Битва переможця не визначила. Однак вона «звернула помисли козаків про небезпеку, яка на них чекала наступного дня» (PAN Kr., rps. 114, k. 22). Скликана Ю. Хмельницьким військова рада мала на меті ухвалити план подальших дій. За даними автора, «старшина не бачила іншого виходу як благати про милосердя поляків» й виступала за порозуміння з Річчю Посполитою. Натомість реакція реєстрових козаків на подібну постанову була негативною, оскільки вважали, що полякам не варто довіряти й просити у них перемир'я (PAN Kr., rps. 114, k. 22). Гетьман та його оточення здійснили спробу укласти мирний договір з нурадин-султаном Мурат-Гіреєм, однак останній залишився вірний союзу із Короною Польською. К. Гоффман, наслідуючи В. Коховського, згадує епізод із прибуттям (9-го жовтня - уточн.) до польського обозу «осавула Дороша» - чигиринського полковника П. Дорошенка з пропозицією про укладення мирного договору (PAN Kr., rps. 114, k. 22; Kochowski, 1859, p. 96). Згодом ця версія подій набрала більшого поширення в історіографії (Герасимчук, 1913, с. 61; Костомаров, 1891, с. 152; Смолій, Степанков, 2011, с. 81-82; Romanski, 1997, Nagielski, 2013, p. 306).

Нововідкриті джерела ж повідомляють про ймовірне прибуття білоцерківського полковника І. Кравченка, а не П. Дорошенка (Archiwum Panstwowe w Gdansku. Rpis. №300 R/Ee/19. К. 427; Kroll, 2008, p. 381; Мацьков, 2016, с. 159). Він переконував Є. Любомирського у небажанні українців воювати з поляками. Головне завдання правобережних полків пояснював у бажанні «відтягнути від Москви Цицюру...і повернутися до покірності Польщі» (PAN Kr., rps. 114, k. 22-23). Зрештою за посередництва татар, вдалося досягнути попередньої домовленості про угоду.

Рукопис інформує про невдалі спроби московсько-українського війська В. Шеремєтьєва і Т. Цицюри вирватися з польського оточення. З огляду на нестачу провіанту і пороху, 14 жовтня рухомий табір вирушив у напрямку Слободища задля об'єднання з Ю. Хмельницьким (PAN Kr., rps. 114, k. 23). Кровопролитна битва тривала до ночі, значні втрати були з обох сторін. Проте польсько-татарській армії вдалося заблокувати прохід й зупинити противника (PAN Kr., rps. 114, k. 24). Автор висвітлює укладення українськопольської мирної угоди (17 жовтня ) й виокремлює її головні статті: «сторони повертаються до угоди Гадяцької, що Князівство Українське, яке шкідливе свободам українського люду, викреслене! що Хмельниченко разом з козаками присягає на нову вірність Речі Посполитій, успокоєне Військо Запорозьке, відступає від Москви і згідно наказу нашого й.к.м., до порядку польського повертається» (PAN Kr., rps. 114, k. 24). Наостанок відзначалася необхідність переходу лівобережних полків Т. Цицюри на польську сторону. Звертаємо увагу на вживання автором терміну «князівство Українське», який ним ототожнюється з Великим князівством Руським.

Завершальний етап кампанії дослідником розглянуто на аркушах 2527. Зокрема, згадується спецоперація Т. Цицюри по об'єднанню з військом Ю. Хмельницького, переговори із В. Шерємєтьєвим (PAN Kr., rps. 114, k. 25). К. Гоффман відзначає складність польсько-московських перемовин й слушно відводить кримському чиннику визначальну роль у формулюванні кінцевих пунктів угоди, які, в першу чергу, відповідали стратегічним інтересам Бахчисараю (PAN Kr., rps. 114, k. 25-26; Мацьков, 2017, с. 158-159). Під тиском татар відбулася видача польськими гетьманами московського полководця В. Шерємєтьєва, хоча останній пропонував за свій відкуп 200 тис. імперіалів.

Чуднівську кампанію автор рукопису розглядає як беззаперечну перемогу Польщі. В той же час констатує, «.сумним був вигляд польської армії, яка поверталася. Жовнір тремтів від голоду і холоду, коні поздихали, полки піші не нараховували часом і 200 осіб., хворі і пораненні залишені напризволяще.». Опис цієї жахливої ситуації наводить дослідника на думку, «... здавалося, наче для Польщі уже велика сила збройна не потрібна» (PAN Kr., rps. 114, k. 26).

Загалом дослідження поданої проблематики дозволило нам прийти до наступних висновків:

• К. Гоффман, хоч і не займався спеціальним вивченням Чуднівської кампанії 1660 р., однак його, заслужено можна вважати одним із перших польських дослідників, хто розпочав процес формування її концепції й трактування в історії;

• події виправи подані в контексті більш ширшого часового проміжку. Тексту притаманні уривчастість, відсутність окремих епізодів, наявність фактів уникнення конкретизації;

• доведено факт використання автором праці В. Коховского, тому констатуємо введення до наукового обігу частини її матеріалів. Ідентифікувати інші джерела, якими безсумнівно користувався автор, на жаль не вдалося;

• перипетії українсько-польського конфлікту К. Гоффман розглядає в контексті т. зв. «домової» війни, що було характерним явищем для істориків тієї доби.

Подальшим завданням істориків, на наш погляд, є комплексне вивчення цього рукописного дослідження. Воно дозволить відтворити цілісну картину історичної реконструкції К. Гоффманом вказаного періоду історії Речі Посполитої. Вважаємо цілком доречним в пам'ять про талановитого науковця підготувати й опублікувати у майбутньому його працю.

Список використаних джерел і літератури

1. Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність: зб. ст. за матеріал. міжнар. наук. конф., 4-5, 16-17 вересня 2008 р. (2009). Полтава,184 с.

2. Герасимчук, В. (1912-1913). Чуднівська кампанія 1660 року. Записки наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (ЗНТШ), (110-114, 116). Львів.

3. Гордон, П. (2003). Дневник 1659-1667: пер. с нем. (Д. Федосов (пер.). Москва: Наука, 314 с.

4. Костомаров, М. (1891). Гетьманування Івана Виговського і Юрія Хмельницького. Тернопіль, 234 с.

5. Мацьков, О. (2019). Битва під Слободищем: спроба реконструкції. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки, (29). Кам'янець-Подільський, 140-155.

6. Мацьков, О. (2019). «Гетьманська реляція 1661 року» - важливе джерело до історії вивчення Чуднівської кампанії 1660 року. Проблеми історії країн Центральної і Східної Європи: зб. наук. пр., (7). Кам'янець-Подільський, 155-161.

7. Мацьков, О. (2017). Проблема чисельності армії Т. Цицюри у Чуднівській кампанії 1660 року. Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки, (10). Кам'янець-Подільський, 146-155.

8. Мацьков, О. (2017). Роль і місце кримського чинника у Чуднівській кампанії 1660 року: постановка проблеми. Проблеми історії країн Центральної і Східної Європи: зб. наук. пр., (6). Кам'янець-Подільський, 154-161.

9. Мацьков, О. (2017). Чисельність армії Ю. Хмельницького у Чуднівській кампанії 1660 року: спроба з'ясування. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія (Т.1, Ч.2). Тернопіль, 12-17.

10. Мацьков, О. (2016). Чуднів 1660 р.: проблема вибору В. Шерємєтьєвим дислокації для російсько-української армії (26-27 вересня). Чуднів і край в контексті історії малих і середніх міст Волині. Науковий збірник «Велика Волинь». Матеріали всеукр. наук.-краєзнавч. конф., Чуднів, 7-8 вересня 2016 р., (53). Бердичів, 59-70.

11. Мицик, Ю. (2005). Чуднівська та Слободищенська битви 1660 р. на сторінках «Віршованої хроніки». Архіви України, 4. Київ, 76-104.

12. Смолій В. & Степанков, В. (2011). Петро Дорошенко. Політичний портрет. Київ: Темпора, 632 с.

13. Смолій В. & Степанков, В. (1999). Українська національна революція XVII ст. (1648-1676рр.). Серія: Україна крізь віки, (7). Київ: Альтернативи, 352 с.

14. Ярмошик, І. (2014). Історія міста Житомира, селищ Чуднова, Слободища у висвітленні польських дослідників першої половини ХІХ ст. Міхала Балінського й Темотеуша Ліпінського. Волинські історичні записки, (2). Житомир, 54-58.

15. Ярмошик, І. (2010). Поняття України та Волині у польській історіографії ХІХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова: історичні науки: зб. наук. пр., (6). Київ, 232-240.

16. Annalium Poloniae ab obitv Vladislai IV climacter primus (Kochowski W.). Cracoviae, 1683, 2859 s.

17. Arhiwum Panstwowe w Gdansku, Dzial Rgkopisow, Rpis. №300 R/Ee/19.

18. Balinski, M. (1844). Historia Polski. Warszawa, 248 s.

19. Balinski, M. (1856). Studia historyczne, (7). Wilno, 367 s.

20. Gliszczynski, M. (1848). Hetmani Malorosyjscy i kozacy do czasow unii. Biblioteka Warszawska, (2). Warszawa, 471-513.

21. Grabowski, M. (1850). Ukraina dawna i terazniejsza. O zabutkach naiglpbszej starozytnosci, (1). Kijow, 172 s.

22. Hnilko, A. (1929). Bitwa pod Slobodysczem (7.Х.1660). Przeglqd Historyczno-Wojskowy (Т.1.: Zeszyt 2). Warszawa, 192-206.

23. Hoffman, K. (1831). Rzut oka na stanpolityczny Krolestwa Polskiegopodpanowaniem rosyjskim. Warszawa, 193 s.

24. Hoffman, K. (1867). Historia reform politycznych w dawnej Polsce. (Wyd. Pawel Rhode). Lipsk, 288 s.

25. Hoffman, K. (1868). O panslawizmie zachodnim. Studium historyczne. Dziennik Poznanski, (8). Poznan-Berlin, 145 s.

26. Krajewski, T. (1846). Dziejepanowania Jana Kazimierza od r. 1656 do jego abdykacji w r. 1668 (T.1). Warszawa, 256 s.

27. Kroll, P. (2008). Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna migdzy Rzeczqpospolitq a Moskwq 1658-1660. Warszawa, 452 s.

28. Kochowski, W. (1859). Historia panowania Jana Kazimierza, (2). Poznan, 314 s.

29. Leszcznski, S. (2006). Potreba z Szeremetem, hetmanem moskiewskim, i z Kozakami w roku Panskim 1660 od Polakow wygrana. (Oprac. P. Borek). Krakow, 247 s.

30. Lipinski T. & Balinski, M. (1845). Starozytna Polska pod wzglgdem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana (T.2. Cz.2.). Warszawa, 743 s.

31. Nagielski, M. (2013). Kampania Cudnowska 1660 roku. Studia z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej z Panstwem Moskiewskim w XVI-XVII wieku. Zabrze, 290-314.

32. Ossolinski, L. (1995). Kampania na Ukrainie 1660 roku. Warszawa, 68 s.

33. Polska Akademia Nauk w Krakowie (PAN Kr.). Dzial Rfkopisow, Rpis. 114, 1275.

34. Raczynski, E. (1840). Historya panowania Jana Kazimierza przez nieznajomego autora, (2). Poznan, 491 s.

35. Romanski, R. (1996). Cudnow 1660. Warszawa: Bellona, 192 s.

36. Serajski, M. (1961). H.: Hoffman Karol Boromeusz.: Polski Slownik Biograficzny (T.IX). Wroclaw: Polska Akademia Umiejftnosci, 565-566.

37. Stecki, T. (1864). Wolyn pod wzglgdem statystycznym, historycznym i archeologicznym, (1: XII). Lwow, 387 s.

38. Swi^cki, T. (1816). Opis starozytnej Polski (T.1). Krakow, 432 s.

39. Wierzbicki, A. (2014). Poczet historykow polskich. Historiografia polska doby podzaborowej: Karol Hoffman. Poznan, 84-85.

40. Wojna polsko-moskiewska pod Czudnowem, odprawiona za panowania krola Jana Kazimierza podwodzq. Stanislawa Potockiego, wojewody krakowskiego i Jerzego Lubomirskiego, marszalka Koronnego w roku Panskim 1660. (Tlum. A. Hnilko). Warszawa, 1922. (3). 125 s.

References

1. Hadyatska uniya 1658 roku: kontroversiyi mynuloho i suchasnist [Hadiac Union of 1658: controversies of the past and the present]: zb. st. za material. mizhnar. nauk. konf., 4-5, 1617 veresnya 2008 r. (2009). Poltava,184 s. [in Ukrainian].

2. Herasymchuk, V. (1912-1913). Chudnivska kampaniya 1660 roku [The Chudniv campaign of 1660.]. Zapysky naukovoho tovarystva imeni T. H. Shevchenka (ZNTSH), (110-114, 116). Lviv. [in Ukrainian].

3. Gordon, P. (2003). Dnevnyk 1659-1667 [Diary 1659-1667]: per. s nem. (D. Fedosov, Trans.). Moskow: Nauka, 314 s. [in Russian].

4. Kostomarov, M. (1891). Hetmanuvannya Ivana Vyhovskoho i Yuriya Khmelnytskoho [Hetmanship of Ivan Vyhovskyi and Yurii Khmelnytskyi]. Ternopil, 234 s. [in Ukrainian].

5. Matskov, O. (2019). Bytva pid Slobodyshchem: sproba rekonstruktsiyi [The Battle of Slobodyshche: an attempt at reconstruction]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universitetu imeni Ivana Ohiienka: іstorychni nauky, (29). Kamianets-Podilskyi, 140-155. [in Ukrainian].

6. Matskov, O. (2019). «Hetmanska relyatsiya 1661 roku» - vazhlyve dzherelo do istoriyi vyvchennya Chudnivskoyi kampanii 1660 roku. [“Hetman's Relation of 1661” is an important source for the history of studying the Chudniv campaign of 1660]. Problemy istoriyi krayin Tsentral'noyi i Skhidnoyi Yevropy: zb. nauk. pr., (7). Kamianets-Podilskyi, 155-161. [in Ukrainian].

7. Matskov, O. (2017). Problema chyselnosti armiyi T. Tsytsyury u Chudnivskiy kampanii 1660 roku [The problem of the size of T. Tsytsiura's army in the Chudniv campaign of 1660]. Visnyk Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universitetu imeni Ivana Ohiienka: istorychni nauky, (10). Kamianets-Podilskyi, 146-155. [in Ukrainian].

8. Matskov, O. (2017). Rol i mistse krymskoho chynnyka u Chudnivskiy kampanii 1660 roku: postanovka problemy [The role and place of the Crimean factor in the Chudniv campaign of 1660: problem statement]. Problemy istoriyi krayin Tsentral'noyi i Skhidnoyi Yevropy: zb. nauk. pr., (6). Kamianets-Podilskyi, 154-161. [in Ukrainian].

9. Matskov, O. (2017). Chyselnist armiyi Y. Khmelnytskoho u Chudnivskiy kampanii 1660 roku: sproba zyasuvannya [The size of Yu. Khmelnytskyi's army in the Chudniv campaign of 1660: an attempt to find out]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universitetu imeni Volodymyra Hnatyuka. Seriya: Istoriya (Vol.1, ch.2). Ternopil, 12-17. [in Ukrainian].