Герцеговинські та чорногорські переселенці на таврійських землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Герцеговинські та чорногорські переселенці на таврійських землях

Антощак Марина

кандидат історичних наук

доцент кафедри історії та філософії

Бердянського державного педагогічного університету

м. Бердянськ



Анотація

еміграція герцеговинський повстанець губернія

Мета дослідження - показати передумови та процес еміграції герцеговинських повстанців на терени Таврійської губернії після поразки визвольних змагань у Герцеговині та Чорногорії в 60-х рр. ХІХ ст. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу або історизму, об'єктивності й системності. У дослідженні використано кількісні методи дослідження, історико-порівняльний метод, загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що розглянуто малодосліджену сторінку історії Запорізького краю - переселення емігрантів до сіл Обіточне та Салтичія Бердянського повіту Таврійської губернії. Розглянуто деякі аспекти політики імперського уряду, що спонукали до переїзду південних слов'ян на терени південно-українських земель. Простежуються проблеми і основні напрямки діяльності переселенців, пристосування їх до нових умов господарювання, труднощі, які спіткали герцеговинців та чорногорців на новій батьківщині. Здійснена спроба статистичних підрахунків переселенського руху до сіл Бердянського повіту Таврійської губернії на основі архівних джерел. Досить ґрунтовно розглянуто біографію воєводи Луки Вукаловича (1823-1873 рр.), національного героя Чорногорії, очільника герцеговинських та чорногорських повстанців - ініціатора переселенського руху до Російської імперії. Згадано найближчих соратників Луки Вукаловича.

Висновки. Переселившись до земель Таврійської губернії у першій половині 60-х рр. ХІХ та проживаючи тут компактно до першої чверті ХХ ст., герцеговинці та чорногорці залишили свій слід в історії запорізьких земель. Реконструкція історії перебування південних слов'ян на теренах сучасної України дає можливість більш глибоко вивчити нашу минувшину. Позитивним у статті є використання архівних даних, усно-історичних джерел, спогадів нащадків перших переселенців - учасників національно-визвольних рухів у Герцеговині та Чорногорії.

Ключові слова: Герцеговина, Чорногорія, Таврійська губернія, Бердянський повіт, національно-визвольні повстання, емігранти.



Antoshchak Maryna - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of History and Philosophy of the Berdyansk State Pedagogical University, Berdyansk

Herzegovina and montenegro settlers on the Tavrian lands

Abstract

The purpose of the study is to show the prerequisites and the process of the emigration of Herzegovinian rebels to the territory of Tavria province after the defeat of the liberation struggles in Herzegovina and Montenegro in the 60s of the 19th century. The research methodology is based on the principles of concrete historical approach or historicism, objectivity, and systematicity. The quantitative methods of research, historical-comparative method, and general scientific methods of analysis and synthesis have been used in the research. The scientific novelty lies in the fact that a little-studied page of the history of the Zaporizhzhia region is analyzed - the resettlement of emigrants to the villages of Obitochne and Saltychiya of the Berdyansky district of the Tavria province. Some aspects of the policy of the imperial government, which encouraged the migration of southern Slavs to the territories of southern Ukrainian lands, are reviewed. The problems and main directions of activities of the immigrants, their adaptation to new economic conditions, and the difficulties that befell Herzegovinians and Montenegrins in their new homeland are traced. An attempt has been made to obtain statistical calculations of the migration movement to the villages of Berdyansk County and Tavriysk Governorate on the basis of archival sources. The biography of Voivode Luka Vukalovych (1823-1873), the national hero of Montenegro, the leader of the Herzegovinian and Montenegrin insurgents, and the initiator of the emigration movement to the Russian Empire, is thoroughly examined. The closest associates of Luka Vukalovych are mentioned. Conclusions. Having moved to the lands of Tavria province in the first half of the 1860s and living here compactly until the first quarter of the 20th century, Herzegovinians and Montenegrins left their mark in the history of the Zaporizhian lands. The reconstruction of the history of the presence of the southern Slavs in the territory of modern Ukraine provides an opportunity to study our past more deeply. The positive aspect of the article is the use of archival data, oral historical sources, and memories of the descendants of the first settlers - the participants of the national liberation movements in Herzegovina and Montenegro.

Key words: Herzegovina, Montenegro, Tavria province, Berdyansky district, national liberation uprisings, emigrants.



Постановка проблеми

Історична ретроспектива процесу формування етнічно-національного складу населення України - одна із затребуваних тем досліджень сучасних науковців. І все ж, до сьогодні малодослідженою сторінкою історії Запорізького краю залишається перебування на його території південнослов'янських емігрантів із Герцеговини та Чорногорії у другій половині ХІХ - першій чверті ХХ ст.

Аналіз джерел та останні дослідження

Серед досліджень ХІХ, початку ХХ століття, що торкаються нашої проблеми, найбільш інформативними є роботи П. Ровінського. Певний час проживаючи в Чорногорії (у 7080-х рр. ХІХ ст.), дослідник вивчав різноманітні аспекти історії країни. І хоча автор висвітлював політичні події на Балканах досліджуваного нами періоду, переселенського руху до Російської імперії він не торкався (Ровинский, 1888; Ровинский, 1889; Ровинский, 1897; Ровинский, 1901; Ровинский, 1909; Ровинский, 1915).

Через призму теми заселення південних регіонів України сучасні автори розглядають причини, особливості та наслідки процесу, що, звичайно, важливо для розкриття теми нашого дослідження. Це праці Я. Бойко, Л. Гриженко, С. Кальченко, Т. Портнової, Ф. Турченка, Г. Турченко, О. Халатах (Бойко, 1993; Гриженко, 2011; Кальченко, 2013; Турченко, 2003; Турченко, 2003; Халатах, 2009). Фрагментарні дані теми можна знайти в працях, присвячених переселенським рухам та переселенській політиці російської імперської влади. Це роботи П. Лаврів та Н. Пєнькової (Лаврів, 1994; Лаврів, 1996; Пєнькова, 2012). У 2003 р. світ побачила монографія В. Грачова «Сербы и черногорцы в борьбе за национальную независимость и Россия (1805-1807 гг.)», в якій автор досліджує маловивчену наукову проблему зовнішньої політики Росії на Балканах у ХІХ столітті, зокрема, втручання в сербський та чорногорський національно-визвольні рухи. І хоча автор приділяє увагу більш ранньому періоду, аніж досліджуємо ми, у роботі на основі архівних джерел ґрунтовно досліджується балканська політика країн Європи та Росії (Грачев, 2003). Це дозволяє прослідкувати розвиток інтересів зовнішньої політики Російської імперії щодо північних Балкан й прогнозувати їх на 60-і рр. ХІХ ст. В. Грачов почав досліджувати вищезазначену тему ще у 80-90-х рр. ХХ ст., тож праця тяжіє до радянських інтерпретацій зовнішньої політики імперії.

Незначна кількість робіт присвячена безпосередньо переселенню чорногорців до території Російської імперії. Це, насамперед, дослідження Р. Распоповича, доктора історичних наук Чорногорського університету, в якому йдеться про проєкт переселення чорногорців до Російської імперії у другій половині ХVШ ст. (Распопович, 2012). Інформаційною є робота О. Павлюченко «Серби та чорногорці в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): біографічний словник». Словник охоплює понад 400 більших та менших біограм тимчасових та постійних мігрантів із Сербії, Чорногорії, а також Далматії, Боснії і Герцеговини, що перебували в Україні для навчання, комерційної діяльності та як військові й політичні діячі в період протистояння Сербії та Чорногорії Османській імперії та Австрійській монархії. Із видатних осіб згадується і герцеговинський політичний діяч Лука Вукалович (Павлюченко, 2009).

Дослідників, що з'ясовують обставини переселення герцеговинських емігрантів та вивчають умови їх проживання на теренах сучасної Запорізької області, обмаль. М. Антощак, М. Бережний, Г. Калайда у 2002 р. опублікували статтю на сторінках «Запорозької старовини», присвячену герцеговинському воєводі Луці Вукаловичу, національному герою південних слов'ян, який і був ініціатором еміграції учасників національно-визвольних повстань на територію колишньої Російської імперії (Антощак, Бережний, Калайда, 2002). У дослідженні наведено цікаві фотодокументи із сімейних архівів нащадків перших переселенців.

У якості основних джерельних матеріалів під час дослідження використано статистичні дані про господарський стан сіл Бердянського повіту Таврійської губернії від 1887 р., Першого Всеросійського перепису 1897 р. по Таврійській губернії та подвірного перепису по Бердянському повіту, виданого Таврійським губернським земством у 1909 р., дані «Таврійської Епархії», спогади старожилів сіл Обіточне та Салтичія, нащадків герцеговинських та чорногорських переселенців, зібраних М. Бережним.

Мета статті

Ґрунтовні дослідження переселенського руху герцеговинців та чорногорців на Таврійські землі відсутні. У зв'язку з підвищенням інтересу до етнічної проблематики та різноманітних аспектів міжнаціональних відносин, виникає необхідність ґрунтовно розглянути зазначену тему.

Виклад основного матеріалу

Герцеговинська громада, а це декілька родин, на чолі з воєводою Лукою Вукаловичем поселилися на території сіл Обіточне та Салтичія Бердянського повіту Таврійської губернії. Це відбулося після поразки повстанців в чорногорсько-турецькій війні 1862 року, де останні виступили на боці Чорногорії. Аби врятувати учасників національно-визвольного антитурецького повстання від репресій окупаційної влади, його керівники звернулися до тодішнього уряду Російської імперії з проханням дозволити перейти кордон і отримати захист. Слід зазначити, що в 5060-х рр. ХІХ ст. в Герцеговині відбулося три масових селянських повстання, всі носили національно-визвольний характер. Повстанці боролися за незалежність від Османської імперії і за приєднання до Чорногорії, тож повстання переростали в турецько-чорногорські війни (История Югославии, 1963, с. 526-600).

Отримавши прихисток на теренах Таврійської губернії, чорногорські переселенці, переважно, проживали тут до першої чверті ХХ ст. Багато хто з них закінчив свій життєвий шлях у Салтичії. Серед них і Лука Вукалович. І донині місцеві краєзнавці та жителі села знають, де розташований цвинтар чорногорців. Адже емігранти поселились дещо окремо від місцевих, та й товаристські стосунки складалися не відразу.

Лука Вукалович народився в 1823 р. в сербському селі Зубці, що розташувалося неподалік міста Требинє. Батько, Лако Вукалович, був сільським головою. Із-за складнощів стосунків із турецькою владою, у 1835 р. Лако з родичами перейшли австрійський кордон та поселилися поблизу м. Герцегнови. Після виступу селян Зубців проти турецької влади з вимогою повернути Вукаловича додому, Лако у 1839 р. повернувся, однак незабаром помер за нез'ясованих обставин.

Сім'я Вукаловичів бідувала, тож дружина Лако змушена була віддати трьох дітей до рідних у Боснію, а Лука мав навчатися протягом п'яти років у зброяра в Требинє. Після закінчення навчання він поселився в Зубцях, зібравши сюди всю родину. Скоро молодого хлопця селяни обрали своїм головою.

У 1852 р. ситуація погіршилася. Намагаючись запобігти повстанню місцевого слов'янського християнського населення, турецька влада відрядила 1400 вояків для їх роззброєння. Місцеві селяни під керівництвом Луки Вукаловича створили декілька загонів і діяли як партизани. Повстанський рух охопив села Зубці, Крушевиця, Суторино та Кореничі, а скоро й інші території південної та південно-східної Герцеговини - Драчевицю, Шуму, Попове Поле. Повстання підтримала Чорногорія, після чого Туреччина оголосила їй війну. І хоча перемогу у війні отримала Османська імперія, в Герцеговині місцеве населення чинило супротив окупантам до 1857 року. Грахово та інші області фактично не визнали турецької влади. А в 1857-1858 рр. вибухнуло наймасштабніше за своїм розмахом та результатами повстання, у якому взяли участь декілька сіл. До загону Вукаловича, де до зброї стало 4000 сербів, приєднувалися хорвати та чорногорці.

У 1858 р. розпочалася чергова турецько-чорногорська війна. Кілька яскравих перемог чорногорців та герцеговинців, а згодом втручання Австрії, Англії, Пруссії, Росії та Франції поклали кінець війні. Підписане перемир'я частково задовольнило вимоги повстанців. Лука Вукалович був призначений чорногорським князем Данилом воєводою Зубців, Крушевиці та Драчевиці. На цій прикордонній з Чорногорією області Вукалович виконував функції державної адміністрації досить самостійно.

У 1861 р. Лука Вукалович підняв третє повстання у Герцеговині, що скоро охопило всю прикордонну з Чорногорією територію. Як наслідок - наступного року почалася нова турецько-чорногорська війна. І хоча повстанців підтримали італійські революціонери-гарібальдійці та чорногорці, повстання, як і війна, закінчилися для них поразкою. За умовами підписаної з турецькою адміністрацією Герцеговини угодою, Лука Вукалович призначався командувачем загону охоронців кордону чисельністю 500 осіб, які набиралися із місцевих жителів.

Однак, це не принесло спокою і безпеку учасникам повстання. Не задовольнившись умовами перемир'я та намагаючись запобігти новому повстанню, османська влада буквально оголосила полювання на його керівників. На родини Луки Вукаловича та його близьких соратників почалися напади з боку підкуплених турецькою владою мешканців Зубців та Крушевиці. Згодом до Зубців було направлено загін чисельністю 500 солдат-яничарів, село було взято в облогу. І лише допомога сусідніх сіл врятувала Вукаловича та його соратників від полону. Аби убезпечити своїх рідних, Лука та його товариші укрилися в горах Ястребиці поблизу перетину турецького, чорногорського та австрійського кордонів, проживши там до осені 1862 року. Після довгих поневірянь вони звернулися до російського консула в м. Дубровнику Костянтина Петковича про надання Росією політичного притулку керівникам повстання та їх сім'ям. Дозвіл з Петербургу про переїзд повстанців до Російської імперії за казенний рахунок було отримано. У 1863 р. Лука Вукалович з братом Іолом, Лука Петкович, Мілош Среданович, Мічо Любибратич і ще п'ятнадцять повстанців, залишивши сім'ї в місті Грахово, попрямували морем до Трієсту, а далі через Австрію до Бессарабії, потім Чорним та Азовським морем дібралися до українських земель. Спочатку переселенці зупинилися у місті Бердянську, а згодом сюди перевезли і свої родини. Разом з Л. Вукаловичем до Бердянська прибуло декілька родин чорногорців і герцеговинців. Відразу ж по прибуттю у Бердянськ, Вукалович послав свого сина Богдана до Чорногорії, щоб той зміг допомогти всім охочим переселитися та довести, що нове життя є реальним (Антощак, 2002; Лука ВукаловиЬ херцеговачки велики воєвода, 1970).

Емігрантам було надано право поселитися поблизу села Попівка Бердянського повіту Таврійської губернії. Після цього герцеговинці та чорногорці розмістилися в селях Обіточне та Салтичія. Російський уряд призначив новоприбулим грошове утримання.

За даними «Таврической Епархии» вдалося встановити точну кількість переселенців: 54 особи обох статей, «... близь Салтьічіи поселилися черногорцы въ числе 54 душъ обоева пола» (Таврическая Епархия, 1887, с. 207-208, 324).

Ще одним джерелом статистичних даних щодо переселенців маємо Всеросійський перепис населення 1897 року. У першому томі (таблиця ХІ) подано кількість іноземних підданих, що проживали на території імперії. Згідно зазначених даних громадян Чорногорії чоловічої статі в Таврійській губернії нараховувалось 36 осіб, із них в містах проживало 17, жіночої статі - 37 осіб, із них в містах проживало 16 (Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения ., 1905, с. 238-239).

З метою здійснити підрахунки щодо національного складу населення імперії, у перелік запитань під час перепису було включено питання про «рідну мову» (таблиці ХІІІ-ХУІ, ХХІІ, XXIV, ІІ том). На жаль, до даних таблиці ХІІ «Розподіл населення за рідною мовою» було внесено результати щодо використання сербської, хорватської та словенської мов разом (Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения ..., 1905, с. 2-3). Згідно зазначеного джерела у Таврійській губернії осіб, що назвали ці мови рідними, мешкало 158 чоловіків, із них в містах - 82 та 79 жінок, із них в містах - 28 (Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения ..., 1905, с. 20-21, 56-57).

Новоприбулі до Бердянського повіту отримали близько 10 га орної землі, у цілому ж - 3045 га. За статистичними даними «Сборника статистических сведений по Таврической губернии. Том У. Статистические таблицы о хозяйственном положении селений Бердянського уезда» у 1887 р. кількість домогосподарств було збільшено до 94 дворів (Сборника статистических сведений по Таврической губернии ..., 1887, с. А 79). Крім того, переселенці почали орендувати державні землі. Статистика свідчить, що серед чорногорців 35 родин розширили свої земельні ділянки за рахунок державної землі. Доречно зауважити, що серед мешканців сусідніх селищ Попівки та Новопопівки, кількість домогосподарств, які наважилися на оренду державної землі становила лише 5 домогосподарств із загальної кількості 167 дворів (Сборника статистических сведений по Таврической губернии ..., 1887, с. Б 80; Сборник по основной статистике ..., 1909).

Переселенці селилися на нових територіях компактно. Перші будівлі влаштовувалися на рівнинних ділянках посеред степу. Наступні виникали поряд, у північному та південному напрямках. Поселення розташовувались за прикладом чорногорських селищ. Вони складались із головної вулиці довжиною 1,5 км з двосторонньою забудовою, причому будинки були цегляні, подекуди саманні (у бідних селян), або комбіновані. Характерною особливістю чорногорських та герцеговинських поселень була їх значно більша, ніж в українських поселеннях, площа подвір'я та наявність усіх господарських допоміжних споруд. Чорногорці копали і викладали великі цегляні басейни, бо в умовах степу залишалась проблема питної води. У незаможній частині села таких басейнів було 1-2 на весь куток, у заможних - у кожному дворі.

Подальший розвиток адміністративного устрою для герцеговинців та чорногорців відбувався у межах адміністративних реформ 1871 р., метою яких була уніфікація адміністративного управління Російської імперії. Згідно з законами від 4 та 16 червня 1871 р. іноземні переселенці ставали поселянами-власниками і підпорядковувалися губернським і повітовим установам, місцевим закладам з селянських питань (Памятная книга Таврической губернии, 1914, c. 21).

Волосне управління складалося з правління, волосного селянського суду і волосних зборів. Нові установи за своїми повноваженнями не дуже відрізнялись від попередніх, обов'язки окружних старост були подібними до обов'язків волосних старшин, а сільських обранців - до старост. Винятком були волосні судді, яких треба було обирати.

Отже, реорганізація системи управління поселеннями залежала від внутрішніх перетворень у Російській імперії й була пов'язана з кардинальними адміністративними змінами ХІХ ст. Відтак, діяльність російського уряду по відношенню до переселенців не вичерпувалася запрошувальними документами. Були здійснені рішучі кроки, які сприяли створенню системи державного керування і контролю стосовно інонаціонального населення. Реорганізація управління свідчить, що цей процес мав еволюційний характер і трансформувався у разі необхідності внесенням коректив щодо господарської та соціокультурної діяльності переселенців. Зміни в суспільних відносинах усередині Російської імперії стимулювали розвиток самоврядування в інонаціонального населення. Утім, залежність адміністративного управління (виконавчої служби) від політики царського уряду стримувала громадську ініціативу.

Це мало вплив й на систему землекористування. На сільському сході право голосу мали власники садиб і польових угідь, власники лише садиб, виборні від приписаних безземельних (один на десять дорослих робітників), що досягли 21-річного віку (Памятная книга Таврической губернии, 1887, c. 521).

На жаль, Лука Вукалович не довго прожив у Салтичії. Незабаром після переїзду його родини, 6 липня 1873 р. він помер (Лука Вукаловиh херцеговачки велики воєвода, 1970). Поховали воєводу в центрі села, на його могилі було встановлено надгробну плиту, що й простояла до часів Першої світової війни. Надалі, до 2000-х років, доля плити була невідома. Наразі, дякуючи місцевим краєзнавцям, пам'ятник знайдено й повернено до місцевого музею, адже точне місце поховання Луки Вукаловича не відомо. На батьківщині Луки Вукаловича цього національного героя пам'ятають до сьогодні, в м. Требинє його іменем названо вулицю та 19 серпня 2015 року встановлено пам'ятник.

Герцеговинці та чорногорці селилися обабіч місцевих селян, які вважали переселенців досить заможними. Довго трималися осторонь. Із приватного архіву М. Бережного відомо як згадував про ті часи Володимир Христофорович Среданович (1902 р.н., с. Обіточне, син Христофора Михайловича Средановича, онук Мілоша Средановича, соратника Луки Вука- ловича, одного з емігрантів): «Мій дід Среданович Михаїл (Мілош) переселився з Герцеговини в Україну в числі соратників легендарного патріота своєї батьківщини Луки Вукаловича в шестидесятих роках ХІХ століття. Вони переселились після багаторічної, але безуспішної боротьби за визволення своєї вітчизни від ярма Османської імперії... Пам'ятаю, як мій дід Мілош розказував, що коли вони прибули в село Обіточне, то там залягали ще цілинні землі, покриті ковилем та іншими степовими травами. Ночами в степу завивали вовки, нічний степ потрясали своїми криками сови».

Із тих же спогадів відомо, що герцеговинські переселенці поселялися окремими хуторами, подалі від місцевих селян. Місцевих відлякувало від них те, що герцеговинці були озброєні старовинною зброєю - кременевими пістолями, шаблями, за які часто хапалися під час сварок. Переселенці носили національний одяг, прикраси, чим також відрізнялися.

Але з часом стосунки місцевого населення та емігрантів налагоджувались. Як згадує Володимир Христофорович Среданович, герцеговинці, будучи більш заможними, позичали гроші місцевим селянам, ділилися продуктами харчування. Так його дід, на прохання селянина з хутора Сахно Куща Феодосія, позичив гроші на купівлю коня, передавши їх через кватирку, навіть не запитавши прізвища хуторянина. Описує В. Среданович і випадки, коли його земляки ділилися хлібом у часи голодних 1921-1922 років.

У перші роки перебування на новій батьківщині розорані цілинні землі давали переселенцям високі врожаї - 300-350 пудів зернових культур із десятини. Але малодосвідченість у питаннях агротехніки, неграмотне ведення господарства виснажувало ґрунт, врожаї падали, частішали неврожайні роки. Дошкуляли пилові бурі, що інколи повністю нищили посіви. До того ж, землеробство для герцеговинців не було традиційним заняттям, вони звикли на батьківщині займатися напівкочовим скотарством, зокрема вівчарством. Тож потрібно було пристосовуватися та вчитися (Бережний, 1995). У цьому велику допомогу надавала відкрита у 1896 р. Бердянським земством Обіточненська сільськогосподарська школа (Державний архів Запорізької області, ф. 250, оп. 1, спр. 57, 34 арк.). Метою закладу освіти, відповідно Статуту, було розповсюдження серед населення, переважно шляхом практичних занять, основних знань із сільського господарства загалом та з огородництва, садівництва, виноградарства, скотарства та бджільництва зокрема. Окрім цього, школа пропонувала спеціалізацію з таких ремесел: ковальське, слюсарне та столярне (Отчёт Бердянской уездной земской Управы ..., 1898, с. 27; Сборник постановлений Бердянского Уездного Земского Собрания ., 1910, с. 526-560).

Для практичних занять учнів було створено шкільне господарство за всіма галузями: рільництво, садівництво, огородництво та виноградарство. Для занять зі скотарства було відкрито ферми, де розводили корів, овець та свиней, для практичних занять із бджільництва було створено пасіку. Для занять з ремесел - побудовано ковальсько-слюсарну та столярну майстерні. Окрім цього, для науково-дослідних занять було створено навчально-допоміжну метеорологічну станцію, природничо-наукові кабінети та відкрито бібліотеку. Дещо пізніше при школі було створено центр розведення фруктових дерев, де учні вчилися вирощувати саджанці та наглядати за ними.

Національно-визвольні змагання 1917-1921 рр., громадянська війна, походи загонів Н. Махна, а згодом і свавілля більшовицької влади - це ті виклики історії, які переважна більшість герцеговинців та чорногорців не пережили (Чоп, Лиман, 2007; Чоп, Лиман, 2017). Жахливі сцени вбивства і пограбування своїх рідних описує у своїх спогадах, зібраних Миколою Бережним, онука Мілоша Средановича Наталія Христофорівна Рибас-Среданович. На час описаних подій дівчині виповнилося 12 років.

Частина переселенців загинула, частина переселились до Бердянська, Маріуполя та Мелітополя, а згодом розсіялися по всій території Радянського Союзу.



Висновки

Таким чином, переселившись до земель Таврійської губернії у першій половині 60-х років ХІХ та проживаючи тут компактно до першої чверті ХХ століття, герцеговинці та чорногорці залишили свій слід в історії запорізьких земель. Реконструкція історії перебування південних слов'ян на теренах сучасної України дає можливість більш глибоко вивчити нашу минувшину.



Список використаних джерел і літератури

1. Антощак, М.М., Бережний, М.О. & Калайда, Г.І. (2002). Великий герцеговинський воєвода на Запорізькій землі. Запорозька старовина. Запоріжжя: Вид. ВАТ «Мотор січ», 249-262.

2. Бережний, М.О. (1995). А там степ та могила. Колгоспна нива. Запоріжжя, 253 (12 вересня), 4.

3. Бойко, Я.В. (1993). Заселение Южной Украины. 1860-1890 гг. Черкассы: Сіяч, 256 с.

4. Грачев, В.П. (2003). Сербы и черногорцы в борьбе за национальную независимость и Россия (1805-1807 гг.). Москва: Изд. «Конти», 280 с.

5. Гриженко, Л.В. (2011). Заселення Катеринославської губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. як основний фактор посилення урбаністичних процесів у регіоні. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія, 19, 52-59.

6. Державний архів Запорізької області.

7. Дружинина, Е.И. (1959). Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. Москва: Изд. АН СССР, 282 с.

8. История Югославии. (1963). (в 2 т., Т. 1). Москва: Изд. АН СССР, 736 с.

9. Кальченко, С.В. (2013). Історичний досвід освоєння Таврійських земель. Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнічного університету: економічні науки, 2 (1). Мелітополь, 140-146.

10. Лаврів, П.І. (1996). Історія Південно-Східної України. Київ: Українська видавнича спілка, 208 с.

11. Лаврів, П.І. (1994). Колонізація українських і суміжних степів: історичний нарис. Київ: Просвіта, 56 с.

12. Общий свод по Империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведённой 28 января 1897 года. (1905). (Т. І), Санкт-Петербург, 268 с.

13. Общий свод по Империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведённой 28 января 1897 года. (1905). (Т. ІІ), Санкт-Петербург, 417 с.

14. Отчёт Бердянской уездной земской Управы о народном образовании за 189798 учебный год. (1898). Бердянск, 40 с.

15. Павлюченко, О.В. (2009). Серби та чорногорці в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): біографічний словник. Київ: Софія, 178 с.

16. Памятная книга Таврической губернии. (1887). Симферополь, 581 с.

17. Памятная книга Таврической губернии. (1914). Симферополь, 243 с.

18. Пенькова, Н.С. (2012). Переселенська політика царату: заселення території Південно-Східної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). Історичні записки. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, (34). Луганськ, 185-193.

19. Распопович, Р. (2012). Владика Василій ІІІ Петрович і проект переселення чорногорців до Російської імперії у другій половині ХУІІІ. Український історичний журнал, 1, 67-78.

20. Ровинский, П.А. (1889). Петръ ІІ (Раде) Петровичъ Негошъ владыка Черногорскій (1830-1851 гг.). Санкт-Петербург, 210 с.

21. Ровинский, П.А. (1888). Черногорія въ ея прошдомъ и настоящемъ (Т. І). Санкт-Петербург, 684 с.

22. Ровинский, П.А. (1897). Черногорія въ ея прошломъ и настоящемъ (Т. ІІ, Ч. І). Санкт-Петербург, 594 с.

23. Ровинский, П.А. (1901). Черногорія въ ея прошломъ и настоящемъ (Т. ІІ, Ч. ІІ). Санкт-Петербург, 568 с.

24. Ровинский, П.А. (1909). Черногорія въ ея прошломъ и настоящемъ (Т. ІІ, Ч. ІУ). Санкт-Петербург., 256 с.

25. Ровинский, П.А. (1915). Черногорія въ прошломъ и настоящемъ. Государственная жизнь (1851-1907 г.) (Т. ІІІ). Санкт-Петербург, 384 с.

26. Сборник постановлений Бердянского Уездного Земского Собрания с 1866 г. по 1908 г. (1910). (Т. ІІ). Москва, 980 с.

27. Сборник статистических сведений по Таврической губернии. (Т.У Статистические таблицы о хозяйственном положении селений Бердянського уезда). (1887). Симферополь: Издание Таврического Губернского земства. Типография Таврического земства, 236 с.

28. Сборник по основной статистике. Подворная перепись. Бердянский уезд. (1909). Симферополь: Издание Таврического Губернского земства. Типография Таврического земства, 256 с.

29. Таврическая Епархия. (1887). Псковъ: Типография Губернского правления, 520 с.

30. Турченко, Ф.Г., Турченко, Г.Ф. (2003). Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. - 1921 р.). Київ: Ґенеза, 304 с.

31. Халатах, О.В. (2009). Основні напрямки міграційних рухів у Катеринославській губернії на зламі ХІХ-ХХ ст. Нові сторінки історії Донбасу: зб. ст., (17-18). Донецьк, 112-115.

32. Чоп, В. & Лиман, І. (2017). Місцями пам'яті повстанських перемог у Запорозькому краї: Азовська операція Нестора Махна. Запоріжжя, 99 с.

33. Чоп, В.М. & Лиман, І.І. (2007). «Вольный Бердянск»: місто в період анархістського соціального експерименту (1918-1921 роки). Запоріжжя: РА «Тандем У», 478 с.

34. Лука ВукаловиН херцеговачки велики воєвода. Од Jована НакиНеновиНа прештампано из летописа 116у Новом Саду 1874. (1970). Сараєво: ИКП «Св^'етлост», 44 с.



References

1. Antoshak, M.M., Berezhnij, M.O. & Kalajda, G.I. (2002). Velikij gercegovinskij voyevoda na Zaporizkij zemli [Great Herzegovinian voivode in the Zaporizhzhya land]. Zaporozka starovina. Zaporizhzhya: Vid. VAT «Motor sich», 249-262. [in Ukrainian].

2. Berezhnij, M.O. (1995). A tam step ta mogila. Kolgospna niva [And there is that steppe grave. Kolgospna field]. Zaporizhzhya, 253 (12 veresnya), 4. [in Ukrainian].

3. Bojko, Ya.V. (1993). Zaselenie Yuzhnoj Ukrainy. 1860-1890 gg. [Settlement of Southern Ukraine. 1860-1890]. Cherkassy: Siyach, 256 s. [in Russian].

4. Grachev, V.P. (2003). Serby i chernogorcy v borbe za nacionalnuyu nezavisimost i Rossiya (1805-1807 gg.) [Serbs and Montenegrins in the struggle for national independence and Russia (1805-1807)]. Moskva: Izd. «Konti», 280 s. [in Russian].

5. Grizhenko, L.V. (2011). Zaselennya Katerinoslavskoyi guberniyi naprikinci ХІХ - pochatku ХХ st. yak osnovnij faktor posilennya urbanistichnih procesiv u regioni [Settlement of the Katerynoslav province at the end 19th - early 20th centuries. as the main factor of strengthening urban processes in the region]. Visnik Dnipropetrovskogo universitetu. Seriya Istoriya ta arheologiya, 19, 52-59. [in Ukrainian].

6. Derzhavnyy arkhiv Zaporiz'koyi oblasti [State archive of the Zaporizhzhia region]. [in Ukrainian].

7. Druzhinina, E.I. (1959). Severnoe Prichernomore v 1775-1800 gg. [Northern Black Sea region in 1775-1800]. Moskva: Izd. AN SSSR, 282 s. [in Russian].

8. Istoriya Yugoslavii [History of Yugoslavia]. (1963). (Vol.1). Moskva: Izd. AN SSSR, 736 s. [in Russian].

9. Kalchenko, S.V. (2013). Istorichnij dosvid osvoyennya Tavrijskih zemel [Historical experience of the development of the Tavrian lands]. Zbirnik naukovih prac Tavrijskogo derzhavnogo agrotehnichnogo universitetu: ekonomichni nauki, 2 (1). Melitopol, 140-146. [in Ukrainian].

10. Lavriv, P.I. (1996). Istoriya Pivdenno-Shidnoyi Ukrayini [History of South-Eastern Ukraine]. Kyiv: Ukrayinska vidavnicha spilka, 208 s. [in Ukrainian].

11. Lavriv, P.I. (1994). Kolonizaciya ukrayinskih i sumizhnih stepiv: istorichnij naris [Colonization of the Ukrainian and adjacent steppes: historical sketch]. Kiyv: Prosvita, 56 s. [in Ukrainian].

12. Obshij svod po Imperii rezultatov razrabotki dannyh pervoj vseobshej perepisi naseleniya, proizvedyonnoj 28 yanvarya 1897 goda [A general compilation of the results of the development of data on the empire of the first general census, carried out on January 28, 1897]. (1905). (Vol.I), Sankt-Peterburg, 268 s. [in Russian].

13. Obshij svod po Imperii rezultatov razrabotki dannyh pervoj vseobshej perepisi naseleniya, proizvedyonnoj 28 yanvarya 1897goda [A general summary of the results of the development of the results of the first general census of the population, carried out on January 28, 1897, on the empire]. (1905). (Vol.II), Sankt-Peterburg, 417 s. [in Russian].

14. Otchyot Berdyanskoj uezdnoj zemskoj Upravy o narodnom obrazovanii za 1897-98 uchebnyj god [Report of the Berdyansk district Zemstvo Administration on public education for the 1897-98 academic year]. (1898). Berdyansk, 40 s. [in Russian].

15. Pavlyuchenko, O.V. (2009). Serbi ta chornogorci v Ukrayini (XIX - pochatok XX st.): biografichnij slovnik [Serbs and Montenegrins in Ukraine (XIX - beginning 20th century): a biographical dictionary]. Kyiv: Sofiya, 178 s. [in Ukrainian].

16. Pamyatnaya kniga Tavricheskoj gubernii [Memorable book of the Tauride province]. (1887). Simferopol, 581 s. [in Russian].

17. Pamyatnaya kniga Tavricheskoj gubernii [Memorable book of the Tauride province]. (1914). Simferopol, 243 s. [in Russian].

18. Pyenkova, N.S. (2012). Pereselenska politika caratu: zaselennya teritoriyi Pivdenno-Shidnoyi Ukrayini (druga polovina ХІХ - pochatok ХХ st.) [Migration policy of the tsar: settlement territories of South-Eastern Ukraine (second half of the 19th-early 20th centuries)]. Istorichni zapiski. Zbirnik naukovih prac Shidnoukrayinskogo nacionalnogo universitetu im. V. Dalya, (34). Lugansk, 185-193. [in Ukrainian].

19. Raspopovich, R. (2012). Vladika Vasilij III Petrovich i proekt pereselennya chornogorciv do Rosijskoyi imperiyi u drugij polovini XVIII [Vladyka Vasiliy III Petrovych and the resettlement project Montenegrins to the Russian Empire in the second half of the 18th century]. Ukrayinskij istorichnij zhurnal, 1, 67-78. [in Ukrainian].

20. Rovinskij, P.A. (1889). Petr II (Rade) Petrovich Negosh vladyka Chernogorskij (1830-1851 gg.) [Peter II (Rade) Petrovich Negosh Bishop Montenegrin (1830-1851)]. Sankt-Peterburg, 210 s. [in Russian].

21. Rovinskij, P.A. (1888). Chernogoriya v eya proshdom i nastoyashem [Montenegro in its past and present]. (Vol. I). Sankt-Peterburg, 684 s. [in Russian].

22. Rovinskij, P.A. (1897). Chernogoriya v eya proshlom i nastoyashem [Montenegro in its past and present]. (Vol. II, Ch. I). Sankt-Peterburg, 594 s. [in Russian].

23. Rovinskij, P.A. (1901). Chernogoriya v eya proshlom i nastoyashem [Montenegro in its past and present]. (T. II, Ch. II). Sankt-Peterburg, 568 s. [in Russian].

24. Rovinskij, P.A. (1909). Chernogoriya v eya proshlom i nastoyashem [Montenegro in its past and present]. (Vol. II, Ch. IV). Sankt-Peterburg, 256 s. [in Russian].

25. Rovinskij, P.A. (1915). Chernogoriya vproshlom i nastoyashem. Gosudarstvennaya zhizn (1851-1907 g.) [Montenegro in its past and present]. State life (1851-1907)). (Vol. III). Sankt-Peterburg, 384 s. [in Russian].

26. Sbornik postanovlenij Berdyanskogo Uezdnogo Zemskogo Sobraniya s 1866 g. po 1908 g. [Collection of resolutions of the Berdyansk Uyezd Zemsky Assembly from 1866 to 1908]. (1910). (Vol. II). Moskva, 980 s. [in Russian].

27. Sbornik statisticheskih svedenij po Tavricheskoj gubernii. (T.V. Statisticheskie tablicy o hozyajstvennom polozhenii selenij Berdyanskogo uezda) [Collection of statistical information on the Taurida province. Vol. V. Statistical tables on the economic situation of the villages of the Berdyansk district]. (1887). Simferopol: Izdanie Tavricheskogo Gubernskogo zemstva. Tipografiya Tavricheskogo zemstva, 236 s. [in Russian].

28. Sbornik po osnovnoj statistike. Podvornaya perepis. Berdyanskij uzd [Collection of basic statistics. Household census. Berdyansk district]. (1909). Simferopol: Izdanie Tavricheskogo Gubernskogo zemstva. Tipografiya Tavricheskogo zemstva, 256 s. [in Russian].

29. Tavricheskaya Eparhiya [Tauride Diocese]. (1887). Pskov: Tipografiya Gubernskogo pravleniya, 520 s. [in Russian].

30. Turchenko, F.H., Turchenko, H.F. (2003). Pivdenna Ukrayina: modernizaciya, svitova vijna, revolyuciya (kinec ХІХ st. - 1921 r.) [Southern Ukraine: modernization, world war, revolution (end of the 19th century - 1921)]. Kyiv: Heneza, 304 s. [in Ukrainian].

31. Halatah, O.V. (2009). Osnovni napryamki migracijnih ruhiv u Katerinoslavskij guberniyi na zlami ХІХ-ХХ st. [The main directions of migration movements in Katerynoslav province at the turn of the 19th and 20th centuries]. Novi storinki istoriyi Donbasu: zb. st., (17-18). Doneck, 112-115. [in Ukrainian].

32. Chop, V. & Lyman, I. (2017). Miscyami pamyati povstanskih peremog u Zaporozkomu krayi: Azovska operaciya Nestora Mahna [Places of memory of insurgent victories in Zaporozhye Krai: Nestor Makhn's Azov operation]. Zaporizhzhya, 99 s. [in Ukrainian].

33. Chop, V.M. & Lyman, I.I. (2007). «Volnyj Berdyansk»: misto v period anarhistskogo socialnogo eksperimentu (1918-1921 roki) [“Volny Berdyansk”: a city in the period of the anarchist social experiment (1918-1921)]. Zaporizhzhya: RA «Tandem U», 478 s. [in Ukrainian].

34. Luka Vukalovih hercegovachki veliki vojvoda. Od Jovana Nakihenoviha preshtampano iz letopisa 116 u Novom Sadu 1874. (1970) [Luka Vukalovih, Grand Duke of Herzegovina. By Jovana Nakihenoviha, reprinted from yearbook 116 in Novi Sad in 1874]. Sarajvo: IKP «Svjetlost», 44 s. [in the Montenegrin language].

35. Kubiiovych, V.M. (Ed.). (1957). Entsyklopediia ukrainoznavstva: Slovnykova chastyna [Encyclopedia of Ukrainian Studies: Dictionary part]. (Vol. 2). Miunkhen: Molode zhyttia, 405-800 s. [in Ukrainian].

36. Kubiiovych, V.M. (Ed.). (1966). Entsyklopediia ukrainoznavstva: Slovnykova chastyna [Encyclopedia of Ukrainian Studies: Dictionary part]. (Vol. 5). Miunkhen: Molode zhyttia, 1600-2000 s. [in Ukrainian].

37. Kubiiovych, V.M. (Ed.). (1970). Entsyklopediia ukrainoznavstva: Slovnykova chastyna [Encyclopedia of Ukrainian Studies: Dictionary part]. (Vol. 6). Miunkhen: Molode zhyttia, 2005-2400 s. [in Ukrainian].

38. Kubiiovych, V.M. (Ed.). (1980). Entsyklopediia ukrainoznavstva: Slovnykova chastyna [Encyclopedia of Ukrainian Studies: Dictionary part]. (Vol. 9). Miunkhen: Molode zhyttia, 3205-3600 s. [in Ukrainian].

39. Profesor Ohiienko [Professor Ohiienko]. (1922). Ukrainskyi holos, (19), 3. [in Ukrainian].

40. Tovarystvo «Desheva kukhnia» v Peremyshli [Society «Desheva Kuchna» in Przemysl]. (1922). Ukrainskyi holos, (32), 3. [in Ukrainian].

41. Shkola na Vovchim [School in Vovchy]. (1921). Ukrainskyi holos, (27), 1-2. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...