Витоки та становлення системи примусової праці у Третьому Райху: на матеріалах Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витоки та становлення системи примусової праці у Третьому Райху: на матеріалах Польщі

Концур Микола

аспірант кафедри вітчизняної та зарубіжної історії

Горлівського інституту іноземних мов

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

м. Бахмут, Донецька область, ДНУ ім. О. Гончара, м. Дніпро

Анотація

німецький примусовий праця

Мета дослідження - спираючись на доробок попередників та наявну джерельну базу, показати основні етапи формування німецької системи примусової праці у другій половині ХІХ - у першій половині ХХ ст., яка тісно пов'язана з територією Польщі та польським населенням. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об'єктивності та системності, методи - порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та метод ретроспекції, які дозволили розглядати проблему примусової праці всебічно, з'ясовуючи напрямки та характер визначальних тенденцій. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії здійснено спробу простежити етапи трансформації економічних відносин між сусідніми народами від взаємовигідних до масового поневолення та експлуатації польського населення німецькими режимами. Висновки. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у польсько-німецьких економічних відносинах мало велике значення використання польських сезонних робітників у сільському господарстві, яке і стало основою для формування системи примусової праці у Німеччині. До неї кайзерівський уряд був змушений звернутись через перенапруження сил країни у боротьбі проти супротивника, чиї сили і ресурси значно переважали німецькі. В умовах затяжної кровопролитної війни практика примусової праці іноземних робітників виявилась дієвою, особливо у сфері сільського господарства, а також надавала можливість контролювати окуповані території та їх населення, закріпивши цинічне уявлення про те, що примусова праця є рентабельною лише за умов її масовості та застосування тоталітарних заходів під час її організації. Кайзерівська Німеччина заклала підґрунтя для системи примусової праці іноземних робітників та політики сегрегації за національною та державною приналежністю, які у подальшому стали фундаментом економіки та ідеології Третього Райху. Під час Другої світової війни політика німецьких окупантів різнились залежно від країни чи регіону поневолення, вона також змінювалась і на різних етапах війни. На території Польщі спроба Третього Райху створити лояльні органи влади за сприяння польських правих сил виявилась невдалою через їхню малочисельність та розрізненість. Організувати використання господарства та людських ресурсів Польщі окупантам вдалось переважно з опорою на нацменшини та досвід кайзерівського уряду, який було вдосконалено і доповнено ідеєю расової переваги на законодавчому рівні.

Ключові слова: примусова праця, світова війна, економіка, Польща, Німеччина, Третій Райх.

Kontsur Mykola - PhD-student of the Domestic and Foreign History Department Chair, «Horlivka Institute for Foreign Languages» of the State Higher Educational Institution «Donbas State Pedagogical University», Bakhmut, Donetsk Region, Dnipro,

The origins and establishment of the forced labor system in the Third Reich: on the materials of Poland

Abstract

The purpose of the study is to show the main stages of the formation of the German system of forced labor in the second half of the 19th and the first half of the 20th centuries, which is closely related to the territory of Poland and the Polish population, based on the work of predecessors and the available source base. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, and systematicity. The scientific novelty lies in the fact that, for the first time in Ukrainian historiography, an attempt has been made to trace the stages of transformation of economic relations between neighboring nations from mutually beneficial to the mass enslavement and exploitation of the Polish population by the German regimes. Conclusions. At the end of the XIX - at the beginning of the XX century in Polish-German economic relations, the use of Polish seasonal workers in agriculture was of great importance, which became the basis for the formation of the system of forced labor in Germany. The Kaiser's government was forced to turn to it due to the overexertion of the country's forces in the fight against an enemy whose forces and resources greatly exceeded those of Germany. In the conditions of a protracted bloody war, the practice of forced labor of foreign workers proved to be effective, especially in the field of agriculture, and provided an opportunity to control the occupied territories and their population, cementing the cynical idea that forced labor was profitable only under the conditions of its mass and the application of totalitarian measures during its organization. Kaiser Germany laid the foundation for the system of forced labor of foreign workers and the policy of segregation based on nationality and state affiliation, which later became the foundation of the economy and ideology of the Third Reich. During the Second World War, the policy of the German occupiers varied depending on the country or region of enslavement, and it also changed at different stages of the war. On the territory of Poland, the attempt of the Third Reich to create loyal authorities with the assistance of the Polish right-wing forces proved unsuccessful due to their small number and disunity. The occupiers managed to organize the use of Poland's economy and human resources mainly by relying on national minorities and the experience of the Kaiser's government, which was improved and supplemented by the idea of racial superiority at the legislative level.

Key words: forced labor, world war, economy, Poland, Germany, the Third Reich.

Постановка проблеми

Використання примусової праці іноземних робітників у промисловості та сільському господарстві Третього Райху у роки Другої світової війни було наймасовішим в історії людства. Об'єктивне дослідження цього явища вимагає звернення до витоків та умов формування системи примусової праці в економіці Німеччини. Етнічні території Польщі та польське населення були невід'ємною складовою процесу, який тривав майже сторіччя.

Аналіз джерел та останні дослідження

Наше дослідження ґрунтується переважно на наукових роботах європейських, зокрема німецьких та польських, дослідників. Історію праці іноземних робітників досліджували Зігрід та Вольфганг Якобейт (Jacobeit Sigrid, Jacobeit Wolfgang). Вивчаючи повсякденне життя німців, науковці розглядали працю іноземців як один з аспектів трансформації німецького суспільства часів кайзерівської Німеччини (Jacobeit, 1995). Особливості організації праці іноземних сезонних та вимушених робітників, починаючи з кінця ХІХ ст., вивчав Ульріх Херберт (Herbert Ulrich) (Herbert, 1985, 1986). Вклад іноземних робітників у економіку Німеччини у роки Першої світової війни висвітлено в наукових роботах Лотаря Елснера (Elsner Lothar) (Elsner, 1961, 1988). Філософсько-ідеологічні засади Третього Райху розглянуто у ґрунтовній аналітичній роботі Вільяма Ширера (Shirer William) (Ширер, 1991).

Ґрунтовними дослідженнями з даної проблеми є роботи польських істориків. Питання примусової міграції порушує Пьотр Еберхард (Eberhardt Piotr) (Eberhardt, 2006). Роботи Томаша Шароти (Szarota Tomasz) розкривають повсякденне життя в окупованій Польщі, зокрема, єврейської нацменшини (Szarota, 2000, с. 54).

Отже, доробок наукової літератури, яка прямо чи опосередковано стосується проблеми примусової праці, є досить численним, однак все ще вимагає подальшої розробки та систематизації.

Мета дослідження

У рамках нашого дослідження поставлено мету, спираючись на доробок попередників та наявну джерельну базу, визначити основні етапи формування німецької системи примусової праці у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст., яка тісно пов'язана з територією Польщі та польським населенням.

Виклад основного матеріалу

Починаючи з другої половини XIX ст., у кайзерівській Німеччині склалися економічні умови, що сприяли масовому добровільному залученню іноземних робітників на сезонні роботи. Переважно брак робочих рук відчувався у аграрному секторі. Він був зумовлений процесом індустріалізації у країні. Сільська молодь масово залишала сільськогосподарські східнонімецькі землі, де умови життя та заробітна платня поступалися промислово розвинутим західним землям. Проблему нестачі робочих рук на полях німецькі поміщики вирішували шляхом заміщення місцевого населення польськими сезонними робітниками, які прибували з Російської та Австро-Угорської імперій (Herbert, 1985, р. 24). На державному рівні цей спосіб виходу з ситуації було підтримано через впровадження протекційних митних зборів та відкриття кордонів для сезонних робітників. Ця законодавча політика Німеччини призвела до того, що вже у 1907 р. у її сільському та лісничому господарстві було зареєстровано 280 тис. іноземних робітників (Spoerer, 2001, р. 22).

Поміщики досить швидко відчули переваги використання праці трудових мігрантів. Тікаючи від важких економічних умов вдома, поляки були надзвичайно вразливими, а отже і невимогливими щодо умов та оплати праці на чужині. Їхня середня заробітна платня була нижчою, ніж у німецьких робітників, а умови життя, праці, а також ставлення господарів - нестерпними, що засвідчують часті випадки порушення робочих договорів та втечі сезонних робітників з місця роботи (Herbert, 1986, р. 42). Польські робітники не мали можливості відстояти свої інтереси, однак за ними все ще залишалось право змінити господарство і перейти на роботу до іншого поміщика (Spoerer, 2001, р. 22).

Вирішуючи економічну проблему, німецьке керівництво зітнулось з політичним протистоянням у суспільстві. Велика кількість іноземців, яка прибувала до Німеччини, сприймалась місцевим населенням як загроза - «полонізація Східної Пруссії» (Herbert, 1986, р. 16). Для зменшення політичної та соціальної напруги у суспільстві було вжито декілька кроків. Так, з метою регламентації перебування іноземних робітників у Німеччині було прийнято спеціальний закон, який обмежував їх право працювати там на строк з 1 квітня до 15 листопада (Herbert, 1986, р. 23). Цей закон зафіксував виключно сезонний характер роботи іноземців на території Німеччини. Наступним обмежувальним кроком по відношенню до польських робітників стало введення «легітимаційних карток», які забезпечували облік та контроль переміщення іноземної робочої сили по країні. Змінити місце роботи стало можливим тільки за згоди роботодавця (Herbert, 1986, р. 34). Це були перші заходи, які дискримінували сезонних робітників на законодавчому та адміністративному рівнях, але праця поляків на той час ще не була примусовою.

Посилення тенденції до закріпачення польських працівників пов'язане з подіями часів Першої світової війни. Напередодні цієї війни розвинута промисловість Німеччини давала підґрунтя німецькому командуванню зробити хибні висновки, що людських ресурсів та продовольства вистачить як для ведення активних бойових дій, так і для задоволення потреб цивільного населення. За підрахунками А. Медісона у 1913 р. доля урбанізації Німеччини складала 60% населення (Maddison, 2003, р. 58, 60, 100). Перевага промислового сектору імперії над сільськогосподарським зумовила необхідність імпортувати майже третину продовольства Німеччини з-за кордону. До війни кайзерівська Німеччина була найбільшим імпортером сільськогосподарської продукції у світі (Der Spiegel, 2004), що згодом вплинуло негативно на економічну та соціально-політичну ситуацію у воюючій державі.

Сукупна чисельність армії Антанти на той час вдвічі перевершувала армію супротивника (Леонов, 2012, с. 140), до якої Німеччина мобілізувала 19,7% свого населення (Митясе, Разумова, 1934, с. 12). Тягар мобілізації перш за все вдарив по економіці країни, то ж не дивно, що та частина трудового законодавства Німеччини, яка врегульовувала умови праці та набору іноземних робітників, була доповнена низкою заходів примусового характеру. Так, уже у вересні 1914 р. військове міністерство Пруссії, яка була провідною державою Німецької імперії, видало наказ, відповідно до якого польським робітникам, які прибули до Німеччини не з союзної Австро-Угорщини, заборонялось повернення на батьківщину після закінчення сезонних робіт. Було обмежено їхню свободу пересування і листування. Заборона повертатись на батьківщину позначилась на соціальному становищі цих працівників, викликавши зниження або скасування заробітної плати, посилення нагляду та покарань (Elsner, 1961, р. 112; Freitag, 1996, р. 18). Отже, саме з початком війни кайзерівська Німеччина на законодавчому рівні перейшла до примусового утримування та жорстокої експлуатації іноземних робітників.

Критична ситуація з продовольством, яка призвела до масового голоду взимку 1916-1917 рр., та значний брак людських ресурсів у тилу вимагали швидких та радикальних рішень. Одним з таких рішень стало примусове використання людських ресурсів з окупованих територій для залучення його переважно у сільському господарстві, оскільки проблема з їжею була для Німецької імперії першочерговою на той час. Це рішення торкалось найбільшою мірою Російської імперії (Польщі, Литви, Латвії та Білорусі), території яких німецькі війська зайняли упродовж 1914-1916 рр. На окупованій території останньої була утворена військова адміністрація Обер Ост (нім. Oberbefehlshaber der gesamten Deutschen Streitkrafte im Osten). Офіційно у цей період робітники з окупованих територій добровільно працювали у Німеччині, проте для здійснення так званого «добровільного набору» робочої сили з окупованих територій Російської імперії на роботу в сільському господарстві окупаційна влада використовувала ряд інструментів непрямого примусу. Одним із таких інструментів були такі закони, як наприклад, «Розпорядження по боротьбі з ухиленням від роботи» (Verordnung zur Bekampfung der Arbeitsscheu) від 4 жовтня 1916 р. (Herbert, 1986, р. 91). Найбільше примусових робітників походили з Польщі. Протягом 1917-1918 рр. звідти було депортовано до Німеччини близько 410 тис. робітників, з яких більше 70% були задіяні на роботах у сільському господарстві (Spoerer, 2001, р. 22).

Вжиті державою заходи примусу щодо вербування і регулювання трудової діяльності іноземців призвели до подальшого погіршення їх соціального становища, що відбилося у збільшенні кількості скарг на низьку оплату праці, погані умови життя та побої, а також у кількості утікачів серед іноземних працівників від німецьких господарів (Freitag, 1996, р. 18). Під тиском німецької опозиції та міжнародної спільноти кайзерівський уряд був змушений вжити заходів щодо покращення умов праці іноземних працівників (Herbert, 1985, р. 31), однак через відсутність ефективного контролю з боку державних органів щодо виконання нових вимог (спрощена процедура зміни місця роботи, надання відпустки, створення арбітражних комісій), німецькі господарі практично так і не відмовились від примусового характеру використання праці іноземних працівників (Herbert, 1986, р. 84-85). Незважаючи на постійні зміни у характері використання іноземних робітників та на примусове утримання їх на території Німеччини, у офіційних документах такі іноземці незмінно позначались як сезонні робітники аж до 1939 р. (Freitag, 1996). У цілому за період з 1915 р. по 1918 р. близько 500 тис. іноземних цивільних робітників (Zivilarbeiter) були найняті з російської Польщі та Бельгії. Деякі з них були завербовані під загрозою так званого «захисного арешту» (Schutzhaft), який передбачав арешт будь-якої особи без рішення суду для захисту громадського порядку, моралі або державної безпеки (Altkruger, 2014).

Поляки були задіяні переважно у сільському господарстві Німеччини разом з іншими робітниками з окупованих територій та військовополоненими Східної Європи. Ця категорія робітників знаходились у значно гірших умовах у порівнянні зі становищем західноєвропейських полонених чи робітників. Детально це порівняння було проведено нами у одному з досліджень, присвячених використанню примусової праці іноземних робітників у кайзерівській Німеччині і ми дійшли висновку, що саме в цей період було запроваджено політику сегрегації за національною та державною приналежністю (Концур, 2020, с. 145-160).

Після поразки Німеччини у Першій світовій війні Веймарська республіка виплатила репарації країнам-переможницям, у тому числі й за використання примусової робочої сили, проте досвід кайзерівського уряду щодо набору і організації підневільної робочої сили з окупованих територій, розробки методів використання сезонних робітників, створення відповідного законодавства і адміністративного апарату буде використано у подальшому Третім Райхом, але у набагато більшому масштабі.

З 1936 р. німецька влада щороку проводила з урядом Польщі переговори щодо робочого контингенту сезонних робочих для Німеччини, який щоразу збільшувався. У 1939 р. польський уряд відмовився направити до Німеччини обіцяний контингент (90 тис. робітників) через загострення двосторонніх відносин, тому німецька влада почала пускати в райх польських громадян, навіть якщо ті не мали необхідних документів, і реєструвати їх у бюро з працевлаштування, розміщених неподалік від кордону (EVZ, 2010).

Під час Другої світової війни Німеччина знову зіткнулась з необхідністю тотальної мобілізації економіки, реорганізації управління промисловістю, перерозподілом робочої сили та заміщенням мобілізованих, які складали найбільш дієздатну частину населення, іноземними працівниками з окупованих територій.

Відповідно до В. Ширера, ідея примусової праці була невід'ємною частиною економічної політики А. Гітлера, який ще у 1923 р. стверджував, що «ніяка економічна політика неможлива без меча, ніяка індустріалізація неможлива без застосування сили», а право на перемогу мають тільки найкращі та найсильніші. Такими, на його думку, були народи, які належали до арійської «раси господарів» (нім. Herrenvolk), покликанням яких було правління меншими народами. Пізніше ця ідея про расову перевагу знайшла своє відображення у книзі А. Гітлера «Моя боротьба» («Майн кампф»), на якій розбудовувався Третій Райх і «новий порядок» у Європі.

А. Гітлер стверджував, що «Кровозмішування і відповідне зниження расового рівня є єдиною причиною вимирання стародавніх цивілізацій; люди гинуть не в результаті програних воєн, а через втрату опірності організму, яка присутня лише у чистокровної особистості. Усі, хто не належить до вищої раси, є покидьками». До покидьків А. Гітлер відносив євреїв та слов'ян. Таким чином, відповідно до «нового порядку», який у ході Другої світової війни насаджувався серед слов'янських народів, чехи, поляки, росіяни та інші слов'яни були приречені назавжди перетворитись на підневільних чорноробів у своїх німецьких панів (Ширер, 1991, Т. 1, с. 81-83). Враховуючи, що у ході війни економіка Третього Райху забезпечувала свою життєздатність переважно за рахунок захоплених територій, цікавим є досвід трансформації взаємодії окупантів з мешканцями Польщі.

На початковому етапі війни (1939-1941 рр.) керівництво Німеччини розраховувало на співпрацю з колаборантами на захоплених територіях - правою політичною опозицією до демократичних урядів західної Європи та здебільшого авторитарних урядів країн східної Європи. Така співпраця мала на меті створення пронімецьки налаштованих сателітів, які б під керівництвом Німеччини сприяли використанню місцевих ресурсів відповідно до потреб німецької економіки.

Перша така спроба була здійснена у 1939 р. саме на території Польщі після еміграції уряду республіки. Спроба створення нових, підконтрольних окупантам органів влади була розпочата за підтримки невеликої групи польських націоналістів на чолі з Анжеєм Світлицьким (пол. Andrzej Swietlicki). Було створено «Радикальну національну організацію» (пол. Narodowa Organizacja Radykalna), яка проіснувала з жовтня 1939 р. до січня 1940 р. і нараховувала лише 8 активістів (Boczek, 1965, s. 33). Ця група колаборантів закликала поляків до тісної співпраці з окупантами на благо німецької економіки задля найшвидшого розгрому більшовизму у Європі (Szarota, 2000, s. 54). Але ця ідея не тільки не згуртувала польський націоналістичний рух, а навіть сприяла його подальшій фрагментації. Навесні 1940 р. співпраця німецької військової адміністрації з польськими правими силами була припинена. Німці мали сумніви щодо лояльності польських націоналістів до Німеччини, тому всі адміністративні функції були передані військовим командуванням Німеччини новоутвореному Генерал-губернаторству на чолі з Гансом Франком. Таким чином, уже у 1940 р. німці відмовились від ідеї створення лояльного режиму у Польщі і перейшли до відкритої політики окупації, що не могло не відбитися на ефективності залучення польського населення до співпраці. Крім того, німецька окупаційна адміністрація розглядала як потенційну загрозу навіть спочатку лояльних до Німеччини польських правих, які зазнавали репресій та переслідувань. Одним з найпоказовіших прикладів є арешт, ув'язнення у концентраційному таборі та розстріл вище згаданого націоналіста А. Світлицького (Kaczmarski, 2008, s. 260-261).

Однак німецьке командування розраховувало не тільки на співпрацю з боку етнічних поляків, а й на підтримку колаборантів з числа нацменшин. На той час Польща була досить багатонаціональною країною, де етнічні поляки складали 65,5% населення. Після поділу Польщі між Німеччиною і Радянським Союзом у 1939 р., на німецьких окупованих територіях Польщі найбільш численними були нацменшини євреїв (3,3 млн.) та німців (0,8 млн.) (Eberhardt, 2006, р. 64).

Серед етнічних німців - фольксдойче (нім. Volksdeutsche) - на території Польщі було розпочато активну політичну агітацію щодо вступу до німецьких політичних партій. Через етнічні протистояння на території Польщі між поляками та німцями протягом 1920-х - 30-х рр. останні сприймали війну як шанс на встановлення історичної справедливості, тому ця агітація знаходила жвавий відгук серед фольксдойче. Отже, саме етнічні німці склали переважну більшість добровільних колаборантів у органах цивільної адміністрації Генерал-губернаторства (Дроб'язко, 2011, с. 101-103)

З польських громадян єврейської національності було сформовано органи цивільної адміністрації та підрозділи «єврейської служби порядку» (нім. Judischer Ordnungsdienst) у єврейських гетто на території Польщі для забезпечення виконання розпоряджень німецької окупаційної влади та підтримання порядку в єврейських житлових дільницях (Дэвис, 2004, с. 743-744). Таким чином, німцям вдалось досить швидко створити адміністративні органи, які розгорнули роботу з інтеграції господарства Польщі в економіку Німеччини та використання місцевого населення. Вербування іноземних робітників у райх набуло нових масштабів. Уже восени 1939 р., за кілька тижнів після окупації Польщі, стало ясно, що компенсувати дефіцит робочих рук у райху не вдасться ні за допомогою добровільно завербованих іноземних робітників, ні за допомогою польських військовополонених, що призвело до примусового вербування робочої сили, яке набуло системного характеру. У жовтні 1939 р. перші польські робітники та польські полонені були направлені на примусову працю у Третій Райх. Робітники примусово доставлялися до райху в результаті наборів за роками народження, квот для округів та громад, а також після облав (EVZ, 2010).

Польща залишалась єдиним джерелом іноземної робочої сили до поширення військових дій на захід у травні 1940 р. 8 березня 1940 р. були видані нормативні документи, так звані «польські декрети» (нім. Polenerlasse), які регламентували цивільне життя в контрольованій німцями Польщі, встановлювали статус польських робітників та дискримінували їх. Одним із таких документів було Положення про польських примусових робітників, або цивільних робітників - цивільарбайтерів (нім. Zivilarbeiter) у Третьому Райху. Цивільарбайтерами були працівники з числа підневільного цивільного населення країни. Відповідно до «польських декретів», цивільарбайтери повинні були дотримуватись расових законів, які перетворювали цю категорію населення на людей другого сорту. Поляків зобов'язували носити нашивки з літерою «Р», яка позначала національність носія (нім. Pole). Така нашивка мала бути з правого боку грудей на кожному предметі одягу. Зазначені декрети регулювали питання сексуальних зв'язків між поляками та німцями, порушення яких передбачали смертну кару. Полякам було заборонено залишати своє робоче місце та відвідувати місця можливого контакту з німцями (театри, кіно, танці, церкви, громадський транспорт). Польські робітники мали право ходити лише до призначених спеціально для них закладів комунального харчування. Цивільарбайтери отримували значно меншу заробітну платню у порівнянні з німецькими та іноземними робітниками з нейтральних та союзних Німеччині країн - «гастарбайтнеймерами» (нім. Gastarbeitnehmer). Недбала робота, непокірність та саботаж каралися відправкою до концтабору (EVZ, 2010).

Більшість цивільарбайтерів разом з остарбайтерами (нім. Ostarbeiter) працювали в агрокультурному секторі, лісництвах, рибних господарствах, а також у транспортній галузі, частина з них була направлена в німецькі сім'ї для допомоги по господарству (Beyer, ч. 1, р. 4). Реалізація вищезазначених заходів з дискримінації іноземних робітників у цих галузях, а особливо у сільському господарстві, проходила повільніше, ніж у промисловості. Органи безпеки постійно скаржилися на те, що німецькі селяни надто тісно контактували з поляками. Як приклад таких негативних контактів, згадувались спільні прийоми їжі, які сприяли надто доброзичливому ставленню до поляків з боку німецьких господарів, що, нібито, негативно позначалось на душі німецького народу (EVZ, 2010).

У промисловості ситуація була дещо іншою. Оборонні підприємства потребували все більшої кількості підневільних робітників. Останні страждали від неякісної їжі, недостатнього медичного обслуговування, поганих санітарно-гігієнічних умов, образ та принижень з боку німецьких робітників та начальства. У зв'язку з цим багато робітників були змушені порушувати правила і залишати табори у пошуках харчування. Спійманих порушників відправляли до так званих трудових виховних таборів або концентраційних таборів. І на довершення до всього вказаного, польським робітникам наказувалося «постійно пам'ятати про те, що вони добровільно прибули на роботу до Німеччини» (EVZ, 2010).

Станом на січень 1944 р. з польського Генерал-губернаторства до Німеччини на примусові роботи було відправлено 1,4 мільйона громадян у статусі цивільарбайтерів. Поляки були другою найбільшою після радянських остарбайтерів (2 млн. (31%)) групою примусових робітників (нім. Zwangsarbeiter), яка становила 21,7% від загальної кількості іноземних робітників Третього Райху (Beyer, ч. 1, р. 6). А за весь період з 1939 р. до 1945 р. близько 1,6 мільйона польських цивільних осіб і близько 300 тис. польських військовополонених виконували примусові роботи в Німеччині. (EVZ, 2010).

Висновки

Підсумовуючи, можемо дійти висновку, що наприкінці XIX - на початку XX ст. у польсько-німецьких економічних відносинах мало велике значення використання польських сезонних робітників у сільському господарстві, яке і стало основою для формування системи примусової праці у Німеччині. До неї кайзерівський уряд був змушений звернутись через перенапруження сил країни у боротьбі проти супротивника, чиї сили і ресурси значно переважали німецькі. В умовах затяжної кровопролитної війни практика примусової праці іноземних робітників виявилась дієвою, особливо у сфері сільського господарства, а також надавала можливість контролювати окуповані території та їх населення, закріпивши цинічне уявлення про те, що примусова праця є рентабельною лише за умов її масовості та застосування тоталітарних заходів під час її організації (Herbert, 1985, р. 38).

Таким чином, кайзерівська Німеччина заклала підґрунтя для системи примусової праці іноземних робітників та політики сегрегації за національною та державною приналежністю, які у подальшому стали фундаментом економіки та ідеології Третього Райху. Під час Другої світової війни політика німецьких окупантів різнились залежно від країни чи регіону поневолення, вона також змінювалась і на різних етапах війни. На території Польщі спроба Третього Райху створити лояльні органи влади за сприяння польських правих сил виявилась невдалою через їхню малочисельність та розрізненість. Організувати використання господарства та людських ресурсів Польщі окупантам вдалось переважно з опорою на нацменшини та досвід кайзерівського уряду, який було вдосконалено і доповнено ідеєю расової переваги на законодавчому рівні.

Список використаних джерел і літератури

1. Андронатій, О. Колаборація чи виживання: єврейська служба порядку. Центр міської історії. URL: https://Ha.lvivcenter.org/uk/themes/reherit/jod/ (дата звернення: 05.04.2023).

2. Дробязко, С.И., Романько, О.В. & Семенов, К.К. (2011). Иностранные формирования Третьего рейха: [иностранцы на службе нацизма: история европейского коллаборационизма]. Москва: АСТ, 830 с.

3. Дэвис, Н. (2004). История Европы. Москва: АСТ, 943 с.

4. Концур, М. (2020). Використання примусової праці іноземних робітників у кайзерівській Німеччині. Along Clio's ways: Topical Problems of Modern Historical Science, 3, 145-160.

5. Леонов, С.В. (2012). О влиянии Первой мировой войны на Россию и на Германию. Вестник ПСТГУ, 4, 127-141.

6. Митясе, Д. & Разумова, Р. (ред.). (1934). Мировая война в цифрах. Москва: Гос. воен. изд-во, 127 с.

7. Ширер, У. (1991). Взлет и падение Третьего рейха / Пер. с англ. [в 2 т., Т.1]. Москва: Воениздат, 653 с. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-5-8159-0700-3/978-5-8159-0700-3. pdf (дата звернення: 05.04.2023).

8. Ширер, У (1991) Взлет и падение Третьего рейха / Пер. с англ. [в 2 т., Т.2]. Москва: Воениздат, 379 с. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-5-8159-0700-3/978-5-8159-0700-3. pdf (дата звернення: 05.04.2023).

9. Altkruger, W. & Gelderblom, B. (2014). Das Hamelner Kriegsgefangenenlager. Regionale Kultur- und Zeitgeschichte Hameln e. V. URL: http://www.geschichte-hameln.de/ersterwkhm/artikel/dwz03.php_(AaTa звернення: 05.04.2023).

10. Beyer, J. & Schneider, S. (1999). Forced Labor under Third Reich. Part one. Nathan Associates, 26 p.

11. Boczek, H. (1965). Oboz Narodowy po klfsce wrzesniowej. Mowiq Wieki. Nr 8, 84 s.

12. Eberhardt, P. (2006). Political migrations in Poland 1939-1948. Warsaw, 103 p.

13. Elsner, L. (1961). Die auslandischen Arbeiter in der Landwirtschaft der ostlichen und mittleren Gebiete des Deutschen Reiches wahrend des 1. Weltkrieges. Ein Beitrag zur Geschichte der preuisch-deutschen Politik. Diss. Rostock, 112 s.

14. Elsner, L. & Lehmann, J. (1988). Auslandische Arbeiter unter dem deutschen Imperialismus 1900 bis 1985. Berlin (Ost), 411s.

15. EVZ (2010). Polen - der Beginn der militarischen Expansion. Bundesarchiv. Stiftung Erinnerung Verantwortung Zukunnft. URL: https://www.bundesarchiv.de/zwangsarbeit/ge-schichte/auslaendisch/polen/index.html (дата звернення: 05.04.2023).

16. Freitag, G. (1996). Zwangsarbeiter im Lipper Land: Der Einsatz von Arbeitskraften aus Osteuropa in der Landwirtschaft Lippes 1939-1945. Bochum, 124 s.

17. Herbert, U. (1985). Fremdarbeiter: Politik und Praxis des «Auslander-Einsatzes» in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches . Berlin-Bonn: Verlag Dietz, 494 s.

18. Herbert, U. (1986). Geschichte der Auslanderbeschaftigung in Deutschland, 1880 bis 1980: Saisonarbeiter, Zwangsarbeiter, Gastarbeiter. Berlin-Bonn: Verlag Dietz, 272 s.

19. Jacobeit, S. & Jacobeit, W. (1995). Illustrierte Alltags - und Sozialgeschichte Deutschlands 1900-1945. Munster, Westfalisches Dampfboot, 419 s.

20. Kaczmarski, K. (2008). Proby «legalizacji» Obozu Narodowo-Radykalnego (Grupy «Szanca») i wejscia jego przedstawicieli w struktury wladz RP na wychodzstwie 1939-1941. Pamigc i Sprawiedliwosc, 1 (12), 255-265.

21. Maddison, A. (2003). The World Economy: Historical Statistics. Paris, 275 p.

22. Schmidt-Klingenberg, M. (2004). Der Kampfinden Kuchen. DerSpiegel. URL: https://www. spiegel.de/politik/der-kampf-in-den-kuechen-a-ade6924c-0002-0001-0000-000030285767 (дата звернення: 05.04.2023).

23. Spoerer, M. (2001). Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz: auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Haftlinge im Deutschen Reich und im besetzten Europa 1939-1945. Stuttgart; Munchen: Deutsche Verlags-Anstalt DVA, 332 s.

24. Szarota T. (2000). U progu zaglady. Zajscia antyzydowskie i pogromy w okupowanej Europie. Warszawa, 322 s.

References

1. Andronatii, O. Kolaboratsiia chy vyzhyvannia: yevreiska sluzhba poriadku [Collaboration or Survival: The Jewish Order Service]. Tsentr miskoi istorii - City History Center, Retrieved from https://lia.lvivcenter.org/uk/themes/reherit/jod/ [in Ukrainian].

2. Drobyazko, S.I., Romanko, O.V. & Semenov, K.K. (2011). Inostrannye formirovaniya Tretego reykha: inostrantsy na sluzhbe natsizma: istoriya evropeyskogo kollaboratsionizma [Foreign formations of the Third Reich: foreigners in the service of Nazism: a history of European collaborationism]. Moskva: AST, 830 p. [in Russian].

3. Davies, N. (2004). Europe: A History [History of Europe]. Moskva: AST, 943 p. [in Russian].

4. Kontsur, M. (2020). Vykorystannia prymusovoi pratsi inozemnykh robitnykiv u kaizerivskii Nimechchyniv [The use of forced labor of foreign workers in Kaiser's Germany]. Along Clio's ways: Topical Problems of Modern Historical Science, 3, 145-160. [in Ukrainian].

5. Leonov, S.V. (2012). O vliyanii Pervoy mirovoy voyny na Rossiyu i na Germaniyu [On the impact of the First World War on Russia and Germany]. Vestnik PSTGU, 4, 127-141. [in Russian].

6. Mityase, D. & Razumova, R. (Ed.). (1934). Mirovaya voyna v tsifrakh [World War in numbers]. Moskva: Gos. voen. izd-vo, 127 p. [in Russian].

7. Shirer, U. (1991). Vzlet i padeniye Tretyego reykha [The rise and fall of the Third Reich] / Per. s angl. [Vol.1]. Moskva: Voyenizdat, 653 s. Retrieved from http://history.org.ua/LiberUA/978-5-8159-0700-3/978-5-8159-0700-3.pdf [in Russian].

8. Shirer, U. (1991). Vzlet i padeniye Tretyego reykha [The rise and fall of the Third Reich] / Per. s angl. [Vol. 2]. Moskva: Voyenizdat, 653 s. Retrieved from http://history.org.ua/LiberUA/VPniR2_1991/VPniR2_1991.pdf [in Russian].

9. Altkruger, W. & Gelderblom, B. (2014). Das Hamelner Kriegsgefangenenlager. Regionale Kultur- und Zeitgeschichte Hameln e. V. Retrieved from http://www.geschichte-hameln.de/ersterwkhm/artikel/dwz03.php [in German].

10. Beyer, J. & Schneider, S. (1999). Forced Labor under Third Reich. Part one. Nathan Associates, 26 р. [in English].

11. Boczek, H. (1965). Oboz Narodowy po klfsce wrzesniowej. Mowiq. Wieki nr 8, 84 s. [in Polish].

12. Eberhardt, P. (2006). Political migrations in Poland 1939-1948. Warsaw, 103 p. [in English].

13. Elsner, L. (1961). Die auslandischen Arbeiter in der Landwirtschaft der ostlichen und mittleren Gebiete des Deutschen Reiches wahrend des 1. Weltkrieges. Ein Beitrag zur Geschichte der preuisch-deutschen Politik. Diss. Rostock, 112 s. [in German].

14. Elsner, L. & Lehmann, J. (1988). Auslandische Arbeiter unter dem deutschen Imperialismus 1900 bis 1985. Berlin (Ost), 411s. [in German].

15. EVZ (2010). Polen - der Beginn der militarischen Expansion. Bundesarchiv. Stiftung Erinnerung Verantwortung Zukunnft. Retrieved from https://www.bundesarchiv.de/zwangsarbeit/geschichte/auslaendisch/polen/index.html [in German].

16. Freitag, G. (1996). Zwangsarbeiter im Lipper Land: Der Einsatz von Arbeitskraften aus Osteuropa in der Landwirtschaft Lippes 1939-1945. Bochum, 124 s. [in German].

17. Herbert, U. (1985). Fremdarbeiter: Politik und Praxis des “Auslander-Einsatzes” in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. Berlin-Bonn: Verlag Dietz, 494 s. [in German].

18. Herbert, U. (1986). Geschichte der Auslanderbeschaftigung in Deutschland, 1880 bis 1980: Saisonarbeiter, Zwangsarbeiter, Gastarbeiter. Berlin-Bonn: Verlag Dietz, 272 s. [in German].

19. Jacobeit, S. & Jacobeit, W. (1995). Illustrierte Alltags - und Sozialgeschichte Deutschlands 1900-1945. Munster, Westfalisches Dampfboot, 419 s. [in German].

20. Kaczmarski, K. (2008). Proby “legalizacji” Obozu Narodowo-Radykalnego (Grupy “Szanca”) i wejscia jego przedstawicieli w struktury wladz RP na wychodzstwie 1939-1941. Pamigc i Sprawiedliwosc, 1 (12), 255-265. [in Polish].

21. Maddison, A. (2003). The World Economy: Historical Statistics. Paris, 275 p. [in English].

22. Schmidt-Klingenberg, M. (2004). Der Kampf in den Kuchen. Der Spiegel. Retrieved from https://www.spiegel.de/politik/der-kampf-in-den-kuechen-a-ade6924c-0002-0001-0000-000030285767 [in German].

23. Spoerer, M. (2001). Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz: auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Haftlinge im Deutschen Reich und im besetzten Europa 1939-1945. Stuttgart; Munchen: Deutsche Verlags-Anstalt DVA, 332 s. [in German].

24. Szarota T. (2000). U progu zaglady. Zajscia antyzydowskie i pogromy w okupowanej Europie. Warszawa, 322 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru