Пасивний опір рядових селян хлібозаготівлям під час голодомору 1932-1933 рр. на шпальтах районної преси Київщини

Размещено на http://allbest.ru

Пасивний опір рядових селян хлібозаготівлям під час голодомору 1932-1933 рр. на шпальтах районної преси Київщини

YAKUBOVSKYY Ihor - PhD, Associate Professor of the Department of Technical Fundamentals of Architecture Design, Kyiv National University of Architecture and Construction, Kyiv

Summary. Abstract. The article aims to research the specific reflection in the local media of Kyiv region the passive resistance of the ordinary peasants to the grain procurement as a key part of the mechanism of the Holodomor of 1932-1933. The research methodology includes the combination of number historical methods: comparative and contextual analyses, synthesis, systematization. The scientific novelty. The article is pioneer research of the problem related to the reflection in the Kiev region media the passive resistance of the peasants aimed against the backbreaking plan of the grain procurement. It was investigated that despite the district newspapers are not representative source but depean the opportunities to study for this component of ordinary peasants reaction to the strategies of authority to create the circumstances of the killing by famine. Conclusion. The Kyiv local media contain the information about the huge number of cases related to the different variations of the passive resistance of ordinary peasants during Holodomor of 1932-1933. First of all, it will make it possible to research the amplitude and prosopography of resistance in the Ukrainian villages. The empiric potential of district newspapers substantially complements the information of documental materials. Given the local media contain a lot of concomitant materials regarding the Holodomor it will enable to research the different form of passive resistance of the ordinary peasants on the base of the contextualization. The local media deepen the notion regarding the motives to the passive resistance, connection between the protests of ordinary peasants and existential strategies of the rural upper stratum, reaction of local authority, punishments for peasants. It leads to the investigation of the models of peasants' resistance, which were developed in the various circumstances during the Holodomor of 1932-1933.

опір рядові селяни хлібозаготівельний голодомор районні газети київщина

Постановка проблеми. Опір пересічних селян хлібозаготівлям, безумовно, належить до центральних тем дослідження Голодомору. Ставлення до заходів влади цієї категорії сільського населення, на яку було спрямоване вістря геноциду (представники верхівки мали набагато більше шансів вижити), прямо чи опосередковано зачіпає будь-яку тему, пов'язану зі створенням на селі умов, не сумісних із життям. Відтак розширення джерельної бази дослідження як основоположна передумова для якісної інтерпретації проблеми є важливим дослідницьким завданням. З огляду ж на суттєві втрати документальних джерел (Боряк, 2013; 2020) та цілеспрямоване нищення архівних фондів приковують увагу саме матеріали районних газет. Ідеологічно супроводжуючи курс влади, безпосередньо організовуючи політично-господарські кампанії та відповідаючи за них, накладаючи стягнення, караючи за відхилення від генеральної лінії, транслюючи рішення судово-слідчих органів, районна преса не могла уникнути питання спротиву селян. Адже подібні прояви слід було розвінчати й засудити з метою залякування інших селян. Не дивно, що газети наповненні матеріалами про незбройні форми опору, зрозуміло, що витриманими у потрібному для влади ідеологічному та психологічному обрамленні. Отже, аналіз у цьому контексті інформаційного потенціалу районної преси Київщини є актуальним.

Аналіз джерел та останні дослідження. Місцева преса Київщини не розглядалася під кутом оцінки особливостей відображення в ній селянського опору доби Голодомору. Наявні в історіографії спостереження, присвячені опору стратегіям Голодомору в регіоні, опираються на документи радянських та партійних органів, ДПУ, МТС, судово-слідчих установ, матеріали особового походження тощо, а поодинокі газетні публікації використовуються лише в допоміжному плані (Кульчицький, 2013, с. 379-381; Махорін, 2017, с. 49-73). Це відображає загальну ситуацію з підходами до можливостей преси, притаманну процесу вивчення проблематики селянського спротиву в інших регіонах. За своєрідний індикатор спрощеного ставлення до радянської періодики можна взяти бодай той факт, що у спеціальному аналізі структури джерельної бази дослідження настроїв населення Чернігівщині матеріалам газет взагалі не знайшлося місця (Коваленко, Подкур, 2012, с. 10-27). Лише останнім часом почало досліджуватися відображення селянського опору у районній пресі тієї ж таки Чернігівщини (Костів, 2021, с. 170-171; Лук'янець, 2020, с. 136). Усе це надає спробі оцінити інформативний потенціал районних газет Київщини додаткового значення як можливого стимулятора для обстеження преси інших областей.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей відображення в районних газетах Київщини опору рядових селян хлібозаготівельним планам виступів як форми спротиву селян механізмові організації Голодомору 1932-1933 рр. Київщину взято в тогочасних адміністративно-територіальних межах Київської області, за винятком тих районів, які восени 1932 р. увійшли до утвореної Чернігівської області.

Виклад основного матеріалу. Поява на шпальтах районних газет як Київської області, так і України загалом інформації про пасивний спротив сільських низів була зумовлена тими завданнями, які виконувала в період Голодомору місцева преса. Перетворивши останню не тільки на свій ідеологічний рупор, а й на відповідального за політично-господарські кампанії, влада потурбувалася на рівні обов'язкових до виконання інструкцій про те, щоб у ній під вогнем жорсткої критики опинялися навіть активні форми спротиву з боку селян. У такий спосіб планувалося відвернути від опору інших. Ще в 1930 р. «Коротка інструкція-перелік щодо охорони державних таємниць у пресі для районних органів Головліту» містила недвозначну вказівку: «Публікуючи інформацію про ті чи інші окремі терористичні акти куркульства, слід разом із цим вказувати на ті заходи по радянській та громадській лінії, що проводяться на боротьбу з куркульськими виступами... Окремі дані про вбивства куркулями громадських працівників, селян-колгоспників повинні супроводжуватися класовим поясненням убивства. » (История, 1999, с. 284). А отже газетам принципово дозволялося повідомляти навіть про селянські «теракти», однак супроводивши публікацію ідеологічно витриманим текстом. Відповідно пасивні форми опору отримували шанси на відображення в газетах тим паче.

Утім очікувати в радянській пресі повноти не доводиться за визначенням. В умовах радянського тоталітаризму, загальної цензури за друкованими органами та жорсткого підпорядкування вимогам влади неминучим було суттєве коригування інформації перед тим, як вона потрапляла на газетні сторінки, що не могло не накласти відбиток на інформаційний потенціал. Не зважаючи на реальний стан речей та справжні пропорції суспільних практик, газети мали демонструвати нібито схвалення курсу влади переважною більшістю сільського населення, а протилежні настрої подавати неодмінно як інтриги затятих ворогів соціалізму і СРСР - «куркулів» - або як наслідок елементарної безгосподарності на місцях.

Крім того, існували й прямі обмеження. Нещодавно в Державному архіві Чернігівської області було виявлено укладений у Москві в 1931 р. «Перелік (на мирний час) А) свідчень, які становлять військову таємницю та не підлягають оголошенню з метою охорони військових інтересів СРСР. Б) свідчення, які становлять таємницю та не підлягають оголошенню з метою охорони економіко-політичних інтересів СРСР. Циркуляр суворо забороняв оприлюднювати в газетах «Узагальнені дані за той чи інший проміжок часу, або з того чи іншого району, області, краю, матеріали про куркульську терористичну діяльність (вбивства, побиття радпрацівників, громадських-активістів і т.д., підпали їхніх господарств). Відомості про посилення куркульського терору, про соц. склад терористів і т.п.». Крім того, містилася пряма вказівка, що публікація повідомлень про селянські виступи мусить бути санкціонована Секретно-політичним відділом ОДПУ або Повноважним Представництвом ОДПУ країв і областей (Костів, 2021, с. 86, 170-171).

У підсумку повідомлення про селянські виступи тонуть в районних газетах Київщини серед інформації про ті чи інші форми пасивного опору як рядових селян, так і сільської верхівки. Можна вмотивовано припустити, що в такий бік було спрямоване ручне регулювання негативної для влади складової інформаційного наповнення місцевої преси. Пасивний же опір рядових селян, безумовно, не міг не отримувати підживлення від численних фактів спротиву з боку сільської верхівки, освітян, уповноважених, і навіть партійної, радянської та господарської номенклатури районного масштабу.

Газети Київщини упродовж хлібозаготівельних кампаній 1931-1932 та 1932-1933 рр. методично таврували рядових селян, подаючи в підсумку надзвичайно широку панораму пасивного спротиву. За таких обставин неминучими були обмовки та приговорювання, які підсвічували справжні моторошні цілі непомірного вилучення зерна та їстівних припасів в українському селі, приховані риторикою про боротьбу за виконання хлібозаготівельних планів.

Розпочати варто з відображення реакції рядових селян на хлібозаготівельні плани 1931-1932 та 1932-1933 рр. Жодна з газет не уникнула гострої критики випадків негативного ставлення пересічних колгоспників, а особливо одноосібників, до спущених згори планів. Загальне несприйняття планів районна преса віддзеркалює дуже чітко. Спрямованість публікацій перегукується з розвінчуванням реакції сільської верхівки, що свідчить про суголосність переважних настроїв в різних прошарках селянства. При цьому газети тісно пов'язують спротив планові до наслідків впливу заможних селян. Прикладів можна наводити багато з обох хлібозаготівельних кампаній. Більшість матеріалів, що важливо, персоналізована.

Приміром, богуславська районна газета 19 листопада 1931 р. писала, що в с. Киданівці одноосібник Степан Савенко мав здати за контактом 81 пуд, а здав 8 і агітує проти плану хлібозаготівлі (Віддати до суду Савенка, 1931, с. 1). Тальнівська районна газета 14 грудня повідомляла, що суд за агітацію проти хлібозаготівельного плану призначив різні покарання селянам з с. Павлівки Трохиму Мединському, Юхиму Рябому та Мотрі Чмизі (Дістали по заслузі, 1931, с. 1). А під час хлібозаготівельної кампанії 1932-1933 рр. у цьому ж селі «колгоспники, підпавши під вплив куркулів, намагалися зірвати прийняття плану» (Плян хлібозаготівлі прийняли, 1932 с.1).

Малинська газета восени 1932 р. писала про те, що селянин Петро Мельниченко з Малина підбурював селян: «Ви голови селищної ради не слухайте. Треба ввесь хліб звезти в один тік, обмолотити його, виділити на насіння, і аж тоді, коли залишиться, здати» (Там, де недооцінюють політично- масової роботи, 1932, c. 1). Через два дні у газеті з'явилося повідомлення, що в с. Рудня середняк Каленик Тишкевич агітував селян, що «хліба нам самим треба і його в нас нема». У нього самого виявили лише 20 пудів (Зламати куркульський опір, 1932, с. 1). А в с. Іванків Канівського району, за повідомленням газети, одноосібник Петро Москаленко заявляв: «Я хліб згною. Але державі не дам» (Ворог хлібозаготівлі, 1932, с. 1).

Часто районна преса перемежовує інформацію на перший погляд дрібними деталями. Але насправді саме вони з пронизливою відвертістю сигналізують про те, до якого стану був доведений селянин. Наскільки селяни були налаштовані проти надмірного викачування зерна наочно демонструє наведений у ржищівскій районній газеті нечуваний як на психологію селянина- власника факт: у с. Драчі на полі гнили навіть копи одноосібників (Хліб згноїли в копах, 1931, с. 1). Важко собі уявити, щоб за нормальних умов селянин з діда-прадіда пішов на таке нечуване знищення власноруч вирощеного хліба. Аналогічну ситуацію описує 12 жовтня 1931 р. богуславська газета: у колгоспника Круляківського досі на полі стоїть необмолоченою озимина (Хліб гноять, 1931, с. 1).

Ще одним різновидом спротиву, який відобразився на сторінках районних газет, була відмова селян-одноосібників, доведених до відчаю конфіскацією хліба, сіяти під новий урожай. Такі випадки фіксуються і восени 1932 р., що відбиває типологічну подібність психологічного стану селян в умовах надмірного вилучення збіжжя, примушування до мобілізації коштів, внаслідок чого зникав будь-який сенсу вкладатися в новий сільськогосподарський цикл. У с. Македони Ржищівського району одноосібниця Марія Гаманова так і не засіяла свою ниву (Управа потурає злодіям, 1932, с. 1). А «Колективіст Переяславщини» помістив на своїх шпальтах ухвалу суду, згідно з якою за невиконання плану хлібозаготівлі та сівби Г. П. Лоя було засуджено на три роки та 300 крб. штрафу, а К. М. Остапенка - на два роки та 25 крб. штрафу майном (Боронити колгоспне добро, 1932, с. 1). Корсунська ж «Леніновим шляхом» звичні для газет таврування колгоспів і сільрад за низькі темпи сівби супроводжувала промовистим уточненням, що відставання сталося «внаслідок опортуністичного ставлення до сівби, покликання то на «сухо», то на «мокро», а подекуди «до куркульських теревень про нереальність планів», у селі ж Деренківцях зірвали роботу буксирної бригади по сівбі» (Добити про- типосівні настрої, 1931, с. 1).

Найчастіше в районній пресі міститься інформація про переховування селянами власного хліба упродовж обох хлібозаготівельних кампаній 1931- 1932 та 1932-1933 рр. з метою уникнути його вилучення, що було основним і наймасовішим різновидом пасивного спротиву селян. Газети фіксують величезну кількість випадків з повідомленням деталей. У такий спосіб влада вирішувала низку важливих для неї ідеологічних проблем. По-перше, намагалася продемонструвати, що хліба у селян достатньо для виконання спущеного «згори» хлібозаготівельного плану, а незадовільні темпи хлібозаготівлі викликані лише небажанням конкретних осіб. По-друге, факти виявлення хліба набували значення додаткового пояснення фронтального наступу на заможних селян та використання репресивних методів хлібозаготівлі. По-третє, наведення великої кількості прикладів працювало на відкидання можливих звинувачень у надмірному вилученні збіжжя, провокуванні голоду та створення умов, несумісних із життям.

Проте зворотним результатом виявилося засвічування в районних газетах шкідливої для влади інформації. Передовсім, продемонстрована масовість явища у будь-якому випадку промовляє про не сприйняття загалом селянства стратегій влади у хлібозаготівлі. Водночас дані про кількість вилученого у більшості випадків свідчили про відсутність у селян товарних запасів зерна, а отже й про намір влади відібрати навіть їстівні припаси. Добре відображена на сторінках газет затятість, з якою буксирні бригади шукали й забирали хліб не залишає сумнівів щодо наміру позбавити селян засобів для виживання.

Мабуть найпоказовішим проявом відвертого спротиву селянами надмірному вилученню хліба є фіксація в газетах способів приховування зерна. Під цим кутом районна преса є справжнім компендіумом. На її сторінках вдалося виявити інформацію про понад 20 різновидів: у скрині, на горищі, перемішування з половою, попелом, під купами гною, замуровування в різних частинах хати, закопування в хаті, у вуликах, горщиках, глечиках, жлуктах, дитячих ляльках, під буряками, квасолею, глиною, гноєм, у погребі, у ямах на ріллі, засіяній озиминою, у лісі за кілька кілометрів від села, у соломі, якою була обставлена хата чи клуня.

Ступінь поширення різних практик переховування хліба можна демонструвати на прикладі будь-якої газети. Візьмімо хоча б богуславську «Шлях колгоспника» за 3 січня 1932 р. Газета писала, що буксирні бригади виявили прихований хліб: у с. Яхни у Свирида Довбні (у стіні), у с. Мисаївці - у Михайла Педченка (у ямі), Михайла Івченка (у соломі), Михайла Козицького (у стіні); у с. Дмитерки - в Артема Мороза (2 мішки жита та пшениці у димарі), у Івана Брестового (під картоплею), у Василя Козаченка (11 пудів), Василя Капенка (30 пудів); у с. Медвин у Мотрі Марушевської (у коморі та на печі), М. Прилипка (під вимурованою лежанкою); у с. Вільхівці у Гаврила Лукашенка (у ямі) (За переховування хліба до права,1932, с. 1).

Одним із найпоширеніших елементів пасивного спротиву селян повсюдно були прояви солідарності із заможними селянами на ґрунті переховування збіжжя заможних селян. Кожна з газет фіксує такі випадки, як правило поіменно називаючи і переховувача, і того, хто намагався в такий спосіб врятувати своє зерно від вилучення в рахунок хлібозаготівлі. Індивідуальних прикладів можна наводити дуже багато, що свідчить про наявність поділів у середовищі селянства, у критичний момент спрацьовував механізм взаємодопомоги заради виживання. Для прикладу бодай два випадки з різних частин Київщини: у с. Янківка Рокитянського району у контрактантки Садовської було виявлено 119 кг чужого хліба (Рішуче викриваймо куркульські дії, 1932, с. 1); селянин Кручак з с. Буківки Малинського району допомагав переховувати хліб твердоздавця Венглінського (До права Кручака - куркульського агента, 1932, с. 1).

Важливий прояв пасивного спротиву селян полягав у спробах уникнути особистої участі в роботі буксирних бригад. Ця життєва стратегія вимагала набагато більшої сміливості, ніж переховування хліба, оскільки передбачала публічне засвідчення свого несприйняття репресивних методів хлібозаготівлі. А проте більшість газет фіксують відмови селян брати участь у роботі буксирних бригад, дезертирство з них та імітацію діяльності під час обох, сфокусованих на формуванні механізму Голодомору хлібозаготівельних кампаній (1931-1932 та 1932-1933 рр.). Для прикладу, тальнівська районна повідомляла 1 грудня 1932 р., що в с. Онопріївка «бригадири не мають бригад. Більшість десяткових: Гордієнко, Савченко на вулиці підбирають собі випадкових помічників, які довго й нудно відмовляються від роботи, а коли вже йдуть то залишаються пасивними свідками» (Злам на словах, 1932, с. 2).

А от богуславська газета зазначала, що Фролівська сільрада Богу- славського району відрядила буксирну до с. Саварки, бо тамтешні активісти погано працювали. Троє ж чоловік взагалі втекли з буксирної бригади (Липові активісти з Саварки злякалися куркулів, 1931, с. 1). У с. Розкопанці прибула бригада з с. Дибинці. Вранці два приходьки втікли, ввечері ще два. Залишилось 2 чоловіки (Не буксирники, а боягузи, 1931, с. 1). Аналогічні процеси відбувалися також у буксирній бригаді, яка прибула до с. Мисайлівки: «Попрацювавши в Мисайлівці пару днів, саварська бригада втікла додому, злякавшись труднощів у боротьбі за хліб» (Не буксирники, а п'яниці, 1931, с. 1).

Безумовно лідерство серед матеріалів газет про пасивний спротив селян належить повідомленням про привласнення колгоспного майна. Відповідною інформацією наповнені всі газети, перетворившись на своєрідний збірник селянської розпачливої винахідливості - спершу від безперспективності праці в колгоспі чи на своїй землі, а згодом і від моторошної небезпеки стати жертвою Голодомору. Газети фіксують масові спроби селян забезпечити себе хлібом найрізноманітнішими шляхами відповідно до можливостей тієї чи іншої особи: крадіжки з поля, комори, з-під молотарки, з підвод під час возовиці збіжжя до комори чи зсипного пункту, молотьба з тим, щоб значна частина зерна залишилася в соломі тощо. Крім суто індивідуальних механізмів привласнення, які могли бути реалізовані незалежно від позиції керівництва колгоспів, інша частина цих проявів потребувала бодай мовчазної згоди з боку верхівки: все що, пов'язане зі специфічним обмолотом, змішуванням зерна з половою тощо. А відтак наявність у тому чи іншому колгоспі таких проявів опосередковано свідчить і про прихований спротив сільської верхівки.

Серед розмаїття практик привласнення варто зупинитися на численних прикладах зрізування селянами колосків, оскільки воно є дуже точним індикатором ступеня виголодження на селі станом на літо 1932 і 1933 рр. Уже в липні 1932 р. районні газети фіксують полювання селян за зеленими колосками, що однозначно промовляє про голодування. Крім того, самі масштаби відображеного у газетах явища свідчать про страх селян або викликаний реальним голодуванням навесні 1932 р., або - передчуттям майбутнього голоду. Так, у с. Шапіївка Сквирського району в колгоспі імені Будьонного вивили цілих 25 га зрізаних колосків У Кузьми Чорнодіда знайшли 5 мішків таких колосків (За хижацьке нищення хліба - до права, 1932, с. 1). У с. Медвин Богуславського району в колгоспі «Комунар» не загребли понад 30 га жита, «бо в бригаді мабуть підтримують Колюх Килину, що каже: «Як гарно загребти, то не буде нам колосків де збирати» (Бригада Сарапуки працює незадовільно, 1932, с. 1). Білоцерківська районна тільки в числі за 6 серпня 1932 р. писала про масове зрізання колосків у селах Трушки, Б. Гребля, Фурси (Редакційна стаття, 1932, с. 1.).

Для залякування селян газети масово друкували повідомлення про судові вироки тим, хто зрізав колоски. «Колективіст Переяславщини», наприклад, писав, що в с. Дем'янець Г. Ф. Слюсару дали за це 2 роки ув'язнення та 3 роки позбавлення прав. А Я. В. Плискачу, у якого виявили 3 мішки колосків і який «не припинив свої злочинні дії після зауважень бригадира» отримав 3 роки (Шкідників колгоспного збіжжя покарано, 1932, с. 1).

Висновки. Районні газети містять величезний емпіричний матеріал включно з просопографічним про різні форми спротиву, суттєво розширюючи підстави для поглиблення наукових уявлень про реакцію рядових селян на формування механізму вбивства голодом. Важливо, що специфіка відображення в районній пресі проблематики селянського спротиву створює можливості для виявлення різних пластів прихованої інформації з наступних питань: закономірності поведінкових стратегій рядових селян, загальна атмосфера на селі, стосунки між різними прошарками селян, множинність життєвого вибору: ступінь несприйняття селянами хлібозаготівельних стратегій влади, спрямованих на формування умов несумісних із життям. Порівняння емпірики газет з документальними джерелами, а також з повідомленнями самих газет про суміжні сфери функціонування українського села та про організаційні заходи влад відкриває нові дослідницькі обрії. У першу чергу це стосується дослідження механізму Голодомору, більш об'ємного ніж досі обґрунтування наявності у влади наміру геноциду, проблеми смертності на рівні окремо взятих сіл, долі багатьох конкретних селян.

Список використаних джерел і літератури:

Кульчицький, C. (2013). Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі (Кн.2). Київ: Темпора, 628 с.

Махорін, Г. Л. (2017). Форми опору українського селянства у часи Голодомору 19321933 рр. Житомир: Євенок О. О., 126 с.

Липові активісти з Саварки злякалися куркулів. (1931). Шлях колгоспника (Бо- гуслав), 96 (2 жовтня), 1.

Не буксирники, а боягузи. (1931). Шлях колгоспника (Богуслав), 113 (10 листопада), 1.

Не буксирники, а п'яниці. (1931). Шлях колгоспника (Богуслав), 118 (22 листопада), 1.

Плян хлібозаготівлі прийняли. (1932). За суцільну колективізацію (Тальне), 98 (22 серпня), 1.

Редакційна стаття. (1932). Радянська нива (Біла Церква), 99 (6 серпня), 1.

Рішуче викриваймо куркульські дії. (1932). Колгоспник Рокитянщини (Рокитне), 3 (10 січня), 1.

Там, де недооцінюють політично-масової роботи. (1932). За більшовицькі темпи (Малин), 114 (22 жовтня), 1.

Управа потурає злодіям. (1932). Колективна нива (Ржищів), 94 (11 вересня), 1. Хліб гноять. (1931). Шлях колгоспника (Богуслав), 100 (12 жовтня), 1.

Хліб згноїли в копах. (1931). Колективна нива (Ржищів), 121 (24 жовтня), 1. Шкідників колгоспного збіжжя покарано. (1932). Колективіст Переяславщини (Переяслав), 84 (24 серпня), 1.

Размещено на Allbest.ru