Діяльність українських культурно-освітніх товариств крізь призму публікацій перемишльського тижневика "Український голос" в 1919-1932 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність українських культурно-освітніх товариств крізь призму публікацій перемишльського тижневика "Український голос" в 1919-1932 рр.

Левандовська Людмила - кандидат історичних наук, викладач кафедри суспільних дисциплін Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, м. Хмельницький

Анотація

Мета дослідження - вивчення напрямків діяльності українських культурно-освітніх товариств крізь призму газетних публікацій перемишльського тижневика "Український голос" у 1919-1932 рр. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, всебічності і цілісності, системності, а також на використанні методів - аналізу та синтезу, історико-систематичного, проблемно- хронологічного, просопографічного. Наукова новизна полягає в тому, що вперше було досліджено перемишльський тижневик міжвоєнного періоду "Український голос" як історичне джерело до вивчення процесу діяльності і розвитку філій українських культурно-освітніх товариств у місті Перемишлі в 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. Висновки. У ході дослідження було встановлено: 1) Українською світською газетою, яка найдовше проіснувала в Перемишлі (13 років) був "Український голос". 2) До 1930 р. газета видавалася як "політико-економічний орган Перемиської України", потім вона стала належати ОУН, як "орган націоналістичної думки". 3) Тижневик був заснований професором Д. Греголинським, його наступниками були представники української інтелігенції міста, зокрема адвокати В. Загайкевич і С. Навроцький усі вони були очільниками або членами українських культурно-освітніх товариств Перемишля. За їх редакції газета постійно розміщувала інформацію про українське шкільництво, культурні та освітні заходи. 4) Наприкінці 20-х - на початку 30-хрр. газету почали редагувати члени-засновники ОУН (З. Пеленський, Є. Зиблікевич, В. Юліан). У цей час співпраця тижневика з українськими культурно-освітніми товариствами Перемишля значно ослабла. Варто звернути увагу дослідників на тижневик "Український голос", як на пресовий орган ОУН. 5) Плідна співпраця редакції тижневика "Український голос" і українських культурно-освітніх товариств м. Перемишля позитивно вплинула на їх популяризацію серед українського населення. Незважаючи на руйнівну польську політику, українські товариства, школи і культурні організації не тільки не занепали, але й набули розвитку в міжвоєнний період. Тільки Друга світова війна, а потім встановлення радянського режиму перервали їх діяльність. 6) Перемишльський тижневик "Український голос" сприяв формуванню українського характеру усього Надсяння та усвідомленню українцями регіону себе як самодостатньої нації.

Ключові слова: "Український голос", культурно-освітні товариства, Перемишль, "Просвіта", Українське педагогічне товариство "Рідна школа", "Учительська громада", "Взаїмна поміч українського учительства", Товариство наукових викладів ім. Петра Могили, "Союз українок".

THE ACTIVITIES OF UKRAINIAN CULTURAL AND EDUCATIONAL SOCIETIES THROUGH THE PRISM OF THE PUBLICATIONS OF THE PRZEMYSL WEEKLY "UKRAINIAN VOICE" IN 1919-1932

LEVANDOVSKA Liudmyla - Candidate of Historical Sciences, lecturer of the department of Social Sciences, Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy Khmelnytskyi,

Abstract. The purpose of the research is to study the activities of Ukrainian cultural and educational societies through the prism of newspaper publications of the Przemysl weekly "Ukrainian Voice" in 1919-1932. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, comprehensiveness, and integrity, systematicity, as well as the use of the methods - of analysis and synthesis, historical-systematic, problem-chronological, prosopographic. The scientific novelty lies in the fact that for the first time, the Przemysl interwar weekly "Ukrainian Voice" was investigated as a historical source for studying the process of activity and development of branches of Ukrainian cultural and educational societies in the city of Przemysl in the 20s and early 30s of the 20th century. Conclusions. During the research, the following has been determined: 1) "Ukrainian Voice" was the longest-running Ukrainian secular newspaper in Przemysl (13 years). 2) Until 1930, the newspaper was published as a "political and economic organ of Peremysk Ukraine", then it became part of the OUN as an "organ of nationalist opinion". 3) Professor D. Hreholynskyi founded the weekly, his successors were representatives of the city's Ukrainian intelligentsia, in particular lawyers V. Zahaykevych and S. Navrotskyi, all of whom were heads or members of Ukrainian cultural and educational societies of Przemysl. Under their editorship, the newspaper constantly posted information about Ukrainian schooling, cultural and educational events. 4) In the late 1920s and early 1930s, the newspaper was edited by the founding members of the OUN (Z. Pelenskyi, E. Zyblikevych, V. Yulian). At that time, the cooperation of the weekly with the Ukrainian cultural and educational societies of Przemysl significantly weakened. Researchers should pay attention to the weekly "Ukrainian Voice" as a press organ of the OUN. 5) The fruitful cooperation between the editors of the weekly "Ukrainian Voice" and the Ukrainian cultural and educational societies of Przemysl positively influenced their popularization among the Ukrainian population. Despite the destructive Polish policy, Ukrainian societies, schools, and cultural organizations not only did not decline but also developed in the interwar period. Only the Second World War and then the establishment of the Soviet regime interrupted their activities. 6) The Przemysl weekly "Ukrainian Voice" contributed to the formation of the Ukrainian character of the entire Nadsiannia and the awareness of the Ukrainians of the region as a self-sufficient nation.

Key words: "Ukrainian Voice", cultural and educational societies, Przemysl, "Prosvita", Ukrainian Pedagogical Society "Native School", "Teacher's Community", "Mutual Help of Ukrainian Teachers", Petro Mohyla Society of Scientific Lectures, "Union of Ukrainian Women".

Постановка проблеми. Українська держава сьогодні переживає черговий етап боротьби за незалежність в міжнародно визнаних кордонах 1991 р. Кордони України остаточно формувалися після закінчення Другої світової війни. При розподілі територій не завжди враховувався чинник етнічної приналежності. Багато регіонів країни і сьогодні знаходяться на пограниччі культур. Галичина, Поділля, Волинь - це регіони, які мають глибоку спільну історію України і Польщі. Галицьке місто Перемишль, яке сьогодні є частиною Польської держави, у ХІХ ст. було П'ємонтом українського відродження, а в першій третині ХХ ст. - важливим культурно-освітнім центром Галичини. Через приналежність міста до Республіки Польща, вивчення слідів української історії у ньому серед українських дослідників до цього часу залишається не повним. На особливу увагу заслуговують пресові видання української громади міста, зокрема тижневик "Український голос", який наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. був неофіційним друкованим органом ОУН. Також на шпальтах газети можна віднайти відомості, які стосувалися діяльності українських культурно-освітніх товариств міста. Важливо дослідити використання газетних публікацій, як засобу впливу на українську громаду з метою популяризації серед населення української мови, культури та освіти.

Аналіз джерел та останні дослідження. Основним джерелом дослідження є газета "Український голос", яка видавалася у місті Перемишль в 1919-- 1932 рр. Декілька номерів видання знаходяться в Центральному державному архіві зарубіжної україніки у фонді № 15 (Колекція журналів, газет та бюлетенів, виданих в Україні та за кордоном), значна кількість примірників газети зберігається у бібліотеці при Державному архіві міста Перемишль, найбільша кількість добре збережених екземплярів тижневика знаходиться в університетській бібліотеці Люблінського католицького університету ім. Івана Павла ІІ. Варто відзначити, що сторінки газети сповнені білих плям із написами "сконфісковано". Примірники газети за 1932 р. віднайти не вдалось, що, очевидно, свідчить про наслідки польської політики по відношенню до українців.

За радянських часів досліджень пов'язаних із газетою "Український голос" не було. Тільки після здобуття Україною незалежності почали з'являтися публікації дотичні до нашої проблематики. Однак упродовж півстоліття радянського замовчування не дало очікуваних результатів, так як українська інтелігенція в еміграції працювала над тим аби зберегти і передати відомості про українські часописи в Австро-Угорській імперії та в Другій Речі Посполитій. У книзі виданій у США "Перемишль - західний бастіон України" (1961 р.), міститься стаття Качмара В. і Савчака В. "Громадське і політичне життя в Перемишлі між двома світовими війнами" із підрозділом "Українська преса в Перемишлі". Коротка довідка про тижневик також є у дев'ятому томі "Енциклопедії українознавства" (1980 р.).

24-25 червня 1994 р. у Перемишлі було організовано Науковим товариством імені Т. Шевченка в Польщі з ініціативи земляцтва "Перемищина" (м. Торонто, Канада) міжнародну наукову конференцію. Результатом роботи конференції став збірник "Перемишль і Перемиська земля протягом віків". Всього вдалося організувати три таких конференції. Остання, яка відбулася 11-13 квітня 2002 р. була присвячена українським інституціям міста. У збірнику матеріалів конференції О. Дроздовська опублікувала статтю "Українська преса Перемишля про діяльність українських інституцій (20-30-ті рр. ХХ ст.). Публікація також включає відомості про "Український голос" і його редакторів.

Мета статті: дослідження напрямків діяльності українських культурноосвітніх товариств крізь призму газетних публікацій перемишльського тижневика "Український голос" у 1919-1932 рр.

Виклад основного матеріалу. Українська громада Перемишля у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. складала близько 16% від загальної кількості населення міста. Переважаючу кількість містян становили поляки - 47%, 35% - євреї (Кубійович, 1970, с. 2007). В окреслений період Перемишль входив до складу Другої Речі Посполитої. Складними були політичні та економічні умови у Австро-Угорській імперії, а пізніше у відродженій Польській державі для українців. Але українська громада міста зуміла згуртуватися для боротьби за власну культуру, мову, релігію і школу. Для цього були засновані філії українських культурно-освітніх товариств таких як: "Просвіта", Українське педагогічне товариство "Рідна школа", "Учительська громада", "Взаїмна поміч українського учительства", Товариство наукових викладів ім. Петра Могили, "Союз українок". Також у місті існували благодійні товариства для забезпечення бідних учнів гімназій і шкіл їжею, одягом, гуртожитком для проживання, а саме: "Бурса імені св. о. Николая" (1888-1939 рр.), Товариство ім. св. Кирила (18961914 рр.), "Дешева кухня" (1911-1934 рр.), "Кружок родичів" (1932-1939 рр.).

Важливою складовою українського національного руху була наявність своїх засобів масової інформації. Виходили перші в Галичині щорічні календарі "Перемишлянин" і "Перемишлянка" (1850-1861 рр., 1863-1864 рр.), щомісяця публікувався орган греко-католицької Перемишльської єпархії "Перемиські Епархіяльні Відомості" (1889-1939 рр.), який у 1914 р. було перейменовано на "Вісник Перемиської Епархії", суспільно-політичний двотижневик "Перемиський Вісник" (1909-1914 рр.). (Кубійович, 1966, с. 1994). товариство газетний тижневик

У міжвоєнний період існувало 22 українських періодичних видання. Найвідомішими українській громаді міста і з найчисельнішим тиражом були: "Бескид" (1928-1933 рр., інша назва "Український Бескид" (1933-1939 рр.), "Змаг" (1937-1939 рр.), "Надсянська земля" (1938-1939 рр.), "Наша земля" (1935 р.), "Перемиські Єпархіальні Відомості" (1919-1939 рр.), "Прорив" (1936-1937 рр.).

Після закінчення Першої світової війни професор Української державної чоловічої гімназії в Перемишлі Дмитро Греголинський (1880-1944 рр.) розпочав видавати тижневик "Український голос", як "політико-економічний орган Перемиської України". Газета була заснована на платформі Української трудової партії (Галицької національно-демократичної партії) (Кубійович, 1980, с. 3421).

Із початку 1920 р. протягом короткого періоду часу газету редагував Лев Новак. Із середини 1920 і до жовтня 1922 р. відповідальним редактором був Володимир Загайкевич. Наприкінці 1922 - на початку 1923 р. газету редагували Лаврентій Павловський і Юліан Лісикевич.

Певний період часу на посаді головного редактора був Степан Навроцький - член УНДО і адвокат у Перемишлі, у 1938-1939 рр. Посол (депутат) до Варшавського сейму. Був редактором до жовтня 1928 р.

Наступним редактором тижневика був Осип Сенечко - активний перемишльський діяч, певний час перебував на посаді бухгалтера в Українському Народному Домі. Редагував "Український голос" до 10 листопада 1928 р.

У 1929 р. власник "Українського голосу" проф. Д. Греголинський продав газету Організації Українських Націоналістів. Таким чином тижневик став у Західній Україні напівофіційним друкованим органом ОУН, яка в січні - лютому 1929 р. провела у Відні свій перший конгрес. Редакцію очолив Зенон Пеленський - український політичний діяч, член УВО, член-засновник ОУН, крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях (листопад 1929 - червень 1930 рр.), в'язень польських тюрем, діяч УНДО, член-засновник УГВР. Редагував газету до 10 серпня 1930 р. (Загайкевич, 1961, с. 171).

Цікавим є той факт, що наступним редактором газети, за повідомленням на останній сторінці, був Володимир Зиблікевич. Але за свідченнями В. Качмара і В. Савчака у статті "Громадське і політичне життя в Перемишлі між двома світовими війнами" із підрозділом "Українська преса в Перемишлі", у цей час тижневик редагував Євген Зиблікевич. Зважаючи на те, що він часто використовував псевдоніми, зокрема "К. Порохівський", можливо, і тут ім'я Євген було змінено на Володимир.

Упродовж останніх двох років редакторами "Українського голосу" були: Юліан Васиян, Василь Качмар і Василь Ривак. Ю. Вассиян - політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, доктор філософії (1930 р.). На I конгресі українських націоналістів (1929 р.) він - заступник голови президії конгресу, головою ідеологічної комісії, був обраний до проводу українських націоналістів. В. Качмар - журналіст, церковний діяч, член УВО та ОУН. За політичну діяльність був ув'язнений у польському концтаборі Береза Картузька. Також працював редактором газет "Наш прапор" (Львів, 1936-1939 рр.) і "Краківські вісті" (1939-1940 рр.). Від 1945 на еміграції у Німеччині, а з 1949 р. - у США. Був автором низки статей і брошур на релігійні теми. Про В. Ривака відомостей не багато, окрім того, що він також був членом ОУН, в'язнем концтабору Береза Картузька, за професією - журналіст. Восени 1932 р. польська поліція остаточно припинила появу газети. Тоді спроби видавати легальну націоналістичну газету перенесено тоді до Львова (Загайкевич, 1961, с. 172).

"Український голос", як орган ОУН, є малодослідженим сьогодні, незважаючи на те, що він став у 1930 р. офіційно "органом націоналістичної думки". Його редакторами були члени-засновники ОУН: Зенон Пеленський, Євген Зиблікевич, Вассиян Юліан. Варто зазначити, що Юліана Вассияна на посаді мав замінити інший член-засновник ОУН Осип Бойдуник. Однак у зв'язку із польською політикою пацифікації в Галичині газету було тимчасово закрито.

На шпальтах газети є матеріали про перемишльські філії українських культурно-освітніх товариств: Союз Українок, УПТ "Рідна школа", "Просвіта", "Взаїмна поміч українського вчительства", Товариство імені Петра Могили. А також благодійні товариства: "Дешева кухня", "Бурса ім. св. Миколая".

Чи не найбільше статей, повідомлень, оголошень на сторінках газети опублікував "Союз Українок". Хоча, переважно у перший період існування "Українського голосу". В номері 33 часопису за 28 листопада 1920 р. Голова перемишльської філії "Союз Українок" Стефанія Годованець розмістила матеріал, у рубриці "всячина", про заснування бурси (гуртожитка) для найбідніших дівчат. Далі подається мовою оригіналу: "Вже семий рік ллється кров безвинних, земля наша пересєкла нею глибоко. Найкращі Сини зложили свої буйні голови за неї, за ту святу, кохану землицю, нашу батьківщину. Зложили голови сини, батьки, мужі. Полишали свої семї без опіки, без гроша, свої діти сиротами. Але ні! не сиротами, бо живе український народ, живе його суспільність, яка стане тим дітям матерю і не дасть їм загинути. Вона пригорне їх, виховає, дасть їм освіту. Сеж святий обов'язок її, а українська суспільність цей обов'язок розуміє і сповнить його совісно. Звісно, що оба поли діток - сиріток є дуже бідні, а все ж таки дівчатка бідніщі. Бідніщі тим, що ніжніщі, вразливіші, слабші". Тому то "Союз Українок" заснував бурсу для найбідніших дівчат. До сеї бурси могуть голоситися також дівчата несироти, яких батьки через воєнні події в прикрому положенню і не є в силі посилати своїх діток до школи. Приймається діти до шкіл народних, виділових і семінару.

"Союз Українок" заснував цю бурсу з дуже маленькими фондами, але з великою надією на поміч українського громадянства, "Союз Українок" звертається отже з гарячим проханням до українського священства, учительства, міщанства та селянства о як найскорійші датки так в грошах як і харчах. Найменша лепта приймається з вдячносте. Всі жертволюбні Матері-Українки благаємо: Зжалійтесь над тими найбідніщими і подайте їм помічну руку, щедру руку та поможіть виховати українській суспільности добрих, чесних, здорових жінок-громадянок...". Не маючи своєї держави, український народ, зокрема українські жінки, невпинно продовжували боротьбу за українську школу, мову, культуру. Товариство "Союз Українок" є тому яскравим прикладом (Вже семий рік, с. 4). Вже 13 березня 1921 р. товариство опублікувало в "Українському голосі" імена та прізвища усіх жертводавців на бурсу для бідних дівчат. Також висловлена подяка Українському Інституту для дівчат у Перемишлі за надання приміщення під бурсу.

31 липня 1921 р. "Союз українок" розмістив оголошення про прийом учениць на таких умовах: "5 кг пшеничної муки, 8 кг житньої, 5 кг круп, 2 кг товщу і 50 кг бараболь - місячно. Знижку або увільненнє від оплати можуть отримати лише сироти по батьках, що впали в борбі за Україну". Також в оголошенні вказано, що у бурсі може бути розміщена одна учениця з Наддніпрянської України безкоштовно.

Про активну роботу товариства свідчить публікація в номері 8 за 20 лютого 1921 р.: "В понеділок наше патріотичне жіноцтво з "Союзу Українок" віддало честь пам'яти Лесі Українки. Розписуватись про це не будемо, бо загально відомим є, що до чого наші жінки возьмуться, то все виходить гладко і гарно. Старанний реферат гр. Ціпановської, артистично виголошені декламації гр. Вариводівної і гр. Зуба глибоко подумане закінченнє гр. Тишинської піднесли всіх на дусі. Це саме сказати б і про вокальну часть, як артистичну продукцію гр. Галі Левицької і Ростовської та инчі точки концертової програми. Нема тижня, щоб наші жінки не дали знаку своєї праці. То уладять відчит, то чайний вечер, то патронують на забаві шкільної молоді." (В понеділок, с. 3).

Спеціальної уваги заслуговує співпраця редакції газети "Український голос" і перемишльської філії Українського Педагогічного Товариства "Рідна школа". Питанням українського шкільництва в Перемишлі чи не найбільше клопоталася редколегія у 20-х роках ХХ століття. Неодноразово на сторінках газети можна натрапити на маленьке віконечко із написом "пам'ятайте про "Рідну школу". Однак і великі статті присвячені роботі УПТ були опубліковані в газеті.

Докладну інформацію про українське шкільництво м. Перемишль було опубліковано на перших двох сторінках "Українського голосу" за 21 листопада 1920 р. У статті йдеться про матеріальну допомогу для філії Українського Товариства Педагогічного, яке власним коштом утримувало школу ім. Шашкевича і приватну українську учительську семінарію з правом прилюдності. ".. .Забезпечення тих обох шкіл - це наш найсвятіший обов'язок" - пише автор статті проф. Гамчикевич і звертається із закликом про порятунок українського народу через матеріальну підтримку українських шкіл.

"Школа на Вовчім" - стаття під такою назвою була опублікована проф. Гамчикевичем 11 вересня 1921 р. Вона стосувалася питання закриття польською владою однокласової школи з українською мовою викладання у передмісті Перемишля під назвою Вовче. Автор повідомляє, що члени української загальної Ради, а зокрема доктор В. Левицький, виступили з протестом проти такого рішення. Тому школа продовжила своє існування. В кінці матеріалу Р. Гамчикевич, як голова Перемишльської філії УПТ ".звергається до усіх тямущих Українців перемиського повіту з проханням, щоби на руки відписаного донесли в найкоротшому часі, чи подібні случаї лучились де в повіті, а наколи так, то проситься як найточнійше подати усі потрібні дати. Може дасться в цьому напрямі ще що зробити, о скільки, розуміється, місцеве население нас попре". Таким чином, через "Український голос" УПТ закликало до боротьби проти ополячення українців через насадження польських шкіл у регіоні (Школа на Вовчім, с. 1-2).

17 грудня 1922 р. Роман Гамчикевич на першій сторінці розмістив статтю "Гіркі слова правди", у якій повідомляється про складне матеріальне становище філії УПТ в Перемишлі: "Рідня Школа" в Перемишлі загрожена у свойому єствуванні наслідком браку фондів, більшаючого з місяця на місяць. Тепер лиш з дуже великим трудом дадуться кінці пов'язати з собою, але якщо так далі піде то при невстримніи знижковій тенденції марки найдальше в марті прийдеться зліквідувати ціле підприємство, а школи позамикати, бо не буде чим обігнати найконечнійших видатків". Далі автор статті говорить про те яким чином товариство утримує школу ім. Шашкевича в Перемишлі, закликає до відкриття українських шкіл у кожному селі Перемишльського повіту. Просить громадськість активно долучатися до фінансової допомоги товариству. Окремою частиною досить об'ємної статті є звернення автора до українських священників: "В часах де перед народом щораз виразнійше і грізнійше як марево яке став важке питання: "бути нам, чи не бути", в таких часах нарід має хіба повне і неоспориме право домагатись від священства чогось ще більше, крім сповнювання самих церковних функцій, хоча з другого боку ваги релігійного духа в народі ніхто ані не думає ані не хоче оспорювати. Праця для Церкви не виключає прецінь зусім праці для дочасного добра свого народа" (Гіркі слова правди, с. 1-2).

Зазначені статті проф. Гамчикевич уже писав не як редактор "Українського голосу", а як голова філії УПТ в Перемишлі. В той час газету редагували спочатку Володимир Загайкевич (1921 р), а пізніше Юліан Лісикевич (1922 р.).

Щодо діяльності філії товариства "Просвіта" в Перемишлі, варто зазначити, що інформація у більшій мірі подавалася у формі оголошень, коротких звітів, а найчастіше можна було зустріти повідомлення із іменами людей, які робили матеріальні внески для товариства. У 16 номері "Українського голосу" за 17 квітня 1921 р. у розділі "всячина" була розміщена інформація про загальні збори філії товариства "Просвіта" і товариства "Сільський господар". Збори, а потім популярний концерт, насамперед були присвячені пам'яті Т. Шевченка. Редакцією було звернено увагу на те, що не значна кількість людей вбрали участь у заході, атмосфера була "олов'яною і формальною", хоча концерт зі співами хорів і дитячими декламаціями віршів Т. Шевченка та кінцевим словом доктора В. Загайкевича справили гарне враження.

Варто відзначити, що в період перебування доктора В. Загайкевича на посаді головного редактора "Українського голоса", досить часто в його номерах з'являлися матеріали пов'язані з Перемишльською філією "Просвіти". Пояснюється це тим, що В. Загайкевич у 1909-1914 рр. був головою філії, а після війни, на початку листопада 1919 р. звільнившись з концтабору Домб'є він відновив діяльність філії "Просвіти" у Перемишлі (Кубійович, 1957, с. 707).

На сторінках "Українського голосу" початку 20-х рр. опубліковані маленькі оголошення про загальні збори перемишльської філії товариства "Взаїмна поміч українського учительства", які переважно відбувалися у школі ім. Шашкевича. Оголошення були за підписом голови філії, наприклад Софії Чехович, або просто писали "видділ". За неодноразовими повідомленнями редакції газети, папір коштував недешево, що впливало на ціну за оголошення. Редактори "Українського голосу" в перший період існування газети були так чи інакше пов'язані з українськими інституціями, тому сприяли розміщенню інформації від українських культурно-освітніх товариств.

Також розміщені невеликі повідомлення на шпальтах газети "Український глос", які стосувалися діяльності Товариства ім. П. Могили. Зокрема, йдеться про бібліотеку товариства, а саме про оплату за користування послугами бібліотеки для членів товариства та інших представників української громади. Цікаво, що книги бібліотеки були українською, польською, німецькою, французькою та іншими мовами. Вказувалося, що бібліотека знаходиться в будинку "Міщанської каси" (Бібліотека, с. 4).

Зауважимо, що на шпальтах газети неодноразово публікувалися повідомлення про українські організації, які були безпосередньо засновані з метою забезпечення житлом і харчуванням бідної українській молоді, яка навчалася в українських освітніх закладах міста. Йдеться про товариство "Дешева кухня" і бурса "Святого о. Николая". Інколи зустрічаються рядки текстів зі словами вдячності за матеріальну допомогу для товариств, наприклад: "Товариство "Дешева Кухня" в Перемишлі складає отсим сердечну подяку

Вп. Добродіеви, який не бажає собі оголошеннє свойого Імени. за щедрий дар 10 доларів і 10.000 мп. на закупно реальности для Бурси Товариства. Най Бог сторицею нагородить!". Таким чином через газету товариство повідомляло усій українській громаді про благодійників, які дбали про українську шкільну молодь (Товариство "Дешева кухня" в Перемишлі, с. 3).

Неодноразово на сторінках газети з'являлися повідомлення про лекції відомих тогочасних представників інтелігенції. Зокрема, про виступ ідеологині жіночого руху у Західній Україні, голови центральної управи "Союзу Українок", редакторки часопису "Жіночий вісник", двотижневика "Жінка" Мілени Лисяк-Рудницької, на тему "Завдання української жінки".

Також варто відзначити, що до Перемишля із лекціями неодноразово приїздив ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету Іван Огієнко. У розділі "всячина" був розміщений відгук: "Минулої неділі перемиське громадянство пережило гарні хвилі на викладі ректора Кам'янецького університету проф. Огієнка. Тема викладу була: "Вплив української культури на Московську". Шановний професор упродовж двох годин оглянув всі галузи науки і штуки, виказуючи цей вплив та попираючи поодинокі твердження фактами. Слухачі як зачаровані слухали цеї повчаючої лекції, виголошеної по ораторські і найчистішою українською мовою. Радимо, щоб і инші наші міста звернулись до шановного професора з просьбою, щоби приїхав до них з тим самим викладом". Подія відбулася у листопаді 1921 р. А вже наступного року проф. Огієнко приїхав знову із лекцією на тему "З історії Української мови". Тоді ж у газеті було повідомлено, що проф. Огієнко переслав на руки редакції "Українського Голосу" звіт зі стану збірки на фонд "Брат братови". До 20 квітня було зібрано загалом квоту 742.888 м. 50 фенігів. (Професор Огієнко, с. 3).

Висновки

У ході дослідження ми дійшли таких висновків: 1) Українською світською газетою, яка найдовше проіснувала в Перемишлі (13 років) був "Український голос". 2) До 1930 р. газета видавалася як "політико-економічний орган Перемиської України", потім вона стала належати ОУН, як "орган націоналістичної думки". 3) Тижневик був заснований проф. Греголинським, його наступниками були представники української інтелігенції міста, зокрема адвокати В. Загайкевич і С. Навроцький усі вони були очільниками або членами українських культурно-освітніх товариств Перемишля. За їх редакції газета постійно розміщувала інформацію про українське шкільництво, культурні та освітні заходи. 4) Наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. газету почали редагувати члени-засновники ОУН (З. Пеленський, Є. Зиблікевич, В. Юліан). В цей час співпраця тижневика з українськими культурно-освітніми товариствами Перемишля значно ослабла. Варто звернути увагу дослідників на тижневик "Український голос", як на друкований орган ОУН. 5) Плідна співпраця редакції тижневика "Український голос" і українських культурно-освітніх товариств м. Перемишля позитивно вплинула на їх популяризацію серед українського населення. Незважаючи на руйнівну польську політику, українські товариства, школи і культурні організації не тільки не занепали, але й набули розвитку в міжвоєнний період. Тільки Друга світова війна, а потім встановлення радянського режиму змогло перервати їх діяльність. 6) Перемишльський тижневик "Український голос" сприяв формуванню українського характеру усього Надсяння та усвідомленню українцями регіону себе як самодостатньої нації.

Список використаних джерел і літератури