Священики села Кулажинці другої половини XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра культурології

Полтавського національного педагогічного університету

імені В.Г. Короленка

Священики села Кулажинці другої половини XVIII ст.

Дмитренко Віталій - кандидат історичних наук, доцент

Анотація

Мета дослідження - проаналізувати демографічні аспекти життєдіяльності парафіяльних священиків села Кулажинці XVIII ст. Методологія дослідження базована на антропологічному підході з використанням історико-генетичного, історико-порівняльного та квантитативних методів. Наукова новизна полягає в тому, що парохи, які трудилися в селі Кулажинці у XVIII ст., вперше стали об'єктом аналізу, покликаного з'ясувати основні характеристики їхньої життєдіяльності. Висновки. Упродовж XVIII ст. священиками миколаївської церкви в селі Кулажинці були Кирило Анісимов і Михайло Вербовський. У віданні священиків перебувало від 354 до 828 вірян, тобто, у середньому на одного душпастиря приходилося 635 осіб. Із кінця 60-х років штатний розпис парафії відповідав офіційним вимогам комплектації церковного кліру приходської церкви і складався з ієрея, диякона, псаломщика та паламаря. Священики хіротоновані на парафію після 26 років, очевидно ближче до тридцятирічного віку, що відповідає встановленим канонічним нормам. Ієреї прожили понад 66 років, отже, досягнули рубежу старості, що маркується в ранньомодерному соціумі шістдесятирічним віком. Михайло Вербовський доводився зятем Кирилу Анісимову, що було типовим явищем у Пирятинській протопопії того часу. Структура родини отця Кирила була нуклеарною, а отця Михайла - розширеною, адже в ній мешкали неодружені діти покійного Кирила. Середня населеність священицької сім'ї в Кулажинцях становила 8,8 особи. Цей показник вищий за середню населеність ієрейських сімей протопопії. В родинах переважали жінки. Дітей було вдвічі більше за дорослих. Уперше отець Михайло став батьком у 26 років, а остання дитина народилася, коли йому було 41. Загалом, у його родині було 8 дітей, які з'являлися на світ раз на два роки.

Ключові слова: ієрей, історична демографія, парафія, Пирятинська протопопія, ранньомодерний час, сповідний розпис.

PRIESTS OF KULAZHYNTSI VILLAGE OF THE SECOND HALF OF THE 18th CENTURY

Dmytrenko Vitalii - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Cultural Studies Department, Poltava V.G. Korolenko National Pedagogical University, Poltava

Abstract

The purpose of the research is to analyze the demographic aspects of the life of the parish priests of the village of Kulazhyntsi in the 18th century. The research methodology is based on an anthropological approach with using historical-genetic, historical-comparative and quantitative methods. The scientific novelty is that for the first time the parish priests of the village of Kulazhyntsi in the 18th century became the object of an analysis aimed to find out the main demographic characteristics of their life activities. Conclusions. During the 18th century Kyrylo Anisimov and Mykhayilo Verbovskyi were priests of St. Michael's Church in the village of Kulazhyntsi. There were from 354 to 828 believers in the priesthood. So, on average, there were 635 people per pastor. From the end of the 1760s, the regular staff list of the parish met the official requirements for the clergy of the parish church and included a priest, a deacon, a psalmist and a sexton. Priests were ordained to the parish after the age of 26, apparently closer to the age of thirty, which corresponds to the established canonical norms. The priests lived for more than 66years, therefore, they reached the milestone of old age, which is marked in early modern society as sixty years of age. Mykhaylo Verbovsky happened to be the son-in-law of Kyrylo Anisimov, which was a typical phenomenon in the Pyriatyn protopopy of that time. Reverend Kyrylos family structure was nuclear, and rev. Mykhaylo's one was extended, because unmarried children of the deceased Kyrylo lived in it. The average size of a priest's family in Kulazhyntsi was 8.8 people. This indicator is higher than the average population of priestly families of the protopopy. The families were dominated by women. There were twice as many children as adults. Father Mykhaylo first became a father at the age of 26, and the last child was born when he was 41. In total, there were 8 children in his family, who were born once every two years.

Key words: priest, historical demography, parish, Pyriatyn protopopy, early modern period, confessional lists.

Вступ

демографічний життєдіяльність парафіяльний священик

Постановка проблеми. Аналіз демографічних процесів важливий для розуміння функціонування будь-якого соціуму в тому числі й українського суспільства ранньомодерного часу. Попри інтерес до історико-демографічних студій, що його спостерігаємо в останні десятиліття, зауважимо - далеко не всі соціальні групи вивчено рівномірно. Однією з таких малодосліджених спільнот є парафіяльне духовенство Київської митрополії. На нашу думку, створення узагальнюючих праць буде можливим лише за умов аналізу демографічних процесів на рівні окремих спільнот і регіонів. Отже, інтерес до демографічних характеристик ієреїв на рівні окремих парафій закономірний.

Аналіз джерел та останні дослідження. Основними джерелами дослідження стали обліково-статистичні документи, представлені сповідними розписами 1758, 1765, 1768, 1772, 1775, 1782, 1793 років, а також відомостями про кількість церков та церковнослужителів 1785, 1788 і 1797 років. Вони містять інформацію, що дозволяє простежити демографічні показники і проаналізувати структуру ієрейських родин (Дмитренко, 2016, с. 109-152). Означені документи зберігаються у 801 фонді Державного архіву Полтавської області. Серед останніх досліджень, пов'язаних із заявленою темою, відзначимо роботи Юрія Волошина (Волошин, 2016), Наталії Лобко (Лобко, 2020), Олександра Сакала (Сакало, 2008), Максима Яременка (Яременко, 2017).

Мета статті - проаналізувати демографічні аспекти життєдіяльності парафіяльних священиків села Кулажинці XVIII ст.

Виклад основного матеріалу

Село Кулажинці розташоване на лівому березі річки Гнила Оржиця. На сьогодні воно належить до складу Гребінківської міської громади Лубенського району Полтавської області. За даними Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 рр., Кулажинці відносилися до складу першої Пирятинської сотні Лубенського полку (Кулажинці, 2023). В селі діяла церква Святителя та Чудотворця Миколая, священики якої впродовж досліджуваного періоду перебували під орудою Пирятинського протопопа.

Зазначимо, що протопопії - це церковно-адміністративні округи, на котрі поділялася Київська митрополія/єпархія у XVIII ст. Очолював протопопію протоієрей, який призначався митрополитом. Розміри протопопій, як і їхня кількість, змінювалися внаслідок адміністративних реорганізацій. Зокрема, станом на 1768 р. Київська митрополія поділялася на 23 протопопії, серед яких й Пирятинська. Впродовж усього досліджуваного періоду вона перебувала під рукою київських Владик. У 1770 р., до її складу входило 65 церков і вона була однією з найбільших у Київській митрополії (Прокоп'юк 2012, с. 19, 152).

Коли була збудована церква та хто був у ній першим ієреєм з'ясувати не вдалося. Проте, за даними відомості про присягу імператриці Єлизаветі Петрівні козаків та духовенства Лубенського полку 1741 р., душпастирсь- кі обов'язки там виконував Кирило Анісимов (ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 8230). Остання згадка про нього зафіксована в сповідному розписі 1758 р. (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 14, арк. 1). Його наступник, Михайло Вербовський, значиться попом у сповідному розписі 1765 р. (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 64, арк. 1). Він залишався ним до кінця XVIII століття, зокрема, віднаходимо його в списку парафіяльних ієреїв протопопії 1797 року (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 1303, арк. 2). Таким чином, упродовж досліджуваного періоду душпастирські обов'язки в миколаївській парафії виконувало два панотця.

Станом на 1758 р. парафія нараховувала 354 особи. Отож виконувати «професійні» обов'язки попу Кирилу допомагав лише дячок (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 14, арк. 14). Ситуація змінилася через десять років. У сповідному розписі 1768 р. до приходу записано вже 828 осіб, а церковний клір, окрім отця Михайла, включав диякона, псаломщика та паламаря (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 212, арк. 1). Таким кількісний склад причету залишався й надалі попри те, що кількість прихожан змінювалася. Зокрема, в 1775 р. їх було 722 особи (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 419, арк. 14).

Таким чином, середня населеність миколаївської парафії впродовж другої половини XVIII ст., складала 635 осіб. Відзначимо, що за нашими підрахунками по десяти інших приходах протопопії один священик уділяв «духовні хліби» 586 вірянам (Дмитренко, 2011, с. 140). Тож отримані результати трохи вищі середньостатистичних по протопопії. Вони ж суголосні підрахункам Петра Знаменського, який вважав, що у XVIII ст. в парафії мешкало близько 600-800 осіб (Знаменский, 1873, с. 688). Виходячи із викладеного вище констатуємо: з кінця 60-х рр. штатний розпис парафії відповідав офіційним вимогам комплектації церковного кліру приходської церкви, а співвідношення панотців і пастви не перевищувало середні показники по Київській митрополії.

На жаль, жодного документу, що дозволив би встановити рік рукопокладення священиків на парафію віднайти не вдалося. Тож визначити скільки років було панотцям на момент хіротонування можемо лише гіпотетично. В сповідному розписі 1758 р. зазначено, що попу Кирилу - 65 років (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 14, арк. 1). Таким чином, станом на 1741 р., коли у відомості про присягу він значиться ієреєм, йому було 48 років. Водночас, у згаданому розписі найстаршою серед дітей ієрея записана двадцяти чотирьох літня Марфа. Якщо припустити, що це первісток, то на момент її народження батьку виповнився 41 рік. Отже, побрався він не пізніше 40 років. Такі дані суттєво розходяться з середнім першошлюбним віком чоловіків Гетьманщини. Вважається, що він становив 23-28 років (Волошин, 2016, с. 165-166). Отже, Кирило швидше за все одружився раніше, старші ж діти виросли і жили окремо, чи померли маленькими, тому й незаписані до сповідного розпису. В будь-якому випадку шлюб передував поставленню священика на парафію відповідно до 6 Правила Трулльського собору (Книга правил святих апостолів, 2023). Тож ієреєм Кирило Анісімов міг стати й раніше за 40 років.

Михайлу Вербовському у 1765 р. виповнився 31 рік, а його старшій дитині було 5 років (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 64, арк. 1). Застосувавши розрахунки, аналогічні викладеним вище, вважаємо, що пошлюбився він у 25 років. Отже, панотцем його поставили у віці 26-30 років. Таким чином, обидва священики розпочали душпастирську діяльність після 26 років, очевидно ближче до тридцятирічного віку, що відповідає канонічним нормам встановленим Трулльським собором (Книга правил святих апостолів, 2023). Такі підрахунки суголосні нашим спостереженням по інших парафіях, згідно з якими більшість ієреїв протопопії стали священиками у віковому діапазоні 30-35-ти років (Дмитренко, 2018, с. 13).

Відсутність метричних книг по парафії ускладнює з'ясування питання тривалості життя священиків. Отже, встановимо її, спираючись на дані сповідних розписів. Як зазначали вище, у 1758 р. Кирилу Анісимову виповнилося 65 років. У розписі 1765 року він уже не згаданий. Тож вочевидь, священик помер між 1759 і 1764 роками, тобто у віці 66-71 року. Його наступнику Михайлу Вербовському, згідно з відомістю 1797 р., виповнилося 65 років і він продовжував трудитися на парафії (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 1303, арк. 2). Таким чином він теж прожив більше 66 років. Отже, обидва священики досягли шістдесяти п'ятирічного віку. За нашими підрахунками, біля 54% ієреїв протопопії перетнули віковий рубіж у 60 років. Саме ним маркується початок старості у ранньомодерному соціумі Гетьманщини (Дмитренко, 2018, с. 12).

Важливим при аналізові демографічних покажчиків є питання родинних зв'язків ієреїв. У сповідних розписах дружиною отця Михайла значиться дочка священика - Марфа Кирилівна (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 64, арк. 1). Тож Михайло Васильович був зятем Кирила Анісимова. Зауважимо, що впродовж усього XVIII ст. церковна влада намагалася боротися зі «спадковістю» на парафіях. Зокрема, Рафаїл (Заборовський) в указі від 2 червня 1732 р. наголошував, що священикам заборонено висловлювати свою волю щодо наступника в тестаментах, адже парафія - не власність пароха. Призначення має залежати виключно від волі єпископа та здібностей претендента (Киевский митрополит Рафаил Заборовский, 1889, с. 402-403). Втім наявність «ієреїв-синів» чи «ієреїв-зятів» типова для Київської митрополії цього часу.

За нашими спостереженнями, при зміні священика в Пирятинській протопопії у 78% наступники були родичами попередників, а у 55% з них - це були саме зяті (Дмитренко, 2010, с. 305-309). Від такого союзу вигравали обидві сторони. Немісцевий номінант здобував підтримку рідні попередника, що сприяло його входженню в місцевий соціум і зменшувало ймовірність виникнення конфліктних ситуацій. Попередник і його рідня, зберігали свій вплив на парафію, забезпечували неосвіченим чи малоосвіченим своїм членам місця церковнослужителів, й у підсумку продовжували отримувати частину прибутку та користуватися «церковним» ґрунтом. Отже, ситуація з родичанням отця Михайла з отцем Кирилом типова.

При аналізі структури сімей ієреїв скористаємося модернізованою класифікацією британського дослідника Пітера Ласлетта. Вона передбачає виділення трьох основних типів сім'ї: проста (нуклеарна) - складається з одної шлюбної пари з дітьми або без них; розширена - з шлюбної пари та неодружених чи овдовілих родичів; складна (мультифокальна) об'єднує декілька простих сімей (Ласлетт, 1979, с. 132-157). Під сім'єю розуміємо осіб, які проживають разом, об'єднані кровною спорідненістю та спільною життєдіяльністю (ведення господарства, виховання дітей, сукупний бюджет тощо).

Отож, у 1758 р. родина Кирила Анісимова складалася з нього, його дружини Анастасії, сина Павла та двох дочок Марфи і Пелагеї (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 14, арк. 1). Тож перед нами типова нуклеарна сім'я, що включає подружжя та трьох дітей. Відзначимо, що діти були вже дорослими, адже Марфі на той час було 24, а Павлу - 17 років. Однак, оскільки вони не пошлюблені, то за усталеною практикою записані в розпис як діти ієрея.

Родина Михайла Вербовського за розписом 1765 р. включала: панотця, паніматку, трьох їхніх дочок та дітей померлого священика - Павла й Пелагею (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 64, арк. 1). Таким чином, проста родина перетворилася на розширену. Такою вона залишиться й надалі. Лише в 1775 р. Павло, одружившись, перейде на «власні хліби», а от неодружена двадцятисемирічна Пелагея залишиться проживати в родині отця Михайла.

Такі трансформації пояснюємо описаною вище практикою родичання новоприбулого пароха з сім'єю попередника. Після смерті «старого» священика його вдова та малолітні діти як правило залишалися мешкати в родині зятя, автоматично перетворюючи її на розширену чи складну. Згодом, літні члени такої родини помирали, а молодші, підрісши, одружувалися та йшли із родини. Отже, вона знову мала шанс повернутися зі складної в розширену чи навіть просту. Подібні трансформації спостерігаємо й у інших парафіях Пирятинської протопопії, що дозволяє говорити про закономірність описаних вище процесів (Дмитренко, 2009, с. 202-207).

Аналіз кількісного складу священицьких родин засвідчив, що у 1758 р. вони нараховували 5, у 1765 - 7, у 1768 - 10, у 1776 та у 1782 - 11 осіб відповідно. Тож середня населеність священицької сім'ї в Кулажинцях становила 8,8 особи. Цей показник вищий за середню населеність ієрейських сімей протопопії у 60-х рр. XVIII ст., що складала 5,2 особи (Дмитренко, 2016, с. 7).

Дослідження статевого складу показало таке співвідношення чоловіків і жінок: 1758 рік - 2 до 3, 1765 - 2 до 5, 1768 - 3 до 6, 1776 і 1782 роки - 5 до 6 осіб. Отже, помічаємо перевагу осіб жіночої статі в сім'ях кулажинських священиків. Такі цифри розходяться з показниками, отриманими по інших ієрейських родинах протопопії, в яких переважають мужчини (Дмитренко, 2016, с. 7).

Розгляд вікового складу продемонстрував подвійну перевагу дітей у сім'ях панотців. У середньому на 3 дорослих членів родини приходилося 6 дітей. Такі цифри узгоджуються з результатами, отриманими іншими дослідниками, та свідчать про демографічну молодість, притаманну родинам ієреїв досліджуваної парафії (Сердюк, 2018, с. 103-112).

Зазначені у сповідних розписах діти уможливлюють аналіз репродуктивної поведінки парохів. Репродукційна функція родини у XVIII ст. відповідала режимові природної плідності, тож кількість дітей залежала виключно від потенції подружжя. Так, у Михайла Вербовського перша дитина народилася 1760 р., коли йому виповнилося 26 років. Наступні діти з'явилися коли батькові виповнилося 28, 30, 32, 33, 36, 38 та 41 рік відповідно (Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 528. арк. 58-69). Тож, оскільки подружжя було однолітками, перша дитина народилася, коли батькам було 26, а остання в 41 рік. У цілому така репродуктивна поведінка типова для населення Гетьманщини XVIII ст. Її специфіка полягає в тому, що вочевидь, жодна дитина не померла при пологах чи в перший рік життя.

Висновки

Упродовж XVIII ст. священиками миколаївської церкви у селі Кулажинці були Кирило Анісимов і Михайло Вербовський. У віданні священиків перебувало від 354 до 828 вірян. Отож у середньому на одного душпастиря приходилося 635 осіб. Із кінця 60-х рр.. штатний розпис парафії відповідав офіційним вимогам комплектації церковного кліру приходської церкви і складався з ієрея, диякона, псаломщика та паламаря. Священики були хіротоновані на парафію після 26 років, очевидно ближче до тридцятирічного віку, що відповідає встановленим канонічним нормам. Ієреї прожили понад 66 років, отже досягнули рубежу старості, що маркується в ранньомодерному соціумі шістдесятирічним віком. Михайло Вербовський доводився зятем Кирилу Анісимову, що було типовим явищем у Пирятинській протопопії того часу. Структура родини отця Кирила була нуклеарною а отця Михайла - розширеною, адже в ній мешкали неодружені діти покійного Кирила. Середня населеність священицької сім'ї в Кулажинцях становила 8,8 особи. Цей показник вищий за середню населеність ієрейських сімей протопопії. В родинах переважали жінки. Дітей було вдвічі більше за дорослих. Уперше отець Михайло став батьком у 26 років, а остання дитина народилася, коли йому було 41. Загалом, у його родині було 8 дітей, які з'являлися на світ раз на два роки.

Список використаних джерел і літератури

Волошин, Ю. (2016). Козаки і посполиті: міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. Київ: К.І.С., 356 с.

Державний архів Полтавської області.

Д. В. (1889. Киевский митрополит Рафаил Заборовский и его меры к исправлению духовенства. Киевская старина, 3, 397-423.

Дмитренко, В. (2016). Матеріали церковного обліку населення Київської та Пере- яславсько-Бориспільської єпархій як джерело вивчення соціуму Гетьманщини XVIII століття. Полтава: Сімон, 198 с.

Дмитренко, В. (2016). Сім'ї парафіяльних священиків Пирятинської протопопії Київської єпархії у 60-х роках XVIII століття: історико-демографічний аналіз. Емінак, (3), 5-9.

Дмитренко, В. (2018). Вікові характеристики парафіяльних ієреїв Пирятинської протопопії 60-70-х років XVIII століття. Емінак, (1(21)), 10-14.

Дмитренко, В. А. (2009). Сім'ї парафіяльного духовенства другої половини XVIII століття - спроба історико-демографічного аналізу за матеріалами сповідних розписів Пирятинської протопопії Київської єпархії. Краєзнавство, (3-4), 202-207.

Дмитренко, В. А. (2010). Процес наслідування парафій у середовищі парафіяльного духовенства Гетьманщини другої половини XVIII століття: спроба аналізу на основі матеріалів сповідних розписів Пирятинської протопопії Київської єпархії. Історія релігії в Україні. Науковий щорічник (Кн.2). Львів: Логос, 305-309.

Дмитренко, В. А. (2011). Парафіяльне духовенство Пирятинської та Баришівсь- кої протопопій на середину XVIII століття: спроба порівняльного історико-демогра- фічного аналізу за матеріалами сповідних розписів. Краєзнавство, (1), 139-143.

Знаменский, П. (1873). Приходское духовенство в России со времен реформы Петра. Казань, 851 с.

Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. URL: https://parafia.org.ua/biblioteka/ (дата звернення: 14.04.2023).

Кулажинці (Лубенський район). URL: https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення: 12.04.2023).

Ласлетт, П. (1979). Семья и домохозяйство: исторический подход. Брачность, рождаемость, семья за три века. Москва: Статистика, 132-157.

Лобко, Н. В. (2020). Використання клірових відомостей церков при реконструкції родоводів духовенства. Сумська старовина, (XLVII), 20-28.

Прокоп'юк, О. (2012). Київська митрополія: топографія посвят. Реконструкція реєстру храмів за відомостями про церковнослужителів (1780-1783 рр.): наук.-довідк. вид. Київ: ДП НВЦ «Пріоритети», 208 с.

Сакало, О. (2008). Домогосподарство сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст.: деякі історико-демографічні аспекти (на прикладі села Ведмеже Роменської сотні Лубенського полку). Краєзнавство, (1-4), 168-174.

Сердюк, І. (2018). Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст. Київ: К.І.С, 456 с.

Центральний державний історичний архів України у м. Київ (ЦДІАК України).

Яременко, М. (2017). Києво-Подольська святовасильківська парафія у першій половині XVIII ст. Науковий вісник Національного музею історії України, (2), 232-239.

References

Voloshyn, Yu. (2016). Kozaky i pospolyti: mis'ka spil'nota Poltavy druhoyi polovyny XVIII st. [Cossacks and commoners: the urban community of Poltava in the second half of the 18th century]. Kyiv: K.I.S., 356 s. [in Ukrainian].

Derzhavnyy arkhiv Poltavs'koyi oblasti [State Archive of Poltava Region]. [in Ukrainian].

D. V. (1889). Kyevskyy mytropolyt Rafayl Zaborovskyy y eho mery k yspravlenyyu dukhovenstva [Metropolitan of Kyiv Rafail Zaborovsky and his measures to correct the clergy]. Kyevskaya staryna, 3, 397-423. [in Russian].

Dmytrenko, V. (2016). Materialy tserkovnoho obliku naselennya Kyyivs'koyi ta Pere- yaslavs'ko-Boryspil's'koyi yeparkhiy yak dzherelo vyvchennya sotsiumu Het'manshchyny XVIII stolittya [Materials of church records of the population of the Kyiv and Pereyaslav- Boryspil dioceses as a source for studying the society of the Hetmanate of the 18th century]. Poltava: Simon, 198 s. [in Ukrainian].

Dmytrenko, V. (2016). Sim"yi parafiyal'nykh svyashchenykiv Pyryatyns'koyi protopopiyi Kyyivs'koyi yeparkhiyi u 60-kh rokakh XVIII stolittya: istoryko-demohrafichnyy analiz [Families of parish priests of the Pyryatyn Protopopia of the Kyiv Diocese in the 1860s: historical and demographic analysis]. Eminak, (3), 5-9. [in Ukrainian].

Dmytrenko, V. (2018). Vikovi kharakterystyky parafiyal'nykh iyereyiv Pyryatyns'koyi protopopiyi 60-70-kh rokiv XVIII stolittya [Age characteristics of parish priests of the Pyryatyn Protopopia in the 60s-70s of the 18th century]. Eminak, (1(21)), 10-14. [in Ukrainian].

Dmytrenko, V. A. (2009). Sim'yi parafiyal'noho dukhovenstva druhoyi polovyny XVIII stolittya - sproba istoryko-demohrafichnoho analizu za materialamy spovidnykh rozpysiv Pyryatyns'koyi protopopiyi Kyivs'koyi yeparkhiyi [Families of the parish clergy of the second half of the 18 th century - an attempt at historical-demographic analysis based on the materials of the confessional paintings of the Pyryatyn Protopopia of the Kyiv Diocese]. Krayeznavstvo,(3-4), 202-207. [in Ukrainian].

Dmytrenko, V. A. (2010). Protses nasliduvannya parafiy u seredovyshchi parafiyal'noho dukhovenstva Het'manshchyny druhoyi polovyny XVIII stolittya: sproba analizu na osnovi materialiv spovidnykh rozpysiv Pyryatyns'koyi protopopiyi Kyyivs'koyi yeparkhiyi [The process of imitating parishes among the parish clergy of the Hetmanate of the second half of the 18 th century: an attempt at analysis based on the materials of the confessional registers of the Pyryatyn Protopopia of the Kyiv Diocese]. Istoriya relihiyi v Ukrayini. Naukovyy shchorichnyk (Vol. 2). L'viv: Lohos, 305-309. [in Ukrainian].

Dmytrenko, V. A. (2011). Parafiyal'ne dukhovenstvo Pyryatyns'koyi ta Baryshivs'koyi protopopiy na seredynu XVIII stolittya: sproba porivnyal'noho istoryko-demohrafichnoho analizu za materialamy spovidnykh rozpysiv [Parish clergy of the Pyryatyn and Baryshiv protopopias in the middle of the 18th century: an attempt at a comparative historical-demographic analysis based on the materials of confessional registers]. Krayeznavstvo, (1), 139-143. [in Ukrainian].

Znamenskyy, P. (1873). Prykhodskoe dukhovenstvo v Rossyy so vremen reformy Petra [Parish Clergy in Russia since the Reformation of Peter]. Kazan', 851 s. [in Russian].

Knyha pravyl svyatykh apostoliv, Vselens'kykh i Pomisnykh soboriv, i svyatykh ottsiv [The book of rules of the holy apostles, Ecumenical and Local Councils, and holy fathers]. Retrieved from https://parafia.org.ua/biblioteka/ [in Ukrainian].

Kulazhyntsi (Lubens'kyy rayon) [Kulazhyntsi (Lubensky district)]. Retrieved from https://uk.wikipedia.org/wiki [in Ukrainian].

Laslett, P. (1979). Sem'ya y domokhozyaystvo: ystorycheskyy podkhod. Brachnost', rozhdaemost', sem'ya za try veka [Family and Household: A Historical Approach. Marriage, fertility, family in three centuries.]. Moskva: Statystyka, 132-157. [in Russian].

Lobko, N. V. (2020). Vykorystannya klirovykh vidomostey tserkov pry rekonstruktsiyi rodovodiv dukhovenstva [Use of clerical information of churches in the reconstruction of clergy genealogies]. Sums'ka starovyna, (XLVII), 20-28.

Prokop"yuk, O. (2012). Kyyivs'ka mytropoliya: topohrafiya posvyat. Rekonstruktsiya reyestru khramiv za vidomostyamy pro tserkovnosluzhyteliv (1780-1783 rr.) [Kyiv Metropolis: topography of dedications. Reconstruction of the register of churches based on information about church officials (1780-1783)]: nauk.-dovidk. vyd. Kyiv: DP NVTS «Priorytety», 208 s. [in Ukrainian].

Sakalo, O. (2008). Domohospodarstvo sil's'koho naselennya Het'manshchyny druhoyi polovyny XVIII st.: deyaki istoryko-demohrafichni aspekty (na prykladi sela Vedmezhe Romens'koyi sotni Lubens'koho polku) [Household of the rural population of the Hetman region in the second half of the 18th century: some historical and demographic aspects (on the example of the village of Vedmezhe of the Roman hundred of the Lubensky regiment)]. Krayeznavstvo, (1-4), 168-174. [in Ukrainian].

Serdyuk, I. (2018). Malen'kyy doroslyy: Dytyna y dytynstvo v Het'manshchyni XVIII st. [Small adult: Child and childhood in the Hetman region of the 18th century]. Kyiv: K.I.S., 456 s. [in Ukrainian].

Tsentral'nyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny u m. Kyiv (dali TSDIAUK) [The Central State Historical Archive of Ukraine in the city of Kyiv]. [in Russian].

Yaremenko, M. (2017). Kyyevo-Podol's'ka svyatovasyl'kivs'ka parafiya u pershiy po- lovyni XVIII st. [Kyiv-Podilskyi St. Vasylkiv parish in the first half of the 18th century]. Naukovyy visnyk Natsional'noho muzeyu istoriyi Ukrayiny, (2), 232-239. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru