Особливості архітектури німецьких колоній Південної Бессарабії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості архітектури німецьких колоній Південної Бессарабії

Іван Татаринов

кандидат історичних наук, доцент Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Анотація

Німецькі колоністи зробили величезний внесок у розвиток Південної Бессарабії. До 1940 р. їхні господарства були важливою складовою економічного комплексу цих земель, а колонії були зразковими поселеннями. Німці дуже вплинули на архітектурний вигляд цих земель, створивши свій незабутній і характерний стиль. Метою статті є розгляд специфічних рис архітектури німецьких колоній Південної Бессарабії. Автором залучено широке коло джерел, в тому числі результати дослідницького проекту "Матеріальна культура німецького населення півдня Бессарабії", який проводився в колишніх німецьких колоніях на території півдня сучасної Одеської області. З'ясовано, що німецькі колонії Південної Бессарабії мають низку архітектурних особливостей, що простежуються від одного населеного пункту до іншого та створюють єдиний характерний комплекс. Зокрема планування поселень було практично однаковим для більшості колоній. Подвір 'я організовувалися і зводилися також за схожими проектами. Німецькі будинки, що включають значну кількість господарських будівель, зустрічаються в кожному населеному пункті. У зовнішньому вигляді будинків і дворів німецьких колоністів Південної Бессарабії проявився своєрідний південний колоніальний стиль, який мав мало спільного з тим, як виглядали селянські садиби у Німеччині.

Ключові слова: Південна Бессарабія, німецькі колонії, планування села, вулиця, будинок, подвір'я, архітектурний стиль.

FEATURES OF THE ARCHITECTURE OF GERMAN COLONIES SOUTHERN BESSARABIA

IvanTatarynov

PhD of Historical Science, Associate Professor

German colonists made a huge contribution to the development of southern Bessarabia. Their farms were an important part of the economic complex of these territories, and the settlements were exemplary villages. The Germans greatly influenced the architectural appearance of these lands, creating their own unforgettable and distinctive style. The aim of the article is to consider the architectural features of the German colonies of Southern Bessarabia. To do this, the author drew a wide range of sources, including the results of the research project "Material Culture of the German Population of Southern Bessarabia", which was conducted in the former German colonies in the south of the modern Odessa region. It is established that the German colonies of Southern Bessarabia have a number of architectural features that can be traced from one settlement to another and create a single characteristic complex. In particular, the planning of settlements was almost the same for most colonies. Yards were also organized and built according to similar projects. German houses, which include a large number of outbuildings, are found in every settlement. The appearance of the houses and courtyards of the German colonists of Southern Bessarabia showed a peculiar Southern colonial style, which had little to do with the appearance of peasant estates in Germany. архітектура німецький колонія

Key words: Southern Bessarabia, village planning, street, house, yard, architectural style.

Актуальність теми. Німецькі колоністи зробили величезний внесок у розвиток регіону, який колись називався Південна Бессарабія (нині - південь Одеської області України). До 1940 р. їхні господарства були важливою складовою економічного комплексу цих земель, а колонії були зразковими поселеннями. Німці справили значний вплив на архітектуру цих земель, створивши свій незабутній і характерний стиль. Проте, після видворення колоністів у 1940 р., свідками їхнього перебування тут залишилися лише будівлі та споруди. Через природні причини таких об'єктів з кожним роком стає все менше, що спонукає вчених більше уваги приділяти їх дослідженню.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У радянський період увага до вивчення культури та архітектури німецьких колоністів була слабкою, сам факт їхнього перебування на цих територіях нерідко піддавався забуттю. Після розпаду Радянського Союзу дослідники України, Німеччини, Росії та Молдови знову зацікавилися аспектами етнічної та культурної історії німецьких колоністів. Архітектура як важливий елемент німецької спадщини стала об'єктом дослідження в роботах таких авторів як Е. Плесська (Плесская, 2008), У. Шмідт (Шмидт, 2015), І. Татаринов (Татаринов, 2020), Л. Гнесь (Гнесь, 2011), М. Багмет, В. Погорєлов (Багмет & Погорєлов, 2006)., О. Мер'є (Мер'є, 2012), С. Терьохін (Терехин, 1999), В. Тимофієнко (Тимофієнко, 1996) та ін.

Мета статті. Влітку 2018 р. автор даної публікації долучився до науково-дослідного проєкту "Матеріальна культура німецького населення півдня Бессарабії". Серед іншого, одною з його цілей був пошук споруд, побудованих німецькими колоністами. З цією метою наукова експедиція побувала у 19-ти населених пунктах півдня Одеської області (у Саратському, Арцизькому, Тарутинському та Білгород-Дністровському районах). В результаті було виявлено та зафотодокументовано цілу низку приватних і громадських споруд, які пов'язані з історією бессарабських німців. Метою статті є з'ясувати особливості архітектури німецьких колоній Південної Бессарабії, на основі даних, отриманих під час експедиції.

Виклад основного матеріалу. Поселення німецьких колоністів у Південній Бессарабії за своїм устроєм не були схожі на великі скупчені села місцевих українців та молдаван. Як вказує у своїх дослідженнях Е. Плесська, колонії забудовувалися згідно з планом, затвердженим у 1764 р. Санкт-Петербурзькою канцелярією опікунства іноземних поселенців. Його розробляли для перших колоній у Поволжі. Цей план відповідав типу забудови сіл Ельзасу та Вюртемберга, які розташовувалися вздовж доріг. Основний принцип забудови - лінійне планування, тобто поселення в одну вулицю, що отримало назву "лангдорфер" (довгі села). Протяжність вулиці залежала від кількості домоволодінь у колонії та могла досягати трьох кілометрів. Зі збільшенням землеволодіння, коли виникла потреба у використанні найманої праці, за основною лінією житлових будинків з'являлися паралельні вулиці з будинками найманих робітників (Плесская, 2009: 19).

Планомірне будівництво за правилами, запропонованими російською колоніальною адміністрацією, які визначали місце розташування поселення та порядок будинків, сформувало такий вид населених пунктів, який значною мірою зберігся навіть сьогодні. За таким же зразком було сплановано поселення колоністів інших національностей у досліджуваному регіоні.

Засновані пізніше материнські, а за ними й дочірні колонії загалом також дотримувалися такого планування. Сільські вулиці могли мати протяжність у кілька кілометрів, залежно від кількості колоністських господарств, а також домівок ремісників, найманих робітників та орендарів.

Практично всі колишні колонії, які ми відвідали під час наших експедицій, мають здебільшого одноособове планування вздовж доріг чи річок. У Саратському районі це: Мирнопілля, Надія, Благодатне, Пшеничне; в Арцизькому - Веселий Кут, Теплиця, Мирнопілля, Арциз; у Білгород-Дністровському - Олексіївка, Маразліївка, Софіївка, у Тарутинському - Весела Долина та Бородіно. Вийняток становить колонія Березино (Тарутинський район), що має квартальне планування. Всі засновані до 1821 р. німецькі колонії Бессарабії були закладені у вигляді сіл в одну вулицю.

Прикладом колонії однією вулицею може бути Париж, заснований 1816 р. За планом 1940 р. (Мал. 1) це поселення складається з однієї довгої та дуже широкої вулиці, по обидва боки якої фронтоном розташовані будинки. У центрі поселення знаходився її головний громадський та духовний центр - кірха (храм).

Друга хвиля колоністів будувала свої поселення із прямокутними кварталами. Так, три колонії, засновані Ігнацем Ліндлом та його послідовниками - Сарата, Гнаденталь та Ліхтенталь, жителі яких переселилися безпосередньо з Південної Німеччини, а також швейцарська колонія Шабо, із самого початку були сплановані як села з багатьма вулицями, що перпендикулярно перетиналися. Особливо відрізнявся своєю оригінальністю план Сарати (Мал. 2), розроблений відомим годинникарем Алоїсом Шертцінгером (Шмидт, 2015: 232). Він вирізнявся своєрідними прямокутними кварталами у вигляді циферблатів.

Мал. 1. План колонії Париж, 1940 р. Мал. 2. План колонії Сарата, 1940 р. (З URL: https://www.bessarabien.de/ колекції Саратського краєзнавчого музею) adressen/paris 13 8.php

У бідній на опади степовій місцевості при виборі місця для села вирішальну роль відігравав фактор наявності поблизу води придатної для пиття. Через це села німецьких колоністів розташовувалися переважно у річкових долинах або біля струмків, де були недосяжними для суховіїв та степових буранів. Розміщення колоній планувалося з урахуванням рельєфу долин. Залежно від ширини долини та щільності ґрунту з'явилися два типи поселень з однією вулицею, які мали різні можливості подальшого розширення: закрите розміщення, при якому сільська вулиця з обох боків була оточена дворами, або ряд будинків, розділених водотоком та широкою площею.

Наприклад, колонія Теплиць була заснована в 1818 р. вздовж річки і спочатку складалася з однієї вулиці у сто дворів. У центральній частині розташовувалися будинки суспільного значення. Пізніше головна вулиця була подовжена, а також збудовано нові домоволодіння, які сформували паралельну вулицю (Шмидт, 2015: 231).

Більшість сіл німецьких колоністів Південної Бессарабії відносилося до першого типу, наприклад Бородіно, Клястіц, Париж, Альт-Ельфт, а також спочатку Тепліц. Для такого типу сіл, розташованих у широкій долині, була характерною сільська вулиця, яка прямувала по долині. Зазвичай вона мала 30-40 метрів завширшки, а в окремих дочірніх колоніях ще більше - від 60 до 80 метрів. Така вулиця з обох боків облаштовувавалась тротуарами, вздовж яких росли кущі та дерева. Траплялися випадки, коли алея дерев висаджувалась прямо посеред такої вулиці. Наприклад, зі спогадів старожилів, у колонії Софієнталь (сучасне с. Софіївка Білгород-Дністровського району) прямо посеред головної вулиці був висаджений сад абрикосів.

Уздовж головної вулиці, яку посередині і по кінцях перетинали поперечні вулиці, були рівномірно розташовані великі прямокутні двори. Вони відокремлювалися від дороги невеликими палісадниками та парканами з черепашнику або цегли. Масивні кам'яні паркани слугували німцям насамперед захистом від худоби, що вільно паслася біля колоній.

Також огорожі вважалися предметом гордості колоністів і тому утримувалися у зразковому стані, прикрашалися та щорічно білилися (Мал. 3).

У центрі села розташовувалася велика площа з церквою (кірхою) або молитовним домом, школою, адміністрацією та іншими суспільними будівлями. З часом суворе регулювання устрою колонії частково змінювалося внаслідок приросту населення та поділу дворів. Села збільшувалися та розширювалися, наскільки дозволяло вільне місце, з'являлися нові вулиці й навіть сусідні селища. Проте, якщо порівнювати плани німецьких колоній датованих 1940 р. та сучасне планування сіл, слід визнати, що загалом воно мало змінилося за останні 70 років.

Тепер докладніше зупинимося на архітектурі та конструкції житлових будинків німців-колоністів.

На початковому етапі освоєння Бессарабії німцям доводилося тулитися у тимчасових наметах та землянках. Щоб владнати цю проблему, уряд розробив проєкт невеликого будинку, який споруджувався коштом скарбниці. Таке житло у народі називали "казенні будинки". У довжину ці будинки були приблизно 10 метрів, завширшки - близько 8. Вони розташовувалися вздовж вулиць і відокремлювалися від неї огорожею. Дах споруджувався з фронтоном і мав два або чотири схили, покривався ґонтом, дошками, соломою або очеретом. Стіни таких будинків зводилися з дерев'яних лозин, переплетених на зразок тину і обмазаних глиною. Також як будівельний матеріал могла використовуватися необпалена цегла - невеликі блоки з глини, землі та рубаної соломи (саман, лампач) або каміння. Все це скріплювалося за допомогою глиняного розчину. Зовні і всередині стіни штукатурилися і фарбувалися вапном. Такі будинки були дуже схожі на домівки українців та молдаван Південної Бессарабії.

За твердженням дослідника В. Васильчука, "колоністська адміністрація була зацікавлена в тому, щоб переселенці будувалися самостійно. Це дозволяло у майбутньому уникнути нарікань із боку колоністів на низьку якість житла, зведеного підрядниками. Мав вигоду від такої практики і колоніст, оскільки йому списувався борг на ту суму, яку оцінювалося його будівництво. Перевага цього підходу полягала також у тому, що німці як носії європейської будівельної культури отримували можливість застосувати її принципи на практиці, а властиві їм раціоналізм та практичність дозволили у складних умовах будівництва знайти його оптимальні варіанти. Ними було освоєно економний процес виготовлення цегли, розроблено кілька оригінальних проектів планування садиб" (Васильчук, 2015: 64).

Поступово, завдяки сумлінній та наполегливій праці, матеріальний достаток німецьких колоністів зріс. Тісні "казенні будинки" вже не задовольняли великі сім'ї. На їхньому місці поступово зростали добротні будинки. Приблизно з другої половини ХІХ ст. німецькі колонії набувають свого класичного вигляду з довгими будинками, значною кількістю господарських споруд та великими дворами.

Кожна садиба була відокремлена від дороги кам'яним парканом заввишки не менше одного метра. Будинки стояли на відстані близько 5 метрів від такої стіни, а цей простір німецькі господині найчастіше перетворювали на квітник. На подвір'я вели високі дерев'яні або залізні ворота, а також невелика хвіртка. На зовнішній стіні двору зазвичай було встановлено лаву, де любили зустрічатися із сусідами у вільний час.

Центральною будівлею садиби німецького колоніста був його дім. Його будували на високому фундаменті, в один поверх, але він був містким та солідним, мав чотири та більше кімнати. Зазвичай будинок був від семи до 9 метрів завширшки та близько 25 метрів завдовжки.

Розташування житлових і господарських будівель на дворах, загалом слідувало одному й тому самому зразку. Будинки були звернені до дороги вузькою стороною з фронтоном (Мал. 4). Проте зустрічалися також споруди, що стояли вздовж дороги широким боком. У таких будинках розташовувалися переважно громадські установи, такі як школа, сільська управа або магазин.

Основним будівельним матеріалом для зведення своїх домівок німецьким колоністам служили черепашник або різноманітна цегла. Дерево для будівництва було дорогим, його везли з дунайських портів або північних лісистих регіонів. Черепашник використовувався у вигляді пиляного та колотого каменю. Для влаштування віконних та дверних пройомів воліли брати пористий камінь, розпиляний на куби, який легше піддавався обробці та подальшому оштукатурюванню. Характерним було те, що віконні прорізи складалися з каменю напіваркою, через що вікна набували характерної форми із закругленим верхом, за якою дуже легко впізнати будинок колишніх колоністів серед сучасних сільських будівель.

Іншим матеріалом, який використовувався для стін і навіть краще зберігав тепло, був лампач, так у Бессарабії за молдавською традицією називали цеглу із саману. Він виготовлявся із глинистого ґрунту з додаванням соломи або інших волокнистих рослинних матеріалів. Розміри сирої цегли не мали чітких стандартів і, залежно від різних умов, могли бути великого, середнього та дрібного розміру.

Виготовляли саманну цеглу зазвичай навесні, щоб протягом літа блоки встигли добре висохнути на сонці. Роботи проводилися на рівній площадці. Форму змочували водою, посипали половою, щоб глина не прилипала до стінок. Потім брали вальок глини, приблизно рівний обсягу форми, і заповнювали її, утрамбовуючи і загладжуючи, або ж з силою кидали розчин у форму, тим самим досягаючи його ущільнення. Надлишок глини знімався та перемішувався із загальною масою. Після трамбування форму знімали та переносили на інше місце для наступного заповнення.

Відформовану цеглу витримували на формувальному майданчику три дні. Після витримки і сушіння плазом цеглу ставили на ребро, з щілинами між бічними гранями для вільного проходу повітря, і просушували ще від трьох до семи днів, потім складали під навіс, де саман остаточно просихав і твердів. Якісна цегла була міцною і не розбивалася навіть при падінні з висоти двох метрів.

Нерідко для того, щоб ще більше зміцнити та утеплити свої житла німці штукатурили їх або облицьовували обпаленою цеглою. Останній спосіб став дуже популярним у 20 - 30- ті роки ХХ ст. серед мешканців колоній, розташованих навколо Акермана. Наприклад, у нинішньому с. Софіївка (колишня колонія Софієнталь) більшість будинків було збудовано із саману та облицьовано червоною цеглою.

Дахи домівок німецьких колоністів найчастіше були двосхилими з фронтоном. Каркас дахів будували із дерева. На бруски мауерлату клали балки затяжки, потім на цю конструкцію встановлювали крокви. Останні в свою чергою оббивали дошками. На ранньому етапі дахи покривалися соломою та очеретом. У більшості колоній наприкінці ХІХ ст. для покрівлі почали використовувати обпалену черепицю, хоча вона була дуже дорогою. У Південній Бессарабії її виробляли на 24 заводах, господарями яких переважно були німці-колоністи. Окрім вітчизняної, використовувалася "марсельська" черепиця, яку привозили з Франції. Її ввозили морським шляхом, використовуючи на кораблях як баласт. Особливим шиком була різнокольорова глазурована черепиця. Також використовували ґонту або покрівельне залізо (Мал. 5). Після Першої світової війни у широкому вжитку була довговічна цементна черепиця, яку виготовляли в домашніх умовах на спеціальних верстатах. Дахи робили високими, за рахунок чого горище було просторим і служило для зберігання різноманітних припасів.

Фронтони споруджували із різних матеріалів. Це могло бути дерево, обпалена або саманна цегла, оброблений черепашник. Під час наших експедицій нам траплялися цікаві конструкції навіть із оштукатуреного дерева. На фронтон виходило характерне слухове вікно. У німецьких будинках воно могло бути різної форми. Широко розповсюдженими були віконні отвори з напівкруглою верхньою частиною, навколо яких рельєфом на штукатурці наносилося зображення арочної брами (Мал. 6). На фронтонах з обпаленої цегли або черепашника нерідко зустрічалися вікна, оформлені в "готичному" стилі, а також дати спорудження будинку та ініціали власника.

Невід'ємною частиною двору німецького колоніста був льох, який служив для зберігання швидкопсувних продуктів харчування. Його глибина могла бути від 3 до 6 метрів. Взимку льох заповнювався брилами льоду, нарізаних на водоймах, за рахунок чого весь рік тут зберігалася низька температура. Цей своєрідний "бессарабський холодильник" розташовувався на стороні, протилежній дому та господарським спорудам. У льодовик вів окремий хід. Його стеля викладалася з каменю і була покрита товстим шаром землі (близько 1 м). Деякі німецькі господині влаштовували на таких земляних дахах квітники. Крім того, під великими будинками знаходився просторий і глибокий кам'яний підвал, де зберігалися харчі, столове вино, варення, консервовані овочі та фрукти (Мал. 9).

Мал. 9. Вхід до підвалу, с. Весела Долина, Тарутинський р-н (Фото автора)

Дуже характерним для садиб німецьких колоністів була наявність окремої від будинку літньої кухні. Таке розміщення диктувалося наказом колоніального правління: для уникнення пожеж колоністи мали стежити за тим, щоб влітку у будинку не розводився вогонь. У теплу пору року готувати та обідати слід було в окремій будівлі. Як правило, вона зводилася із саману або з каменю. Цей поділ був виправданий також із гігієнічних міркувань: житлові приміщення були захищені від задушливої спеки та недоступні для настирливих комах.

Навпроти будинку та біля літньої кухні було місце для грядок та городу. Поруч із ними прилаштовувався сарай для сільськогосподарських машин, комора для кукурудзи та свинарник. Наприкінці двору могло розташовуватися гумно для молотьби, сіновал, а за ними - сад та виноградник.

Висновки

Таким чином, німецькі колонії Південної Бессарабії мають низку архітектурних особливостей, що простежуються від одного населеного пункту до іншого та створюють єдиний характерний комплекс. Планування поселень було практично однаковим для більшості колоній. Подвір'я організовувалися і зводилися також за схожими проєктами. "Довгі" німецькі будинки, що включають значну кількість господарських будівель, зустрічаються в кожному населеному пункті. Можна зазначити, що у зовнішньому вигляді будинків і дворів німецьких колоністів Південної Бессарабії проявився своєрідний південний колоніальний стиль, який мав мало спільного з тим, як виглядали селянські садиби у Німеччині.

Джерела і література

1. Багмет М., Погорєлов В. Німецькі поселення - "біла пляма" в історії України. Німецькі поселенці в Україні: історія та сьогодення: Монографія. Київ-Миколаїв, 2006. С. 34-42.

2. Васильчук, В. Перші німецькі колонії на Півдні України (кінець XVIII - XIX ст.). Музейний Вісник, 2015. № 15(2). С. 60-69.

3. Гнесь Л. Архітектурно-планувальні та конструктивні передумови виникнення мансарди в однородинному житлі (на прикладі житлових будинків німецьких поселенців в Галичині). Вісник Національного університету "Львівська політехніка". 2011. № 716. С. 74-77.

4. Мер'є О. Архітектура дерев'яного житла німецьких переселенців Українських Карпат на прикладі колоній у Розлучі і Майдані Львівської обл. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". 2012. № 728. С. 150-154.

5. Плесская Э. Немцы Причерноморья. Одесса, 2008.

6. Татаринов І. Архітектура суспільних та релігійних споруд німецьких колоній Південної Бессарабії. Буджацький фронтир у дзеркалі сучасної гуманітаристики. Збірник наукових праць за матеріалами науково-практичної конференції. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2020. С. 55-61.

7. Терехин С. Поселения немцев в России: архитектурный феномен. Саратов, 1999.

8. Тимофієнко В. Церкви німецьких колоністів у Південній Україні. Німецькі колонії в Галичині: Історія - архітектура - культура. Львів, 1996. С. 343-53.

9. Шмидт У. Бессарабия. Немецкие колонисты Причерноморья: очерки. Одесса, 2015.

10. Plo§ni(a Elena. Coloni§tii germani in Basarabia. Revista de §timja, Inovare, Cultura §i Arta "Akademos", 2011. № 1(20). С. 126-130.

11. REFERENCES

12. Bahmet, M., Pohorielov, V. (2006). Nimetski poselennia - "bila pliama" v istorii Ukrainy [German settlements are a "white spot" in the history of Ukraine]. Nimetskiposelentsi v Ukraini: istoriia ta sohodennia: Monohrafiia [German settlers in Ukraine: history and present: Monograph]. Kyiv-Mykolaiv. Р. 34-42. [in Ukrainian].

13. Hnes, L. (2011). Arkhitekturno-planuvalni ta konstruktyvni peredumovy vynyknennia mansardy v odnorodynnomu zhytli (na prykladi zhytlovykh budynkiv nimetskykh poselentsiv v Halychyni) [Architectural-planning and constructive preconditions for the emergence of the attic in a single-family home (on the example of residential buildings of German settlers in Galicia)]. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika" [Bulletin of the National University "Lviv Polytechnic"]. № 716. Р. 74-77. [in Ukrainian].

14. Merie, O. (2012). Arkhitektura derevianoho zhytla nimetskykh pereselentsiv Ukrainskykh Karpat na prykladi kolonii u Rozluchi i Maidani Lvivskoi obl. [Architecture of wooden housing of German immigrants of the Ukrainian Carpathians on the example of colonies in Rozluch and Maidan, Lviv region] Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika" [Bulletin of the National University "Lviv Polytechnic"]. № 728. Р. 150-154. [in Ukrainian].

15. Plesskaya, E. (2008). NemtsyiPrichernomorya [Black Sea Germans]. Odessa. [in Russian]. Plo§ni(a, Elena (2011). Coloni§tii germani in Basarabia [German settlers in Bessarabia]. Revista de §timja, Inovare, Cultura §i Arta "Akademos" [Akademos Journal of Science, Innovation, Culture and Art]. № 1(20). Р. 126-130. [in Romanian].

16. Shmidt, U (2015). Bessarabiya. Nemetskie kolonistyi Prichernomorya: ocherki [Bessarabia. German colonists of the Black Sea: essays]. Odessa. [in Russian].

17. Tatarynov, I. (2020). Arkhitektura suspilnykh ta relihiinykh sporud nimetskykh kolonii Pivdennoi Bessarabii [Architecture of social and religious buildings of the German colonies of Southern Bessarabia]. Budzhatskyi frontyr u dzerkali suchasnoi humanitarystyky. Zbirnyk naukovykh prats za materialamy naukovo-praktychnoi konferentsii [Budzhak frontier in the mirror of modern humanities. Collection of scientific works based on the materials of the scientific- practical conference]. Izmail: RVV IDHU. Р. 55-61. [in Ukrainian].

18. Terehin, S. (1999). Poseleniya nemtsev v Rossii: arhitekturnyiy fenomen [German settlements in Russia: an architectural phenomenon]. Saratov. [in Russian].

19. Tymofiienko, V. (1996). Tserkvy nimetskykh kolonistiv u Pivdennii Ukraini [Churches of German colonists in southern Ukraine]. Nimetski kolonii v Halychyni: Istoriia - arkhitektura - kultura [German colonies in Galicia: History - architecture - culture]. Lviv. Р. 343-353. [in Ukrainian].

20. Vasylchuk, V. (2015). Pershi nimetski kolonii na Pivdni Ukrainy (kinets XVIII - XIX st.) [The first German colonies in the South of Ukraine (end of XVIII - XIX centuries)]. Muzeinyi Visnyk [Museum Bulletin]. № 15(2). Р. 60-69. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru