Специфіка рекреації української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині (1921-1939)

The aim of the study. Analysis of the specifics of recreation of Ukrainian emigrants on the territory of interwar Czechoslovaczczyna. The methodology of research is based on the principles of specifically historical, problem-chronological approaches, objectivity and integrity, as well as on the use of methods of analysis and synthesis. The scientific novelty consists in the reproduction of the forms of recreation of Ukrainian emigrants in interwar Czechoslovaczczyna, their description and analysis. Conclusions. Because of the hardships of emigrant life, recreation was a necessary condition for getting rid ofphysical and moral exhaustion. The Ukrainian emigration (according to general estimates - about 20 000people), finding themselves in interwar Czechoslovakia as a result of the defeat of the National Liberation Struggle, was forced to occupy the lowest rungs of the social ladder. This happened due to the lack of finance (capital) and its own social segment, which was dominated by the peasant component, less mobile in social terms (in emigration, the ratio of workers to peasants was 1:4.5). It was this circumstance that determined the specificity of emigration recreation. Therefore, the most common types of recreation were: free and cheapest - «cultural walks», thematic technical exhibitions, theater, sports games, sanatorium treatment, excursions.

Key words: interwar Czechoslovaczczyna, Ukrainian emigration, recreation, sports, sanatorium treatment, recovery, medical support measures, excursions.

Постановка проблеми

Складність еміграційного життя (насамперед, труднощі соціально-професійної (виробничої) адаптації та вирішення матеріально-побутових потреб; хронічна відсутність фінансів; моральна й фізична виснаженості; поганий стан здоров'я, зневіра у цілому) потребувала дієвого засобу компенсації фізичної та моральної шкоди. Тому, відтворення працездатності або рекреація було саме тією необхідною умовою життя пересічного українського вигнанця. Рекреація розуміється здебільшого як активний відпочинок або система заходів, пов'язаний з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розміщені поза їх постійним помешканням. Вона (рекреація) охоплює усі види відпочинку: відновлення здоров'я та працездатності на лоні природи (річки, парку, лісу, ландшафтного феномену, заповідника) або під час туристичної поїздки з відвідуванням архітектурних пам'яток, музеїв: санаторне лікування; ігрові розваги (спорт); дозвіллєві практики (вільний час, хобі).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Наукова розвідка написана на основі архівних матеріалів та джерел особового походження. Серед перших використані матеріали фонду 269 «Український музей в Празі (1925 - 1948)» Центрального державного архіву громадських об'єднань України м. Київ (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 157, спр. 179; статистичного нарису Л. Шрамченка «Українське, білоруське та грузинське студентство на високих школах ЧСР. Статистичний нарис» (Шрамченко, 1926). Серед джерел особового походження - спогади Валентина Сім'янцева (Сім'янцев 1973); Василя Проходи (Прохода, 1972); Василя Касіяна (Касіян, 1999: 282-286); Софії і Станіслава Дністрянських (Карась, Обух, 2018).

Мета публікації - аналіз специфіки рекреації українських вихідців на теренах міжвоєнної Чехословаччини.

Виклад основного матеріалу

чехословаччина рекреація міжвоєнний відпочинок

Опинившись в міжвоєнній Чехословаччині внаслідок програшу Національно-визвольних змагань, українська еміграція (за загальними підрахунками - близько 20 000 осіб), через відсутність фінансів (капіталу) й свій соціальний зріз, в якому домінував селянський компонент, менш рухливий в соціальному плані (в еміграції робітники співвідносилися із селянами як 1:4,5) (Трощинський, 1994: 51)), змушена була посісти найнижчі щаблі соціальної драбини. Саме ця обставина і визначила специфіку еміграційної рекреації.

Найпоширенішою формою еміграційного відпочинку були, насамперед, безкоштовні «культурні прогулянки» по дорозі з дому на роботу або навчання або з роботи чи навчання додому. Як згадував Валентин Сім'янцев (1899 - 1992) - колишній військовий (сотник Армії УНР), в кінці життя - скульптор, в часи еміграції - інженер-гідротехнік: «...Дорога від того Козячого Майдану до Пожегольця все іде під гору. З одного боку стіна відділяла якийсь парк, а з другого - доми. Була то вже рання осінь. Ходив я тою дорогою завжди помалу. Все розглядавсь. Гарно там. З горбка і вогні Праги видно. Але найбільше затримувала музика. Чехи ж на весь світ знані музики. І не було вечіра, щоб з якогось вікна не чути було або скрипку (а я так люблю смикові інструменти) або піаніно, а то й цілий, мабуть, домашній концерт. Так я відпочивав тією дорогою». (Сім'янцев, 1973: 47).

«..За трохи більше як за рік часу Прага не приросла дуже до серця та і пізнати її красу не було часу. Все життя в Празі було обмежене перебіганням певних вулиць з дому, до школи (Матуральних курсів - О. З.) і назад. А все ж я бував в музеях, оглядав пам 'ятники. А їх багато у Празі. Особливо мене здивував розмірами і рішеннями пам 'ятник Гусові (Пам'ятник Яну Гусу роботи Ладислава Шалоуна розміщувався на Староміській площі; він був відкритий в 1915 р. - О. З.) А от на святого Вацлава ніяк не можна було гарно подивитися: зблизька нічого не видно, а здалека те саме, тільки силует показано та барельєф на постаменті можна розглядіти. (Кінна статуя чеського князя Вацлава Святого на Вацлавській площі перед Національним музеєм; робота чеського скульптора Йозефа Вацлава Мисльбека у стилі монументального реалізму; пам'ятник було встановлено в 1912 р., а відкрито в 1918 р. До 1935 р. навколо постаті Святого Вацлава додалися чотири статуї чеських святих: святої Людмили, святого Прокопія, святого Войтеха і святого Іоанна. Скульптура святого Іоанан була додана в 1924 р. Отож, Валентин Сімянцев бачив «третю» та врешті «четверту», остаточну версію «Святого Вацлава». - О. З.). А на Карловому мосту (Карлів міст - найстаріший міст через річку Влтаву в Чехії в місті Празі. Його довжина 520 м, а ширина 10 м. Міст будували з 1357 р. по 1380 р. Карлів міст прикрашений 30 скульптурами та скульптурними групами. - О. З.) знайшов і губатих з оселедцями, та то не наші запорожці. Оглядав і костьол святого Віта. (Костьол святого Віта - католицький храм, кафедральний костьол, присвячений святому Вітові. Розташований в Празькому граді. Один із найвідоміших соборів у світі. Роки будівництва собору 1344 - 1929. - О. З.). Гордість чеську. Милувався Прагою з Градчанських терас. (Градчани - один із чотирьох історичних районів на лівому скелястому березі річки Влтави у Празі, що зберіг право на самокерування з 1784 р. Тут розташовані стара імператорська резиденція і місто-фортеця Градчани. Градчанські тераси - фортечні пагорби. - О. З.). А ще іноді ходив до кіна» (Сім'янцев, 1973: 70).

Практикувалися українськими вихідцями і відвідування тематичних або технічних виставок й театру. Зокрема, про відвідування театру згадував той же Валентин Сім'янцев: «А ще був перший раз в «Народні Дівадло» - Національному театрі. Пам'ятаю ставили «Лебедине озеро» - балет. Дивився на те видовище, і видавалося мені як в казці» (Сім'янцев, 1973: 71). Щоправда, потрібно зазначити, що для відвідування Національного театру українці, зазвичай, обирали найдешевші місця. Вартість такого квитка дорівнювала разовій вартості проїзду в трамваї - 3 крони. Якщо брати до уваги той факт, що в 1923 - 1933 рр. співвідношення курсу чехословацької крони до американського долару становило 2,96:100 (3:1), тобто три долари дорівнювали ста кронам (Зубко, 2010: 85), то вартість проїду в трамваї та вартість найдешевшого квитка в Народному театрі майже нічого не коштувала (33 крони дорівнювали одному долару).

Значно частіше використовувалася можливість безкоштовного планового відвідування тематичних або технічних виставок в статусі студента чеського або українського еміграційного вищого навчального закладу. Василь Прохода (1890 - 1971) - в минулому український військовий (підполковник армії УНР), політично-громадський і культурний діяч; історик, науковець і публіцист, в міжвоєнний час - студент лісівничого відділу УГА в Подєбралах - занотовував у власних записах у лютому 1935 р.: «Їздили до Брна на дуже цікаву виставку «Сучасноїкультури», де були показані всі технічні й цивілізаційні досягнення Чехословаччини» (Прохода, 1972: 150).

Свої згадки про вільні хвилини у Празі залишив і Василь Касіян (1896 - 1976): «Ми, студенти, (Василь Касіян - в майбутньому український радянський художник, графік, народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту - навчався в 1922 - 1926 рр. в Празькій академії образотворчих мистецтву майстерні Макса Швабінського (1873 - 1962) - графіка та живописця, найвидатнішого чеського художника ХХ століття. Повернувся до Радянської України в 1927 р. - О. З.), не пропускали жодної нагоди, щось цікаве, нове, мати свою думку. В Празі гостював український хор Олександра Кошиця ((1875 - 1994) - українського хорового диригента, композитора, етнографа, письменника та мемуариста. - О. З.). Це було чудо гармонії і краси голосів, виняткова злагодженість. Бувало Кошиць стоїть із закладеними назад руками, а хор звучить. Після концерту вся публіка ринула до сцени з оплесками, що переходили в овацію. Сам великий знавець музики професор Зденек Неєдлі (1878 - 1962) - чехословацький учений, громадсько-політичний діяч, музикознавець, засновник і президент Чехословацької академії наук, член Комуністичної партії Чехословаччини з 1929 р. - О. З.) - був у нечуваному захопленні. Іншим разом ми бігали на Слов'янський острів (Палац Жофін на Слов'янському острові (назва походить від імені Жофії, тобто Софії - дружини австрійського імператора Франца Йосипа Першого) - будівля неоренесансу в Празі. Культурний центр. Місце проведення концертів, балів, конференцій та виставок. Розташований на Слов'янському острові посеред річки Влтава ближче до Нового міста. - О. З.), тобто на Жофін, де вперше з 'явилась платівка і професор-спеціаліст з питань радіо давав пояснення. Це було неабияке диво! Згодом до Праги прибув Шаляпін. Квитки на концерт дорогі. Треба було обов 'язково купувати книжечку з репертуаром пісень, які він співав. Зі сцени Шаляпін називав сторінку збірника, і коли шелест затихав, він співав. Співав також Баттістіні та інші вокалісти. Виступав італійський диригент Молінарі, йшли концерти чеського скрипаля Коцяна та ін. Приїздив з Індії знаменитий Рабіндранат Тагор і виступав на сцені Громадського дому (Громадський будинок Праги - культурний центр, репрезантивна будівля, збудована в 1906 - 1911 рр. в стилі сецесії. - О. З.), не стільки декламуючи, як співаючи свої поезії. Нас, студентів Академії, хвилювала конференція архітекторів, у якій брали участь люди світової слави - німці Вальтер Гропіус і Адольф Лозе, француз Корбюзьє і чеські конструктивісти» (Касіян, 1999: 286).

Оскільки український еміграційний осередок в міжвоєнній ЧСР був досить молодим за віком, від 21-го до 43-х років, то його не могла оминути зацікавленість тими або іншими видами спорту. Гуртування у спортивні гуртки чи організації відбувалося безоплатно на добровільній основі. Найпершим спортивним еміграційним товариством став «Український Сокіл» (1926 - 1938). Головою цієї організації був згадуваний вже нами Василь Хомич Прохода. Це було патріотично-гімнастичне товариство, побудоване за зразком спортивно-руханкових товариств колишньої Австро-Угорської імперії. Першими членами товариства виступили виключно колишні вояки Армії УНР, згодом «сокільський рух» зачепив і студентство. Так, у Празі в 1920 р. серед студентів -емігрантів чеських «високих шкіл» було створено Український спортивний клуб; згодом в 1923 р. на базі Подєбрадської Господарської академії виникла товариство з аналогічної назвою, яке в 1924 р. реорганізувалося в Український високошкільний клуб «Дніпро», а в 1928 р. у Празі було засноване Українське спортивне братство «Тур» (до цього братства увійшли вже студенти УВПІ ім. М. Драгоманова та УВУ) (Наріжний, 1942, с. 269). 18 квітня 1926 р. було створено Центральний Український Сокільський Комітет, який в свою чергу став фундаментом Союзу українських організацій у Чехії. Усі перераховані товариства та братства увійшли до новоствореного Союзу українських організацій, який проіснував до 1929 р. А вже після 1929 р. об'єднавчу функцію перебрав на себе власне «Український Сокіл». Василь Хомич підрахував кількість «соколів» за всі роки існування товариства: Подєбради -125 осіб, Брно - 70 осіб, Прага - 106 осіб, Пшібрам - 32 особи, Ржевніце - 19 осіб, Пардубіце - 8 осіб (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 179, арк. 7).

Цікаві спортивні міжвоєнні факти: 1. У Празькій сокільській організації був обов'язковим ідеологічний курс, а ще тут навчали українських національних танців. Так, на вечірці слов'янських танців у серпні 1925 р. в Празі українські «Соколи» здобули І місце. 2. Український еміграційний (закордонний) спортивний рух в міжвоєнній ЧСР підтримував контакти з «Батьком-Соколом» у Львові, а також з такими ж організаціями в Софії, Загребі, Харбіні, Бухаресті і Бразилії. 3. Управа Союзу українських організацій у Чехії мала чотири комісії: руханкову (гімнастичну), культурно-освітню, господарську, організаційну. Союз діяв на кошти добровільних внесків і пожертв. 4. Досить оригінальним на той час був розподіл видів спорту. До видів «чистого спорту» належали: важка атлетика, легка атлетика, фехтування, футбол, хокей, фігурне катання, крокет і гімнастика. Видами «туристичного спорту» були: верхова їзда, велосипедний спорт, плавання, стрільба, лижний спорт, мисливство. Зовсім окремими видами спорту були: шахи та шашки (Чугаєвська, 2009: 158). 5. А найпопулярнішим анекдотом на спортивну тематику впродовж 1925 р. був наступний: «Зустрілися три воші. Ось одна і питає в товаришок, куди це вони зібралися. Ті відповідають, що «до Петра». Перша воша, почувши це, радить товаришкам «йти до Миколи», бо в нього довге й немите волосся, тоді як Петро зовсім лисий. А товаришки і відказують, «що в Миколи вони живуть, а до Петра ходять на фігурну ковзанку»» (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 157, арк. 23)

Щодо санаторного лікування як підвиду еміграційної рекреації, то найбільшою загрозою у міжвоєнний час, як для чехів, так і для українських вихідців були, «сухоти» або туберкульоз і «інфлюенца» - відома нам як грип. Принагідно зауважимо, що дошкуляли українськими вихідцям також: катар легенів, недокрів'я, ревматизм, хвороби серця, неврози, катар шлунка, військові поранення, бронхіт, малярія, хвороби очей та вух. (Шрамченко, 1926, с. 25-28). Проте, в орбіті санаторного лікування в міжвоєнній ЧСР був, насамперед, туберкульоз. Ось що писала про своє лікування від туберкульозу Платоніда Щуровська (1893 - 1973) - українська диригентка, учениця Олександра Кошиця (1875 - 1944), субдиригентка Української Республіканської капели, згодом диригентка українських хорів у Празі та Подєбрадах: «18.V. 1927.... Оказалося, що і мене не минула тяжка еміграційна доля: вчепився і до мене туберкульоз.... Туберкульоз - це вже категорія всіх без виключення емігрантів... Доля, здається, всіх однакова. У нас зараз це настільки модно серед нашої еміграції, що як яка здорова душа і вирветься хвацько з рядів нас заурядних смертних, то навіть загальне здивування викликає. Таким робом - всі під один аршин, бо все ж таки не хочеться умирати в такі роки» (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 179, арк. 7). «28.V.1927.... Завіз мене старий (чоловік Микола Росіневич (1893 - 1946) - підполковник Армії УНР, інженер-лісівник за фахом, секретар філософського факультет УВУ в Празі, голова Союзу гетьманців-державників в Чехословаччині. - О. З.) від Праги в якийсь сосновий ліс (через нього усі проходять), на 230 м вище від неї (Праги - О. З.). Отож сидиш зараз в глухій дєрєвні, живеш по годинах, дихаєш сосновим повітрям та годуєшся як «на убой»: жуєш розтоплене сало, яйця (які вже остогидли за 5 місяців) та заливаєшся молоком. Розносить жінок, слава Богу, порядком. Я щось кіло 8-10 прибавила у вазі. А на додачу рентген...» (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 179, арк. 7-8).

А ось в лікуванні грізної інфлюенци, то фахівці Спілки українських лікарів у ЧСР (1922 - 1940) разом з порадами щодо загартування організмів емігрантів в цілому, з метою запобігання хворобі, вказували також на необхідність вживання нордичних оселедців з цибулею і часником. Українські лікарі «пропагували» оселедці з двох причин: по-перше, це був напрочуд корисний продукт, багатий білком, насиченими кислотами, вітамінами групи B, D, а також залізом, фтором, калієм і фосфором; по-друге - це був найдешевший продукт з усіх можливих. А оскільки в тандемі з оселедцем завжди була цибуля, то це викликало багато кепкувань, бо запах оселедця й цибулі не міг подолати навіть самий стійкий одеколон. Така ж сама ситуація була і з вживанням часнику. Часник, що цікаво, закликали вживати не тільки чеські та українські лікарі, а й польські, угорські, сербські, болгарські, французькі, німецькі та інші. Дружина Станіслава Дністрянського (1870 - 1935) - українського вченого-правника, політичного діяча, автора проекту Конституції ЗУНР - Софія Дністрянська (1882 - 1956) - піаністка та педагог, сестра відомого українського географа, академіка Степана Рудницького - писала йому з Відня до Праги в січні 1925 р.: «Тосеню Коханий! Чи їш Promont'y (м'ясну продукцію; фірма Promont, що виробляє різноманітну м'ясну продукцію, існує і посьогодні. Офіс знаходиться за 19 км від Катовиць (Сілезія, Польща) - О. З.) та від часу до часу чісник (часник - О. З.). Дохтор Кучковськи муз Славки Л. вважає чісник за найуспішніший лік і скоре дезінфекційне. Кази собі купити головку та їз по одному зубчикові» (Карась Г., Обух, Л., 2018: 319).

І врешті не можна оминути увагою й екскурсії, як одну із форм еміграційної рекреації. Варто зауважити, що за браком зайвих фінансів, екскурсії були не особистими (тобто, не за інтересами), а спеціальними (тобто загальноосвітніми, професійно-навчальними). Наприклад, в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі (1923 - 1933) був створений навіть окремий Екскурсійний комітет. Протягом 1923 р. студенти та викладачі УВПІ здійснили перші три екскурсії. Ними було відвідано: шкільну виставку «усіх земель ЧСР» в будинку Іраскової гімназії, що дозволило познайомитися зі станом шкільного життя та освітою в Чехії, Словаччині, Моравії та Підкарпатті; «Велетрги» - Промислову палату в Празі, де демонструвалися потужні на той час промислові товари та техніка; виставку Підкарпатської Русі. Тоді як в 1924/1925 навчальному році відбулася екскурсія в Подєбради, на одну із виставок, організованих Українською Господарською академією (Зубко, 2010: 115).

Впродовж наступного 1925/1926 навчального року Комітетом було організовано 13 нових загальноосвітніх екскурсій як в Празі, так і поза її межами. Згодом, через завантаженість студентів - старшокурсників (дипломні проекти та практика), а головне, через скорочення студентського контингенту, такі екскурсії більше не проводилися. Натомість, на порядок денний виступала потреба в екскурсіях суто навчального характеру. Зокрема, геологічних, географічних та ботанічних, як одноденних, так і кількаденних, а подекуди й кількатижневих. Тому, з 1924 по 1928 рр. відбулося 45 геологічних екскурсій протяжністю 137 днів. Протягом 1926-1928 рр. відбулося 7 ботанічних екскурсій, а географічних з 1925 по 1928 рр. - 12 (Зубко, 2010: 119).

Екскурсії навчального характеру мали й студенти історично-літературного та музично-педагогічного факультетів. Їх істотною відмінністю було те, що хоч і були вони неодноразові, однак завжди кількагодинні та виключно в межах Праги.

Єдиною, мабуть, відомою усім без виключення українським вихідцям екскурсією поза межами навчальних установ була екскурсія замком Карлштейн (28 км від Праги), яку організовував кубанець Григорій Омельченко (1874 - після 1945). Викладач історії слов'янських народів УВПІ ім. М. Драгоманова в Празі мав «ідефікс» - розбагатіти, віднайшовши невіднайдені на його думку скарби замку Карлштейн. Певна логіка у думках пана Омельченка була. У період гуситських воєн у Карлштейні, крім римських імператорських регалій, зберігалися і регалії чеських королів, вивезені з Празького граду (зокрема, корона святого Вацлава, в якій коронувалися королі Чехії, починаючи з Карла IV, вона була повернута в Празький Град тільки в 1619 р.). Облога Карлштейну гусистами в 1427 р. тривала 7 місяців, але замок так і не був узятий. В 1436 р. за наказом короля Сігізмунда, другого сина Карла IV, королівські скарби були вивезені з Карлштейну. У період Тридцятирічної війни в 1620 р. Карлштейн був знову взятий в облогу, але вже шведами. Після шведської облоги скарби Карлштейну вчергове вивезені за його межі. І ось саме їх й шукав кубанець Омельченко. (Нині одна частина карлштейнських скарбів зберігається в Празі, а інша - у Відні. - О. З.).

В замку Карлштейн Григорій Омельченко також демонстрував екскурсантам підземний колодязь, сходи до якого так страшно скрипіли, що не раз змушували екскурсантів хреститися від переляку.

Висновки

Отже, специфіка рекреації української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині визначалася соціальним статусом самих емігрантів та їх фінансовими можливостями. Тому найпоширенішими видами рекреації виступали: безкоштовні й найдешевші - «культурні прогулянки», тематичні технічні виставки, театр, спортивні секції, санаторне лікування, екскурсії.

Джерела і література

1. Зубко О. Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923 - 1933): дис.... канд. іст. наук: 09.00.12 /КНУ ім. Тараса Шевченка. Київ, 2010. 224 с.

2. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. Прага, 1942. Студії Музею Визвольної боротьби України. Т. 1. 780 с.

3. Прохода В. Записки непокірного. Книга ІІ. На чужині. Національно-культурна діяльність, боротьба за існування і перебування на чужині. Новий Ульм, 1972. 192 с.

4. Сім'янцев В. Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 1923-1929. Вашингтон. Д.К, 1973. 91 с.

5. Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті [монографія] / за ред. д-ра мистецтвозн., проф. Ганни Карась; упоряди.: Ганна Карась, Людмила Обух. Івано-Франківськ. Фоліант, 2018. 350 с.

6. Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. НАН України. Ін-т соціології. Київ, 1994. 260 с.

7. Центральний державний архів громадських об'єднань України м. Київ (ЦДАГО України), ф. 269 «Український музей в Празі (1925 - 1948)», оп. 1, спр., спр. 157, арк. спр. 23; спр. 179 арк. 7-8.

8. Чугаєвська Л. В. Створення та діяльність українських студентських організацій на еміграції. (1920 - 1939рр): дис канд. іст. наук: 07.00.01/КНУ ім. Тараса Шевченка. Київ, 2009. 204 с.

9. Шрамченко Л. Українське, білоруське та грузинське студентство на високих школах ЧСР. Статистичний нарис. Подєбради, [б. м. в.], 1926. 36 с.

References

1. Chuhayevs'ka L. V. (2009). Stvorennya ta diyal'nist' ukrayins'kykh students'kykh orhanizatsiy na emihratsiyi. (1920 - 1939rr) [Creation and activity of Ukrainian student organizations in emigration. (1920 - 1939)]. Kyyiv. 204 р. [in Ukrainian].

2. Narizhnyy S. (1942). Ukrayins'ka emihratsiya. Kul'turna pratsya ukrayins'koyi emihratsiyi mizh dvoma svitovymy viynamy. [Ukrayins'ka emihratsiya. Kul'turna pratsya ukrayins'koyi emihratsiyi mizh dvoma svitovymy viynamy. Ch. 1. Praha. Studiyi Muzeyu Vyzvol 'noyi borot'by Ukrayiny. T. 1. 780 p. [in Ukrainian].

3. Prokhoda V. (1972). Zapysky nepokirnoho. Knyha II. Na chuzhyni. Natsional'no-kul'turna diyal'nist', borot'ba za isnuvannya i perebuvannya na chuzhyni. [Notes of a disobedient. Book II. In a foreign country. National and cultural activity, struggle for existence and stay in a foreign country]. Novyy Ul'm. 192 p. [in Ukrainian].

4. Shramchenko L. (1926). Ukrayins'ke, bilorus'ke ta hruzyns'ke studentstvo na vysokykh shkolakh ChSR. Statystychnyy narys. [Ukrainian, Belarusian and Georgian students at higher schools of the Czech Republic. Statistical essay]. Podyebrady, [b. m. v]. 36 p. [in Ukrainian].

5. Simyantsiv V. (1973). Students'ki chasy. (Spohady). Chekho-Slovachchyna. Roky 19231929. [Student times. (Memoirs). Czechoslovakia. Years 1923-1929]. Vashynhton. D. K. 91 p. [in Ukrainian].

6. Sofiya i Stanislav Dnistryans'ki. Lysty. Spohady. Statti [monohrafiya] [Sofia and Stanislav Dniestryanski. Letters. Memoirs. Articles]. (2018). Ivano Frankivs'k. Foliant. 350 p. [in Ukrainian].

7. Troshchyns'kyy V. P. (1999). Mizhvoyenna ukrayins'ka emihratsiya v Yevropi yak istorychne i sotsial'no politychne yavyshche. [Interwar Ukrainian emigration in Europe as a historical and socio-political phenomenon]. NAN Ukrayiny. In-t sotsiolohiyi. Kyyiv. 260 p. [in Ukrainian].

8. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob'yednan' Ukrayiny m. Kyyiv (TsDAHO Ukrayiny), [Central State Archive of Public Associations of Ukraine, Kyiv (TsDAGO of Ukraine)]. F. 269. Op. 1, Spr. 157. Ark. 23; Spr. 179. Ark. 7-8. [in Ukrainian].

9. Zubko O. Ye. (2010). Stvorennya ta diyal'nist' Ukrayins'koho vyshchoho pedahohichnoho instytutu im. M. Drahomanova v Prazi (1923 - 1933) [Creation and activity of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (1923 - 1933)]. Kyyiv. 224 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru