Військово-морська політика 1917-1920 років у науковому доробку лейтенанта Святослава Шрамченка

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра історії світового українства

Військово-морська політика 1917-1920 років у науковому доробку лейтенанта Святослава Шрамченка

А. Сидоренко, аспірант

Анотація

У статті комплексно аналізується науковий доробок вченого, лейтенанта флоту Святослава Шрамченка, котрий присвячений військово-морській політиці доби Національно-визвольних змагань 1917-1921 років. На основі офіційних наказів, державних документів та власних спогадів автор описував особливості становлення структури Морського міністерства, розбудови Чорноморського флоту, визначав зовнішні та внутрішні політичні чинники, котрі як сприяли, так і гальмували ці процеси, характеризував загальні аспекти концепції військово-морської політики. Розглядаючи добу Центральної Ради, автор зазначав, що на Чорноморському флоті в 1917 році відбувалися процеси українізації, національного та державницького самоусвідомлення матросів та офіцерів (старшин). Однак керівництво Центральної Ради та Генерального Секретаріату підходило до принципів формування Збройних Сил загалом та флоту зокрема із соціалістичних позицій, наповнювало управлінський склад військово-морських відомств за принципом партійної приналежності, а не фаховості, фактично ігнорувало питання Криму і, таким чином, не використало потенціал українізованих моряків.

Аналізуючи військово-морську політику за доби Української Держави, Святослав Шрамченко доводив, що її керівництво надавало вагоме значення побудові ефективного Чорноморського флоту. На державному рівні велися перемовини про повернення військових суден, фактично окупованих німецькими військами, йшла робота щодо юридичного оформлення і кадрового забезпечення кораблів флоту. Автор стверджував, що ці реформи перервала зміна геополітичної обстановки в листопаді 1918 року та антигетьманський переворот Директорії. Визначаючи базові аспекти військово-морської політики доби Директорії, Святослав Шрамченко підкреслював, що на першому етапі вона дотримувалася помилок, ідентичних помилкам доби Центральної Ради. Стабілізація політики відбулася за часів Морського міністра Михайла Білінського, проте захоплення Чорноморського флоту Антантою та окупація півдня України Добровольчою армією генерал-лейтенанта Антона Денікіна не дозволили втілити задуми військово-морської сфери в життя.

Ключові слова: Святослав Шрамченко, Чорноморський флот, морська політика, Національно-визвольні змагання 1917-1921 років, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія.

Annotation

Naval policy of 1917-1920 in the scientific works of lieutenant Sviatoslav Shramchenko

A. Sydorenko, postgraduate student of the Department of World Ukrainian History at Taras Shevchenko National University of Kyiv

The article comprehensively analyzes the scientific output of the scientist, fleet lieutenant Sviatoslav Shramchenko, which is dedicated to the naval policy of the era of the National Liberation War of 1917-1921. On the basis of official orders, state documents, and his own memories, the author described the peculiarities of the formation of the structure of the Maritime Ministry, the development of the Black Sea Fleet, identified external and internal political factors that both contributed to and hindered these processes, characterized the general aspects of the concept of naval policy.

Examining the era of the Central Council, the author noted that in 1917, the Black Sea Fleet underwent processes of Ukrainization, national and state self-awareness of sailors and officers (captains). However, the leadership of the Central Council and the General Secretariat approached the principles of the formation of the Armed Forces in general and the navy in particular from socialist positions, filled the management staff of naval departments basing on the principle of party affiliation rather than expertise, actually ignored the issue of the Crimea and, thus, did not use the potential of Ukrainianized sailors.

Analyzing naval policy during the days of the Ukrainian State, Sviatoslav Shramchenko proved that its leadership attached great importance to the construction of an effective Black Sea fleet. At the state level, negotiations were held on the return of warships actually occupied by German troops, work was underway on the legal registration and staffing of ships of the fleet. The author claimed that these reforms were interrupted by the change in the geopolitical situation in November 1918 and the anti-Hetman coup of the Directory. Determining the basic aspects of the naval policy of the Directory era, Sviatoslav Shramchenko emphasized that at the first stage it followed mistakes identical to those of the Central Council era. Stabilization of the policy took place during the time of the Minister of the Navy Mykhailo Bilinskyi, but the capture of the Black Sea Fleet by the Entente and the occupation of the south of Ukraine by the Volunteer Army of Lieutenant General Anton Denikin did not allow the ideas of the naval sphere to be implemented.

Keywords: Sviatoslav Shramchenko, Black Sea Fleet, naval policy, National Liberation War of 1917-1921, Central Council, Hetmanate, Directory.

Період Національно-визвольних змагань 1917-1921 років, котрий став об'єктом для низки дослідницьких студій вітчизняних вчених, не втрачає своєї актуальності як наукова проблема. Зокрема, у фокусі спеціалістів знаходиться військово-морська політика вказаної доби. Особливу цінність при її дослідженні мають праці вчених безпосередніх учасників процесу. Саме до таких належить лейтенант Святослав Шрамченко. Він служив у морських відомствах Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, в червні 1919 року перебував на посаді Міністра морських справ. Опинившись після 1920 року на еміграції, Святослав Шрамченко як учений досліджував становлення та розвиток української військово-морської політики в 1917-1920 роках.

Варто зазначити, що дана проблематика розглядалася вітчизняними вченими, однак їх оптика зосереджувалася на загальних аспектах діяльності морських установ, тоді як наукові студії Шрамченка не отримали повноцінного аналізу. Саме цей фактор і визначає актуальність даного дослідження. Відповідно, завдання дослідження всебічно вивчити науковий доробок

Святослава Шрамченка, котрий стосується військово-морської політики 1917-1920 років та визначити концептуальні засади даної політики згідно доробку. Джерельну базу дослідження складають праці Святослава Шрамченка, написані в і920-1930-ті роки в ключовий період його діяльності як вченого. Історіографічну базу дослідження складають наукові публікації вчених Павла Гай-Нижника, Ігоря Гриценка, Лариси Левченко.

Нормативно-правовим підґрунтям військово-морської політики доби Національно-визвольних змагань 1917-1921 років Святослав Шрамченко визначав «Тимчасовий закон про фльоту УНР», ухвалений 14 січня 1918 року Центральною Радою. Даний закон передбачав, що Російський Чорноморський військовий і транспортний (торгівельний) флот проголошувався флотом УНР, мав виконувати відповідні обов'язки з охорони узбережжя та торгівлі на Чорному та Азовському морях під українським прапором (Шрамченко 1935, с. 3). За твердженнями лейтенанта Шрамченка, даний документ переносив у юридичну площину той стан речей, котрий склався на Чорноморському флоті ще на середину-кінець 1917 року. Адже значний прошарок персонального складу флоту являв собою українських моряків, національно свідомих та зорганізованих у Головну Українську Раду Чорноморського флоту. їх дисципліна принципово вирізнялася на фоні революційного розкладу багатьох військово-морських формувань вказаного періоду, що підкреслював, зокрема, й адмірал Олександр Колчак тогочасний командувач Чорноморським флотом, прихильний до українського руху (Шрамченко 1935, с. 4). Цей національно свідомий елемент моряків-українців очікував від Центральної Ради чітких кроків щодо повного переходу Чорноморського флоту під український контроль. Проте керівництво самої Ради, на думку лейтенанта, дивилося на ситуацію не в ключі державницької політики, а виключно крізь призму соціалістичних ідей і тому в ІІ частині Тимчасового закону про флот воно скасовувало примусову службу у військовому флоті та переводило всіх військово-морських службовців на вільний найм за контрактом. Характерно, що умови самого контракту ще були в розробці, проте у Міністерстві морських справ на підставі вказаних пунктів уже почалося масове звільнення зі служби багатьох моряків-українців, котрі тепер просто позбавлялися засобів для виживання з дуже неясною перспективою (Шрамченко 1935, с. 5).

Святослав Шрамченко критикував даний підхід та негативно відгукувався про кадровий склад та загальну компетентність Міністерства. Лейтенант зазначав, що керівництво Центральної Ради намагалося не допустити до управління ним безпартійних військово-морських старшин, оскільки підозрювало їх у «контрреволюційності» (Шрамченко 1935, с. 6). Так, характеризуючи Генерального секретаря з морських справ (згодом Міністра) Дмитра Антоновича, Святослав Шрамченко відверто зазначав, що той був призначений виключно за партійною квотою «та в морських справах нічого не розумів». Також лейтенант Шрамченко підкреслював деструктивну роль призначеного до морських старшин політичним комісаром Володимира Лотоцького, котрий з часом швидко перейшов на бік більшовиків (Шрамченко 1938, с. 10).

Аналізуючи військово-морську сферу в березні-квітні 1918 року, автор зазначав, що вона частково покращилася за рахунок залучення професійних кадрів, проте критикував об'єднання посад Військового та Морського міністрів, вважав такий крок помилковим, адже він відводив на другий план проблеми морського відомства, не враховував його специфіки (Шрамченко 1935, с. 2). Варто зазначити, що в березні 1918 року Морське міністерство як окрема структура взагалі було ліквідоване, а всі його складові на певний час перейшли до Військового міністерства (Левченко 2017, с. 89). Загалом, резюмуючи діяльність цієї структури в період Центральної Ради, автор констатував: «Взагалі ж, цей перший період існування Українського Морського Міністерства можна лише назвати періодом руйнації фльоти згори, бо знизу йшла здорова національна течія, яку треба було лише відповідно та доцільно використати» (Шрамченко 1935, с. 5).

Варто зазначити, що вагому роль Святослав Шрамченко відводив події піднесення над Чорноморським флотом українського прапору 29 квітня 1918 року. Передумовами до цього автор визначав повну дезорієнтацію на флоті в березні-квітні 1918 року на тлі наступу Запорізької дивізії та німецьких військ і звільнення українських теренів від більшовицьких частин. Лейтенант Шрамченко підкреслював, що серед мас матросів були як проукраїнські, так і пробільшовицькі та навіть анархічні настрої, а командування флоту сприймало наступ німецьких військ з підозрою, оскільки частина морських офіцерів вважала себе союзниками Антанти. Кримська група Запорізької дивізії на чолі з полковником Петром Болбочаном була проінформована про ці вагання та прорвала 20-24 квітня Перекопський фронт, аби вийти на кримські позиції перед німцями і, таким чином, підтримати українські настрої на флоті. На думку Святослава Шрамченка, саме через це командувач Чорноморським флотом контр-адмірал Михайло Саблін наказав 29 квітня підняти над флотом український прапор. Тим не менш, як вказував автор, німецькі війська, ґрунтуючись на відмові Центральної Ради від Криму, змусили запорізькі частини вийти з півострова. У відповідь, Саблін 30 квітня разом з дредноутами та частиною міноносців переправився до Новоросійська, а командування над рештою Чорноморського флоту в Севастополі очолив контр-адмірал Михайло Остроградський (Шрамченко 1930, 120). військовий чорноморський флот український держава шрамченко

Святослав Шрамченко значну увагу відводив кримському питанню в контексті військово-морської політики 1917-1920 років. Говорячи про період Центральної Ради, він підкреслював, що її керівництво проблемою Криму взагалі не цікавилося. В той же час, у армійському та військово-морському середовищах до кримського питання ставилися з усією серйозністю. Зокрема, в наказі по Морському відомству від 13 березня 1918 року передбачалося скупчення всіх боєздатних флотилій в порту Севастополя, котрий, відповідно, ставав базовою точкою українського Чорноморського флоту, а в наказі від 19 квітня призначався начальник оборони побережжя Кримського півострова та комендант Севастополя (Шрамченко 1932, с. 10).

Розглядаючи період Української Держави Павла Скоропадського, Святослав Шрамченко підкреслював, що в цей час Міністерство морських справ складалося вже з добре підготовлених фахових флотських старшин. Проводилася діяльність з вироблення базових засад функціонування флоту, а опрацюванням закону про флот займався Український Морський Генеральний Штаб. Активізував свою роботу і Український Головний Морський Штаб, котрий також був створений ще в 1917 році, проте повноцінно запрацював лише в період Гетьманату (Шрамченко 1934, с. 47).

Вагому роль автор відводив створенню 23 травня 1918 року бригади Морської піхоти, котра мала складатися з трьох полків та нести службу на північно-західному районі побережжя Чорного моря. У липні-серпні 1918 року було затверджено форму піхоти, призначено старшинський склад її полків та дислокацію (Шрамченко 1934, с. 13-14).

Святослав Шрамченко відзначав постаті командувачів Чорноморським флотом контр-адміралів Михайла Остроградського та В'ячеслава Клочковського (останній замінив Остроградського на цій посаді в червні 1918 року через конфлікти того з німецьким командуванням та брав активну участь в організації повернення флоту Україні) (Шрамченко 1932, с. 116). Також автор наголошував на змінах у кримському питанні. Власне, можна стверджувати, що саме Павло Скоропадський вперше за період Національно-визвольних змагань 1917-1921 років проголосив чітку позицію щодо української належності півострова, лобіював питання з ліквідації маріонеткового проросійського уряду генерала Сулькевича в Сімферополі на дипломатичному рівні з Німецькою імперією, а влітку 1918 року оголосив йому економічну блокаду (Гай-Нижник 2006, с. 40-43).

В цілому автор позитивно оцінював політику Гетьманату стосовно військово-морської сфери. Лейтенант Шрамченко відзначав, що з боку Уряду надходили фінанси на розбудову військових портів, а після передачі німецьким воєнним командуванням Українській Державі всього Чорноморського флоту в листопаді 1918 року передбачалася його повноцінна комплектація матроським та старшинським складом. Узагальнюючи, Шрамченко стверджував: «З цього досить може сухого, але виразного переліку наказів, розпоряджень і асигновань українському уряду по морському відомству, яскраво видно політику українського уряду рахувати Севастополь з Кримом частиною України і поступово доходити до цього в дійсности, і якби не зміна загально-політичної світової ситуації, то безумовно, що більш ніж легковажна помилка Центральної Ради, щодо Криму, автоматично була б виправлена» (Шрамченко 1932, с. 9-12).

Крім того, саме в листопаді 1918 року відбулася спроба захоплення Чорноморського флоту ескадрою Антанти, оскільки та вважала Українську Державу своїм противником. Дипломатія Павла Скоропадського намагалася залагодити проблему визнання України Антантою та повернути флот, однак цим крокам завадив антигетьманський переворот (Шрамченко 1935, с. 7-8). За таких умов, Чорноморський флот було остаточно окуповано військами Антанти.

Визначаючи основні аспекти військово-морської політики доби Директорії, Святослав Шрамченко підкреслював, що на першому етапі вона містила ті ж прорахунки, що й під час періоду Центральної Ради зокрема, призначений політичний комісар Акимів почав реорганізовувати Морське Міністерство «на демократично-соціалістичний лад» та звільняти багатьох флотських старшин. Лише після початку роботи на посаді Міністра старшого лейтенанта флоту Михайла Білінського та усунення вищезгаданого комісара, ситуація стабілізувалася. Автор високо оцінював діяльність Білінського, котрий провів Закони про штати центральних установ Морського міністерства, про Гардемаринську Школу, а головне «Закон про фльоту», що, власне, являв собою базу для функціонування флоту (Шрамченко 1935, с. 9-11). Тим не менш, практична сторона військово-морської політики того часу залишалася дуже ускладненою через фактичну окупацію Криму та південних міст-портів військами Антанти, а згодом і добровольчими формуваннями генерал-лейтенанта Антона Денікіна (Гриценко 2015, с. 181).

Святослав Шрамченко цитував самого Білінського щодо військово-морської політики Уряду Директорії загалом та наказу про перейменування військових суден зокрема: «...якби не підтримка членів Директорії Петлюри й Андрієвського, то наказа цього не було б підписано, бо решта членів Директорії збожеволіла зі своїм соціялізмом, де треба й не треба. Найбільше Винниченко! Він був страшенно проти таких назв кораблів: «Все гетьмани та старшина, а таких назв, як «соціяліст», «революція», «пролєтар» т.і. немає»! казав він. З Винниченківським соціялізмом далеко в будові держави не поїдеш, а нашій фльоті треба історичних назв, бо без традицій фльота нічого не варта» (Шрамченко 1935, с. і3). Через свою принципову державницьку позицію Михайло Білінський у квітні 1919 року подав у відставку.

Розглядаючи військово-морську політику з другої половини 1919 року по 1920 рік, Святослав Шрамченко акцентував увагу на відкритті Гардемаринської школи в Кам'янці-Подільському, формуванні Дніпровської воєнної флотилії, проте підкреслював, що постійні військові дії на теренах УНР та окупація Півдня України не дали змоги Морському відомству втілити в життя ці плани (Шрамченко 1935, с. 14). Офіційно ж дана політика завершилася з інтернуванням Армії УНР до Польщі та ліквідацією органів влади УНР в 1924 році.

Таким чином, у результаті дослідження було комплексно проаналізовано науковий доробок Святослава Шрамченка, котрий розкриває засади військово-морської політики 1917-1920 років, визначено авторську концепцію даної політики. Зокрема Святослав Шрамченко диференціював її за хронологією. Військово-морську політику доби Центральної Ради він характеризував негативно, наголошуючи, що соціалістично зорієнтоване керівництво Ради не використало національне піднесення моряків-українців Чорноморського флоту, ігнорувало питання Криму, підходило до побудови морських відомств не з фахових, а з ідеологічних позицій та почало реальні кроки лише з березня 1918 року. Військово-морську політику доби Гетьманату Святослав Шрамченко розцінював позитивно, акцентуючи увагу на фаховому підході до формування Морського міністерства, фінансуванні побудови нових суден та портів, вирішенні проблем повернення Чорноморського флоту та Кримського півострова. Військово-морська політика доби Директорії визначалася лейтенантом Шрамченком негативно на своєму початку, проте коли відповідне міністерство очолив старший лейтенант Михайло Білінський автор характеризував його діяльність винятково позитивно. Крім того, він наголошував, що за умов окупації Чорноморського флоту та півдня України Антантою та Добовольчою армією, військово-морська політика України об'єктивно не мала шансів на повноцінний розвиток.

Список джерел та літератури

1. Гай-Нижник, П., 2006, Чорноморський флот і українське державотворення 1917-1918 років (До історії створення Військово-Морських Сил України), Військовий музей (науково-методичний збірник), 7, 37-46.

2. Гриценко, І., 2015, Український Державний Флот в 1917-1919 pp.: історія його становлення, військово-політичної боротьби та занепаду. Київ: Видавець Олег Філюк.

3. Левченко, Л., 2017, Проблема Чорноморського флоту і суднобудівних заводів у роки української революції: Миколаївські візії, Історичний архів, 18, 84-104.

4. Шрамченко, С., 1930, Піднесення українського прапору в Чорноморській флоті, За державність. Матеріали до історії війська українського, 2, 120-124.

5. Шрамченко, С., 1932, Командування Українською Державною Фльотою в рр. 1918-1920, Табор: воєнно-літературний журнал, 18, 115-118.

6. Шрамченко, С., 1932, Українська воєнно-морська політика на Кримі у 1917-18 рр., Літопис Червоної Калини, 5, 9-12.

7. Шрамченко, С., 1934, Українська морська піхота в рр. 1917-21, Літопис Червоної Калини, 11, 13-17.

8. Шрамченко, С., 1934, Український Головний Морський Штаб у 1917/21 рр., Табор: воєнно-науковий журнал, 21,47-49.

9. Шрамченко, С., 1935, Закон про державну українську фльоту та його виконавці. Варшава: Накладом Українського воєнно-історичного т-ва.

10. Шрамченко, С., 1935, Українські морські міністри і керуючі морським відомством у рр. 1917-1921, Літопис Червоної Калини, 6, 2-3.

11. Шрамченко, С., 1938, Повстання Центральних Установ Українського Морського Відомства у 1917 році, Літопис Червоної Калини, 1, 10.

References

1. Hai-Nyzhnyk, P., 2006, Chornomorskyi flot i ukrainske derzhavotvorennia 1917-1918 rokiv (Do istorii stvorennia Viiskovo-Morskykh Syl Ukrainy) [The Black Sea Fleet and Ukrainian state formation in 1917-1918 (To the history of the creation of the Naval Forces of Ukraine)]. Viiskovyi muzei (naukovo-metodychnyi zbirnyk), 7, 37-46. [In Ukrainian].

2. Hrytsenko, I., 2015, Ukrainskyi Derzhavnyi Flot v 1917-1919 pp.: istoriia yoho stanovlennia, viiskovo-politychnoi borotby ta zanepadu [The Ukrainian State Fleet in 1917-1919 pp.: the history of its formation, military-political struggle and decline]. Kyiv: Vydavets Oleh Filiuk. [In Ukrainian].

3. Levchenko, L., 2017, Problema Chornomorskoho flotu i sudnobudivnykh zavodiv u roky ukrainskoi revoliutsii: Mykolaivski vizii [The problem of the Black Sea Fleet and shipyards during the years of the Ukrainian revolution: Mykolaiv visions]. Istorychnyi arkhiv, 18, 84-104. [In Ukrainian].

4. Shramchenko, S., 1930, Pidnesennia ukrainskoho praporu v Chornomorskii floti [Raising the Ukrainian flag in the Black Sea Fleet]. Za derzhavnist. Materiialy do istorii viiska ukrainskoho, 2, 120-124. [In Ukrainian].

5. Shramchenko, S., 1932, Komanduvannia Ukrainskoiu Derzhavnoiu Flotoiu v rr. 1918-1920 [Command of the Ukrainian State Fleet in 1918-1920]. Tabor: voienno-literaturnyi zhurnal, 18, 115-118. [In Ukrainian].

6. Shramchenko, S., 1932, Ukrainska voenno-morska polityka na Krymi u 1917-18 rr. [Ukrainian naval policy in the Crimea in 1917-18]. Litopys Chervonoi Kalyny, 5, 9-12. [In Ukrainian].

7. Shramchenko, S., 1934, Ukrainska morska pikhota v rr. 1917-21 [Ukrainian marines in 1917-21], Litopys Chervonoi Kalyny, 11, 13-17. [In Ukrainian].

8. Shramchenko, S., 1934, Ukrainskyi Holovnyi Morskyi Shtab u 1917/21 rr. [Ukrainian Main Naval Staff in 1917/21]. Tabor: voienno-naukovyi zhurnal, 21,47-49. [In Ukrainian].

9. Shramchenko, S., 1935, Ukrainski morski ministry i keruiuchi morskym vidomstvom u rr. 1917-1921 [Ukrainian maritime ministers and managers of the maritime department in 1917-1921]. Litopys Chervonoi Kalyny, 6, 2-3. [In Ukrainian].

10. Shramchenko, S., 1935, Zakon pro derzhavnu ukrainsku flotu ta yoho vykonavtsi [The Law on the State Ukrainian Fleet and its executors]. Varshava: Nakladom Ukrainskoho voienno-istorychnoho t-va. [In Ukrainian].

11. Shramchenko, S., 1938, Povstannia Tsentralnykh Ustanov Ukrainskoho Morskoho Vidomstva u 1917 rotsi [Uprising of the Central Institutions of the Ukrainian Maritime Administration in 1917]. Litopys Chervonoi Kalyny, 1, 10. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru