Особливості суспільного життя української діаспори другої половини ХХ ст. у рецепції Докії Гуменної

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості суспільного життя української діаспори другої половини ХХ ст. у рецепції Докії Гуменної

Сачко Дар'я Вікторівна кандидат історичних наук, старший викладач кафедри публічного управління та права, Херсонський державний аграрно- економічний університет, м. Кропивницький

Анотація

Стаття присвячена аналізу та висвітленню особливостей суспільного життя представників української діаспори в Європі та Північної Америки на основі аналізу спогадів та їх художнього відтворення українською письменницею Докією Гуменною у другій половині ХХ століття у своїх мемуарах, а також художніх творах, сюжети до яких вона брала із реальних подій та власних спостережень. докія гуменна українська діаспора

Шляхом аналізу інтелектуальної біографії Докії Гуменної на основі її мемуарів, науково-публіцистичних та художніх творів було охарактеризовано основні проблеми української діаспори, зокрема порівнюючи ситуацію в таборах Ді-пі в Європі, США та Канаді: розпорошеність інтелектуального та мистецького середовища, ідеологічні та політичні суперечності, конфлікти на релігійному ґрунті, гострій проблемі збереження національної ідентичності українців-мігрантів та молодого покоління, що народилось за межами України. Визначено місце та роль письменниці в цьому процесі.

Результати дослідження поглядів Докії Гуменної продемонстрували такі особливості суспільного життя представників української діаспори в Європі та Північної Америки:, покращення їх матеріального становища, побутового та трудового життя мігрантів, розширення можливостей культурного розвитку; підтримка систематичних міжособистісних та громадсько- організаційних контактів; однак певне розшарування та протистояння різних суспільно-політичних, релігійних груп української діаспори - націоналістів та «східняків», греко-католиків і православних, непорозуміннях і конфлікти у літературному середовищі, загалом в інтелектуальному товаристві; потреба збереження національної ідентичності, необхідність дослідження та популяризації історії та культури України у вільному світі; обмеженість контактів української діаспори з Батьківщиною та сподіванні на відновлення української державності.

Ключові слова:Докія Гуменна, українська діаспора, мемуари, національна ідентичність, міграція.

Sachko Daria Viktorivna Candidate of historical sciences, senior lecturer of the Department of Public Administration and Law, Kherson State Agrarian and Economic University, Kropyvnytskyi

PECULIARITIES OF THE SOCIAL LIFE OF THE UKRAINIAN DIASPORA IN THE SECOND HALF OF THE 20TH CENTURY IN THE VIEWS OF DOKIA HUMENNAYA

Abstract. The article is devoted to the analysis and highlighting of the features of the social life of representatives of the Ukrainian diaspora in Europe and North America based on the analysis of memories and their artistic reproduction by the Ukrainian writer Dokia Humenna in the second half of the 20th century in her memoirs, as well as in her fiction, the plots of which she took from real events and own observations.

The source of the research is the results of the analysis of the intellectual biography of Dokia Humennaya based on her memoirs, scientific-journalistic and artistic works. The author characterized the main problems of the Ukrainian diaspora: the division of the intellectual and artistic environment, ideological and political contradictions, religious-based conflicts, the acute problem of preserving the national identity of Ukrainian migrants and the young generation born outside Ukraine. The place and role of the writer in this process is determined.

The results of the study of the views of Dokia Humennaya demonstrated the following features of the social life of representatives of the Ukrainian diaspora in Europe and North America: improvement of their material situation, domestic and working life of migrants, expansion of opportunities for cultural development; support of systematic interpersonal and public-organizational contacts; however, certain stratification and opposition of various socio-political and religious groups of the Ukrainian diaspora - nationalists and "Orientalists", Greek Catholics and Orthodox, misunderstandings and conflicts in the literary environment, in general in the intellectual society; the need to preserve national identity, the need to research and popularize the history and culture of Ukraine in the free world; limited contacts of the Ukrainian diaspora with the Motherland and hopes for the restoration of Ukrainian statehood.

Keywords: Dokia Humenna, Ukrainian diaspora, memoirs, national identity, migration.

Постановка проблеми

Докія Гуменна - одна із маловідомих представників української літератури ХХ століття. Більшу частину життя вона прожила за кордоном - Європі та Північній Америці. Її літературна спадщина, яка майже невідома пересічному українцю, має важливе просвітницьке значення, адже має своїм завданням популяризацію історичного знання. Надзвичайно багатою є мемуаристика письменниці та її щоденникові записи, які вона вела протягом всього житття, фіксуючи не лише власний досвід, а й важливі проблеми та сюжети життя та діяльності її оточення, зокрема, діаспорне.

Мемуари Докії Гуменної «Дар Євдотеї», які досі є неопублікованими, та художні твори, сюжети яких письменниця брала із реальних подій, є багатим на інформацію про особливості суспільного життя української діаспори в країнах Європи та Північної Америки. Однак ці роботи й досі є малодослідженими та не отримали необхідної уваги українських істориків. Що і зумовлює актуальність вивчення проблематики

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Науковий та суспільний інтерес до постаті Д. Гуменної виник лише в умовах української незалежності. Один із перших спроб аналізу творчості письменниці здійснив український дослідник П. Сорока у монографії «Докія Гуменна. Літературний портрет» [1], яка була присвячена літературознавчому огляду її художніх творів, що вийшли друком у США.

У ХХІ сторіччі увага до особистості Докії Гуменної зростає і в Україні було захищено кілька дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, присвячених вивченню творчості Докії Гуменної: Т. Николюк «Інтелектуальний інтертекст прози Докії Гуменної» (2005) [2] О. Коломієць «Проза Докії Гуменної (проблемно-тематичні та жанрово- стильові особливості)» [3]. У 2014 році українська філологиня М. Лаврусенко в монографії «Праісторія в українській літературі: проблема кореляції наукового і художнього пізнання» присвятила розділ творам письменниці на історичну тематику, вказуючи на їх максимальну правдивість у відтворенні події історії [4, С. 28].

Спроби аналізу мемуаристики та щоденників Докії Гуменної, їх змісту та джерелознавчої цінності були здійснені у своїх дисертаціях українськими дослідницями-філологинями В. Родигіною «Мемуаристика Докії Гуменної: інтерпретація української ідентичності в літературі та культурі» [5] та Т. Швець «Щоденник Докії Гуменної:типологія жанру, історико-

літературний контекст» [6]. Перша зосередилась на літературознавчому аналізі спогадів письменниці, а друга - жанрових особливостях щоденників письменниці, їх інформативності та значення для вивчення еміграційного літературного процесу. Спроби історіографічного аналізу его-джерел Докії Гуменної було здійснено історикинею Д. Сачко у контексті вивчення інтелектуальної біографії письменниці [7].

Отже, творча спадщина та особисті спогади Докії Гуменної потребують подальшого дослідження та популяризації в українських як наукових, так і суспільних колах.

Метою статті є вивчення особливостей суспільного життя представників української діаспори на основі аналізу спогадів та їх художнього відтворення українською письменницею Докією Гуменною у другій половині ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

З 1944 року Докія Гуменна життя прожила в діаспорі: до 1950 року - в таборах для переміщених осіб в Австрії та Німеччині, з 1950 року - у США, багато подорожувала Канадою. Письменниця була частиною українського діаспорного світу і тому помічала його особливості, успіхи та недоліки. Саме такі важливі візії з життя закордонного українства, його найгостріші проблеми потрапили у центр її уваги і знайшли своє відображення у її спогадах та художніх (художньо- публіцистичних) творів.

Друга світова війна, значна еміграція з території України, радянізація західноукраїнських земель, відновлення радянської влади породили надзвичайно важливу проблему українства - збереження національної єдності українців з різними історичними традиціями, з різних історико-етнографічних регіонів, з різними суспільно-політичними поглядами на чужих, зазвичай заокеанських територіях.

Основними причинами конфліктів і непорозумінь серед українців ставали різні політичні та релігійні переконання. Гострі політичні протистояння проявились між так званими «націоналістами» і «східняками». Ще на території України у роки війни Д. Гуменну обурювало сприйняття українцями західних територій України українців «Великої України» як росіян [8, Арк. 8].

За спогадами Д. Гуменної гуртування українців проявилась у таборах Ді- пі відбувалось лише у разі небезпеки для обох таборів: «Коли небезпека репатріації трошечки відсувалась на задній план, знову воскресало жорстоке тертя між синами одної матері України... Все діялось в атмосфері взаємної негації - галичани, буковинці, східняки» [8, Арк. 29]. Подібне згадував інший учасник цих подій письменник У. Самчук: «війни Донцов-Косач, східняки- західняки, бандерівці-багрянівці» [9, С. 150].

На думку письменниці, основою цих конфліктів стали укорінені стереотипи. Наприклад, від «західняків» можна було почути, що «східняки» - провокатори та національно несвідомі, спілкуються «по-московському», є «згангренізованим» народом, «шиються під галичан, щоб не їхати на родіну» тощо [8, Арк. 31]. Найбільшу ненависть викликали особи, що співпрацювали з радянським режимом, підозрювалися у зв'язках із КДБ. Натомість

«східняки» характеризували галичан як фальшивок, «євреями» та «поляками», шовіністів, спекулянтів, такими, що принесли «в Україну свиню» [8, Арк. 31]. Сама Гуменна вважала, що «люди завжди однакові. Хижацтво двоногих на двоногих»; не бачила різниці «між совєтськими вельможами й націоналістичними. І тут і там купка забрала собі блага, а масі не дала. Тут до того ще й американські, даровані для всіх» [10, Арк. 18]. Такі проблеми вважав несвоєчасними і У. Самчук: «Годі таке збагнути. Роблять «політику». Вигнання, табори, безнадія і... націоналісти, соціялісти, східняки, західники» [9, С. 116].

Ще одним гострим питанням стало питання релігійне. Зокрема, дискредитація за релігійною ознакою, з чим зіткнулась безпосередньо письменниця: «Раз ви не підлягаєте дисципліні, то й не вимагайте до себе ласки. ... Як ви не ходите до церкви, то до вас так і ставляться» [8, Арк. 276].

Історія українців на американському континенті сягає ХІХ століття. Одна із хвиль еміграції тисячі вихідців з різних куточків України до США припала на 40-50-ті роки ХХ століття [11, С. 4], що стало можливим завдяки сприятливій державній політиці США та Канади, а також зусиллям вже існуючої там української громади. Саме тому більшість української інтелігенції намагалися потрапити до США. Зокрема, Ю. Шерех радив колегам не будувати «всього життя на ґрунті... еміграції, бо тоді ви ніколи не будете вільними. Стійте там однією ногою, а другою шукайте американського ґрунту» [12, Арк. 7].

Виїзд Д. Гуменної був проблематичним, основна причина цього - жорстка «фільтрація» за віком, фахом і сімейним положенням, соціальним статусом породила у думках письменниці дилему. Зазначені критерії не давали їй можливості тривалий час отримати право переїзду до США, адже вона - 46-річна незаміжня і бездітна письменниця зі статусом «ворога народу» в СРСР, хоча й національно-свідома українка. На її погляд, в пріоритеті були молоді жінки з народу, які нічим не завинили перед радянським режимом, без освіти, з сільської місцевості, з дітьми. Таки підхід породив у думках Д. Гуменної дилему: що важливіше в збереженні нації - «генетичне відтворення чи трансляція до наступних поколінь соціокультурного спадку через його носіїв, представників інтелектуальної еліти» [10, Арк. 70], що ставило під сумнів можливість збереження українців як нації на еміграції.

Але побоювання Д. Гуменної були безпідставні, більшість українських переселенців середини ХХ ст. відрізнялись високим інтелектуальним рівнем та бажанням зберегти українську етнокультурну самобутність, щоб у майбутньому повернутись на Батьківщину, але водночас упродовж другої половини ХХ ст. намагались інтегруватись в українсько-американське ліберально-демократичне, суспільно-політичне та культурне життя.

Місцем постійного проживання Д. Гуменної стало м. Нью-Йорку, протягом осені 1967 р. подорожувала США (Сан-Дієго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Денвер, Міннеаполіс, Чикаго та інші). Спостереження за українською дійсністю у США відображено у збірках новел і репортажів «Багато неба» [13], «Внуки столітнього запорожця» [14], «Серед хмарочосів» [15]. У 1956 р. письменниця здійснила поїздку до Канади, яка була організована Головою Союзу Українок Канади Стефанією Пауш з метою ознайомити Д. Гуменну з життям канадських українців. У результаті вийшла друком праця письменниці «Вічні вогні Альберти» (1959 р.) [16].

У США політична дихотомія української спільноти слабшає і спостерігалась лише на суб'єктивному рівні. Однак подорожуючи США, Докія Гуменна, як правило, зупинялась у своїх знайомих «східняків». Однак зберігався розподіл на релігійному ґрунті. Більшість релігійних українців- емігрантів відвідували православну та греко-католику церкву. Докія Гуменна згадувала про поділ канадських українців на православних і католиків, а також про так званих «червоних», що не відвідували церкву. А також були українці, що сповідували протестантизм або долучились до «свідків Єгови» [16, С. 141]. У США діяли Греко-Католицька Церква, Українська Католицька Церква, Українська Православна Церква та інші, які мали власні друковані органи [11, С.68-69]. Визначною подією у релігійному діаспорному світі став переїзд митрополита Йосипа Сліпого у США, і «колишні галичани одразу почали збирати кошти на потребу церкви, Ватикан оголосив про бажання відкрити Католицький університет. Лише «східняки» ігнорували ці події» [17, Арк. 253].

Важливою проблемою української діаспори, і на чому зупиняється Д. Гуменна, є збереження національної ідентичності. Цьому сприяють чинники: 1) історія проживання носіїв етнічності в певній країні, зокрема тривалість; 2) походження іммігрантів; 3) політика країни поселення щодо іммігрантів; 4) кількісний склад та можливості поповнення спільнот; 5) рівень етнічної свідомості іммігрантів та їх налаштованості на збереження й розвиток своєї етнокультурної самобутності; 6) рівень толерантності носіїв культур країни проживання щодо нових етнокультурницьких традицій; 7) можливості підтримання контактів із країною походження [18, С. 4].

Нові мігранти частково влилися у існуючі суспільні організації, але іноді створювали і окремі відділення. Більшість з них відновлювали у США і Канаді організації, аналогічні до українських або які були утворені в Ді-пі. Молодь формувала власне середовище, формувавши «Пласт», Спілку української молоді Америки, Організацію демократичної української молоді та інші. Така ситуація породжувала паралельні структури громадських і політичних організацій, що засвідчило поляризацію українсь кої громади [11, С. 55-56]. З

метою збереження національної єдності та етнічної самосвідомості українцями здійснювались заходи національного характеру:відкриття

пам'ятників українським діячам, проведення вечорів, присвячених діяльності корифеям української культури та науки, проведення конференцій, з'їздів та конгресів українців тощо. Протягом 1960-70-х років українська діаспора Заходу спромоглась створити розгалужену систему національної освіти та виховання, яка забезпечувала високий рівень самосвідомості молодого покоління, його активну участь у житті української громади та боротьбі за демократію й державну незалежність України [19, С. 65].

В університетах США та Канади засновувались кафедри українознавства та історії України: з 1944 р. у Саскачеванському та в Альбертійському університетах викладали комплекс українознавчих дисциплін; з 1968 р. існувала кафедра українських студій в Гарвардському університеті (США), яка до 1973 р. перетворилась на окремий Український науковий інститут.

Однак всі ці заходи не мали необхідного ефекту. Докія Гуменна звертала увагу, що молодше покоління українців-емігрантів майже не володіє українською мовою, хоч їх батьки - двомовні, а старше покоління могло не володіти англійською. А це, в свою чергу, може впливати на збереження почуття приналежності до українського роду [16, С. 131]. Д. Гуменна так і не вивчила англійської мови, а принципово говорила українською. Вона засуджувала відмову українців-емігрантів від власної мови та сприймала це як особисту образу та «причину спустошеності духовного світу особистості» [20, С. 48].

В емігрантському середовищі існувала дискусія, яку мову треба плекати та зберігати: українську «побутову» чи літературну. Прикладом цього є доповідь українського письменника Ю. Шевельова 6 травня 1961 р. з приводу ювілейного зібрання на честь А. Кримського, у якій він, побіжно згадавши його енциклопедичні заслуги, звисока говорив про звернення вченого до вивчення народної (селянської) української мови («мови баби Параски»). Д. Гуменна охарактеризувала виступ Ю. Шевельова «пліткарством на негативні риси Кримського», бо А. Кримський з великим горінням і любов'ю був до всього українського [12, Арк. 25]. Сама письменниця цінувала всі особливості української мови.

Письменниця наголошувала, що примітивними способами та засобами («писанками, вишиванками та аматорщеною») молодь не привернути до свого етнічного, необхідно збагачувати українську культуру та мистецтво (вистави, балети, концерти) модерними засобами, щоб продемонструвати «своєрідність та красу українського, не нижчу за блискучу тутешню» [16, С. 79]. Вона переконувала, що важливішим складником національної ідентичності є спільність національної перспективи [20, С. 48].

Докія Гуменна впевнена, що українська молодь, яка, як правило, представлена сама собі, майже не читає українських книжок, надає перевагу американському телебаченню або коміксам, а не бажає відвідувати різноманітні діаспорні збори, концерти,літературно-мистецькі

клуби [21, С. 133-134]. А отже, питання збереження національної ідентичності молодшого покоління в діаспорі має бути справою не лише батьків, а й спільноти загалом, зокрема інтелектуалів і представників мистецького середовища.

Своїм внеском у виховання української молоді Д. Гуменна вважала свою творчу працю, присвячену популяризації української історії та демонстрації індивідуального національного шляху України в умовах сучасного світу? Вона стверджує, що світ поділений на два табори, що живуть в постійній загрозі війни. Але, на її думку, війна - анахронізм, бо наступні війни не матимуть переможців, вони вестимуться не між народами, а між машинами та технологіями. Письменниця переконана, що сучасна епоха заплуталася: половина Землі охоплена маразмом «класової боротьби», брехні та рабської праці під гаслами ненависті, а друга зациклена на матеріальному комфорті [22, с. 301-302].

Д. Гуменна презентує ідею гармонії та рівноваги в світі, поваги до прав кожного народу, а роль України та наступних поколінь українців - додати до технократичної західної цивілізації духовної складової. Хоча вона розуміє, що в умовах відірваності від Батьківщини, підтримка національної єдності має органічно поєднуватися зі сприйняттям надбань західної цивілізації.

Важливим для збереження національної єдності українських громад було її компактне розселення. Українська діаспора в Америці проживала територіальними осередками («кварталами») у США, а у Канаді - у селах.

Письменниця жила у Нью-Йорку, перше враження від якого було позитивним: «Нью-Йорком я не розчарована, ... я чекала гіршого. Центр навіть дуже красивий, могутній, гордий - як німецькі собори. Околиці, де всі живемо, кошмарні - бруд, клопи, темні брудні сходи, двори як кам'яні колодці» [23, Арк. 4]. Для Д. Гуменної Нью-Йорк представляв собою мозаїку з різноманітних національних груп - української, єврейської, італійської, китайської, африканської, пуерторіканської. А компактне розселення українців в Нью-Йорку вона називає «гетто», хоча без негативізму, бо там є і церква, і школа, і Народний дім, і додаткові освітні установи, вважаючи, що саме в такому місці зосереджується громадське життя [15, С. 140]. А це важливо для виховання української молоді, бо розпорошеність громади не спроможна забезпечити дітям необхідне українське виховання. І таких «гетто» в США було багато.

Канаду Докія Гуменна вважала світом відмінним від США, характеризуючи його душевнішим та ріднішим [24, Арк. 91], бо у Канаді

переважно українці, яких вона називає «нащадками хліборобів, з виплеканим кількатисячним хліборобським інстинктом» [16, С. 46] проживають у селищах.

Д. Гуменна, перебуваючи в Альберті, із зацікавленням слухала розповіді місцевих про досвід облаштування українців на нових територіях з кінця ХІХ ст., як їх предки з диких лісів зробили плодючу й багату країну, щоб почувати себе її господарями. Вона відзначила, що українці-канадці підкреслюють своє українське коріння. Українці в Канаді мають свої церкви, народні доми, жіночі організації, а збереження народних традицій є звичною справою. Саме в Канаді створено організацію, що немає аналогів в інших осередках української діаспори в світі, - Союз Українців Самостійників, яка відіграє провідну роль у всіх ділянках громадського життя, зокрема і церковного [16, С. 67-68].

Увагу Д. Гуменної у Канаді привернули питання: 1) відносини українців з канадським урядом, 2) прихильність українців до лівих поглядів та 3) родинні стосунки українців з місцевими. Одна із місцевих іммігранток, пані Пауш розповіла письменниці про спробу в 1930-х роках інспірованого «голодного бунту», коли з Альберти фермери пішли на Едмонтон із вимогою збільшити ціну закупівель на сільгосппродукцію, а інакше вони захоплять парламент і створять свій «фермерський уряд». Їх зупинила озброєна кінна поліція. І таких історій про бійки, суди існує чимало [16, С.66-67]. Також із розповідей місцевих Д. Гуменна дізналася про частіших випадків змішаних шлюбів.

Бажаючи ознайомитися з побутом і життям пересічного українсько- канадійського фермера, Д. Гуменна познайомилась із родиною Палиликів, які мають цивілізовану оселю, «справжній степовий модерновий палац» зі всіма зручностями та устаткуваннями, технікою (телевізор, телефон). Письменницю вразила самоповага селянина, який приїздить до міста на своєму авто, а може, навіть і відчуває жаль до дрібноти і тісноти міського мешканця [16, С.129]. Вона посоромилась говорити, що в СРСР селянин-колгоспник, що є основа нації, приїжджає до міста з почуттям приниженості [16, С. 129].

У м. Калгарі, велике місто, куди переселялись перші українці та працювали на важких промислових виробництвах, Д. Гуменна побачила, що українська громада не така згуртована, більше змішаних шлюбів. А диригентка церковного хору Надія Кобильник наголошувала, що українське життя у них бідне, «...як під знаком чарки, а про виставу чи концерт і не питайте» [16 С. 140 - 141].

Докія Гуменна простежила основні відмінності діаспорного життя у Калгарі та Альберті: в Альберті більше звикли до громадських проявів життя, в Калгарі важко організувати якийсь захід; в Альберті українські діти навчаються в українських школах, а через спілкування англо- та франкомовні

діти засвоюють українську мову, в Калгарі процес асиміляції свідомо обирається батьками при виборі англійської мови навчання. Останні вже не відчувають потреби в українській культурі та навіть носіїв української мови розглядають як маргінальні, відсталі елементи [16, С. 147].

Однією із болючих проблем суспільного життя української діаспори, на думку останньої та особисто Докії Гуменної, була підтримка діяльності інтелігенції - митців, письменників, вчених. Письменниця переконувала, що «без плекання своєї інтелігенції не може оформитися українська свідомість наймолодшого покоління. ... треба, щоб виховувалися свої композитори, музики, письменники, актори, маляри... І на таку «розкіш» не жалуйте коштів, бо, . всі оті вибудовані церкви в другому поколінні вже будуть не потрібні, або стануть не українські і лунатиме там китайська молитва» [16, С. 148 - 149].

Своєю місією вважала Д. Гуменна поширення знань про історію України серед широкого загалу, саме в цьому вона вбачала основу збереження національної ідентичності. Про це вона наголошувала у своєму есе «Родинний альбом» (1971), присвячене витокам первісного устрою та тотемістичним уявленням на теренах України. Робота викликала неоднозначну реакцію серед читачів, відповідно до їх інтелектуального рівня: одні демонстрували свою зацікавленість проблемою: «ви, хоч нікого не примушуйте зрікатись традиційних релігійних переконань... зрадіє атеїстична «пропаганда» по тім боці океану. Дозволю згодом прислати Вам наукові матеріали...», «Невже ж Ви не віруєте в Слово Боже - Святую Біблію?», «Ви одинокий мужчина серед великої плеяди письменників на еміграції, що оту збайдужілу, зматеріалізовану до крайності масу тягнете на височини» [25, С. 29], Було б добре, якби наші священики взяли з вас приклад, та... промовляли до молоді на зрозумілій мові [25, С. 31]. Хоча були й такі, що були не зацікавлені у творі: «Дякую за пам'ять. Повертаю книжку. Я не заінтересований у такій темі» [26, С. 25].

Загрозою втрати етнічної ідентичності українців-іммігрантів став зсув від національних цінностей до матеріальних. Показником цього процесу, вважала Д.Гуменна, стали тенденції продажу її книг, які часто повертали.

Зниження та навіть відсутність попиту на українську книгу Докія Гуменна пояснює втратою поваги до друкованого слова та цінності письменництва. Такий сюжет вона поклала в основу одного з оповідань, де головна героїня, отримавши поштою нову українську книгу, без інтересу «із ввічливості, ., вклала в конверту два доляри й вислала», а сама пішла обирати сукню [15, С. 131].

Докія Гуменна акцентує увагу на характерних рисах українського літературного діаспорного суспільства: «заздрість і цинічність серед колег- літераторів; байдужість українського діаспорного суспільства до популяризації української літератури, розшарування української діаспори за ідеологічним, релігійним, професійним принципами, «отарність» українців, потреба кого-небудь улаштувати [28, Арк. 254-255]. Отже, розпорошеність, «отарність», пріоритет матеріальних цінностей серед представників літературних та інтелектуальних кіл української діаспори, на думку Д. Гуменної, призводили до «великих дір у мережі приватно-товариського життя» [28, Арк. 255]. Прикладом її тези став досвід письменника Ю. Лавріненка, який як переїхав до США, то тягнувся до «вищого товариства», відвертаючись від колег. Він заздрив Д. Гуменній, яка ніби не працює, але при грошах, має гонорари за літературні вечори, називав «торговкою» за самостійність у реалізації своїх книжок. З часом із нею перестав вітатись інший колега Л. Полтава тощо [28, Арк. 255].

Ще однією особливістю українських інтелектуалів у діаспорі стала туга за Батьківщиною, але кожен із них зберіг свій «образ Батьківщини». Сама Д. Гуменна постійно згадує про перебування в Україні, для якої вона стала паралельною реальністю: спогади про події особистого та творчого життя, зустрічі з людьми, повернення до проблем культурного та літературного життя в Радянській України на тлі актуальних питань в емігрантському середовищі, знайомство з новітньою науковою літературою з СРСР. Найбільшим бажанням Д. Гуменної було «повернутися» до Києва 1920-х років.

Отже, зосередження Д. Гуменної на актуальних національних проблем української еміграції є не лише доповненням її інтелектуальної біографії, а й джерелом цінної інформації про особливості суспільного життя цієї спільноти. Спостереження Д. Гуменної за життям та різними сферами діяльності української діаспори демонструють такі її особливості: зміни побутового та трудового життя, покращенні їх матеріального становища та розширення можливостей культурного розвитку; компактності розселення українців у містах та селищах, що сприяє систематичним міжособистісним та громадсько- організаційним контактам; розшарування та, відповідно, протистояння різних суспільно-політичних, релігійних груп української діаспори - націоналістів («бандерівці», «мельниківці») та «східняків» (колишні громадяни СРСР), греко-католиків і православних; гостра потреба збереження національної ідентичності в умовах інтеграції української культури у світову та продовження дослідження та популяризації історії та культури України у вільному світі; непорозуміннях і конфлікти у літературному середовищі (розрив у мережі приватних та професійних зв'язків, заздрість та цинічність українців, що породжувало конкуренцію), а часом, в інтелектуальному співтоваристві; обмеженість контактів української діаспори з Батьківщиною та сподіванні на відновлення української державності.

Література:

1. Сорока П. Докія Гуменна. Літературний портрет. Тернопіль: Арій, 2003. 495 с.

2. Ніколюк Т. Інтелектуальний інтертекст прози Докії Гуменної [Текст] : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Ніколюк Тамара Володимирівна. К., 2009. 19 с.

3. Коломієць О.В. Проза Докії Гуменної (проблемно-тематичні та жанрово-стильові особливості) [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 / Коломієць Олена Вікторівна. Київ, 2007. 18 с.

4. Лаврусенко М.І. Праісторія в українській літературі: проблема кореляції наукового і художнього пізнання. Кіровоград: ПП «Центр оперативної поліграфії», 2014. 252 с.

5. Родигіна В.Ю. Мемуаристика Докії Гуменної: інтерпретація української ідентичності в літературі та культурі : автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Родигіна Валерія Юріївна. Черкаси, 2010. 16 с.

6. Швець Т.В. Щоденник Докії Гуменної: типологія жанру, історико-літературний контекст [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.01 / Швець Тетяна Валентинівна. Тернопіль, 2017. 19 с.

7. Сачко Д. Докія Гуменна: інтелектуальна біографія : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук 07.00.06 / Сачко Дар'я Вікторівна. Херсон, 2018. 224 с.

8. Докія Гуменна. Щоденник. Зошити: 60, 61. Роки: 1980, 1981, 1982. «18 зв'язка» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 13. 104 арк.

9. Самчук У. Плянета Ді-Пі. Нотатки й листи. Вінніпег, 1979. 355 с.

10. Докія Гуменна. Щоденник. Зошити 20, 21, 22, 23, 24. Роки : 1948, 1949, 1950. «5 зв'язка» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 1, 111 арк.

11. Трощинський В.П. Українці в світі. К.: Альтернативи, 1999. 352 с.

12. Листи, листівки, поштові картки Юрія Шереха-Шевельова до Юрія Лавріненка. 24.09.1945 - 29.08.1951 [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 215 Лавріненко Юрій Андріанович (1905 - 1987), спр. 548, 58 арк.

13. Гуменна Д. Багато неба. Нью-Йорк: «Слово», 1966. 239 с.

14. Гуменна Д. Внуки столітнього запорожця. Торонто: Видавництво «Добра книжка». 1981. 143 с.

15. Гуменна Д. Серед хмарочосів. Нью-Йорк: «Слово», 1962. 180 с.

16. Гуменна Д. Вічні вогні Альберти. Едмонтон, 1959. 184 с.

17. Докія Гуменна. «Дар Евдотеї. Друга серія - (Америка). Я мушу. Частина VIII. Чи ти працюєш? Частина ІХ» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 24, 251 арк.

18. Євтух В., Ковальчук О., Попок А., Трощинський В. Українська етнічність поза межами України. Народна творчість та етнографія. 2010. № 1. С.48 - 57.

19. Кондрашевська Ю. Проблема збереження національної ідентичності української діаспори (на прикладі українців Канади в другій половині ХХ ст.). Схід. 2017. № 1. С. 64 - 69.

20. Родигіна В. Докія Гуменна: шукання себе у спогадах часів еміграції. Дивослово. 2014. № 4. С. 45-51.

21. Гуменна Д. Скарга майбутньому. Нью-Йорк: «Слово», 1964. 323 с.

22. Гуменна Д. Родинний альбом. Нью-Йорк: «Слово», 1971. 352 с.

23. Листи Л. Дражевської до Ю. Лавріненка. 21.01.1950, 21.11.1950, б/д, б/д, [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 215 Лавріненко Юрій Андріанович (1905 - 1987), спр. 134, 4 арк.

24. Докія Гуменна. «Дар Евдотеї. Друга серія - (Америка). Ізоляція. Частина IV. Пустеля. Частина V» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 22. 240 арк.

25. Читачі про «Родинний альбом» Докії Гуменної. Нові дні. 1972. Ч. 273. С. 29-31.

26. Читачі про «Родинний альбом» Докії Гуменної. Нові дні. 1973. Ч. 278. С. 25 - 26.

27. Докія Гуменна. Щоденник. Зошити: 49, 50, 51. Роки: 1961, 1962, 1963. «13 зв 'язка» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 8, 107 арк.

28. Докія Гуменна. «Дар Евдотеї. Друга серія - (Америка). Чорторіки. Частина ХІ. Та й о! Програма. Частина ХІІ» [в:] ВРФТ ІЛ, ф. 234. Гуменна Докія Кузьминівна (1904 - 1996), спр. 26. 275 арк.

References:

1. Soroka, P. (2003) Dokiia Humenna. Literaturnyi portret [Dokia Humenna. Vignette]. Ternopil: Arii, [in Ukrainian]

2. Nikoliuk, T.V. (2009) Intel ektualnyi intertekst prozy Dokii Humennoi [Intellectual intertext of Dokia Humennaya's prose]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv: Taras Shevchenko KNU [in Ukrainian]

3. Kolomiiets, O.V. (2007) Proza Dokii Humennoi (problemno-tematychni ta zhanrovo- stylovi osoblyvosti) [Dokia Gumennaya's prose (problem-thematic and genre-stylistic features)]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv: Taras Shevchenko KNU [in Ukrainian]

4. Lavrusenko, M.I. (2014) Praistoriia v ukrainskii literaturi: problema koreliatsii naukovoho i khudozhnoho piznannia. Kirovohrad: PP «Tsentr operatyvnoi polihrafii» [in Ukrainian]

5. Rodyhina, V.Iu. (2010) Memuarystyka Dokii Humennoi: interpretatsiia ukrainskoi identychnosti v literaturi ta kulturi [Memoirs of Dokia Humennaya: interpretation of Ukrainian identity in literature and culture]. Extended abstract of candidate's thesis. Cherkasy: Bohdan Khmelnytsky NUC [in Ukrainian]

6. Shvets, T.V. (2017) Shchodennyk Dokii Humennoi: typolohiia zhanru, istoryko- literaturnyi kontekst [Dokia Gumennaya's diary: genre typology, historical-literary context]. Extended abstract of candidate's thesis. Ternopil: Volodymyr Hnatyuk TNPU [in Ukrainian]

7. Sachko, D. (2018) Dokiia Humenna: intelektualna biohrafiia [Dokia Humenna: an intellectual biography]. Candidate's thesis. Kherson: KSU [in Ukrainian]

8. Dokiia Humenna. Shchodennyk. Zoshyty: 60, 61. Roky: 1980, 1981, 1982. «18 zviazka» [Diary. Notebooks: 60, 61. Years: 1980, 1981, 1982. «18 connection»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 13. 104 ark. [in Ukrainian]

9. Samchuk, U. (1979) Plianeta Di-Pi. Notatky y lysty [Planet Di-Pi. Notes and letters]. Vinnipeh. [in Ukrainian]

10. Dokiia Humenna. Shchodennyk. Zoshyty 20, 21, 22, 23, 24. Roky : 1948, 1949, 1950. «5 zviazka» [Diary. Notebooks 20, 21, 22, 23, 24. Years: 1948, 1949, 1950. «5 bundle»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 1, 111 ark. [in Ukrainian]

11. Troshchynskyi, V.P. (1999) Ukraintsi v sviti [Ukrainians in the world]. K.: Alternatyvy [in Ukrainian]

12. Lysty, lystivky, poshtovi kartky Yuriia Sherekha-Shevelova do Yuriia Lavrinenka. 24.09.1945 - 29.08.1951 [Letters, postcards, postcards of Yuriy Sherekh-Shevelyov to Yuriy Lavrinenko. 09/24/1945 - 08/29/1951] VRFT IL, f. 215 Lavrinenko Yurii Andrianovych [Yuriy Lavrinenko], spr. 548, 58 ark. [in Ukrainian]

13. Humenna, D. (1966) Bahato neba [A lot of sky]. Niu-York: «Slovo» [in Ukrainian]

14. Humenna, D. (1981) Vnuky stolitnoho zaporozhtsia [Grandchildren of a century-old Zaporizhia]. Toronto: Vydavnytstvo «Dobra knyzhka» [in Ukrainian]

15. Humenna, D. (1962) Sered khmarochosiv [Among the skyscrapers]. Niu-York: «Slovo» [in Ukrainian]

16. Humenna, D. (1959) Vichni vohni Alberty [Eternallights of Alberta]. Edmonton [in Ukrainian]

17. Dokiia Humenna. «Dar Evdotei. Druha seriia - (Ameryka). Ya mushu. Chastyna VIII. Chy ty pratsiuiesh? Chastyna ІХ» [«Eudothea's gift. The second series - (America). I have to Part VIII. do you work? Part ІХ»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 24, 251 ark. [in Ukrainian]

18. Yevtukh, V., Kovalchuk, O., Popok, A., Troshchynskyi, V. (2010) Ukrainska etnichnist poza mezhamy Ukrainy [Ukrainian ethnicity outside the borders of Ukraine]. Narodna tvorchist ta etnohrafiia - Folk creativity and ethnography. № 1, 48 - 57 [in Ukrainian]

19. Kondrashevska, Yu. (2017) Problema zberezhennia natsionalnoi identychnosti ukrainskoi diaspory (na prykladi ukraintsiv Kanady v druhii polovyni KhKh st.) [The problem of preserving the national identity of the Ukrainian diaspora (on the example of Canadian Ukrainians in the second half of the 20th century)]. Skhid- East. № 1, 64 - 69 [in Ukrainian]

20. Rodyhina, V. (2014) Dokiia Humenna: shukannia sebe u spohadakh chasiv emihratsii [Dokia Humenna: searching for oneself in the memories of emigration]. Dyvoslovo - Miraculous. № 4, 45-51. [in Ukrainian]

21. Humenna, D. (1964) Skarha maibutnomu [Complaint about the future]. Niu-York: «Slovo» [in Ukrainian]

22. Humenna, D. (1971) Rodynnyi albom [Family album]. Niu-York: «Slovo» [in Ukrainian]

23. Lysty L. Drazhevskoi do Yu. Lavrinenka. 21.01.1950, 21.11.1950, b/d, b/d, [Letters from L. Drazhevska to Yu. Lavrinenko. 21.01.1950, 21.11.1950] VRFT IL, f. 215 Lavrinenko Yurii Andrianovych [Yuriy Lavrinenko], spr. 134, 4 ark. [in Ukrainian]

24. Dokiia Humenna. «Dar Evdotei. Druha seriia - (Ameryka). Izoliatsiia. Chastyna IV. Pustelia. Chastyna V» [«Eudothea's gift. The second series - (America). Insulation. Part IV. Desert. Part V»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 22. 240 ark. [in Ukrainian]

25. Chytachi pro «Rodynnyi albom» Dokii Humennoi [Readers about the «Family Album» of Dokia Gumennaya.]. Novi dni - New days. 1972. Ch. 273, 29-31. [in Ukrainian]

26. Chytachi pro «Rodynnyi albom» Dokii Humennoi [Readers about the «Family Album» of Dokia Gumennaya.]. Novi dni - New days. 1973. Ch. 278, 25 - 26. [in Ukrainian]

27. Dokiia Humenna. Shchodennyk. Zoshyty: 49, 50, 51. Roky: 1961, 1962, 1963. «13 zviazka» [Diary. Notebooks: 49, 50, 51. Years: 1961, 1962, 1963. «13 connection»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 8, 107 ark. [in Ukrainian]

28. Dokiia Humenna. «Dar Evdotei. Druha seriia - (Ameryka). Chortoriky. Chastyna KhI. Ta y o! Prohrama. Chastyna KhII» [«Eudothea's gift. The second series - (America). four years Part XI. Yes and oh! Program. Part XII»] VRFT IL, f. 234. Humenna Dokiia Kuzmynivna [Humenna Dokiia], spr. 26. 275 ark. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru