Нарис з історії Остерщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАРИС З ІСТОРІЇ ОСТЕРЩИНИ

Богданенко Анатолій Іванович, кандидат наук з державного управління, доктор економічних наук, доцент кафедри публічного адміністрування, Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

Анотація

Досліди над історією міст України проводилися в двох напрямках. Досліджували або загальні явища в історії українського міста, або ж історію поодиноких міст.

Історія окремих міст потребує пильної уваги. Вона висвітлює економічні, суспільні та політичні умови, неоднакові в різних частинах України, котрі впливають на розвиток міста.

Географічні умови, колонізаційні рухи людності, розвиток соціально-економічних явищ ділять Україну на певні райони (Правобережну, Лівобережну, Слобідську), в залежності від згаданих умов.

Цей принцип районізації в українській історіографії відомий здавна. Вивчаючи історію міст потрібно почати з огляду на соціально-економічні явища в зв'язку з однією з груп, територією, куди вона входить внаслідок природних та історичних умов.

Цю схему можна застосувати і до міста Остер, який стоїть на сполученні річок Десна та однойменної Остер, що мало важливе значення в його житті. Крім географічних та природних умов, для Остра мали значення загальні економічні та історичні умови. Це і близькість до Києва, важливого осередка в Україні, його сполучення водою з Дніпром, основним торгівельним шляхом, і як прикордонного форпосту - замка за Литовсько-Польських часів на кордоні з Росією, та місцем перебування московських воєвод за Гетьманщини.

Історію міста можна поділити на чотири доби: місто Остер за часів князівства; за Литовсько-Польських часів; Остер в період Гетьманщини; Остер від початку XIX століття і до наших часів.

За ці чотири доби м. Остер пройшло кілька фаз в своєму розвитку. За часів Гетьманщини відбулися сильні впливи Ніжина як важливого торгівельного осередка тих часів. В цей період Остер набуває свого найбільшого розвитку, в порівнянні з іншими добами.

Остер відноситься до тих міст, які своє історичне призначення виправдав протягом тисячі літ, як адміністративний центр прилеглої території.

Ключові слова: Остерщина, історія Остерщини, Остер.

Essay on the history of ostershchyna

Abstract

Research on the history of Ukrainian cities was conducted in two directions. They studied either general phenomena in the history of Ukrainian cities or the history of individual cities.

The history of individual cities needs close attention. It highlights the economic, social and political conditions, which are different in different parts of Ukraine, which affect the city's development.

Geographical conditions, population colonisation movements, and socioeconomic phenomena development divide Ukraine into certain districts (Right-bank Ukraine, Left-bank Ukraine, Sloboda Ukraine), depending on the mentioned conditions.

This principle of regionalization has been known in Ukrainian historiography for a long time. When studying the history of cities, it is necessary to start with an overview of socio-economic phenomena in connection with one of the groups, the territory it enters due to natural and historical conditions.

This scheme can also be applied to the city of Oster, which stands at the confluence of the rivers Desna and Oster of the same name, which had an essential role in his life. In addition to geographical and natural conditions, general economic and historical conditions were necessary for Oster. This is the proximity to Kyiv, an important center in Ukraine, its connection by water with the Dnieper, the leading trade route, and as a border outpost - a castle during Lithuanian-Polish times on the border with Russia and the seat of the Moscow governors during the Hetmanship.

The city's history can be divided into four periods: the city of Oster during the times of the principality; during the Lithuanian-Polish times; Oster during the Hetmanship period; Oster from the beginning of the 19th century to the present day.

During these four periods, the city of Oster passed several phases in its development. During the times of the Hetmanship, there were strong influences of Nizhyn as an important trading center of those times. Oster acquired its most significant growth during this period compared to other periods.

Oster is one of those cities that justified its historical purpose for thousands of years as the administrative center of the surrounding area.

Keywords: Ostershchyna, history of Ostershchyna, Oster

остер городища історичний заселеність

Постановка проблеми

Дослідження з історії міст України в різні часи проводилися в двох напрямках - вивчалися або загальні явища в житті українських міст, або ж історія окремих великих економічних та політичних центрів. Зовсім мало приділялося уваги невеличким містам. Це в певній мірі стосується мальовничого містечка, розташованого на злитті двох річок - Десни та однойменної Остра.

Заснований в кінці X століття Володимиром Святославичем для здійснення адміністративного контролю над прилеглою територією, Остер протягом тисячі літ виправдав своє історичне призначення - до 1963 року залишаючись районним центром.

Крім вигідних природних умов для розвитку міста мали важливе значення його близькість до Києва та сполучення водою з Дніпром як основною транспортною артерією.

Остер за часів Гетьманщини грає значну роль в політичному та економічному житті України. Річка Остер в той час повноводна, являлась посередницею в політичних і торгових відносинах між сходом і півднем Київської Русі. Окрім побудованих нових городків, укріпляються старі поселення. Остерський городець став оборонним пунктом і митницею південно-західного кутка переяславських земель Мономаховичів. Ця обставина робила Остер «яблуком розбрату» між сусідніми землями, представники яких іноді спорили коло його стін. В час міжусобиць Городець часто спустошувався, вигорав і розграбовувався.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти про минуле Остерщиии та острян висвітлюються такими українськими дослідниками та ученими як О.В. Бузун, І.В. Кондратьєв, О. Кіріченко, І. Ігнатенко та іншими.

Мета статті - ця стаття є спробою вияснити, в якій мірі в сиву давнину була заселена територія Остерщини, описати одне з повністю ще недосліджених поселень, таємниці яких в своїх нетрях віками скриває земля. Завдання цієї роботи полягає в тому, щоб з небуття повернути сьогоденню хоч один з пам'ятників давно минулих днів, до яких безсумнівно потрібно віднести розвалля старих городищ.

Виклад основного матеріалу

Величезні простори нашої країни з давніх часів були заселені слов'янськими племенами. Їх історичні поселення зустрічаються на території від Чорного моря до південного узбережжя і на островах Балтійського моря. Один із таких островів, оспіваний народом в казках і легендах, Буян, тепер острів Рюген, знаходиться на території Німеччини, в складі федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія.

В творах римських та грецьких письменників I-II століть нашої ери наші предки називаються венедами. Історики VI-VII століть вже відрізняють від венедів антів і склавинів, і в той же час вказують на їх єдине походження.

Готський історик VI ст. н.е. Йордан склавинами називає західну групу слов'ян, населявших територію від Дністра до Дунаю, а на півночі до Вісли. На схід від них, між Дніпром і Дністром жили анти. Згідно з Йорданом, анти - це східні слов'яни, на території заселення яких пізніше виникла держава Київська Русь.

Деякі вчені пов'язують багату культуру антів з урновими похованнями. Залишки культури цієї епохи прослідковуються в Херсонській та Київській областях, а на Лівобережжі в Чернігівській області - це Шестовиця та поховання біля міста Остер [1].

Селилися вони тут переважно по берегах рік Дністер та Остер, на підвищених місцях. Вони знаходяться біля навколишніх сіл Остра, городища Крехаїва, Виповзова, Короп'я, Кошанів, Морівська. На деяких з них зустрічаються кам'яні знаряддя праці, що свідчить про чимале заселення цього краю в сиву давнину.

Пізніше «Повість врем'яних літ», називаючи плем'я северян, розселяє їх на території величезного краю, південно-західну частину якого займає сучасне місто Остер з навколишніми селами. Сіверяни жили в басейнах річок Сейма, Сули, Сіверського Донця, в назві якого зберіглася пам'ять про це плем'я, і як сказано в літописі, «...а друзии же седоша на Десне и по Семи и по Суле и нарекошася Северо.» [2].

Річка Десна повинна була зіграти основну роль в розвитку сіверянського краю, взагалі, як головна транспортна артерія, об'єднавши три основних центри східних слов'ян - Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський (в арабських джерелах - Киава, Черник, Серук) [3], та, зокрема, виступала надійним захисником в разі нападу степового ворога: населення придеснянських сіл і городищ ховалося за крутими берегами ріки Десна.

Сама назва річки Десна - слов'янського походження. В часи заселення Подніпров'я слов'яни оселялися, ідучи з півдня на північ, і річку, яка була правою притокою Дніпра, вони назвали Десною, від слов'янського слова «десниця», тобто права рука.

Матеріал, зібраний на городищі с. Виповзів, та випадкові знахідки біля міста Остер під час розвідок А.Г. Розанова в 1925-26 р.р. свідчать про неабиякий рівень культури давнього поселенця цього краю, знайомство його з різними видами ремесла [4].

В різних місцях цього краю, переважно по берегах річок Десна та Остер, ледь вгадуються залишки ще повністю недосліджених поселень. Одне з таких знаходиться між містом та селом Кошани, з пів кілометра на південь від останнього дворища суміжного з Остром села Шидлова Гребля, на території, яку місцеві жителі прозивають Дещуркою.

Поселення займає піщане плато. Воно входить до складу підвищення, на якому розташовані місто Остер з ближніми селами.

На північному сході плато поступово переходить до рівня місцевості, по якій тече річка Остер. В цій частині відсутній рослинний покрив, і тому на поверхні тут найбільше трапляється уламків глиняного посуду, особливо після дощу. В північно- та південно-західній частинах ледь помітні залишки двох рвів, які сходяться під прямим кутом. Тут все говорить про те, що територія поселення за останній час інтенсивно розорювалась.

Південна частина плато покрита дереном і використовується як випас та частково під посіви сільськогосподарських культур у Козелецькому районі.

Вона за своєю конфігурацією представляє для нас найбільший інтерес. По-перше, це пагорб у формі напівсфери, діаметром близько 130 м. До пагорба зі східної сторони примикають залишки земляного валу, який протягнувся на 150 м на південний схід. За валом, в протилежному напрямку проходить один з вищезгаданих рвів.

Сам пагорб правильною півкулею виступає з піщаного плато, утворюючи по периметру дуже крутий спуск, ніби всім своїм виглядом вказуючи на своє рукотворне походження.

Із заходу на схід на короткій відстані підвищення огинає канава. Можливо, це старе русло річки Остер чи давно викопаний рів. Далі простягається частково заболочена місцевість - торфовища річки Остер. В таких умовах, викопана навіть неглибока ямка швидко наповнюється водою і зберігається довгий час.

Із знахідок, найбільше попадаються уламки глиняного посуду, за ними слідують матеріали з кремнію, дуже багато мікролітів, зустрічаються наконечники стріл, списів, чи ножі.

Металеві речі зустрічаються дуже рідко. Найчастіше це гільзи та рвані осколки від бомб - залишки «творчої» діяльності людини ще не зовсім далекого минулого, і поки що для нас не представляють особливого інтересу.

Безсумнівно, що на цій території протягом тисяч років періодично жили люди. Ще за неоліту наш предок облюбовав цю місцевість, захищену з обох сторін річками Десна та Остер, оселився, почав укріплювати південну та південно-західну сторони, звідки можна було чекати степових ворогів.

Можливо це поселення було продовженням городища, на «Ісаєвій Горі», яке знаходиться на протилежному березі річки Остер і відноситься до ранніх слов'ян. Але скоріш за все воно існувало незалежно, бо мало свої укріплення - це виступаючий з піщаного плато пагорб, на якому знаходився дитинець, очевидно, підсипаний зверху, та земляний вал з двома рвами.

Східні слов'яни вийшли на арену історії під назвою антів в дуже бурхливий час. Це була епоха так званого великого переселення народів.

Чисельні племена кочовиків топтали безкрайні степи сучасної України. Готи, гуни, авари, хазари, печеніги - ось незначна доля назв, які зберегла для нас історія, з великої кількості тих невідомих народів, в боротьбі з якими наш предок відстояв свою землю.

Ще до утворення Київської Русі як держави, східні слов'яни на зорі свого історичного життя були об'єднані в досить міцний союз, який довгий час на території Східної Європи був єдиною силою, яка протистояла степовикам.

На чолі цього союзу виступала племінна знать - царі і вельможі.

Про одного з таких царів, з повагою до минулого і з ненавистю о ворогів, згадує автор «Слова о полку Ігоревім»: «Се бо Готскія красныя дЪвы въспЪша на брезЪ синему морю: звоня рускыме златомъ; поютъ время Бусово, лелеютъ месть Шароканю» [5].

Боз, чи Бож, Боз, Бог, за свідчення Йордана, був захоплений остготами в полон і розп'ятий зі своїми синами і старійшинами, але покорити антів готам так і не вдалось.

Особливо напруженими і важкими були аваро-слов'янські війни, які тривали протягом багатьох років - до середини VII століття і описані в літописах. Анти відстояли свої землі, але з цієї боротьби вийшли дуже ослабленими і їхній союз племен фактично розпався.

В цей час зростає оборонна роль окремих поселень, які перед лицем небезпеки перетворюються на укріплення городища. На певному етапі розвитку це притаманне всім хліборобним племенам.

Для захисту від ворогів на описуваному поселенні з напольної сторони був влаштований земляний вал, насипаний до рівня пагорба, а за валом був рів.

Схил плато зі сходу майстерно знівельований так, щоб виступаючий вперед правильною напівкулею пагорб являв собою непідступну фортецю. Площа його по відношенню до всієї території поселення дуже незначна і становить близько 1000 кв.м., тоді як територія. в межах якої зустрічаються залишки кераміки має декілька гектарів.

Можливо, ця частина поселення мала культове значення, і разі нападу ворога все населення зачинялося на укріпленому пагорбі, захищаючи себе і свої святині.

Відповісти на це запитання, а також вказати на періоди існування городища, можуть тільки детально проведені розкопки.

Прилегла територія навкруги міста Остер в момент його заснування безсумнівно була заселена не рідко, і як показують знахідки - протягом тривалого періоду.

В давнину цей край мав дуже вигідні і привабливі природні умови. Це і родючі землі, і ліси з непролазними хащами, де водились дикі звірі, і велика кількість озер і малих річок з безліччю різної риби.

Головним багатством цього краю було вигідне положення щодо Десни і повноводного в той час Остра, які насамперед служили і влітку і взимку природними транспортними шляхами.

Великий водний шлях «із варягів у греки» включав в свою систему також річку Десна з 11 чисельними притоками. Каравели суден достигали витоків Десни, зустрічаючи по її берегах всюди багаті городи.

Спочатку був Київ, за ним йшли Чернігів і Новгород-Сіверський. Ще трішки водою і потім волоком перетягали судна в Жиздру, ліву притоку Оки.

Д. Багалій, підкреслюючи значення річок Сейм і Остер, притоку Десни для населення Подніпров'я, пише, що вони служили провідниками в районі Дону [6]. Про суднохідність річки Остер свідчать залишки суден, знайдені біля міста та в верхів'ях цієї річки.

На початку VIII століття сіверяни формально підкорюються хазарам, панування яких обмежувалося лише невеликою даниною. Сіверяни сплачували її до 884 року, до того як київський князь Олег, визволивши з-під хазарської влади сіверян і радимичів, об'єднав під своєю владою майже всі східнослов'янські племена.

Для захисту від кочовиків Олег почав будувати укріплення, поновив так звані змієві вали, які не на одну сотню кілометрів протягнулися по Україні. вали ці - чудо фортифікаційної техніки тих часів. Найстаріші з них датовані вченими ІІ віком до н.е., наймолодші очевидно були споруджені за часів Володимира І Святославича. Таким чином, їх було насипано протягом всієї біль ніж тисячолітньої історії існування хліборобних племен Подніпров'я для захисту від кочових ворогів.

В разі нападу степовики не могли одразу подолати це геніально просте і водночас трудомістке укріплення, в результаті чого лишалися своєї головної переваги - несподіваного нападу.

Наступники Олега продовжують його політику, укріплюють кордони фортецями і заселяють їх людьми.

Заснування міста Остер історія пов'язує з діяльністю Володимира Святославича, як укріплення проти печенігів.

Відомо, що Володимир приділяв велику увагу зміцненню південних кордонів Київської Русі, де точилася жорстока боротьба з печенігами. Печеніги одного разу мало не полонили самого князя, а другого майже підійшли до Києва, коли в 997 році обложили Білгород на Ірпені.

Крім Переяслава на Трубежі, Васил'єва (тепер Васильків) на Стугні та Білгорода літопис більше не називає побудованих Володимиром фортець. Але археологи відносять залишки багатьох інших поселень, їх виникнення саме до цього періоду.

В 1954 році при обслідуванні дитинця в селі Старогородка (тепер входить до складу міста Остер), де знаходяться всім відомі залишки «божниці» Юрія Долгорукого, В. Н. Богусевичем була знайдена в різних місцях кераміка Х-ХІ ст.ст. [7].

Літо 1987 року. Археологічна експедиція Чернігівського історичного музею виявила і дослідила навколо дитинця Остерського городища залишки трьох ліній укріплень, які були в різний час зведені з напольної сторони міста Остер [8].

Найстаріша з них - перша лінія укріплень, стратиграфічним способом датується не пізніше ніж ХХ століттям.

Можливо, посад в 4 га, утворений цим укріпленням, виник разом з дитинцем. Таким чином, друга та третя лінії вказують на етапи розвитку Остра як міста.

Друга лінія укріплень пов'язується з діяльністю Мономаха, і доказом служить знайдена тут кераміка ХІ-ХІІ століть. Підтвердження цьому є також і в літописі. «Того же лета заложи Володимер Мономах город на Въстри» [9] - це перша писемна згадка про місто від 1098 року, після його вікового існування, нерідко, хоч і з сумнівом у різній літературі подається як дата виникнення міста.

За Мономаха «город на Въстри», площею вже в 25 га, обноситься валом. З часом, коли старі укріплення становляться непридатними, їх поновлюють: на греблі валу споруджується частокіл, із зовнішньої сторони роблять обрив, і ставлять кліті. Остер перетворюється на звичайне середньовічне місто.

Постає запитання, за якої потреби засновується місто, що воно собою являло в той час і які функції воно повинно було виконувати в складній політичній системі управління країною тих часів? Розташоване в центральній частині Русі, воно аж ніяк не могло бути спрямованим виключно лише проти печенігів.

Це була епоха найбільшої могутності і розквіту Давньоруської держави. Володимиру Святославичу вдалося, спираючись на дружину і феодальну знать, значно розширити межі країни, об'єднати всі східнослов'янські племена. В кінці Х століття територія Русі сягала вже від Ладоги до Таманського півострова, де знаходилась загадкова Тмуторокань, і від Закарпаття до Поволжя.

Тепер перед Володимиром постає задача закріпити політичну і моральну перевагу Києва як «стольного града» і цим підкреслити великокнязівський патронаж.

В таких умовах він проводить ряд перетворень, стає рішучим послідовником батьківської адміністративної реформи, направленої на ліквідацію автономії дрібних удільних князівств. Влада князів, які визнали залежність від Володимира, поступово передається його синам і посадникам.

Також в єднанні різних племен повинна була зіграти свою роль і релігія. Після невдалої спроби створити загальноруський язичницький пантеон богів з верховним божеством Перуном, на Русі стало впроваджуватися християнство, а самого Перуна за повелінням князя принародно втопили в Дніпрі.

Нагадаємо, що це був 988 рік. Під цим же роком в літописах згадується початок заснування Володимиром городів - оборонних пунктів проти печенігів, з чим ми і пов'язували виникнення на цьому світі міста Остер.

Саме коли над Руською державою постала печенізька загроза, Володимир ніколи більше, як в цей період, потребує єдності своєї країни. Ось і почали з'являтись одна за одною фортеці - одні, на кордонах, повинні були стримувати степового ворога, інші, в центральних районах Русі, призначені виконувати адміністративний контроль над прилеглою територією.

Населяв Володимир свої міста переважно прийшлим людом, ніж місцевим. «... и поча нарубати муже лучьшие от Словень, и от Кривичь, и от Чюди, и от Вятичь, и от сих насели грады.», говориться в літопису. Це було надійним гарантом влади над даним регіоном.

Цілком можливо, що перший гарнізон описуваної нами фортеці над Остром був не місцевого походження. Місто з іноземним населенням, найімовірніше, було наділено функціями адміністративного центру. Описуючі різні події, літописи не раз підкреслюють його панівну роль над прилеглою територією. Це не тільки вигідне положення по відношенню до двох водних транспортних артерій. Лівим берегом Десни проходив в той час і сухопутний шлях з Києві в Чернігів, з одного князівства в друге [10]. Місто служило митницею на кордоні цих князівств, тут була сконцентрована політична влада і воєнна сила, щоб здійснювати управління прилеглою територією.

Сама назва міста Остер походить від однойменної річки, над якою воно стоїть, і яка в давнину носила ім'я «Въстря» (бистра). Це можна легко встановити, прослідивши по письмових джерелах за тисячу років еволюцію цього наймення: Устрь, Вьстрь, Острь, Остредь, Остер.

Цікаво, що за часів Київської Русі саме місто не мало своєї власної назви. В літописах дотатарського періоду воно згадується як «Городець на Въстрш, або просто «Городок» (тобто містечко). Пізніше, в складі Суздальського князівства, Остер одержує назву Юріївого града - міста Юрія Долгорукого.

Після захвату Литвою українських земель, на описуваній нами території сформувалося Остерське староство з центром в місті Остер. В королівській грамоті близько 1480 року, даній княгині Марії Трабській, місто згадується вже під назвою «Остръ»: «... именье Остръ со всемъ, какъ они держали...» [11]. Далі говориться, що раніше староство «... держалъ отец ее Митько Секира, за великого князя Витовта и Жикгимонъта...». Витовт в 1392 році виганяє з Києва Володиира Ольгердовича, стає великим Литовським князем. Таким чином, свою особисту назву Остер одержує в кінці XIV або десь на початку XV ст.ст.

Цікаво й те, що центральне значення міста по відношенню до прилеглої території Зберіглося до сучасних часів. Одразу після визвольної війни 1648-54 років староство поділяється на декілька сотень, які згодом увійшли до складу Остерського повіту.

В боротьбі між Мономаховичами і Ольговичами чернігівськими місто на підступах до Києва становиться важливим стратегічним пунктом. Описуючи війни, літописець не раз згадує «Городок на Въстри. Біля його стін сходилися в кривавій броні князівські дружини, захищаючи інтереси своїх господарів. Місто горіло, переходило часто від одного князя до іншого. З 1136 року по 1157 рік містом з перервами володів Юрій Володимирович Долгорукий. В цей час Городок здобуває лиху славу - становиться виключно базою агресивних намірів і домагань Долгорукого щодо Київського столу.

В ці роки і була збудована церква Святого Михаїла, всім відома під назвою «Божниці Юрія Долгорукого», фрески якої дійшли до наших часів, напевно, посперечалися б з розписом Софії Київської. Зараз все, що зберіглося від божниці, це залишки вівтарної апсиди, яка, дивлячись з високої гори на дорогу трьома віконцями з вибитими шибками, вже не благає про порятунок - вона тихо вмирає.

Гора, на якій знаходиться Юр'єва божниця, з двох боків круто спускається в ярок, де ще недавно протікала річка. По садибах остерських жителів проходять один за одним ледь видимі залишки оборонних укріплень - валів, як свідоцтво того, що колись містечко не тільки існувало, а й успішно розвивалося. Не більше, ніж за 200 років посад навколо міста виріс в 9 разів і становив 35 га.

Відомо, що Юрій довгий час не наважувався покидати старої релігії, і свою церкву поставив на місці поганського капища богів, в той час коли в боротьбі за Київ він найбільш потребував підтримки християнського духовенства.

Висновки

Спроба визначити в невпинному історичному процесі роль міста Остер показала, що поселення, яким би воно не було саме по собі, без соціальних підстав виникнути не може. Майже завжди поява міста тісно пов'язана з конкретним суспільно-політичним явищем. Чи то нависла загроза ворога і війна, чи то інші події, які мають місце в певний час, як всередині, так і ззовні країни.

Остер відноситься до тих міст, які своє історичне призначення виправдав протягом тисячі літ, як адміністративний центр прилеглої території.

Важливе значення для розвитку міста в давнину мало його розташування щодо річок Десна та однойменної річки - Остер. Крім географічних та природних умов, для Остра мали особливе значення економічні та історичні умови. Це і близькість до Києва, важливого осередка в Україні, і його сполучення водою з Дніпром, головним торгівельним шляхом в той час. За Київської Русі Остер відомий як прикордонне місто між Переяславським та Чернігівським князівствами, а згодом між Річчю Посполитою та Росією.

Цікаво, що прикордонна лінія, установлена між Переяславським та Чернігівським князівствами, з незначними змінами зберіглася незмінною протягом шести століть.

В порівнянні з іншими часами, свого найбільшого розвитку місто набуло напередодні та в період визвольної війни 1648-1654 років.

Через 600 років доля знову звела разом міста Остер та Переяслав. Взагалі, за часів Гетьманщини місто відігравало значну роль в політичному та економічному житті України.

Література:

1. Мавродин В.В. Образование древнерусского государства и формирование древнерусской народности. М.: Высшая школа, 1971, с. 37.

2. Повість врем'яних літ: літопис [за Іпатіївським списком]. - К. : Радянський письменник, 1990. - 336 с.

3. Боровский Я.Е. Восточные источники о трех группах русов. Артания и анты. Чернигов и его округа в IX-XIII в.в. К.: Наук думка. 1988. С. 41-46.

4. Матеріали Остерського краєзнавчого музею.

5. Маслов С.І. Слово о полку Ігоревім в українських художніх перекладах і переспівах. К., АН УРСР, 1953, с. 20.

6. Багалей Д.И. История Северской земли до половины XIV ст. Киев: Унив. тип. (И.И. Завадского), 1882. С. 103.

7. Богусевич В. Н. Остерский городок. КСИА АН УССР. 1962. Вып. 12. С. 37.

8. Отчет о раскопках в Остре и Прилуках в 1987 г., отрядом Чернигов-Сиверской экспедиции ИА АН УССР и Черниговского исторического музея.

9. Полное собрание русских летописей. - Т. 11., С-Пб., 1871. С. 179.

10. Білодід О, Киркевич В. До Оранти Остерської. Україна. - №12., 1989. С. 12-13.

11. Отчет о раскопках в Остре и Прилуках в 1987 г., отрядом Чернигов-Сиверской экспедиции ИА АН УССР и Черниговского исторического музея.

References:

1. Mavrodin V.V. (1971). Obrazovanie drevnerusskogo gosudarstva i formirovanie drevnerusskoi narodnosti [The formation of the Old Rus state and the formation of the Old Rus nationality]. M.: Vysshaya Shkola -M.: Higher school, 37 [in Russian].

2. Povist vremianykh lit: litopys (za Ipatiivskym spyskom) [The story of the ancient years: chronicle (according to the Ipatiev list)]. (1990). K.: Radianskyi pysmennyk - K.: Soviet Writer, 336 [in Ukrainian].

3. Borovski Ja. E. (1988). Vostochnyie istochniki o trekh gruppakh rusov. Artania i anty. Chernigov i ego okruga v IX-XIII v.v. [Eastern sources about three groups of Russians. Artania and Anti. Chernihiv and its districts in the 9th-13th centuries]. K.: Nauk dumka - Science thought, 41-46 [in Russian].

4. Materialy Osterskoho kraieznavchoho muzeiu [Materials of the Oster Museum of Local Lore] [in Ukrainian].

5. Maslov S.I. (1953). Slovo o polku Ihorevim v ukrainskykh khudozhnikh perekladakh i perespivakh [The word about Igor's regiment in Ukrainian artistic translations and re-singings]. K., AN URSR - Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, 20 [in Ukrainian].

6. Bagalei D. I. (1882). Istoryia Severskoi zemli do poloviny XIV st. [History of the Severskaya land until the half of the XIV century]. Kyiv: Univ. tip. (I. I. Zavadskogo) - University typography (of Zavadski), 103 [in Russian].

7. Bogusevich V. N. (1962). Osterski gorodok [Ostersky town]. KSIA AN USSR. Vyp. 12 - Brief Communications of the Institute of Archaeology of Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. №12, 37 [in Russian].

8. Otchet o raskopkakh v Ostre y Prilukakh v 1987 h., otriadom Chernyhov-Siverskoi ekspeditsii YA AN USSR y Chernigovskoho istoricheskoho muzeia [Report on excavations in Oster and Priluki in 1987, by a detachment of the Chernigov-Siver expedition of the IA Academy of Sciences of the Ukrainian SSR and the Chernigov Historical Museum] [in Russian].

9. Polnoe sobranye russkykh letopysei [Complete collection of Russian chronicles] (1871). Vol. 11., St. Petersburg, 179 [in Russian].

10. Bilodid O, Kyrkevich V. (1989). Do Oranty Osterskoi [To Oranta of Oster]. Ukraine. - No. 12., 12-13 [in Ulrainian].

11. Otchet o raskopkakh v Ostre y Prilukakh v 1987 h., otriadom Chernyhov-Siverskoi ekspeditsii YA AN USSR y Chernigovskoho istoricheskoho muzeia [Report on excavations in Oster and Priluki in 1987, by a detachment of the Chernigov-Siver expedition of the IA Academy of Sciences of the Ukrainian SSR and the Chernigov Historical Museum] [in Russian].

Размещено на Allbest.ru