Деструкції антирелігійної стратегії радянського періоду у цивілізаційному виборі України

Деструкції антирелігійної стратегії радянського періоду у цивілізаційному виборі України

Руслана Потапенко, PhD, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

В умовах побудови радянського суспільства Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла декрет про відокремлення церкви від держави, школи від церкви. Відтоді декрет став базою законодавчих актів, котрі визначали відносини радянської влади та релігійних об'єднань України. Оголосивши про відокремлення церкви від держави радянський уряд надав право суспільству/громадянину самостійно обирати будь-яку релігію, або не обирати жодної. Тобто стартувала спроба побудови атеїстичної ідеології СРСР.

Декрет викликав обурення релігійних спільнот усіх без винятку конфесій, адже це узаконювало відкрите гоніння як проти церкви православної, так і проти релігійних товариств, християнських і нехристиянських. У декреті йшлося про посилення заходів з ухилом на науково-освітню та антирелігійну пропаганду. У даному руслі було розгорнуто величезну роботу з налагодження випуску різноманітної релігійної преси, запроваджено вивчення фундаментальної марксистської історичної і філософської проблематики з релігієзнавства, проводилися етнографічні експедиції і соціологічні дослідження, перекладалися праці класиків буржуазного релігієзнавства. Ну і що було примітним з'явився цілий ряд «талановитих» експертів, які все це трактували у вигідному для радянської атеїстичної пропаганди ключі.

Першочергова увага в атеїстичному вихованні приділялася жінці. Проблема полягала в тому, що жінка-мати виховувала майбутнє покоління і мала більший вплив на формування світогляду дитини ніж чоловік. Тому пропагандисти атеїзму основну увагу приділяли формуванню науково-матеріалістичного світогляду саме у жінок, часто в індивідуальному порядку.

Цікавою була ситуація із «законністю» в Українській РСР. Закон витлумачувався довільно, і носив відверто декоративний характер, як правило, це робилося для того, щоб мати можливість тримати в покорі партійну верхівку, службовців, уповноважених

Ради, пересічного громадянина, які мали релігійні переконання. Аномальність і двоякість становища в якому перебували релігійні громади, парафіяни та частина партійної верхівки була звичним явищем.

Ситуація дещо змінилася з приходом до влади М. Горбачова і його політики «перебудови» й курсу на гласність. Відкрилися цілі пласти раніше забороненої, невідомої історії, які дістали назву «білих плям», ставали відомими злочини сталінізму, репресії, активізувалися націоналістичні рухи, питання національної мови тощо. Відбувалася лібералізація й демократизація суспільства, яка в кінцевому результаті призвела до розпаду СРСР

Ключові слова: атеїзм, науково-атеїстична пропаганда, ідеологія, релігійна спільнота, православ'я, Декрет, Україна, СРСР

Abstract

Destructions of the anti-religious strategy of the soviet period in the civilization choice of Ukraine

Ruslana Potapenko

Ruslana Potapenko, PhD, Associate Professor of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines Department Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav.

In the conditions of building a Soviet society, the Council of People's Commissars of the RSFSR adopted a decree on the separation of the church from the state, the school from the church. Since then, the decree has become the basis of legislative acts, which determined the relations between the Soviet authorities and religious associations of Ukraine. Having announced the separation of church and state, the Soviet government gave society/citizens the right to independently choose any religion, or choose none. That is, the attempt to build an atheistic ideology of the USSR began.

The decree caused the indignation of religious communities of all denominations without exception, because it legitimized open persecution both against the Orthodox Church and against religious societies, Christian and non-Christian. The decree referred to the strengthening of measures with a bias towards scientific and educational and anti-religious propaganda. In this direction, a huge amount of work was launched to establish the publication of a variety of religious press, the study of fundamental Marxist historical and philosophical problems in religious studies was introduced, ethnographic expeditions and sociological studies were conducted, the works of the classics of bourgeois religious studies were translated. And what was remarkable was the appearance of a number of «talented» experts who interpreted all of this in a way favorable to Soviet atheistic propaganda.

Primary attention in atheist education was given to women. The problem was that the woman-mother brought up the future generation and had a greater influence on the formation of the worldview of the child than the man. That is why the propagandists of atheism paid the main attention to the formation of a scientific and materialistic worldview in women, often individually.

The situation with «legality» in the Ukrainian SSR was interesting. The law was interpreted arbitrarily and was frankly decorative in nature, as a rule, this was done in order to be able to keep in subjection the party leadership, officials, representatives of the Council, the average citizen, who had religious beliefs. The abnormality and duplicity of the situation in which religious communities, parishioners and part of the party leadership were found was a common phenomenon.

The situation changed somewhat with the coming to power of M. Gorbachev and his policy of «perestroika» and the course towards glasnost. Whole layers of previously forbidden, unknown history were discovered, which received the name «white spots», the crimes of Stalinism, repression became known, nationalist movements, the issue of the national language, etc. became more active. Liberalization and democratization of society took place, which ultimately led to the collapse of the USSR.

Keywords: atheism, scientific and atheist propaganda, ideology, religious community, Orthodoxy, Decree, Ukraine, USSR.

Релігійні традиції українського народу формувалися століттями і становили основу базових світоглядних уявлень про моральні цінності. Міжкультурний християнський діалог, який розпочали просвітники з Солуніків, в майбутньому посилила Православна церква, яка утвердилася на українських землях. Докорінні зміни у її становищі відбулися в радянський період історії України, в програмних засадах якої не було місця релігійним цінностям та парадигмам. Антирелігійна стратегія більшовиків була інструментом ідеологічної обробки суспільства і творення людини нового типу без національних ознак, набуваючи різних форм та інтенсивності.

Проблеми історії державно-церковних відносин радянської доби стали об'єктом наукового аналізу, що зумовлено, передовсім, зміною політичної ситуації, розпадом Радянського Союзу, крахом комуністичного тоталітарного режиму, прийняттям Томосу про автокефалію Православної Церкви України, ну і найактуальніше - повномасштабною війною, яку 24 лютого 2022 р. розв'язала Росія проти України. Варто зазначити, що різні аспекти державно-церковних відносин відображено в численних статтях, монографіях, збірниках документів (Пащенко 1993, Ігнатуша 2004, Киридон 2005, Тригуб 2009), однак, подальшого дослідження потребують питання проблеми їх імплементації у практичну площину радянського повсякдення, впливу атеїстичної пропаганди в умовах соціокультурних змін українського суспільства.

20 січня (2 лютого) 1918 р. Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла декрет про відокремлення церкви від держави, школи від церкви. Відтоді декрет став базою законодавчих актів, котрі визначали відносини радянської влади та релігійних об'єднань України. Працюючи над декретом, В. Ленін спирався на ідеологію основоположників наукового комунізму - К. Маркса та Ф. Енгельса, які рішуче виступали проти релігійних вчень. Вони запропонували власне бачення релігії та церкви, яке відображало, виключно, класові інтереси пролетаріату. Атеїстичні погляди марксистської соціології релігії було вміло використано, розвинуто та інтегровано відповідно до специфіки російського суспільства В. Леніним. Цинізм і підміна понять полягала у тому, що згідно ленінського трактування «борці» за визволення робітничого класу не повинні «байдуже» ставитися до «несвідомості», мракобісництва, тобто - релігійних вірувань (Полное собрание сочинений 1968, с. 134-135). В той час як у Програмі, прийнятій ІІ з'їздом РСДРП у 1903 р., йшлося про свободу совісті, рівноправність незалежно від статі, релігії, раси і національності, відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Це означало, що Ленін використав демократичні засади і не включив категоричних вимог атеїзму, щоб не розколоти революційні сили в тих історичних умовах, які склалися на поч. ХХ ст., а на ділі релігія зазнавала утисків. Тобто в його очах мета пролетаріату - ліквідація експлуататорського класу - виправдовувала засоби (Соціалізм і релігія 1988, с. 2).

Оголосивши про відокремлення церкви від держави радянський уряд надав право суспільству/громадянину самостійно обирати будь-яку релігію або не обирати жодної. Скасовувалися всі обмеження прав, пов'язаних зі ставленням до релігії, свободи совісті, скасовувалася релігійна клятва й присяга, релігійна приналежність громадянина на офіційних актах. Релігійні церемонії, обряди при вчиненні державних дій передавалися органам цивільної влади. У навчальних закладах припинялося викладання релігієзнавства, основ духовності. Релігійним організаціям заборонялося брати будь-який збір з віруючого. Тобто, вибір релігії визнавався особистою справою громадян, а релігійні товариства - приватними організаціями, які не субсидіювалися державою. Декрет передбачав і ряд конкретних заходів, які мали б сприяти релігійним організаціям виконувати свої функції, принаймні на папері. Зокрема, гарантувалося вільне виконання обрядів, які не порушували громадського порядку та право на безкоштовне користування будинками і предметами культового значення.

Декрет викликав невдоволення релігійних спільнот усіх без винятку конфесій, адже свобода не сповідувати ніякої релігії поширювалася на громадян усіх національностей. На помісному соборі, що продовжував свою роботу, в 1918 р. було озвучено: «Декретом від 23/1 1918 року узаконюється відкрите гоніння як проти церкви православної, так і проти релігійних товариств, християнських і нехристиянських» (Соціалізм і релігія 1988, с. 3). Тобто, церковне керівництво зайняло відверту контрреволюційну позицію.

Задовольнивши вимоги першої Програми щодо релігії і церкви, на VIII з'їзді РКП(б) було прийнято нову Програму, в якій йшлося про посилення заходів з ухилом на науково-освітню та антирелігійну пропаганду. У даному руслі було розгорнуто величезну роботу. Зокрема, налагоджено випуск різноманітної релігійної преси, запроваджено вивчення фундаментальної марксистської історичної і філософської проблематики з релігієзнавства, проводилися етнографічні експедиції і соціологічні дослідження, перекладалися праці класиків буржуазного релігієзнавства. Ну і що було примітним, з'явився цілий ряд «талановитих» експертів, які все це трактували у вигідному для радянської атеїстичної пропаганди ключі.

Докорінне перетворення суспільства, радянізація, творення «вірного ленінця», радянського громадянина, «товаріща» активно відбувалося у перші десятиріччя після Жовтневої революції. Коли частина соціуму дійсно надихалася популістськими ідеями світлого комуністичного майбутнього, приймала активну участь у творенні суспільства нового типу, що стимулювало впевненість у своїх силах, ентузіазм, героїзм, готовність терпіти нестатки в ім'я чогось нового, незрозумілого, тобто запропонованих ідеалів соціалізму.

Вмілі пропагандистські трюки й маніпуляції комуністичного режиму сприяли збільшенню кількості переконаних атеїстів. До лав агітаторів атеїстів входили професіонали з потрібною базою знань, а саме: вчителі, лікарі, працівники культури, депутати місцевих Рад, ветерани праці (Вразлива душа жіноча 1988, с. 16). Вони вміло розгойдували ситуацію за допомогою маніпуляцій. Наприклад, на ґрунті ненависті у середовищі селянства до «кріпосників у рясах» поширеними були провокації й підбурювання, які могли закінчитися жорсткою сутичкою. Більше того, окремі партійні і комсомольські працівники «війну з релігією» ставили собі в пріоритет та ледь не головним завданням. Водночас виконувати поставлене завдання доводилося малокомпетентним або взагалі некомпетентним працівникам, які зводили вирішення проблеми до найкоротшого шляху, тобто адміністративних заходів. Укорінювалося квазі уявлення, ніби кожен прихильник релігії, це прихований, а отже потенційний противник соціалізму. Це було негативним явищем, яке породжувало фобії, страхи покарання, репресії.

У 1920-1930-х рр. в умовах культу Сталіна ми спостерігаємо половинчасті дії щодо релігії. У перші роки колективізації в одній із постанов за 1930 р. ЦК ВКП(б) знаходимо, нібито, рішучий осуд та твердження про неприпустимість викривлення партійної лінії в галузі боротьби з релігійними пересудами, порушень принципів Декрету. В той же час в адміністративному порядку закривалися церкви, репресіям піддавалося духовенство. У країні панувала атмосфера недовіри, підозрілості, «вказівного тону з гори», який не підлягав критиці. Безумовно все це позначалося на атеїстичному вихованню, коли було сформовано тип працівника, схильного вирішувати всі питання, пов'язані з релігією, силовими, командними методами. За таких умов наукове релігієзнавство стає на бік виправдання таких практик, згорталися соціологічні дослідження, закритими або спотвореними були статистичні дані щодо реального стану речей. Власне, заперечувалося існування будь-якої релігії в країні, де будувався соціалізм.

У роки Другої світової війни ситуація дещо змінилася. Тоталітарний комуністичний режим, розуміючи важливість інституту церкви як гуртуючого, патріотичного чинника, використав його в боротьбі з Німеччиною. Так, у 1943 р. було відновлено православне патріаршество, зареєстровані релігійні об'єднання дістали можливість вести нормальне повсякденне тогочасне життя. Почали виходити регулярні церковні релігійні видання, з'являлися духовні навчальні заклади. Разом з цим, ще у 1941 р. було розформовано «Спілку войовничих безвірників», яка налічувала 3 млн чол., що сприйнялося як послаблення антирелігійної роботи.

У повоєнний період ситуація знову різко міняється. Адміністрацією відмічалося послаблення науково-атеїстичної пропаганди і було намічено нову стратегію щодо її активізації. Так, релігія визнавалася архаїчним пережитком, а ті партійні керівники, які займали пасивну позицію, підлягали осуду ЦК КПРС. Інакше кажучи, за допомогою «благополучних» рапортів відповідальні за антирелігійну політику питання ставили таким чином, що збільшення кількості віруючих і стан самої релігійності залежав від «волі й енергії того чи іншого керівника». Щоб уникнути покарання, місцеві працівники робили усе можливе, щоб не допустити реєстрації релігійних об'єднань, які б «компрометували» їх (Соціалізм і релігія 1988, с. 5-6).

Органом, що мав безпосередньо проводити державну політику щодо церкви й пильнувати законність у цій площині, була Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР її було засновано у грудні 1965 р. після злиття Ради у справах Руської православної церкви і Ради у справах релігійних культів. Метою ради стала «послідовна» політика Радянського Союзу щодо релігії. У 1975 р. права Ради було дещо розширено. Саме вона, а не влада на місцях, почала вирішувати питання, пов'язані з реєстрацією релігійних об'єднань, відкриттям молитовних приміщень, перевіряти застосування законодавства про культи та деякі інші права. Варто підкреслити, що попри утиски, заборони, репресії протягом 1977-1987 рр. в СРСР було зареєстровано 64 православні громади, але жодної в Україні. Відмовка була типовою: «Релігія - це погано, відкрити церкву - значить зміцнити релігію», «В одному селі церкву закрили в 60-х роках, у другому - згоріла три роки тому, і нічого, люди живуть, не вмерли, трохи похвилювалися й замовкли», «Поки я тут господар, цього не буде!» (Єленський 1991, с. 9). На додаток усе це забарвлювалося псевдокомуністичною демагогією, лінією партії.

До речі були й страйки, коли колгоспниці відмовлялися доїти корів на знак протесту, але у пресі це не висвітлювалося. Вони аргументували, що церква - це єдина відрада в житті, іншої немає. Не випадково, коли терор у 1930-х роках щодо «релігійників» сягнув апогею, було скасовано і Комісію у справах культу, що позбавляло можливості релігійним організаціям спілкуватися з державою. І такі «товаріщі» як Г Карпов, «великий» член НКВС набував права вчиняти масові арешти громадян, застосовувати тортури при веденні слідства, фальсифікувати протоколи допитів тощо.

Примітно й те, що на протязі всього радянського періоду першочергову увагу в атеїстичному вихованні приділяли жінкам. Проблема полягала в тому, що жінка виховувала майбутнє покоління і мала більший вплив на формування світогляду дитини, ніж чоловік. Тому пропагандисти атеїзму основну увагу приділяли формуванню науково-матеріалістичного світогляду саме у жінок, часто в індивідуальному порядку. Жінок залучали до громадського життя, до справ трудового колективу, суспільно-політичних, атеїстичних заходів тощо (Вразлива душа жіноча 1988, с. 16).

Замість традиційної ролі жінки-матері, берегині традиційних цінностей, домашнього вогнища, починає формуватися образ радянської жінки - пролетарки, активістки, поборниці нових цінностей, трудівниці. Такі зміни мали відобразитися і на ментальних жіночих рисах, де жінка незалежна, а отже, потенційна партнерка радянської влади, що суттєво розширювало соціальну базу режиму. До того ж, культивувалося розмивання меж між статями, коли у публічний простір намагалися ввести поняття «товариш», яке не передбачало гендерного розмежування (Айвазова). Усе це підривало ціннісно-моральні устрої українського суспільства та розхитувало традиційний патріархальний устрій сім'ї (Тарапон 2018, с. 38-45).

У 1977 р. було прийнято нову Конституцію СРСР (Мироненко, Усенко 2008) в якій, на відміну від попередньої, не просто проголошувалася свобода відправлення релігійних культів для всіх громадян, а й гарантувалася свобода совісті, що давало надію на певні зрушення у цій сфері. Хоча, як зазначали західні експерти, Конституції СРСР легко бути найдемократичнішою, оскільки вона не розрахована на практичне застосування. Але це давало підстави декому у практичній площині бути дещо рішучими. Показовою була ситуація уповноваженого Ради О. Собко, який порушив справу про реєстрацію об'єднання Руської православної церкви в с. Кунка Гайсинського району на Вінничині. Коли всі заяви, клопотання були абсолютно законно оформлені, але тоталітарна машина спрацювала блискавично і звинуватила найкращого уповноваженого республіки у «політичній короткозорості» і зняла його з посади. Зазначена православна громада в с. Кунка була зареєстрована лише в березні 1990 р. Така показова справа послугувала уроком для інших, а саме, що закон потрібно виконувати вибірково і вислови з трибуни не варто сприймати буквально. Тобто, закон витлумачувався довільно і носив відверто декоративний характер, і, як наслідок, відбувалося цькування службовців, уповноважених Ради, які мали релігійні переконання. Так у 1985 р. в Україні до адміністративної відповідальності було притягнуто 12 посадових осіб «за потурання». Більше того, за допомогою Указу 1966 р. штрафували священників у розмірі 50 крб, які проводили служби у період сільськогосподарських робіт, замість того, щоб «гнати у поле» парафіян, проповідників, які вели релігійну пропаганду. Заборонялося приїжджому священику вести проповідь не у своїй громаді тощо (Єленський 1991, с. 11-12). церква атеїстичний антирелігійний радянський

Таким чином, до середини 1980-х рр. аномальність і двоякість становища, в якому перебували релігійні громади, парафіяни та частина партійної верхівки, була повсюдною. Разом з цим, у період «перебудови» 1985-1991 рр. СРСР вступив у новий історичний період. Щоб вивести країну з глибокої економічної стагнації потрібне було соціальне оновлення, яке мало нести й нове ідеологічне забарвлення, але зі збереженням попереднього досвіду. Докорінної перебудови потребувала радянська ідеологія, зокрема атеїстична концепція в дусі демократизації. Одночасно партія наголошувала на обов'язку кожного комуніста брати активну участь у поширенні діалектико-матеріалістичного світогляду (Соціалізм і релігія 1989, с. 62).

Політика «перебудови» і курс на гласність посприяли лібералізації та демократизації суспільства. Відкрилися цілі пласти раніше забороненої, невідомої історії, які дістали назву «білі плями», ставали відомими злочини сталінізму, репресії, активізувалися націоналістичні рухи, питання національної мови тощо. За таких умов ЦК Компартії України занепокоїла подія, яка набирала обертів серед патріотично налаштованої частини українців, підтриманої Європейською спільнотою щодо святкування 1000-річчя з дня Хрещення Русі (ЦДАГО, ф.1, спр. 2364, арк. 11). Комуністичний тоталітарний режим сприйняв це як антирадянський захід, як протиставлення «українського» тисячоліття «російському», здійснюючи при цьому нові фальсифікації в концепції «братніх народів» (Гломозда 1988, с. 47-50). Це було важливо ще й тому, що показувало Україну-Русь як древню цивілізацію, яка мала право на самостійне існування без СРСР Адже беззаперечним фактом була цивілізаторська роль православ'я в історії України і, зокрема, в становленні і розвитку освіти, науки, духовної культури. А введення християнства на Русі в кінці Х ст. посприяло духовному розквіту Давньоруської держави, появі писемності і самобутнього мистецтва (Філоненко 1988, с. 21).

Погодимося з думкою, що атеїзм приречений, адже релігійні люди народжуються частіше, а секуляризаторська концепція, згідно якої держава має існувати окремо від релігії, працює проти себе. Усе це ми добре можемо побачити через призму спроби комуністичного тоталітарного режиму нав'язати Україні атеїстичне світобачення, яке попри зусилля Радянського Союзу не спрацювало, а навпаки запустило механізми, котрі призвели до виходу в 1991 р. України зі складу СРСР