Вплив самогоноваріння і пияцтва на дозвілля селян у період НЕПу (за матеріалами місцевої преси)

Размещено на http://www.allbest.ru

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Вплив самогоноваріння і пияцтва на дозвілля селян у період НЕПу (за матеріалами місцевої преси)

Горохівський Петро Іванович кандидат педагогічних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання



Анотація

У статті з'ясовано, що самогоноваріння на території України набуло значного поширення після прийняття ухвали радянського уряду у 1919 р. про заборону виготовлення і продажу спирту, міцних напоїв. У період НЕПу антиалкогольна політика продовжувалася і перемістилася у сферу боротьби з самогоноварінням - найпоширенішим і небезпечним чинником пияцтва.

Визначено, що алкоголь не лише суттєво впливав на погіршення здоров я населення, але й негативно впливав на поведінку людей, їх побут і дозвілля, спонукав людей, які зловживали алкоголем, до протиправної діяльності.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі узагальнення і критичного переосмислення наукових публікацій у місцевій пресі проаналізувати вплив самогоноваріння і пияцтва на побут та дозвілля населення Христинівського району Уманської округи і з'ясувати особливості антиалкогольної політики в українському селі в період НЕПу.

Доказано, що основними чинниками пияцтва населення був низький рівень життя, економічна нестабільність, соціальна напруга у селі, недостатній рівень санітарної освіти, низький культурний рівень населення, вплив певних традицій і звичаїв тощо.

Проаналізовано і критично осмислено публікації Уманської окружної газети «Робітниче-селянська правда» і з'ясовано, що проблемі самогоноваріння і пияцтва в краї приділено багато уваги. Значне місце у пресі займали матеріали про асоціальну поведінку п яниць, особливо допризовної і призовної молоді, яка постійно пиячила, буянила у громадських місцях, бешкетувала, влаштовувала бійки у селі тощо.

Показано, що практично у всіх населених пунктах краю мало місце самогоноваріння. Місцева влада і правоохоронні органи безуспішно з ним боролися. самогоноваріння пияцтво дозвілля селянин

З'ясовано, що влада намагалася побороти самогоноваріння і пияцтво в основному силовими методами: штрафами, вилученням самогонних апаратів, арештами і притягненням винуватців до адміністративної відповідальності, але належного результату не досягала. Зазначено, що мали місце тенденція до постійного наростання виготовлення самогону і неефективність жорстких правових заходів боротьби з самогоноварінням. Державний експеримент 1919 року, пов'язаний із забороною виготовлення і продажу міцних спиртних напоїв, завершився у 1925 р. запровадженням державної винної монополії.

Ключові слова: «сухий закон», самогоноваріння, пияцтво, українське село, місцева влада, боротьба з «самогоном», парубки, побут і дозвілля.



Horokhivskyi Petro Ivanovych PhD in Pedagogical Sciences, of the World History and Methodology Department, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

THE INFLUENCE OF MOONSHINING AND ALCOHOL DRINKING ON THE LEISURE OF PEASANTS IN THE NEP PERIOD (based on local press materials)

Abstract

The article found out that moonshining on the territory of Ukraine became widespread after the adoption of a resolution on banning the production and sale of alcohol and strong drinks by the Soviet government in 1919. During the NEP period, anti-alcohol policy continued and moved into the sphere of struggle against moonshining - the most common and dangerous factor of drunkenness.

It was determined that alcohol not only had a significant impact on the deterioration of the population's health, but also had a negative impact on people's behavior, their lifestyle and leisure time, and induced people abusing alcohol to engage in illegal activities.

The purpose of the article is to analyze, based on the generalization and critical reinterpretation of scientific publications in the local press, the influence of moonshining and alcohol drinking on the life and leisure of the population of Khrystynivka district of Uman area and to find out the specifics of anti-alcohol policy in the Ukrainian village during the NEP period.

It was proved that the main factors of population drunkenness were low standard of living, economic instability, social tension in the village, insufficient level of sanitary education, low cultural level of the population, influence of certain traditions and customs, etc.

Publications of Uman district newspaper “Robitnyche-selianska pravda (Worker-peasant truth)” were analyzed and critically interpreted, and it was found that much attention was paid to the problem of moonshining and alcohol drinking in the area. Materials about the antisocial behavior of drunkards, especially premilitary youth and young people of military age, who constantly drank, rioted in public places, brawled, arranged fights in the village, etc. took a significant place in the press.

It was shown that moonshining took place in almost all settlements of the region. Local authorities and law enforcement agencies unsuccessfully fought with it.

It was found that the authorities tried to cope with moonshining and alcohol drinking mainly by forceful methods: fines, seizure of moonshine machines, arrests and bringing the culprits to administrative responsibility, but did not achieve the proper result. It was noted that there was a tendency towards a constant increase in the production of moonshine and the ineffectiveness of strict legal measures to struggle with moonshining. The state experiment of 1919, related to the ban on the production and sale of strong alcoholic beverages, ended in 1925 with the introduction of a state wine monopoly.

Keywords: “dry law”,moonshining, alcohol drinking, Ukrainian village, local government, struggle against “moonshine”,young men, everyday life and leisure.



Постановка проблеми. Проблема боротьби з пияцтвом і алкоголізмом на території України відзначається актуальністю і має величезну практичну значущість. Споживання алкоголю завжди вагомо впливало на формування укладу життя, традицій і, зрештою, генофонду українського народу. Соціальні наслідки пияцтва й алкоголізму проявляються у зниженні рівня здоров'я, зростанні показників захворюваності, розпаду сімей, бездоглядності дітей тощо [1]. Пияцтво негативно впливає на побут, культуру дозвілля, призводить до деградації особистості, її деморалізації, робить її асоціальною, з низьким рівнем самоконтролю і, зрештою, підвищує криміногенну ситуацію в країні.

Проблема боротьби з пияцтвом була актуальною і у часи її перебування в Російській імперії, визвольних змагань 1917-1921 рр., після встановлення радянської влади і у часи НЕПу. Боротьба з пияцтвом проявлялася в різних формах і приносила неоднакові наслідки.

Більшовики намагалися силовими методами боротися з цим явищем. Зокрема у серпні 1920 р. було запроваджено «сухий закон», який передбачав і покарання у вигляді позбавлення волі на термін 5 років з конфіскацією майна. Проте пияцтво нікуди не зникло і стимулювало розвиток самогоноваріння. Зрештою у 1925 р. була знята заборона виготовлення і продажу алкогольних напоїв та введення державної винної монополії. І боротьба проти пияцтва вийшла на новий рівень.

У зв'язку з тим, що у сучасній Україні проблема пияцтва і алкоголізму і його впливу на побут і дозвілля населення теж є актуальною, тому існує інтерес до історичного аспекту проблеми алкогольної політики держави і суспільства, а особливо досвіду і традицій боротьби з пияцтвом.

Особливо актуальним є регіональний підхід, оскільки застосування його дає можливість простежити реалізацію державної антиалкогольної політики на місцевому рівні і стан розвитку суспільства в роки НЕПу.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі узагальнення і критичного переосмислення наукових публікацій у місцевій пресі на прикладі населення Христинівського району Уманської округи проаналізувати вплив самогоноваріння і пияцтва на побут та дозвілля населення і хід антиалкогольної політики в українському селі в період НЕПу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема пияцтва і самогоноваріння в 20-х рр. ХХ ст. знайшла відображення у численних працях українських дослідників, де розкрито боротьбу державного уряду і громадськості з алкоголізмом в період НЕПу.

Зокрема у ході вивчення проблем історії України періоду 20-х років ХХ століття питання, пов'язані з «сухим законом», самогоноварінням і пияцтвом, досліджують історики В. Алтуєв, Є. Горлов, Г. Дзандзава, І. Іщенко та інші.

Окремі аспекти цієї тематики розглядають дослідники І. П. Лановенко,

О. Побєда, А.І. Кавалеров, А.А. Кавалеров, В.О. Довгополюк та ряд інших [2].

Робак та Г. Демочко розглядають історію боротьби з пияцтвом і алкоголізмом у столичному Харкові у 1920-х - поч. 1930-х рр. [3]. М. П. Олійник у статті «Самогоноваріння та боротьба з ним на Поділлі в роки НЕПу» аналізує вплив соціально-економічних умов на розвиток самогоноваріння на Поділлі в 1920-х роках, ставлення до цього явища органів радянської влади, досліджуються методи боротьби з ним місцевої влади і правоохоронних органів [4].

Проте дослідження впливу пияцтва і самогоноваріння на побут і дозвілля селян у зазначений період висвітлено вкрай недостатньо. З огляду на це цінними є матеріали місцевої преси. Зокрема публікації Уманської окружної партійної газети «Робітниче-селянська правда» дають можливість на конкретному фактичному матеріалі відтворити обстановку у тогочасному селі, показати розмах і особливості самогоноваріння і пияцтва у селах Христинівського району, низький рівень культури дозвілля молоді, намагання органів влади і громадськості побороти самогоноваріння і пияцтво.

Виклад основного матеріалу. На початку 20-х рр. ХХ ст. українське село розвивалося у складних умовах відбудови народного господарства, економічної кризи, реформування господарства, входження у НЕП, що супроводжувалися цілим рядом негативних процесів у суспільстві. Одним із них було п'янство і самогоноваріння, які дісталися радянській владі у спадок від Російської імперії. Більшовики взялися подовжувати курс на викорінювання пияцтва. У серпні 1920 р. у дію було введено «сухий закон», за яким передбачалися жорсткі покарання за його порушення. Це штрафи, вилучення самогонних апаратів, арешти і засудження порушників до 5 років позбавлення волі тощо.

Після прийняття цього закону, центр антиалкогольної діяльності держави став переміщатися в сферу боротьби з самогоноварінням, що перетворилося у головний і найпоширеніший чинник пияцтва.

Причинами зростання пияцтва були певні зміни в соціально- економічних і політичних процесах, що розпочалися з переходом до НЕПу. Насамперед це стосувалося запровадження «ножиць цін». Низькі ціни на хліб спонукали дрібних виробників переробляти значну частину зерна на самогон. Статистика свідчить, що у середньому одне селянське господарство витрачало щороку на самогон до 10 пудів борошна [5].

Відчутно погіршилася ситуація у 1923 р., коли були запроваджені податки у грошовому еквіваленті. Селяни розгорнули виготовлення самогону на продаж, щоб хоч якось роздобути грошей і виконати податки. Впродовж періоду НЕПу вживання горілки в Україні зросло майже у 60 разів.

Пияцтво на селі набрало виродливих форм і почало відчутно негативно впливати на побут і дозвілля селян. Тому радянська влада розгорнула з ним боротьбу, використовуючи як силові методи, так і інші засоби. Зокрема, використання місцевої преси.

Про антиалкогольні заходи партійних і державних органів населенню доводили через інформацію в газетах, на політзаняттях, через читання лекцій у хатах-читальнях чи клубах тощо.

Звичайно, компартійне керівництво твердило, що це важкий наслідок царизму, який тепер треба рішуче і нещадно викорінювати. А про те, що це не звичайне пияцтво, а стихійне лихо, свідчать численні дописи й статті в окружній партійній газеті «Робітниче-селянська правда». Представники влади, сількори (які у більшості випадків ховаються за псевдонімами) у численних дописах, використовуючи гумор, сатиру, а почасти й сарказм, описували сцени із життя тогочасних селян, які зловживали самогоном і «дозвілля» молоді.

Вони дають можливість відтворити картину життя тогочасного населення в умовах цього лиха. Насамперед, самогоноваріння було масове й неконтрольоване, бо пиячили навіть ті, хто мав з ним боротися: сільрада, КНС, міліція інавітьцерква.Гналисамогоніпилимайжедосмертівсі.

Було налагоджено виробництво необхідного обладнання: кубів, трубок- змійовиків, «холодильників» та ін.

У селах були свої умільці, які могли виробляти все необхідне. Про одного такого умільця пивала окружна партійна газета: «…У Синицькому лісі працює «спец-махер» Опанюк Євсей Іванович. Побував він у Польщі, побачив світа, навчився жити. Гарну школу, видно, він пройшов. Всяка праця у його в руках аж горить: кому дровець, кому і будівельного матеріалу, кому трубку запаяти, кому і холодильника припаяти, а кому і новий самогонний апарат зготувати. Все Євсей Опанюк враз зробить! «Спец махер» тай годі! І не боїться нікого [6].

Що цікаво, сільрада, міліція регулярно робили трус по селянських дворах, відбирали це обладнання, а воно появлялося знову і знову. Процес продовжувався постійно.

Звичайно, головними винуватцями призначали куркулів, бо вони були здатні купляти обладнання. Проте це все ж було масове явище і у ньому брали участь всі, незалежно від майнового стану.

Самогон гнали із зерна ячменю, пшениці, жита, малясу. Зокрема у 1924 р. пуд малясу коштував всього 1 крб. 20 коп. і його щиро продавали цукрові заводи всім, хто до них звертався. Чому пили? Так у ті часи було прийнято. Навіть на офіційному рівні. Так, наприклад, на ярмарках під час продажу чи купівлі худоби й інших значних торгових операцій селяни обов язково мали по звичаю запити могорич, щоб велося в господарстві.

Окружна партійна газета у цілому ряді дописів наводила приклади «боротьби» з самогоном. Так, 21 квітня 1924 року волость прислала в с. Шукайводу представника міліції для трусу самогону. Місцева влада дала представнику міліції в допомогу членів комнезаму. Означена комісія обійшла село і витрусила багато кубів, самогону, закваски. Наступного дня представник міліції т. Горбунов почав складати протоколи, беручи за це по 5 млн карб і так «працював» до 12 год. ночі. Але йому цього виявилося замало і він у компанії з гром. Мазуренком сильно п'яними пішли до якоїсь вдови дотрушувати самогон. Автор допису запитує: «Чи можна такому представникові боротися такими методами з самогоном?» [7].

Були випадки, коли у результаті трусу по селі було зібрано значну кількість кубів та іншого причандалля, складено у приміщенні сільради. Воно якийсь час валялося там, ніхто його не забирав у район, тоді голова сільради продавав їх за великі гроші попереднім власникам.

Органи влади намагалися боротися з продажем самогону у громадських місцях. У квітні 1924 року була опублікована Постанова Ч 16 Уманського окрвиконкому «Про надзвичайні заходи по боротьбі з самогоном», у якій встановлювалися міри покарання за виготовлення і збут самогонних апаратів, їх частин та різних приладь, і самого самогону спирту і різних спиртовмісних сурогатів: штраф до 500 карб. золотом чи примусова праця на строк до 6 місяців. За появу у людних місцях у п'яному вигляді, прилюдне розпиття спиртних напитків, вироблення, ремонт та збереження самогонних апаратів та частин до них - штраф до 300 карб. Золотом чи арешт до 3 місяців [8].

Але ця та подібні постанови хоч і встановлювали значних мір покарання, на них уваги ніхто не звертав і самогоноваріння продовжувалося якщо не з більшим розмахом і масштабами.

Радянська влада запровадила «сухий закон» з 1920 року, але всі ці роки народ лише посилив споживання спиртного, споживав самогон, причому у гігантських масштабах. Як писав автор статті в газеті окружкому партії: «…з року в рік по селах та містах безупинно розливається самогонне море…?. Держава старалася виключно адміністративними заходами побороти п'янство: штрафами, вилученням самогонних апаратів, арештом і засудженням самогонщиків тощо. Але бажаних наслідків так і не було досягнуто. виробництво та вживання самогону не зменшилося. Самогон продається в кожному селі й містечку, чимало споживачів самі його виробляють; отримати його можуть повсякчас і старі і малі; продається він не тільки за гроші, але й в борг і обмінюється на інші продукти.

А тим часом шкода, від самогону величезна, бо самогон нищить народне добро - хліб. Підраховано, що на виробництво самогону у нас витрачується не менш, як 150--160 мільйонів пудів хліба, або, коли рахувати на гроші, 120-140 мільйонів карбованців

Хатнє самогонне виробництво коштує майже втричі дорожче від заводського. На самогон іде головним чином жито, пшениця, іноді цукор, тоді як в гуральнях для виробу горілки вживають переважно картоплю.

Підраховано, що взагалі населення витрачає щороку на самогон біля 580 мільйонів карбованців, пересічно ж на одну душу -- біля 4 карб. 24 коп.

Куди ж ідуть ці 580 мільйонів карб., що їх пропиває наше населення? Без сумніву, дещо залишається в селянському господарстві. Але найбільша частина цих грошей перепадає ледацюгам, неробам-самогонщикам. Але це ще не все. Самогон не тільки підриває добробут села, але також підточує здоров'я селянства і поступово веде до повного звиродніння населення. Справа в тому, що самогон є далеко більш отруйний, ніж горілка і руйнує організм людини він сильніше і скоріше, бо в ньому є багато домішок…?.

Тим часом влада визнала за потрібне взяти в свої руки організацію виробництва горілки та дозволила продавати її.

Автор дуже дохідливо пояснює, що держава робить благо: «…Горілка- дешевша і не така шкідлива, як самогон. Ця горілка на 40 градусів виробляється в гуральнях з картоплі. Через це вона втричі дешевша від самогону і не така шкідлива, як він. А саме головне є те, що всі прибутки від виробництва та продажу горілки попадуть не до куркулів і спекулянтів, а до робітничо-селянської скарбниці. Всього прибутків від цього в 1925--1926 році очікується біля 280 міл. карбованців. Цілком ясно, що ці гроші підуть насамперед на відбудову та поліпшення нашого селянського господарства, на

різні культурні, освітні, санітарні и інші потреби населення. Клин клином виганяємо…?[9].

Самогон гнали навіть члени сільрад і комнезамів. У газету попав допис про те, що в Осітній «комнезами та сельрада женуть самогон і заливаються ним як водою. А щоб була краща причина випити, то несуть дітей хрестити до попа, а напившись, б'ються» [10].

Недостатньо працювали кооперативні товариства із-за того, що їх керівництво зловживало алкоголем. Окружна газета висміювала роботу Ягубецького сільськогосподарського товариства: «…Часті відчити правлінь кооперативних товариств, підіймають повагу і довір'я до правління, члени товариства ставляться з більшим довір'ям до цього, а це все допомагає справі. Правління Ягубецького с/г т-ва теж скликало загальні збори щоб скласти перед ними трьохмісячний звіт. А оскільки все ж таке діло приходиться мати з господарями, то у нашого правління на душі було не зовсім спокійно Було йому моторошно. Для храбрості треба було «підкрепитись» Голова з касиром на паях вигнали самогону і в день самих зборів зібрались всі до гр. Іванчишина, прибув сюди голова правління, члени правління, запросили і голову, сельради і почали... [11].

Пиячили й на роботі ті, хто мав пильно нести службу, зокрема, пожежники.Газетарозповідаєпровипадок,якийтрапивсяурадгоспіс. Шукайвода у ніч на 20 серпня 1924 р. Там загорівся ожеред соломи. Знялася тривога і поприбігали громадяни гасити пожежу. Прибули сюди і пожежні дружини з сіл Шукайвода й Сарн і взялися гасити пожежу. «Через годин три прискакала і пожежна дружина Верхнячської цукроварні. З лайкою та криком взялись до роботи. Тяжка праця їм видавалась! Земля хитається, приладдя з рук випадає. Нарешті деякі дружинники й самі з ніг валяться. З кишень вивалюється ковбаса (Це, певне, смажити привезли на пожежі!) П'яні всі, як ніч. Присутнім замість того, щоб гасити огонь, прийшлося доглядати за цією даною компанією, щоб вона не накоїла ще якого лиха. Присутній» [12].

Третину населення у селах і містечках становила молодь. На сельчитців покладали дуже великі сподівання у підвищенні її політичного і культурного рівня. Автор допису «Сельчитці» змальовує щоденну обстановку в селі: «Великі спокуси для парубків і дівчат кожного вечора: вечорниці, вулиця, а то й випивка. Після випивки нова спокуса: голову побити, хату вимастити або ворота вивести. Випивка за випивкою, бійка за бійкою, а там одяг подрали. А там побили, а там голова на похмілля болить. Голова болить - не доглядів корови або коняки, а вона й захворіла. Пішов до коновала, він пустив кров, а скотина й здохла…Так не повинно бути» [13].

Більш активно проявляли себе хлопці. Більшість дописів у газетах стосувалися саме негідної поведінки парубків. Вони поділялися на декілька

груп: допризовники, призовники і відслуживші в армії до моменту одруження. Вони постійно пиячили, буянили, навіть у громадських місцях, робили бешкети у селі, постійно билися, лаялися тощо.

Для прикладу можна навести декілька дописів у газету. Ось що про поведінку хлопців у с. Христинівка писав дописувач Зоркий: «Хто-хто, а молодь тепер в селі має можливість знайти для себе розумну розвагу. Та на жаль цього ми ще не бачимо. В нашому селі молодь, особливо під яке небуть релігійне свято, ходить неначе «неприкаяна» і рикає дикими голосами Аж люде жахаються. А в селі є сельбуд, хата-читальня, чого це так? [14].

«Як і в кожному селі, в Ліщинівці є своя хата-читальня, Правда хоч і без вікон, але все ж своя «хата». Та біда в тім, що і цю хату відвідують тілько комсомольці та дехто в передової молоді. Решта ж молоді тиняється по селі, без всякого діла і мети. Дівчата понабірають зернят і лускають, псуючи зуби і засмічуючи вулиці та садки. Хлопці ходять один до другого «в гості», або зберуться десь в тісненькому куточку «дують в очко» і пиячать. Хата-читальня не для них, вона їм не цікава. Хто ж тут винен? Винна і молодь, що не цікавиться наукою, винні і керовники хати-читальні, що не уміють зацікавити, не вміють притягти до роботи молодь. Треба. Селькор Ерень» [15].

Так же негідно вони поводилися і у сельклубі. Як писав очевидець: «***вони б'ються і б'ють все, що під руки попадеться. На голови лізуть. Матюкаються. Загрожують завклубом «поламати ребра» за те, що вимагав, аби вони поводилися як слід. Сором та й годі» [16].

Сільські будинки (сельклуби) у селах району мали бути вогнищами культури, але керівництво багатьох із них із-за зловживання алкоголем показувало поганий приклад для населення. Так на окремий фейлетон у окружній партійній газеті напросилося правління сельбуду с Росішки [17]:

«…Це не кара, а виправа Може тому буде,

Хто працює у правлінні В Росішськім сельбуді Ну й правління прехороше,

За освіту дбає.

Що лиш сцібрить із сельбуду,

Зразу пропиває.

Ще недавно млина мали,

Робили помало,

Та правління як діп'ялось,

На той світ загнало.

А оце вже й новий врожай,

Тільки змолотили,

Вкупі нишком провіяли Й до ранку пропили.

Як нап'ються до ригачки.

Бушують, буянять,

Кого здиблять на вулиці,

Добре припаяють!...

Отаке у нас правління.

Доки воно буде?

Дати б гречки йому в штани Й прогнати з сельбуду.

Пияцтво спонукало до порушень моральних принципів. Газета писала: «…Молодь на вулицях розспівувала сороміцьких пісень. Інший раз можна було почути й побачити, як тріщать кілки з тинів, а то й голови парубків. Бігали по городах парубки, мов ті злі бандити…Пора заганяти їх у сельбуди на ліквідацію неписьменності».

Ще одна погана звичка була у молоді, та й старших людей, це лускання насіння. Газета теж звертала на це увагу читачів: «Погана звичка лускати насіння в хатах читальнях, в сельбудах, в лікнепах, на зборах КНС тощо. Погана це звичка: спочатку в 1917 18, 19, 20-х роках ще якось байдуже було. Неначе і не помічалось. Але зараз варто таку звичку покинути. Майже кожен молодий хлопець, або дівчина рахують своїм обов'язком, ідучи на якесь зібрання, брати в кишеню насіння. Лускається воно на вулиці, коло хати- читальні і в хаті-читальні. При чому там де на них прикрикують, плюють шкаралупу собі кишеню, а то і в чиюсь іншу кишеню зсипають шкарлупу. Здебільшого ж норовлять плювати на долівку і за вечір такого накидають того лушпиння, що затопити ним ножна.

Товаришів просять, попереджують, погрожують, а їм хоч кілля на голові теши. Нічого не допомагає. Треба уже було б нам, товариші, показати себе свідомими громадянами, і перестати лускати насіння в громадських установах» [18].

Проявом безкультур'я також було вживання лайливих слів. Наприклад, в Голяківськім комнезамі вже кілька раз постановляли їх не вживати. Але секретар та голова комнезаму ніяк не можуть втриматись, щоб не вилаятись самою ганебною лайкою Лають один одного і всіх хто під руку попадеться Всіх згадують: й «батька» й «матір» в своїх лайках. Люде, як буває потреба, до комнезаму, не хотять туди заходити, гидують. І справді, як його до того комнезаму йти, коли там так лаються, що аж вуха в'януть [19].

У 1925 р. держава відмовилася від «сухого закону» і вирішила витіснити з ужитку самогон, то дозволила продавати «монопольку» (горілку державного виробництва - П.Г.) у кооперативах. Правда, у суспільстві якийсь час тривали дискусії про допустимість цього. Зокрема, селькор Г. Костишин вмістив в окружній газеті статтю «Чи слід кооперації торгувати горілкою», у якій проаналізував всі «за» і «проти» і обґрунтовував неприпустимість дозволу на це кооперативам: « …Приміром, кооперація гадає, що село, так довго не пивши «оковитої», накинеться на неї, як мухи на мед, і тоді можна на торгівлі горілкою добре заробити. Кооперація наша здебільшого бідна, має збитки і через те, вишукуючи заробітків, готова накинутися на все, де хоч трохи пахне прибутками. Хочеться вірити, що селянство, ставши за революції культурнійшим, не так-то вже й ласо кинеться на горілку, і кооперація сама себе обдурює коли сподівається облатати свої злидні на торгівлі горілкою. Сільська кооперація, маючи великі пільги від держави, досі не охопила навіть половини населення, і її треба було б зосередити свою увагу іменно на цьому; торгівля ж горілкою цю увагу якраз може відвернути. Кооперативи можуть зайнятися горілчаною справою, що їм ніколи буде дбати про свої головні кооперативні обов'язки.…І так бачимо, що наша сільська кооперація навіть на тверезу голову ще не навчилася добре торгувати, а як навчаться гиндлювати горілкою - не жди тоді добра! [20].

Самогоноваріння в країні з введенням державної монополії на міцні спиртні напої і продажем 40-градусної горілки таки помітно скоротилося. Проте оптимізм з приводу повного викорінювання самогоноваріння виявився наївним. Пияцтво у наступному десятилітті зайняло панівне становище у побуті селян і серед молодіжної субкультури. І державі й надалі довелося проводити антиалкогольну політику в суспільстві.



Висновки

Про стан справ у селі у період НЕПу, негативний вплив алкоголю на життя селян краю, їх побут і дозвілля свідчать матеріали місцевої преси. У цей час антиалкогольна політика держави продовжувалася і перемістилася у сферу боротьби з самогоноварінням. Влада спрямувала на боротьбу з самогонниками міліцію та сільських активістів, які провадили по селах труси й вилучали самогонні апарати, закваску та самогон, самогонників штрафували, конфісковували в них майно.

Аналіз боротьби з самогоноварінням показав, що попри мобілізацію всіх сил і засобів, застосування репресивних заходів щодо самогонників, у цій кампанії радянська влада зазнала поразки. Пияцтво у наступному десятилітті продовжувалося і державі й надалі довелося проводити антиалкогольну політику в суспільстві.

Наведений у статті матеріал, не вичерпує проблеми дослідження. Перспективним є з'ясування особливостей антиалкогольної політики у 30-х рр. ХХ ст.



Література

Міронова І. С. Практика боротьби з пияцтвом та алкоголізмом серед робітничого населення Півдня України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). URL: https://grani-print.dp.ua/ index.php/pphu/article/view/314

Петінова О.Б. Алкоголізм як форма девіантної поведінки молоді URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/107931/34-Petinova.pdf?sequence=3

Робак І., Демочко Г. Боротьба з пияцтвом і алкоголізмом у столичному Харкові 1920-х - поч. 1930-х рр.: історико-повсякденний аспект. URL: https://repo.knmu.edu.ua/ handle/123456789/2335

Олійник М. П. Самогоноваріння та боротьба з ним на Поділлі в роки НЕПу URL: http://old.istznu.org/dc/file.php?host--id=1&path=/page/issues/35/oliynyk.pdf

Комар Є. Г. Соціальні аномалії у повсякденному житті населення УСРР 20-х рр. XX ст. URL: http://www.scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/078/dis_Komar%20E.%20G..pdf

Селянин «Спец». правда. 1924. 24 серпня.

Боротьба з самогоном. Робітниче-селянська правда. 1923. 28 квітня.

Обов5язкова постанова Ч. 16. Робітниче-сел^нська правда. 1924. 2 квітня

Виноград А. Про сорокаградусну. Робітниче-селянська правда. 1924. 5 листопада.

Незаможне око Як в Оситній нищать самогон. Робітниче-селянська правда. 1924. 18 березня.

Селькор. Кажуть, що буває гірше. Робітниче-селянська правда. 1924. 27 червня.

Присутній. П'яна дружина верхняцької цукроварні. Робітниче-селянська правда. 1924. 10 вересня.

Турган О. Сельчитці. Робітниче-селянська правда. 1924. 19 грудня.

Зоркий З Христинівки. Робітниче-селянська правда. 1924. 5 вересня.

Єрень. Ліщинівська молодь байди б'є. Робітниче-селянська правда. 1924. 24 вересня.

Донцов. «Єгипетська язва» Робітниче-селянська правда.1924. 21 грудня.

Звичайнісінький Омелько. Ну й правління!!!. Робітниче-селянська правда. 1925. 27 жовтня.

Погана звичка. Робітниче-селянська правда. 1924. 12 грудня.

Той, хто чув. Не витримує. Робітниче-селянська правда. 1924. 30 жовтня.

Костишин Г. Чи слід кооперації торгувати горілкою. Робітниче-селянська правда. 1925. 21 жовтня.



References

Mіrоnоvа І. С. (2020). Prdktykd ЬоготЬу z pyyatsvоm та аlkоhоlіzmом sеrеd rоbітnychоhо nаsеlеnnia Pіvdnya Ukrainy (Ипєіз ХІХ - роеЬаіок ХХ ст.) [Practice of struggling against drunkenness and alcoholism among the working population of Southern Ukraine (end of the 19th - beginning of the 20th century)]. URL: https://grani-print.dp.ua/index.php/pphu/article/view/314 [in Ukrainian].

Pеtіnоvа О.В. (2007). Аlkоhоlіzm yak fоrmа dеvіаnтnоi pоvеdіnky mоlоdі [Alcoholism as a form of deviant behavior among young people] URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/ 123456789/107931/34-Petinova.pdf?sequence=3 [in Ukrainian].

RоЬаk І., Dеmоchkо H. (2012). BоrоtЬа z pyyatsvоm і аlkоhоlіzmom u sтоlychnоmu

Khаrkоvі 1920-h - pоch. 1930-х rr.: іstоryko-pоvsyzkdtnnyi аspеkt [Struggle against drunkenness and alcoholism in the capital city of Kharkiv in the 1920s - beginning of 1930s: historical and everyday aspect]. URL: https://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/2335 [in Ukrainian].

Oliinyk M. P. (2013). Samohonovarinnya ta borotba z nym na Podilli v roky NEPu [Moonshining and struggle against it in Podillia during the NEP years]. URL: http://old.istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/35/oliynyk.pdf [in Ukrainian].

Komar Ye. H. (2013). Sotsialni anomalii u povsyakdennomu zhytti nascelennya USRR 20-h rr. XX st. [. Social anomalies in the everyday life of the population of the Ukrainian SSR in the 20s of the 20th century]. URL: http://www.scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/078/dis_Komar% 20E.%20G..pdf [in Ukrainian].

Selyanyn (1924). «Spets» [“Special”]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 24 serpnia [in Ukrainian].

Borotba z samohonom [Struggle against moonshine]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 1923. 28 kvitnia [in Ukrainian].

Obov?yazkova postanova Ch. 16 [Mandatory Resolution Part 16]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 1924. 2 kvitnia [in Ukrainian].

Vynohrad А. (1924). Pro sorokahradusnu [About forty-degrees drink]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 5 lystopada [in Ukrainian].

Nezamozhne oko (1924). Yak v Osytnii nyshchat samohon [How moonshine is destroyed in Ositna]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 18 bereznia [in Ukrainian].

Selkor (1924). Kazhut, shcho buvaye hirshe [They say that worse happens]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 27 chervnia [in Ukrainian].

Prysutnii (1924). P?yana druzhyna verkhnyatskoi tsukrovarni [The drunken squad of a sugar factory in Verkhniachka]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 10 verecsnia [in Ukrainian].

Turhan O. (1924). Selchytsi [. Selchytsi]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 19 hrudnia [in Ukrainian].

Zorkyi (1924). Z Khrystynicky [From Khrystynivka]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 5 verecsnia [in Ukrainian].

Yeren (1924). Lishchynivska molod baidy b?ye [The youth of Lishchynivka fools around]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 24 verecsnia [in Ukrainian].

Dontsov(1924).«Yehypetskayazva»[“Egyptianulcer''].Robitnyche-selianskapravda- Worker-peasant truth, 1924. 21 hrudnia [in Ukrainian].

Zvychainisinkyi Omelko (1925). Nu i pravlinnia!!!. [Oh, what the administration!!!] Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 27 zhovtnia [in Ukrainian].

Pohana zvychka [A bad habit]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 1924. 12 hrudnia [in Ukrainian].

Toi, khto chuv (1924). Ne vytrymuye [Can't stand it]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 30 zhovtnia [in Ukrainian].

Kostyshyn H. (1925). Chy slid kooperatsiyi torhuvaty horilkoyu [Should cooperatives sell vodka?]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 21 zhovtnia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...