Світоглядно-методологічні джерела й історія становлення коучингу: світовий та український досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ

Світоглядно-методологічні джерела й історія становлення коучингу: світовий та український досвід

Зеленін Всеволод Володимирович

кандидат психологічних наук, доцент

професор кафедри політичної психології

та міжнародних відносин факультету психології

Анотація

світовий історія коучинг

У країнах пострадянського простору за останні 20 років накопичився значний масив помилок і викривлень щодо історії, практики, світоглядних та науково-методологічних засад коучингу. Наслідками цього є поширення в наукових публікаціях даних, котрі невірно висвітлюють сутність, цілі та завдання коучингу. Основна мета дослідження - визначити науково достовірні обґрунтовані дані щодо методологічних джерел та історії становлення коучингу у світі загалом і в Україні зокрема. В дослідженні використано загальнонаукові методи пізнання, як-от: критичний аналіз літератури, статистичної інформації та експертних публікацій із розвитку коучингу, синтез інформації, методи групування, порівняння, хронології, а також методи індукції та дедукції, застосування яких дозволило вирізнити серед джерел достовірну інформацію щодо історії становлення коучингу. За результатами дослідження встановлено, що світоглядно-методологічними джерелами коучингу є філософські, спортивні, мистецькі, психологічні, просвітницькі та духовні практики. Визначено, що у світовій історії коучингу можна виокремити п'ять етапів: передісторія коучингу (до середини ХІХ ст.); генезис суспільних передумов виникнення коучингу (із середини ХІХ ст. до середини ХХ ст.); становлення коучингу як самостійної дисципліни (1970-1980-ті рр.); інституціоналізація коучингу (1990-ті - 2000-ні рр.); формування глобального коуч-руху (2010-2020-ті рр.). Показано, що нині коуч-підхід став невід ємним феноменом світової культури, який визначає розвиток усіх сфер життєдіяльності людини: економічної, соціальної, політичної, духовної тощо. З'ясовано, що в Україні коучинг наразі перебуває на стадії інституціоналізації, а багато різновидів і напрямів коучингу дотепер є маловідомими. Практичне значення дослідження полягає в генеруванні наукового підґрунтя для розуміння перспектив розвитку коучингу в Україні в контексті історії становлення коучингу у світі.

Ключові слова: коучинг, історія коучингу, становлення коучингу, джерела коучингу, коучинг в Україні.

Zelenin Vsevolod Volodymyrovych PhD in Psychology, Professor of the Department of Political Psychology and International Relations, Faculty of Psychology, Ukrainian State Dragomanov University, Kyiv

Philosophical and methodological sources and history of the development of coaching: the global and Ukrainian experience

Abstract

Over the past twenty years, the post-Soviet countries have accumulated a significant layer of misconceptions and distortions about the history, practice, and worldview, scientific and methodological fundamentals of coaching. The consequences of this are the dissemination of data in scientific publications misinterpreting the essence, goals and objectives of coaching. The primary purpose of the research is to identify scientifically reliable and substantiated data on methodological sources and the history of coaching in the world and in Ukraine. The scientific methods of cognition were used in the academic paper, namely: critical analysis of literature, statistical information and expert publications on development of coaching, synthesis of information, grouping, comparison, chronology, as well as methods of induction and deduction. They allowed distinguishing among the sources of reliable information on the history of coaching. Based on the research results, it was established that the ideological and methodological sources of coaching are philosophical, sports, artistic, psychological, educational and spiritual practices. It was determined that five stages can be distinguished in the world history of coaching: the pre-history of coaching (up to the middle of the XIX century); the genesis of social prerequisites for the emergence of coaching (from the middle of the XIX century to the middle of the XX century); development of coaching as an independent discipline (1970-1980); institutionalization of coaching (1990-2000); formation of the global coach movement (2010-2020). It has been revealed that the coaching approach has become a phenomenon of world culture nowadays, which determines the development of all spheres of life: economic, social, political and spiritual. It was discovered that coaching is in the process of institutionalization in Ukraine, and many of its variations and orientations are poorly known. The practical value of the research lies in obtaining a scientific basis for assessing the prospects for the development of coaching in Ukraine within the context of global history.

Keywords: coaching, history of coaching, development of coaching, sources of coaching, coaching in Ukraine.

Постановка проблеми

У ХХІ столітті сфера коучингу набула значної популярності: зростає кількість професіоналів та організацій, які звертаються до коучів із метою підвищення ефективності, продуктивності діяльності й особистісного розвитку. Разом із тим на пострадянському просторі загалом та в Україні зокрема за останні 20 років накопичився значний масив помилок і викривлень щодо культурно-історичних передумов, світоглядних та науково-методологічних засад коучингу, що зумовило подальше поширення хибних уявлень про коучинг - розповсюдження некоректних даних у вітчизняних наукових публікаціях. З огляду на це особливої актуальності набуває дослідження достовірної інформації щодо історії та наукових засад коучингу: науково обґрунтоване розуміння передумов виникнення й етапів становлення коучингу у світі дає змогу спрогнозувати динаміку та напрями його впровадження в Україні, оскільки популярність професії коуча на вітчизняному ринку праці стрімко зростає.

Коучинг - відносно нова сфера діяльності. Проте його витоки можна простежити ще в комунікативній культурі Стародавньої Греції, передусім йдеться про дискурсивні практики маєвтики та сократівського діалогу. Також серед філософських концепцій, які слід вважати світоглядно-методологічним підґрунтям коучингу, варто зазначити погляди Миколи Кузанського, Леонардо да Вінчі, Григорія Сковороди, Іммануїла Канта, Георга Гегеля, Анрі Бергсона, Фрідріха Ніцше, Артура Шопенгауера, Мартіна Гайдеґґера, Едмунда Гуссерля, П'єра Теяра де Шардена, Хосе Ортеги-і-Гассета, Ганса-Ґеорґа Ґадамера, Умберто Матурани, Грегорі Бейтсона, Кена Вілбера та багатьох інших мислителів, котрі вважали основою природи людини її прагнення до самоздійснення, особистісної еволюції та духовного розвитку.

Своєю чергою, важливо зазначити психологічні концепції, які стали методологічними засадами й використовуються в сучасному коучингу. Насамперед це такі ідеї, як процеси розвитку особистості Карла Густава Юнга, психосинтез як спосіб подолання духовних криз Роберто Ассаджіолі, робота із символами Жака Марі Еміля Локана, модель поліпсихізму - «діалог із голосами» (Voice Dialogue) Сидри та Хела Стоунів, клієнт-центрований підхід Карла Роджерса, принципи роботи з несвідомим Мілтона Еріксона, «спіральна динаміка» (The Emergent Cyclical Levels of Existence Theory) Клера Грейвза та його учнів Дона Бека і Кріса Кована, Learning Organization Пітера Сенге, самоактуалізація Абрахама Маслоу, трансперсональна психологія Станіслава Грофа, емоційний та соціальний інтелект Деніела Ґоулмана, потокові стани Міхая Чиксентміхаї, соціальний розвиток Вільяма Деймона, позитивна психологія Мартіна Селігмана, множинний інтелект Говарда Ґарднера та ін.; а також методи аналізу дискурсу психосоціального конструктивізму та комплексні підходи до вивчення розвитку людини на ступені дорослості, які пропонує міждисциплінарний підхід акмеології (від давньогрецьк. акме - вершина).

Ще одним світоглядним і праксіологічним джерелом коучингу можна вважати підходи до духовного саморозвитку стародавніх психофізичних практик дзен-буддизму, суфізму, йоги (індуїзму), Кабали (іудаїзму), пастирської настанови (християнства) та духовні течії другої половини ХХ століття, а саме: рух хіпі, Human Potential Movement (HPM), New Age, Erhard Seminars Training Вернера Ерхарда, вчення Ошо та просвітницьку діяльність Алана Воттса. Особливо треба відзначити роль центру альтернативної гуманістичної освіти Esalen Institute (Каліфорнія, США), заснованого випускниками Стенфорду Ричардом Прайсом і Майклом Мерфі у 1962 році. Саме цей інститут став не тільки надихаючим простором для провідних гуманістичних і трансформаційних психологів (Фріц Перлз, Карл Роджерс, Абрахам Маслоу, Вірджинія Сатир, Вілл Шульц, Станіслав Гроф та ін.), а й місцем зародження коучингу. Адже саме тут у 1968 році сталася зустріч фактичних засновників коучингу - капітана команди Гарвардського університету Тімоті Голві (W. Timothy Gallwey), який в Esalen Institute вивчав перспективи впровадження дзен-технік і медитацій у практику спортивного тренерства з тенісу, та сера Джона Вітмора (John Whitmore), британського спортсмена-автогонщика, бізнесмена. Дж. Вітмора вразив і надихнув підхід Т. Голві Inner Game («внутрішня гра») у спорті, й разом вони розробили принципи застосування цього підходу в інших, неспортивних, сферах життя. У 1970 році Джон Вітмор повернувся до Англії, де заснував компанію Performance Consultants International, яка спеціалізувалася на впровадженні коуч-підходів у бізнес-управлінні. Чотири роки по тому, 1974 року, вийшла книга Т. Голві «The Inner Game of Tennis», де було визначено базові принципи коуч-підходу [1]. Ці історичні події слід вважати часом офіційної появи коучингу як сучасної парадигми розвитку людини.

Водночас коучинг, яким ми його знаємо сьогодні, має своє коріння у сфері спорту, адже професія спортивного коуча отримала потужний розвиток у ХХ столітті завдяки олімпійському руху, що спричинив виникнення таких явищ, як масовий спорт і спорт найвищих досягнень.

Серед інших тенденцій цивілізаційного розвитку, котрі стали передумовою виникнення коучингу, важливо назвати:

ідеї технічного прогресу, що висунули вимоги до продуктивності у сфері виробництва на початку ХХ століття та дали поштовх для появи такого феномена, як бізнес-консалтинг із метою організаційного розвитку;

проєкти з арт-менторингу - застосування технологій акторської

майстерності й інших мистецьких практик для розвитку лідерських компетенцій представників бізнес-середовища (як, наприклад, започаткований у 1979 році у Нью-Йорку Джеєм Перрі та Девідом Розеном проєкт АІР) [2];

рух «Нове просвітництво», який пропонує радикально переосмислити традиційну систему освіти (Кен Робінсон, Мічіо Кайку та ін.) з позицій матетики (Ян Амос Коменський), аутодидактики та безперервної освіти - впровадити коуч-підхід [3].

Схематично історичні засади коучингу можна структурувати так (рис. 1).

Рис. 1. Історичні засади коучингу Примітка: систематизовано автором.

Розуміння культурно-історичних передумов виникнення коучингу дає можливість проаналізувати його еволюцію як професії - впровадження в різні сфери: освіту, бізнес, політику, науку, мистецтво тощо. За понад 50 років розвитку коучинг пройшов шлях від специфічної методики спортивного тренерства до потужного суспільного явища глобального рівня.

На фоні стрімкого зростання соціального запиту на коуч-послуги відчутно бракує високоякісно підготованих у професійному плані коучів, що спричинило тенденції до профанації, вульгаризації й епігонства (неякісного наслідування «кумирів» і лідерів світового коучингу), які стали характерною ознакою вітчизняної коуч-практики. Тож саме неупереджений науковий аналіз джерел, фактів та історії становлення коуч-підходу може допомогти розвінчати міфи та хибні уявлення щодо коучингу, що сформувалися в Україні протягом останніх 20 років.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Починаючи з 1990-х років популярність коучингу у світі стрімко зростає. Журнал Newsweek 2002 року назвав коучинг серед найпопулярніших професій у світі. Паралельно зі стрімким накопиченням практичного досвіду це зумовило й інтерес до історії коучингу в наукових колах. Однією з перших спроб наукової систематизації джерел коучингу слід вважати доповідь «Who5s who in coaching: who shaped it, who5s shaping it» видатного історика світового коучингу доктора Віккі Брок (Vikki Brock), представлену на Міжнародному дослідницькому симпозіумі (Сент-Луїс, Міссурі, США, 2006 р.) [2]. Дисертація В. Брок, що стала основою її ґрунтовної праці з історії та методологи коучингу [4], де висвітлено ключові аспекти історичних передумов появи, розвитку, основних цілей, проблем і перспектив коучингу і яка справедливо вважається однією з найавторитетніших робіт із цих питань.

Багато корисного для розуміння джерел та історії коучингу також є в працях популяризатора робіт В. Брок Білла Дуїза (Bill Dueease) [5], у яких автор виокремлює дослідження, котрі найбільш точно та системно відображають історичні аспекти розвитку коучингу в глобальному масштабі. Слід зазначити й сучасні дослідження історії коучингу Рууда Купмана (Ruud Koopman), Паули Данскін Енгліс (Paula Danskin Englis), Мішеля Еренхарда (Michel L. Ehrenhard), Аарда Гроена (Aard Groen) [6] та праці Патріка Вільямса (P. Williams) і Дебори Дейвіс (D. C. Davis) [7], де описано специфіку професійно-світоглядного переходу психотерапевтів до парадигми лайф-коучингу.

Не можна оминути увагою роботи засновників і практиків коучингу Джона Вітмора та Тімоті Голві. В книзі Дж. Вітмора надано стислий історичний огляд коучингу, починаючи із часів давніх греків і до наших днів,- простежено еволюцію коучингу впродовж століть [8]. Дж. Вітмор визначає ключові фігури в розвитку коучингу, такі як Сократ, Платон та Аристотель, й аналізує, як саме їхні філософські ідеї, а також гуманістичні ідеї Абрахама Маслоу вплинули на професію коуча. Багато цінного матеріалу щодо праксіологічних передумов виникнення та розвитку коучингу міститься в роботі Тімоті Голві [9], який, як уже зазначалося, розробив концепцію Inner Game, що стала методологічним підґрунтям коучингу. Це дослідження є вагомим, оскільки наголошує на важливості ментальної підготовки для досягнення успіху, що є основоположним принципом коучингу. Серед ґрунтовних робіт лідерів коучингу, що описують історичні та культурні аспекти цієї професії, а також теоретичні моделі, ефективність, етику, специфіку навчання, вплив нових галузей (як-от нейронаука, когнітивістика, віртуальний коучинг тощо), варто виокремити академічний восьмитомник Джонатана Пассмора (Jonathan Passmore), Девіда Б. Петерсона (David B. Peterson) та Терези Фрейре (Teresa Freire) [10].

На жаль, більшість вітчизняних наукових робіт з історії коучингу спираються на рекламно-популістські джерела, тому мають поверховий характер, що ми зазначаємо в одній зі своїх робіт [11, с. 16-37]. Деякі з українських праць із коучингу взагалі є здебільшого вторинними [12], в чому можна переконатися, порівнявши їх з оригінальними текстами [13]. Разом із тим заслуговують на увагу праці таких українських вчених, як Л. Лук'янова, С. Бабушко, О. Баніт [14], Ю. Ломага, М. Нагірна [15] та ін.

Мета статті - визначити науково-достовірні й обґрунтовані дані щодо методологічних джерел та історії становлення коучингу у світі та в Україні.

Виклад основного матеріалу

Передісторія коучингу сягає вглиб віків. Коуч-практики як засіб і форма сприяння розвитку людини через усвідомлення нею свого унікального потенціалу та супровід соціальної реалізації можна спостерігати в різних сферах і проявах суспільного життя: у вихованні та навчанні молоді, наставництві в науковій і мистецькій діяльності, менторингу у філософських бесідах, духовному вчителюванні та пастирській настанові, професійному наставництві тощо. В доісторичні часи на Сході та Заході, в античну епоху та в Середні віки в Азії і Європі бачимо різні системи наставництва (mentoring): старійшини в родоплемінних утвореннях, традиції гуру в індуїзмі та буддизмі, вчителі-тренери («гімнастис», «педотрибис», «алиптис») олімпійських атлетів у Стародавній Греції, старці рабинського іудаїзму та християнства, учнівство в середньовічній цеховій системі та ін. Епоха індустріалізації, яка розпочалася в другій половині ХУШ століття з Промислової революції у Великій Британії, висунула нові вимоги до системної освітньої підготовки. Швидке поширення нових технологій і виробничих процесів зумовило зміну парадигми освіти з «педагогічного ідеалізму» епохи Відродження на «педагогіку реалізму» епохи модерну з орієнтацією на зростання продуктивності, ідеї прогресу тощо. Це стало однією з причин появи у ХІХ столітті приватних педагогів, інструкторів і репетиторів, котрі допомагали студентам Оксфордського університету краще підготуватися до складання іспитів - «проводили» через складнощі. Цих фахівців стали називати «коучами».

Є свідчення того, що етимологія слова «коучинг» (від англ. coach., франц. coche, німец. kotsche, угорськ. kocsi) історично пов5язана з тим, що в 1550-ті роки в Західній Європі так називали «великий вид чотириколісної критої карети» [6]. Орієнтовно з 1866 року в США та Англії слово «коуч» застосовується для позначення пасажирських вагонів. Алегорично можна сказати, що коучинг - це засіб, за допомогою якого можна швидко, зручно й ефективно досягти кінцевої мети. З 1861 року в спорті коучами стали називати «людей, найнятих для підготовки спортсменів до змагань», тобто до успішної участі в публічних спортивних іграх. Зауважимо, що відродження олімпійського руху (Олімпійських ігор) відбулося, серед іншого, завдяки активній діяльності французького громадського діяча П'єра де Кубертена. З його інінціативи було засновано Міжнародний олімпійський комітет (МОК), згодом на Олімпійському конгресі, що відбувся 16-23 червня 1894 року в університеті Сорбонна в Парижі, було ухвалено рішення про проведення Перших Олімпійських ігор у 1896 році в Афінах на відновленому древньому стадіоні «Панатінаїкос». Так нова парадигма освіти епохи модерну та світовий Олімпійський рух стали передумовою сучасної стратифікації коучів - виокремлення їх як самостійної соціально-професійної групи.

У 1920-ті роки в Західній Європі набуває популярності регулярне проведення мистецьких конкурсів (лат. concursus - змагання) - специфічних публічних заходів, покликаних визначити, винагородити й у такий спосіб інституціоналізувати високий професійний рівень митців. Насправді такі конкурси мають давню історію - від доби античності (Піфійські ігри в Стародавній Греції До речі, слово «лауреат» (лат. laureatus - увінчаний лаврами), що зберіглося до сьогодні як термін, який позначає переможця міжнародного конкурсу, походить від античної традиції увінчувати лаврами переможців музичних змагань., які проводилися з 580 року до н. е.) та Середньовіччя (змагання трубадурів і мінезингерів). Проте ці заходи, так само як змагання у виконавський майстерності, що проводилися між окремими музикантами в XVIII-XIX століттях (приміром, у першій половині XVIII століття в Римі відбулося публічне змагання двох видатних органістів і клавесиністів Г. Ф. Генделя та Д. Скарлатті), не мали системної основи. Разом із тим відомо багато випадків, коли підготовкою до виступів чи розвитком таланту митця займався його наставник. Наприклад, видатний австрійський скрипаль і композитор Леопольд Моцарт зіграв неабияку роль у професійному й особистісному становленні свого сина, геніального композитора Вольфганга Амадея Моцарта. З появою у 1920-ті - 1940-ві роки перших міжнародних конкурсів дедалі більшого значення набуває постать музиканта-наставника, який у ролі коуча готує до змагань музиканта-виконавця. У вітчизняній традиції до таких наставників можна віднести Пейсаха Соломоновича Столярського та Леопольда Семеновича Ауера, котрі виховали цілу плеяду видатних скрипалів-лауреатів світового рівня, як-от: Яша Хейфец, Давід Ойстрах, Єфрем Цимбалист, Натан Мільштейн, Мирон Полякін, Єлизавета Гілельс, Валерій Клімов та ін. В інших видах мистецтв у ХХ столітті можна спостерігати аналогічну практику, на аналізі якої ми зупинялися в інших наших роботах [11, 16].

На завершення аналізу суспільно-історичних передумов формування коучингу як самостійної дисципліни та практики нагадаємо про важливість описаних нами процесів у сферах філософії, духовності та психології, що відбувалися в першій половині ХХ століття. Про них ми згадували, описуючи історичні (академічні й неакадемічні) засади коучингу на початку цієї статті.

Усе вищенаведене в 1930 - 1960-ті роки стало основою для консультування керівників бізнесу, яке здійснювали радники, консультанти, супервайзери, наставники й інструктори, котрі в основній своїй масі мали підготовку організаційних психологів чи бізнес-тренерів. У цей час розвиток лідерства й організаційний розвиток розглядалися як набір комунікативних навичок, котрі мають на меті допомогти в адмініструванні та контролі персоналу. Саме проти такого формату в 1970-ті роки виступив Джон Вітмор у своїй роботі «Coaching for Performance» [8], пропонуючи замінити його коуч-підходом.

1970 - 1980-ті роки -- період становлення коучингу як самостійної дисципліни та суспільної практики. Першою організацією, яка почала надавати коуч-послуги для оптимізації управління та розвитку лідерства, стала консалтингова компанія Personnel Decisions International (PDI). У 1970-ті роки було опубліковано 17 статей та чотири книги про коучинг, написані менеджерами, зокрема «Performance Coaching for Managers» Річарда Форнера (Richard Fournier) та «Managers Guide to Coaching» Девіда Меггінсона (David Megginson) [2]. У 1980-ті роки відбувається активна адаптація методології Inner Game Тімоті Голві до різних сфер бізнесу. У 1981 році Рей Карр (Rey Carr), Грег Саундерс (Greg Saunders) і Девід де Розенролл (David de Rosenroll) заснували канадську компанію Peer Resources, котра розпочала впровадження коучингу у сфері освіти. Психологічні консалтингові компанії в США та Великій Британії починають пропонувати коуч-послуги. Коучинг поширюється в німецькомовних країнах. У США та країнах ЄС з'являються школи та навчальні центри з коучингу, орієнтовані як на окремих людей, так і на компанії. Було написано перші наукові статті з коучингу та захищено перші докторські дисертації із цієї проблематики, видано десятки популярних книг з коучингу [17].

1990-ті - 2000-ні роки - час інституціоналізації коучингу як окремої професії. Це відбувається завдяки зусиллям лідерів коучингу Томаса Леонарда та Лаури Вітворт. У 1992 році Т. Леонард заснував Університет коучів (Coach University), а в 1995 році - Міжнародну федерацію коучингу (International Coaching Federation), яка станом на 2022 рік налічувала понад 50 000 членів у більш ніж 150 країнах і територіях по всьому світу. У 2000-х роках Т. Леонард став засновником Міжнародної асоціації сертифікованих коучів (International Association of Certified Coaches). На думку В. Брок [2], він був головним архітектором і рушійною силою визначення, документування, кодифікації навчання та популяризації процесу коучингу й сучасної коуч-індустрії у світі. Завдяки цьому кількість шкіл, які спеціалізуються на академічному навчанні та сертифікації коучів, в 1990-ті зросла з двох до восьми, а до 2004 року сягнула 164. Починають практикувати віртуальні заняття з коучингу. В багатьох компаніях створюються підрозділи для здійснення внутрішнього коучингу. Протягом 1990-х років опубліковано 79 книг із тематики коучингу, з них 62 % - у 1998-1999 рр. [18]. У 2000-ті роки коучинговий рух набуває глобальних масштабів. Коуч-психологія, визначена як самостійна дисципліна у 2000 році, починає викладатися у Великій Британії та Австралії. Між 2000 та 2004 роками англійською мовою опубліковано 153 книги по темі коучингу. Коуч-культура стає загальновживаним терміном у світі бізнесу, науки, мистецтва й освіти. З являються наукові публікації, присвячені коуч-індустрії. Перші довготривалі сертифікаційні програми з професійної підготовки коучів реалізуються в країнах пострадянського простору (Україна, Білорусь, РФ, Казахстан). Їх проводять Мерилін Аткінсон (Канада), Пітер Вріца (Велика Британія), Стівен Гілліген (США), Роберт Ділтс (США) та ін.

2010-2020-ті роки стали періодом формування національних шкіл і професійних асоціацій коучингу. Кількість наукових і науково-популярних книг та статей, написаних різними мовами, сягає тисяч. Коуч-підхід інтегрований у культуру та світогляд мільйонів людей. Самобутні школи коучингу працюють в Ізраїлі, Китаї, Японії, Сінгапурі, Австралії, Новій Зеландії, країнах ЄС, Азії та Латинської Америки. Коуч-спеціаліст сприймається як «каталізатор успішної самореалізації». Відбувається активний розвиток самобутніх коуч-методів із різних концептів: коактивний коучинг (Л. Вітворт), self-коучинг (Дж. Лусіані), NLP-коучинг (М. Аткінсон,

Дж. О'Коннор, Ф. Пьюселік та ін.), коучинг ефективності (М. Дауні, Дж. Вітмор), трансформаційний коучинг (П. Вріца, Я. Ардуї), провокативний коучинг (за методологією Ф. Фарреллі, Я. Холландер, Н. Кемп), позитивний коучинг (за методологією M. Селігмана, P. Berridge, A. Strong), генеративний коучинг (С. Гілліген, Р. Ділтс), цілеорієнтований коучинг (П. Щютц), коучинг прийняття рішень (Е. Грант, Дж. Грін), системний коучинг (Н. Томашек), невербальний коучинг (С. Хеллер) та ін. Розвиток професійних коуч-спільнот регламентується великою кількістю організацій, серед яких International Coaching Community (ICC), International Coach Federation (ICF), Worldwide Association of Business Coaches (WABC), International Association of Coaching (IAC), European Mentoring & Coaching Council (ЕМСС), European Coach Federation (ECF), Association for Coaching (AC), Global Coaching & Mentoring Alliance (GCMA), International Coaches Union (ICU) та ін.

З огляду на вищевикладене систематизація періодів становлення коучингу може виглядати таким чином (табл. 1).

Таблиця 1. Становлення коучингу, ключові історичні події

Примітка: систематизовано автором.

Історія становлення коучингу в Україні має свою специфіку. Першою програмою професійного навчання коучів у нашій країні став курс «Наука и мистецтво коучингу», який у 2005 році провела президент Erickson Coaching International, доктор філософії Мерилін Аткінсон (Канада). Перед цим 2003 року дана програма була акредитована International Coaching Federation і рекомендована як Approved Coach Specific Training Hours (ACGTH). До подальших визначних подій в історії українського коучингу можна віднести майстер-клас «Ціль-орієнтований коучинг та NLPt» Петера Шютца (Австрія) в рамках міжнародної науково-практичної конференції «The Problem of Psychological Health in Contemporary Psychotherapy», котра відбулася 3-4 листопада 2006 року у Львові на базі Львівського національного університету імені Івана Франка, а також проведення:

всеукраїнських фестивалів коучингу (21-22 березня 2015 року; 17-18 жовтня 2015 року; 28-29 жовтня 2016 року);

міжнародного конгресу бізнес-коучингу (Київ, 20-21 листопада 2015 року) та виступ на ньому однієї з провідних executive-коучів ЄС Сільвіани Канніо (MCC ICF, Бельгія);

першої в Україні виставки психологічних, тренінгових і коуч-послуг «PSY&COACH EXPO» (20 жовтня 2018 року) та виступ на ній засновника Школи коучингу в Лондоні, творця Inner Game eCoach, автора бестселерів із коучингу Майлза Дауні (Велика Британія);

трьох міжнародних науково-практичних конференцій «Коучинг в освіті: від реформ до еволюції» на базі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2017, 2018, 2019) за участю заступника декана, керівника сектора обслуговування корпоративного бізнесу Franklin University (USA), PhD, професора Гаррі Мак-Деніела (Dr. Garry McDaniel); президента International Coaching University (Іспанія, Латинська Америка), PhD, професора Енріке Хіменеса Солера (Enrique Jimenez Soler); супервізора Ізраїльської асоціації коучів, майстер-коуча ICU, майстер-тренера ICTA Бориса Мельцера (Boris Meltzer, Ізраїль, Тель-Авів) й інших провідних коучів.

Окремо слід відзначити плідну просвітницьку та тренінгову діяльність провідного американського коуча, професора Френка Роберта Пьюселіка (США), яку він систематично здійснює в Україні з 2001 року.

Також із середини 2000-х років починають формуватися вітчизняні школи коучингу, які здійснюють системну підготовку професійних коучів у різних містах України. Так, засновник і директор Академії коучингової майстерності Working People Group МСС ICF Анжела Ястреб (Київ), котра представляє коучингову школу Erickson International, яку очолює Мерилін Аткінсон, практикує коучинг із 2006 року. Програми А. Ястреб акредитовані International Coaching Federation. Ще один з учнів Мерилін Аткінсон, президент International Professional Association of Coaches and Trainers Іцхак Пінтосевич (Київ - Єрусалим) використовує свій авторський підхід «Новий код коучингу», готуючи коучів із 2010 року. Керівник Міжнародної інтегральної школи коучингу Алла Заднепровська (Київ) навчає коучингу з 2004 року. Вона теж отримала підготовку в Мерилін Аткінсон, у школі Томаса Леонарда (в США), а також у Майлза Дауні та засновника коучингу Тімоті Голві. Автор цієї статті, PhD Всеволод Зеленін (Київ), акредитований майстер-тренер International Coaches Union, член Ради ICU, проводить системне навчання коучингу з 2006 року, сертифікований як професійний коуч у програмах Пітера Вріци, Стівена Гіллігена, вчився коучингу в Тімоті Голві, Майлза Дауні, Яна Ардуї, Мерилін Аткінсон, Петера Щютца, Роберта Ділтса, Джудіт Де Лоз5є, Френка Пьюселіка та ін. Олексій Дудінов (Херсон) - акредитований майстер-тренер International Coaches Union та член Ради ICU. Він отримав підготовку в Мерилін Аткінсон, Джека Маккані та ін., з початку 2010-х років проводить навчання коучингу в містах України (Київ, Одеса, Миколаїв, Херсон, Ужгород). Багато для становлення коучингу в Україні зробили: керівник Міжнародної академії коучингу «MAXIMUM» Максим Цвєтков; засновник Університету професійного коучингу Master Coach International Олександр Тищук; президент Асоціації коучів і фасилітаторів освіти, засновник Школи освітнього коучингу EdCoach School Наталія Чуприна; засновник Західноукраїнського центру коучингу та розвитку особистості Ірина Плактій; керівник клубу коучів України в Харкові Тетяна Бер; Катерина Гайдученко, Костянтин Галюк та багато інших.

Разом із тим коучинг в Україні ще не завершив стадію інституціоналізації (див. табл. 1), яку в США, Канаді та країнах ЄС було пройдено в 1990-ті - 2000-ні роки. Наразі в Україні коуч-послуги надаються впереміш із консалтинговими, що спричиняє плутанину серед потенційних замовників і клієнтів коучингу, які не розуміють, чим саме займаються коучі, і часто плутають їх із наставниками або експертами-консультантами. Таке нерозуміння створює проблеми формування ринку професійних коучів, і ці проблеми може бути вирішено лише шляхом становлення національних спільнот - українських асоціацій професійних коучів, котрі визначатимуть і регламентуватимуть чіткі межі коуч-процесу, впроваджуватимуть визнані, валідні моделі професійних коучингових компетенцій та етичних стандартів тощо.

Поряд із цим хибні тенденції прямого запозичення коуч-моделей і технологій американського та європейського типу не завжди відповідають реаліям і специфіці різних сфер життєдіяльності (економічної, соціальної, політичної, духовної) українців в умовах викликів сьогодення, як-от пандемія і зумовлені нею обмеження, війна і пов'язана з нею криза. Крім того, можна констатувати, що багато напрямів коучингу в Україні досі перебувають лише на ознайомчій стадії, а такі різновиди, як life coaching, family coaching, on-job-coaching, developmental coaching, status coaching або executive coaching, дотепер залишаються маловідомими.

Однак у деяких сферах українського бізнесу (зокрема, в ІТ) коуч-індустрія швидко розвивається (Зстт-майстри/АдіІе-коучі). Й можна очікувати, що у найближчі 3-5 років коучинг може стати потужною стратегією забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств на глобальному ринку. Впроваджуючи коуч-культуру, наші компанії можуть підвищити рівень довіри, підтримки в режимі реального часу, залученості й особистої відповідальності. Коуч-підхід залучає людей через дослідження, рефлексію та пряме спілкування, дозволяючи їм розвивати навички вирішення проблем і самоінновації [19]. Утім, питання поширення і перспектив упровадження коучингу в державному управлінні та бізнес-середовищі України у воєнний та повоєнний періоди залишається невизначеним.

Висновки

Нині коуч-підхід є глобальним явищем світової культури, яке відкриває можливості для максимального використання потенціалу окремих людей, команд та організацій. Визначає конкурентоспроможність держав.

Коріння коучингу сягає вглиб історії цивілізації, абсорбуючи світоглядно-методологічні джерела філософських, спортивних, мистецьких, психологічних, просвітницьких і духовних практик. У становленні коучингу можна виокремити п'ять історичних етапів: передісторія коучингу (до середини ХІХ ст.); генезис суспільних процесів, які стали передумовами виникнення коучингу (із середини ХІХ ст. до середини ХХ ст.); період становлення коучингу як самостійної дисципліни (1970-1980-ті рр.); інституціоналізація коучингу (1990-ті - 2000-ні рр.); глобалізація коуч-руху (2010-2020-ті рр.).

В Україні коучинг поки перебуває на стадії інституціоналізації, тобто він тільки набуває актуальних характеристик, приходить до методів і принципів, які є невід ємною частиною сучасного дискурсу міжнародного професійного коуч-середовища і провідних світових коуч-спільнот.

Література

1. Gallwey W.T. The Inner Game of Tennis. - 1st. - New York: Random House, 1974. - 141 p.

2. Brock V.G. Professional Challenges Facing the Coaching Field From an Historical Perspective Published 2009 Sociology The International Journal of Coaching in Organizations https://www.semanticscholar.org/paper/Professional-Challenges-Facing-the-Coaching-Field-Brock/14d083c1810c4abbd06e84640fa08efbca030e5b.

3. Зеленін В.В. Освітній коучинг як акмецентрична система інноваційних педагогічних технологій / В. Зеленін, О. Антонюк // Наукові перспективи (Naukovi perspektivi), Випуск 10 (28), 2022. - 370-385. URL: http://perspectives.pp.ua/index.php/np/article/view/2796/2809 (дата звернення 09.04.2023).

4. Brock V.G. (2008) Grounded theory of the roots and emergence of coaching. (Doctoral Partial Fulfillment). Maui (HI), USA: International University of Professional Studies. URL: https://libraryofprofessionalcoaching.com/wp-app/wp-content/uploads/2011/10/dissertation.pdf (дата звернення 09.04.2023).

5. Dueease B. (2009). Increase the power of coaching by understanding its history. International Coaching Federation. URL: https://researchportal.coachingfederation.org/Document/Pdf/571.pdf (дата звернення 09.04.2023).

6. Koopman R., Englis P., Ehrenhard M., Groen A. The Chronological Development of Coaching and Mentoring: Side by Side Disciplines International Journal of Evidence Based Coaching and Mentoring 2021, Vol. 19(1), pp.137-151. DOI: 10.24384/3w69-k922. URL: https://www.semanticscholar.org/paper/The-Chronological-Development-of-Coaching-and-Side-Koopman-Englis/7a50e1c97d7023f5d9fd1e38db14c006b9d4b092 (дата звернення 09.04.2023).

7. Williams P., Davis D.C. Therapist As Life Coach: Transforming Your Practice / Patrick J. Williams, Deborah C. Davis. -- W.W. Norton & Company Incorporated, 2002, 216 p.

8. Whitmore J. Coaching for Performance: Growing Human Potential and Purpose -- The Principles and Practice of Coaching and Leadership. Nicholas Brealey; 5th ed. edition, London. 2017, 240 p.

9. Gallwey W.T. The Inner Game of Tennis: The Classic Guide to the Mental Side of Peak Performance. Random House Trade Paperbacks. 1997, 122 p.

10. Passmore J., Peterson D., Freire Т. The Wiley-Blackwell Handbook of the Psychology of Coaching and Mentoring (Wiley-Blackwell Handbooks in Organizational Psychology) Wiley- Blackwell, 2012, 1138 р.

11. Зеленин В.В. Между величием и травмой: трактат о селективной психодиагностике в коучинге. (Монография). Том первьій - К.: Изд-во «Люта справа», 2015, 272 с. URL: https://books.zelenin.com.ua/product/between-greatness-and-trauma/ (дата звернення 09.04.2023).

12. Нежинська О.О., Тименко В.М. Основи коучингу. Київ; Харків: ТОВ «ДІСА ПЛЮС». 2017, 220 с. URL: http://megalib.com.ua/book/128--Osnovi--koychingy.html (дата звернення 09.04.2023).

13. Антонова Н.В. Консультування та коучинг персоналу в організації. URL: https://stud.com.ua/75524/menedzhment/konsultuvannya--ta--kouching--personalu--v--organizatsi yi (дата звернення 09.04.2023).

14. Лук5янова Л., Бабушко С., Баніт О. Коучинг як інноваційна технологія особистісного і професійного розвитку персоналу. Rocenka Ukrajinskа-Slovenska. 2018. Slovakia: Europsky institut tfalsieho vzdelavania. S. 154-167. URL: https://www.eeda.sk/dok/publikacie/ostatne/2018-rocenka-ukrajinsko-slovenska.pdf (дата звернення 09.04.2023).

15. Ломага Ю.Р., Нагірна М.Я. Переваги та недоліки коучингу в Україні за умов Євроінтеграції. Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення та проблеми розвитку. № 2. 2022. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2022/dec/29526/220972maket-187-195.pdf (дата звернення 09.04.2023).

16. Зеленін В.В. Психолого-педагогічні умови професійної самоактуалізації музикантів-виконавців. Дисертація канд. психол. наук: 19.00.07, Київ. ун-т ім. Бориса Грінченка. К., 2012, 200 с.

17. Brock V.G. Sourcebook of Coaching History / by Vikki G. Brock, PhD - CreateSpace Independent Publishing Platform; 2nd edition, 2012, 520 p.

18. Brock V.G^. La Historia Secreta del Coaching - Mayo 2013. URL: https://gruporhmadrid.com/wp-content/uploads/2017/04^a-Histoiia-Secreta-del-Coaching--Vikki-Brock.pdf (дата звернення 09.04.2023).

19. Камінська-Бєлоброва М.В. Коучинг як інноваційний інструмент розвитку менеджменту в Україні. Вісник НТУ «ХПІ» № 47(1323). 2018. URL: http://repository.kpi.kharkov.ua/ bitstream/KhPI-Press/39764/1/vestnik--KhPI--2018--47--Karminska-Bielobrova--Kouchynh--iak--innovatsiinyi.pdf (дата звернення 09.04.2023).

References

1. Gallwey W.T. (1997). The Inner Game of Tennis. 1st. New York: Random House, 1974, 141 p. [in English].

2. Brock V.G. Professional Challenges Facing the Coaching Field From an Historical Perspective Published 2009 Sociology The International Journal of Coaching in Organizations. Availiable at: https://www.semanticscholar.org/paper/Professional-Challenges-Facing-the-Coaching-Field-Brock/14d083c1810c4abbd06e84640fa08efbca030e5b [in English].

3. Zelenin V.V. Osvitnii kouchynh yak akmetsentrychna systema innovatsiinykh pedahohichnykh tekhnolohii [Educational coaching as an acmecentric system of innovative pedagogical technologies] Naukovi perspektyvy. Availiable at: http://perspectives.pp.ua/index.php/np/article/view/2796/2809 [in Ukrainian].

4. Brock V.G. (2008) Grounded theory of the roots and emergence of coaching. (Doctoral Partial Fulfillment). Maui (HI), USA: International University of Professional Studies. Availiable at: https://libraryofprofessionalcoaching.com/wp-app/wp-content/uploads/2011/10/dissertation.pdf [in English].

5. Dueease, B. (2009). Increase the power of coaching by understanding its history. International Coaching Federation. Availiable at: https://researchportal.coachingfederation.org/Document/Pdf/571.pdf [in English].

6. Koopman R., Englis P., Ehrenhard M., Groen A. The Chronological Development of Coaching and Mentoring: Side by Side Disciplines International Journal of Evidence Based Coaching and Mentoring 2021, Vol. 19(1), pp. 137-151. DOI: 10.24384/3w69-k922. Availiable at: https://www.semanticscholar.org/paper/The-Chronological-Development-of-Coaching-and-Side-Koopman-Englis/7a50e1c97d7023f5d9fd1e38db14c006b9d4b092 [in English].

7. Williams P., Davis D.C. (2002). Therapist As Life Coach: Transforming Your Practice/ Patrick J. Williams, Deborah C. Davis., W W Norton & Company Incorporated, 216 p.

8. Whitmore J. (2017). Coaching for Performance: Growing Human Potential and Purpose. The Principles and Practice of Coaching and Leadership. Nicholas Brealey; 5th ed. edition, London. 240 p.

9. Gallwey W.T. (1997). The Inner Game of Tennis: The Classic Guide to the Mental Side of Peak Performance. Random House Trade Paperbacks, 122 p.

10. Passmore J., Peterson D., Freire Т. (2012)/ The Wiley-Blackwell Handbook of the Psychology of Coaching and Mentoring (Wiley-Blackwell Handbooks in Organizational Psychology) Wiley-Blackwell, 1138 р.

11. Zelenyn V.V. (2015). Mezhdu velychyem y travmoi: traktat o selektyvnoi psykhodyahnostyke v kouchynhe. (Monohrafyia) [Between greatness and trauma: a treatise on selective psychodiagnostics in coaching. (Monograph)] Tom 1., K.: «Liuta sprava», 2015, Availiable at: https://books.zelenin.com.ua/product/between-greatness-and-trauma/ [in Russian].

12. Nezhynska O.O., Tymenko V.M. Osnovy kouchynhu [Basics of coaching]. Kyiv; Kharkiv: TOV «DISA PLIuS». 2017, 220 s.

13. Antonova N.V. Konsultuvannia ta kouchynh personalu v orhanizatsii [Consulting and coaching of personnel in the organization]. Availiable at: https://stud.com.ua/75524/menedzhment/konsultuvannya_ta_kouching_personalu_v_organizatsiyi [in Ukrainian].

14. Lukianova L., Babushko S., Banit O. Kouchynh yak innovatsiyna tekhnolohiia osobystisnoho i profesiynoho rozvytku personal [Coaching as an innovative technology of personal and professional development of personnel]. Rocenka Ukrajinska-Slovenska. 2018. Slovakia: Europsky institut d'alsieho vzdelavania. S. 154-167. Availiable at: https://www.eeda.sk/dok/publikacie/ostatne/2018-rocenka-ukrajinsko-slovenska.pdf [in Ukrainian].

15. Lomaha Yu.R., Nahirna M.Ya. Perevahy ta nedoliky kouchynhu v Ukraini za umov Yevrointehratsii [Advantages and disadvantages of coaching in Ukraine under the conditions of European integration]. Menedzhment ta pidpryiemnytstvo v Ukraini: etapy stanovlennia ta problemy rozvytku/ № 2. 2022. Availiable at: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2022/dec/29526/220972maket-187-195.pdf [in Ukrainian].

16. Zelenin V.V. Psykholoho-pedahohichni umovy profesiinoi samoaktualizatsii muzykantiv-vykonavtsiv [Psychological and pedagogical conditions of professional selfactualization of musicians-performers]. Dysertatsiia kand. psykhol. nauk: 19.00.07, Kyiv. un-t im. Borysa Hrinchenka. K., 2012, 200 s.

17. Brock V.G. (2012). Sourcebook of Coaching History / by Vikki G. Brock, PhD - CreateSpace Independent Publishing Platform; 2nd edition, 520 p.

18. Brock V.G. (2013). La Historia Secreta del Coaching - Mayo. Availiable at: https://gruporhmadrid.com/wp-content/uploads/2017/04/La-Historia-Secreta-del-Coaching_Vikki-Brock.pdf [in English].

19. Kaminska-Bielobrova M.V. Kouchynh yak innovatsiinyi instrument rozvytku menedzhmentu v Ukraini. Visnyk NTU «KhPI» №2 47(1323). 2018 Availiable at: http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/39764/1/vestnik_KhPI_2018_47_Karminska-Bielobrova_Kouchynh_iak_innovatsiinyi.pdf [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru