Бекір Османов: життєвий шлях та внесок у розвиток кримськотатарської спільноти

Размещено на http://www.allbest.ru

Бекір Османов: життєвий шлях та внесок у розвиток кримськотатарської спільноти

Віталій Люлька

Бекір Османов: життєвий шлях та внесок у розвиток кримськотатарської спільноти

В статті розглянуто окремі аспекти біографії Бекіра Османова. Проаналізовано його життя до початку Другої світової війни включно зі політично мотивованим судом над ним. Висвітлено партизанську діяльність у статусі розвідника в результаті якої німецькі окупанти назначили премію за голову Бекіра Османова. Наголошено, що незважаючи на свої здобутки він після травня 1944 р, як й інші кримські татари опинився поза межами Криму.

Підкреслюється становище спецпоселенців серед депортованих народів, яке майже унеможливлювало боротьбу за свої права. Встановлено вплив на активізацію кримськотатарського руху того факту, що їм, на відміну від низки інших народів, не дозволено повернутися після XX з'їзду КПРС. Звертається увага як використовуючи принцип прописки цілеспрямовано ускладнювалася можливість легального повернення в Крим. Опрацьовуючи доповідні записки КДБ проаналізовано, як саме активісти організовували кримськотатарський народ для боротьби, та роль в цій боротьбі Бекіра Османова. Зазначено, що спочатку серед частини кримських татар, до якої належав і Б. Османов, були сподівання, що з радянськими керівниками можна домовитися, і виникла ідея писати партійному керівництву листи пояснюю несправедливе становище кримськотатарського народу. Розглянуто діяльність Б. Османова під час наступного етапу боротьби за повернення, коли кримськотатарські активісти їхали в Крим і південні області України та проводили організаційну роботу з метою полегшити можливість для переїзду. З'ясовано обставини за яких Бекір Османов сам переселився до Криму і як він не призупиняв своєї діяльності до смерті. Доведено, що своїм життя Б. Османов продемонстрував прикладної боротьби за права свого народу і став одним з провідних кримськотатарських діячів у XX ст.

Ключові слова: Бекір Османов, Крим, кримські татари, партизанський рух, депортація, боротьба за права.

BEKIR OSMANOV: LIFE JOURNEY AND CONTRIBUTION TO THE DEVELOPMENT OF THE CRIMEAN TATAR COMMUNITY

Vitalii Liulka

The article examines specific aspects of Bekir Osmanov's biography. His life is analyzed from before the start of World War II, including the politically motivated trial he faced. His partisan activities as a scout are highlighted, which led to German occupiers placing a bounty on Bekir Osmanov's head. It is emphasized that despite his accomplishments, after May 1944, he, like other Crimean Tatars, found himself outside of Crimea.

The plight of special settlers among the deported populations is underscored, which almost rendered their struggle for rights impossible. The influence of the fact that Crimean Tatars, unlike many other nations, were not allowed to return after the 20th Congress of the CPSU is noted as a factor that spurred the activation of the Crimean Tatar movement. Attention is drawn to how the principle of registration was deliberately used to complicate the possibility of legal return to Crimea. By analyzing KGB report notes, the article examines how activists organized the Crimean Tatar people for the fight and the role Bekir Osmanov played in this struggle.

It is mentioned that initially, among a portion of Crimean Tatars, including B. Osmanov, there were hopes that agreements could be reached with Soviet leaders, and the idea emerged to write letters to the party leadership explaining the unjust situation of the Crimean Tatar people. Bekir Osmanov's activities during the subsequent stage of the struggle for return are considered, when Crimean Tatar activists traveled to Crimea and southern regions of Ukraine to conduct organizational work in order to facilitate relocation.

The circumstances under which Bekir Osmanov himself resettled in Crimea are clarified, and it is shown that he did not cease his activities until his death. It is demonstrated that through his life, Bekir Osmanov exemplified practical advocacy for his people's rights and became one of the leading Crimean Tatar figures in the 20th century.

Keywords: Bekir Osmanov, Crimea, Crimean Tatars, partisan movement, deportation, struggle for rights.

Одним з головних напрямків дослідження історії української держави є вивчення минулого кримськотатарського народу. Боротьба з російськими наративами, які довго поширювалися як в шкільній програмі, так і в наукових працях, є важливим елементом політики пам'яті в сучасній Україні. Одним з таких наративів, є ствердження про «народ зрадник», який справедливо був висланий з Криму. Одним з ефективних способів боротьби з цим міфом є дослідження біографій видатних представників кримськотатарського народу, які мешкали у той час і своїм життям демонстрували несправедливість звинувачень.

Ціллю статті є висвітлення життєвого шляху одного з найяскравіших діячів кримськотатарського руху спротиву Бекіра Османовича Османова. Аналіз окремих етапів його біографії допоможе краще зрозуміти один з найскладніших періодів історії кримськотатарського народу, а саме, депортацію та боротьбу за повернення на історичну батьківщину. У науковій літературі він досліджується у загальному контексті боротьби кримських татар, не акцентуючи окремої уваги на його особі. Джерелами для аналізу діяльності Б. Османова є згадки його сина Юрія Бекіровича та інших діячів кримськотатарського руху опору. Окрім того його прізвище часто фігурує у доповідних записках радянських спецслужб, як одного з лідерів протестної частини свого народу. Таким чином порівняння інформації про життєвий шлях Бекіра Османова від його соратників та противників дозволяє більш об'єктивно дослідити важливі моменти біографії.

Бекір Османов народився 1911 р. у селі Біюк-Узенбаш. Школу і тютюнознавчий технікум він закінчив у м. Ялта. Вищу освіту отримав у Сімферопольському сільськогосподарському інституті. Саме там під час навчання на першому курсі він був заарештований за підозрою в шпигунстві на користь Туреччини. Це сталося паралельно з репресіями проти його брата Мусліма, який працював тоді заступником наркома освіти Криму. Жодних доказів, які могли підтвердити, версію зі шпигунством не було представлено, тому його за добу відпустили (Касьяненко 2001).

У 1937 над Б. Османовим відбувся суд. Його звинувачували в «антиреволюційній діяльності», оскільки він, бувши агрономом, у звіті дав негативну оцінку Т Лисенку. Верховним судом Криму його було виправдано, в ухвалі стверджувалося, що суд не повинен займатися «науковими питаннями». Навесні 1941 р. у Бекіра Османова відбувся конфлікт з місцевим відділенням НКВС, тому, що він вимагав як змога краще підготувати сільськогосподарську техніку для швидкого збирання врожаю, аргументуючи це потенційним початком війни. Свою позицію він відстоював з особливою відповідальністю, яку відчував перебуваючи на посаді агронома (Касьяненко 2001). османов життєвий кримськотатарський

Німецька окупація Криму стала важкою сторінкою в історії кримськотатарського народу. Складність ситуації поглиблювалася тим, що кримські татари опинилися в ситуації між двох вогнів. З одного боку, та частина кримських татар котра була долучена до комуністичного руху, жваво підтримала підпілля. Серед них траплялися комісари та командири партизанських загонів (Романько 2011, с. 189). З другого, червоний терор, що проводили більшовики в Криму, сприяв категоричному несприйнятті радянської системи у значної частини кримських татар (Ніколаєць 20і9, с. 102). Наслідком цього, були випадки співпраці з німецькою адміністрацією. На думку американського історика Алана Фішера значна кількість осіб, що погодилися співпрацювати з окупаційною адміністрацією були прихильники партії Міллі Фірка, які залишили Крим після остаточного утвердження влади більшовиків, і повернулися коли півострів був завойований нацистами (Fisher 1978, p. 157).

Варто зазначити, що серед абсолютної більшості етносів, що проживали на окупованих Третім Райхом територіях СРСР, траплялися приклади колабораціонізму, тому не справедливо, звертати увагу на злочини одних (називаючи їх народами-зрадниками), і забувати аналогічні випадки серед інших. Разом з тим, як стверджує дослідник С. Громенко, більшість кримських татар, які співпрацювали з нацистами, були засудженими й понесли покарання у вигляді ув'язнення (Громенко 2014). Це особливо підкреслює антигуманну сутність сталінського режиму, коли під депортацію (теж різновид покарання) потрапили, не потенційні колаборанти, а особи, які не були запідозрені у співпраці з окупантами.

На початок війни між СРСР та Третім Райхом Б. Османов не міг бути мобілізованим до лав Червоної армії за станом здоров'я, у нього була вада серця. У збірнику творів його сина Юрія Османова, зазначено, що з початком війни Бекір зміг евакуювати свою дружину Марію Володимирівну Гущинську (етнічну білоруску) та двох дітей Тамілу та Юрія на територію Азербайджану, в районний центр Агдам. Після чого долучився до боротьби на боці партизанів. Він був розвідником Сімферопольського, Акмечетського загонів та Центрального Штабу партизанського руху Криму (Османов 2008, с. 4).

Інформації про партизанську діяльність Б. Османова порівняно небагато, не в останню чергу з причини його подальшої активної діяльності в кримськотатарському національному русі. Його син Юрій стверджує, що за голову батька рейхсканцелярія назначила премію у 100 тис. марок (Османов 2008, с. 179). Водночас у нього вже тоді були вороги в радянських партійних структурах. Дослідник М. Касьяненко наводить випадок коли у книзі І. Вергасова «У горах Тав- рії» Бекіра Османова зображено німецьким шпигуном, страченого за свої вчинки (Касьяненко 2001). Цю невідповідність обговорювали в ЦК КПРС 1957 р. після чого книга була змінена.

Після важкого поранення Бекіра Османова вдалося евакуювати з Криму на «Велику землю». Таким чином, після відновляння радянської адміністрації, він особисто не був депортований у 1944 р., але повернутися на Батьківщину, теж не міг. Сам Бекір та інші представники високо оцінювали його партизанське минуле. Так, у відомому документі «Заява жінок, молоді, дітей, всього кримськотатарського народу про своє нерівноправне становище в сім'ї народів СРСР, у зв'язку з 50-річчям Великої Жовтневої Соціалістичної Революції», йде перелік страждань, що несправедливо зазнав кримськотатарський народ, і серед них репресії щодо прославленого партизана розвідника Османова Бекіра Османовича (Данилюк та ін. 1995, с. 131). У 1968 р. група кримських татар відвідавши Кримський краєзнавчий музей (м. Сімферополь) у книзі відгуків, поміж іншого, зазначала, що їм не сподобалось, що серед експонатів немає згадок про видатного партизана Бекіра Османова (Ташкентский процесс... 1976, с. 179).

Дружина Бекіра Османова, а пізніше і він сам, переїжджають до Фергани, оскільки до Узбецької РСР було вислано найбільше кримських татар, а саме 37946 родин (151083 осіб) (Головченко 2014, с. 319). З цього періоду розпочинається новий етап життя Б. Османова, як борця за право повернення кримськотатарського народу на історичну Батьківщину.

Місця куди виселили кримських татар отримали статус спецпоселення і відповідно представники депортованих народів стали спецпоселенцями, тобто особами, що фактично були урізаними в правах. Вони могли влаштуватися лише на складну та виснажливу роботу, повинні були щомісяця відмічатися у спецкомендатурі НКВС і не мали права навіть на короткий термін без дозволу полишати місце свого спецпоселення. Самовільне відлучення з населеного пункту розглядалося як втеча і тягнуло за собою кримінальну відповідальність. Зафіксовані випадки, коли засуджувалися на багаторічні (до 25 років) терміни кримських татар за те, що відвідали родичів у сусідніх селищах, території яких належали до інших спецпоселень (Лисенко 2014, с. 361). Відомий історик, який зазнав утисків, та змушений був емігрувати з СРСР до США, доктор історичних наук Олександр Некрич, зазначав, що членів КПРС з-поміж депортованих осіб на партійні зібрання доставляли на вантажівках з охороною (Некрич 1978, с. 101).

З часу долучення до боротьби за повернення у Крим, найбільший масив джерел з яких ми щось можемо дізнатися про біографію Б. Османова, це різноманітні доповідні записки та спецповідомлення від КДБ і до партійної верхівки (передусім УРСР), в яких описується його підривна (з їх точки зору) діяльність. У цих документах постійно згадується певна група, яка називається «автономістами». На думку радянських спецслужб, саме ця група дестабілізує ситуацію, і складається вона з кримськотатарських націоналістів, які належали до інтелігенції або у минулому займали якісь керівні посади. Бекір Османов, на думку КДБ, туди входив, як колишній відомий партизан (Бекірова 2017, с. 200). Варто зазначити, що серед спецпові- домлень не було тих, які могли інтерпретуватися, як планування збройної боротьби, оскільки принциповою позицією кримськотатарського руху опору, була повна відмова від насильницьких дій (Williams 2016, p. 129)

Активізація боротьби почала відбуватися після смерті Сталіна. Поступово лібералізувався режим спецпоселення, так депортованим дозволялося без дозволу змінювати місце перебування спочатку в межах області, а потім виїздити в інші республіки СРСР, окрім того, збільшувався термін протягом якого потрібно було відмічатися у спецкомендатурі. Оскільки після XX з'їзду КПРС низці народів було дозволено повернутися на свої батьківщини, кримські татари сподівалися, що їх це також стосується. Проте вони не отримали дозволу від комуністичного режиму на репатріацію. Офіційна позиція була, що кримські татари як громадяни СРСР, мають право жити всюди, але в межах паспортного режиму. Тобто, щоб повернутися до Криму там потрібно було прописатися, а для них це було дуже складно. За таких умов лише незначна частина кримських татар напівлегально повернулися у Крим, також деякі зуміли переселитися у південні області материкової України.

За цих обставин починають відбуватися зустрічі активістів, на яких обговорювалися плани, для подальших досягнень цілей. Варіанти зводилися переважно до того, як повідомити партійне керівництво про несправедливість, яка склалася з їхнім народом. На таких зустрічах виникла ідея писати листи в яких описувалося б важке становище депортованих та будувалася аргументація в ключі, що ситуація в якій перебувають кримські татари не відповідає ленінським ідеям про дружбу народів (Uehling 2004, p. 138). Підписантами таких листів були особи, що прихильно ставилися до комуністичних ідей, і як їм здавалося, своєю попередньою діяльністю приносили користь СРСР Для прикладу, в листі датованому березнем 1957 р., та адресованому секретарю ЦК КПРС Д. Шепілову, Бекір Османов, знову згадав про своє минуле, і підписався, як колишній партизан та розвідник (Бекірова 2017, с. 411).

Партійне керівництво було в курсі їхніх зустрічей, та вважало за необхідне не допомогти кримським татарам повернутися додому, а навпаки приборкати будь-яку активність. За таких умов, Бекір Османов був виключений з партії (Османов 2011, с. 170). Зі слів його сина Юрія, це виключення не було справедливим, тому Б. Османов почав намагатися поновитися у лавах КПРС. Мустафа Джемілєв, в одному зі своїх інтерв'ю, вказував на певне дуалістичне світосприйняття Б. Османовим, розуміючи несправедливість вчинену режимом, він продовжував симпатизувати лівим ідеям (Бекірова 2017, с. 381).

У вересні 1967 у м. Совєтобад Таджицької РСР пройшло зібрання, кваліфіковане радянськими спецслужбами як нелегальне, на якому головував Б. Османов, і там визначилися активізувати боротьбу і не зупинятися, до досягнення цілі, тобто, повернення кримських татар до Криму (Данилюк та ін. 1995, с. 116). У зв'язку з цим з 1970-х рр. він зі своїми соратниками починає приїздити до Криму та до міст континентальної України, в яких проживали кримські татари. Факти відвідування фіксувалися місцевим КДБ та звіти про них передавалися до ЦК КПУ, в окремих випадках особисто В. Щербицькому. Особливо уважно контролювалися контакти кримських татар, що змогли переселитися у Крим чи Запорізьку та Херсонську області з активістами, які продовжували мешкати у місцях куди їх депортували у 1944 р. Так, 1970 р. зафіксовано перебування Б. Османова у Криму, та його висловлювання, що кримські татари мають право навчати дітей в школах рідною мовою (Смолій та ін. 2008, ч. 1, с. 281).

Достатньо важливими є згадки про Б. Османова у 1975 р. коли, на ім'я В. Щербицького КДБ надало доповідну записку в якій було вказано, що на території УРСР на той мешкало 9048 кримських татар (з них 4148 в Криму). В цій записці, також, стверджувалося, що місцева влада намагалася стримувати можливість безконтрольного заїзду кримськотатарських родин і виселяла, осіб як на думку влади є злісними порушниками. Зі слів автора доповідної, ці факти не залишилися поза увагою автономістів, які користуючись 30 річницею перемоги над Німеччиною та XXV з'їздом КПРС, у своїх цілях готували низку «ворожих документів» від імені різних прошарків кримськотатарського суспільства (Смолій та ін. 2008, ч. 2, с. 24). Бекір Османов вказується, як автор одного з таких документів. За його дорученням у м. Мелітополі інший кримськотатарський активіст - Болкуєв Енвер збирав підписи під проєктами згаданих документів, у процесі чого був затриманий КДБ.

Після смерті дружини у 1974 р. Б. Османов активізується у намаганні переселитися з Фергани до Криму. У другій половині 1970-х йому це вдається, він оселяється у с. Дмитрово Сімферопольського району. У доповідній записці за квітень 1978 р. він перераховується серед інших кримських татар, які вже мешкали в Криму і докладали зусилля, щоб туди також змогли переселитися очільники кримськотатарського руху, а саме Мустафа Джемілєв та Айше Сейт- муратова (Смолій та ін. 2008, ч. 2, с. 69).

Мешкаючи в Криму він продовжував діяльність у сфері організації боротьби кримських татар за свої права, наслідком чого потрапляв у звіти кДб. Але, найбільшим для нього ударом був арешт його сина Юрія та суд ним. Після виголошення вироку - три роки ув'язнення, стан Бекіра Османова значно погіршується, і 26 травня 1983 р. він помирає. Похованим він був у селі Беш-Терек (Донське) Сімферопольського району. Його поховання викликало значний резонанс серед кримських татар, які мешкали в Криму і сусідніх областях, кілька тисяч осіб прибули, щоб провести Б. Османова в останній шлях (Бекірова 2017, с. 281).

Отже, значна частина життя Бекіра Османова пройшла у боротьбі. Він боровся з німецькими загарбниками нівелюючи подальші інсинуації, що кримські татари є народом, який повністю прихильним нацистам. Після депортації він долучився до кримськотатарського руху і до смерті продовжував докладати зусилля для відновлення справедливості щодо свого народу.

Список джерел та літератури

БЕКІРОВА, Ґ., 2017, Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941-1991 роки): нарис політичної історії. К.: Критика.

ГОЛОВЧЕНКО, В. І., 2014, Депортація народів Криму в контексті злочинної сутності національної політики сталінізму. Політологічний вісник. Вип. 74, 314-321.

ГРОМЕНКО, С., 2014, Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму. Газета «Дзеркало Тижня». [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zn.ua/ukr/HISTORY/vitchim-narodiv-navischo-stalin- viseliv-davni-etnosi-krimu-_.html

ДАНИЛЮК, Ю та ін., 1995, Кримські татари, 1944-1994 рр.: Статті. Документи. Свідчення очевидців. К.: Рідний край.

КАСЬЯНЕНКО, М., 2001, «...К сыну от отца - закалять сердца». Газета «День» №69. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/k-synu-ot-ottsa-zakalyat-serdtsa

ЛИСЕНКО, О., 2014, Як жили кримські татари в місцях поселення після депортації? У: Смолій В., ред., Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях. К.: Ін-т історії України НАН України, 358-361.

НЕКРИЧ, А. М., 1978, Наказанные народы. Нью-Йорк: Хроника.

НІКОЛАЄЦЬ, Ю., 2019, Кримські татари у роки Другої світової війни: сучасний науковий дискурс. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. Вип. 3-4 (99-100), 100-120.

ОСМАНОВ, Ю. Б., 2008, Крым - Родина моя. Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддерж- видав»».

ОСМАНОВ, Ю. Б., 2011, Белая книга национального движения крымских татар. Симферополь: Биз- нес-Информ.

РОМАНЬКО, О. В., 2011, Радянські партизани і кримськотатарське населення в період німецької окупації Криму (1941-1944). Гуманітарний журнал, №3-4, 188-196.

СМОЛІЙ, В. та ін., 2004, Кримські татари: шлях до повернення кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х - початок 1990-х років) очима радянських спецслужб. Зб. док. та матеріалів. Ч. 1. К.: Інститут історії України НАНУ.

ТАШКЕНТСКИЙ ПРОЦЕСС: Суд над десятью представителями крымскотатарского народа (1 июля - 5 августа 1969 г.): Сборник документов с илллюстрациями, 1976, Амстердам: Фонд им. Герцена.

FISHER, A. W., 1978, The Crimean Tatars. Stanford, Calif.: Hoover Institution Press.

UEHLING, G. L., 2004, Beyond Memory: The Crimean Tatars' Deportation and Return. New York: Palgrave Macmillan.

WILLIAMS, B. G., 2016, The Crimean Tatars From Soviet Genocide to Putin's Conquest. New York: Oxford University Press.

References

BEKIROVA G., 2017, Piv stolittia oporu: krymski tatary vid vyhnannia do povernennia (1941-1991 roky): narys politychnoi istorii [Half a Century of Resistance: Crimean Tatars from Exile to Return (1941-1991): An Outline of Political History]. K.: Krytyka. [In Ukrainian].

DANYLIUK, Yu ta in., 1995, Krymski tatary, 1944-1994 rr.: Statti. Dokumenty. Svidchennia ochevydtsiv [Crimean Tatars, 1944-1994: Articles, Documents, Eyewitness Testimonies]. K.: Ridnyi krai. [In Ukrainian].

FISHER, A. W., 1978, The Crimean Tatars. Stanford, Calif.: Hoover Institution Press. [In English].

HOLOVCHENKO, V. I., 2014, Deportatsiia narodiv Krymu v konteksti zlochynnoi sutnosti natsionalnoi polityky stalinizmu [The deportation of the peoples of Crimea in the context of the criminal nature of Stalinist national policy]. Politolohichnyi visnyk. Vyp. 74, 314-321. [In Ukrainian].

HROMENKO, S., 2014, Vitchym narodiv. Navishcho Stalin vyselyv davni etnosy Krymu [Stepfather of Nations: Why Stalin deported the ancient ethnic groups of Crimea]. Hazeta «Dzerkalo Tyzhnia». [Online]. Available from: https://zn.ua/ukr/HISTORY/vitchim-narodiv-navischo-stalin-viseliv-davni-etnosi-krimu-_.html. [In Ukrainian].

KASIANENKO, M., 2001, «...K synu ot ottsa - zakalyat serdtsa» [«...To a son from a father - to temper hearts»]. Hazeta «Den» №69. [Online]. [Available from: https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/k-synu-ot-ottsa- zakalyat-serdtsa

LYSENKO, O., 2014, Yak zhyly krymski tatary v mistsiakh poselennia pislia deportatsii? [How did the Crimean Tatars live in their resettlement areas after the deportation?] U: Smolii V., red., Krym: shliakh kriz viky. Istoriia u zapytanniakh i vidpovidiakh. K.: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 358-361. [In Ukrainian].

NEKRYCH, A. M., 1978, Nakazannye narody [The Punished Peoples]. Niu York: Khronika. [In Russian].

NIKOLAIETS, Yu., 2019, Krymski tatary u roky Druhoi svitovoi viiny: suchasnyi naukovyi dyskurs [Crimean Tatars during the years of World War II: contemporary scholarly discourse]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa. Vyp. 3-4 (99-100), 100-120. [In Ukrainian]

OSMANOV, Yu. B., 2008, Krym - Rodina moia [Crimea is my homeland]. Simferopol: KRP «Vydavnytstvo Krimnavchpeddervydav». [In Russian].

OSMANOV, Yu. B., 2011, Belaia kniga natsionalnogo dvizheniia krymskikh tatar [White Book of the National Movement of Crimean Tatars]. Simferopol: Biznes-Inform. [In Russian].

ROMANKO, O.V., 2011, Radianski partyzany i krymskotatarske naselennia v period nimetskoi okupatsii Krymu (1941-1944) [Soviet partisans and the Crimean Tatar population during the period of German occupation of Crimea (1941-1944)]. Humanitarnyi zhurnal, №3-4, 188-196. [In Ukrainian]

SMOLII, V. ta in., 2004, Krymski tatary: shliakh do povernennia krymskotatarskyi natsionalnyi rukh (druha polovyna 1940-kh - pochatok 1990-kh rokiv) ochyma radianskykh spetssluzhb. Zb. dok. ta materialiv. Ch.1 [Crimean Tatars: The Path to Return - The Crimean Tatar National Movement (Second Half of the 1940s - Early 1990s) through the Eyes of Soviet Special Services. Collection of Documents and Materials. Part 1]. K.: Instytut istorii Ukrainy NANU. [In Ukrainian].

SMOLII, V. ta in., 2004, Krymski tatary: shliakh do povernennia krymskotatarskyi natsionalnyi rukh (druha polovyna 1940-kh - pochatok 1990-kh rokiv) ochyma radianskykh spetssluzhb. Zb. dok. ta materialiv. Ch.2 [Crimean Tatars: The Path to Return - The Crimean Tatar National Movement (Second Half of the 1940s - Early 1990s) through the Eyes of Soviet Special Services. Collection of Documents and Materials. Part 2]. K.: Instytut istorii Ukrainy NANU. [In Ukrainian].

TASHKENTSKIY PROTSESS: Sud nad desyat'yu predstavitelyami krymskotatarskogo naroda (1 iiulia - 5 avgusta 1969 g.): Sbornik dokumentov s illlyustratsiyami, 1976 [Tashkent Process: The Trial of Ten Representatives of the Crimean Tatar People (July 1 - August 5, 1969): A Collection of Documents with Illustrations)], Amsterdam: Fond im. Gertsena. [In Russian].

UEHLING, G. L., 2004, Beyond Memory: The Crimean Tatars' Deportation and Return. New York: Palgrave Macmillan. [In English].

WILLIAMS, B. G., 2016, The Crimean Tatars From Soviet Genocide to Putin's Conquest. New York: Oxford University Press. [In English].

Размещено на Allbest.ru