Постать скандинавського вождя як приклад взаємного відображення міфологічних уявлень і реальності у добу Раннього Середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОСТАТЬ СКАНДИНАВСЬКОГО ВОЖДЯ ЯК ПРИКЛАД ВЗАЄМНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ МІФОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ І РЕАЛЬНОСТІ У ДОБУ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Вікторія Кухта

Анотація

Постать скандинавського вождя як приклад взаємного відображення міфологічних уявлень і реальності у добу Раннього Середньовіччя

Стаття акцентує увагу на образі скандинавського вождя, від якого залежав добробут населення. Нові методологічні підходи дозволили розглянути проблему сакрального статусу влади з нової точки зору, зокрема через інтерпретацію образу правителя та його сприйняття суспільством й особливості формування і функціонування ритуалів і зв'язків між правителем та вищими силами.

Сучасні дослідження у рамках скандинавських студій все більше підіймають питання наукового інтересу до аспектів духовного, релігійного та повсякденного життя середньовічного населення Скандинавії. Проведення досліджень у цій сфері може допомогти сучасним дослідникам краще зрозуміти менталітет тогочасних людей. Одним з важливих питань є проблема особливого, сакрального чи сакралізованого образу правителя-вождя, який постає центральною фігурою у скандинавському суспільстві середньовічної доби та виконує важливі ролі забезпечення його захисту та добробуту. скандинавія сакральний влада правитель

Проблема особливого статусу правителя викликала слабкий інтерес у дослідників минулого. Попередні дослідження зверталися до проблеми вивчення місця і ролі вождя здебільшого як політичної фігури, а також розглядали формування витоків сакралізації влади у контексті релігійних вірувань. Проте жодне з досліджень не акцентувало увагу на образі скандинавського вождя, як відображенні міфологічних уявлень у матеріальному світі та навпаки. Сакральні функції правителя зазвичай розглядаються як наслідок розвитку міфологічних уявлень та репрезентуються у працях окремо від них.

Пропонованим дослідженням авторка намагається заповнити пробіл у питанні відмінності сакралізації влади правителя серед скандинавських народів і прослідкувати відображення та взаємний вплив міфології і повсякденного життя через аналіз специфіки міфологічного світогляду та його прояви у формуванні стереотипу влади у скандинавському середньовічному суспільстві.

Ключові слова: скандинавська міфологія, Скандинавія, конунг, «Сага про Інґлінґів», раннє середньовіччя.

Annotation

THE FIGURE OF THE SCANDINAVIAN LEADER AS AN EXAMPLE OF MUTUAL REFLECTION OF MYTHOLOGICAL IDEAS AND REALITY IN THE EARLY MIDDLE AGES

Victoriia Kukhta

The article focuses on the image of the Scandinavian leader, on whom the well-being of the population depended. New methodological approaches made it possible to consider the problem of the sacred status of power from a new point of view, in particular, through the interpretation of the image of the ruler and his perception by society and the features of the formation and functioning of rituals and connections between the ruler and higher powers.

Modern research within the framework of Scandinavian studies is increasingly raising questions of scientific interest in aspects of the spiritual, religious and everyday life of the medieval society of Scandinavia. Conducting research in this area can help modern researchers to understand better the mentality of the people of that time. One of the important issues is the problem of a special, sacred or sacralized image of the ruler-leader, who becomes the central figure in the Scandinavian society of the medieval era and plays an important role in ensuring its protection and well-being.

The problem of the special status of the ruler caused little enthusiasm among the researchers of the past. Previous studies have addressed the problem of studying the place and role of the leader mainly as a political figure, and also considered the formation of the origins of the sacralization of power in the context of religious beliefs. However, none of the studies focused on the image of the Scandinavian leader as a reflection of mythological ideas in the material world and vice versa. The sacred functions of the ruler are usually considered as a consequence of the development of mythological ideas and are presented in the works separately from them.

The proposed article attempts to fill the gap in the question of the difference between the sacralization of the power of the ruler among the Scandinavian peoples and trace the reflection and mutual influence of mythology and everyday life through an analysis of the specifics of the mythological worldview and its manifestation in the formation of a stereotype of power in medieval Scandinavian society.

Keywords: Norse Mythology, Scandinavia, konungr, Ynglinga Saga, The Early Middle Ages.

Виклад основного матеріалу

Сучасні дослідження у рамках скандинавських студій все більше підіймають питання наукового інтересу до аспектів духовного, релігійного та повсякденного життя середньовічного населення Скандинавії. Проведення досліджень у цій сфері може допомогти сучасним дослідникам краще зрозуміти менталітет тогочасних людей. Одним з важливих питань є проблема особливого, сакрального чи сакралізованого образу правителя-вождя, який постає центральною фігурою у скандинавському суспільстві середньовічної доби та виконує важливі ролі забезпечення його захисту та добробуту.

Відхід від традиційних підходів вивчення політичної та економічної історії разом із розвитком таких напрямків історичної науки, як історія релігій, історія ідей, інтелектуальна історія, сприяли посиленню інтересу до вивчення питання сакральності влади середньовічних правителів. Якщо раніше дослідники більше звертали увагу на політичну, економічну та військову історію, то на сьогоднішній день не менш важливим фактором формування загального історичного тла є образ вождя, від якого залежав добробут населення. Нові методологічні підходи дозволили розглянути проблему сакрального статусу влади з нової точки зору, зокрема через інтерпретацію образу правителя та його сприйняття суспільством й особливості формування і функціонування ритуалів і зв'язків між правителем та вищими силами, які в тодішньому скандинавському суспільстві були представлені пантеоном богів.

Проблема особливого статусу правителя викликала слабкий інтерес у дослідників минулого. Попередні дослідники зверталися до проблеми вивчення місця і ролі вождя здебільшого як політичної фігури, а також розглядали формування витоків сакралізації влади у контексті релігійних вірувань. Проте в жодному дослідженні не акцентувалась увага на образі скандинавського вождя, як відображенні міфологічних уявлень у матеріальному світі та навпаки. Сакральні функції правителя зазвичай розглядаються як наслідок розвитку міфологічних уявлень та репрезентуються у працях окремо від них.

Зокрема, саме Елман Сервіс (Service 1962), Роналд Коен (Cohen 1978) та Генрі Клессен (Claessen 1978) у своїх працях розглядають витоки сакралізації влади у специфіці міфологічних уявленнях. Окрім цього, вони проводять порівняльний аналіз, досліджуючи питання особливого статусу влади правителя не лише на скандинавському прикладі, що однозначно є корисним для розуміння тенденцій виникнення явища сакралізації вождівської влади, але не висвітлює саме скандинавську специфіку.

Суттєвий крок вперед у вивченні зазначеної проблеми зробили Єнс Петер Шйодт (Schjodt 2010) та Олаф Сандквіст (Sundqvist 2008), які, відходячи від компаративного методу дослідження, розглядали це питання вже на прикладі скандинавської міфології, проте звертаючи більшу увагу на аналіз міфологічних уявлень і їх відображення у ритуалах і традиціях, що дозволяє прослідкувати витоки сакралізації правителя на території Скандинавії. Тим не менш, проведені дослідження продовжують традицію розділення міфології та її інтерпретації у ритуалах і повсякденному житті, що залишає лакуну в істинному розумінні ролі релігійних міфологічних вірувань на становленні та розвитку тенденцій до наділення вождів особливим статусом і функціями.

Окремо також слід згадати працю Беттіни Сейб'єрґ Соммер (Sommer 2007), яка досліджувала питання розвитку концепції удачі, зокрема звертаючи увагу на зв'язок і прояви особистої удачі вождів, які у скандинавів називалися конунгами. І хоча її дослідження майже не зачіпає проблему сакрального статусу конунгів, проте є цінним для вивчення й аналізу самого концепту удачі як одного з найважливіших для духовного життя скандинавів протягом більшої частини Середньовіччя. Зі свого боку, Аурман Якобссон (Jakobsson 2017) у своїй праці розглянув ставлення ісландського населення до надприродного та наскільки тісно віра у буденність надприродного була пов'язана з повсякденним життям. Ісландці найдовше та найповніше зберегли традиційні, суто скандинавські вірування, тож опираючись на його дослідження, ми можемо доволі чітко уявити специфіку сприйняття та переплетення реального життя і надприродних проявів, що була характерна скандинавським народам, хоча саме ісландська специфіка тут, звичайно, є очевидною.

Таким чином, підсумовуючи стислий аналіз попередніх досліджень, можна констатувати, що вони насамперед акцентують свою увагу на аналізі міфологічних уявлень скандинавів та їх співставленні з ритуалами та традиціями. Вони підіймають питання витоків та причин сакралізації влади, проте не дають відповіді на питання, у чому була її відмінність серед скандинавських народів. Тож пропоноване дослідження намагається заповнити цей пробіл і прослідкувати відображення та взаємний вплив міфології і повсякденного життя через аналіз специфіки міфологічного світогляду та його прояви у формуванні стереотипу влади у скандинавському середньовічному суспільстві.

Щодо джерельної бази слід відзначити, що свідчення про релігійні вірування скандинавів-язичників поза циклом міфів, що описують появу та кінець світу, а також діяння богів, є доволі уривчастими. Вони збереглися у джерелах з корпусу як еддичної, так і сагової літератури. Однак, звертаючи увагу на Старшу Едду, Молодшу Едду, Коло Земне, низку саг, а також скальдичну поезію, що супроводжує їх, варто зазначити, що всі ці джерела були записані не раніше другої половини XIII-XIV століть, хоча події, що в них описані, розділяє від двох до семи століть. Значна часова різниця між подіями та їх письмовою фіксацією накладає певний відбиток на остаточний варіант тексту, що дійшов до нас. У зв'язку з цим Вальтер Баетке (Baetke 1964) слушно, на наш погляд, вказував на неможливість реконструкції традиційних уявлень скандинавів, адже джерела, які ми залучаємо до дослідження, піддавались свідомій чи несвідомій трансформації й несуть на собі християнський відбиток. Звичайно, ми не можемо заперечувати факт наявності трансформації змісту і тексту, але не варто також відкидати факт того, що пам'ять і традиції описаних культів і ритуалів існували у суспільній пам'яті протягом багатьох століть.

Ісландці, писемна спадщина яких формує основу джерельної бази, зберігали традиційність свого суспільства аж до початку XIII століття, що дозволило їм також зберегти більшість традицій та уявлень майже без змін. Ставлення суспільства до звичаїв було таким, що радикальні зміни в них не допускалися, і навіть введення нової релігії та відхід від традиційних вірувань не змогли зламати систему, що формувалася та існувала протягом багатьох століть (Jakobsson 2017, с. 21). Традиційний спосіб життя ісландців більше змінювався у зовнішніх проявах, аніж всередині себе, чим виключав будь-які серйозні зміни у звичаях, так само як сама по собі християнська віра виявилася мало привабливою та зрозумілою для більшої частини населення. Християнство стало пануючою релігією переважно в обрядовій сфері, а не у ментальності населення, що дозволило зберегти у відносно повному та цілісному вигляді давні вірування.

В основі міфологічного світогляду скандинавів лежав поділ на світ людей та світ богів, який у свою чергу поділявся ще на декілька окремих світів, пов'язаних між собою. Однак світи людей і богів не лише не відділені один від одного, але є одним цілим, пронизують один одного своєю присутністю. Відповідно, для комунікації двох світів необхідно дотримуватися певних ритуалів та обрядів.

Специфічною рисою скандинавських міфологічних уявлень був зв'язок між надприродним і матеріальним. На відміну від інших релігій, скандинави не мали чіткого пантеону та чіткої ієрархії як всередині нього, так і в стосунках богів і божественних сутностей із зовнішнім світом та людьми. У скандинавській міфології не існувало чітких меж між світом людей Мідґардом та божественними чертогами Асґарду, так само як і не існувало чітких меж та встановленого розташування інших семи світів, з яких складався загальний світопорядок.

Аурман Якобсон звертає увагу, що для ісландців, як головних хранителів загальноскандинавських традицій та пам'яті, було характерним сприймати богів та надприродні сили як людей. «Вони так чи інакше є нашими двійниками, - влучно зазначає автор, - тож так чи інакше всі тексти про надприродне пов'язані з людством» (Jakobsson 2017, с. 22). Ми розділяємо це твердження, адже перенесення людських традицій та рис на богів чітко прослідковується в усій скандинавській міфології. Більше того, це є однією з причин, чому сакральність скандинавського вождя набула тих специфічних рис, що не були притаманні іншим народам.

Не менш важливим для розкриття образу конунга, на наш погляд, є й свідчення того, що границі між матеріальним світом смертних та надприродним світом богів були розмитими не тільки у сприйнятті й осягненні простору, який займали люди та вищі сили, але й у сприйнятті надприродного самого по собі. Наприклад, у сагах нерідко зустрічаються епізоди, де головні герої спілкуються з Одіном. Епізоди боротьби або навпаки прийнятті допомоги від тролів не дивують нікого ні з героїв саг, ні з читачів, ні із записувачів, так само як і поява духів-двійників. Головні боги (Одін, Фрейр та Нйорд) описуються як смертні конунги, які були настільки хорошими правителями, що люди з часом почали поклонятися їм як богам (Ynglinga saga, 9-10).

Говорячи далі про розмитість границь між світом смертних і надприродними силами, варто згадати, як бог-охоронець Геймдалль ходив поміж людей та навчав їх різним ремеслам. Він також описується як батько трьох основних соціальних станів скандинавського суспільства: рабів, бондів та ярлів. Частково це теж вплинуло на формування і становлення особливого статусу правителя, адже лише Ярла, від якого пішли вожді, Геймдалль визнав своїм сином, навчив його рунам та дарував землі (Rigs^ula, 37).

У цьому контексті не менш важливо звернути увагу на історію найвідомішого подвигу напівлегендарного героя Сіґурда Вбивці Фафніра, від якого в більш пізню епоху IX-X століть вели свій родовід деякі норвезькі конунги. Вона почалася з того, що три боги, Одін, Локі та Гьонір, убили Отра, сина конунга Грейдмара. Хлопець, перетворившись на видру, плавав у водоспаді, коли боги занапастили його. Конунг за це схопив їх і запропонував відкупитися, наповнивши шкуру вбитої видри золотом. Тоді аси послали Локі добути золота. Той знайшов золото у дверга Андварі, але Андварі приховав один перстень, який Локі у нього відібрав, за що Андварі прокляв увесь скарб. «Дарив ти дарунок, / дарив ти без дружби, / дарив без пошани; / життя ви свої / раніше би втратили, / якби я про те здогадався», - так богам відповів конунг Грейдмар, наче вони були звичайними людьми, рівними йому (Промови Реґіна 7).

Таким чином, на підставі сучасного переосмислення розмитості сприйняття матеріального та надприродного у нас є всі підстави констатувати, що такий специфічний взаємозв'язок є наслідком повільного розкладання традиційної родової общини та формування помітної соціальної стратифікації. Ісландське суспільство, яке найдовше зберегло традиційну скандинавську модель розвитку, притаманну і данцям, і шведам, і норвежцям, і яке створило основні писемні пам'ятки, завдяки яким можна реконструювати цю модель, почало розкладатися лише на межі XII та XIII століть. До цього часу більш-менш стійко зберігалася велика патріархальна родова община, яка була основною ланкою ісландського суспільства (Hjalmarsson 2009, с. 53-55, 59).

При відсутності явної соціальної стратифікації та відносній рівності населення у людей сформувався певний «суспільний договір» з богами, які хоч і постають як вищі сили, яким приносяться жертви та які здатні керувати і впливати на життя смертних, все ж є рівними та «підзвітними» людям і мають приносити користь, виконуючи свої безпосередні функції на благо общини. Звичайні обивателі не можуть контактувати з ними, але ті, кого вони обирають над собою, а саме мудрі вожді й жерці стоять на одному щаблі з богами.

З цього випливає ще одна складова специфічного міфологічного світогляду скандинавів: їх ставлення до влади вождя. Незважаючи на те, що для багатьох народів характерна сакралізація правителя і віра у його особливий зв'язок з богами і надприродними силами, ми робимо висновок, що для скандинавів особливе сприйняття конунга виходило не лише з його унікального статусу, а й з особливостей світогляду загалом.

Розвиваючи зазначену тезу, слід відзначити, що сакралізація влади конунга розглядалася не лише з традиційної точки зору взаємозв'язку і договору між правителем і божеством. Скандинавський конунг не просто заключав угоду від імені всіх людей під своєю владою, обіцяючи богові службу і жертви в обмін на різноманітні блага. Скандинавський конунг ставав особливою ланкою, що пов'язує людей і божество, і у духовному сенсі сам набував певних божественних ознак.

На підтвердження цього, зокрема, «Сага про Інґлінґів» та Пролог «Молодшої Едди» акцентують увагу на тому, що головні скандинавські боги, а саме Одін, Фрейр, Нйорд, а також дружина Одіна Фріґґ, сестра Фрейра Фрея і деякі інші божества колись дуже давно були смертними людськими владиками, які прийшли на скандинавські землі з далекої Країни Турків (Ynglinga saga, 5; Prologus, 4). У подальшому вони настільки добре правили людьми на півночі, що ті надзвичайно полюбили їх і дуже горювали після їх смерті, продовжуючи молитися їм та приносити жертви, таким чином обожуючи їх.

Головним критерієм успішності правителя визначалася врожайність років за часів його правління та наскільки мирними ці роки були. Вже згадувана «Сага про Інґлінґів» говорить про те, що при Нйорді були найврожайніші та найкращі роки, а при Фрейрі наступив «мир Фроді» - час миру та врожаю «у всіх країнах» (Ynglinga saga, 9-10).

Таким чином, забезпечення благополуччя населення було, на нашу думку, найпершим та найважливішим обов'язком конунга, що першопочатково визначало його релігійним, містичним лідером, а вже потім військово-політичним вождем. Будучи пов'язаним з богами не лише походженням, - династія Інґлінґів вела свій родовід від Інґві-Фрейра - а й специфічним статусом титулу конунга, вождь мусив докладати зусиль, аби успішно взаємодіяти з богами і використовувати власні «божественні» сили для забезпечення потреб людей, які були під його владою. Враховуючи розмитість границь між божественним світом і матеріальним, конунг, приміряючи на себе цей титул, автоматично більше не сприймався як звичайна людина.

Якщо ж конунг не справлявся зі своїми обов'язками, його могли принести в жертву. Приклад цього знаходимо у «Сазі про Інґлінґів», яка згадує конунга Домальді. За його правління у Швеції були неврожаї та голод, і хоча шведи приносили великі жертви, голод не зменшувався, а навпаки збільшувався. Тоді шведи зібралися в Уппсалі, радилися і вирішили, «що у неврожаях винний Домальді та що треба принести його в жертву - напасти на нього, вбити й окропити вівтар його кров'ю. Так і було зроблено» (Ynglinga saga,15).

Вальтер Баетке вважає, що це свідчення не варто розглядати у контексті будь-якої сакралізації влади правителя у скандинавів, а лише з точки зору того, що народ позбавився поганого правителя, який не виконував своїх обов'язків (Baetke 1964). З одного боку, дослідник має рацію, і можна припустити, що саме необхідність позбавитися «некомпетентного» правителя спонукала шведів убити Домальді. Однак з іншого боку, Сноррі Стурлусон має свій погляд на зазначену подію і далі пише про те, що життя правителя було однією з найцінніших жертв, і «в країні наступив урожай і мир», тому що конунг став жертвою, задовільною для богів (Ynglinga saga,15).

На наш погляд, обидва визначення не обов'язково заперечують одне одного, а скоріше доповнюють. Якщо розглядати фігуру конунга як посередника і ланку, що поєднує світ надприродних божественних сил та матеріальний світ смертних, то Домальді одночасно був покараний за невиконання своїх головних обов'язків, тобто забезпечення добробуту населення, але також пролиття його крові стало священною жертвою. У цьому контексті Клод Леві-Строс слушно зазначає і пояснює сакральну функцію людського жертвопринесення встановленням контактів між світами богів та людей (Леви-Строс). У публічних жертвопринесеннях пролиття людської крові могло прирівнюватися до повторення першопочаткового акту створення світу (за скандинавськими уявленнями світ був створений шляхом первинного вбивства Одіном велетня Іміра) й мало сприяти відновленню всіх форм життя та природного буття в цілому.

Традиція сприймати конунга як специфічну сакральну фігуру, що одночасно належить світу богів та смертних, збереглась і в більш пізні часи. Підкреслимо, що не лише напівлегендарна «Сага про Інґлінґів» містить численні згадки про успішних конунгів, за часів яких були мир та врожайні роки. Зокрема, «Пасмо про Олава Альва Ґейрстадіру» та «Сага про Гальвдана Чорного» описують Олава та Гальвдана, братів-конунгів, які правили різними частинами Норвегії, як вдалих вождів, любимих народом.

Олав правив у Вестфольді, області на південному заході Норвегії, і часи його правління були вдалими та врожайними. Однак зрештою на його землі напав мор, через який загинула вся дружина конунга і він сам. Лише після того як, за звичаєм, Олава поклали у курган, мор пішов на спад і в країну повернулося благополуччя. Проте коли знову почалися голод і неврожай, населення вирішило, що «вони почнуть приносити жертви Олаву конунгу, щоб він послав їм урожай, і його почали називати Альвом Ґейрстадіру» (Pattr Olafs Geirstada alfs).

Гальвдан правив у Аґдірі, а пізніше відвоював у своїх братів половину Вінґульмьорку та Раумарікі. Про його правління «Сага про Гальвдана» пише наступне: «Ні при жодному конунгу не було таких врожайних років, як при конунгу Гальвдані» (Saga Halfdanar svarta, 9). Далі джерело зазначає, що після смерті конунга Гальвдана, до Грінґарікі, де його збиралися поховати, приїхали знатні люди із сусідніх областей, щоб попросити дати їм поховати конунга у себе, адже «вони вважали, що це забезпечило би їм урожайні роки» (Saga Halfdanar svarta, 9). Згоди досягли ж на тому, що «тіло було розділено на чотири частини, й голову поховали у кургані біля Каменю у Грінґарікі, а інші частини кожен відвіз до себе, і вони були поховані у курганах, котрі всі називаються курганами Гальвдана» (Saga Halfdanar svarta, 9).

Сакральність поховання у кургані згаданих вище конунгів походила від поховання Фрейра. «Фрейр захворів, і коли йому стало зовсім погано, люди стали радитися й нікого не пускали до нього. Вони насипали великий курган і зробили в ньому двері й три вікна. А коли Фрейр помер, вони таємно перенесли його до кургану й сказали шведам, що він живий, і зберігали його там три роки» (Ynglinga saga,10). Можна зробити висновок, що з того часу кургани сприймалися як святилища династії Інґлінґів. У зв'язку з цим аж до офіційного прийняття християнства кургани сприймалися як об'єкти культу, на яких зокрема приносилися жертви, поклоняючись, на прикладі конунга Олава Альва Ґейрстадіру, померлому вождю, вірячи в те, що навіть після смерті він міг впливати на долю людей, на їх благополуччя та на природні сили (Pattr Olafs Geirstada alfs).

Віра у можливість посмертної могутності конунга перегукується з вірою у те, що після своєї смерті Одін, Нйорд та Фрейр стали богами. Померлі смертні вожді наділяються частковими божественними рисами, перестаючи бути звичайними людьми, але набуваючи функцій надприродних духів.

Тенденції до об'єднання Норвегії в єдину державу, а також поступове проникнення християнства сприяли видозміненню концепції сакральності конунга. Віра в особливі стосунки вождя з богами вже не проявлялася у прямій залежності між конунгом і хорошими врожаями, хоча інколи і більш пізні саги акцентують на цьому увагу. Однак скандинави вірили, що їх лідери мають видатні особистісні якості, які можуть позитивно впливати на тих, хто знаходяться під їх покровительством.

Вважалося, що конунги володіють великою удачею, якою можуть ділитися зі своїми дружинниками через подарунки або свою прихильність. Удача була важливим концептом для скандинавів і визначала їх долю як щасливу або нещасливу. Той, хто володів удачею, мав щасливу долю, вирізнявся у битвах і повсякденному житті, перевершував інших особистісними та навіть фізичними якостями. Той же, кого удача «залишила», обов'язково стикався з проблемами, які нерідко закінчувалися смертю.

Однак над удачею пересічного скандинава завжди стояла удача конунга, і великою честю та добром було, якщо конунг «ділився» своєю удачею, розповсюджуючи її на своїх дружинників та друзів. Удача не була виключно особистісною характеристикою, людина могла її як втратити, так і набути, але ніде в сагах не зустрічаються свідчення того, як ординарна, хай навіть благородного походження особистість «ділиться» своєю удачею з іншими - це була прерогатива конунга.

Цікавим є зв'язок конунга з надприродним після прийняття християнства. Найкраще його ілюструє постать покровителя Норвегії Олава Святого, який в епоху Середньовіччя був улюбленим норвезьким святим. У сагах про наступників Олава нерідко зустрічаються розповіді про те, як цей святий допомагає тим, хто моляться й звертаються до нього. Однак примітними є епізоди, в яких Олав обіцяє домовитися з Богом за ту чи іншу людину, тобто поговорити з Ним як з рівним (Saga Magnus konungs berfotts, 21). З одного боку, в цих епізодах може прослідковуватися специфічне сприйняття християнства ісландцями, адже королівські саги про норвезьких правителів були записані в Ісландії. З іншого ж боку - у свідомості людей все ще могли залишатися пережитки тих часів і вірувань, коли між людьми й богами існував негласний договір і грань між ними була доволі умовною.

Підтвердженням того, що ісландці довгий час зберігали континентальні традиції предків, може слугувати епізод із «Саги про Олава Трюґґвасона». Коли данський конунг Гаральд Ґормссон хотів захопити Ісландію та послав на розвідку одного зі своїх чаклунів, четверо ґоді, які очолювали кожну з чвертей, захистили Ісландію від ворога. Вони перетворилися на духів-захисників острову і прогнали чаклуна, не дозволивши йому вийти на берег і розвідати інформацію для Гаральда (Saga Olafs Tryggvasonar, 37).

У цьому епізоді ґоді виступають не лише як світські та релігійні лідери, вони також виконують сакральну функцію й наділяються магічними рисами, недоступними пересічним жителям. Ґоді підтримують зв'язок із богами, за це стаючи їх компаньйонами та провідниками їх сил у матеріальному світі смертних.

Підсумовуючи, слід звернути увагу, що тісний взаємозв'язок між міфологічними уявленнями та матеріальним світом спричинив появу взаємного відображення вірувань у повсякденні та навпаки. Світ богів став віддзеркаленням світу людей і функціонував за тими ж законами. Унікальний міфологічний світогляд набув рис тісного переплетення божественного і повсякдення, і зокрема, яскравим прикладом цього стала фігура конунга. Конунг постав прямим продовженням та виявленням надприродних сил серед смертних і навпаки набув представницьких рис матеріального світу серед богів. Покладені на вождя обов'язки сприяли формуванню специфічного ставлення до правителя як захисника та гаранта благополуччя, наділеного особливими силами і зв'язком з надприродним. Вождь мав підтримувати та гарантувати виконання своїх обов'язків, а також забезпечувати контакт з богами, і якщо він не справлявся з цими функціями, легітимно було усунути його від влади та принести в жертву. У той же час велич і могутність вождя гарантували йому особливий статус, яким він мав ділитися зі своїми людьми, що вважалося великою вдачею та честю.

Список джерел та літератури