Розвиток української фалеристики в еміграції

Таким чином, за часів еміграції українська нагородна система набула державних ознак та відповідного статусу, а деякі з нагород послугували прототипами сучасних українських військових відзнак, які знайшли своє відображення в сучасній фалеристиці Збройних Сил України.

Ключові слова: українська фалеристика в еміграції, прикладів спадковості української нагородної справи, нагородна справа.

Abstract. The liberation struggle of the Ukrainian people for independence led to the formation and development of such a social and humanitarian component as the encouragement of Ukrainian soldiers for heroic deeds. For this purpose, during the period of the Liberation Struggles of 1917 - 1921, certain steps were taken to develop our own honour system. This testified to the state's approach to honouring Ukrainian soldiers for heroic deeds; however, due to the military and political events that followed at the time, most of which were implemented in emigration. The purpose of the article is to study the issue of legal succession of Ukrainian honours in emigration, as well as to study the process of development, establishment and functioning of Ukrainian honours in emigration. The methodological basis is the principles of historicism, systematicity and scientificity. During the research, a historical-systemic approach and methods of macro-historical analysis were used. The scientific novelty consists in identifying and confirming examples of the heredity of the Ukrainian honour case, which was formed outside of Ukraine, in emigration, in the study of the tradition of honouring former soldiers of the Ukrainian Armed Forces with military honours for heroic deeds that were committed in the previous periods of the armed struggle, in adopting the experience of the Ukrainian honour case in emigration to the present day, introducing new sources into scientific circulation. Conclusion. Despite the lack of resources, in a certain political and economic isolation, in the conditions of emigration, the Ukrainian Government in exile managed to initiate the issue of honouring the merits of Ukrainian soldiers in the armed struggle and create a multifunctional honour system, which functioned at the state level and could initiate the creation of a full-fledged Ukrainian honour system, which was officially handed over to the first President of Ukraine, Leonid Kravchuk, in 1991.

Thus, during emigration, the Ukrainian honour system acquired state features and the corresponding status, and some of the honours served as prototypes of modern Ukrainian military honours, which were reflected in the modern phaleristics of the Armed Forces of Ukraine.

Keywords: Ukrainian Phaleristics in emigration, examples of the heredity of the Ukrainian honour case, honour case.

Постановка проблеми. В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України питання гідного вшанування та нагородження учасників російсько-української війни займає одне з ключових місць у державній політиці. Адже одним із важливих напрямів протидії російському вторгненню в соціально-гуманітарній сфері є активна діяльність політичного керівництва та громадських об'єднань щодо вшанування відповідними нагородами героїчних вчинків наших воїнів. А продовження славетних традицій наших пращурів - одне із покликань нащадків. Зазначене виявляється й у наслідуванні таких військових традицій, як відзначення військовими нагородами своїх захисників, навіть із плином часу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основною установою, у якій зберігаються матеріали, присвячені державним нагородам Української Народної Республіки, є Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). Ця архівна установа стала набувачем фондів колишнього Українського архіву, який до 1945 року зберігався у Празі. У зазначеному архіві знаходились документи урядових установ, організацій та військових частин Української Народної Республіки, Української Держави, емігрантських громад тощо, але у 1945 році радянська влада конфіскувала Український архів і більшість фондів передала до Центрального державного архіву Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни в Україні, правонаступником якої став ЦДАВО України.

Значну частину Українського архіву становили документи Військового міністерства Армії УНР, інших її державних установ і організацій та військових частин. Усі документи поєднані у понад 100 фондів. Окремого фонду, присвяченого фалеристичним пам'яткам УНР, не існує. Однак окремі документи, присвячені спробам виготовлення різноманітних нагород та безпосередньо процесу нагородження ними, зберігаються передусім у фондах Військового міністерства (фонд 1075, налічує 1322 справи) та Головного управління Генерального штабу (фонд 1078, налічує 463 справи).

На початку 1990-х рр. з частиною фондів працювали автори фундаментального тритомника “Нагороди України”, який був першою в Україні роботою щодо дослідження української фалеристики на всіх етапах становлення державності. Основну увагу авторів тоді привернули справи, у яких зберігаються матеріали щодо орденів, які розроблялися у 1919 - 1920 рр., а саме ордени “Республіка”, “Визволення” та ін.

Документи, які безпосередньо розкривають історію нагородної справи УНР в екзилі (1940 - 1970 рр.), зберігаються у фонді 5235 ЦДАВО України (Уряд Української Народної Республіки, 1921 - 1991, налічує 2198 справ). Цей фонд було створено вже у 2004-2005 рр. з матеріалів, які були передані представниками української діаспори з США та Канади. Лише тільки у 2005 році документи фонду 5235 почали видаватись дослідникам для вивчення.

Ініціатором збирання матеріалів Державного центру УНР в екзилі був син Василя Захаровича Філоновича - військового міністра УНР у 1973-1978 рр. Пізніше саме завдяки йому всі матеріали були передані в Україну. Значну частину фонду 5235 становить особистий архів В. Філоновича, який протягом 1970-х рр. цілеспрямовано збирав архівні матеріали своїх попередників, передусім - генерала Андрія Вовка. В особистому архіві В. Філоновича також збереглися накази Головного отамана, починаючи з 1945 р., листування з президентами УНР - А. Лівицьким, С. Витвицьким, М. Лівицьким, законодавчі документи УНРади тощо. Особливу цінність становить особистий архів автора державних нагород УНР Миколи Битинського - близького друга Василя Філоновича.

У ЦДАВО України зберігаються також матеріали щодо запровадження таких проєктів орденів, як Симона Петлюри та “Базар” і відзнак: Хрест Українського Козацтва, Воєнний Хрест, Хрест Відродження. Серед особистих паперів архіву Василя Філоновича вдалося відшукати повні списки осіб, нагороджених Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом та Хрестом Відродження вже в еміграції.

Разом із цим, діяльність уряду УНР в екзилі щодо запровадження нагород у 1970-1980 рр. знайшла відображення у документах, переданих у 2002 році до науково-допоміжного фонду Національного військово- історичного музею України останнім головою Спілки бувших українських вояків у Канаді Віктором Роєнком. Серед матеріалів, які були передані В. Роєнком, є проєкт та статут однієї з останніх нагород уряду УНР - медалі “За жертву крові в боях за волю України”, яка стала першою законодавчо унормованою нагородою для відзначення всіх колишніх військовослужбовців, які отримали поранення [1, С. 4].

Мета статті. На сучасному етапі захисту незалежності України відзначення військовослужбовців нагородами за здійснення героїчних вчинків набуває актуальності, що зумовлює продовження роботи із дослідження питань фалеристичних традицій минулих поколінь та їх вплив на вдосконалення нагородної системи у Збройних Силах України.

У таких умовах автором визначено мету, яка полягає в дослідженні ознак правонаступництва військових традицій та фалеристичної спадщини, що були започатковані в еміграції, встановлення фактів виготовлення та відзначення відповідними нагородами колишніх українських воїнів військових частин і з'єднань та інших національних збройних формувань, які були сформовані в еміграції.

Виклад основного матеріалу. Учасники подій Визвольних змагань (1917 - 1921) після інтернування, усвідомлюючи невідворотність покарання зі сторони більшовицького уряду, вирішили не повертатися в Україну і залишитися в еміграції. Ті з них, хто залишився в Україні, були репресовані, розстріляні або заслані до концтаборів. Проте боротьба за вільну і соборну Україну продовжувалась і за кордоном. Одним із чинників мотивації колишніх військових української армії було визнання їх заслуг у попередні роки збройної боротьби, в якій вони брали безпосередню участь.

Опинившись в еміграції, колишні воїни військових частин та з'єднань, зокрема Карпатської Січі, Української Повстанської Армії, ветерани Української Галицької Армії та інших національних збройних формувань об'єдналися у ветеранські організації та почали просувати різноманітні ініціативи щодо заснування пам'ятних нагород задля увіковічення для нащадків пам'яті про славні подвиги українського війська.

Так, на відзначення 30-ої річниці українського козацтва 20 жовтня 1947 року українським урядом в екзилі в особі Президента Української Народної Республіки Андрія Левицького був затверджений статут Хреста Українського Козацтва. За своєю ідеєю Хрест Українського Козацтва мав загальнодержавний характер і призначався для всіх учасників визвольної боротьбі - ветеранів військових українських формувань, що брали безпосередню участь у бойових діях на всіх етапах державотворення [2].

Хрест передбачався для нагородження як військових (з мечами), безпосередніх учасників бойових дій, так і для цивільних осіб (без мечей), які виявляли громадську активність у національних справах.

Він являв собою козацький хрест з широкими променями, накладений на два схрещених під прямим кутом слов'янських меча та виготовлений із голубої емалі, оздоблення по периметру золотою окантовкою. На аверсі, у центрі розташоване коло із золотим обідком, залитим емаллю малинового кольору, із розміщенням усередині Малого гербу УНР із золотистого металу. Стрічка Хреста малинового кольору із жовто-блакитними смужками, які проходять вертикально вздовж всієї стрічки. Цікавою особливістю Хреста є позначення на ньому срібної та золотої лаврових гілок: золота лаврова гілка - за участь у бойових діях; срібна лаврова гілка - за політичні ув'язнення чи заслання. Крім того, для відзначення за поранення в бою передбачалася п'ятипроменева зірка. Кількість зірок відповідала кількості отриманих поранень у бою [3].

Подання для нагородження Хрестом Українського Козацтва здійснювали українські військові та інші ветеранські організації'/об'єднання до місцевих нагородних рад, створених по всьому світі, де перебували колишні українські воїни. Зі свого боку, нагородні ради перевіряли відповідність наданих документів на предмет достовірності перебування претендента у відповідних бойових з'єднаннях/частинах, участі його у бойових діях, отримання/неотримання ним поранення тощо. Після з'ясування всіх обставин нагородні ради передавали свої пропозиції щодо нагородження до Головної нагородної ради, яка ухвалювала рішення про нагородження.

Попри проведену роботу виготовити та відповідно нагородити Хрестом Українського Козацтва всіх ветеранів-учасників визвольної боротьби вдалося тільки приблизно через 20 років, а саме в 1966 році.

Наступною нагородою, запровадженою урядом Української Народної Республіки в екзилі, став Воєнний Хрест Української Народної Республіки - 40-річчя відродження українських збройних сил.

01.09.1953 року у ході засідання Генеральної управи Союзу бувших українських вояків (СБУВ) у Німеччині ініціативу щодо запровадження відповідної нагороди було одноголосно підтримано. Для розроблення відзнаки сформовали спеціальну комісію, до складу якої ввійшов Михайло Битинський, автор “Пропам'ятної Відзнаки Армії УНР”.

Керівництво Генеральної управи СБУВ сподівалося, що виготовити відзнаку вдасться у 1953 році, аби присвятити її 35-й річниці відродження українських збройних сил [3].

У процесі постійних дебатів навколо проєкту нагороди під час її запровадження та безпосередньо виготовлення було прийнято рішення надати Воєнному Хресту загальнодержавного значення та піднести його статус як нагороди, призначеної для всіх учасників визвольної боротьби за незалежність України [4].

Ймовірно через це справа запровадження та виготовлення Воєнного Хреста затягнулась на декілька років. Виготовити та відповідно нагородити Воєнним Хрестом ветеранів української армії вдалося тільки в 1966 році [5].

Хрест являв собою білий рівнораменний хрест, накладений на чотирикінцеву золоту зірку. Між раменами хреста розташовувались перехрещені “античні” мечі. Усередині, на круглому блакитному полі, розміщувався золотий тризуб. На зворотному гладенькому золотистому боці викарбовувались дати “1917 - 1957” та порядковий номер. Стрічка Воєнного Хреста малинового кольору, з обох боків облямована вужчими темно-зеленими смужками. Ось як описував нагороду її автор, Микола Битинський: “Простий білий хрест символізує пряму (простораменність) чисту (білий колір) жертвенну самопосвяту (хрест) відроджених Українських Збройних Сил за світлу (зірка) ідею Державності України (тризуб) у героїчній боротьбі (схрещені мечі)” [6, С.11-12].

Цікаво, що для того, щоб Воєнний Хрест змогли отримати воїни- ветерани, які воювали у складі інших українських формувань: німецької, радянської, канадської, американської та інших армій, на відзначення їх заслуг перед українською державою 22 березня 1967 року на сесії Української Народної Ради було схвалено постанову про внесення змін до закону про Воєнний Хрест. [7, С.30].

На подібне відзначення 60 річчя українських збройних сил група ветеранів виступила з ініціативою про заснування аналогічного Воєнного Хреста, а оскільки після заснування останньої нагороди, Воєнного Хреста, минуло вже більше 20 років, то ця ініціатива членами Української Народної Ради була підтримана одноголосно.

Для розгляду проєкту статуту, опису та назви нагороди 22 грудня 1976 року було створено комісію на чолі з заступником керівника ресорту військових справ полковником Костянтином Мандзенком. До складу комісії увійшли представники різних військових організацій: Армії УНР, Української Національної Армії, Карпатської Січі та інших військових формувань. Автором проєкту нагороди вважається художник-графік Степан Рихтицький, представник третьої хвилі еміграції, колишній вояк 1-ої Української дивізії Української Національної Армії. [7, С. 30; 8, С. 37-38].

Після тривалих дебатів та жвавих дискусій С.Рихтицький представив проєкт нагороди “Пропам'ятний хрест 60-ліття Відродження Українських збройних сил” (скорочено - “Хрест Відродження”), який 22 січня 1977 року Комісія своїм рішенням погодила та затвердила остаточну назву нагороди, виправлений статут та опис відзнаки.

Закон про запровадження Хреста Відродження 22 травня 1977 року було затверджено президентом УНР Миколою Лівицьким [9, С. 410].

Зовнішній вигляд та символіка Хреста Відродження здебільшого повторювали Воєнний Хрест - виготовлений із білої емалі із золотою окантовкою, із двома золотими перехрещеними слов'янськими мечами, у центрі - блакитне коло із золотим тризубом. На зворотному боці із кольору металу викарбовано дату “1917 - 1977” та порядковий номер. Хрест мав носитись на стрічці із трьома смугами: темно-зелена між двома малиновими [10].

Заснуваннями Воєнного Хреста та Хреста Відродження Уряд Української Народної Ради в екзилі переслідував дуже важливу мету - консолідацію всіх ветеранів національно-визвольної боротьби навколо однієї організації - Державного центру Української Народної Ради. Запроваджувалася єдина українська еміграція замість численних ветеранських організацій. Таким чином, протягом багатьох років здійснювалося об'єднання українського воєнного руху, який залучав нових прибічників ветеранських організацій, чим забезпечувалися згуртованість та єдність української еміграції за кордоном.

Наступною нагородою, яка була унормована відповідним законом українського уряду в екзилі, стала медаль “За жертву крови в боях за волю України”, медаль за поранення, яка передбачалася для відзначення воїнів Українського Війська, які отримали поранення чи контузію у боротьбі за незалежність України під час минулих війн та збройних конфліктів [1, С. 1].

Медаль діаметром 37 мм виготовлялась із жовтого металу. На аверсі викарбовувався тризуб із перехрещеними під ним мечами та напис: “За жертву крови в боях за волю України”. Тризуб був пофарбований у золотий колір. На звороті медалі викарбовувалось число нагороди. На стрічку медалі передбачалося кріплення зірочок, кількість яких відповідала б кількості отриманих поранень [1, С.4].

Медаль “За жертву крови в боях за волю України”, а також статут із відповідним описом медалі було затверджено законом президента Української Народної Ради в екзилі М. Лівицьким 17 травня 1980 року. Фактично, статут повторював аналогічний документ Воєнного Хреста, розроблений ще М.Битинським.

Останньою офіційною нагородою Української Народної Ради став Хрест 40-річчя Української Національної Армії [11].

Українська Національна Армія - військове об'єднання, створене навесні 1945 р. з українських військових формувань, які воювали на боці Німеччини. Зокрема, до складу цієї армії було включено колишню 14-ту дивізію військ СС “Галичина”. Командувачем армії 18 березня 1945 року став генерал-хорунжий Армії УНР Павло Шандрук. На чолі з Шандруком частини армії успішно пробились на західний фронт та були інтерновані в Італії та Західній Австрії військами союзників. У складі Української Національної Армії служило чимало ветеранів Армії УНР.

Хрест УНА був встановлений постановою президії Української Народної Ради від 18 червня 1985 року і наказом президента УНР в екзилі та являв собою рівнобічний золотистий хрест. У центрі замість державного герба УНР була зображена стилізована кокарда УНА - тризуб в овалі з візерунком по боках. На кожному із променів хреста розміщувались літери “У”, “Н” та “А”, а внизу - дата “1945”. Колір променів різний: білий, зелений, синій та червоний, овальна середина - темно-синя. Нагорода мала носитись на зелено-біло-зеленій стрічці. Хрест мав розміри 30x30 мм, стрічка була шириною 35 мм. До Хреста додавалась мініатюра 15x15 мм зі стрічкою такої ж ширини [12, С.13].

Висновки. Таким чином, нагородна справа уряду Української Народної Республіки в екзилі підтверджує правонаступництво військових традицій у відзначенні нагородами воїнів української армії за героїчні вчинки, навіть здійснені ними в ході збройних конфліктів минулих років. Разом із цим, характерною особливістю нагородної справи уряду Української Народної Республіки в екзилі було те, що більшість із запроваджених проєктів нагород були реалізовані (виготовлені) попри обмежене фінансування. Це такі нагороди, як Хрест Українського Козацтва, Воєнний Хрест, Хрест Відродження, Медаль за поранення в боях за волю України та Хрест 40-річчя Української Національної Армії.

На відміну від наступних періодів виготовлення нагород не відбувалось не через брак коштів або не через неподання документів відповідними орденськими радами, а через відсутність безпосередньо тих, кому їх можна було б вручити. Більшість ветеранів та безпосередніх учасників буремних подій минулого, на жаль, не доживали свого віку.