Проблема християнізації та кирило-мефодіївського походження християнства на теренах Волині і Прикарпаття в сучасній українській історіографії

Размещено на http://allbest.ru

Проблема християнізації та кирило-мефодіївського походження християнства на теренах Волині і Прикарпаття в сучасній українській історіографії

Томенчук Богдан Петрович кандидат історичних наук, доцент,

завідувач кафедри етнології і археології Факультету історії, політології і міжнародних відносин, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Жерноклеєв Олег Станіславович доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри всесвітньої історії Факультету історії, політології і міжнародних відносин, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Анотація. Проблематика одержавлення, феодалізації і християнізації населення ранньосередньовічного русько-польського етнічного і міжрелігійного прикордоння, в тому числі теренів історичного Прикарпатського й Волинського регіонів кінця ІХ-ХІ ст., що згодом ввійшли до складу володінь династії Рюриковичів і Київської церковної митрополії, залишається однією з найбільш дискусійних і найменш досліджених в сучасній історичній науці.

Можливість початкового входження згаданих теренів до складу Великоморавської держави в останній чверті ІХ ст., а упродовж першої половини - середини Х ст. - до володінь чеської династії Пржемислідів, гіпотетичне проникнення сюди певних політичних і релігійних впливів

Першого Болгарського царства, з одного боку, дозволяють науковцям «проводити» відповідно великоморавський, богемський чи болгарський вектори християнізаційних впливів, зокрема в їх кирило-мефодіївському вираженні, на окреслений регіон. З іншого боку, дискусійність і недоведеність вищенаведених концепцій призводять до формулювання дослідниками часто конроверсійних висновків щодо проблеми кирило-мефодіївського походження християнства на західній периферії Русі.

Останній факт актуалізує потребу здійснення історіографічної ревізії наукового доробку сучасних українських дослідників з означеної проблематики. Тож у статті проаналізовано наукові студії сучасних українських істориків та археологів, на маргінесі яких за період незалежності України, починаючи з 1991 р., найбільш виразно прослідковуються спроби дослідити проблему християнізації та, зокрема, поширення кирило-мефодіївської церковної традиції на теренах історичного Волинського регіону та Східних Карпат упродовж ІХ-ХІ ст. Розглянуто значний масив як фундаментальних праць, так і результатів археологічних досліджень з цієї проблематики, піддано критиці основні висновки та концептуальні положення їх авторів стосовно історії одержавлення і воцерковлення волинських і прикарпатських спільнот ІХ-ХІ ст., а також рецепції останніми великоморавської кирило-мефодіївської церковної традиції.

Автори доходять висновку, що означена проблематика за роки незалежності України не стала магістральною темою і, тим більше, предметом спеціалізованих досліджень, а відтак продовжує розвиватися непослідовно в контексті широких тем і напрямків.

Ключові слова: сучасна українська історіографія, християнізація, кирило-мефодіївська церковна традиція, поховання, Церква, Карпатський регіон, Волинь.

Tomenchuk Bohdan Petrovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Ethnology and Archeology of the Faculty of History, Political Science and International Relations, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

Zhernokleiev Oleh Stanislavovych Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of World History of the Faculty of History, Political Science and International Relations, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk,

THE PROBLEM OF CHRISTIANIZATION AND THE CYRILL- METHODIAN ORIGIN OF CHRISTIANITY IN THE TERRITORIES OF VOLHYNIAN AND PRECARPATHIAN REGIONS IN MODERN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY

Abstract. The issue of etatization, feudalization, and Christianization of population of the early medieval Rus'an-Polish ethnic and interreligious borderlands, including the territories of the historical Carpathian and Volhynian regions during the late 9th-11th centuries, which later became a part of the possessions of the Rurik dynasty and the Kyiv Church Metropolis, remains one of the most controversial and the least researched problem in modem historical science. The possibility of the initial entry of the mentioned territories into the composition of the Great Moravian state in the last quarter of the 9th century, and during the first half of the middle of the 10th century - to the possessions of the Czech Premyslid dynasty, the hypothetical spreading of certain political and religious influences of the First Bulgarian Kingdom here, on the one hand, allow scientists to «conduct» respectively the Great Moravian, Bohemian or Bulgarian vectors of Christianizing influences, particularly in their Cyrillic-Methodian expression, to the defined region. On the other hand, the debatability and unprovenness of the above-mentioned concepts often lead researchers to the formulation of controversial conclusions regarding the problem of the Cyrillic-Methodian origin of Christianity in the western periphery of Rus'.

The last fact actualizes the need for a historiographical revision of the works by modern Ukrainian researchers on the given issue. Therefore the actual article deals with the analysis of scientific studies of modern Ukrainian historians and archaeologists, on the margins of which, during the period of independence of Ukraine since 1991, the attempts to investigate the problem of Christianization and, particularly, the spreading of Cyrill-Methodian church tradition on the territory of the historical Volhyn region and the Eastern Carpathians, during the 9th-11th centuries, are most clearly observed. A significant array of fundamental works along with the results of archaeological research on this issue is reviewed, the main authors' conclusions and conceptual positions regarding the history of acquisition and churchization of the Volhynian and Carpathian communities of the 9^th-11th centuries, as well as the reception of the Great Moravian Cyrill-Methodian ecclesiastical tradition by the latter ones, are subjected to criticism. The author summarizes that during the years of Ukraine's independence, the outlined actual issue did not become a major topic and, even more so, the subject of specialized research, and therefore it continues to develop inconsistently in the context of broad topics and scientific directions.

Keywords: modern Ukrainian historiography, Cyrill-Methodian church tradition, grave, Church, Carpathian region, Volhyn.

християнізація кирило мефодіївська традиція волинь прикарпатський середньовічча

Постановка проблеми. Із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. розпочався якісно новий етап розвитку вітчизняної медієвістики та археологічних студій. Відтак відродився інтерес до історії запровадження християнства і становлення християнської культури на руських землях Х-ХІ ст. Важливе місце в цьому процесі, без сумніву, займає питання поширення кирило-мефодіївської церковної традиції і літературної спадщини у володіннях перших Рюриковичів і, особливо, на теренах історичного Прикарпаття й Волині, що пізніше інтегрувалися до їхнього владного «домену».

Окреслене питання в модерному українському історіографічному дискурсі перебуває радше в зародковому стані. Отже, актуальність цієї статті зумовлена необхідністю перегляду наукового доробку сучасних українських медієвістів, на маргінесі студій яких перебуває проблематика християнізації та проникнення кирило-мефодіївської традиції до культурного простору ранньосередньовічного Прикарпаття й Волині.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема християнізації історичного Прикарпатського і Волинського регіонів, тим паче, в контексті розгляду питання про поширення наприкінці ІХ-ХІ ст. кирило-мефодіївської церковної традиції на русько-польському етнічному і конфесійному фронтирі й на західній периферії Русі репрезентована дослідженнями українських істориків ХІХ-ХХ ст. доволі скромно. Серед галицьких істориків другої половини ХІХ ст. окремі невеликі нариси означеній проблематиці присвятив хіба що Антін Петрушевич (1821-1913) [28; 29]. В українському діаспорному історіографічному дискурсі першої половини ХХ ст. можна виокремити спеціалізовані праці: «Історія Церкви на Україні» Степана Томашівського (1875-1940) [34; 35], «Кирило-Мефодіївське християнство в Русі-Україні» Ісидора Нагаєвського (1909-1989) [24], «Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української Церкви» Григора Лужницького [17], «Історія християнства на Руси-Україні» Миколи Чубатого [42]. У перелічених монографіях містяться окремі значні фрагменти та розділи, де виразно репрезентований кирило-мефодіївський вимір воцерковлення населення середньовічної Русі.

Мета статті - історіографічний аналіз сучасних вітчизняних наукових праць, археологічних досліджень, окремих дослідницьких висновків і поглядів на комплекс дискусійних питань, пов'язаних з проблемою християнізації та поширення кирило-мефодіївської традиції на терени історичного Прикарпатського регіону і Волині в період раннього Середньовіччя.

Виклад основного матеріалу. Як правило, на сучасному етапі дослідники опосередковано торкаються питання присутності християнських місій на теренах карпатських хорватів періоду раннього Середньовіччя. Більшість публікацій та монографічних видань з цієї теми за період незалежності України висвітлює, здебільшого, загальний процес поширення християнства на Русі, відтак дослідження християнізації карпатських хорватів українськими вченими здійснюється повільно в контексті загальних тем. Початковий етап поширення християнства серед східних слов'ян вивчав український візантиніст, професор Гарвардського університету, Ігор Шевченко (1922-2009). У своїй фундаментальній праці під назвою «Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку 18 ст.» дослідник опосередковано торкається проблеми християнізації населення Карпатського регіону в контексті місіонерської активності Ромейської імперії на Балканах та в країнах «Молодшої Європи» [43, С. 21-22, 34.]. Серед найбільш пріоритетних напрямків візантійських місій до балканських слов'ян, печенігів, хозарів і Русі І. Шевченко акцентує також на місії до мадярів [43, С. 36]. На переконання вченого, втрата для ромейських місіонерів цих земель компенсувалася здобутками на території, заселеній великою мірою східними слов'янами [43, С. 22, 36]. Відтак, автор відводить вирішальну роль, власне, ромейському місіонерству в процесі християнізації окреслених територій та висуває концепцію тяглості церковної та культурної візантинізації більшості слов'янських спільнот аж до XVIII ст. [43, С. 22-23, 28-29].

Однак праця не репрезентує вичерпних досліджень євангелізації слов'янського населення Карпатського регіону до Володимирового хрещення 988 р. Та незважаючи на це, за останні роки спостерігається поступовий перехід від вивчення тематики християнізації карпатських хорватів у контексті становлення християнства на території України до спеціальних досліджень українськими істориками християнізаційних процесів у Прикарпатті та Карпатському регіоні.

На пізньому етапі розвитку української радянської медієвістики, а також в умовах розвитку сучасної української історичної науки кирило-мефодіївські впливи великоморавського походження в межах історичної Західної Волині й Прикарпатського регіону ІХ-ХІ ст. у контексті археологічних досліджень південноруських поховальних пам'яток простежив Олександр Моця (*1950), член-кореспондент НАН України, професор Києво-Могилянської академії [20, С. 99-106; 22, С. 89-92; 23, S. 48-49]. Дослідник констатував відображення великоморавських традицій у поховальному обряді на окреслених теренах, зокрема, у підкурганних похованнях Підгірцівського (Плісненського) могильника Х-ХІ ст. [20, С. 101, 106; 21, С. 356-358; 22, С. 91; 23, S. 48-49]. Загалом визнаючи концепцію поширення слов'янської церковної організації в історичній Малопольщі кінця Х ст., О. Моця припустив, що в ранній фазі до Прикарпаття проникало саме «православне» [слов'яно-ромейське - Авт.] християнство, що на початку ХІ ст. остаточно витіснило з регіону латинський обряд [20, С. 106; 22, С. 91].

Науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, професор Львівського національного університету імені Івана Франка (далі ЛНУ ім. І. Франка) Ярослав Дашкевич (1926-2010) виводив початки християнства на історичних прикарпатських теренах з контактів місцевого карпато-хорватського населення з кирило-мефодіївським слов'янським обрядом ІХ-Х ст. «з його формально візантійськими джерелами», локалізуючи Червенські гради та Перемишльську землю у сфері політичних і церковних, а відтак і місіонерських впливів Великоморавської держави з її кирило-мефодіївською еклезіальною традицією [10, С. 163-165]. Історик не виключав, що єпископства-суфрагани Великоморавської архієпископії знаходилися у Кракові, Перемишлі й Червені [10, С. 164]. У такий спосіб Я. Дашкевич трактував історичну Галичину і Волинь контактною зоною західної і східної «християнських систем» [10, С. 166].

Проблематика поширення великоморавських кирило-мефодіївських та богемських латинських християнізаційних впливів ІХ-Х ст. на терени карпатських хорватів частково порушена в працях старшого наукового співробітника відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, професора ЛНУ ім. І. Франка Леонтія Войтовича (1951-2023) [6, С. 20-21, 35; 7, С. 16-46; 8, С. 141; 9, С. 123]. На основі аналізу Празького привілею 1086 р історик доводить, що кордони Празького єпископства у другій половині Х ст. сягали земель карпатських хорватів, а, отже, відображали стан речей, який існував ще в часи Великоморавської держави кінця ІХ ст., або держави Пржемислідів другої половини Х ст. [6, С. 20-21; 7, С. 26-29; 9, С. 113]. Історик переконаний, що Празька дієцезія не мала потреби фальсифікувати східні кордони свого єпископства, які з ХІ ст. підпорядковувались київському князю, а в церковному відношенні - константинопольському патріарху, тому відображала реалії часів Моймировичів ІХ ст. чи Пржемислідів другої половини Х ст. [6, С. 20-21; 9, С. 113]. В кінцевому підсумку вчений визнав, що в ІХ ст. карпато-хорватське населення почало приймати християнство саме під впливом Великої Моравії та Болгарії [6, С. 35; 7, С. 40; 9, С. 123]. Не наводячи переконливих аргументів, Л. Войтович також припустив, що просвітителі Кирило й Мефодій поширювали християнство на тогочасних закарпатських теренах [8, С. 141; 9, С. 123].

Незважаючи на всю оригінальність і цікавість вищенаведених авторських висновків, О. Моця, Я. Дашкевич і Л. Войтович конструювали їх, радше, продовжуючи попередні історіографічні традиції про кирило- мефодіївські та великоморавські початки християнізації населення історичного Прикарпаття та Волині. Відсутність писемних і, особливо, археологічних підтверджень - виявлених християнських поховань, сакральної архітектури та предметів культу великоморавського чи давньобогемського типу й походження на прикарпатських і волинських теренах ІХ-Х ст. [11, С. 19; 15, С. 42; 18, С. 384-385; 19, С. 223; 26, С. 353; 30, С. 124; 48, S. 31; 52, S. 48; 44, S. 191-193; 47, S. 47-49; 48, S. 30-32; 51, S. 149-152; 54, S. 52-61, 126-129, 285-295; 55, S. 142; 56, S. 394] не дозволяє на сьогоднішній день із певністю «скеровувати» саме кирило-мефодіївський вектор початкового проникнення сюди християнства [3, С. 77; 4, С. 610-614; 5, С. 46, 60-63; 45, P. 206; 46, S. 70]. Крім того, тогочасне існування у Перемишлі ранньосередньовічного єпископства слов'янського обряду сьогодні визнане недоведеним [53, S. 24]. Відтак, абсолютно не применшуючи історіографічної цінності положень згаданих дослідників з означеної проблематики, необхідно підкреслити їх гіпотетичний характер.

Тим не менш, останнім часом в українському історіографічному дискурсі з'являються більш помірковані висновки стосовно поширення кирило-мефодіївської церковної і місіонерської традиції на західній периферії майбутньої Русі та кирило-мефодіївських витоків галицької і волинської церковної організації. Так, в аналогічний спосіб професор Національного університету «Львівська політехніка», Юрій Диба (*1964) відносив терени сучасного українського Закарпаття, Прикарпаття і Волині (до Бугу і Стиру) до політичних, релігійних, місіонерських та євангелізаційних впливів Великої Моравії, а з початку Х ст. - Богемії, однак цілком слушно констатував цілковиту відсутність пам'яток сакральної архітекткри ІХ - першої половини Х ст. [11, С. 19; 12, С. 308-312; 13, 98-102; 14, С. 43-44]. Історик схильний дотримуватися концепції про заснування давньоруської церковної ієрархії візантійського обряду на Прикарпатті ХІ ст. на основі місцевих християнських «спільнот-протопарафій», заснованих ще великоморавськими, богемськими проповідниками чи навіть місіонерами з держави П'ястів та Угорського королівства, а також про поширення на окреслених землях латинської церковної традиції [12, С. 310-311].

Останнє припущення загалом підтримав професор Українського католицького університету (Львів), Ігор Скочиляс (1967-2020) [15, С. 41-42, 156; 30, С. 131; 31, С. 13-18, 23], який загалом вважав імовірними певні великоморавські кирило-мефодіївські релігійні імпульси (однак без чіткої церковної організації та структури місіонерських осередків на теренах «по Буг і Стир» аж до східних меж Перемишльської землі), що, ймовірно, у другій половині Х ст. входили до складу Празької дієцезії. Після приєднання Перемишльської землі й Побужжя до держави Володимира Святославича у 981 р. великоморавські та давньочеські церковно-релігійні впливи змаргіналізувалися [15, С. 41-42, 156; 30, С. 122-126, 131-132; 31, С. 13-18]. Втім, на відміну від більшості українських істориків, дослідник піддає сумніву масове навернення місцевого слов'янського населення «до кирило- методіївського» чи латинського обряду [31, С. 13, 22, 24]. Так само малозначущим історик визнає контроль Великоморавської та Богемської держав у ІХ-Х ст. над слов'янським населенням регіону, що й перешкоджало створенню цими релігійними центрами розгалуженої мережі місійних осередків і досягненню помітних успіхів у християнізації місцевого населення [31, С. 22]. Врешті поширення церковної юрисдикції Київської митрополії на терени Галичини наприкінці Х ст., на думку І. Скочиляса, ознаменувало ототожнення місцевого населення вже зі «слов'янсько-візантійським обрядом» [15, С. 29-30, 89, 156].

Отже, концептуальні підходи Ю. Диби та І. Скочиляса, на наш погляд, слід вважати такими, що на сучасному етапі містять раціональне ядро у вирішенні проблеми початків християнізації та воцерковлення населення історичного Прикарпатського, Волинського регіонів і пізнішого русько- польського етноконфесійного фронтиру.

За весь період багаторічних, комплексних археологічних досліджень сакрального будівництва та поховальних пам'яток Галицької землі [36; 37; 38; 39; 40; 41] доцент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Богдан Томенчук (*1950), відзначив особливий вплив ромейського та латинського духівництва на своєрідність процесу одержавлення, феодалізацї та воцерковлення місцевого карпато-хорватського, а згодом галицького населення наприкінці ІХ-ХІІІ ст. [39, С. 28]. Так, у монографії «Олешківська ротонда. Археологія дерев'яних храмів Галицької землі ХП--ХШст,» [40] автор наголосив, що до запровадження християнства Володимиром 988 р. у володіннях Рюриковичів християнізація в регіоні проводилася важко, оскільки вона супроводжувалася одержавленням цих земель київськими князями, що означало їх феодалізацію і залежність від Києва. Тому на західних окраїнах Русі християнізація населення відбулася пізніше і остаточно сформувалася як релігія лише наприкінці ХІ - на початку ХІІ ст., коли тут уже існували місцеві князівства [40, С. 62]. Відтак, історик сформулював концепцію «нехрещеної» долітописної «Хорватської держави» [41, С. 69; 37, С. 24], головно, аж до ХІІ ст. [38, С. 504; 36, С. 35; 39, С. 83, 108; 40, С. 15-16, 36-37, 62; 41; С. 69; 37, С. 24].

Факт пізньої християнізації населення українського Прикарпаття і Карпат вчений доводить на прикладі результатів власних археологічних досліджень Олешківського городища, та Олешківської ротонди в 19811984 рр. Автор археологічних розкопок стверджує, що Олешківське городище, за характером своєї забудови, разом із ротондою та кладовищем утворювали єдиний церковно-монастирський комплекс ХІІ-ХІІІ ст. [40, С. 15-16, 37]. Доказом цього стали археологічні обстеження поховань під підлогою Олешківської ротонди та місцевого прицерковного кладовища, які показали, що всі вони здійснені за єдиним християнським обрядом захоронення і відносяться до одного часу ХІІ - першої половини ХІІІ ст. [40, С. 36-37, 39; 39, С. 107].

В наступній своїй монографії «Археологія некрополів Іалича і галицької землі, Одержавлення, Християнізація» [39] Б. Томенчук через комплексний підхід та археологічні дослідження поховальних пам'яток Прикарпаття прослідкував окремі процеси феодалізації та християнізації регіону в період ІХ-ХІІІ ст. У цілому, археолог відзначив дохристиянський, язичницький характер долітописного Галича (кінень ІХ-ХІ ст.) з наявними тут лише поодинокими курганними могильниками [39, С. 14, 21], чим вкотре довів свою концепцію «Великої нехрещеної Хорватії», датуючи основну масу християнських поховань у регіоні ХІІ-ХІІІ ст. [39, С. 14, 74, 83]. При цьому велика кількість (понад 200) підплитових поховань (ХІІ ст.), на думку дослідника, свідчить про їх «хорватську» приналежність [39, С. 110].

Археолог розробив власну періодизацію історії поширення християнства на окресленій території, за якою:

1. Друга половина IX ст. - початок X ст. - можливе короткочасне входження хорватських земель до складу Великої Моравії і початок християнських (ромейсько-латинських) впливів на місцеве населення, пов⁵язаних з кирило-мефодіївською місією [38, С. 504, 612, 615; 39, С. 28; 41, С. 68].

2. Початок X ст. - 988 р. - входження західнохорватських земель (м. Перемишль) та західних земель волинян («Червенських градів») до складу держави Пржемислідів (унаслідок зруйнування мадярами Великої Моравії) і поширення в західнохорватських землях впливу римської християнізації, яка проводилась на теренах П'ястів князем Мєшком І до повернення західнохорватських земель Володимиром до його володінь 981 р. і подальша їх візантинізація (з 988 р.) [39, С. 28];

3. Середина - кінець X ст. - виникнення Хорватського князівства на Прикарпатті та його протистояння латинським церковним впливам сусідніх держав власною «національною» язичницькою релігією, існування язичницького поховального обряду і відповідних культових святилищ [16, С. 29];

4. Кінець X - XI ст. - остаточне включення князівства карпатських хорватів до складу володінь Рюриковичів (992-993 рр.), об'єднання західноруських (хорватських і волинських) земель із центром у Володимирі й початок християнізації цих земель, подальше існування традиційного слов'янського тілопального обряду, поява перших тілопокладень під впливом християнізації, що проводилась київсько-волинською князівською адміністрацією [39, С. 29-30];

5. Кінець XI ст. - 1141 р. - поступове відновлення державності на хорватських землях через заснування князями Ростиславичами князівських центрів у Перемишлі, Звенигороді, Теребовлі, Галичі, об'єднання цих земель в єдине Галицьке князівство, початок літописного періоду історії давнього Галича (з 1141 р.) і початок нового етапу християнізації місцевого населення новою князівською владою [39, С. 30].

У кінцевому результаті Б. Томенчук доходить висновку, що процес християнізації на землях карпатських хорватів розпочався при Ростиславичах у кінці ХІ - середині ХІІ ст., внаслідок одержавлення цих земель, але особливо широкого розповсюдження він набуває лише за правління Володимирка Володаревича та Ярослава Осмомисла, з середини ХІІ ст., із утворенням столичних міст і централізованого Галицького князівства [39, С. 83, 108; 41, С. 69]. Власну схему періодизації поширення християнства в Карпатському регіоні дослідник доповнив і деталізував у своїй невеликій статті «Християнізація Галицької землі й ранні державотворчі процеси в Карпатському регіоні» [41].

Окрім великоморавського релігійного вектора, Б. Томенчук відстоює християнський вплив Першого Болгарського царства на цих територіях упродовж всього ІХ ст. [37, С. 23-24, 210-214; 38, С. 504, 612, 615; 41, С. 68], «скеровуючи» християнізацію з Болгарії на терени прикарпатських хорватів та подністровських тиверців (населення східного Карпатського регіону), а з держави Моймировичів - у володіння лендзян і верхньодністровських західних хорватів (населення західного Карпатського регіону) [37, С. 23-24, 210-214; 41, С. 68].

Останньою узагальнюючою роботою авторської серії археологічного матеріалу і комплексного аналізу писемних джерел, яка безпосередньо торкається проблеми християнізаційних процесів у Карпатському регіоні ІХ - ХІІІ ст., є монографія «Галич і Мала Галицька земля ХІІ - XIII ст. Історична топографія городищ» [37], опублікована автором у кінці 2016 р. У ній, зокрема, вплив Болгарії на християнізаційний процес у східному Карпатському регіоні другої половини ІХ ст. Б. Томенчук доводить існуванням тут культу святого Івана Хрестителя і пророка Іллі, свідченням чого був монастир Св. Івана Хрестителя в регіоні, що виник унаслідок релігійної реформи й активізації монастирського будівництва в Болгарському царстві [37, С. 213]. Далі, деталізуючи етап остаточного підпорядкування великохорватських земель Київською державою (кін. Х - ХІ ст.), відсутність християнізації місцевого населення вчений пояснює необхідністю її проведення жорсткими методами, які могли призвести до повстання, що було невигідно в той час ще незміцнілій тут київській владі [37, С. 26].

Загалом короткочасні великоморавські та кирило-мефодіївські впливи на процес одержавлення та воцерковлення населення згаданого регіону дослідник визнавав до певної міри можливими у власній концепції та загальній періодизації інституалізації Церкви в Карпатському регіоні та Галицькій землі зокрема.

Комплексно, в контексті широкої місіонерської діяльності Латинської Церкви, проповідників з Ромейської імперії та Першого Болгарського царства у «Молодшій Європі» ІХ-ХІ ст. християнізаційні процеси в Карпатському регіоні продовжує вивчати професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Богдан Боднарюк (*1964). Так, у статті «Проблема християнізації Карпатської Русі в контексті місіонерської практики Візантії, Римської курії та Першого Болгарського царства (кінець IX - початок XI cm.)» [2] автор доводить, що наприкінці ІХ ст., з часу припинення місіонерсько-проповідницької діяльності Кирила і Мефодія, новий етап навернення у християнство східнослов⁵янських племен Карпатського регіону розпочали, головно, Велика Моравія і Перше Болгарське царство, які склали конкуренцію німецьким латинським місіям, ченцям- бенедиктинцям та ірландським місіонерам, а відтак на теренах Східних Карпат у той час вже існувала в напівархаїчному стані певна церковна структура з нечисленним духівництвом [2, С. 42-49].

Історик також підкреслив, що, на відміну від Києва та земель Рюриковичів, які перебували під впливом Імперії ромеїв, Карпатський регіон переважно залишався у сфері церковно-релігійного «окормлення» Першого Болгарського царства аж до його ліквідації 1018 р. [2, С. 43]. Загалом, за підрахунками історика, протягом Х - початку ХІ ст. на території Першого Болгарського царства існувало 5 місіонерських центрів, орієнтованих на Дунайсько-Карпатський регіон - Охрида, Средець, Пліска, Кутмічивиця, Преслав [2, С. 49].

Не менш важливою є монографія «Харизма пустелі. Витоки, становлення, Духовно -аскетична і місіонерська практика християнського чернецтва Ill - XI ст. [1], опублікована автором у 2012 р. У ній Б. Боднарюк обґрунтував проповідницьке перебування ірландських ченців на теренах від Дунаю до Дніпра у VIII - ХІ ст. [1, С. 774]. При цьому автор наголошує на дипломатичних, розвідувальних та посередницьких аспектах місій ірландських проповідників (на користь папи та німецького імператора) у виділеному регіоні [1, С. 774]. Місіонерську активність власне ірландських і бенедиктинських ченців Б. Боднарюк пояснює неабияким інтересом Римської курії до Карпатського регіону, який сприймався Римом як «перспективний об'єкт для можливого здійснення християнізації» [2, С. 47].

Важко не погодитися з авторським твердженням про те, що історичний Карпатський регіон залишався своєрідною фронтирною етноконфесійною зоною латинських, ромейських, болгарських церковно-релігійних впливів упродовж ІХ-ХІ ст. Щоправда, теза про активність ірландських місіонерів на окреслених теренах, на наш погляд, потребує дещо вагомішої джерельної основи та обґрунтування. Відтак візію Б. Боднарюка про ірландський елемент у становленні релігійної культури та церковної організації середньовічного населення Карпат відносимо до розряду більш гіпотетичних.

Окремі аспекти питання про великоморавські витоки християнської культури історичної Галицької та Волинської земель висвітлила у своїй монографії «Художня культура Галицько-Волинської Русі» професор Київського національного університету технологій та дизайну Рада

Михайлова (*1958). Досліджуючи середньовічне галицьке й волинське сакральне будівництво Х-ХІІІ ст. у контексті одержавлення та християнізації населення історичної Галицької і Волинської земель, дослідниця наголошує на впливі великоморавських пам⁵яток «з їх антично-візантійськими витоками» на традицію будування місцевих галицьких центричних ротонд [19, С. 222]. Історикиня доходить висновку, що через володіння Моймировичів такі традиції одночасно з поширенням християнства, окрім Карпатського регіону, поширювалися на теренах всієї «Молодшої Європи», а на землях карпатських хорватів таке будівництво виконувало насамперед ідеологічну функцію, яка полягала у прагненні великоморавських правлячих еліт утримати давні політичні впливи на прикарпатських теренах [19, С. 222-223]. Свідченням існування найдавнішої місцевої церковної традиції авторка вважає Перемишльську ротонду Х-ХІ ст. [19, С. 223].

Крізь призму вивчення сакральної архітектури Прикарпатського регіону, певні спроби деталізації вивчення християнізаційних процесів у землях карпатських хорватів здійснив Ярослав Тарас (*1944), завідувач відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України [32; 33], який виводить початки християнізації Прикарпаття VII-ІХ ст., головним чином, з Великої Моравії, а згодом Богемії [33, С. 729]. Доказом ранньої християнізації Прикарпаття та існування в цьому контексті міжнаціонального стилю в сакральній архітектурі дослідник вважає костел Івана Хрестителя у Львові [33, С. 734], а ротонди ІХ ст. у Горянах біля Ужгорода, Михайлівцях (Словаччина), Красній над Горнадом біля Кошиць свідчать, на переконання автора, про існування християнства у карпатських хорватів ще в VII-VIII ст. [32, С.18; 33, С. 736].

Однак, як продемонстрували сучасні (у тому числі проаналізовані вище) верифікаційні дослідження, місцева сакральна, зокрема ротондальна архітектура мала набагато ширшу та пізнішу хронологію - кінець Х-ХІІ ст. [18, С. 384-385; 19, С. 223; 27, С. 353-362], що апріорі є свідченням пізнішої церковної інституалізації на згаданих землях.

Серед сучасних українських медієвістів та археологів проблематику поширення великоморавських релігійних та культурних впливів у сфері матеріальної культури, поховального обряду, а також сакрального будівництва на волинських і прикарпатських теренах кінця ІХ-ХІ ст. висвітлювали у своїх публікаціях, зокрема, наукові співробітники Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України (Львів) Володимир Петегирич (*1948) [25, С. 282-288; 26, С. 353-357] та Юрій Лукомський (*1961) [18, С. 383-385]. Важливим підсумком їхніх студій останніх років стала колективна монографія «Духовна культура населення Прикарпаття, Волині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя», опублікована 2020 р.

Так, В. Петегирич зосередив свою дослідницьку увагу над трасформацією поховального обряду на теренах ранньосередньовічної Надбужанщини та початками християнства в історичній Перемишльській землі Х-ХІІІ ст. [25; 26]. Дослідник схильний «скеровувати» вектори поширення християнства на західноволинських, белзьких і червенських теренах з Болгарії, Моравії, держави Пржемислідів, а також з володінь Рюриковичів після приєднання Верхньої Надбужанщини до складу володінь Володимира Святославича близько 981 р. [25, С. 282-287]. Зокрема, із впливом великоморавської та давньочеської поховальної традиції В. Петегирич переконливо пов'язує підкурганні християнські поховання скандинавського типу межі Х-ХІ ст. із т. зв. «оболом мертвих» з літописного Плісненська (Підгірці Золочівського району Львівської області). Дослідник аргументував такий зв'язок поширенням у Великій Моравії ІХ ст. та в Богемії другої половини Х ст. аналогічної практики вкладання в уста померлого «обола мертвих» [25, С. 283-284].

Однак сучасні археологічні дослідження польських колег продемонстрували, що знайдені золоті «оболи мертвих» у Плісненську та Микульчицях (Велика Моравія) зовсім не пов'язані між собою, а практику вкладання в уста померлих згаданих золотих предметів слід трактувати як не пов язаний з християнством фунеральний звичай, притаманний слов янам, скандинавам і мадярам упродовж Х-ХІ ст. [16, С. 132; 49, S. 171; 50, S. 50]. Останній факт значно підважує авторську та інші аналогічні концепції великоморавського і богемського раннього християнства на історичних волинських і прикарпатських землях.

При цьому В. Петегирич цілком слушно констатував, що «найдавнішим яскравим маркером» поширення християнства на польсько-руському середньовічному фронтиті слід вважати перемишльську ротонду на Замковій Горі, а також споруджену там на початку ХІІ ст. в часи правління Володаря Ростиславовича, церкву Св. Івана Хрестителя і численні археологічні знахідки хрестів-енколпіонів ХІ - ХІІІ ст. в Перемишльській землі [27, С. 353-362].

Своєю чергою Ю. Лукомський, присвятивши власні студії першим пам'яткам сакральної архітектури на Прикарпатті на основі археологічних джерел, визнає, що початкам християнізації населення історичного Прикарпаття сприяла, зокрема, «діяльність послідовників кирило- мефодіївської традиції, що впроваджували слов'янський обряд ІХ-Х ст., а також можливе місійне проникнення з боку сусідніх Великоморавської та Чеської держав ІХ-Х ст.». Як і більшість вищезгаданих учених, дослідник припускає, що такі гіпотетичні кирило-мефодіївські, великоморавські й давньобогемські релігійні впливи могли бути змаргіналізовані приєднанням близько 981 р. так званих «Червенських градів» до володінь Володимира Святославича, а відтак до поля цивілізаціиних інтересів Ромеиської імперії, безпосередньо Константинопольського патріархату «з грецько-візантійською сакральною складовою духовної культури» [18, С. 383]. При цьому дослідник абсолютно справедливо відзначив об'єктивну дотеперішню відсутність археологічних підтверджень масового поширення християнства [18, С. 383].

Висновки. Отже, не применшуючи всієї значущості наукових студій у вивченні процесу християнізації населення ранньосередньовічного Прикарпаття і Волині та проблеми поширення сюди кирило-мефодіївської церковної і місіонерської традиції, за період незалежності України вітчизняні історики поки що не опублікували спеціального, комплексного і широкого дослідження, присвяченого цій тематиці. На сьогоднішній день наявний обсяг археологічного матеріалу, спектру писемних джерел, а також наукової спадщини вітчизняних та зарубіжних дослідників минулих поколінь і сьогодення створюють сприятливі передумови для фундаментального вивчення цієї теми. Це зумовлює необхідність максимально об'єктивно, широко і відповідно до принципів сучасної методології висвітлювати проблему християнізації карпатських хорватів, населення історичних волинських земель і загалом руських спільнот періоду раннього Середньовіччя. Зважаючи на те, що впродовж останніх років дедалі більше уваги приділяється історії Галича, як одного з «чудес України», зокрема, його долітописного періоду, вважаємо, що запропонована тематика є актуальною і потребує подальшого активного вивчення.

Література:

1. Боднарюк Б.М. Харизма пустелі. Витоки, становлення, духовно-аскетична і місіонерська практика християнського чернецтва ІІІ-ХІ ст. Чернівці : Прут, 2012. 896 с.

2. Боднарюк Б. Проблема християнізації Карпатської Русі в контексті місіонерської практики Візантії, Римської курії та Першого Болгарського царства (кінець ІХ - початок ХІ ст.). Карпати: людина, етнос, цивілізацій. 2014. Вип. 5. С. 40-54 [in Ukrainian].

3. Брайчевський М.Ю. Вибране. Т. 1 : Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі / упоряд. Ю. Кухарчук. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2009. 720 c. [in Ukrainian].

4. Брайчевський М.Ю. Вибране. Т. 2 : Хозарія і Русь. Аскольд - цар київський / упоряд. Ю. Кухарчук. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2009. 816 c. [in Ukrainian].

5. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. Київ : Наукова думка, 1988. 261 c. [in Russian].

6. Войтович Л. Восточное Прикарпатье во второй половине І тне. н.з. Начальнне зтапн формирования государственности. Р;усин. 2010. № 3 (21). С. 5-49 [in Russian].

7. Войтович Л. Галицько-Волинські етюди. Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. 480 c. [in Ukrainian].

8. Войтович Л. Карпатские хорватн. Вестник Санкт-Петер&ургского университета. Серия 2 : История. 2005. Внп. 1. С. 133-146. [in Russian].

9. Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально- Східної Європи раннього середньовіччя. Україна в Центрально-Східній Європі: З найдавніших часів до кінцяXVIIIcm. 2004. Вип. 4. С. 105-132. [in Ukrainian].

10. Дашкевич Я. Початки християнства на західноукраїнських землях. Реінтерпритація проблеми. Україна на перехресті світів: релігієзнавчі й соціокультурні студії / упоряд. Л. Моравська, І. Скочиляс. Львів : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Вид-во УКУ, 2016. С. 162-167 [in Ukrainian].

11. Диба Ю. Архітектура ротонд Галицької і Волинської земель ХІ-ХІV століть у контексті проблеми зовнішніх впливів. Пам 'ятки України: історій та культ;ура. Науковий часопис. 2006. Р. 38/1-2. С. 17-32 [in Ukrainian].

12. Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях Х століття. Львів: Колір ПРО, 2014. 484 c. [in Ukrainian].

13. Диба Ю. Джерела до ранньої історії Володимирської єпархії. Волинський благовісник. 2017. №5. С. 97-118. [in Ukrainian].

14. Диба Ю. Угорські чинники на політичній та культурній мапі Центральної Європи Х-ХІ ст. Україно-угорські етюди. 2010. Вип. 1. С. 43-61 [in Ukrainian].

15. Духовна спадщина Давнього Галича : Науковий збірник / Скочиляс І., Фрис В. Львів: Вид-во УКУ, 2018. 168 с. [in Ukrainian].

16. Лівох Р. До проблеми початків Церкви на заході Русі. Археологічні дослідження Львівського університету. 2012. Вип. 16. С. 130-136 [in Ukrainian].

17. Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нариси історії Української Церкви. Видання 2-ге, виправлене. Львів : Свічадо, 2008. 640 c. [in Ukrainian].

18. Лукомський Ю. Перші пам'ятки сакральної архітектури на Прикарпатті як квінтесенція духовної культури його мешканців та володарів (на основі археологічних джерел). Духовна культура населення Прикарпаття, Волині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми) / відп. ред. Н. Булик, упоряд. О. Томенюк. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2020. С. 382-428 [in Ukrainian].

19. Михайлова Р.Д. Художня культура Галицько-Волинської Русі. Київ: Слово, 2007. 496 с. [in Ukrainian].

20. Моця А.П. Погребальнне памятники южнорусских земель ІХ-ХІІІ вв. Киев: Наукова думка, 1990. 156 c. [in Russian]

21. Моця О.П. Карпати у Х--ХІУ століттях. Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат / гол. ред. С. Павлюк. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. Т. 1 : Археологія та антропологія. С. 341-360 [in Ukrainian].

22. Моця О.П. Населення південно-руських земель ІХ-ХІІІ ст. (За матеріалами некрополів). Київ: Академія наук України; Інститут археології; Київська академія євробізнесу, 1993. 160 c. [in Ukrainian].

23. Моця О. Поховальні пам'ятки середньовічних часів західноруського прикордоння - особливості обряду та сліди міжетнічних контактів. «I^n silvis, cam^pis…et urbe». Sredniowieczny obrzqdek pogrzebowy na pograniczu polsko-^^uski^. Rzeszow; Sanok: Fundacja Rzeszowskiego Osrodka Archeologicznego; Instytut Archeologii Uniwersytetu Rzeszowskiego; Muzeum Historyczne w Sanoku; Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. 2011. S. 45-57 [in Ukrainian].

24. Нагаєвський І. Кирило-Мефодіївське Християнство в Русі-Україні. Рим: Василіани-Piazza Madonna dei Monti3, 1954. 176 c. [in Ukrainian].

25. Петегирич В. Від язичництва до християнства: трансформація поховального обряду і релігійних вірувань у населення Верхньої Надбужанщини в добу раннього середньовіччя. Духовна культура населення ПрикарпаттяЃCВолині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми) / відп. ред. Н. Булик, упоряд. О. Томенюк. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип⁵якевича, 2020. С. 276-318 [in Ukrainian].

26. Петегирич В. Початки християнства і проблема християнсько-язичницького синкретизму в Перемишльській землі Х - ХІІІ ст. Духовна культура населення ПрикарпаттяЃCВолині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми) / відп. ред. Н. Булик, упоряд. О. Томенюк. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип⁵якевича, 2020. С. 353-381 [in Ukrainian].

27. Петрухин В.Я. Християнство на Руси во второй половине Х - первой половине Х1 в. Христианство в странах ВосточнойЃCЮго-Восточной и Центральной Европьі на пороге второго тисячелетия / отв. ред. Б. Н. Флоря. Москва : Язнки славянской культури, 2002. С. 60-132 [in Russian].

28. Петрушевичь А.С. Краткое историческое извістіе о введеніи христіанства вь Предкарпатскихь странахь во времена св. Кирила и Мефодія тихже учениками и проповідниками. Львовь : Изь типографіи Ставропигійского Института, подь зародомь Стефана Гучковского, 1882. 76 c. [in Russian].

29. Петрушевичь А.С. Краткое историческое извістіе о времени введенія христіанства на Галичской Руси, особенноже обь учрежденія святительскихь столиць вь Галичі и Львові и о святителяхь сидівшихь на упомянутнхь столиццахь. Львовь : Изь типографіи Ставропигійского Института, подь зародомь Стефана Гучковского, 1882. 15 c. [in Russian].

30. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХП-XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. Львів : Вид-во УКУ, 2010. 832 с. [in Ukrainian].

31. Скочиляс І. Початки християнства у Прикарпатському реґіоні та заснування Галицької єпархії в середині ХІІ ст. Княжа доба: історія і культура. 2010. Вип. 3. С. 9--59.

32. Тарас Я. Сакральна дерев'яна архітектура України (Х-ХХІ ст.). Народознавці зошити. 2015. №1 (121). С. 16-44 [in Ukrainian].

33. Тарас Я. Українсько-хорватські паралелі в середньовічній сакральній архітектурі. Народознавчі зошити. 2013. № 4 (112). С. 727-741 [in Ukrainian].

34. Томашівський С. Вступ до історії Церкви на Україні. Записки Чина св. Василів Великого. 1932. Т. 4. С. 1-160 [in Ukrainian].

35. Томашівський С. Історія Церкви на Україні. Філадельфія : З друкарні Америки, 1932. 159 c. [in Ukrainian].

36. Томенчук Б. Археологія долітописного Галича як культового і релігійного центру «Великої Білої нехрещеної Хорватії» (до питання про заснування Галича в другій половині Х ст.). Галич. Збірник наукових праць. 2018. Вип. 3. С. 10-53 [in Ukrainian].

37. Томенчук Б. Галич і Мала Галицька земля ХІІ-ХІІІ ст. Історична топографія городищ. Івано-Франгківськ : «Симфонія форте», 2016. 596 с. [in Ukrainian].

38. Томенчук Б.П. Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень 1976-2006. Івано-Франківськ : Видавець Третяк І. Я., 2008. 696 c. [in Ukrainian].

39. Томенчук Б.П. Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація. Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. 328 с. [in Ukrainian].

40. Томенчук Б. П. Олешківська ротонда. Археологія дерев'яних храмів Галицької землі ХІІ - ХШ ст. Матеріали археологічних досліджень 1981-1984 рр. Івано-Франківськ : Гостинець, 2005. 168 с. [in Ukrainian].

41. Томенчук Б. Християнізація Галицької землі й ранні державотворчі процеси в Карпатському регіоні. Карати:людина, етнос, цивілізація. 2014. Вип. 5. С. 67-74 [in Ukrainian].

42. Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. Т. 1 (до р. 1353). Рим ; Ню Йорк: «Logos» GmbH, Buchdruckerei undVerlagЃCMtinchen 19, Bothmerstr. 14, 1965. 816 c. [in Ukrainian].

43. Шевченко І.Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку 18 ст. Львів: Вид-во УКУ, 2014. 288 с. [in Ukrainian].

44. Buko A. Swit panstwa polskiego. Warszawa : Instytut Archeologi i Etnologii Polskiej Akademii Nauk, 2021. 329 s. [in Polish].

45. Dittrich Z.R. Christianity in Great-Moravia. Groningen: J. B. Wolters, 1962. 316 p. [in English].

46. Gil A. Z trdycji Kosciola Wschodniego mi^dzy Wieprzem i Bugiem. Stowianie Wschodni w dorzeczu Wieprza i Bugu: historia, religia / red. J. Libera. L^cza : Starostwo Powiatowe, 2008. S. 69-76 [in Polish].

47. Jaworska-Woloszyn, Klementowicz M. Slady misji metodianskiej na ziemiach polskich. Konstantinove listy. 2018. Vol. 13/2. S. 43-51 [in Polish].

48. Koperski A. Pograniczny charakter obrz^dku pogrzebowego na przykladzie wczesnochrzescijanskich nekropolii odkrytych w Przemyslu. Colloq^^^a Russica. Series I. Vol. 9: Rus' and Poland (10^th - 14^th centuries). Publication from the 9^th International Scientific Conference, Przemysl, 5^th- 8^thDecember, 2018 / ed by V. Nagirnyy, T. Pudlocki. Krakow: Historia Iagiellonica Towarzystwo Przyjaciol Nauk w Przemyslu, 2019. S. 21-39 [in Polish].

49. Liwoch R. Przyczynek do badan nad pocz^tkiem Cerkwi na Zachodzie Rusi. ЕЛПІЕ. Czasopismo teologiczne Katedrxy teologii prowostownej Uniwersytetu w Biatymstoku. 2014. T. 16. S. 169-172 [in Polish].

50. Liwoch R. Zabytki z wykopalisk Teodora Nieczuja-Ziemi^ckiego w latopisowym Plesnisku (Podhorce na Ukrainie). Krakow: Muzeum Archeologiczne w Krakowie, 2018. 168 s. [in Polish].

51. Malta M. Czeskie wplywy w zyciu religijnym i pismiennictwie panstwa Piastowskiego w X-XI wieku. Poznan : Instytut Historii UAM, 2017. 443 s. [in Polish].

52. Parczewski M. Pocz^tki ksztaltowania si§ polsko-ruskiej rubiezy etnicznej w Karpatach. U zrodel rozpadu Slowianszczyznyna odlam wschodni i zachodni. Krakow : Instytut Archeologii Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1991. 92 s. [in Polish].

53. Poppe A. Panstwo i kosciol na Rusi w XI wieku. Warszawa : Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. 252 s. [in Polish].

54. Sikorski D.A. Kosciol w Polsce za Mieszka I i Boleslawa Chrobrego. Rozwazania nad granicami poznania historycznego. Wydanie II poprawione i uzupelnione. Poznan : Wydawnictwo Naukowe, 2013. 590 s. [in Polish].

55. Wachowski K. Ziemie polskie a Wielkie Morawy. Problemy kontaktow ideologicznych i politycznych w swietle archeologii. Przeglqd Archeologicz^. 1982. Vol. 30. S. 141-185 [in Polish].

56. Zaki A. Archeologia Malopolski Wczesnosredniowiecznej. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich ; Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. 654 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru