Формування ідеологічних функцій радянського кінематографу в завершальний період Другої світової війни (1943-1945 рр.)

Маслюк Олександр Григорович

Виявлено, що в СРСР повноваження партійних і державних органів дублювалися, через що між ними виникали суперечності. Радянський бюрократичний апарат, намагаючись контролювати процес створення кінокартин, їх ідеологічне наповнення, часто заважав митцям втілювати власні творчі ідеї. Створення кінофільму суворо регламентувалося: сценарій і сам кінофільм проходили кілька рівнів затверджень. Будь-які несанкціоновані зміни суворо каралися. Доведено, що за ідеологічним змістом стежили Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) і Комітет в справах кінематографії при РНК СРСР з підрозділами, які контролювали всі етапи кіновиробництва. Ці два органи уособлювали партійний і державний контроль кінематографічного мистецтва.

З'ясовано, що основну увагу влада приділяла агітаційно-пропагандистській роботі в регіонах, в яких діяв потужний національно-визвольний рух. Саме в цей період змінюється політика в культурно-мистецькій сфері, розпочинається передумови боротьби проти націоналізму та космополітизму, про що свідчить доповідна записка Управління пропаганди і агітації стосовно західноукраїнських земель. Прослідковано використання засобів кінематографії в ідеологічній обробці різних верст населення. Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) планувало втручатися не лише у виробництво кінофільмів, а й їхнє розповсюдження, а також подальші репертуарні плани по створенню нових кінокартин.

Проаналізовано смислове навантаження радянських кінокартин, знятих Київською кіностудією художніх фільмів, і виявлено елементи російського націоналізму в трьох українських кінокартинах.

Ключові слова: пропаганда, агітація, ідеологія, Друга світова війна, німецько-радянська війна, комунізм, Комітет в справах кінематографії при РНК СРСР, Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).

Abstract. The article analyses the activity of Soviet state and partial bodies in the formation of the policy of ideological influence on the population of the USSR by means of cinematographic art. First of all, the research focuses on the peculiarities of the agitation and propaganda on the territory of the Ukrainian SSR in 1943-1945.

It is found out that in the USSR the authority of party and state bodies were duplicated. The results of such situation led to the contradictions between them. Trying to control the process of creating movies and their ideological content, the Soviet bureaucratic apparatus often prevented artists from realizing their own creative ideas. The film creative process was strictly regulated which meant that the film had to pass several levels of the authority and party approval. Any independent changes were severely punished. The ideological content was under control of the Department for Agitation and Propaganda of All-Union Communist Party (Bolsheviks) and the Committee for Cinematography under Council of People's Commissars of the USSR with its departments that controlled all film production stages. These two bodies represented party and state control of the cinematographic art.

It is highlighted that the authorities paid a great attention to agitation and propaganda work in the regions where powerful national liberation movements were active. At that period the policy in the cultural and artistic area changed, the prerequisites for the struggle against nationalism and cosmopolitanism began. All those facts are evidenced by the report of the Department of Propaganda and Agitation regarding the Western Ukrainian regions. The use of cinematography in the ideological influence of different segments of the population was analysed. The Department for Agitation and Propaganda of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) intervened in the creation of motion pictures and their distribution as well as further repertoire plans about the movie production.

The semantic content of Soviet films, shot by the Kyiv Film Studio of Fiction Films is analysed. The elements of Russian nationalism are identified in three Ukrainian films.

Keywords: propaganda, agitation, ideology, World War II, the German- Soviet war, communism, the Committee for Cinematography under Council of People's Commissars of the USSR, the Department for Agitation and Propaganda of All-Union Communist Party (Bolsheviks).

Постановка проблеми. СРСР використовувало мистецькі засоби для пропагандистських цілей, а саме: виховання людини, вірної комуністичним ідеалам та готової віддати життя за батьківщину і радянський суспільний устрій. Радянська влада здійснювала цензурування кінематографу і контролювала тематику і смислове навантаження кінофільмів. Таке втручання в мистецтво є типовим для тоталітарних режимів. Поставлена проблема є актуальною, адже тоталітарні режими Білорусі та Російської Федерації намагаються мобілізувати власне населення для боротьби з демократичними (західними, «чужими») цінностями, виховати патріотизм, продати народу ідею месіанства, використовуючи різноманітні пропагандистські засоби, в тому числі і кінематограф.

Аналіз останній досліджень і публікацій. Наукові праці з історії радянської пропаганди є досить узагальненими і стосуються переважно впливу пропаганди на кінематограф, питання цензури в галузі кінематографічного мистецтва. Роботи радянських дослідників наповнені ідеологічними штампами, а дослідницьких фокус обмежений [3, 9]. Всі заслуги в розвитку радянської культури вони приписували комуністичній партії. Радянська історіографія почала позбуватися окремих ідеологічних штампів після впровадження політики «гласності». Сучасні іноземні дослідники концентрували увагу на процесі створення кінофільмів і загальній характеристиці радянської пропаганди, часто порівнюючи її з нацистською [16-22]. Цікавою є праці українських науковців, які торкалися окремих аспектів даної проблеми [1, 8, 15].

Мета статті - висвітлити основні засоби використання кінематографу в ідеологічній роботі в завершальний період Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу. Ідеологічну функцію радянського кіно визначало Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б). Зокрема, Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) (УПА ЦК ВКП(б)) контролювало створення сценаріїв, через що виробництво фільму перетворювалося на випробування. Переглядом фільмів займався так званий Кіновідділ Управління пропаганди і агітації. Так, голова Комітету в справах кінематографії при РНК СРСР І. Г. Большаков в своєму листі до Секретаріату ЦК ВКП(б) від 17 липня 1943 р. зазначав, що розгляд і затвердження сценаріїв в ЦК ВКП(б) паралізує роботу кінематографу, відштовхує від написання сценаріїв письменників.

Процедура затвердження сценаріїв була тривалою й виснажливою. Кінокомітет передавав сценарій до ЦК ВКП(б), звідти він надходив до Кіновідділу Управління пропаганди і агітації, який надсилав сценарії на рецензування 15-20 консультантам. Кожен консультант надавав свої зауваження і вказував на недоліки. Потім сценарій надсилали до керівника УПА ЦК ВКП(б), який висловлював вже свої зауваження. З цими зауваженнями його відправляли назад в Комітет в справах кінематографу на доопрацювання. Якщо Управління пропаганди не мало зауважень, то сценарій направляли на прочитання в Секретаріат ЦК ВКП(б). Процедура остаточного затвердження сценарію займала 2-3 місяці. Така недовіра, тотальний контроль шкодили справі і не влаштовували не тільки митців, режисерів, сценаристів, акторів, а й керівництво галуззю.

Не даремно, голова Комітету назвав роботу над сценарієм для письменників «як ходіння по муках». На думку І. Большакова, варто було повернути «спрощену» систему, за якою, звісно, ЦК ВКП(б) затверджував тематичний план художніх фільмів, а сценарії затверджував Комітет в справах кінематографії при РНК СРСР [10, с. 219-220].

В лютому 1943 р. керівник Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) Г. Алєксандров подав довідку, в якій зауважував на необхідності перетворення сектору кіномистецтва УПА ЦК ВКП(б) в Відділ кінематографії. Автор вказував, що в 1943 р. запланована велика кількість художніх, документальних і навчальних фільмів, тому необхідний контроль за здійсненням політики партії. Саме цей орган також розглядав сценарії кінофільмів [4, с. 372]. Тобто Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) прагнуло розширити свій вплив на кіновиробництво і фактично зустріло опір зі сторони Кінокомітету.

Управління пропаганди і агітація втручалося не лише в кіновиробництво, але намагалося впливати на тематичний план. Так, згідно доповідної записки УПА ЦК ВКП(б) в Секретаріат ЦК ВКП(б) повідомлялося, що Комітет в справах кінематографії при РНК СРСР планує випустити 31 художній і 10 документальних повнометражних фільми. Серед художніх фільмів 12 картин були про події німецько-радянської війни, на історичну тематику - 5, про радянський тил - 3, а також один біографічний, чотири музичних, три комедійних і три дитячих фільми. Так, планувалося випустити кінокартини «Фронт» по однойменній п'єсі Олександра Корнійчука (картина була знята ЦОКС і вийшла в 1943 р.) і «Україна в огні» О. Довженка. Відомство Алєксандрова критикувало Кінокомітет в тому, що ті випускають мало фільмів про радянський тил («про героїчну боротьбу радянських людей за вугілля, метал, нафту»). Відзначалася відсутність фільмів про дітей, особливо про неповнолітніх під час війни. Як зазначалося Управлінням пропаганди і агітації, необхідно включити в план 2-3 дитячих військово- пригодницьких фільмів, котрі б виховували у дітей хоробрість, виносливість 1 любов до батьківщини. Тобто пропаганда малася вестися навіть серед дітей і молоді і виховувати в них вірність радянському режиму та комуністичній ідеології. Було виключено з плану фільми «Розвідниця» (через те, що був знятий фільм про Зою Космодем'янську), «Чорноморець» (вже був знятий документальний фільм на схожу тематику), «Небо Москви» і «Він ще повернеться». Останні два фільми були про перший етап війни, під час якої Червона армія відступала, і партійне керівництво вважало тему застарілою [4, с. 370-371]. Цей документ доводить, що жоден фільм не був застрахований від відміни на будь-якому етапі створення картини. До того ж авторам сценарію слід відчувати тему, яку партійне керівництво вважало актуальним.

На початку 1946 р., аналізуючи розвиток культури в 1945 р., Управління пропаганди і агітації намагалося просувати тематику кінофільмів на наступні роки. Кінорежисерів критикували за експлуатацію історичних тем і «захоплення постановкою безідейних картин на дрібні побутові теми». Партійні чиновники А. Жданов і Г. Алєксандров запропонували скоротити виробництво фільмів на історичні і «неактуальні» (мобілізаційні) теми і збільшити випуск фільмів на сучасні теми. В Управлінні мали зібратися найкращі кінокритики, метою яких було професійне обґрунтовування претензії УПА ЦК ВКП(б) стосовно кінокартин [11, с. 185]. Таким чином, посилювався тиск на кінематограф після завершення Другої світової війни.

Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) намагалося взяти в свої руки кінематограф як важливий засіб ідеологічного впливу на населення в регіонах. В листі керівника пропагандистської групи Управління пропаганди А. Петросяна в Секретаріат ЦК ВКП(б) до керівника Управління пропаганди Г. Алєксандрова від 3 березня 1944 р. вказувалося на низькій якості пропагандистських кадрів. На думку А. Петросяна, «Управління пропаганди не вживає ні одного серйозного кроку для того, щоб допомогти відділам пропаганди обкомів і райкомів зайняти своє місце в загальній системі партійної роботи, тобто прибрати до рук велике пропагандистське господарство -- друк, радіо, кіно, семінари, політшколи і активно включитися у вирішення практичних завдань партійних організацій своїми пропагандистськими засобами» [10, с. 230-231].

Союзний Кінокомітет був доволі забюрократизованою установою. На цю проблему звернув увагу навіть нарком державної безпеки СРСР В. Меркулов, який в доповідній записці до А. Жданова зазначав про недоліки в розвитку радянського кіно в 1945 р. Він використовує цитату радянського сценариста М. Блеймана, що відобразити весь жах бюрократизму «сталінського» державного апарату. Ось що говорив сценарист: «Як себе повинен відчувати драматург, якщо його сценарії проходять наступну кількість інстанцій: заявка на сценарій надходить до редактора сценарної студії; обговорюється на редакційній раді; обговорюється на редколегії сценарної студії; укладається договір на сценарій; сценарій надходить до редактора сценарної студії; передається на обговорення редакційній раді; обговорюється на редколегії; в разі сприятливого відгуку сценарій передається в Главк художніх фільмів, де його читають редактори; сценарій передається на розгляд постійно діючої сценарної комісії при Комітеті; сценарій надходить на перегляд начальника Главку; сценарій надходить на перегляд голови Комітету; сценарій розглядається на мистецькій раді Комітету; і тільки в тому у випадку, якщо сценарій отримує схвалення худради його направляють на студію, де він також проходить через обговорення на мистецькій раді» [6, с. 721-722].

Так, Кінокомітет розпочав тиск на режисерів, щоб вони перестали вносити зміни до вже затверджених сценаріїв під час зйомок. Адже на екран виходила кінокартина з іншими сенсами, які не закладалися сценаристом. Зокрема, з такою проблемою зіштовхнувся режисер Марк Донской. Режисерський сценарій «Райдуги» не задовольняв Головне управління художніх фільмів. Саме це звинувачення закріплювалося в тезах старшого редактора Главка А. Сазонова, підготовлених до спеціального засідання Кінокомітету в квітні 1943 р. Так, М. Донского критикували за несанкціоновані зміни, які віддалили даний проєкт від ідей літературного сценарію і однойменної повісті Ванди Василевської [4, с. 456]. Автор листа пропонував підвищити нагляд над ідейно-політичними і професійним рівнем літературного сценарію. Режисерам кінофільмів заборонялося вносити суттєві зміни до літературних сценаріїв під час режисерської розробки без дозволу Комітету в справах кінематографії при РНК СРСР. Під час зйомки кінофільмів заборонялося вносити суттєві поправки в режисерському і літературному сценаріях. А у випадку порушення порядку передбачалося дисциплінарні стягнення [4, с. 457-458].

Прокат фільму відбувався лише з дозволу Управління з контролю за кінорепертуаром Комітету в справах кінематографії при РНК СРСР. 19 липня 1939 р. Комітет затвердив інструкцію «Про порядок проведення контролю за випуском, прокатом і демонстрацією кінокартин» [2, с. 6]. Кожна картина повинна мати паспорт, виданий Управлінням з контролю за кінорепертуаром. Перемонтована кінокартина отримувала нове дозвільне посвідчення від Управління [2, с. 9]. Був можливим показ картин без посвідчення при умові звернення адміністрації культурного чи освітнього закладу за дозволом до Управління з контролю за кінорепертуаром чи його вповноваженого [2, с. 10].

Проте, навіть за наявності дозволу на показ фільму не убезпечував від зняття його з прокату. Частіше всього це відбувалося з ідейно-політичних причин. Зняття з екрану кінокартин з уже виданим паспортом могли здійснювати місцеві уповноважені Управління з контролю за кінорепертуаром лише з дозволу останнього. За прокат і показ фільмів, які не були дозволені Управлінням чи які не мають відповідних документів, а також за самовільну зміну назви та перемонтаж картини, «порушників» притягували до кримінальної відповідальності [2, с. 10-12]. Фактично навіть після створення кінокартини і виходу в прокат, її могли забрати з прокату, якщо тематика кінокартини була суперечливою.

УПА ВКП(б) створювало звіти і доповідні записки стосовно агітаційно- пропагандистської роботи серед населення. Згідно цих документів найвище радянське керівництво приймало рішення стосовно подальшої ідеологічної роботи. В записці від 19 вересня 1944 р., підготовленої до засідання Оргбюро ЦК ВКП(б), Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) проаналізувало недостатній вплив радянської пропаганди в Західній Україні. Радянське керівництво визнавало ефективну діяльність «націоналістичних сил» (ОУН, УПА, греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким, Львівський університет) на західноукраїнських землях. Під критику потрапили не лише місцеві партійні організації і преса, а республіканські газети («Правда Украины», «Радянська України»), письменники, історики і науковців. В цьому документі відчувається зміна політики партії, зокрема можна відмітити передумови подальшої боротьби з націоналізмом і космополітизмом. На території України знаходилося 791 кіноустановка, з яких на західноукраїнських землях - 12 стаціонарних кіноустановки і жодної кінопересувки [14, с. 870-884]. 27 вересня 1944 р. була видана відповідна постанова Оргбюро ЦК ВКП(б) «Про недоліки в політичні роботі серед населення західних областей УРСР». Вказувалося, що населення цього регіону рідко бачило радянські фільми, не було забезпечено літературою та радіо. Радянська влада вступала в ідеологічну боротьбу з націоналістичним підпіллям, в тому числі через проведення «політичної роботи» серед інтелігенції Західної України [7, с. 68-70]. Але найефективнішою засобом боротьби з українцями стали арешти, розстріли, депортації.

Вислухавши звіти секретарів Волинського, Станіславського і Чернівецького обкомів ЦК КП(б)У було прийнято резолюцію Пленуму ЦК КП(б)У від 24 листопада 1944 р. «Про хід виконання постанови ЦК ВКП(б) від 27-го вересня 1944 р. «Про недоліки в політичні роботі серед населення західних областей УРСР». Кінематограф мав велике значення в політичній пропаганді. Пленум ЦК КП(б)У запропонував «обкомам, міськкомам, райкомам ЦК КП(б)У та Управління кінематографії при РНК УРСР навести лад в кінотеатрах, забезпечити нормальне постачання регіону копіями кінофільмів, організувати підготовку кваліфікованих механіків та інших працівників кінематографії» [13, арк. 15].

До сценаріїв фільмів влада приділяла підвищену увагу. Як правило, «згори» давали замовлення на конкретні сюжети. У відповідь на звернення союзного уряду до голови Комітету в справах кінематографії, в план кіновиробництва включили фільм на польську тематику - «Винищувач швабів» («Зигмунд Колосовський») [4, с. 624]. Відомо, що Польща після Другої світової війни потрапила до зони впливу Радянського Союзу. Відповідно, місцеве населення підлягало потужній пропагандистській обробці. Сценарій декілька разів переписували, надаючи подіям недавнього минулого відверто заангажованого погляду. Після закінчення виробництва кінофільм «Зигмунд Колосовський» підлягав масовому перегляду в Польщу [8, с. 354-355].

Будь-які ознаки української самоідентифікації підлягали викорененню, все мало стати «руським». Так, на українській кіностудії знято фільм за повістю російського радянського письменника, вихідця з Донбасу Б. Горбатова «Нескорені», який розповідав про окупацію Донбасу. Красномовним є епізод, коли онучка питає діда Тараса, коли прийдуть «руські». Він робить їй зауваження і говорить, що хіба вона не «руська»? Треба говорити: «Наші прийдуть. Наші німців виженуть». Сюжет кінофільму «В далекому плаванні» про російських моряків часів Російської імперії, мав продемонструвати силу духу російського народу.

Фільми «Нескорені», «Зигмунд Колосовський», «В далекому плаванні» були зняті в Україні, на українській кіностудії російською мовою. І тільки той факт, що вони мали демонструвати в Західній Україні, де населення не завжди розуміло мови «міжнаціонального спілкування», кінофільми дублювалися українською [12, арк. 37].

Підсумовуючи все вищезгадане, варто зауважити, що радянська влада використовувала кінематограф в агітаційно-пропагандистській діяльності. Кінематограф мав згуртувати населення, мобілізувати його в боротьбі з ворогом та надихнути на трудові звершення. Сталінське кіно створювало міф про щасливе життя в СРСР. Щоб створити «правильне» радянське кіно, цензурні органи (художні ради, Управління пропаганди і агітації, Кінокомітет) контролювали всі етапи кіновиробництва. Ідеологічний контроль з боку партійних органів викликав незадоволення навіть в керівництва Кінокомітету, адже Управління пропаганди і агітації намагалося суттєво впливати на процес кіновиробництва і творчі плани кіностудій. Тобто Управління пропаганди і агітації намагалося розширити свій вплив у кіновиробництві, натомість Комітет в справах кінематографії при РНК СРСР прагнув звільнитися від залежності партійного органу. Творча свобода була суттєво обмежена партійними і державними органами. Бюрократизм в кіновиробництві викликав незадоволення у митців, які стримували свій гнів через страх перед сталінським режимом. Слід стверджувати, що кінематограф був важливим, але допоміжним засобом впливу на населення. Кінематограф залишався трудомістким і часозатратним і не міг швидко реагувати на зміни подій. Знімали художні фільми в Україні для союзного екрану російською мовою. В них відображена національна політика радянського комуністичного режиму періоду Другої світової війни. В ідеалі всі верстви радянського суспільства мали бути відображені в кінематографі.

Література