Державне регулювання діяльності промислових трестів в період дії Нової економічної політики (1921-1929 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання діяльності промислових трестів в період дії Нової економічної політики (1921-1929 рр.)

Коцур Віктор Петрович доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Молоткіна Валентина Костянтинівна доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Анотація

В даній науково-дослідній розвідці розглянуті питання пов'язані із процесом становлення та подальшого розвитку системи управління трестованою промисловістю України в умовах впровадження нової економічної політики (1921 - 1929 рр.). Беручи до уваги, той факт, що економічний розвиток України останніх десятиріч від проголошення незалежності, проявив себе як складний та суперечливий із ознаками занепаду: тривалий та тяжкий економічний спад, погіршення соціальних умов значної частини населення тощо, економічний успіх та шляхи його досягнення потребують врахування не лише передового світового досвіду, але й історичного, задля не повторення помилок у цій галузі. Саме тому, незаангажована ідеологічною упередженістю оцінка змісту та наслідків нової економічної політики в Україні у 1920-х роках є важливою для констатації недосконалості трансформаційної моделі ринкових перетворень, визнання помилок та втрачених можливостей економічного зростання, а також для вибору конструктивних та практичних заходів, спрямованих на концептуально нові алгоритми дії у подоланні повоєнної розрухи в економіці та подальших перспектив її розвитку.

Зокрема, у даній статті на основі численних опублікованих архівних джерел та праць дослідників даного питання проведено неупереджений комплексний аналіз державного регулювання господарської діяльності промислових трестів України в період непу 1921-1929 рр. Авторами наголошено на неухильному прагненні вищого державно-партійного керівництва СРСР до повного підпорядкування господарсько-виробничої та комерційної діяльності трестів. Увага авторів зосереджена на тому факті, що трести не мали прямого зв'язку з результатами своєї господарської діяльності і через ціни акумулювали в собі значну частину вартості, утворюваної в інших галузях. Замість того, щоб розвиватися за рахунок переважно власних нагромаджень, трестована промисловість від самого початку її організації потрапила в повну залежність від державного бюджету. Отже, у даній статті, автори відмічають, що прерогативою державної політики у галузі управління промисловим виробництвом було обмеження економічної свободи трестів, створення, шляхом прийняття волюнтаристських рішень, організаційних перепон на шляху реалізації товарів та провокування інфляційних явищ. Таким чином, боротьба за «планову економіку», що ішла у розріз із законами ринку, які були в основі непу привела до втрати самостійності республіканської промисловості та стала початком формування командно-адміністративної системи.

Ключові слова: нова економічна політика, госпрозрахунок, промислові трести, тоталітаризм, волюнтаризм, ідеологія, партійно-державне керівництво.

Abstract

Kozur Viktor Petrovich Doctor in Historical Sciences, professor Head of the Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Molotkina Valentyna Kostyantynivna Doctor in Historical Sciences, professor, Head of the Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

STATE REGULATION OF INDUSTRIAL TRUSTS DURING THE PERIOD OF THE NEW ECONOMIC POLICY (1921-1929)

This research paper deals with the issues related to the process of formation and further development of the management system of the trust industry of Ukraine in the context of the implementation of the new economic policy (1921-1929). Given the fact that Ukraine's economic development in recent decades since independence has been complex and contradictory with signs of decline: a long and severe economic downturn, deteriorating social conditions of a large part of the population, etc., economic success and ways to achieve it require taking into account not only the best international practices, but also historical ones, in order to avoid repeating mistakes in this area. That is why an unbiased assessment of the content and consequences of the new economic policy in Ukraine in the 1920s is important for stating the imperfections of the transformational model of market transformations, recognizing mistakes and lost opportunities for economic growth, and choosing constructive and practical measures aimed at conceptually new algorithms of action to overcome the postwar devastation in the economy and further prospects for its development.

In particular, this article, based on numerous published archival sources and works of researchers on this issue, provides an unbiased comprehensive analysis of the state regulation of economic activities of industrial trusts in Ukraine during the NEP period of 1921-1929. The authors emphasize the steady desire of the top state and party leadership of the USSR to fully subordinate the economic, production and commercial activities of trusts. The authors focus on the fact that the trusts had no direct connection with the results of their economic activities and, through prices, accumulated a significant part of the value generated in other industries. Instead of developing primarily through their own savings, the trust industry was completely dependent on the state budget from the very beginning of its organization. Thus, in this article, the authors note that the prerogative of the state policy in the field of industrial production management was to restrict the economic freedom of trusts, to create, through voluntaristic decisions, organizational obstacles to the sale of goods and to provoke inflationary phenomena. Thus, the struggle for a "planned economy" that ran counter to the laws of the market, which were at the heart of the NEP, led to the loss of independence of the republican industry and marked the beginning of the formation of a command and control system.

Keywords:. new economic policy, self-sufficiency, industrial trusts, totalitarianism, voluntarism, ideology, party-state leadership.

Постановка проблеми

трест нова економічна політика

Загострення суспільно-політичного та економічного становища України в умовах повномасштабного вторгнення рф стало каталізатором цілого ряду глобалізаційних зрушень у соціокультурній площині. Зокрема, пришвидшило процес переосмислення подій вітчизняної історії з позиції визнання помилок та руйнування міфів, використання історичного досвіду як конструктивного вектору майбутньої перспективи повоєнної відбудови України, зокрема її виробничих потужностей, зруйнованих в результаті загарбницьких дій агресора. У цьому напрямку важливим є переосмислення економічної складової відбудови зруйнованої країни за якісно новими, світовими стандартами із залученням передових технологій та досвіду провідних країн світу. З цієї позиції, важливим є використання вітчизняного досвіду відбудови народногосподарського комплексу, перебуваючого у стані стагнації із використанням механізмів ринкової економіки, що був застосований у рамках впровадження нової економічної політики у 1920-х роках. Саме вивчення та використання такого досвіду із подальшим його залученням до сучасних проектів по відбудові є наразі актуальним, адже питання впровадження механізму синхронізації елементів ринкової економіки та державних методів управління, які б могли бути конкурентоспроможними в умовах ринку є нагальним запитом сьогодення. В умовах непу управління націоналізованими виробничими потужностями із одного центру показало неспроможність радянської влади до конструктивних дій, а отже, пришвидшило процес злиття виробничих підприємств в Україні у промислові об'єднання - трести. Одним із головних напрямків господарської діяльності трестованої промисловості була торгівля на умовах ринкової економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми організації, діяльності та реформування промисловості України в період непу окреслені у наукових розвідках істориків та економістів [1; 2; 3; 9; 11]. Проте ідеологічна заангажованість науково-дослідної галузі в радянський період, її залежність від тоталітарного догматизму негативно вплинули на вивчення даної проблематики. Увага дослідників здебільшого була сконцентрована на розвитку важких галузей промисловості, тоді як поза увагою лишилися окремі аспекти організації та управління промислово-виробничим комплексом в період непу і у тому числі промислових трестів України. Лише окремі розвідки в загальносоюзному контексті торкалися певних напрямків роботи промисловості в умовах трестівського госпрозрахунку. Однак, в історії непу лишається багато проблем, що потребують більш поглибленого та не упередженого політичною парадигмою аналізу.

Метою даної статті є з позиції сучасної історичної науки провести комплексний аналіз становища та діяльності промислових трестів України в період нової економічної політики, визначити характер та механізм дії партійно-державної політики щодо діяльності промислових трестів, розглянути їх вплив на розвиток народного господарства в період 1921 - 1929 рр.

Виклад основного матеріалу

Переважна більшість дослідників нової економічної політики роблять спробу знайти в даному періоді аргументи, що пояснили б причини деформації соціалізму, можливості альтернативного розвитку питань виходу із економічного колапсу, спровокованого повоєнною розрухою, вирішення проблем соціально-економічного характеру сьогодення тощо. Проте, дуже часто період непу подається як перебільшено ідеалізований, скоріше відповідаючий сучасним запитам побачити в ньому зародження та розквіт методів ринкової економіки регулювання промисловим виробництвом, чим реальному стану справ. Численні факти, представлені в опублікованих архівних джерелах, засвідчують той факт, що початок 1920-х років характеризувався численними протиріччями, як економічного так і суспільно-політичного характеру, відсутністю цілісності методів управління та боротьбою між економічними і адміністративними методами в державному секторі господарства. Поширеною є думка про те, що ринкові елементи непу справили деструктивний вплив на послідуючий розвиток економіки, коли перевага була на боці стихійного зародження ринку, що в свою чергу спонукало радянську державу до відновлення втрачених управлінських позицій за рахунок форсованого втручання в сферу економіку.

Так, постановою Ради праці та оборони (Далі - РПО) від 12 серпня 1921 р. було затверджено «Основні положення про відбудову важкої промисловості, підняттю і розвитку виробництва», що ознаменувало початок переходу державних підприємств на госпрозрахунок. Розгорнувся процес формування ринкових відносин та денатуралізація господарства. В резолюції ХІІ з'їзду РКП(б) «Про промисловість» наголошувалось на тому, що перехід до непу був здійснений переважно методами попередньої політики «воєнного комунізму»: бюрократичним характером, об'єднанням підприємств у трести тощо.

Трести створювалися шляхом поспішної ліквідації главків та наслідували ряд недоліків, притаманних бюрократичній системі управління. Зокрема, головну роль відігравали не економічні, а адміністративні зв'язки. До прикладу, нерідко діючі підприємства об'єднувалися із вже недіючими, оборотних засобів не вистачало, хоча і ті багато в чому являли собою неліквіди. З архівних джерел відомо, що в перший рік запровадження непу промисловість, виявившись не готовою до кон'юнктури ринку, понесла значні збитки.

Процес активного трестування української промисловості супроводжувався виникненням цілого ряду проблем, пов'язаним із функціонуванням виробничих потужностей в новоутворених об'єднаннях. Так, із метою їх вирішення РНК УСРР в листопаді 1921 р. прийняла постанову «Про надходження усієї продукції державних підприємств у загальнодержавний фонд», згідно якої продукція підприємств, перебуваючих на державному постачанні, повинна була надходити до загальнодержавного фонду. Проте, беручи до уваги, той факт, що держава не мала можливості у повному обсязі фінансувати діяльність промислових підприємств, їм було дозволено частину власної продукції реалізувати за ринковими цінами. Однак, кількість такої продукції визначала держава через свої інституції: Комісію використання або Укрпаливо. Зазначалось, що взаємини держави із підприємствами, знятими із державного постачання, мали будуватися на ринковій основі: «Розпорядницькі державні органи не мають права вимагати безготівкового відпуску готових виробів, сировини, палива і т.п.» [3; с.51-52.].

Отже, ми можемо відмітити, що партія визначила лише загальні принципи своєї промислової політики, тоді як у колі заходів офіційної влади, спрямованих на відновлення великої промисловості, головне місце було відведене трестуванню.

Водночас, прагнення партійно-державного центру позбавити Україну економічних прав лише посилюється: труднощі, які переживала промисловість на початку непу, поглиблювалися бюрократичною системою централізації, яка стояла на заваді господарській ініціативі та самостійності УСРР. Більшовицький центр, користуючись положенням міждержавного договору радянської росії та УСРР (грудень 1920 р.), посадив свій власний управлінський апарат в Україні на голодну фінансову норму. Така відверта фінансова дискримінація України загрожувала останній повним паралічем влади, що й спонукало членів ЦК РКП(б), які усвідомили це, піти на ризикований крок, у розріз із резолюцією Х з'їзду РКП(б).

За таких обставин, в серпні 1921р. Х. Раковський, Г. Петровський, Ф. Артем і В. Чубар, перебуваючи у Москві на черговому пленумі правлячої партії, звернулися в ЦК із протестом проти політики російського нарком фіну, щодо його ставлення до УСРР, вказавши, що: «Україні дається на місяць на 20 млрд. крб. менше, ніж одній Москві з губернією». В листі українських членів ЦК РКП(б) був використаний вагомий аргумент: «Виходячи із завдання, покладеного на Україну, зібрати від 50 до 57 млн. пудів продовольства для однієї Росії, ми заявляємо, що Україна не в змозі виконати його, якщо центр не віднесеться з належною увагою до її фінансових потреб». Прописувалась мінімальна сума фінансування на поточний місяць в кількості 62 млрд. крб. (проти 30 за червень-липень) [9; с.324 - 325.].

Проте, не дивлячись на позитивну реакцію на лист В. Леніна, наркомфін замість необхідних 25% при укладанні державного бюджету, виділив тільки 15% [25; с.98.]. Керівництво УСРР мало надію, що із утворенням Союзу проблема економічного суверенітету буде вирішена. Однак, центральні органи й надалі, користуючись правом безпосереднього управління всією територією «договірної федерації», не помічали інтересів України.

Прикладів відвертого ігнорування республіками було безліч. У принципових випадках керівництву України доводилось опротестовувати свавільні дії у ЦК РКП(б). Відносини керівників центральних відомств безпосередньо із губерніями та трестами України підривали значення органів влади у Харкові, що незадовільно позначилась на республіці. Російські наркомати, розподіляючи асигнування, вважали українські підприємства чужими. Власних асигнувань у «незалежної» республіки не могло бути, адже її позбавили прав на власний бюджет та грошову емісію.

Відомий факт про прийняття українськими металургами першого в історії радянських республік «соціалістичного зобов'язання». Зокрема, 7 листопада 1921 р. під час зустрічі в Москві із В. Леніним директор тресту «Південсталь» І. Межлаук випросив державну дотацію для закупівлі сировини та для виплати заробітної плати працівникам Петровського, Макіївського і Юзівського металургійних комбінатів. Проте, ще у жовтні президія ВРНГ прийняла рішення про виділення тресту асигнувань, які так і не були сплачені. Голова російського Раднаргоспу одержав від І. Межлаука письмове зобов'язання, так званий «комуністичний вексель»: поставити ВРНГ 10 млн. пудів чавуну і катаного металу. Металурги зобов'язання виконали до закінчення господарського року - до вересня 1922 р. включно, виготовивши 10,4 млн. пудів металу [17; с.136.].

Після не погодженого із безпосереднім начальством у Харкові візиту І. Межлаука до Москви В. Чубар поставив питання про роботу УРНГ на політбюро ЦК КП(б)У. Доповідаючи про свої проблеми, голова УРНГ нарікав на те, що із його підпорядкування були вилучені великі підприємства. До прикладу повного нехтування УРНГ він навів факт надання І. Межлауку 25 млрд. крб. Тоді як для всієї української промисловості центр асигнував на 1921/1922 р. лише 40 млрд. крб. Відповідно до доповіді, ЦК КП(б)У прийняв рішення: доручити В. Чубару здійснити візит до Москви для з'ясування відносин із ВРНГ [18; с.137.].

Факти нехтування інтересами УРНГ українськими трестами, щодо вирішення виробничих питань мали місце й у наступні роки. Для їх усунення УРНГ неодноразово видавала постанови, що мали зобов'язати керівництво українських трестів, у питаннях поточної оперативної роботи звертатись до вищих республіканських органів. Зокрема, 29 червня 1922 р. вийшла постанова УРНГ, якою всі республіканські та місцеві трести були зобов'язані подавати на затвердження Президії УРНГ: склад сформованих у ВРНГ правлінь трестів затверджувати в Президії УРНГ; проєкти виробничих програм із грошовими й матеріальними кошторисами; звіти про діяльність трестів одночасно із поданням до ВРНГ [21; с.54.].

Накази схожого змісту не одноразово видавалися УРНГ і у послідуючі місяці 1922 р. Так, у наказі від 31 серпня 1922 р. УРНГ наголошує на тому, що деякі правління трестів розсилають своїм підприємствам накази й циркуляри ВРНГ, не затверджені в Президії УРНГ [22; с.106 - 107.].

У наказі від 14 жовтня 1922 р. УРНГ ставить до відома правління трестів, що формування останнього здійснюється через Президію УРНГ, а порушення даного порядку буде каратися законом [ 23; с.114.].

Проте, велика кількість постанов УРНГ суттєво не змінила існуючого становища. 30 жовтня 1922 р. цілому ряду українських трестів постановою УРНГ було винесено догану за ігнорування республіканським вищим органом управління. В «чорному» списку опинились: «Спиртотрест», «Укрпапіртрест», «Донбасцементтрест», «Донбаскераміка», які мали по п'ять фактів адміністративних порушень; «Укрсільмаштрест», «Махортрест», «Текстильтрест», «Хімвугілля», «Дніпроліс», «Коксобензол», які мали по чотирі порушення; «Південьсільмаштрест», «Електротрест», «Південсталь», як імали по три порушення; «Шкіртрест», «Південнорудний трест», «Бахсіль», «Маслотрест», «Склосода», які мали лише по два порушення [24; с.115.].

За умов функціонування «договірної федерації» всі центральні відомства не задовольнялися підпорядкуванням їм республіканських підприємств та установ через Харківський партійно-радянський центр. Кожне із них намагалося безпосередньо здійснювати управління важливими об'єктами, використовуючи для цього фінансові важелі впливу, зокрема, наданням асигнувань чи позбавлення їх. Часті протести керівництва республіки проти такої «економічної сваволі» ми розглядаємо не як відстоювання суверенітету республіки, а перш за все як боротьбу за власні управлінські амбіції, за право утриматись у вищих ешелонах влади.

На підтвердження пріоритетного положення великої промисловості ІХ Всеросійський з'їзд рад висунув нові завдання у сфері господарської розбудови, що були обумовлені конкретною економічною ситуацією станом на кінець 1921р. Так, у постанові наголошувалось на тому, що робітничо- селянська влада шляхом систематичних обміркованих і побудованих на точному обліку процесів ринку, економічних заходів має взяти у свої руки врегулювання ринку та грошового обігу [12; с.277.].

Зрозуміло, що за таких умов контролювати ринок промислових товарів держава могла лише за допомогою трестів. Отже, партійні документи підтверджують, що на початку 1920-х рр. чіткої програми по відновленню зруйнованої десятиліттями війни, революцій та більшовицьких експериментів у вигляді політики «воєнного комунізму» промисловості вона не мала.

Питання про роботу трестованої промисловості України в умовах ринку було підняте у грудні 1921 р. на VI Конференції КП(б)У, резолюція якої затвердила та обґрунтувала перехід до трестів як спробу застосувати більш гнучкі та лояльні форми організації державної промисловості, вимушеної конкурувати на товарному ринку із приватним виробництвом. Розширюючи головні положення РКП(б) про утворення трестів, конференція визначила передумови та принципи їх функціонування, визначальні напрями господарського об'єднання тощо.

Українські більшовики внесли свої пропозиції: піти шляхом створення промислових об'єднань загальнодержавного масштабу; організувати початкові осередки майбутніх великих трестів та утворити промислові об'єднання місцевого значення. КП(б)У розглядала трестування на кінець 1921р. не лише як засіб, який сприятиме підвищенню ефективності роботи великих промислових підприємств, але й засіб політично-ідеологічного значення. Оскільки, трести не могли стати «такими осередками великого господарства, які б являли собою безпосередній перехідний етап до соціалістичного господарства. Навколо них мають економічно групуватися ті підприємства, які здані в експлуатацію приватним особам». Таким чином, констатуємо факт, що трести розглядалися партійно-державним керівництвом країни також як засіб впливу та контролю за підприємствами, зданими в оренду.

В результаті таких дій, вже на кінець 1921 р. уже були помітні перші результати трестування. До прикладу, у вересні 1921 р. трест «Хімвугілля» видобув 400 тис. пудів вугілля, а за першу половину жовтня - 625 тис. пудів. За жовтень - грудень цього ж 1921 р. результат роботи «Хімвугілля» сягнув позначки у 4,6 млн. пудів вугілля [7; с.69.].

Варто зазначити, що всі успіхи, досягнуті трестом у сфері видобутку вугілля, супроводжувалися процесом активізації діяльності роботи хімічних заводів. Зокрема, були запущені в експлуатацію державний содовий та церезиновий заводи у Донецьку [13; с.128.].

Значно збільшив свої виробничі потужності і трест «Південсталь», який у липні 1921 р. на своїх підприємствах видобув 2152,6 тис. пудів кам'яного вугілля, у серпні - 2186,5 тис. пудів, у вересні - 3335,9 тис. пудів, в жовтні - 4794,5тис. пудів, а у листопаді - 5992,5 тис. пудів. Помітно збільшилась і виплавка чавуну на заводах «Південьсталі»: у вересні 1921 р. обсяг виплавки сягав 60 тис. пудів, у жовтні - 132 тис., а у листопаді - 271тис. пудів [13; с.128.].

Отже, можемо резюмувати, що трести, утворені у третьому кварталі 1921 р., вже у тому ж році позитивно вплинули на відновлення роботи промислових підприємств, зруйнованих роками громадянської війни, революцій та безгосподарною політикою «воєнного комунізму».

У 1922 р. розпочатий процес трестування набув нових обертів своєї активності. До прикладу, 23 січня 1922 р. було створено «Махортрест» і «Тютюнтрест», 21 березня цього ж року - «Склопоташ», 23 червня - « Текстильтрест».

Вже 10 листопада 1922 р. було ухвалено рішення про організацію одного з найпотужніших республіканських трестів - «Південного машинобудівного тресту» (ПМТ), до якого увійшли Луганський і Харківській паровозобудівні заводи, Лутугінський і Торецький заводи, російсько-балтійський «Нев- Вільде» розташований в Таганрозі, «Наваль», «Тремсуд», «Темвод» і «Руссуд» у Миколаєві із усіма допоміжними підприємствами та установами, що входили до їх структури [15; с.4 - 32.]. 28 червня 1922 р. було організовано «Укртрестсільмаш» до складу якого увійшли потужні заводи Бердянська, Харкова, Одеси, Херсона, Києва та Миколаєва [10; с.52.].

Станом на 1924/25 господарський рік «Південний машинобудівний трест» випустив продукції вартістю на 25252 тис. крб. і з розрахунку у цінах на 1913 р., що дорівнювало 66% довоєнного виробництва. «Укртрестсільмаш» у 1925/26 г. р. випустив товарної продукції на суму 44751 тис. крб., а у 1926/27 г. р. - на 56077 тис. крб., тобто більше на 11324 тис. крб. або на 23% [10; с.53.].

Випуск основної продукції цих трестів - машин та машинного обладнання становив: у 1925/26 г. р. потягів вироблено 104, а у 1926/27 г. р. - 159, зростання на 57%; молотарок - 31588 та 32729, приріст на 4%; жниварок - 67055 і 103193, зростання на 54%; плугів - 224303 і 281653, збільшення на 26% [10; с.53.].

Згідно наказів УРНГ від 20 червня та 8 липня 1922 р. було здійснено реорганізацію Управління Бахмутського соляного району у трест «Бахмутсіль», а Центральне правління південнорудної промисловості - у Південнорудний трест (ПРТ) [16; с.1.]

Отже, можна зафіксувати, що всі промислові трести України за рівнем підпорядкуванням ділилися на три категорії: центральні, які були у прямому віданні ВРНГ РСФРР, республіканські, підпорядковані УРНГ та губернські або ж місцеві, які підпорядковувались виключно губраднаргоспам. Зокрема, організація місцевих трестів проводилася у останню чергу, коли вже всі найбільш придатні для виробництва підприємства були приєднані до складу центральних або ж республіканських трестів. Тому до місцевих підприємств увійшло набагато менше підприємств, ніж їх було передано у розпорядженні губраднаргоспів до початку процесу трестування в республіці. До прикладу, із загальної кількості 7314 підприємств на яких було задіяно близько 20 тис. робітників, підпорядкованих губраднаргоспам, лише 344 із понад 11 тис. робітників включено до 58 губернських трестів [8; с.101.].

Зокрема, у грудні 1921 р. та у січні 1922 р. вийшли інструкції ВРНГ УСРР, які передбачили алгоритм процесу організації місцевих трестів України [5; с.2.].

Згідно із наданими інструкціями, до тресту входили підприємства за територіальним принципом, тобто розміщені у межах однієї губернії, підвідомчі безпосередньо губернському раднаргоспові. Такі трести створювалися губраднаргоспами та затверджували Положення в президії ВРНГ УСРР і в Українській Економічній Нараді (УЕН). Трест, в який об'єднували підприємства, розташовані у кількох губерніях, організовувався відповідно до постанови президії ВРНГ та затверджувався УЕН. На той випадок, коли до тресту, що організовувався республіканським органом, входило підприємство, яке мало підпорядкування губернському органу, обов'язково потрібна була згода останнього або постанова ВУЦВК [20; с.13.].

Часто трести робили спробу ввести до свого складу ті підприємства, які були у віданні місцевих господарських органів. Так, наприклад, президія Харківської ради наргоспу висловилася проти того, щоб заводи по виробництву оцету і 18 спиртозаводів Харківської губернії увійшли до складу «Спиртотресту» [14; с.9 - 11.].

Першою спробою у врегулюванні цієї проблеми став наказ ВРНГ УСРР від 26 серпня 1922 р. згідно якого, трести зобов'язані були надавати президії ВРНГ письмову згоду місцевих органів на передачу їм підприємств [19; с.9.]. Конфлікт між республіканськими та губернськими органами в певній мірі був врегульований після виходу цього наказу, тоді як питання відчуження підприємств на користь центральних трестів залишались не визначеними.

В ряді випадків із-за бюрократичних перепон новоутворені трести не завжди вчасно починали виконання безпосередніх виробничих зобов'язань. Зокрема, статут «Махортресту» пройшов затвердження президією УРНГ 20 грудня 1921 р., а трест розпочав свою роботу лише у березні 1922 р. [4; с.86.]. Така ситуація, на жаль, була поширеною у трестованій промисловості.

Таким чином, на початок 1922 р. стало зрозуміло, що трести не виправдають тих надій, які на них покладалися за умови переходу до ринкових умов господарювання. Окрім суто бюрократичних перешкод зі сторони державно-партійних та адміністративних установ, існували перепони, породжені самими трестами. Однією із таких перешкод на шляху діяльності трестованої промисловості було намагання окремих трестів сконцентрувати під своїм управлінням як найбільше підприємств, аргументуючи це госпрозрахунковими запитами самого тресту. Отже, щоб уникнути конкуренції на ринку збуту готової продукції, закупівлі сировини, машинно- технічного обладнання, виробничих потужностей керівники трестів включали до їх складу багато підприємств і таким чином ставали монополістами у своїй галузі.

У 1922 р. із метою вибудови перспективи подальшого ефективного упорядкування роботи трестів працювало дві партійно-урядові комісії. Перша під керівництвом Л. Камєнєва для вирішення юридичних питань розробила декрет про трести, затверджений 10 квітня 1923 р. урядом. У вступній частині цього декрету проголошувалась автономія трестів у питаннях поточної діяльності, а у наступних параграфах ішлось про зобов'язання розглядати і затверджувати ВРНГ виробничі плани, формувати правління й наглядати за «правильним» ходом справ. Для вирішення кадрових питань у організації роботи трестів працювала комісія під керівництвом В. Куйбишева.

Полярним до загальної тенденції в економічній політиці існувало прагнення наблизити трестівський госпрозрахунок до реалій ринку в умовах 1922 р., пов'язане із іменами О. Кисельова і М. Владимирова. Мова йде про запропонований ними процент із капіталу або, за термінологією провалених в СРСР економічних реформ вже 1960-1980 рр., «плату за фонди».

Зокрема, у своїй статті «До питання про фінансову політику» О. Кисельов, опублікованій у газеті «Правда» від 30 березня 1922 р., висловив думку про необхідність викорінення елементу формалізму в системі трестового госпрозрахунку. На його думку, для цього, слід було обчислити та оцінити перебуваючи на балансі трестів усі засоби виробничих потужностей та запровадити принцип процентного обкладення експлуатованого у виробництві капіталу [9; с.167 - 168.].

Проте, як сьогодні з'ясувалось, справжнім автором проєкту був М. Владимиров, який у своєму інтерв'ю 3 вересня 1922 р. газеті «Економическая жизнь» заявив: «Нам необхідно добитися точної картини стану промисловості, визначити розміри основного й оборотного капіталів трестів, одержаних ними від держави, внести в доходну частину бюджету процент на цей капітал». Після довгих дебатів у ВРНГ даного проекту було прийняте рішення про символічний характер стягнення процента із капіталу у збиткових трестах важкої індустрії. Таке рішення закріплювалось урядовою постановою від 8 вересня 1922 р. та рішенням Малого Раднаркому датованого 17 жовтня 1922 р [9; с.167-168].

Варто наголосити, що запровадити відразу процент із капіталу у систему госпрозрахунку не вдалося через переважно технічні причини організації цього процесу. Так, у промисловості запізнювалась інвентаризація основного капіталу, яка використовувала однакові для всіх галузей критерії та одиниці виміру, що було хибним із точки зору законів світового ринку. Окрім того, в умовах розрухи підприємства працювали із неповним навантаженням, і стягнення процента за капітал без урахування цього важливого фактора, поставило б багатьох із них у вкрай скрутне становище. Тож коли Раднарком 10 квітня 1923 р. все ж затвердив Положення про трести, ключовий пункт про виплату до бюджету відрахувань із їх основного капіталу у ньому був відсутній.

Висновки

Таким чином, відмова від платежу в системі трестівського госпрозрахунку означала подальшу бюрократизацію управління виробництвом та посилення контролю над системою управління республіканськими виробничими потужностями, які були сконцентровані у об'єднання трестів. Сьогодні вже навіть важко вирахувати точну суму збитків, які випали у послідуючі десятиріччя із внутрішньопромислового нагромадження України через ту просту обставину, що не існувало запиту на отримання надприбутку, який би у повному обсязі дорівнював використаним у процесі виробництва ресурсам. Націоналізована більшовиками державна промисловість в особі госпрозрахункових трестів розвивалась за «ліжковим» принципом, який просто не міг існувати в ринковій економіці передових країн світу. Так, замість процента з основного капіталу, трести почали перераховувати до загальносоюзного бюджету промподаток, а із згортанням нової економічної політики у кінці 1920-х років - податок з обігу. Трести за радянської системи були позбавлені прямого зв'язку із результатами своєї господарської діяльності. Замість того, щоб розвивати власне виробництво та контролювати обігові кошти та імпортно-експортні операції, промислові трести з самого початку їх утворення потрапили в повну залежність від державного бюджету. Така система була можливою лише в країні, побудованій за законами більшовицької ідеології і де закони ринку могли бути дієвими лише на короткий, означений державно-партійним керівництвом, період, яким в Україні у тому числі став неп.

Література:

1. Андріянов О. Про закономірності перехідного періоду. Харків: Пролетар, 1932. 52 с.

2. Гальперин И.Н. Управление социалистическим общественным производством (на материалах промышленности УССР в востановительный период). Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1966. 292 с.

3. Гудзенко П.П., Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Трудові почини робітничого класу (1921 - 1937 рр.). Київ: Наукова думка, 1980. 337 с.

4. Зильберман И. Укрмахортрест. Журнал киевского губернского економического совещания. 1923. №3 67 - 75.

5. Инструкция ВСНХ УССР о порядке организации местных трестов. Хозяйство Украины. 1921. 15 декабря. С.2.

6. Кактынь А. Новые формы организации промышленности. Харьков: Всеукраинское государственное изд-во, 1922. 41 с.

7. Кольяк Г.М. З історії хімізації народного господарства. Український історичний журнал. 1964. №4. С. 69 - 75.

8. Красногорский Г.М. Местная трестированая промышленность Украины. Хозяйство Украины. 1924. №12 13. С.23 - 32.

9. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928). Київ: Основи, 1996. 396 с.

10. Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. Київ: Наукова думка, 1966. 488 с.

11. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. Київ: Київський національний торгово-економічий ун-т, 2001. 274с.

12. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917 - 1967 гг.): В 5 т. Харьков: Политиздат, 1967. Т.1. 783 с.

13. Самохвалов Ф.В. Советы народного хозяйства в 1917 - 1932 гг. Харьков: Наука, 1964. 303 с.

14. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Ф.34. Оп.4. Спр.8. Арк.9-11.

15. ЦДАВО України. Ф.34. Оп.4. Спр.51. Арк.4-32.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО України). Ф.1. Оп.20. Спр.1256. Арк. 1.

17. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1256. Арк. 136.

18. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1256. Арк. 137.

19. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 9.

20. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 13.

21. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 54.

22. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 106-107.

23. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 114.

24. ЦДАГО України. Ф.1. Оп.20. Спр.1257. Арк. 115.

25. Якубовська С.П. Строительство союзного советского социалистического государства. Киев: Госполитиздат, 1966. 98 с.

References:

1. Andriyanov O. Pro zakonomirnosti perekhidnoho periodu [About the regularities of the transition period]. Kharkiv: Proletar, 1932. 52 s. [in Ukrainian].

2. Hal'peryn Y.N. Upravlenye sotsyalystycheskym obshchestvennbim proyzvodstvom (na materyalakh prombishlennosty USSR v vostanovytel'nby peryod) [Management of socialist social production (based on the materials of the industry of the Ukrainian SSR in the recovery period)]. Khar'kov: Yzd-vo Khar'kovskoho un-ta, 1966. 292 s. [in Ukrainian].

3. Hudzenko P.P., Kul'chyts'kyy S.V., Shatalina Ye.P. Trudovi pochyny robitnychoho klasu (1921 - 1937 rr.) [Labor actions of the working class (1921 - 1937)]. Kyyiv: Naukova dumka, 1980. 337 s. [in Ukrainian].

4. Zyl'berman Y. Ukrmakhortrest [Ukrmahortrest]. Zhurnal kyevskoho hubernskoho ekonomycheskoho soveshchanyya. 1923. №3 67 - 75. [in Ukrainian].

5. Ynstruktsyya VSNKh USSR o poryadke orhanyzatsyy mestnbikh trestov [Instruction of the Supreme Economic Council of the Ukrainian SSR on the procedure for organizing local trusts]. Khozyaystvo Ukraynbi. 1921. 15 dekabrya. S.2. [in Ukrainian].

6. Kaktbin' A. Novbie formb orhanyzatsyy prombishlennosty [New forms of industrial organization]. Khar'kov: Vseukraynskoe hosudarstvennoe yzd-vo, 1922. 41 s. [in Ukrainian].

7. Kol'yak H.M. Z istoriyi khimizatsiyi narodnoho hospodarstva [From the history of chemicalization of the national economy]. Ukrayins'kyy istorychnyy zhurnal. 1964. №4. S. 69 - 75. [in Ukrainian].

8. Krasnohorskyy H.M. Mestnaya trestyrovanaya prombishlennost' Ukraynbi [Local Trusted Industry of Ukraine]. Khozyaystvo Ukraynbi. 1924. №12 13. S.23 - 32. [in Ukrainian].

9. Kul'chyts'kyy S.V. Komunizm v Ukrayini: pershe desyatyrichchya (1919 - 1928) [Communism in Ukraine: the first decade (1919 - 1928)]. Kyyiv: Osnovy, 1996. 396 s. [in Ukrainian].

10. Nesterenko O.O. Rozvytok promyslovosti na Ukrayini [Development of industry in Ukraine]. Kyyiv: Naukova dumka, 1966. 488 s. [in Ukrainian].

11. Pyrih O.A. NEP: bil'shovyts'ka polityka improvizatsiyi [NEP: Bolshevik policy of improvisation]. Kyyiv: Kyyivs'kyy natsional'nyy torhovo-ekonomichyy un-t, 2001. 274 s. [in Ukrainian].

12. Reshenyya partyy y pravytel'stva po khozyaystvennbim voprosam (1917 - 1967 hh.) [Decisions of the party and government on economic issues (1917 - 1967)]: V 5 t. Khar'kov: Polytyzdat, 1967. T.1. 783 s. [in Ukrainian].

13. Samokhvalov F.V. Sovetw narodnoho khozyaystva v 1917 - 1932 hh. [Councils of the national economy in 1917 - 1932.]. Khar'kov: Nauka, 1964. 303 s. [in Ukrainian].

14. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnya Ukrayiny (TsDAVO Ukrayiny). F. 34. Op.4. Spr. 8. Ark. 9-11. [in Ukrainian].

15. TsDAVO Ukrayiny. F. 34. Op.4. Spr. 51. Ark. 4-32. [in Ukrainian].

16. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob'yednan' (TsDAHO Ukrayiny). F. 1. Op. 20. Spr. 1256. Ark. 1. [in Ukrainian].

17. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1256. Ark. 136. [in Ukrainian].

18. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1256. Ark. 137. [in Ukrainian].

19. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 9. [in Ukrainian].

20. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 13. [in Ukrainian].

21. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 54. [in Ukrainian].

22. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 106-107. [in Ukrainian].

23. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 114. [in Ukrainian].

24. TsDAHO Ukrayiny. F. 1. Op. 20. Spr. 1257. Ark. 115. [in Ukrainian].

25. Yakubovs'ka S.P. Stroytel'stvo soyuznoho sovetskoho sotsyalystycheskoho hosudarstva [Construction of a union Soviet socialist state]. Kyev: Hospolytyzdat, 1966. 98 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru