Жіноче питання в умовах становлення радянського режиму на українських землях у 20-30-х роках ХХ століття (на матеріалах Півдня України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вища школа публічного управління

Запорізький національний університет

Жіноче питання в умовах становлення радянського режиму на українських землях у 20-30-х роках ХХ століття (на матеріалах Півдня України)

Казаков Геннадій Ігорович кандидат історичних наук, провідний фахівець відділу методології навчання і наукових досліджень

Точиліна Ірина аспірантка

Анотація

Стаття присвячена проблематиці формування жіночого питання на українських землях за умов становлення радянського режиму у 20-30-х рр. ХХ ст. Основний акцент у статті зроблено на регіоні Півдня України, який з одного боку підпадав під загальні радянські тенденції у формуванні образу жінки «нового» радянського зразку, а з іншого - мав певні відмінності, за рахунок власного географічного розташування та традиційних для регіону сфер зайнятості. Вивчення проблеми здійснено на основі праць ідеологів більшовизму, періодики та усноісторичних свідчень, як опублікованих у низці археографічних видань, так і з особистого архіву авторів. Авторами відзначено, що період 20-30-х рр. ХХ ст. характеризується дефаміліалізацією, політичною мобілізацією жінки, відбуваються суттєві зміни в політиці сімейно-шлюбних відносин. Паралельно відбувається зміна жіночої ролі у сфері трудових відносин - відбувається нівелювання поділу праці на чоловічу та жіночу та українське жіноцтво починає залучатися до усіх сфер виробництва. При цьому, сама радянська ідеологія розглядала жінку, як свого роду «відсталий елемент», який потребує за допомогою агітації та політичного просвітництва у якомога коротші терміні залучити до будівництва нової держави. Проте, усні свідчення демонструють українську жінку, як головну в родині, яка виконувала не тільки роботу на державу, але й утримувала родину, виконувала працю по дому. Автори приходять до висновків, що з одного боку радянська політика носила позитивні зрушення, адже було надано жінці рівні права та обов'язки з чоловіками, як у суспільному, так і приватному житті. З іншого - не відбувалось емансипації. Отримання рівних прав супроводжувалось насаджуванням певних вимог до жінки та створення «жінки єдиного зразка», тобто українська радянська жінка мала відповідати єдиним критерія та мінімізувалися певні розходження від ідеологізованого образу.

Ключові слова: українська жінка, усна історія, жіноча історія, «нова» жінка.

Abstract

Kazakov Hennady Ihorovych Candidate of historical sciences (Ph. D. in History), Leading Desk Officer, Teaching and Scientific ResearchMethodologies Department, High School of Public Governance

Tochylina Iryna Graduate student, Zaporizhzhia National University

THE WOMEN'S ISSUE IN THE CONDITIONS OF THE ESTABLISHMENT OF THE SOVIET REGIME ON UKRAINIAN LANDS IN THE 20-30S OF THE XX CENTURY. (BASED ON THE MATERIALS OF SOUTHERN UKRAINE)

The article is devoted to the problems of the formation of the women's issue in Ukrainian lands under the conditions of the formation of the Soviet regime in the 20s and 30s of the 20th century. The main emphasis in the article is on the region of Southern Ukraine, which on the one hand fell under general Soviet trends in the formation of the image of a woman of the "new" Soviet model, and on the other - had certain differences due to its own geographical location and traditional for the region employment spheres. The study of the problem was carried out on the basis of the works of ideologues of Bolshevism, periodicals and oral historical evidence, both published in a number of archeographic publications and from the personal archive of the authors. The authors noted that the period of the 20s-30s of the XX century. is characterized by defamilialization, political mobilization of women, significant changes are taking place in the politics of family and marital relations. At the same time, there is a change in the role of women in the field of labor relations - there is a leveling of the division of labor between men and women, and Ukrainian women are beginning to be involved in all spheres of production. At the same time, the Soviet ideology itself considered women as a kind of "backward element" that needs to be involved in the construction of a new state as soon as possible with the help of agitation and political education. However, oral testimonies demonstrate a Ukrainian woman as the main one in the family, who performed not only work for the state, but also supported the family, performed housework. The authors come to the conclusion that, on the one hand, Soviet policy brought positive changes, because women were given equal rights and responsibilities with men, both in public and private life. On the other hand, there was no emancipation. Obtaining equal rights was accompanied by the establishment of certain requirements for women and the creation of a «woman of a single model», that is, the Ukrainian Soviet woman had to meet a single criterion and certain differences from the ideological image were minimized.

Keywords: Ukrainian woman, oral history, women's history, «new» woman.

Вступ

Постановка проблеми. Період 20-30-х рр. ХХ ст. став періодом жіночої емансипації у всьому світі. У більшості світових держав виникають рухи за визнання жінок рівними з чоловіками, припинення поділу за статевими ознаками, надання їм рівних політичних прав. Водночас, Радянський Союз, до складу якого були силоміць приєднані і українські землі, упереджує подані рухи, прирівнюючи жінок-робітниць до чоловіків, формуючи єдиний образ «пролетарія» та «товариша». В такому випадку, радянський керівний апарат з одного боку надав українському жіноцтву визнання та рівних прав, проте з іншого, піддавав жінок строгому партійному контролю та регламентації їх норм та способу життя. В умовах війни з російським агресором, коли відбувається частково переосмислення образу української жінки, актуальним постає дослідити радянську практику формування «нової жінки», як завуальованого способу управління нею.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В історіографічному плані, жіноче питання періоду 1920-х рр. досліджували в українському вимірі О. Лабур, О. Сапицька [11; 15]. Дослідниці звертали увагу на загальні аспекти становлення «нового жіночого образу» обумовленого ідеологію більшовизму та їх потребами ліквідації самостійного світосприйняття. Більш нейтральної позиції дотримувалися закордонні дослідники, зокрема такі як Дж. Лапідус, Д. Хофман. Хоча вони і розглядали частково жінку в УРСР, як окрему учасницю суспільного життя, в цілому вони демонстрували більш збірний радянський жіночий образ [20; 21]. Окрема жіноче питання у вимірі півдня України зроблено не було, хоча зважаючи на специфіку регіону, деякі спільні для всіх радянських територій процеси, тут мали дещо видозмінений характер.

Джерельну базу нашого дослідження складають праці тогочасних партійних ідеологів, які стосувались жіночого питання та формування образу «нової радянської жінки» та усні свідчення сучасників досліджуваного періоду, як опублікованих у різних археографічних виданнях, так і з особистого архіву авторів. Водночас зауважимо, що переважна більшість усноісторичного наративу, яке стосується досліджуваного питання, проводилося з особами, які на той момент були молодими дівчатами, тому подана ними інформація може містити не тільки особисті спогади, але й пережиток прожитих років та персоналізація спогадів про когось з близького оточення.

Метою статті нами поставлено дослідити «жіноче питання» в політиці радянського уряду в умовах становлення СРСР у 20-30-і рр. ХХ ст., зокрема зосередивши увагу на питанні формування образу «нової радянської жінки» та зміни жіночої ролі у сімейно-шлюбних відносинах, покликаних державною регламентацією поданих відносин. Акцентування уваги на спогадах мешканців Півдня України дає змогу не тільки розкрити сприйняття нових змін мешканками конкретного регіону, але й доповнити образ «нової жінки» конкретними життєвими прикладами.

Виклад основного матеріалу

Зі становленням радянського режиму на українських землях на початку 20-х рр. ХХ ст. відбувається переосмислення ролі та статусу жінки, які вона займала у суспільно-політичному та повсякденному житті. Як вказує американська дослідниця Г. Лапідус, яка запропонувала періодизацію радянських гендерних відносин, період 20-30-х рр. ХХ ст. характеризується дефаміліалізацією, політичною мобілізацією жінки, відбуваються суттєві зміни в політиці сімейно-шлюбних відносин [21]. Окремо можемо зазначити, про зміни ролі жінки у трудових відносинах. Зокрема, відбувається нівелювання поділу праці на чоловічу та жіночу. Жінка, отримує рівний статус з чоловіком у трудових відносинах, про що неодноразово писалось у тогочасній періодиці. Водночас, у низці професій все одно зберігається суттєве відсоткове переважання жінки. Окрім того певною мірою зберігаються традиційні устої в повсякденному житті, що витікало із сильних позицій з боку історичних традицій, які відводили жінці роль берегині дому, тоді як всі інші сфери життя залишались прерогативою чоловічої статті.

На формування «нової жінки» в першу чергу впливають події Першої світової війни та Української революції. В умовах тривалих військових конфліктів на українських землях відбувається гендерний дисбаланс. Постійні мобілізації до лав військових сил: спершу армії Російської імперії, пізніше до лав армій Денікіна, червоногвардійців, українських урядів, а також місцевих республік призводять до суттєвого скорочення чоловічого населення в регіоні Півдня України, а також його недієздатності унаслідок поранень, віку тощо. За поданих умов, на початку 20-х рр. ХХ ст. спостерігається тенденція до переорієнтації жіночої ролі в житті регіону. І якщо для сільської жінки зміни є менш помітними у питанні різновиду роботи, відбувається лише здебільшого суттєве розширення обсягів виконуваної праці, як зазначають очевидці подій [14, с. 5], то міські жінки, які не звикли до фізичної праці, стають вимушені переорієнтовуватись на нові умови життя, коли на них покладалася необхідність виконувати «чоловічу роботу» [12, с. 3]. радянський жінка ідеологія

Якщо ми звернемо увагу на усні свідчення сучасників подій, то можемо стверджувати, що унаслідок військових дій в деяких населених пунктах кількість чоловічого населення скоротилась майже у два рази, ніж у довоєнний період [12. с. 4; 14, с. 3]. Водночас, суттєва частина осіб чоловічої статті, яка повернулась із війни мала певні травми та поранення, які не дозволяли виконувати тяжкі фізичні роботи. Це призвело до того, що українська жінка мусила поєднувати в собі дві ролі: і жінки, і чоловіка. Наведемо приклад повсякденного життя селянки у першій половині 20-х рр. ХХ ст.: «зранку приготувати їсти для усієї родини; накормити свійську худобу (кури, гуси, поросята, корови), проте слід зауважити, що війна сильно скоротила поголів'я худоби, тому не більшість селян на поданий момент обходились тільки декількома курями» [3, с. 128]; після цього жінка переходила до чоловічих справ - навесні, наприклад, зорати город, улітку - зібрати врожай, взимку - нарубати дров тощо [18, с. 56]. В цілому, у сільській місцевості жінка втратила повністю можливості на вільний час та знесилена «лягала спати, аби наступного дня розпочати усе спочатку» [3, с. 21].

Не оминають змін і в місті, де жіноча постать стає невід'ємною частиною функціонування різного роду фабрик та підприємств, які активно відкриваються у повоєнний період [16, с. 69, 95]. На подібних підприємствах, розмежування між жінкою (жіночою працею) та чоловіком (чоловічою працею) практично не було, унаслідок чого і жінки, і чоловіки виконували однакову роботу, в однакових умовах [14, с. 8].

В цих умовах, новоявлений радянський уряд на початку 1920-х рр. починає процес формування «нової жінки» - більш сильної, вольової тощо. Поданий процес відбувався на фоні емансипації жінок у Європі та США та являв собою спосіб протиставити радянську жінку західним ідеалам. Комуністична партія намагалася створити видимість, що формування образу «нової жінки» є необхідною умовою створення рівноправного суспільства. Риси, які характеризували «нову» європейську жінку вважалися недопустими у зв'язку з її розбещеністю, лінощам та занадто сильною відвертістю. На противагу європейці було окреслено складові образу «нової радянської жінки». Ідеалом стає жінка-трудівниця і жінка-активістка (Більшай, 1925, с. 29). Як вказує О. Коханова, радянською владою було запропоновано проєкт «нової жінки-будівника» соціалізму, яка мала «наздогнати» або «прирівнятися» до «вже підготовленого» до соціалізму чоловіка-пролетарія. В такому випадку мірилом «нової жінки» ставав чоловік і його модель суспільної значущості - праця і суспільна діяльність. У цьому контексті було запропоновано такі складові образу «нової жінки» - жінка-трудівниця і жінка- суспільниця (Коханова, 2012, с. 21).

Побудова образу «жінки нового зразку» передбачало її залучення в сферу праці та політики, поступово формувався апарат регулювання жіночої ролі у сімейних відносинах.

У період становлення СРСР у дискурсі влади висувається програма вирішення так званого «жіночого питання» як питання політичного. Нова жінка мала постати в результаті рішучого розриву з минулим у всіх його проявах: з буржуазним жіночим рухом, з традиційними родинними стосунками, з традиційним розподілом суспільних ролей між чоловіками та жінками. Радянська жінка не мала ставити особисті інтереси вище за інтереси суспільства. Незалежно від регіону та статусу не могло існувати іншого образу жінки, як наслідок, як вказує М. Богачевська-Хом'як, такого поняття, як українська жінка існувати не могло, вона являла собою виключно регіональний варіант радянської моделі (Богачевська-Хомяк, 1993, с. 29-31).

Виходячи з цього, жінки були визначені як особлива категорія громадян, що має значущі відмінності від осіб протилежної статті. У рамках більшовицької ідеології жінка виступала як свого роду «відсталий елемент», який потребує за допомогою агітації та політичного просвітництва у якомога коротші терміні залучити до будівництва нової держави. Так, тогочасна радянська державна діячка А. Коллонтай наголошувала: «робітниця не стільки представниця жіночої половини пролетаріату, скільки численна політично відстала група, яку необхідно якомога швидше мобілізувати перед лицем світової революції» (Колонтай, 1919, с. 36).

В цих умовах активна увага приділялась трансформації соціальних ролей, які посідала жінка у суспільстві. Нові соціальні ролі вимагали від жінки відповідних якостей, які регламентувались тогочасною пропагандою та на яких активно наголошувалось у періодиці. В першу чергу, відкидались традиційні уявлення про слабку тендітну жіночість та сама ідея створення гендерного еталона чоловіка та жінки. На перший план висувалась була «людина-борець», яка відрізнялась «тонким та точним інтелектуальним апаратом, великою соціальною гнучкістю та чутливістю, класовою сміливістю та твердістю - незалежно від статевої приналежності» (Усна історія Голодомору, 2009, с. 87). Окрім того, жінці притаманні й наступний набір рис, які до того вважалися виключно чоловічими, серед яких суворість, раціональність, дисциплінованість, рішучість, відвага, у неї відсутнє почуття слабкості. Ще більш ототожнювало та прирівнювало її до чоловіка гендерно- нейтральне звернення «товариш», упроваджене радянською практикою.

Радянська жінка обов'язково мала активну громадянську позицію, вона булла беззаперечно віддана партії-визволительці та її вождю, вона відразу відгукувалась на призов партії і готова була працювати на будь-якій ділянці соціалістичного будівництва (Більшай, 1925, с. 29). Якщо звернемо увагу на усноісторичний матеріал, то можемо стверджувати, що жінки, переважно мешканки міського простору, зазначали про помітні зміни ролей, які вони займали в суспільстві. На відміну від імперської доби жінка почала почувати себе більш вільною та рівноправною із чоловіками (Усна історія, 2012, с. 128). Однак наголосимо, що переважна більшість респонденток на досліджуваний період були молодими дівчатами і на їх подальші судження суттєво вплинув життєвий досвід та постійна ідеологічна обробка радянським апаратом.

Нові ролі призвели і до формування нової зовнішності. Відкидалося все, що підкреслювало традиційну жіночість, сексуальність (косметика, складні зачіски, вишуканий непрактичний одяг, високі підбори) як пережитки буржуазного минулого. Жінка-трудівниця не мала ні часу, ні змоги на подібне. Основою її зовнішності стає аскетизм та скромність. Сам образ був асексуальним: прості одяг та зачіска, волосся неодмінно коротке, яке не заважало б при роботі; голова покрита хустиною, в ідеалі червоного кольору. В залежності від виду праці допускалися чоловічі елементи в одязі, що ще більше знеособлювало жінку (КПСС в резолюциях, 1953, с. 81; Трансформації релігійності, 2011, с. 95; Как самой шить, 1923, с. 24-25).

Нова жіноча мода доволі швидко поширилася регіонами Південної України, в першу чергу в містах, вже звідки перекочувала у село. Жінки, згадуючи про період вказують на те, що постійно намагались слідкувати за тогочасною модою, намагалися за можливості купляти обновки, при цьому носили скромний одяг «не то що зараз» (Пришва, інтервю, 2012, с. 5; Усна історія, 2012, с. 212, 218).

Водночас нова мода передбачала, що чоловік має бачити не стільки джерело бажання, а «товариша». Саме у зв'язку з цим радянська влада практично одразу починає регламентувати і сферу шлюбно-сімейних відносин, в першу чергу акцентуючи увагу на жіночій ролі в них. А. Колонтай вказувала про формування нового типу сім'ї, заснованої не на кровному спорідненню, а наявністю спільних життєвих устоїв, поглядів, інтересів та завдань перед суспільством (Колонтай, 1919, с. 94). Тобто, більшовиками відбувалось певного роду перенесення функцій сім'ї на державний апарат, тим самим ставивши за мету формування нової свідомості серед підростаючого покоління. Зокрема, в тогочасних газетах зустрічаємо такі формулювання, як «радянська сім'я», «сім'я пролетаріїв» (Колонтай, 1919, с. 94), паралельно, робиться наголос на формуванні в школах «справжнього робітника» (Колонтай, 1919, с. 95). Враховуючи подальші події років «великого терору», коли частим явищем було відмежування від батьків, а подеколи і доноси на них, то в цілому можемо констатувати, що в поданому напрямку діяльність радянського апарату була ефективною.

Що стосується самого укладання шлюбу, то за умов становлення більшовизму скасовується уся його релігійність та обрядовість, надавши перевагу документальному затвердженню в органах РАЦСу. Жінка отримує право самостійно обирати собі чоловіка, не зважаючи на позиції батьків, суспільства. При цьому, акцент робився та працелюбі обранця: « Чоловіка та жінку обирали по праці - це єдине мірило» (Усна історія, 2012, с. 159).

Паралельно зі зміною ролей в укладанні шлюбу, жінка отримує й право бути ініціатором розлучення. Прийнятий у 1918 р. Декрет, полегшує процедуру розлучення, виводячи як підстави не тільки двосторонню згоду, але й згоду одного з членів родини (Вольфсон, 1929, с. 92). Подальше шлюбне законодавство, ухвалене 30 травня 1926 р., не тільки остаточно узаконює односторонній порядок розірвання шлюбу, але й увело у сімейне право поняття «спільне майно» (Вольфсон, 1929, с. 100), тим самим надавши жінці при розлученні право претендувати на певну частину спільно нажитого під час шлюбу.

У 1920-і рр.. на передній план висувається соціальна та ідеологічна політика нового побуту, орієнтована на «звільнення жінок від кухонного рабства» і колективізацію повсякденних елементів життя. Жіноче питання розглядається більшовиками в категоріях боротьби з патріархальною буржуазною родиною, гнітючої жінок, і боротьби за новий побут (Вольфсон, 1929, с. 82). Як наслідок, спостерігається в родинах тенденція до ліквідації понять «жіноча та чоловіча праця». Очевидці згадують, що чоловіки досить часто допомагали домогосподинням у їх хатніх справах - зокрема у прибиранні хати або приготуванні їжі (Колончак, інтервю, 2012, с. 2). Жінка у свою чергу була вимушена виконувати усю працю: копати, садити, прополювати, збирати врожай, хоча нерідко їй в цьому допомагали діти (Усна історія, 2012, с. 139). У місті подані поєднання ролей були ще більш помітними, адже переважна більшість жінок також працювала на заводах та фабриках, виконуючи рівні функції не лише в межах домашнього вогнища, але й у трудовій діяльності.

На думку О. Сапицької, зрівняння жінки в правах з чоловіками лише погіршили її становище, поклавши на неї тягар і домашньої, і професійної діяльності. Відбувається поява образів «мати-робітниця» та «мати- колгоспниця», що передбачало не тільки активну участь жінки у трудовій діяльності, але й те, що вона мусить народжувати та виховувати нове покоління пролетаріїв (Сапицька, 2006, с. 21). Подану думку підтверджують і деякі зі спогадів очевидців: « Такі важкі роки були.. .я завжди була і чоловіком, і жінкою... прийдеш з роботи, треба попрати, прополоти, а ще треба і з дітьми посидіти» (Усна історія Голодомору, 2009, с. 112).

Проте не все було так однозначно. Якщо звернемо увагу на усні свідчення, то більшість згадує, що в українській родині жінка займає головну роль: «зробляли гроші і мати. І батько, але головгою в родині була саме мати. Батько принесе гроші, а мати рощподіляє, що купити дітям, що купити в хату, що купити поїсти», «. бабуся завжди була головної, всі цінили. Поважали, а потім вже батько...» (Усна історія, 2012).

Не можемо ми оминути і питанні легалізації абортів, що відбулося ще у 1920 р., що стало важливим кроком в утвердженні репродуктивних прав жінок. Наголосимо, що більшовицький уряд здебільшого виступав проти абортів, вважаючи материнство - цивільним обов'язком кожної жінки (Коллонтай, 2001). У свою чергу Н. Крупська наголошувала, що легалізація абортів необхідна, як тимчасовий захід, який необхідно буде скасувати, після вирішення соціальних причин, які змушують жінку на аборт (Крупская, 1925, с. 48). Однак, поширення так званих кримінальних абортів, змусив уряд СРСР піти на подібний крок. Водночас, для того, щоб зробити аборт в державній медичній установі, жінки повинні були пройти комісію, яка оцінювала їх матеріальне положення, стан здоров'я, соціальний статус і давати відповідний дозвіл (Heer, 1965, p. 79). А у 1936 р. вже новою постановою аборти були знову криміналізовані. При чому, кримінальне покарання передбачалось, як для вагітної жінки, так і лікарю, який аборт робив (Randall, 2011, p. 19).

Якщо звернемось до статистики, то на думку Д. Хофмана у період 1920-1935 рр. робилося приблизно 200-250 тисяч абортів на рік, по всім українським територіям, підконтрольним СРСР. При цьому на 1935 р. кількість абортів практично дорівнювала показнику по народжуваності (Hoffmann, 2012), того, що демонструє масовість використання українсько. Жінкою поданого права, особливо якщо звернути увагу, що кількість абортів в УРСР становила близько половини від загального показника по усім радянським республікам (Hoffmann, 2012, p. 185).

Висновки

Таким чином, період 20-30-х рр. ХХ ст., в умовах насаджування радянської ідеології на українських землях, характеризується формуванням нового жіночого образу - образу трудящої жінки. З одного боку це носило позитивні зрушення, адже було надано жінці рівні права та обов'язки з чоловіками, як у суспільному, так і приватному житті. З іншого - не відбувалось емансипації. Отримання рівних прав супроводжувалось насаджуванням певних вимог до жінки та створення «жінки єдиного зразка», тобто українська радянська жінка мала відповідати єдиним критерія та мінімізувалися певні розходження від ідеологізованого образу. Водночас, адаптуючись до нових умов, українська жінка мала власний колорит, про що свідчать усні спогади сучасниць, вона панувала в родині, була здатна на рівних виконувати і жіночі, і чоловічі справи, чого в свою чергу не був здатен зробити чоловік. Спостерігається тенденція до переходу ключової ролі в сім'ї від чоловіка до жінки.

Перспективою подальших досліджень постає розкриття жіночого питання в регіональній періодиці, зокрема питання «жінки-робітниці» її місця в житті окремих областей УРСР.

Література

1. Бильшай В. Партия и работница. Отдел работниц и селянок ЦК КП(б)У. Харьков, 1925. С. 29.

2. Богачевська-Хомяк М. Дума України - жіночого роду. Київ: Воскресіння, 1993. 110 с.

3. Усна історія Степової України: Запорізький край / під. ред. В. Бойко. Запоріжжя: АА Тандем, 2012. Т. 10. 532 с.

4. Вольфсон С. Я. Социология брака и семьи. Минск, 1929. 379 с.

5. Как самой шить: женское платье. Рабочая семья 1923. № 2. С 24-25

6. Коллонтай А. М. Дипломатические дневники: 1922-1940. Москва: Academia, 2001. 528 с.

7. Коммунистическая партия и организация работниц: пособие для пропагандисток/ под .ред. А. Колонтай. Москва: Из-во «Коммунист», 1919. 132 с.

8. Коханова О. О. Формування образу «нової радянської жінки» в УСРР (1920 - 1930-ті рр.): вимога часу чи ідеологія радянської влади. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. «Історія та географія». 2012. № 46, С 20-23

9. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Часть 1. 1898-1925. Москва: ИМЛ: Гос. Изд-во политической литературы, 1953.

10. Крупская, Н. О работе среди женщин: Сборник статей. Москва: Гос. изд-во, 1925. 94 с.

11. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920-1930-х років. Краєзнавство. 2010. № 3. С 205-213

12. «Північне Приазов'я в добу примусового становлення радянської влади» [інтерв'ю з В. Пришвою / записав Г.Казаков]. 2012 рік. 6 с.

13. «Північне Приазов'я в добу примусового становлення радянської влади» [інтерв'ю з Г. Колончак / записав Г.Казаков]. 4 с.

14. «Північне Приазов'я в добу примусового становлення радянської влади» [інтерв'ю з Є. Авєріною/ записав Г.Казаков]. 2012 рік. 9 с.

15. Сапицька О. М. Загальна освіта та професійна підготовка сільських жінок на Україні (1928-1933 рр.). Історичні записки: Збірник наукових праць. 2006. № 9. С. 207-216

16. Селяни і місто: феномен сприйняття урбанізаційних процесів у селянській традиції (матеріали історико-археографічних експедицій Північним Приазов'ям) / Упор. В.М. Константінова. Київ, 2012. 416 с.

17. Трансформації релігійності в умовах полікультурного регіону (матеріали археографічних експедицій Північним Приазов'ям) / Упор. І.І. Лиман. Запоріжжя: АА Тандем, 2011. 360 с.

18. Усна історія Голодомору 1932 - 1933 років у Північному Приазов'ї: матеріали історико-археографічних експедицій / Упор. В.М. Константінова. Запоріжжя: АА Тандем, 2009. 532 с.

19. Heer D. Abortion, Contraception, and Population Policy in the Soviet Union. Europe- Asia Studies, Taylor & Francis Journals. 1965. vol. 17(1). P. 76-83.

20. Hoffmann D. Cultivating the Masses: Modern State Practices and Soviet Socialism, 1914-1939. Ithaca: Cornell University Press, 2012. 327 p.

21. Lapidus G. Sexual Equality in Soviet Policy: A Developmental Perspective. Women in Russia. Stanford. Calif.: Stanford Univ. Press, 1977. P. 115-138

22. Randall А. Abortion Will Deprive You of Happiness! Soviet Reproductive Politics in the Post-Stalin Era. Womens Hist. 2011. № 23. P. 13-38

References

1. Bylshai, V. (1925). Partyia y rabotnytsa. [Party and worker]. Otdel rabotnytsy selianok TsK KP(b), 29. [in russian]

2. Bohachevska-Khomiak, M. (1993). Duma Ukrainy - zhinochoho rodu. [The Duma of Ukraine is female]. Kyiv: Voskresinnia. [in Ukrianian]

3. Boiko, A. (hol. red.) (2012). Usna istoriia Stepovoi Ukrainy / Zaporizkyi krai. [Oral history of Steppe Ukraine / Zaporozhye region]. Zaporizhzhia: AA Tandem, 10 [in Ukrianian]

4. Volfson, S. Ya. (1929). Sotsyolohyia brakay semy. [Sociology of marriage and family]. Mynsk, 379 s. [in russian]

5. Kak samoi shyt: zhenskoe plate. [How to sew: women's dress] (1923). Rabochaia semia, 2, 24-25 [in russian]

6. Kollontai, A. M. (2001). Dyplomatycheskye dnevnyky: 1922-1940. [Diplomatic Diaries: 1922-1940]. Moskva: Academia. [in russian]

7. Kolontai, A. (red.) (1919). Kommunystycheskaia partyia y orhanyzatsyia rabotnyts: posobye dlia propahandystok. [The Communist Party and the Workers' Organization: A Handbook for Propagandists]. Kyev: «Kommunyst». [in russian]

8. Kokhanova, O. O. (2012). Formuvannia obrazu «novoi radianskoi zhinky» v USRR (1920 - 1930-ti rr.): vymoha chasu chy ideolohiia radianskoi vlady. [The formation of the image of the «new Soviet woman» in the USSR (1920s - 1930s): a requirement of the times or the ideology of the Soviet government]. Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni H. S. Skovorody. «Istoriia ta heohrafiia», 46, 20-23 [in Ukrianian]

9. KPSS v rezoliutsyiakh y reshenyiakh sbezdov, konferentsyi y plenumov TsK. Chast 1. 1898-1925. [CPSU in resolutions and decisions of congresses, conferences and plenums of the Central Committee. Part 1.1898-1925]. (1953). Moskva: YML: Hos. Yzd-vo polytycheskoi lyteraturbi

10. Krupskaia, N. (1925/ O rabote sredy zhenshchyn: Sbornyk statei. [About work among women: Collection of articles]. Moskva: Hos. yzd-vo, 94 s. [in russian]

11. Labur, O. (2010). «Nova zhinka»: unormovani obrazy zhinky-suspilnytsi i zhinky- trudivnytsi v radianskii literaturi Ukrainy 1920-1930-kh rokiv. [«New woman»: normalized images of a social woman and a working woman in the Soviet literature of Ukraine in the 1920s and 1930s.]. Kraieznavstvo, 3, 205-213 [in Ukrianian]

12. Interviu z V. Pryshvoiu (2012). [Interview with V. Prishwa]. Pivnichne Pryazovia v dobuprymusovoho stanovlennia radianskoi vlady / zapysav H. Kazakov [in Ukrianian]

13. Interviu z H. Kolonchak (2012). [Interview with H. Kolonchak]. Pivnichne Pryazovia v dobu prymusovoho stanovlennia radianskoi vlady / zapysav H.Kazakov. [in Ukrianian]

14. Interviu z Ye. Avierinoiu (2012). [Interview with Ye. Avierinoiu]. Pivnichne Pryazovia v dobu prymusovoho stanovlennia radianskoi vlady / zapysav H. Kazakov. [in Ukrianian]

15. Sapytska, O. M. (2006). Zahalna osvita ta profesiina pidhotovka silskykh zhinok na Ukraini (1928-1933 rr.). [General education and professional training of rural women in Ukraine (1928-1933)]. Istorychni zapysky: Zbirnyk naukovykhprats, 9, 207-216 [in Ukrianian]

16. Konstantinova, V. M. (uporiad.) (2012). Seliany i misto: fenomen spryiniattia urbanizatsiinykh protsesiv u selianskii tradytsii (materialy istoryko-arkheohrafichnykh ekspedytsii Pivnichnym Pryazoviam). [Peasants and the city: the phenomenon of the perception of urbanization processes in the peasant tradition (materials of historical and archaeological expeditions to the Northern Azov region)]. Kyiv. [in Ukrianian]

17. Lyman, I. I. (uporiad.) (2011). Transformatsii relihiinosti v umovakh polikulturnoho rehionu (materialy arkheohrafichnykh ekspedytsii Pivnichnym Pryazoviam). [Transformations of religiosity in the conditions of a multicultural region (materials of archeographic expeditions to the Northern Azov region)]. Zaporizhzhia: AA Tandem, 360 s. [in Ukrianian]

18. Konstantinova, V. M. (uporiad.) (2009). Usna istoriia Holodomoru 1932-1933 rokiv u Pivnichnomu Pryazovi: materialy istoryko-arkheohrafichnykh ekspedytsii. [Oral history of the Holodomor of1932-1933 in the Northern Azov region: materials of historical and archaeological expeditions]. Zaporizhzhia: AA Tandem [in Ukrianian]

19. Heer, D. (1965). Abortion, Contraception, and Population Policy in the Soviet Union. Europe-Asia Studies, Taylor & Francis Journals, 17(1), 76-83. [in English]

20. Hoffmann, D. (2012). Cultivating the Masses: Modern State Practices and Soviet Socialism, 1914-1939. Ithaca: Cornell University Press [in English]

21. Lapidus, G. (1977). Sexual Equality in Soviet Policy: A Developmental Perspective. Women in Russia. Stanford: Stanford Univ. Press, 115-138. [in English]

22. Randall, А. (2011). Abortion Will Deprive You of Happiness! Soviet Reproductive Politics in the Post-Stalin Era. Womens Hist, 23, 13-38 [in English]

Размещено на Allbest.ru