Вшанування пам’яті Євгена Чикаленка на шпальтах української газети "Свобода" в США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вшанування пам'яті Євгена Чикаленка на шпальтах української газети «Свобода» в США

Телегуз Ірина Олександрівна кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії та етнології України, Український державний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ

Телегуз Андрій Володимирович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії та етнології України, Український державний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ

Анотація

Пам'ять про українських діячів, які вимушено перебували в еміграції -- це невід'ємна частина колективної пам'яті, що є однією з ознак національної ідентичності.

Євгена Чикаленко належить до яскравих представників еліти того покоління українців, які докладали багато зусиль до практичного втілення процесу формування української модерної нації наприкінці XIX - в перші десятиліття XX ст. Еміграція за кордон та вимушене забуття на батьківщині вплинули на те, що його ім'я повертається до нас майже через століття після смерті. Практика вшанування пам5яті Є. Чикаленка на державному рівні - це те питання, яке досі залишається актуальним для сучасного покоління українців. Осмислення значення діяльності відомих постатей українського руху імперського періоду дозволить краще усвідомлювати тяглість традицій національної культурної та громадсько-політичної діяльності, її роль у націєтворчих процесах.

Від часу проголошення незалежності України важливими джерелами формування колективної пам'яті є інформація, яку ми отримуємо з середовища української діаспори. На сторінках періодичних видань в еміграції наші інтелектуали мали змогу вшановувати пам5ять своїх синів і доньок за межами України. Одним із прикладів є україномовна газета «Свобода», яка виходила в США. Дописи В. Авраменка, В. Кедровського, В. Дорошенка на шпальтах газети «Свобода» засвідчують, що увага до заслуг Є. Чикаленка не мала кордонів в середовищі українства, яке вимушено опинилося за межами своєї батьківщини в XX ст. Автори дописів наголошували, що роль Євгена Харлампійовича в українському русі була визначною, а пам'ять про нього має зберігатися і бути прикладом для наступних поколінь.

Зазначено, що дослідження пам'яті має вагоме значення для національної ідентичності, а також для розуміння місця нашої культури в глобальному просторі зважаючи на політичні реалії минулого та еміграцію українців.

Ключові слова: Є.Чикаленко, пам'ять, газета «Свобода», еміграція, еліта, нація.

Abstract

Teleguz Iryna Oleksandrivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine, Kyiv

Teleguz Andrii Volodymyrovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykliailo Dragomanov State University of Ukraine, Kyiv

HONORING THE MEMORY OF YEVHENA CHYKALENICA ON THE COLUMNS OF THE UKRAINIAN NEWSPAPER MSVOBODAM IN THE USA

The memory of Ukrainian figures who were forced to emigrate is an integral part of collective memory, which is one of the signs that affects national identity.

Y. Chykalenko belongs to the briliant representatives of the elite of that generation of Ukrainians who put a lot of effort into the practical implementation of the process of forming the modern Ukrainian nation at the end of the 19th - in the first decades of the 20th century. Emigration abroad and forced oblivion at home influenced the fact that his name returns to us almost a century after his death. The practice of honoring the memory of Y Chykalenko at the state level is a question that still remains relevant for the modem generation of Ukrainians. Understanding the importance of the activities of famous figures of the Ukrainian movement of the imperial period will allow us to better understand the long-lasting traditions of national cultural and public-political activity, its role in nation-building processes.

Since the declaration of Ukraine's independence, important sources of collective memory formation are the information we receive from the Ukrainian diaspora. On the pages of periodicals in emigration, our intellectuals had the opportunity to honor the memory of their sons and daughters outside of Ukraine. One of the examples is the Ukrainian-language newspaper "Svoboda", which was published in the USA. The articles of V. Avramenko, V. Kedrovskyi, and V. Doroshenko in the columns of the newspaper "Svoboda" testify that the attention to the merits of Y. Chykalenko had no boundaries among Ukrainians who were forced to find themselves outside the borders of their homeland in the 20th century. The authors of the posts emphasized that Yevhen Chykalenko's role in the Ukrainian movement was significant, and his memory should be preserved and be an example for future generations.

It is noted that the research of memory is of great importance for national identity, as well as for understanding the place of our culture in the global space, taking into account the political realities of the past and the emigration of Ukrainians.

Keywords: Y. Chykalenko, memory, newspaper Svoboda, emigration, elite, nation.

Постановка проблеми

чикаленко українська газета

Історична пам'ять і комеморативні практики в умовах сучасної України мають не тільки теоретичне, а й практичне значення. Війна з росією ще більше актуалізувала цю проблему. Ми по суті маємо новий Пантеон Героїв України, який щоденно поповнюється. І пам'ять про наших Героїв - це наше сьогодення і завдання на майбутнє. При цьому не менш важливим є питання життя і діяльності представників національної еліти, які в попередній історичний період докладали зусиль до розвитку громадсько-політичного і культурного життя України. Одним із таких діячів і був Євген Чикаленко. У червні 2023 року минуло 94 роки з того часу, як він відійшов у вічність. Еміграція за кордон, вимушене забуття на батьківщині вплинули на те, що його ім'я повертається до нас майже через століття після смерті. Повернення відбувається в першу чергу завдяки науковим дослідженням, публікації його мемуарного та епістолярного доробку. Щоправда, згідно Постанови Верховної Ради України, в переліку відзначення пам'ятних дат і ювілеїв на державному рівні у 2021 р. є і 160-річний ювілей із дня народження Євгена Чикаленка (1861-1929), громадського та політичного діяча, мецената, публіциста [1]. Проте справа із проведенням заходів по вшануванню пам'яті Є.Чикаленка у ювілейний рік виглядала не надто оптимістично, хоча із здобутків можна виокреми наступні: «в селі Мардарівка Куяльницького району Одеської області відкрито бронзовий пам'ятник видатному українському діячу; в Харківському національному університеті імені В. Каразіна проведено наукову конференцію, присвячену Євгену Чикаленку; Інститут археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України організував онлайн конференцію; Український Інститут національної пам'яті зняв документальний короткометражний фільм «Меценат України Євген Чикаленко» [2]. Очевидно, що практика вшанування пам'яті Є.Чикаленка на державному рівні - це те питання, яке досі залишається актуальним має бути вагомою справою для сучасного покоління українців. Осмислення значення діяльності відомих постатей українського руху імперського періоду дозволить краще усвідомлювати тяглість традицій національної культурної та громадсько-політичної діяльності, її роль у націєтворчих процесах .

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Творча спадщина Є. Чикаленка, зокрема, «Спогади» і «Щоденники» привертають увагу дослідників періоду кінця XIX - першої третини XX ст. Окремий науковий інтерес представляє листування Є. Чикаленка з українськими діячами, які стали предметом наукових досліджень сучасних українських істориків. Вагоме значення для вивчення мемуарної спадщини та різних напрямів діяльності Є. Чикаленка, а також спогадів і вражень про нього його сучасників мають, насамперед, ґрунтовні джерелознавчі та історичні дослідження І. Старовойтенко, а також Н. Миронець, І. Гирича, Ф. Погребенника, Ю. Хорунжого, Ю. Бойко та ін. Теоретичні питання щодо осмислення пам'яті в роботах П. Нора, Б. Шацької, П. Коннертона та ін. важливі для розуміння того, що пам'ять впливає на нашу ідентичність. Тож питання збереження історичної пам'яті про Є. Чикаленка потребує подальшого наукового осмислення.

Мета статті - проаналізувати публікації присвячені вшануванню пам'яті Є. Чикаленка на шпальтах української газети «Свобода» в США.

Виклад основного матеріалу

Пам'ять про українських діячів, які вимушено перебували в еміграції - це невід'ємна частина колективної пам'яті, що впливає на національну ідентичність. Відновлення пам'яті про постаті та події із сторінок минулого української історії значною мірою пов'язане з тим, що «стирання, силуване забуття та насильницьке зміщення акцентів у спільній пам'яті про минуле - все було задіяне в справі формування офіційної версії такої пам'яті з метою вироблення специфічної колективної ідентичності «радянської людини» [3]. І тут важливо розуміти, що від часу проголошення незалежності України важливими джерелами формування колективної пам'яті є інформація, яку ми отримуємо з тих територій інших держав, де проживали українці і які не контролювала радянська влада. І тут варто зауважити, якщо спогади або знання про минуле поширювалися серед широкого загалу, то вони впливали на формування колективної пам'яті та національної ідентичності.

Євгена Чикаленко належить до яскравих представників еліти того покоління українців, які докладали багато зусиль до практичного втілення процесу формування української модерної нації наприкінці XIX - в перші десятиліття XX ст. І, здавалось би, що за всі його справи на благо України, сучасники по праву мали би віддати належну шану в той момент, коли він відійде засвіти. Однак доля розпорядилася таким чином, що доживати віку довелося не на рідній землі, а в умовах вимушеної еміграції у Подєбрадах. Політичні умови на українських теренах, зокрема в радянській Україні, були вже надто не прості наприкінці 1920-х років. Національно свідомі українці, які залишилися жити і працювати в умовах більшовицької влади вже потерпали від «пильної уваги» представників органів влади і зазнавали переслідувань та покарань за політичні та національні погляди і т. д.

Листування з рідними, близькими друзями і знайомими в цей час дозволяло підтримувати зв5язки і таким чином, принаймні на відстані, відчувати духовну близькість з тими, хто був його однодумцем у питанні минулого та майбутнього України. С. Єфремов згадує, що в одному із листів до нього Євген Харлампійович висловлював наступне прохання: « ...як помру, то напишіть некролога...» [4, С.777]. Це прохання очевидно викликало глибоку стурбуваність адресата, оскільки на сторінках «Щоденника» він висловився так: «Де я його напишу? Як той Дзвонарь Мордовцева дзвонив я по душах багатьох людей, а от по найближчому другові не доведеться... «А хто по моїй грішній душі задзвонить?» [4, С.777]. Такі хвилювання обох діячів були не даремними. Політичні умови в радянській Україні не тільки не сприяли поверненню багатьох українських емігрантів, колишніх учасників національно-визвольних змагань, а й ставили під загрозу життя тих українських діячів, які там залишилися або ж повернулися. Прикладом є політичний процес над СВУ та доля С. Єфремова. Можемо припустити, що оці роздуми про некрологи були проявом збентеженості

про те чи пам'ятатимуть про них і їхні діяння в Україні. Цілком зрозуміло виглядає така стурбованість, бо ж пам'ять про цілі покоління українських діячів була вимушено забутою в радянській Україні. Щоправда на сторінках періодичних видань в еміграції наші інтелектуали мали змогу вшановувати пам5ять своїх синів і доньок за межами України.

Газета «Свобода» для Є. Чикаленка в другій половині 1920-х років була надією на можливість видання його «Спогадів» та «Щоденника» і водночас можливість отримати гонорар, що означало мати фінансову підтримку. І хоч видано було лише «Спогади», подальші згадки про нього на шпальтах цього видання засвідчують, що для покоління його сучасників, однодумців, українських емігрантів він залишався важливою, яскравою постаттю в українському національному русі наприкінці XIX - в перших десятиліттях XX ст.

На шпальтах «Свободи», однієї із найдавніших українських газет, можна знайти інформацію про багатьох діячів, яких пам'ятали і шанували дописувачі і читачі. Серед тих, хто залишив згадку про Є. Чикаленка був знаний український хореограф В. Авраменко, відомий як «батько українського танцю». Вперше їхнє знайомство відбулося в 1925 р. в Подєбрадах, куди В. Авраменко приїхав з лікарні з Праги і перебував там в оточенні студентів і професорів Української Господарської Академії. Письменниця В. О'Коннор-Вілінська, яка їх познайомила, зауважила в розмові, що «Євген Чикаленко, один із найбільших жертводавців на українські цілі. Наш великий патріот, який видавав за свої гроттті український часопис «Раду». Він дуже хотів з Вами познайомитися, вже давно мені про це говорив» [5, С. 2]. Ця зустріч була для обох визначальною, оскільки продовженням стали їхні дружні відносини. їхнє спілкування продовжувалося на різних зустрічах, лекціях і творчих виступах в Подєбрадах, а також вони підтримували зв'язок після від'їзду В. Авраменка до Канади. Згадка про одну із останніх їхніх дуже емоційних зустрічей закарбувалася в пам'яті В. Авраменка, тож він буквально дослівно згадав слова Є. Чикаленка: «Ідіть, Василю, в світ і прославляйте перед чужинцями танком нашу любу Україну. Але не забудьте, що вас чекає Україна -- рідна наша Земля від Сяну до Кубані, куди ви маєте також прийти з вашим танком! Я вже старий й думаю, що в останнє з вами прощаюся, але радий, що хоч перед недалекою моєю смертю міг здибати такого сина, як ви!» [5, С. 2]. Невеличкі спогади в газеті «Свобода» В. Авраменко потрактував як вінець на могилу Є. Чикаленка від Школи Українського Національного Танку в Нью-Йорку «Прощай же Батьку і пораднику дорогий! Нехай

Твоя світла праця буде прикладом для нас! Я вірю, що коли б ми мали побільше таких синів нашого народу - то ми не скиталися-б по чужині й не мали-б чотири кордони, як тепер. А в золотоверхому Київі в руках українського народу спочивала-б доля Соборної Вільної Української Держави!

Я вірю, що прийде час, і на Софієвській площі під могутні звуки дзвонів принесемо у вільну українську державу Твої благородні чесні останки тіло Твоє козацьке й разом з тілами наших великих борців за український народ. Ти будеш спочивати тихо в рідній землі, щоб жити вічно в світлих споминах перших днів відродження України!» [5, С. 2].

Свої нотатки про Є. Чикаленка на сторінках «Свободи» залишив і В. Кедровський, який присятив їх «пам'яти великого державного мужа й учителя та духового Батька» [6, С. 2]. Те, що вони були земляками, їх певною мірою ріднило і при зустрічі вони згадували й інших своїх земляків, зокрема, «Кропивницького, Садовського, Капенка-Карого,

A. Грабенка, М. Чернявського, І.Лоначевського та богато интттих видатних діячів, артистів і письменників, що дала Україні наша рідна Херсонщина» [6, С. 2]. Його допис засвідчує, що вони були добре знайомі і їхні зустрічі були порятунком від зневіри та захоплювали силою духа. Привертає увагу і наступний момент, на якому наголошує

B. Кедровський, характеризуючи Є. Чикаленка: «Він глибоко вірив, що як не тяжке життя народу тепер, все ж це путь відродження, це поступ його на шляху до державності! й незалежності! * Адже для цієї ідеї всього себе віддав Чикаленко» [6, С. 2]. Виїзд В. Кедровського до Америки не припинив їхнє спілкування, оскільки він згадує, що в одному з листів Є. Чикаленко писав «Я тепер можу спокійно вмерти, бо знаю, що Україна вже воскресла й не за горами той час, коли вона стане Соборною й Суверенною Державою» [6, С. 2]. Такі патріотичні настрої Є. Чикаленка відзначав В. Кедровський, зауважуючи при цьому, що він був прикладом «велетня духа, що ніколи не вгинається й не падає на шляху, який би він не був тяжкий і невдячний» [6, С. 2].

В десятиліття смерті Є. Чикаленка була розміщена замітка В. Дорошенка на сторінці «Свободи» від 7 липня 1939 року. Автор наголошує на визначній ролі Євгена Харлампійовича в українському русі, вважає його одним із «творців української культури», оскільки «все його життя пройшло у змаганнях піднести рідний народ до рівня культурних народів Заходу, просвітити його, розбудити його національну й політичну свідомість...» [7, С. 3]. Перебуваючи під наглядом поліції на рідній Херсонщині, Є. Чикаленко своїм прикладом ведення господарства навчав своїх сусідів селян раціонально обробляти землю, навіть видав низку популярних брошур «Розмови про сільське господарство», які за словами В. Дорошенка «належать до перлин української сільськогосподарської літератури» [7, С. 3]. Будучи заможним українським землевласником він фінансово підтримував українські культурні справи, зокрема, численні видавничі проекти тощо. При цьому найбільшим подвигом Є. Чикаленка, на думку В. Дорошенка, було питання розвитку україномовної преси, зокрема газети «Громадська Думка», а згодом «Рада» (1906 - 1914 рр.). При цьому в дописі автор закликає в десятиліття смерті Є. Чикаленка ознайомитися із «Спогадами» і «Щоденником» покійного, щоб краще зрозуміти умови розвитку українського руху.

29 жовтня 1943 року в черговому випуску «Свободи» була надрукована стаття присвячена пам'яті Є.Х. Чикаленка. Автор цієї публікації наголошує на тому, що Чикаленко належав до того покоління, «коли українство вимагало жертв, що бути українцем означало давати, а не брати... Чикаленко дав усе: ввесь свій маєток, усього себе, свою працю, свій час, своє здоровля, свою родину, свою домівку - ціле життя» [8, С. 4]. Згадуючи численні заслуги Є. Чикаленка на ниві меценатства автор підводить читачів до думки, що «від Чикаленкової смерті минуло литтте 14 років і багато сучасників його ще живе», але «такої людини, як Чикаленко взагалі нема, та не знати, чи коли й була. Тому треба тримати його пам'ять у високій пошані, бо рідна справа все ще вимагає жертв. І для прийдешніх поколінь приклад і взір Чикаленка мусить залишитись міродатним: так колись люди жили для рідного краю -- і так для нього треба жити» [8, С. 4].

Висновки

Дослідження і збереження пам'яті має вагоме значення для національної ідентичності, а також для розуміння місця нашої культури в глобальному просторі, зважаючи на політичні реалії минулого та еміграцію українців. Очевидно, що ми можемо говорити про проблему вшанування видатних українців, оскільки політичні умови не дозволяли належним чином згадати заслуги цілого ряду відомих постатей. Водночас, завдяки діяльності українських емігрантів, а також української діаспори, яка мала власні періодичні видання та науково-освітні інституції, пам'ять і зв'язок із ціннісними орієнтирами українського землевласника, громадського діяча, видавця та мецената Є. Чикаленка було збережено для наступних поколінь.

Окремі дописи діячів, які були особисто знайомі з Є. Чикаленком або ж просто цінували його діяльність в Україні до еміграції, засвідчують, що його постать не тільки викликала повагу серед його сучасників, а й мала стати прикладом для майбутніх поколінь українців.

Спогади В. Авраменка, В. Кедровського, В. Дорошенка на шпальтах газети «Свобода» є свідченням того, що увага до його заслуг не мала кордонів в середовищі українства, яке вимушено опинилося за межами своєї батьківщини в XX ст. Ці повідомлення були символічним вшануванням пам'яті видатного діяча, життя якого обірвалося за межами рідної домівки, повернення до якої було не можливим, як і збереження місць пам'яті,пов'язаних із Є. Чикаленком на батьківщині, зважаючи на політичні реалії під владою більшовиків. Водночас поширення такої інформації на сторінках періодичної преси було певним внеском для формування колективної пам?яті українців.

Тож спогади і пам'ять про минуле,про видатних українських діячів, які зберігалася в середовищі еміграції в різних країнах, має надзвичайно важливе значення для цілісного розуміння і збереження історичної пам'яті в загальноукраїнських масштабах.

Література:

1. Постанова Верховної Ради України?Про відзначення пам'ятних дат і

ювілеїв у 2021 році?5/домос/ш' fBAP? 2021,№ 17,ст.155. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1092-20#Text (дата доступу 15.05.2023).

2. Стрілько-Тютюн В. ?Славних прадідів великих...?:як на Черкащині ?вшановують?пам'ять Євгена Чикаленка Україна молода 24.12.2021. URL: https://umoloda.kyiv.Ua/number/0/196/163101/ (дата доступу 15.05.2023).

3. Коннертон П. Як суспільства пам'ятають. К., 2004. 184 с. URL: http://litopys.org.ua/connert/conn01.htm

4. Єфремов С. Щоденники, 1923 - 1929. К.: ЗАТ «Рада», 1997. 848 с.

5. Авраменко В. Пам'яти Чикаленка. Свобода. Джерзи Ситі. 1929.4.163.

15 липня. С.2.

6. Кедровський В. З останніх зустрічей з Е.Чикаленком (пам^ти великого державного мужа й учителя та духового Батька). Свобода. Джерзи Ситі. 1929.Ч. 164.

16 липня. С.2.

7. Дорошенко В. Евген Чикаленко (в десятиліття смерти). Свобода. Джерзи Ситі. 1939. 4.155. 7 липня. С.З.

8. Памяти Е.Х.Чикаленка. Свобода. Джерзи Ситі. 1943.4.211. 29 жовтня. С.4.

References:

1. Postanova Verkhovnoyi Rady Ukrayiny «Pro vidznachennya pamffyatnykh dat і yuvileyiv u 2021 rotsi» [Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine "On celebrating commemorative dates and anniversaries in 2021"]. Vidomosti Verkhovnoyi Rady (VYR), 2021, № 17, st.155. URL : https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1092-20#Text (data dostupu 15.05.2023). [in Ukrainian].

2. Strirko-Tyutyun V. «Slavnykh praydiv velykykh...» : yak na Cherkashchyni «vshanuyut'» pam"yatf Yevhena Chykalenka ["Glorious great-grandfathers...": how Yevgeny Chykalenko is "honored" in Cherkasy region]. Ukrayina moloda 24.12.2021. URL : https://umoloda.kyiv.Ua/number/0/196/163101/ (15.05.2023). [in Ukrainian].

3. Konnerton P. Yak suspiFstva pamffyatayutf. [How Societies Remember]. K., 2004. 184 s. URL : http://litopys.org.ua/connert/conn01.htmfin Ukrainian].

4. Yefremov S. Shchodennyky, 1923 - 1929. [Diaries, 1923 - 1929]. K.: ZAT «Rada», 1997. 848 s. [in Ukrainian].

5. Avramenko V. Pamyaty Chykalenka. [In memory of Chykalenko]. Svoboda. Dzherzi Syti. 1929.CH.163. 15 lypnya. S.2. [in Ukrainian].

6. Kedrovs'kyy V. Z ostann'oyi zustrichi z E.Chykalenkom (pam"yati velykoho derzhavnoho muzha у uchytelya ta dukhovnoho Bat'ka). [From the last meetings with E. Chykalenko (the memory of a great statesman and teacher and spiritual Father).]. Svoboda. Dzherzi Syti. 1929.CH.164. 16 lypnya. S.2. [in Ukrainian].

7. Doroshenko V. Yevhen Chykalenko (v desyatylittya smerti). [Evgeny Chykalenko (in the decade of his death).]. Svoboda. Dzherzi Syti. 1939. CH.155. 7 lypnya. S.3. [in Ukrainian].

8. Pamyaty E.KH.Chykalenka. [In memory of E.H. Chykalenko.]. Svoboda. Dzherzy Syti. 1943.R.211. 29 zhovtnya. S.4.[in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru