Проблема Кирило-Мефодіївських впливів на процес воцерковлення ранньосередньовічної русі в українській діаспорній історіографії ХХ -початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Проблема Кирило-Мефодіївських впливів на процес воцерковлення ранньосередньовічної русі в українській діаспорній історіографії ХХ -початку ХХІ ст.

Жерноклеєв Олег Станіславович доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Факультету історії, політології і міжнародних відносин



Анотація

ХХ ст. для української історичної науки позначилося, з одного боку, еміграцією частини наукової інтелігенції, головно, західноукраїнських істориків, археологів, мовознавців до країн Центральної та Західної Європи чи США у міжвоєнний період 1918-1939 рр., а з іншого боку, засиллям марксистської ідеології, методологічних підходів і радянської цензури на цілий ряд важливих наукових проблем, зокрема пов'язаних з духовно-релігійною історією українських земель. В умовах розвитку медієвістики УРСР церковна історія залишалася перевантаженою комплексом ідеологічних штампів, вивчалася у світлі історичного матеріалізму, а відтак шукати давніх витоків християнської культури й церковної традиції ранньосередньовічної Русі було неможливо аж до настання незалежності України. За таких обставин цілий ряд вітчизняних учених розгорнули свою діяльність в еміграційних осередках та університетських і наукових середовищах Центральної, Західної Європи й Америки упродовж всього ХХ - початку ХХІ ст., перенісши на їхній базис вивчення історії становлення християнства і Церкви середньовічної Русі.

Стаття присвячена історіографічному огляду проблеми поширення кирило-мефодіївської церковної традиції на теренах середньовічної Русі в науковому доробку істориків української діаспори ХХ - початку ХХІ ст. Піддано ревізії погляди українських еміграційних дослідників 1930-х - 2000-х рр. стосовно дискусії про можливість ранньої фази християнізації руського населення, зокрема людності західної периферії держави Рюриковичів, у слов'янському обряді та розповсюдження кирило-мефодіївського християнства на Русі. Шляхом аналізу праць діаспорних українських істориків з наукових осередків Варшави, Кракова, Праги, Ґраца, Гайдельберґа, Мюнхена, Рима, Гарварда, Філадельфії простежено процес формування відповідної історіографічної концепції кирило-мефодіївських витоків Давньоруської церкви другої половини ІХ-Х ст. Автором здійснено аналіз основоположних тверджень і висновків згаданих вчених з означеної проблематики й окреслено в загальних рисах перспективу її подальшої розробки. мефодіївський церковний середньовічний

Ключові слова: українська діаспорна історіографія, кирило- мефодіївська церковна традиція, Церква, Константин (Кирило), Мефодій, Русь.



Zhernokleiev Oleh Stanislavovych Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of World History of the Faculty of History, Political Science and International Relations, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

THE PROBLEM OF CYRILL-METHODIAN INFLUENCES ON THE PROCESS OF CHURCHISATION OF EARLY MEDIEVAL RUS' IN THE UKRAINIAN DIASPORIAN HISTORIOGRAPHY OF THE 20TH - EARLY 21ST CENTURIES

Abstract

The 20th century was affected for Ukrainian historical science, on the one hand, by the emigration of a part of scientific intellectuals, mainly the Western Ukrainian historians, archaeologists, linguists, to the countries of Central and Western Europe or the USA in the interwar period of 1918-1939, and on the other hand, by the influence of Marxist ideology, methodological approaches and Soviet censorship on a number of important scientific problems, in particular related to the spiritual and religious history of Ukrainian lands. In the conditions of the development of medieval studies of the Ukrainian SSR, church history remained overloaded with a complex of ideological stamps, was studied in the light of historical materialism, and therefore it was impossible to search for the ancient origins of Christian culture and church tradition of early medieval Rus' until the proclamation of independence of Ukraine. Under such circumstances, a number of Ukrainian scientists developed their activities in emigration centers, university and scientific environments of Central, Western Europe and America throughout the 20th and early 21st centuries, transferring to their basis the study of history of the formation of Christianity and the Church of medieval Rus'.

The article is devoted to the historiographic review of the problem of spreading of the Cyrill-Methodius church tradition on the territory of medieval Rus' in the scientific works of historians of the Ukrainian diaspora in the 20th - early 21st centuries. The views of Ukrainian emigration researchers of the 1930s - 2000s regarding the discussion about the possibility of the early phase of Christianization of the Rus' population, in particular the residents of the western periphery of the Rurik state, in the Slavic rite as well as the spread of Cyrill-Methodius Christianity in Russia, are revised in the actual article. By analyzing the works of diasporic Ukrainian historians from academic centers in Warsaw, Krakow, Prague, Graz, Heidelberg, Munchen, Rome, Harvard, Philadelphia, the process of forming the appropriate historiographical concept of the Cyril-Methodian origins of the Old Rus'ian Church in the second half of the 9th- 10th centuries is traced. The author criticizes the fundamental statements and conclusions of the mentioned scientists on the given issue and outlines in general terms the perspective of its further investigation.

Keywords: Ukrainian diasporic historiography, Cyrill-Methodius church tradition, Church, Constantine (Cyrill), Methodius, Rus.



Постановка проблеми. Проблема поширення кирило- мефодіївської церковної традиції на терени середньовічної Русі майже не привертала увагу українських дослідників ХІХ-ХХІ ст. Означена проблематика увесь час перебувала й надалі залишається на маргінесі вітчизняних медієвістичних й археологічних студій, розвивається в контексті загальних тем і наукових напрямків, пов'язаних з дослідженнями поховального обряду, духовної культури, християнізації чи одержавлення населення Русі кінця ІХ-ХІ ст., головно, її західної периферії.

Порівняно незначним у кількісному відношенні слід оцінювати й доробок істориків української діаспори упродовж ХХ ст. Проте, незважаючи на чисельний показник, кирило-мефодіївська церковна традиція та міжконфесійні відносини на теренах ранньосередньовічної Русі, на відміну від української радянської історичної науки, почасти ставали предметом спеціальних досліджень [24] або ж займали виразне місце у працях українських еміграційних істориків 1920-х - початку 2000-х рр. Сучасні дослідники, доволі нечасто розглядаючи проблему християнізації населення Русі та спільнот на західних периферійних теренах русько-польського етноконфесійного фронтиру кінця ІХ-Х ст., звертаються до діаспорної історіографічної спадщини, як правило, поза контекстом її «кирило-мефодіївських сюжетів». Натомість оригінальність, дискусійність і абсолютна поліваріантність висновків українських еміграційних істориків актуалізують необхідність перегляду українського діаспорного історіографічного дискурсу з проблеми інституалізації кирило-мефодіївського християнства у володіннях династії Рюриковичів наприкінці ІХ-ХІ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема поширення кирило-мефодіївської церковної традиції на теренах ранньосередньовічної Русі мало цікавила істориків минулого й позаминулого століття. Радше виняток становлять поодинокі праці галицького історика Антіна Петрушевича, автора коротких нарисів, присвячених історії раннього становлення християнства на теренах історичного Прикарпаття [26; 27]. У них дослідник сформулював концепцію поширення християнства слов'янського обряду на теренах історичного Прикарпаття в часи кирило-мефодіївської місії другої половини ІХ ст. До основного наукового доробку з означеної проблематики за останні три десятиліття належать праці сучасних українських істориків й археологів: Олександра Моці [21; 22; 23], Юрія Диби [10; 11; 12; 13; 14], Богдана Томенчука [35; 36; 37; 38; 39; 40], Леонтія Войтовича [6; 7; 8; 9], Богдана Боднарюка [1; 2], Ігора Скочиляса [15; 31; 32] та інших.

Мета статті - висвітлити процес формування упродовж 1930-х - 2000-х рр. української діаспорної історіографічної традиції стосовно дослідження проблематики кирило-мефодіївських впливів на воцерковлення середньовічного населення Русі ІХ-ХІ ст.

Виклад основного матеріалу. Одним з перших серед істориків української еміграції загальноприйняту на той час, хоча й недоведену концепцію про входження «західно-українських окраїн» до Великоморавської архієпископії і про «певну участь» Константина (Кирила) у поширенні християнства на теренах Русі загалом підтримав історик-правознавець, дослідник історії Церкви, професор Варшавського університету, а з 1937 р. - науковий співробітник Інституту соціальної та економічної історії Львівського університету, В'ячеслав Заїкин (1896-1941) в опублікованій 1930 р. статті «Христіянство на Україні за часів князя Ярополка І (969-979)» [17, С. 18]. Свої студії дослідник продовжив у наступній статті «Преподобний Стефан, епископ Володимирський і Галицький та його відношення до зєдинення Руської (Української) Православної Церкви з Римсько- Католицькою в останній чверті ХІ віку», присвяченій проблемі міжконфесійних взаємин між Руською та Латинською Церквами в останній чверті ХІ ст. [16]. Надалі оминувши питання про кирило- мефодіївську спадщину в церковних традиціях держави Рюриковичів, історик, однак вдало підкреслив, що середньовічні руські політичні й духовні еліти ніколи не займали ворожу позицію стосовно латинського обряду та християнського Заходу в цілому [16, С. 193-203]. Свої ідеї з окресленої проблематики автор розвинув наприкінці 1930-х рр. у праці «Нарис історії устрою Східно-Слов'янської Церкви» [67, S. 46-49, 62-64].

У той час історію місіонерської діяльності Константина й Мефодія, а також проблему поширення кирило-мефодіївського (слов'янського) обряду у «Молодшій Європі» висвітлив Степан Томашівський (1875-1940), дійсний член НТШ (Львів), а з 1928 р. - доцент Краківського університету [33, C. 58-62; 34, C. 56-64]. Зокрема, на сторінках своєї об'ємної праці «Вступ до історії Церкви на Україні» історик значну увагу зосередив на слов'яно-латинській міжобрядовій конфронтації у Великоморавській державі й на теренах Паннонського князівства другої половини ІХ ст., відзначивши, що ціль місії солунських братів, з одного боку, полягала у продовженні справи християнізації моравських і паннонських слов'ян, започаткованої латинськими місіонерами, а, з іншого боку, мала на меті відвернути політичну небезпеку, «звязану з церковною залежностю цих земель від німецьких дієцезій у Пасаві і Зальцбургу». Саме тому, на переконання автора, кирило-мефодіївська місіонерська програма, включаючи використання слов'янської мови у проповідях та перекладах Святого Письма та всіх богослужебних текстів, а також утворення окремої слов'янської церковної митрополії «для зламання-же залежности від німецько-франконської імперії», призвела до створення слов'янського обряду, як поєднання латинських та ромейських літургійних елементів [33, C. 58-59, 61; 34, C. 60]. Занепад слов'янського обряду у володіннх Моймировичів наприкінці ІХ ст. С. Томашівський пояснював його «звізантійщенням» та перемогою «фотіївської орієнтації» у середовищі учнів архієпископа Мефодія [33, C. 60; 34, C. 62].

Томашівський першим серед українських діаспорних істориків аргументовано піддав сумніву ранні зв'язки давньоруських спільнот (головно, через мадярську інвазію) з християнською Моравією та Східнофранкським королівством, цілком правильно розглянувши утвердження християнства на теренах Русі в контексті релігійних коливань Рюриковичів між Римом і Константинополем. При цьому дослідник визнавав досить вагомим латинський (німецький) місіонерський фактор на Русі в Х-ХІ ст., а також «македонсько- болгарську» церковну традицію за правління Володимира Святославича [33, C. 63-106, 122-142; 34, C. 64-106, 124-143], коли в його володіннях, на переконання історика, інституалізувався саме слов'янсько-болгарський обряд і церковна ієрархія [33, C. 81-82]. Щоправда останнє авторське твердження є доволі гіпотетичним і вимагає серйозного джерельного підтвердження та наукового обґрунтування. Переконливо констатувати на сьогоднішній день вдається лише русько-болгарські літературні контакти Х-ХІ ст. [28, C. 45-47; 42, C. 399, 455; 45, C. 61-62; 55, S. 114-118; 60, S. 70-72].

Заслуговує уваги також стаття українського еміграційного славіста, релігієзнавця, лінгвіста, професора Українського вільного університету, дійсного члена Слов'янського інституту у Празі, професора Гарвардського університету (США), професора, керівника Інституту славістики Гайдельберзького університету (ФРН), Дмитра Чижевського (1894-1977), під назвою «До питання про літургію св. Петра». У ній, лише опосередковано торкаючись кирило-мефодіївської проблематики, дослідник у широкому контексті, не акцентуючи однак на руських середньовічних спільнотах, навів документальні свідчення використання слов'янами-католиками ІХ-Х ст. літургії Св. Петра у церковнослов'янському перекладі [43].

Серед українських діаспорних істориків середини ХХ ст. проблематику кирило-мефодіївських впливів на воцерковлення населення держави Рюриковичів спеціальним предметом власних наукових студій зробив автор опублікованої в 1954 р. монографії «Кирило-Мефодіївське християнство в Русі-Україні», професор Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина) та надзвичайний професор історії Українського католицького університету в Римі (Італія), Ісидор Нагаєвський (1909-1989) [24]. Історик дотримувався погляду, що місіонерський терен Кирила й Мефодія між 843 і 862 рр. загалом слід локалізувати в межах Русі [24, C. 53-56, 93-101], а пізніше до сфери місіонерської активності солунських братів та їх послідовників потрапили історичні малопольські, прикарпатські й побузькі землі (так звані «Червенські гради») [24, C. 24, 58-59, 101, 123-124]. За концепцією автора, яка, мусимо визнати, не маючи переконливого джерельного підґрунтя, має виключно гіпотетичний характер, великоморавська митрополія Мефодія у другій половині ІХ ст. охоплювала історичні терени сучасної Галичини [24, C. 93-98]. При цьому І. Нагаєвський висунув надто суперечливу тезу про те, що жваві контакти між Латинською Церквою та ранньосередньовічною Руською Церквою часів Володимира Святославовича (бл. 980-1015) свідчила про те, що остання вважалася Римом «за католицько-православну», а зближення Володимира з латинською церковною традицією на межі Х-ХІ ст. було дуже обережним з огляду на небажання князя опинитися в умовах посиленого процесу ліквідації слов'янського обряду, який, на переконання історика, проходив на той час «в західних Слов'ян (Моравії, Чехії, Польщі)» [24, C. 29-30].

Отже, концептуально погляди І. Нагаєвського щодо проблеми витоків кирило-мефодіївської церковної традиції на руських ранньосередньовічних землях вважаємо суперечливими й такими, що мають виключно гіпотетичну основу.

Як процес конфронтації «грецької віри» (ромейського обряду), латинських і кирило-мефодіївських еклезіальних і місіонерських впливів трактував ранню фазу навернення до християнства жителів середньовічної Русі Григор Лужницький (1903-1990), професор університету Ґраца (Австрія, 1945-1950) та Пенсильванського університету (Філадельфія, США, 1959-1965), зокрема в монографії «Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Українсьої Церкви», опублікованій 1954 р. [18, C. 42-59]. Напрями місіонерської діяльності послідовників архієпископа Мефодія після його смерті у 885 р. дослідник «спрямовував» з Великої Моравії на терени історичної Малопольщі та, можливо, до Галича й «на західні землі України» [18, C. 47, 106]. З перспективи автора, становлення християнства в державі Рюриковичів відбулося саме у «візантійсько-слов'янському обряді», що аж до початку ХІ ст. витісняв католицькі релігійні впливи [18, C. 55-59].

У схожий спосіб інший історик української діаспори, професор Греко-католицької богословської академії (1927-1938), а з 1963 р. - Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина) та Українського католицького університету (Рим, Італія), Микола Чубатий (1889-1975) детально розглянув проблему інституалізації слов'янського обряду та поширення кирило-мефодіївських традицій у володіннях династії Рюриковичів упродовж ІХ-ХІ ст., зокрема на сторінках двотомної праці «Історія християнства на Руси-Україні» [44, C. 89-137]. Історик переконливо локалізував хазарську місію Константина Філософа початку 860-х рр. на тмутараканських землях «Приазовської Русі», вважаючи її за суттю «руською» місією [44, C. 89-96], «скеровував» з двох напрямків - Моравії та Нітри християнізацію населення історичної Малопольщі та Прикарпаття останньої чверті ІХ ст. саме у кирило-мефодіївській великоморавській традиції та слов'янському обряді [44, C. 123-125, 129-132], інституалізацію котрого з 899 р., на переконання автора, забезпечувало Перемишльське єпископство [44, C. 131-137]. Отже, всьому русько-польському етноконфесійному фронтиру X-XI ст. М. Чубатий «надавав» характеру слов'яно-латинської церковно-обрядової контактної зони [44, C. 130-132].

Не заперечуючи в принципі вірного твердження Г. Лужницького про «слов'яно-візантійський» характер раннього християнства на Русі, відзначимо що його концепція, як і висновки М. Чубатого, в цілому базуються на довільній інтерпретації географічних меж поширення кирило-мефодіївської місії наприкінці ІХ ст. і не підтверджені документально. Дотеперішня відсутність надійних археологічних свідчень великоморавських чи давньобогемських церковних впливів ІХ-Х ст. на теренах історичної Малопольщі, Прикарпаття і Волині, головно, у вигляді залишків сакральної архітектури, типових поховань чи предметів християнського культу відповідної хронології [10, C. 19; 15, C. 42; 19, C. 384-385; 20, C. 223; 25, C. 353; 31, C. 124; 47, S. 191193; 52, S. 47-49; 54, S. 30-32; 58, S. 149-152; 61, S. 48; 65, S. 52-61, 126-129, 285-295; 66, S. 142; 68, S. 394] не дозволяють з упевненістю «скеровувати» християнізацію з Великої Моравії на вище окреслені землі та однозначно констатувати інституалізацію кирило- мефодіївського обряду в їхніх межах [3, C. 77; 4, C. 610-614; 5, C. 46, 60-63; 48, P. 206; 50, S. 70]. Крім того, існування Перемишльського єпископства слов'янського обряду на межі ІХ-Х ст., як показав, наприклад, польський історик Анджей Поппе (1926-2019), є недоведеним [63, S. 24]. Отже, з нашого погляду, варто все ж дотримуватися обережніших формулювань щодо окреслення східних меж поширення кирило-мефодіївської церковної і місіонерської традиції на межі ІХ-Х ст.

У першому томі своєї фундаментальної праці «Походження Русі» інший відомий український діаспорний історик Омелян Пріцак (19192006), професор Гарвардського університету, директор Українського наукового інституту цього ж університету, висловив оригінальну ідею про те, що завоювання королем франків Карлом Великим аварів наприкінці VIII ст. і кирило-мефодіївська місія зокрема зміцнили синтез «морських кочовиків» - варягів зі степовиками-хозарами, що сприяв появі на межі ІХ-Х ст. «Волзько-Руського каганату» [29, C. 97]. Відтак, з перспективи автора, у володіннях Рюриковичів через кирилицю утвердився «руський обряд», а «слов'яно-руська духовність стала основою для злиття слов'янських полян і неслов'янських елементів Русі у єдину “Руську землю”» [29, C. 100].

Щоправда автор не навів переконливих аргументів, чому саме кирило-мефодіївська церковна традиція, артикулювання християнської віри кирилицею в молодій державі Рюриковичів стали важливими інтегруючими чинниками хозарських, слов'янських і варязьких етнічних елементів у єдину давньоруську політію. Як відомо, прийняття християнства з Константинополя близько 988 р. і подальша християнізація населення Русі справді стали одним з вирішальних чинників політичної та церковної консолідації різноетнічних спільнот на руських землях упродовж Х-ХІ ст. Однак у цей період християнство на Русі інституалізувалося у формі своєрідного слов'яно-ромейського церковно-обрядового симбіозу [15, C. 29-30, 89; 18, C. 44, 57, 59]. Відтак О. Пріцак мав рацію, стверджуючи про становлення «руського обряду» в церковній організації Рюриковичів, адже остання перейняла слов'янський обряд лише у вимірі кириличного письма і церковнослов'янської мови літургії [57, S. 97, 106-108; 62, S. 213]. Та, як правило, такий процес засвоєння був довготривалим і відбувався здебільшого за пізнішим болгарським чи давньобогемським посередництвом [28, C. 45; 30, C. 209-212; 33, C. 81-82; 41, C. 177; 46, s. 313; 49, P. 273; 51, S. 197; 55, S. 114 - 118; 56, S. 406-407; 59, S. 239; 60, S. 58-59]. У такий спосіб Русь лише скористалася готовими здобутками слов'янської місії [49, P. 273; 53, S. 18-19; 55, S. 114-126; 60, S. 55-76; 64, S. 264], яка сама по собі поширювалася на землі південних, а не східних слов'ян [49, P. 273; 64, S. 264]. Саме тому питання про час та обставини поширення кирило-мефодіївської традиції у володіннях Рюриковичів слід залишити відкритим до наукових дискусій [46, S. 305-306, 315, 327].

На початку 2000-х рр. відомий український діаспорний візантиніст, професор Гарвардського університету, Ігор Шевченко (1922-2009), у праці «Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку 18 століття» сформував концепцію церковної та культурної ромеїзації більшості слов'янських середньовічних спільнот (до XVIII ст.) [45, C. 22-29]. Однак у контексті вивчення проблеми кирило-мефодіївської спадщини у володіннях Рюриковичів учений звернув увагу на цікаву деталь літописного повідомлення про вибір руським князем Володимиром Святославовичем дітей зі знатних родин на «учению кънижьною». У ньому І. Шевченко простежував не кирило- мефодіївську, а саме сирійську паралель - легенду про місіонерську діяльність Симеона Горця на теренах уздовж Євфрату та навчання вісімнадцяти обраних хлопців і дванадцяти дівчат Псалтиря і Святого Письма. У такий спосіб історик спростовував натяк на кирило-мефодіївську спадщину в літописному словосполученні «ученик кънижьнок», яку обґрунтовували покоління істориків XVIII-ХХ ст. [45, C. 50-51]. Наведена авторська критика окремо взятого літописного сюжету загалом видається нам достовірною, що дозволяє вважати її вдалим концептуальним вирішенням проблеми поширення церковної і літературної спадщини солунських братів-місіонерів на володіння Володимира Святославовича кінця Х ст.



Висновки

Назагал українська діаспорна історіографія впродовж ХХ - початку ХХІ ст. потенційно залишалася найбільш орієнтованою на дослідження витоків кирило-мефодіївської церковної традиції та її інтегрування до культурного та інтелектуального простору середньовічної Русі. Оригінальність методологічних підходів у історизації окресленої проблематики, зокрема інтерпретації її джерельних основ, а відтак і своєрідність конструювання наукових висновків щодо різних аспектів питання про кирило-мефодіївські елементи воцерковлення руських спільнот, зовсім непритаманна для тогочасної радянської історіографії, робить доробок кожного зі згаданих українських еміграційних істориків значущим для сучасних поколінь дослідників. При цьому концепції української діаспорної історіографії часто не позбавлені надмірної ідеалізації кирило-мефодіївського впливу на становлення християнської культури і ранньої церковної організації теренів, що впродовж Х-ХІ ст. сформували політичне тіло середньовічної Русі. Останній факт свідчить про необхідність проведення спеціальних досліджень, присвячених кирило-мефодіївській проблематиці в церковній історії «Молодшої Європи», а також ревізуванні вже наявних минулих і сучасних студій з окресленого предмету.



Література

Боднарюк Б. М. Харизма пустелі. Витоки, становлення, духовно-аскетична і місіонерська практика християнського чернецтва Ш-ХІ ст. Чернівці : Прут, 2012. 896 с.

Боднарюк Б. Проблема християнізації Карпатської Русі в контексті місіонерської практики Візантії, Римської курії та Першого Болгарського царства (кінець ІХ - початок ХІ ст.). Карпати: людина, етнос, цивілізація. 2014. Вип. 5. С. 40-54.

Брайчевський М. Ю. Вибране. Т. 1 : Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі / упоряд. Ю. Кухарчук. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2009. 720 с. [in Ukrainian].

Брайчевський М. Ю. Вибране. Т. 2 : Хозарія і Русь. Аскольд - цар київський / упоряд. Ю. Кухарчук. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2009. 816 с.

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. Київ : Наукова думка, 1988. 261 с.

Войтович Л. Восточное Прикарпатье во второй половине І тыс. н.э. Начальные этапы формирования государственности. Русин. 2010. № 3 (21). С. 5-49.

Войтович Л. Галицько-Волинські етюди. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2011, 480 с.

Войтович Л. Карпатские хорваты. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2 : История. 2005. Вып. 1. С. 133-146.

Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально- Східної Європи раннього середньовіччя. Україна в Центрально-Східній Європі: З найдавніших часів до кінця ХУШ ст. 2004. Вип. 4. С. 105-132.

Диба Ю. Архітектура ротонд Галицької і Волинської земель ХІ- ХІУ століть у контексті проблеми зовнішніх впливів. Пам'ятки України: історія та культура. Науковий часопис. 2006. Р. 38/1-2. С. 17-32.

Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях Х століття. Львів : Колір ПРО, 2014. 484 с.

Диба Ю. Джерела до ранньої історії Володимирської єпархії. Волинський благовісник. 2017. №5. С. 97-118.

Диба Ю. Угорські чинники на політичній та культурній мапі Центральної Європи Х-ХІ ст. Україно-угорські етюди. 2010. Вип. 1. С. 43-61.

Диба Ю. Фундації богородичних храмів-ротонд у Кракові та Перемишлі у контексті центральноєвропейських міждержавних зв'язків середини ХІ ст. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. 2005. Т. 249. С. 35-104.

Духовна спадщина Давнього Галича : Науковий збірник / Скочиляс І., Фрис В. Серія «Київське християнство». Т. 12. Львів : Вид-во УКУ, 2018. 168 с.

Заїкин В. Преподобний Стефан, епископ Володимирський і Галицький та його відношення до зєдинення Руської (Української) Православної Церкви з Римсько-Католицькою в останній чверті ХІ віку (Кілька думок з приводу нотатки про св. Стефана, епископа Галицько-Володимирського). Записки Чина св. Василія Великого. 1930. Т. 3. С. 190-203.

Заїкин В. Христіянство на Україні за часів князя Ярополка І (969-979). Записки чина св. Василія Великого. Львів, 1930. Т. 3. С. 1-39.

Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нариси історії Української Церкви. Видання 2-ге, виправлене. Львів : Свічадо, 2008. 640 с.

Лукомський Ю. Перші пам'ятки сакральної архітектури на Прикарпатті як квінтесенція духовної культури його мешканців та володарів (на основі археологічних джерел). Духовна культура населення Прикарпаття, Волині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми) / відп. ред. Н. Булик, упоряд. О. Томенюк. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2020. С. 382-428.

Михайлова Р. Д. Художня культура Галицько-Волинської Русі. Київ : Слово, 2007. 496 с.

Моця А. П. Погребальные памятники южнорусских земель ІХ-ХІІІ вв. Киев : Наукова думка, 1990. 156 с.

Моця О. П. Населення південно-руських земель ІХ-ХІІІ ст. (За матеріалами некрополів). Київ : Академія наук України ; Інститут археології; Київська академія євробізнесу, 1993. 160 с.

Моця О. Поховальні пам'ятки середньовічних часів західноруського прикордоння - особливості обряду та сліди міжетнічних контактів. «In silvis, campis... et urbe». Sredniowieczny obrzqdek pogrzebowy na pograniczu polsko-ruskim. Rzeszow; Sanok: Fundacja Rzeszowskiego Osrodka Archeologicznego; Instytut Archeologii Uniwersytetu Rzeszowskiego ; Muzeum Historyczne w Sanoku; Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. 2011. S. 45-57.

Нагаєвський І. Кирило-Мефодіївське Християнство в Русі-Україні. Рим: оо. Василіани-Piazza Madonna dei Monti3, 1954. 176 c.

Петегирич В. Початки християнства і проблема християнсько- язичницького синкретизму в Перемишльській землі Х - ХІІІ ст. Духовна культура населення Прикарпаття, Волині і Закарпаття від найдавніших часів до середньовіччя (вибрані проблеми) / відп. ред. Н. Булик, упоряд. О. Томенюк. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2020. С. 353-381.

Петрушевичъ А. С. Краткое историческое извЬстіе о введеніи христіанства въ Предкарпатскихъ странахъ во времена св. Кирила и Мефодія тихже учениками и проповедниками. Львовъ: Изъ типографіи Ставропигійского Института, подъ зародомъ Стефана Гучковского, 1882. 76 с.

Петрушевичъ А. С. Краткое историческое извЬстіе о времени введенія христіанства на Галичской Руси, особенноже объ учрежденія святительскихъ столицъ въ ГаличЬ и Львове и о святителяхъ сидевшихъ на упомянутыхъ столиццахъ. Львовъ : Изъ типографіи Ставропигійского Института, подъ зародомъ Стефана Гучковского, 1882. 15 с.

Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). Издание второе, исправленниое и дополненное / перевод А В. Назаренко под. ред. К. К. Акентьева. Санкт-Петербург : Византинороссика, 1996. 573 с.

Пріцак О. Походження Русі. Київ : Обереги, 1997. Т. 1: Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ). 1080 с.

Рогов А. И. Культурные связи Киевской Руси с другими славянскими странами в период ее христианизации. Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси / под ред. Г. Г. Литаврина. Москва: Наука, 1988. С. 207-234.

Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. Львів : Вид-во УКУ, 2010. 832 с.

Скочиляс І. Початки християнства у Прикарпатському реґіоні та заснування Галицької єпархії в середині ХІІ ст. Княжа доба: історія і культура. 2010. Вип. 3. С. 9-59.

Томашівський С. Вступ до історії Церкви на Україні. Записки Чина св. Василія Великого. 1932. Т. 4. С. 1-160.

Томашівський С. Історія Церкви на Україні. Філадельфія : З друкарні Америки, 1932. 159 с.

Томенчук Б. Археологія долітописного Галича як культового і релігійного центру «Великої Білої нехрещеної Хорватії» (до питання про заснування Галича в другій половині Х ст.). Галич. Збірник наукових праць. 2018. Вип. 3. С. 10-53.

Томенчук Б. Галич і Мала Галицька земля ХІІ-ХІІІ ст. Історична топографія городищ. Івано-Франгківськ : «Симфонія форте», 2016. 596 с.

Томенчук Б. П. Археологія городищ Галицької землі. Галицько- Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень 1976-2006. Івано-Франківськ: Видавець Третяк І. Я., 2008. 696 с.

Томенчук Б. П. Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація. Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. 328 с.

Томенчук Б. П. Олешківська ротонда. Археологія дерев'яних храмів Галицької землі ХІІ-ХШ ст. Матеріали археологічних досліджень 1981-1984 рр. Івано-Франківськ : Гостинець, 2005. 168 с.

Томенчук Б. Християнізація Галицької землі й ранні державотворчі процеси в Карпатському регіоні. Карпати: людина, етнос, цивілізація. 2014. Вип. 5. С. 67-74.

Турилов А. А. Межславянские культурные связи эпохи средневековья и источниковедение истории и культуры славян. Этюды и характеристики. Москва: Знак, 2012. 808 с.

Турилов А. А., Флоря Б. Н. Христианская література у славян в середине Х - середине ХІ в. и межславянские культурные связи. Христианство в странах Восточной, Юго-Восточной и Центральной Европы на пороге второго тысячелетия / отв. ред. Б. Н. Флоря. Москва : Языки славянской культуры, 2002. С. 398-458.

Чижевский Д. К вопросу о литургии св. Петра. Slovo. 1953. № 2. С. 37-41.

Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. Т. 1 (до р. 1353). Рим; Ню Йорк : «Logos» GmbH, Buchdruckerei und Verlag, Munchen 19, Bothmerstr. 14, 1965. 816 c.

Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку 18 століття. Львів : Вид-во УКУ, 2014. 288 с.

Brojer W. Polska - Rus w XI-XII wieku. Granica misyjnosci. Granica wschodnia cywilizacji zachodniej w sredniowieczu / red. naukowa Z. Dalewski. Warszawa: Instytut Historii PAN, 2014. S. 297-273.

Buko A. Swit panstwa polskiego. Warszawa : Instytut Archeologi i Etnologii Polskiej Akademii Nauk, 2021. 329 s.

Dittrich Z. R. Christianity in Great-Moravia. Groningen : J. B. Wolters, 1962. 316 p.

Dvornik F. Byzantine missions among the Slavs. SS. Constantine-Cyril and Methodius. New Brunswick ; New Jersey : Rutgers University Press, 1970. 484 p.

Gil A. Z trdycji Kosciola Wschodniego mi^dzy Wieprzem i Bugiem. Slowianie Wschodni w dorzeczu Wieprza i Bugu: historia, kultura, religia / red. J. Libera. L^cza : Starostwo Powiatowe, 2008. S. 69-76.

Homza M. Stredna Europa I. Na zaciatku Stredoveku. Bratislava : Univerzita Komenskdho v Bratislave, 2014. 313 s.

Jaworska-Woloszyn, Klementowicz M. Slady misji metodianskiej na ziemiach polskich. Konstantinove listy. 2018. Vol. 13/2. S. 43-51.

Kloczowski J. Rus Kijowska X-ХІІ wieku. Teologia w dialogu. 1993. Т. 7.

S. 13-22.

Koperski A. Pograniczny charakter obrz^dku pogrzebowego na przykladzie wczesnochrzescijanskich nekropolii odkrytych w Przemyslu. Colloquia Russica. Series I. Vol. 9: Rus ' and Poland (10th - 14th centuries). Publication from the 9th International Scientific Conference, Przemysl, 5th - 8th December, 2018 / ed by V. Nagirnyy, T. Pudlocki. Krakow : Historia Iagiellonica Towarzystwo Przyjaciol Nauk w Przemyslu, 2019. S. 21-39.

Kozak S. Chrystianizacja Rusi a dziedzictwo cyrylo-metodianskie. Teologia w dialogu. 1993. Т. 7. S. 105-126.

Leciejewicz L. Nowa postac swiata. Narodziny sredniowiecznej cywilizacji europejskiej. Wroclaw : Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 2007. 499 s.

Malmenvall S. Kultura Kijevske Rusije in krscanska zgodovinska zavest. Ljubljana : Teoloska fakulteta Univerze v Ljubljani, 2019. 313 s.

Malta M. Czeskie wplywy w zyciu religijnym i pismiennictwie panstwa Piastowskiego w X-XI wieku. Poznan : Instytut Historii UAM, 2017. 443 s.

Muhle E. Slowianie. Rzeczywistosc i fikcja wspolnoty. VI - XV wiek. Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2020. 473 s.

Obolensky D. Dziedzictwo Cyryla i Metodego na Rusi. Chrzescijanstwo Rusi Kijowskiej, Bialorusi, Ukrainy i Rosji (X-XVII wiek ) / pod red. J. Kloczowskiego. Krakow : Nakladem Polskiej Akademii Umiej^tnosci, 1997. S. 55-76.

Parczewski M. Pocz^tki ksztaltowania si§ polsko-ruskiej rubiezy etnicznej w Karpatach. U zrodel rozpadu Slowianszczyznyna odlam wschodni i zachodni. Krakow: Instytut Archeologii Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1991. 92 s.

Poppe A. Wokol chrztu Rusi. Narodziny Sredniowiecznej Europy / pod red. H. Samsonowicza. Warszawa : Wiedza Powszechna ; Dom wydawniczy Bellona, 1999. S. 212-230.

Poppe А. Panstwo i kosciol na Rusi w XI wieku. Warszawa : Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1968. 252 s.

Salamon M. Doktryna i praktyka misyjna Kosciola na Wschodzie w IV - XII wieku. Chrystianizacja «Mlodszej Europy» / red. J. Dobosz, J. Strzelczyk, M. Malta. Poznan: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu ; Wydawnictwo Naukowe, 2017. S. 251-272.

Sikorski D. A. Kosciol w Polsce za Mieszka I i Boleslawa Chrobrego. Rozwazania nad granicami poznania historycznego. Wydanie II poprawione i uzupelnione. Poznan : Wydawnictwo Naukowe, 2013. 590 s.

Wachowski K. Ziemie polskie a Wielkie Morawy. Problemy kontaktow ideologicznych i politycznych w swietle archeologii. Przeglqd Archeologiczny. 1982. Vol. 30. S. 141-185.

Zai'kyn W. Zarys dziejow ustroju Kosciola Wschodnio-Slowianskiego. We Lwowie: Nakladem Towarzystwa Naukowego z zasilkiem Funduszu Kultury Narodowej Pilsudskiego ; Pierwsza zwiazkowa drukarnia we Lwowie, 1939. 190 s.

Zaki A. Archeologia Malopolski Wczesnosredniowiecznej. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich; Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. 654 s.



References

Bodnariuk B.M. (2012). Kharyzma pusteli. Vytoky, stanovlennia, dukhovno- asketychna i misionerska praktyka khrystyianskoho chernetstva III-XI st. [The charisma of the desert. Origins, formation, spiritual ascetic and missionary practice of Christian monasticism of the IIIth -XIth centuries]. Chernivtsi: Prut [in Ukrainian].

Bodnariuk B. (2014). Problema khrystyianizatsii Karpatskoi Rusi v konteksti misionerskoi praktyky Vizantii, Rymskoi kurii ta Pershoho Bolharskoho tsarstva (kinets IX - pochatok XI st.) [The problem of Christianization of Carpathian Rus in the context of the missionary practice of Byzantium, the Roman Curia and the First Bulgarian Tsardom (end of the 9th - beginning of the 11th century)]. Karpaty: liudyna, etnos, tsyvilizatsiia - Carpathians: man, ethnos, civilization. 5, 40-54 [in Ukrainian].

Braichevskyi M.Yu. (2009a). Vybrane. T. 1 : Suspilno-politychni rukhy v Kyivskii Rusi. Istorychna dumka v Kyivskii Rusi / uporiad. Yu. Kukharchuk [Selected Works. T. 1: Socio-political movements in Kyivan Rus '. Historical thought in Kyivan Rus ' / ed. by Yu. Kukharchuk]. Kyiv: Vyd-vo imeni Oleny Telihy [in Ukrainian].

Braichevskyi M.Yu. (2009b). Vybrane. T. 2 : Khozariia i Rus. Askold - tsar kyivskyi / uporiad. Yu. Kukharchuk [Selected Works.T. 2: Khazaria and Rus'. Askold - the Tsar of Kyiv/ed. by Yu. Kukharchuk]. Kyiv: Vyd-vo imeni Oleny Telihy [in Ukrainian].

Braichevskyi M.Yu. (1988). Utverdzhennia khrystyianstva na Rusi [The establishment of Christianity in Rus ']. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Voitovych L. (2010). Vostochnoe Prikarpatie vo vtoroi polovine I tys. n.e. Nachalnye etapy formyrovaniia hosudarstvennosti [Eastern Carpathian region in the second half of the 1st millennium AD The initial stages of the formation of statehood]. Rusin - Rusin, 3(21). 5-49 [in Russian].

Voitovych L. (2011). Halytsko-Volynski etiudy [Galician-Volhynian sketches]. Bila Tserkva: Vydavets Oleksandr Pshonkivskyi. [in Ukrainian].

Voitovich L. (2005). Karpatskie khorvaty [The Carpathian Croats]. Vestnik Sankt-Peterburhskoho universiteta. Seriia 2: Istoryia - Bulletin of St. Petersburg University. Series 2: History,1, 133-146 [in Russian].

Voitovych L. (2004). Karpatski khorvaty v etnopolitychnomu rozvytku Tsentralno-Skhidnoi Yevropy rannoho serednovichchia [The Carpathian Croats in the ethno-political development of Central-Eastern Europe in the early Middle Ages]. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi: Z naidavnishykh chasiv do kintsia XVIII st. - Ukraine in Central-Eastern Europe: From the earliest times until the end of the 18th century., 4, 105-132 [in Ukrainian].

Dyba Yu. (2006). Arkhitektura rotond Halytskoi i Volynskoi zemel XI-XIV stolit u konteksti problemy zovnishnikh vplyviv [The architecture of rotundas of the Galician and Volhynian lands during the 11th-14th centuries in the context of the problem of external influences]. Pamiatky Ukrainy: istoriia ta kultura. Naukovyi chasopyc - Monuments of Ukraine: history and culture. Scientific journal, 38/1-2, 17-32 [in Ukrainian].

Dyba Yu. (2014). Batkivshchyna sviatoho Volodymyra: Volynska zemlia u podiiakh X stolittia [Homeland of St. Volodymyr: the Volhynian land in the events of the 10th century]. Lviv: Kolir PRO [in Ukrainian].

Dyba Yu. (2017). Dzherela do rannoi istorii Volodymyrskoi yeparkhii [Sources to the early history of the Volodymyr diocese]. Volynskyi blahovisnyk - Volhynian evangelist, 5, 97-118 [in Ukrainian].

Dyba Yu. (2010). Uhorski chynnyky na politychnii ta kulturnii mapi Tsentralnoi Yevropy X-XI st. [Hungarian factors on the political and cultural map of Central Europe in the 10th-11th centuries.]. Ukraino-uhorski etiudy - Ukrainian- Hungarian sketches, 1, 43-61 [in Ukrainian].

Dyba Yu. (2005). Fundatsii bohorodychnykh khramiv-rotond u Krakovi ta Peremyshli u konteksti tsentralnoievropeiskykh mizhderzhavnykh zviazkiv seredyny XI st. [Foundations of the rotunda churches in Krakow and Przemysl in the context of Central European interstate relations in the midd-11th century]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. Pratsi Komisii arkhitektury ta mistobuduvannia - Notes of the Shevchenko Scientific Society. Works of the Architecture and Urban Planning Commission, 249, 35-104 [in Ukrainian].

Skochylias I., Frys V. (Eds.). (2018). Dukhovna spadshchyna Davnoho Halycha : Naukovyi zbirnyk [Spiritual heritage of Ancient Halych: Scientific collection]. Lviv: Vyd-vo UKU [in Ukrainian].

Zaikyn V. (1930a). Prepodobnyi Stefan, epyskop Volodymyrskyi i Halytskyi ta yoho vidnoshennia do ziedynennia Ruskoi (Ukrainskoi) Pravoslavnoi Tserkvy z Rymsko-Katolytskoiu v ostannii chverti XI viku (Kilka dumok z pryvodu notatky pro sv. Stefana, epyskopa Halytsko-Volodymyrskoho) [Venerable Stephen, the bishop of Volodymyr and Halych and his relation to the union of the Rus'ian (Ukrainian) Orthodox Church with the Roman Catholic Church in the last quarter of the 11th century (A few thoughts regarding the note about St. Stephen, the bishop of Halych and Volodymyr)]. Zapysky Chyna sv. Vasyliia Velykoho - Notes of the Order of St. Basil the Great, 3, 190-203 [in Ukrainian].

Zaikyn V. (1930b). Khrystiianstvo na Ukraini za chasiv kniazia Yaropolka I (969-979) [Christianity in Ukraine during the time of Prince Yaropolk I (969-979)]. Zapysky chyna sv. Vasyliia Velykoho - Notes of the Order of St. Basil the Great, 3, 1-39 [in Ukrainian].

Luzhnytskyi H. (2008). Ukrainska Tserkva mizh Skhodom i Zakhodom. Narysy istorii Ukrainskoi Tserkvy. Vydannia 2-he, vypravlene [The Ukrainian Church between East and West. Essays on the history of the Ukrainian Church. 2nd corrected edition]. Lviv: Svichado [in Ukrainian].

Lukomskyi Yu. (2020). Pershi pamiatky sakralnoi arkhitektury na Prykarpatti yak kvintesentsiia dukhovnoi kultury yoho meshkantsiv ta volodariv (na osnovi arkheolohichnykh dzherel) [The first monuments of sacred architecture in Precarpathian region as the quintessence of the spiritual culture of its inhabitants and rulers (on the basis of archaeological sources)]. Bulyk N., Tomeniuk O. (Eds.), Dukhovna kultura naselennia Prykarpattia, Volyni i Zakarpattia vid naidavnishykh chasiv do serednovichchia (vybrani problemy) - Spiritual culture of the population of Sub-Ccarpathian, Volhynian and TransCarpathia area from ancient times to Middle Ages (selected problems). (pp. 382-428). Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha [in Ukrainian].

Mykhailova R.D. (2007). Khudozhnia kultura Halytsko-Volynskoi Rusi [Art culture of Galician-Volhynian Rus ']. Kyiv: Slovo [in Ukrainian].

Motsia A.P. (1990). Pohrebalnye pamiatniki yuzhnorusskikh zemel IX-XIII vv. [Burial monuments of the South Rus 'ian lands of the 9th-13th centuries]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Motsia O.P. (1993). Naselennia pivdenno-ruskykh zemel IX-XIII st. (Za materialamy nekropoliv) [The population of the South Rus'ian lands in the 9th-13th centuries. (On the basis of necropolis materials)]. Kyiv: Akademiia nauk Ukrainy; Instytut arkheolohii; Kyivska akademiia yevrobiznesu [in Ukrainian].

Motsia O. (2011). Pokhovalni pamiatky serednovichnykh chasiv zakhidnoruskoho prykordonnia - osoblyvosti obriadu ta slidy mizhetnichnykh kontaktiv [Funeral monuments of the medieval times from the Western Rus'ian borderlands - features of the rite and traces of inter-ethnic contacts]. «In silvis, campis... et urbe». Sredniowieczny obrzqdek pogrzebowy na pograniczu polsko-ruskim - «In silvis, campis... et urbe». Medieval funeral rite on the Polish-Rus'ian frontier. (pp. 45-57). Rzeszow; Sanok: Fundacja Rzeszowskiego Osrodka Archeologicznego; Instytut Archeologii Uniwersytetu Rzeszowskiego; Muzeum Historyczne w Sanoku; Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. [in Ukrainian].

Nahaievskyi I. (1954). Kyrylo-Mefodiivske Khrystyianstvo v Rusi-Ukraini [Cyrillic-Methodian Christianity in Rus'-Ukraine]. Rome: oo. Vasyliany-Piazza Madonna dei Monti3 [in Ukrainian].

Petehyrych V. (2020.) Pochatky khrystyianstva i problema khrystyiansko- yazychnytskoho synkretyzmu v Peremyshlskii zemli X-XIII st. [The beginnings of Christianity and the problem of Christian-pagan syncretism in the Przemysl land during the 10th-13th centuries]. Bulyk N., Tomeniuk O. (Eds.), Dukhovna kultura naselennia Prykarpattia, Volyni i Zakarpattia vid naidavnishykh chasiv do serednovichchia (vybrani problemy) - Spiritual culture of the population of Sub-Ccarpathian, Volhynian and TransCarpathia area from ancient times to Middle Ages (selected problems). (pp. 353-381). Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha [in Ukrainian].

Petrushevych A.S. (1882a). Kratkoe istorycheskoe izvestie o vvedenii khristianstva v Predkarpatskikh stranakh vo vremena sv. Kirila i Mefodiia tykhzhe uchenikamy i propovednikami [A brief historical report on the introduction of Christianity in the Carpathian countries during the time of St. Cyril and Methodius and their disciples and preachers]. Lviv: Iz tipohrafii Stavropyhiiskoho Instituta, pod zariadom Stefana Huchkovskoho [in Russian].

Petrushevych A.S. (1882b). Kratkoe istoricheskoe izvestie o vremeny vvedeniia khristianstva na Halychskoi Rusi, osobennozhe ob uchrezhdeniia sviatitelskikh stolits v Haliche i Lvove i o sviatiteliakh sidevshykh na upomianutykh stolitstsakh [A brief historical note about the time of introduction of Christianity in Galician Rus', especially about the establishment of holy capitals in Halych and Lviv and about the saints who sat on the mentioned capitals]. Lviv: Iz tipohrafii Stavropihiiskoho Instytuta, pod zariadom Stefana Huchkovskoho, 1882. 15 s. [in Russian].

Podskalsky H. (1996). Khristianstvo i bohoslovskaia literatura v Kyevskoi Rusi (988-1237 hh.). Izdanie vtoroe, ispravlennoe y dopolnennoe [Christianity and Theological Literature inKyivanRus' (988-1237)]. Saint-Petersburg: Vyzantynorossyka [in Russian].

Pritsak O. (1997). Pokhodzhennia Rusi. T. 1: Starodavni skandynavski dzherela (krim islandskykh sag) [The Origin of Rus'. Vol. 1: Ancient Scandinavian sources (except the Icelandic sagas)]. Kyiv: Oberehy [in Ukrainian].

Rohov A.Y. (1988). Kulturnye sviazi Kyevskoi Rusi s druhimi slavianskimi stranami v period ee khristianyzatsii [Cultural ties of Kyivan Rus' with other Slavic countries during the period of its Christianization]. Litavrin H.H. (Eds.), Priniatie khristianstva narodamy Tsentralnoi i Yuho-Vostochnoi Evropy i kreshchenye Rus - The Adoption of Chrisitaity by the peoples of Central and South Eastern Europe and Christianization of Rus'. (pp. 207-234). Moscow: Nauka [in Russian].

31.Skochylias I. (2010a). Halytska (Lvivska) yeparkhiia XII-XVIII st. Orhanizatsiina struktura ta pravovyi status [The Eparchy of Halych (Lviv) in the 12th-18th centuries. Organizational structure and legal status]. Lviv: Vyd-vo UKU [in Ukrainian].

Skochylias I. (2010b) Pochatky khrystyianstva u Prykarpatskomu regioni ta zasnuvannia Halytskoi yeparkhii v seredyni XII st. [The beginnings of Christianity in Precarpathian region and foundation of the Eparchy of Halych in the midd-12th century] Kniazha doba: istoriia i kultura - Princely age, 3, 9-59 [in Ukrainian].

Tomashivskyi S. (1932a). Vstup do istorii Tserkvy na Ukraini [Introduction to the history of the Church in Ukraine]. Zapysky Chyna sv. Vasyliia Velykoho - Notes of the Order of St. Basil the Great, 4, 1-160 [in Ukrainian].

Tomashivskyi S. (1932b). Istoriia Tserkvy na Ukraini [History of the Church in Ukraine]. Filadelfia : Z drukarni Ameryky [in Ukrainian].

Tomenchuk B. (2018). Arkheolohiia dolitopysnoho Halycha yak kultovoho i relihiinoho tsentru «Velykoi Biloi nekhreshchenoi Khorvatii» (do pytannia pro zasnuvannia Halycha v druhii polovyni X st.) [Archeology of prehistoric Halych as a cult and religious center of "Great White Unbaptized Croatia" (to the question of the foundation of Halych in the second half of the 10th century)]. Halych. Zbirnyk naukovykh prats - Halych. Collection of scientific works, 3, 10-53 [in Ukrainian].

Tomenchuk B. (2016). Halych i Mala Halytska zemlia XII-XIII st. Istorychna topohrafiia horodyshch [Halych and Lesser Galician land in the 12th-13th centuries. Historical topography of of settlements]. Ivano-Franhkivsk: «Symfoniia forte» [in Ukrainian].

Tomenchuk B.P. (2008). Arkheolohiia horodyshch Halytskoi zemli. Halytsko- Bukovynske Prykarpattia. Materialy doslidzhen 1976-2006 [Archaeology of settlements of the Galician land. Galician-Bukovynian Sub-Carpathia. Research materials of 1976-2006]. Ivano-Frankivsk: Vydavets Tretiak I.Ya. [in Ukrainian].

Tomenchuk B.P. (2006). Arkheolohiia nekropoliv Halycha i Halytskoi zemli. Oderzhavlennia. Khrystyianizatsiia [Archeology of the necropolises of Halych and the Galician land. Etatization. Christianization]. Ivano-Frankivsk: Hostynets [in Ukrainian].

Tomenchuk B.P. (2005). Oleshkivska rotonda. Arkheolohiia derevianykh khramiv Halytskoi zemli ХП-ХШ st. Materialy arkheolohichnykh doslidzhen 1981-1984 rr. [The rotunda of Oleshkiv. Archeology of wooden temples of the Galician land of the 12th- 19th centuries. Materials of archaeological research of 1981-1984]. Ivano-Frankivsk: Hostynets [in Ukrainian].

Tomenchuk B. (2014) Khrystyianizatsiia Halytskoi zemli y ranni derzhavotvorchi protsesy v Karpatskomu rehioni [Christianization of the Galician land and early state-building processes in the Carpathian region]. Karpaty: liudyna, etnos, tsyvilizatsiia - Carpathians: man, ethnos, civilization, 5. 67-74 [in Ukrainian].

Turilov A.A. (2012). Mezhslavianskie kulturnye sviazi epokhi srednevekovia i istochnikovedenie istorii i kultury slavian. Etiudy i kharakteristiki [Inter-Slavic cultural relations of the Middle Ages and the source study of the history and culture of the Slavs. Studies and characteristics]. Moscow: Znak [in Russian].

Turilov A.A., Floria B.N. (2002). Khristianskaia literatura u slavian v seredine X - seredine XI v. i mezhslavianskie kulturnye sviazi [Christian literature among the Slavs in the midd-10th - midd-11th century and the inter-Slavic cultural ties]. Floria B.N. (Eds.), Khiystianstvo v stranakh Vostochnoi, Yuho-Vostochnoi y Tsentralnoi Evropy na porohe vtoroho tysiacheletiia - Христианство в странах Восточной, Юго-Восточной и Центральной Европы на пороге второго тысячелетия (pp. 398-458) Moscow: Yazyki slavianskoi kultury [in Russian].

Chyzhevskii D. (1953). K voprosu o liturhii sv. Petra [To the question of the liturgy of St. Peter]. Slovo - Word, 2. 37-41 [in Russian].

Chubatyi M. (1965). Istoriia khrystyianstva na Rusy-Ukraini. T. 1 (do r. 1353) [History of Christianity in Rus '-Ukraine. Vol. 1 (until 1353)]. Rome; New-York: «Logos» GmbH, Buchdruckerei und Verlag, Munchen 19, Bothmerstr. 14 [in Ukrainian].

...