Судова аплікація в міжвоєнній Польщі та роль часопису "Głos Sądownictwa" в її реформуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судова аплікація в міжвоєнній Польщі та роль часопису "Gіos S№downictwa" в її реформуванні

Ольга Липитчук

кандидат юридичних наук, доцент кафедри Історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, Україна

Анотація

У статті визначено, що із відновленням польської державності у 1918 р. актуалізувалася проблема підготовки висококваліфікованого суддівського корпусу. суддя польський аплікація

Доведено, що важливу роль у підготовці та доборі кандидатів на посаду судді відігравала судова аплікація, про що свідчить польське законодавство, в якому визначалася мета, характер, принципи та перебіг її здійснення.

Відмічено, що в практиці судової апеляції виявилися значні проблеми у навчанні і підборі майбутніх суддів. Все це вимагало мобілізації широкого загалу правників, всебічного обговорення положень нових законодавчих актів, пошуку прийняття оптимальних варіантів рішень.

З'ясовано роль часопису "Glos S^downictwa" у здійсненні аналізу реального стану судової аплікації, виявленню недоліків в її організації та визначенню шляхів її реформування.

Обгрунтовано, що розпочата дискусія фахівців з питань судової аплікації на шпальтах "Glos S^ndownictwa" не переросла у широку дискусію і до кінця міжвоєнного періоду не було створено єдиної концепції удосконалення судової аплікації.

Ключові слова: міжвоєнна Польща, судова аплікація, аплікант, асесор, часопис "Glos S^downictwa", реформа.

Olha Lypytchuk

Candidate of legal sciences, associate professor of the Department of History of the State, Law and Political and Legal Studies of the

JUDICIAL APPLICATION IN INTERWAR POLAND AND THE ROLE OF THE JOURNAL "GEOS S^NDOWNICTWA" IN ITS REFORMATION

The article determined that with the restoration of Polish statehood in 1918, the problem of training a highly qualified judicial corps became relevant.

It has been proven that the judicial application played an important role in the preparation and selection of candidates for the post of judge, as evidenced by the Polish legislation, which determined the purpose, nature, principles and course of its implementation.

It was noted that in the practice of judicial appeals, significant problems were revealed in the training and selection of future judges, which did not meet the assigned tasks. All this required the mobilization of a wide range of lawyers (theoreticians and practitioners), a comprehensive discussion of the provisions of new legislative acts, and the search for the adoption of optimal options for decisions.

The role of the magazine "Glos Sqndownictwa" was clarified in the columns of which an analysis of the real state of the court application was carried out, shortcomings were identified and optimal ways to overcome them were proposed.

It is justified that the discussion of specialists on the issue of "judicial application" in the columns of "Glos Sqndownictwa" did not develop into a broad discussion and by the end of the interwar period, a single concept of improving judicial application was not created.

Keywords: interwar Poland, court application, applicant, assessor, "Glos Sqdownictwa" magazine, reform.

Постановка проблеми. Одним із нагальних завдань розвитку польської судової системи було здійснення підготовки висококваліфікованого суддівського корпусу. Важлива роль у навчанні та доборі кандидатів на суддівську посаду покладалася на судову аплікацію. Проте, прийняття законодавства щодо судової аплікації виявилося недостатнім, щоб запобігти наростаючій " ненормальній" ситуації у підготовці майбутніх суддів. Тому проблема набувала самостійного значення і потребувала окремого вивчення і вирішення. Це стало справою спільних зусиль редакції "Glos Sqdowmctwa", польських науковців, практиків, які на шпальтах часопису намагалися акцентувати увагу на гострих питаннях та визначити шляхи здійснення реформи судової аплікації. Оскільки ця проблема залишається дискусійною в сучасній історико-правовій науці, тому важливим є досвід міжвоєнної Польщі, у правовому полі законодавства якої перебували й українські землі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Увага польських дослідників зосереджувалася переважно на систематизації правових норм і засад формування суддівського корпусу, не визначаючи їхнього соціального змісту. Останніми роками вийшла низка посібників з історії держави і права Польщі, в яких автори систематизували законодавство, однак вони не містять нового матеріалу порівняно з попередніми виданнями. На цьому фоні виділяється праця краківського професора С. Плази (16), в якій автор окреслив основні проблеми польської судової системи міжвоєнного періоду, у тому числі і судової аплікації. В той же час проблема судової аплікації та її зміст потребують вивчення на підставі використання нових джерел(такими є матеріали часопису "Glos S^downictwa"), що є неодмінною основою для наукового аналізу та здобуття нових результатів. Роль правничих часописів в уніфікації польського права дослідив А. Редзік (19). Проблема судової аплікації у міжвоєнний період так і не стала предметом окремого дослідження, тому має значні перспективи для вивчення.

Мета статті - полягає у дослідженні та обґрунтуванні польського досвіду реформування судової аплікації у міжвоєнний період та ролі часопису "Glos S^downictwa" у розробці шляхів вдосконалення системи добору та навчання претендентів на суддівську посаду.

Виклад основного матеріалу. Внаслідок відновлення у 1918 р. державної незалежності, польська влада розпочала організацію та розбудову національної держави. Особливу роль у цих процесах відводилося судовій системі як важливому чиннику реалізації правового порядку, створення необхідних умов для добробуту суспільства. На тлі цих завдань, що мали виконувати суди, актуалізувалася особлива роль судді, як ключового фактора здійснення судочинства. Колишній прокурор К. Рудницький згадував: "...польські суди сприймалися як перший атрибут державної влади, правосуддя" [17, s.45]. З нагоди п'ятої річниці діяльності королівсько- польських судів тогочасний міністр юстиції В. Маковський визначив такі два головних завдання польського судочинства - створити новий тип польського судді та підготувати загальнодержавне польське законодавство. Йшлося про формування високоморального типу польського судді, який би відповідав найвищим вимогам як громадянин та державний діяч [18, s.70].

Згідно цих настанов очільників судочинства проблема якісного підбору та підготовки суддівських кадрів стала найважливішим завданням розбудови судової системи. Важливу роль у цьому мала відігравати аплікація (термін визначав теоретичну і практичну підготовку випускників правничих факультетів університетів до суддівської і прокурорської посади) як механізм правильного і належного підбору та підготовки кандидатів на суддівську і прокурорську посаду.

Права та обов'язки судових аплікантів врегульовував декрет Начальника Держави про судову аплікацію 1919 р. [8]. Згідно декрету аплікантом міг стати кожний польський громадянин чоловічої статі, який закінчив юридичний факультет державного університету(винятково - іноземний). Жінки могли проходити аплікацію тільки як підготовку до адвокатської професії.

Аплікація тривала три роки. Після першого року аплікації аплікант міг на підставі рішення голови апеляційного суду виконувати окремі функції слідчого судді або підпрокурора окружного суду, а через два роки аплікант мав скласти суддівський екзамен перед екзаменаційною комісією в апеляційному суді.

Польська влада, здійснюючи уніфікацію судочинства, залишила судову аплікацію як важливий механізм підготовки суддівських кадрів. Законом "Про устрій загальних судів" 1928 р. впроваджувалася судова реформа, метою якої було створення єдиної системи загальних судів на всій території Польщі [9]. Згідно Закону, щоб посісти посаду судді та прокурора треба було окрім загальних вимог (громадянство, бездоганний характер, 25 років та володіння польською мовою усно і письмово) мати закінчену юридичну університетську освіту, відбути трирічну судову аплікацію та скласти суддівський екзамен. Закон звільняв від судової аплікації професорів і доцентів права, адвокатів, службовців генеральної прокуратури, військових суддів, прокурорів та підпрокурорів. Судових аплікантів призначав голова апеляційного суду. Судова аплікація полягала у ознайомленні аплікантів зі всіма сферами діяльності суддів і прокурорів, а також судових і прокурорських канцелярій. По завершенню судової аплікації (тривала три роки) аплікант мав скласти суддівський екзамен, після якого міністр юстиції призначав його судовим асесором. Асесор міг тимчасово здійснювати суддівські або прокурорські функції без права виносити вироки.

У 1932 р. вийшло розпорядження міністра юстиції "Про судових аплікантів та асесорів", яке вносило низку змін у попереднє законодавство, докладно окреслювало права і обов'язки аплікантів [10]. Законодавець дав визначення, що судова аплікація це підготовча служба до посідання суддівських і прокурорських посад у загальних судах. Розпорядження свідчило про посилення контролю за моральним та фізичним станом аплікантів, їхніми службовими та особистими стосунками, сприяло формуванню у апліканта почуття гідності та поваги до свого становища. Передбачалося, що підготовка до майбутньої професійної праці має відбуватися в двох напрямках. По-перше, кандидати на посаду повинні були ознайомитися зі всіма сферами діяльності суддів, прокурорів та канцелярій. Законодавець окреслив перебіг проходження аплікації, згідно якого аплікант півроку мав відбути підготовку у гродському суді, один рік у відділах кримінального судочинства, решта часу - в галузі цивільного судочинства та іпотеки. Під час проходження аплікації в галузі кримінального судочинства аплікант упродовж чотирьох місяців мав ознайомитися з діяльністю прокуратури. По-друге, участь в утворених при всіх окружних судах семінарах, метою яких було всебічне навчання аплікантів шляхом теоретичних лекцій з різних сфер права, практичного навчання та обговорення вироків і діяльності Найвищого Суду. В кожному окружному суді мали проводитися обов'язкові для аплікантів семінари (з жовтня по червень) щонайменше дві години на тиждень, метою яких було вдосконалення фахової підготовки претендентів на суддівські та прокурорські посади. Керівником семінара міг бути апеляційний або окружний суддя, які мали запрошувати для викладання фахівців з різних окремих галузей права, суддів, прокурорів, адвокатів та інших осіб, а також контролювати участь в них аплікантів. Після завершення судової аплікації аплікант мав скласти в апеляційному суді суддівський екзамен. В розділі VII даного розпорядження визначалися види дисциплінарних покарань та порядок розгляду дисциплінарних справ, а про порядок призначення, права та обов'язки, дисциплінарну відповідальність йшлося у VIII розділі.

Розробка і прийняття законодавчих актів, які визначали характер, принципи та перебіг проходження судової аплікації, виявилося недостатнім, щоб запобігти наростаючій складній ситуації, яка склалася на практиці і призвела до "надзвичайно ненормального стану справ" [16, s.651]. Потрібна була мобілізація широкого загалу правників, всебічне обговорення положень нових законодавчих актів, здійснення аналізу застосування нового польського законодавства в практичній діяльності, виявлення недоліків та їх причин у здійсненні судової аплікації, визначення шляхів їх усунення, окреслення напрямків подальшого реформування судової аплікації. Вагома роль у вирішенні цих завдань належала щомісячному друкованому органу Варшавського "Товариства суддів і прокурорів Речі Посполитої" "Glos S^downictwa" (1929-1939 рр.), який в 30-х роках XX ст. став найактивнішим і найавторитетнішим правничим науковим виданням в Польщі [19, s.803]. Саме "Glos S^downictwa" організував на своїх шпальтах дискусію, метою якої була постановка та розв'язання низки проблем, пов'язаних з організацією судової аплікації. В ній взяли участь відомі науковці і практики (учені, судді, адвокати), які аналізували проблеми організації судової аплікації, обмінювалися думками щодо їх вирішення та вносили пропозиції. При цьому ставилося завдання реформувати судову аплікацію таким чином, щоб вона відповідала як тогочасним вимогам, так і передбачити майбутні вимоги судочинства і через кілька років не треба було знову міняти норми, засади та принципи законодавства [14, s.933].

Значну увагу редакція часопису присвятила аналізу польського законодавства з питань судової аплікації. В матеріалах підкреслювалося, що у вже згадуваному розпорядженні міністра юстиції 1932 р. відсутніми є положення, які б чітко окреслювали зміст участі аплікантів в діяльності судів. Законодавець обмежився тільки загальним положенням щодо перебігу та змісту аплікації. Законодавство не гарантувало аплікантам їхньої присутності на нарадах суддів, складання ними проектів рішень, оскаржень тощо. З огляду на недостатню кількість персоналу в канцеляріях та велику кількість справ аплікантам зазвичай доручали виконання найпростішої канцелярської роботи (передача справ в архів, написання викликів, зшивання документів тощо). Часто знайомство аплікантів з діяльністю суддів, прокурорів залежало від доброї волі судового персоналу, з яким аплікант стикався під час практики.

На думку багатьох авторів, однією з найбільш поширених помилок під час судової аплікації було те, що всупереч засаді "від простішого до складнішого" аплікантів з університетської лави скеровували до вищих судів (включно і Найвищого Суду) з очевидною шкодою не тільки для аплікантів, а й самих судових інституцій (аплікати ставали непотрібним баластом). Аналіз перебігу аплікації в окресі навіть одного суду свідчив, що вона не представляла єдиної системи, яка б гарантувала апліканту опанувати те, що становить предмет праці суддів, прокурорів та канцелярій. Ознайомлення апліканта з діяльністю суддів і прокурорів часто було випадковим і залежало від контактів судді з аплікантом (спільне обговорення справ, допуск аплікантів до судових нарад перед оголошенням рішення тощо).

Тому в публікаціях лунали пропозиції, щоб голови апеляційних судів складали план навчання аплікантів з визначенням часу їх перебування в різних судах і відділах та розпочинали аплікацію в гродських судах [12, s.672-673].

Інші міркування та пропозиції у справі реформи судової аплікації полягали у тому, щоб доручати аплікантам самостійно здійснювати під керівництвом суддів правову допомогу в кримінальних та цивільних справах із подальшим виконанням всіх необхідних секретарських та канцелярських дій. Це дало б можливість апліканту за відносно невеликий період часу ознайомитися з цілою суддівською процедурою - від поступлення документів до суду та остаточного вирішення справи [13, s.10]. Як свідчать документи, аплікати здійснювали вагому допомогу суддям в умовах зростаючого напливу справ в судах [2, арк.1-10]. Особливу увагу було звернуто авторами часопису на недооцінку значення самостійного ведення та складання аплікантом протоколу судового засідання (що часто прирівнювалося до написання викликів та зшиття справ). Правники нагадали, що кожний суддя знає як складно стисло, правильно, логічно і змістовно викласти в протоколі свідчення сторін, пропозиції, зізнання свідків тощо. Тому, на думку авторів, немає кращої школи в підготовці до майбутньої професії судді як оволодіння самостійним веденням протоколу судового розгляду справи, що є найкращим показником професійної підготовки, здібностей апліканта до майбутньої суддівської професії [13, s.11,12].

Проблема організації судової аплікації стала однією з провідних на шпальтах часопису. В публікаціях наголошувалося, що перебіг, етапи проходження аплікації в різних відділах, методи навчання мають бути чітко врегульовані. Важливо, на думку і теоретиків, і практиків дотримуватися єдиних вимог у застосуванні положень законодавства стосовно судової аплікації. В матеріалах наводили приклади, коли в одних судах апліканти працювали шість днів на тиждень, а в інших - три, чотири дні в місяць [14, s. 937]. Про це свідчить і лист голови окружного суду у Львові до заступників, суддів та аплікантів, в якому йдеться, що в деяких судах апліканти не дотримуються прописаного розпорядку та не виконують службових обов'язків [3, арк.146].

Часопис постійно акцентував увагу на дотриманні найважливіших принципів, засад і методів організації аплікації, а саме зміцнення зв'язків апліканта із суддею, прикріплення апліканта до судді-патрона, залучення аплікантів до написання проектів вироків, рішень, розпоряджень, обов'язкова участь аплікантів в суддівських нарадах. Було запропоновано призначати апліканта на певний час керівником секретаріату, а його діяльність міг оцінити суддя або голова відділу, які безпосередньо стикалися з працею апліканта [14, s.933]. Редакція часопису наголошувала, що для чіткої організації судової аплікації необхідно, щоб норми законодавства були грунтовними, зваженими, чіткими, казуїстичними, а виконання цих положень має бути уніфіковано в усіх апеляційних округах [14, s. 938].

Редакція часопису підняла гостру проблему судової апеляції, а саме, функціонування семінарів для аплікантів. Згідно задуму законодавця робота апліката в судах мала за мету ознайомити його з технічною стороною суддівської діяльності, а глибше теоретичне осмислення проблеми судочинства мало відбуватися на семінарах [10 ]. Окрім "всебічної підготовки аплікантів" семінари слугували підставою для складання характеристики на кожного апліканта, яка зводилася до оцінки сумлінності та успішності семінариста. Керівник був зобов'язаний контролювати присутність аплікантів на практичних заняттях, а також складати на ім'я голови апеляційного суду річний звіт з роботи семінару, подавати інформацію про успішність та розвиток аплікантів [11, s.239].

Проте, виявилося, що семінари з поставленими перед ними завданнями не справлялися і не принесли очікуваних результатів. В брошурі Товариства Молодих Правників під назвою "Проблеми реформи судової аплікації та асесури" стверджувалося, що система навчання на семінарах не приносить жодної користі і " світить пустками" [12, s.671]. Автори публікації вказали на причини такої неефективності роботи семінарів, а також запропонували своє бачення покращення підготовки аплікантів. Судді, які керували семінарами часто були переобтяжені великою кількістю справ і не могли присвячувати їм багато часу, тим більше безкоштовно. Робота семінару мала тривати не менше двох годин щотижня. Зіткнулися з проблемою залучення до викладання в семінарах осіб, які б володіли глибокими знаннями з багатьох галузей права та бажали викладати і навчати, особливо в провінційних судах [12, s.674-675].

Але часто керівник семінару не міг задіяти жодного викладача і вимушений був сам або його колега-суддя проводити заняття, а з огляду на підготовку це вимагало більше часу. Керівник семінару до кожної лекції мав підготуватися, а ще додавалася відсутність часу через службові відрядження [11, s. 239, 240].

Характер праці семінарів вимагав від керівників, лекторів не тільки теоретичних та практичних знань, але й спеціальних педагогічних здібностей. Проте, програми, які складалися для проведення семінарів з аплікантами свідчили, що на них виносилося 30-35 питань для усного обговорення з теоретичних проблем. Однак вони не передбачали загальноосвітнього розвитку майбутніх суддів [4]. Акцентувалося, що програми для семінарів повинні бути складені з урахуванням практичного навчання аплікантів та передбачати не тільки усні реферати і дискусії, але й домашні письмові завдання. Вносилися пропозиції, щоб аплікант під кінець аплікації написав працю на актуальну проблему, яка б була оцінена керівником семінару і долучалася до суддівського екзамену [13, s.12].

На рівень роботи семінарів впливали також і різні умови, в яких вони відбувалися. В окружних судах, розташованих у великих містах (університетських) були зазвичай кращі можливості, ніж в малих містах. Негативно позначився і брак єдиної для семінарів програми і статуту [11, s.240]. Методи навчання в різних судах не були уніфіковані: в одних відбувалися заняття на різні актуальні проблеми правової науки, судової практики, лекції читали відомі учені і практики, моделювалися різні справи. В інших - обмежувалися лише розглядом теоретичних питань. Тому часто апліканти не відвідували семінари, які проводилися одноманітно, без усілякої користі для обидвох сторін. Товариства аплікантів з власної ініціативи організовували вечори, де відбувалися дискусії з актуальних проблем права, моделювалися справи тощо [14, s.937-938].

Важливим завданням реформи судової аплікації, на що наголошувало багато авторів часопису, була підготовка високоінтелектуальних слуг Феміди. Це залежало від вирішення кількох проблем. Судова влада зустрілася із надмірною кількістю кандидатів на проходження судової аплікації без огляду на потреби судочинства. У 1933 р. судових аплікантів було 966, у 1934р. - 1596. Упродовж тільки одного року судами було прийнято 600 аплікантів, що на дві третини збільшило їх кількість. В цей же період зменшилася кількість суддів на 54, в тому числі 49 гродських суддів, з одночасним збільшенням кількості асесорів - на 88. Вистачило одного року, щоб ускладнити ситуацію на наступний тридцятилітній період [15, s.194]. Нестачу суддів та прокурорських кадрів було поповнено шляхом призначення великої кількості асесорів і аплікантів. Про це свідчать архівні документи і матеріали [1, арк.7,16,19,38,88; арк.6,7,13-18,27,45].

У вміщених в часописі публікаціях автори запропонували своє бачення вирішення даної проблеми. Для регулювання кількісного та якісного складу аплікантів рекомендувалося створити при всіх судах всіх інстанцій платних штатів з огляду на вже існуючий контингент аплікантів, які відповідають потребам судочинства. При визначенні штатів міг бути застосований чинник інтелектуального добору кандидатів у той спосіб, що штат міг бути здійснений після півторарічної аплікації (безоплатної), а кінець аплікації припадав на окружний суд, коли думка про апліканта різних суддів була достатньою інформацією щоб визначити, чи дана особа відповідає вимогам майбутнього фаху судді [15, s. 195-196]. Інші висловлювали свою незгоду з прибічниками поглядів, що до аплікації треба допускати тільки таку кількість кандидатів, яка в наступному може отримати постійне і платне працевлаштування в судочинстві. Вони стверджували, що кількість початково прийнятих до судової аплікації значно зменшиться або внаслідок відмови частини кандидатів щодо подальшої праці в судочинстві, або в результаті декваліфікації екзаменаційною комісією [12, s.675]. Деякі правники вважали, що єдиним ефективним засобом вирішити проблему надмірної кількості аплікантів є їх відбір. Особливо це стосувалося аплікантів, які не були впевнені у своїй кар'єрі судді. Пропонувалося проводити вступний відбір шляхом вивчення результатів університетських екзаменів, розумових здібностей тощо. Ще один відбір можна було б здійснити після завершення першого року аплікації. Особливу увагу треба було б звертати на такі характеристики, як працьовитість, сумлінність, здібності до суддівського фаху, властивості характеру, етика [14, s.235-236].

Редакція "GIos S^downictwa" постійно звертала увагу на проблему покращення матеріального становища аплікантів. Правники наголошували, що безоплатність судової аплікації, низька зарплатня суддів не сприятимуть тому, що до суду прийдуть найкращі, і навіть відбір інтелектуальних кадрів не вирішить проблему. Автори публікацій наводили конкретні наслідки складного матеріального становища. Апліканти вимушені були залишатися на довгий час в гродському суді, оскільки не могли собі дозволити проживання на території окружного суду, тоді як аплікація передбачала знайомство апліката з роботою суддів в різних судах. Один з авторів нагадав, що актуальне гасло польської влади "обличчям до молоді" десь застрягло по дорозі до судочинства [15, s.193]. Негативним наслідком такої ситуації став низький науковий рівень судової практики. В окрузі Гнєзненського апеляційного суду з кількох десятків аплікантів тільки троє не походили з Гнєзна, що утворювало регіональну монополію. В одному з номерів "GIos S^downictwa" слушно підкреслювалося, що безоплатність аплікації закривала доступ до суддівських посад тим, хто походив з сільської місцевості. Це призводило до того, що пов'язані із сільським середовищем справи розглядали судді, які не знали і не мали про нього уяву (а такі справи складали значний відсоток всіх справ) [ 15, s.192-195].

В публікаціях часопису зазначалося, що багатьом аплікантам доводилося шукати підробітку. Було звернуто увагу на те, що апліканти не тільки навчаються під час аплікації, а й допомагають суддям в роботі як інтелектуально, так і фізично. Про це яскраво свідчать архівні документи і матеріали [7, арк.1-10, 22, 26, 27, 44, 46.].

Реформа судової аплікації, на думку фахівців, мала б сприяти покращенню матеріальних умов судових аплікантів. Важливо було б надати скромної зарплатні аплікантам та прийняти закон про оплату праці [14, s.936-937; 13, s.8].

Частково вирішення професійних та матеріальних проблем майбутніх працівників судочинства здійснювали різні суддівські об'єднання. У 1936 р. у Львові діяло "Об'єднання судових аплікантів та асесорів львівської апеляції" (утворено у 1926р.) [ 5, арк.3,4,43]. До нього входило 244 особи, із яких 93 - проживали у Львові, 12 - в Бережанах, 15 - в Чорткові, 15 - в Коломиї, 19 - в Перемишлі, 12 - в Золочеві. У 1938 р. нерухоме майно об'єднання оцінювалося в 15340 злотих(5, арк.34) Значну увагу правління об'єднання приділяло просуванню своїх членів у службовій кар'єрі, сприяло посіданню ними штатних місць, попередньо перевіряючи фахову підготовку. За 1937 р. 63 апліканта було переведено на посаду асесорів (шість з них стали асесорами варшавського апеляційного суду); 25 аплікантів посіли місця гродських суддів. Об'єднання організувало службу по працевлаштуванню, яка постійно інформувала членів об'єднання про вільні місця в спеціальних циркулярах. Члени об'єднання отримали суттєву допомогу з фонду, який утворювався завдяки прибуткам від господарської діяльності об'єднання. Місячна допомога аплікантам, які не отримували заробітної платні становила 100 злотих, а розмір позички коливався від 30 до 300 злотих [5, арк. 65-67].

Редакція часопису підняла гостру проблему, пов'язану із підготовкою та складанням аплікантами суддівського екзамену. Документи та архівні матеріали свідчать, що в апеляційних судах відповідально відносилися до організації суддівського екзамену. У Львівському апеляційному суді у 1929-1931 рр. була створена комісія, яку очолив один із найвідоміших діячів польського судочинства, голова цього суду Адольф Червінський. До складу комісії входили співголови та судді апеляційного, окружного судів, представники прокуратури, адвокати. Екзаменаційну комісію у 1932-1934 рр. очолював тодішній голова Апеляційного суду Чеслав Войціцький [6, арк.1-10]. Проте, і в цій сфері суддівської аплікації потрібні були серйозні реформи. Законодавець визначив, що суддівський екзамен мав відбуватися в письмовій та усній формі. Усний іспит охоплював всі галузі права, знання яких було важливим для посідання суддівських і прокурорських посад [10]. В публікаціях зверталася увага на необхідності уніфікації застосування законодавства щодо проведення суддівського екзамену: в одних апеляційних округах аплікантів допускали до здачі екзамену після двох років аплікації, в інших - така норма не практикувалася; в одних судах вимоги до суддівського екзамену були надзвичайно високими, в інших - значно помірними.

Викликала сумнів і форма проведення суддівського екзамену, яка також в різних судах була особливою. В одних випадках екзамен обмежувався тільки звітом, в інших проводилися письмові екзамени, які показували тільки фрагмент знань апліката. Автори наголошували, що головну увагу необхідно звертати не тільки на знання положень і статей кодексів, а головним чином на вміння їх тлумачення і практичного застосування у різних випадках. Механічне заучування законів, на думку фахівців, зведе суддівський екзамен до ролі "щасливої долі", залежно від того, чи поставлене питання утримується в пам'яті кандидата на суддівську посаду. Частими були випадки, коли аплікати при успішній здачі екзамену показували разючий брак практичної професійної підготовки. Більшість авторів дійшли до думки, що форма суддівського екзамену має сприяти тому, щоб кандидат на посаду судді продемонстрував швидку орієнтацію в законах, вміння легко відшукати відповідні статті та точність їх практичного застосування. Таким чином його можна буде об'єктивно оцінити [ 12, s.674; 13, s.12-13; 14, s.937].

Висновки

Відзначимо, що реальний стан судової аплікації в міжвоєнній Польщі не відповідав потребам підготовки висококваліфікованих суддів. Тому польські правники виступили з пропозицією проведення реформи судової аплікації, що включала зміни в законодавстві, чітку організацію всієї системи судової аплікації, підвищення рівня теоретичної підготовки аплікантів, вдосконалення практичної підготовки аплікантів, добір найбільш здібних кандидатів на суддівську посаду, покращення матеріального становища, осучаснення змісту і форми здачі суддівського екзамену.

Вагому організаційну, наукову та методичну роль в обговоренні реформи судової аплікації відіграв часопис "Glos S^downictwa", який на своїх шпальтах розпочав дискусію серед польських правників. Було звернуто увагу на найактуальніші проблеми в цій царині, які потребують вирішення. Часопис підтримував та відстоював принципи ефективної системи судової аплікації, які були спрямовані на покращення підготовки і поглиблення знань аплікантів.

Проте, розпочате на шпальтах часопису "Glos S^downictwa" обговорення проблем підготовки кандидатів на суддівські та прокурорські посади не переросло в широку дискусію і до кінця міжвоєнного періоду в Польщі не було створено єдиної концепції вдосконалення судової аплікації.

Література

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові). Ф.205 (Прокурор апеляційного суду у Львові). Оп.1. Спр. 2287; 2635.

2. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). Ф.11 (Львівський окружний суд). Оп. 26. Спр.274.

3. ДАЛО. Ф.11. Оп.26. Спр. 189.

4. Arhiwym Panstwowe w Krakowie. Zespol 439. Sygnatura 26.

5. ДАЛО. Ф.1. Оп.54. Спр.2149.

6. ДАЛО. Ф.11. Оп.26. Спр.119.

7. ДАЛО. Ф.11. Оп.26. Спр.274.

8. Dekret Naczelnika Panstwa 8 lutego 1919 r o aplikacji s^dowej // Dziennik Praw Panstwa Polskiego. 1919. Nr.18. Poz. 225.

9. Rozporz^dzenie Prezydenta Rzeczypospolitey z dnia 6 lutego 1928 r. Prawo o ustroju s^dow powszechnych //Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (DzURP). 1928. Nr.12. Poz.93.

10. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 25 pazdziernika 1932 r. o aplikantach i asesorach s^dowych // DzURP.1932. Nr. 95. Poz. 825.

11. Der^gowski Jan. Seminaria dla aplikantow s^dowych // Glos S^downictwa. 1937. Nr.3. S.239-240.

12. Muraszko C. Postulaty organizacji aplikacji s^dowej // Glos S^ndownictwa . 1937. Nr. 9. S.670-676.

13. Prochazka J. W sprawie reformy aplikacji s^dowej // Glos S^downictwa . 1938. Nr.1.

14. S.8-13.

15. Zarz^ski Jan. O reorganizaj aplikacji s^dowej // Glos S^downictwa . 1937. Nr.12. S.933-938.

16. Olszewski J. Obecny stan aplikacji s^dowey a przyszlosc s^downictwa. - 1937. Nr.3. S.189-196.

17. Plaza S. Historia prawa w Polsce na tle porownawczym. Okres mi^dzywojenny. Krakow : Ksiegarnia Akademicka, 2001. Cz.3. 762s.

18. Rudnicki K. Wspomnienia prokuratora. Warszawa : Czytelnik, 1956. 207s.

19. Wznowienie s^downictwa panstwowego polskiego (pieciolecie 1917-1922). Warszawa, 1923. 76s.

20. Redzik A. Czasopisma prawnicze a unifikacja prawa w Polsce mi^dzywojennej. URL.: https://jornals.umcs.pl/sil/article/download/2696/pdf

21. References:

22. Arhiwym Panstwowe w Krakowie. Zespol 439, sygn. 26 (in Polish).

23. Derzhavnyi arkhiv Lvivskoi oblasti (dali - DALO). F.11 (Lvivskyi okruzhnyi sud). op. 26. spr. 274 (in Ukrainian).

24. DALO. F.1, op. 54, spr. 2149(in Ukrainian).

25. DALO. F.11, op. 26, spr. 274 (in Ukrainian).

26. DALO. F.11, op.26, spr. 189(in Ukrainian).

27. DALO. F.11, op. 26, spr. 119 (in Ukrainian).

28. Dekret Naczelnika Panstwa 8 lutego 1919 r o aplikacji s^dowej. Dziennik Praw Panstwa Polskiego. 1919. Nr.18. Poz. 225(in Polish).

29. Der^gowski Jan. "Seminaria dla aplikantow s^dowych". Glos S^downictwa. 1937. Nr. 3, 239-240 (in Polish).

30. Muraszko C. "Postulaty organizacji aplikacji s^dowej". Glos S^ndownictwa. 1937. Nr. 9, 670-676 (in Polish).

31. Olszewski J. "Obecny stan aplikacji s^dowey a przyszlosc s^downictwa". Glos S^downictwa .1937. Nr. 3, 189-196 (in Polish).

32. Plaza S. "Historia prawa w Polsce na tle porownawczym. Okres mi^dzywojenny. Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 2001. Cz. 3. 762 s. (in Polish).

33. Prochazka J. "W sprawie reformy aplikacji s^dowej". Glos S^downictwa . 1938. Nr. 1, 8-13 (in Polish).

34. Redzik A. "Czasopisma prawnicze a unifikacja prawa w Polsce mi^dzywojennej". URL.: https://jornals.umcs.pl/sil/article/download/2696/pdf (in Polish).

35. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 25 pazdziernika 1932 r. о aplikantach i asesorach s^dowych. DzURP.1932. Nr. 95. Poz. 825 (in Polish).

36. Rozporz^dzenie Prezydenta Rzeczypospolitey z dnia 6 lutego 1928 r. "Prawo o ustroju s^dow powszechnych. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (DzURP). 1928. Nr. 12. Poz. 93 (in Polish).

37. Rudnicki K. Wspomnienia prokuratora. Warszawa: Czytelnik, 1956. 207 s. (in Polish).

38. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u Lvovi (dali - TsDIA Ukrainy u Lvovi). F.205 (Prokuror apeliatsiynoho sudu u Lvovi), op.1, spr. 2287, s. 2635 (in Ukrainian).

39. Wznowienie s^downictwa panstwowego polskiego (pieciolecie 1917-1922). Warszawa, 1923. 76 s. (in Polish).

40. Zarz^ski Jan. "O reorganizaj aplikacji s^dowej". Glos S^downictwa. 1937. Nr. 12. S. 933-938 (in Polish).

Размещено на Allbest.ru