Суспільна діяльність сім'є Куріс на Півдні України (ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СІМ'Ї КУРІС НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (ХІХ-ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Валерій Кондратюк

Директор Благодійного фонду ім. І. Куріса

Анотація

У статті розглянуто участь та діяльність представників родини Курісів у громадських організаціях Півдня України ХІХ-початку ХХ століття. Особливу увагу приділено поняттю «громадська організація», яке існувало у дореволюційний період, опису суспільного життя Одеси ХІХ ст.

У ХІХна початку ХХ століття громадські організації на півдні України були доволі частим явищем. Представники різних класів брали активну участь у політичному та соціокультурному житті регіону, докладали зусиль до його розвитку та процвітання. Особливе місце займали громадські організації професійного спрямування та сформовані за певним колом інтересів їх учасників.

Серед громадських організацій особливе місце займали благодійні організації. Традиційно в вказаний період меценатство і благодійність були відмінною рисою шляхетності і доброчесності.

Важливими сферами для родини Курісів, через які вони як і інші дворяни намагалися ствердити себе як передовий стан суспільства, були доброчинність і освіта. Це виглядає цілком логічно, з огляду на рівень освіти та загальної культури більшості дворян. Найбільше Куріси переймалися освітою. Вони виділяли значні кошти на спорудження освітніх закладів, надавали стипендії для дітей дворян та матеріальну й моральну підтримку навчальним закладам Херсонської губернії.

Не обділяли представники родини Курісів благодійною допомогою і різноманітні медичні заклади - лікарні, притулки, богадільні тощо. Вони займали визначальне місце в культурному розвитку губернії. Саме таким дворянським родинам як Куріси більшість сучасних міст півдня України завдячує своїми театрами, бібліотеками, музеями та галереями. Справи їхньої благодійності в означений період характеризувалися поєднанням новаторського підходу з наявними традиціями власного народу. На початку ХХ ст. за кількістю меценатів та благодійників дворянство в рази перевищувало представників інших станів.

Участь представників роду Куріс у складі громадських організацій, зайнятих інтелектуальною працею, благодійністю, у суспільно-політичному та культурному житті країни та регіону дозволяє говорити про високий вияв громадянської позиції, як членів добровільних об'єднань, сподвижників прогресивних ідей державобудівництва.

Ключові слова: сім'я Куріс, дворянство, громадські організації, Одеса, південь України. куріс громадський організація південь

Abstract

Valeriy Kondratiuk Director of the Charitable Foundation named after I. Kuris

SOCIAL ACTIVITIES OF THE KURIS FAMILY IN THE SOUTH OF UKRAINE (XIX-EARLY XX CENTURIES)

The participation and activity of representatives of the Kuris family in public organizations of Southern Ukraine in the 19th and early 20th centuries are researched in the article. Special attention to the concept of «public organization», which existed in the pre-revolutionary period, to the description of social life in Odesa in the 19th century is paid.

In the 19th and early 20th centuries, public organizations were a fairly common phenomenon in the south of Ukraine. Representatives of various classes took an active part in the political and socio-cultural life of the region, and made efforts for its development and prosperity. A special place was occupied by public organizations of a professional orientation and formed according to a certain circle of their participants interests.

Charitable organizations occupied a special place among public organizations. Traditionally, in this period, patronage and charity were a distinctive feature of nobility and virtue.

Philanthropy and education were important areas for the Kuris family, through which they, like other nobles, tried to assert themselves as an advanced state of society. This looks quite logical, given the level of education and general culture of most nobles. The Kuris were mostly concerned with education. They allocated significant funds for the construction of educational institutions, provided scholarships for the children of nobles, and provided material and moral support to educational institutions in the Kherson province.

Representatives of the Kuris family also provide charitable assistance to various medical institutions - hospitals, asylums, almshouses, etc. They occupied a decisive place in the cultural development of the province. Most of the modern cities of southern Ukraine owe their theaters, libraries, museums and galleries to such noble families as the Kurys. Their philanthropic activities during this period were characterized by a combination of an innovative approach with the existing traditions of their own people. At the beginning of the 20th century in terms of the number of patrons and benefactors, the nobility many times exceeded representatives of other estates.

The participation of representatives of the Kuris family as part of public organizations engaged in intellectual work, charity, in the socio-political and cultural life of the country and region allows us to speak of a high level of citizenship, as members of voluntary associations, associates of progressive ideas of state-building.

Keywords: Kuris family, nobility, public organizations, Odesa, southern Ukraine.

Постановка проблеми

Посилений інтерес історичної науки до відомих постатей, зокрема й представників роду Курісів, що спостерігається в останні десятиліття, спонукає дослідників на нинішньому етапі стану вивчення теми, не просто описувати їх біографії, перераховувати факти й події з життя та діяльності, а й поглиблено вивчати особистісну сутність, яка часто пояснює причини і наслідки у біографічних фактах. Тобто персоніфікація минулого, особливо з точки зору просопографії, передбачає відтворення галереї відомих діячів роду в поглибленому вивченні особистісно-індивідуального змісту конкретної особи та групи інших осіб, пов'язаних між собою родовими, професійними чи іншими зв'язками. При цьому, суспільне й приватне розглядається або як рухливі елементи в єдиному континіумі сфери, або як звернені одне до одного (взаємоорієнтовані) аспекти соціального й духовного життя.

Історія громадських організацій Південної України налічує понад два сторіччя. За цей час їхніми учасниками були сотні відомих діячів різних верств населення. Враховуючи місце у громадській ієрархії та роль, яку грали представники роду Курісів у різних сферах життя Південної України, вони брали активну участь в громадському житті та благодійництві, виступали членами та засновниками, керували громадськими організаціями того часу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних істориків та інших суб'єктів дослідницького процесу курісівської спадщини дозволила з'ясувати, що історія роду Курісів дотепер залишається малодослідженою темою в багатьох аспектах. Серед широкого загалу популяризацією роду Курісів та вивченням їх діяльності у різних сферах життя займалися як аматори, краєзнавці, журналісти, так і науковці-історики, зокрема, В. Абрамов, Р. Красюков, О. Музичко, О. Пєший, В. Хмарський та інші.

Мета статті - провести дослідження суспільної діяльності сім'ї Куріс на півдні України (ХХХ-початок ХХ століття).

Виклад основного матеріалу

Ще в Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефрона, що вийшов в 1897 р., поняття «товариства» було визначено як «об'єднання людей для досягнення громадськими зусиллями загальних цілей». При цьому на противагу природному (в родині) і примусовому (в державі) єднанні виділені товариства - «на засадах вільної угоди» [2, с. 607-613]. В дореволюційний період окремо розглядалося поняття «благодійні товариства». Під ними розуміли ««добровільний союз осіб, об'єднаних спільністю поставленої мети - допомагати нужденним у різний спосіб» [1, с.4]. До категорії громадських організацій часто зараховували, навіть, органи місцевого і станового самоврядування, а також акціонерні товариства. При цьому використовувались терміни: «ліга», «асоціація», «зібрання», «товариство», «союз», «товариство приватної ініціативи» тощо.

Одну з найбільш повних класифікацій дореволюційних товариств запропонувала в своєму дисертаційному дослідженні А. М. Добриніна [9]. Вивчаючи проблему класифікації громадських організацій, одну з найновіших класифікаційних схем запропонував дослідник А. Б. Гуларян [5]. Він систематизував громадські організації за двома критеріями: сфера функціональної діяльності й принципи комплектації, соціальний склад організацій [6, с. 157-158].

В період першої третини ХІХ ст. Південна Україна ще не могла похизуватись наявністю розгалуженої мережі громадських організацій. І це при тому, що її економічний та людський потенціал вже були широко відомі в межах імперії, а увага до процесів розвитку цього регіону та подій на його території і, зокрема, в місті Одесі, приковувала увагу всієї прогресивно налаштованої частини суспільства.

За часів Івана Онуфрійовича Куріса в 1820-х роках міська еліта зустрічалась переважно на званих обідах, наприклад, на вулиці Дерибасівській в ресторані Отона, або ж на світських заходах в губернаторському будинку графа Михайла Семеновича Воронцова. Для цього використовувались також молитовні стояння на святкових службах в Кафедральному Преображенському соборі або ж вистави в Міському театрі.

Одеський краєзнавець Олег Губарь, дискутуючи з представленими в історіографії фактами про заснування першого клубу, робить припущення, що де факто Благородне зібрання в Одесі виникло ще на початку її існування [3].

Необхідно відмітити, що аристократичні салони Одеси відзначав більш демократичний стиль, який напряму залежав від етнічного розмаїття Одеси, наявності значної кількості осіб станової та комерційної еліти. Всі разом вони доповнювали міську атмосферу своїми поглядами, звичками, мовами, інтересами, забобонами тощо. Досить часто місцем зібрань виступали салони заможних негоціантів, таких як, Сікар, Різнич, Лучич, Маразлі тощо. Неповторну атмосферу вищої аристократії створювали родини Сабанських, Наришкіних, Маврокордато, Сен-Прі, Потоцьких, Кешко, Порро, Ревілліод, Рошешуар, Пущиних, Розумовських, Бларамбергів, Толстих, Курісів, Кантакузиних, Строгановых, Стурдзів, Едлінгів, Браницьких, Десметів, Гагаріних, Воронцових та інших.

Серед інших адрес аристократичних клубів Одеси фігурують: будинок купця Алексеева на вул. Садовій, де розміщувалось Благородне зібрання та власна будівля Англійського клубу на Театральній площі. Проект останньої був виконаний архітектором Г. Торічеллі в 1842 році і це було перше приміщення, побудоване саме для Англійського клубу. Наприкінці ХІХ ст. Благородне зібрання було перенесене в простору будівлю на розі вулиць Дворянської та Єлизаветинської, поблизу Імператорського Новоросійського університету. Тут був зал на 600 місць, «де інколи давали концерти різні артисти» [7].

В 1828 р. за ініціативою графа М. С. Воронцова було засновано Товариство сільського господарства Південної Росії, яке продовжувало свою діяльність до революції 1917 р. і вважалося одним з найстаріших в імперії. Членами-засновниками стали: І. Й. Вітт, І. А. Демоль, К. Я. Дессмет, О. Ф. Ланжерон, О. С. Потоцький та інші. Мета товариства полягала в удосконаленні всіх галузей сільського господарства (рільництва, садівництва, виноробства, скотарства, вівчарства), здатних розвиватися в умовах Новоросійського краю [7, с. 77].

На території Південної України важливу наукову функцію виконували також краезнавчі товариства, які займалися науково-дослідницькою діяльністю, просвітницькою й видавничою роботою, музейною справою. Пов'язано це було з процесами у розвитку вітчизняної історіографії, зростанням інтересу до критики історичних джерел, вдосконаленням методів історичного дослідження, формуванням різноманітних історіографічних напрямків, що в свою чергу вплинуло на виникнення в провінції певного інтелектуального співтовариства однодумців, істориків-краезнавців, які займалися історичними і краезнавчими дослідженнями.

Слід зазначити, що багаторічна робота І. Куріса, як представника губернського дворянства, зумовила його перебування серед членів численних товариств та організацій Південної України. Адже майже кожна громадська організація в губернському центрі намагалася включити до свого складу вождя дворянства, хоча б як почесного члена.

Завдяки розвитку гуманітарного знання, зокрема історичної науки, у Південній Україні відбулося створення у 1839 р. Одеського товариства історії і старожитностей. Ця наукова установа зробила непересічний внесок у створення у регіоні особливого культурного поля, складовою якого стала співпраця численних суб'ектів інтелектуального середовища, спрямована в спільному напрямку. Так, серед багатьох праць, присвячених Одеському товариству історії і старожитностей, його зв'язок з представниками родини Курісів розглянутий професором В. М. Хмарським у науковій розвідці [10].

Так, у поле діяльності Одеського товариства історії і старожитностей у різний спосіб увійшли три представники роду Курісів - Іван Онуфрійович, Іван Іраклійович та Любов Іванівна. Товариство прагнуло залучати до співпраці як місцевих аматорів-краєзнавців, так і відомих науковців зі столиць, університетських центрів та й з-за кордону. Завдяки роботі знакової для нього постаті - секретаря М. Н. Мурзакевича, було залучено як місцевих науковців, професорів університету, так і аматорів, зокрема міського голову Г. Г. Маразлі, поміщиків П. О. Бурачкова, О. М. Поля, Є. О. Касинова і, в тому числі, І. І. Куріса.

Вже у 1866 р. І. І. Куріс подарував Товариству три копії карт XVI ст. з Амброзіанської бібліотеки у Мілані - певно як наслідок його першої подорожі закордон [17, с. 8-9].

Отже саме він доклав зусиль до того, що вивчення матеріалів з середньовічної історії Криму, зокрема генуезьких колоній стало одним з продуктивних напрямків наукових досліджень у Товаристві у 1860-ті рр.

Віце-президент Товариства В. Н. Юргевич у 1889 р., підбиваючи підсумок п'ятдесятилітній історії цієї наукової установи, визначив як один з шляхів «збирання історичних відомостей про край» - упорядкування архівів [23, с. 60]. Останнім за часом і найпродуктивнішим для археографії було знайомство з Решетилівським архівом, який зберігався у Полтавській губернії у маєтку малолітнього спадкоємця начальника потьомкінської канцелярії В. С. Попова. Про свої зусилля у цьому напрямку М. Н. Мурзакевич писав І. І. Курісу навіть закордон [14, с. 276]. Івана Іраклійовича, очевидно, зацікавило дане зібрання через те, що його дід був знайомий і деякий час працював у канцелярії Потьомкіна під керівництвом Василя Попова. Коли власники зібрання доручили перевезти частину паперів до Одеси для копіювання, то, з метою дбайливого транспортування, до Решетилівки відрядили саме Івана Куріса. У жовтні 1869 р. він повідомив про перевезення до Одеси документів з Решетилівки. «Для вилучення з різних паперів необхідних витягів» було складено комісію у складі чотирьох осіб - секретаря та членів Товариства К. М. Базилі, І. І. Куріса і К. Ф. Сталя [4, с. 14]. Скопійовані матеріали стали основою для численних публікацій на сторінках «Записок» Товариства.

В. М. Хмарський стверджує, що цілком ймовірно І. І. Куріс усвідомлював гуманітарну цінність оприлюднення матеріалів, особливо тих, що належали до його власної величезної колекції [22, с. 8-11]. Так, в «Записках» серед численних публікацій про персоналії з'явилась ще одна - про Івана Онуфрійовича Куріса [12]. Щоправда з 18 опублікованих листів, записок, нотаток переважна більшість належить О. В. Суворову [13, с. 28-63] і адресовані вони як І. О. Курісові, так і ще кільком особам (лише один лист належить І. О. Курісові; у підрядкових примітках - ще три документи стосовно О. В. Суворова). Опубліковані матеріали могли б мати й іншу назву, якщо б не докладна передмова цілком присвячена Івану Онуфрійовичу, його дружнім стосункам з О. В. Суворовим, підтвердженням чого і мали служити зміст і характер опублікованих матеріалів (листи були досить особистими). Потрібно підкреслити, що ця публікація була ретельно підготовлена. Отже, погоджуючись з В. М. Хмарським, можна говорити, що й Іван Онуфрійович у такий своєрідний спосіб був пов'язаний з Товариством. Більше того, гадаємо, що його діяльність, а також історично цінні папери й початок колекції визначили культурницьку спрямованість його сина, а головне - онука, що, врешті, і привело його до лав Товариства [22].

Певною мірою доповненням «решетилівських» матеріалів були інші публікації, присвячені персоналіям. Так, до подібних публікацій, як своєрідне продовження, можна зарахувати матеріал М. Н. Мурзакевича у дев'ятому томі «Записок» під назвою «Деятели Новороссийского края» [11, с. 337-342], який складається з трьох частин. Друга з них присвячена Й. Де-Рібасу і Ф. Деволану (1795) - представлена листом Катерини ІІ катеринославському, вознесенському і таврійському генерал-губернаторові П. О. Зубову, в якому віце-адмірал та інженер-полковник лише згадуються у зв'язку з влаштуванням хаджибейської бухти і одеської фортеці.

У передмові вказано на повідомлення матеріалів І. І. Курисом. Як зазначив О. І. Маркевич, який добре його знав і написав згодом некролог, сам Іван Іраклійович публікував документи рідко, охоче допускаючи до колекції інших, а найбільше - М. Н. Мурзакевича [16, с. 80]. Наслідком цього була поява документів з колекції у різноманітних виданнях (переважно в «Записках»).

Прикладом можуть слугувати дві публікації М. Н. Мурзакевича про астрономічне положення міст в Криму, де він оприлюднив загалом 9 документів з теми та публікація І. І. Куріса з двома документами, у примітці до яких М. Н. Мурзакевич вказав, що вони є початком до його роботи [22]. Гадаємо, у такий спосіб і з'явились на сторінках «Записок» згадані вище матеріали про О. В. Суворова.

Навіть після смерті Івана Іраклійовича колекція не залишалась поза увагою Одеського товариства історії і старожитностей. Так, його дружина Любов Іванівна Куріс у 1901 р. подарувала Товариству 21 предмет з колекції чоловіка [18, с. 39].

Згадки про представників роду Курісів знаходимо й в літературі спеціально присвяченій заснуванню й діяльності багатьох інших товариств і організацій на півдні України. Чимало таких видань присвячувались черговій річниці з часу їх заснування. Так, в історичному нарисі до 50-річчя Одеського купецького зібрання, І. І. Куріс згаданий серед членів клубу на момент його заснування в 1861 році [19, с. 27]. Очевидно, що в численних заходах, які влаштовували учасники зібрання, він також брав участь [19, с. 15]. Названий він і серед членів клубу Російського товариства пароплавства і торгівлі [3, с. 17]. Цей клуб був відкритий в 1861 році на розі вулиць Рішельєвської та Ланжеронівської, а серед його членів були міський голова Г. Маразлі, прем'єрміністр С. Вітте та інші. І. І. Куріс потрапив до лав його дійсних членів вже при відкритті клубу.

В. Михальченко та О. Сивирин так описали цей сюжет у своїй монографії: «...допитливість і прагнення до досконалості стали характерними рисами Івана Іраклійовича. Він з юних років прагнув брати участь в насиченому суспільному й світському житті Одеси, з готовністю відгукувався на багато пропозицій доброзичливих одеситів, які відкривали в місті те чи інше товариство, клуб або організовували якийсь благодійний захід. При цьому Куріс дуже вибірково й серйозно підходив до вибору пропозицій і всіляко уникав недобросовісних людей і заходів. Він хотів бути максимально корисним суспільству, грошей для добропорядних установ не шкодував, але і не мав слави марнотрата» [20].

В жовтні 1875 році відбулося офіційне відкриття Чорноморського (Імператорського) яхт-клубу. Ще в червні наказом Морського відомства були затверджені прапори, а у вересні був виданий перший Статут [21]. Серед тридцяти його засновників був також І. І. Куріс. Клуб був першим в своєму роді на Чорноморському узбережжі й перебував під покровительством великого князя Костянтина Миколайовича, який очолював флот і морське міністерство Російської імперії у званні генерал-адмірала. В нове для Південної України морське об'єднання увійшли: князь В. Барятинський, військовий моряк і учасник Синопської битви; Г. Маразлі - фінансист і меценат, майбутній міський голова; С. Лісовський - управляючий морським міністерством; М. Аркас - головний командир Чорноморського флоту і Порту та низка інших відомих осіб. Серед керівних органів клубу значились: А. Бірюков, Н. Добровольський, Ф. Мигель, Г. Суппичич, І. Барановський, Н. Бухарін, М. Кожевніков, М. Бушен, М. Добровольський.

Іван Іраклійович Куріс був також серед засновників Кримсько-Кавказького гірського клубу, заснованого в 1890 році. Ідея організації екскурсійної справи виникла серед ялтинської інтелігенції ще у 80-х роках XIX століття. За ініціативою місцевих вчителів, лікарів, інженерів був створений Гурток любителів природи, гірського спорту та Кримських гір, який і став основою організованого Кримсько-Кавказького гірського клубу. Адміністративним центром клубу стала Одеса, а ялтинський гурток було перетворено у відділення. І. І. Куріс спочатку був обраний товаришем голови, а пізніше став почесним членом клубу [14, с. 112]. Серед цілей клубу визначалося не лише вивчення Кримських гір, але і прилеглих до них степів і морів. Члени гуртка почали проводити екіпажні, верхові й пішохідні екскурсії, участь в яких брали вони самі, їх родини та знайомі. Під час перших туристичних походів, які тривали від одного дня до десяти діб, краєзнавці збирали інформацію для складання низки маршрутів [15, с. 150-151]. Кримський гірський клуб наприкінці XIX - на початку XX століття займався рекламно-видавничою діяльністю, яка сприяла популяризації пам'яток історії та культури Криму.

Представники родини Курісів особливу увагу приділяли благодійності, турботі про дітей та страждаючих. Особлива заслуга у розвиток благодійних організацій Одещини належить Любов Іванівні Куріс. Довгі роки вона виступала меценатом, жертвувала на розвиток освіти та медицини. Любов Іванівна була членом Одеського жіночого благодійного товариства, як і мати її чоловіка та невістки - Катерина Іванівна, Єлизавета Львівна та Любов Станіславівна, очолювала Товариства опіки над хворими дітьми міста Одеси.

Висновки

Таким чином, у ХІХ столітті громадські організації на Півдні України стали доволі частим явищем. Представники різних класів брали активну участь у політичному та соціокультурному житті регіону, докладали зусиль до його розвитку та процвітання. Серед громадських форматів особливе місце належить благодійним організаціям, саме собою меценатство і благодійність були відмінною рисою шляхетності і доброчесності.

Участь представників роду Куріс у складі громадських організацій, зайнятих інтелектуальною працею, благодійністю, у суспільно-політичному та культурному житті країни та регіону дозволяє говорити про високий вияв громадянської позиції, як членів добровільних об'єднань, сподвижників прогресивних ідей державобудівництва.

Література

1. Благотворительность в России. Т.1-2. Санкт Петербург. Т.1. Обзор состояния общественного призрения и благотворительности. 1907. 882с.

2. Брокгауз Ф., Ефрон И. Энциклопедический словарь. Т. 42. Санкт Петербург, 1897. С. 607-613.

3. Данилевский Г. Суворовские бумаги, сохраненные в семействе бывшего его правителя дел Куриса. Журнал Министерства народного просвещения. Санкт-Петербург, 1856. Ч. 42. раздел 7. С. 30-50.

4. Державний архів Одеської області. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 4. арк. 116, 122, 128, 138-139.

5. Держархів Одеської області. Ф. 22 Товариство сільського господарства Південної Росії, Оп. 1, Спр. 110 (Протоколы заседаний общества по вопросам празднования 35 юбилея ученой и профессорской деятельности Л. С. Ценковского, о проведении опытов и исследования проф. И. И. Мечникова по прививке против заболеваемости скота и по др. вопросам), 47 арк.

6. Держархів Одеської області. Ф. 22 Товариство сільського господарства Південної Росії, Оп. 1, Спр. 281 (Переписка с министерством государственных имуществ и др. учреждениями о представлении к награде членов общества. 1877 г.), 59 арк.

7. Держархів Одеської області. Ф. 37 Херсонська духовна консисторія, Оп. 16, Спр. 4 (Метрические книги о рождении, браке и смерти сел: Курисово-Покровское, Антоново-Кодинцево, Ранжево, церкви: Покровская, Варваринская, Касперо-Богородичный молитвенный дом. 1894 г.).

8. Держархів Одеської області. Ф. 37 Херсонська духовна консисторія, Оп. 16, Спр. 40 (Метрические книги о рождении, браке и смерти сел: Славяно-Србка, КурисовоПокровское, церкви: Лукинская, Покровская. 1903 г.), 167 арк.

9. Держархів Одеської області. Ф. 4 Одеська міська дума, Оп. 41, Спр. 14 (Тритен Об устройстве телеграфических часов).

10. Держархів Одеської області. Ф. 59 Одеський будівельний комітет, Оп. 3, Спр. 202 (Отвод земли Курису), 99 арк.

11. Держархів Одеської області. Ф. Р-227 Одесский уездный отдел народного образования. (Унаробраз) Исполкома Одесского уездного совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. 1919-1923 гг., Оп. 1, Спр. 8.

12. Иван Онуфриевич Курис. Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1872. Т. 8. С. 278-288.

13. Маркевич А. Деятельности Суворова в Новороссийском крае. Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса. Т. ХХІІІ. V. Протоколы, 1901. С. 28-63.

14. Михальченко В., Сивирин О. Да будет правда! Одесса: Издательство «Эвен», 2005, 328 с.

15. Молочко Є. Вивчення, популяризація та охорона пам'яток історії та культури Севастополя: екскурсійна діяльність у другій половині XIX - на початку XX. Краєзнавство. 2010. № 1-2. С. 149-155.

16. Мурзакевич Н. Деятели Новороссийского края. Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса. Т. ІХ, 1875. С. 337-342.

17. Отчет Одесского общества истории и древностей с 14 ноября 1865 г. по 14 ноября 1866 г. (1867). Одесса, С. 8-9.

18. Пеший А. Наследие Ивана Ираклиевича Куриса. Вісник Одеського історикокраєзнавчогомузею. Спецвипуск до 50-річчя з дня заснування музею. Одеса, 2005. С. 36-41.

19. Пятидесятилетие Одесского купеческого собрания: Исторический очерк. Одесса, 1911, 32 с.

20. РДІА. Ф. 1343 Третий департамент сената, Оп. 23, Спр. 10845 (О внесении тайного советника Ивана Ираклиевича Куриса с женой Любовью Ивановной и дочерью Еленой Ивановной в 3-ю часть дворянской родословной книги Херсонской губернии), 111.

21. РДІА. Ф. 1343 Третий департамент сената, Оп. 23, Спр. 10847.

22. Хмарський В. Куріси та Одеське товариство історії і старожитностей: грані співробітництва. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. 2009. № 7. С. 8-11.

23. Юргевич В. Исторический очерк пятидесятилетия императорского Одесского общества истории и древностей, 1839-1889. Одесса, 1889. 121 с.

References

1. Blagotvoritelnost v Rossii [Charity in Russia]. (1907). T.1-2. Sankt Peterburg. T.1. Obzor sostoyaniya obschestvennogo prizreniya i blagotvoritelnosti [Overview of the state of public care and charity]. 882 s. [In Russian].

2. Brokgauz, F, Efron, I. (1897). Entsiklopedicheskiy slovar [Encyclopedic Dictionary]. T. 42. Sankt Peterburg. S. 607-613. [In Russian].

3. Danilevskiy, G. (1856). Suvorovskie bumagi, sohranennyie v semeystve byivshego ego pravitelya del Kurisa [Suvorov papers preserved in the family of its former matters governor Kuris.]. Zhurnal Ministerstva narodnogo prosvescheniya. Sankt-Peterburg. Ch. 42. razdel 7. S. 30-50. [In Russian].

4. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 93. Op. 1. Spr. 4. ark. 116, 122, 128, 138-139. [In Ukrainian].

5. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 22 Tovarystvo silskoho hospodarstva Pivdennoi Rosii, Op. 1, Spr. 110 (Protokolbi zasedanyi obshchestva po voprosam prazdnovanyia 35 yubyleia uchenoi y professorskoi deiatelnosty L. S. Tsenkovskoho, o provedenyy opbitov y yssledovanyia prof. Y. Y. Mechnykova po pryvyvke protyv zabolevaemosty skota y po dr. voprosam), 47 ark. [In Ukrainian].

6. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 22 Tovarystvo silskoho hospodarstva Pivdennoi Rosii, Op. 1, Spr. 281 (Perepyska s mynysterstvom hosudarstvennbikh ymushchestv y dr. uchrezhdenyiamy o predstavlenyy k nahrade chlenov obshchestva. 1877 h.), 59 ark. [In Ukrainian].

7. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 37 Khersonska dukhovna konsystoriia, Op. 16, Spr. 4 (Metrycheskye knyhy o rozhdenyy, brake y smerty sel: Kurysovo-Pokrovskoe, Antonovo-Kodyntsevo, Ranzhevo, tserkvy: Pokrovskaia, Varvarynskaia, Kaspero-Bohorodychnbii molytvennbii dom. 1894 h.). [In Ukrainian].

8. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 37 Khersonska dukhovna konsystoriia, Op. 16, Spr. 40 (Metrycheskye knyhy o rozhdenyy, brake y smerty sel: SlavianoSrbka, Kurysovo-Pokrovskoe, tserkvy: Lukynskaia, Pokrovskaia. 1903 h.), 167 ark. [In Ukrainian].

9. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 4 Odeska miska duma, Op. 41, Spr. 14 (Tryten Ob ustroistve telehrafycheskykh chasov). [In Ukrainian].

10. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. 59 Odeskyi budivelnyi komitet, Op. 3, Spr. 202 (Otvod zemly Kurysu), 99 ark. [In Ukrainian].

11. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State archive of Odessa region]. F. R-227 Odesskyi uezdnb i otdel narodnoho obrazovanyia. (Unarobraz) Yspolkoma Odesskoho uezdnoho soveta rabochykh, krestianskykh y krasnoarmeiskykh deputatov. 1919-1923 hh., Op. 1, Spr. [In Ukrainian].

12. Ivan Onufrievich Kuris [Ivan Onufrievich Kuris]. (1872). Zapiski Odesskogo obschestva istorii i drevnostey. Odessa. T. 8. S. 278-288. [In Russian].

13. Markevich, A. (1901). Deyatelnosti Suvorova v Novorossiyskom krae [Suvorov's Activities in the Novorossiysk Region]. Zapiski Odesskogo obschestva istorii i drevnostey. Odessa. T. HHIII. V. Protokolyi. S. 28-63. [In Russian].

14. Mihalchenko, V., Sivirin, O. (2005). Da budet pravda! [Let it be true!] Odessa: Izdatelstvo «Even». 328 s. [In Russian].

15. Molochko, Ye. (2010). Vyvchennia, populiaryzatsiia ta okhorona pamiatok istorii ta kultury Sevastopolia: ekskursiina diialnist u druhii polovyni XIX - na pochatku XX [Study, popularization and protection of Sevastopol history and culture monuments: excursion activities in the second half of the XIXat the beginning of the XX.]. Kraieznavstvo. № 1-2. S. 149-155. [In Ukrainian].

16. Murzakevich, N. (1875). Deyateli Novorossiyskogo kraya [Officials of the Novorossiysk Region.]. Zapiski Odesskogo obschestva istorii i drevnostey. Odessa. T. IH. S. 337-342. [In Russian].

17. Otchet Odesskogo obschestva istorii i drevnostey s 14 noyabrya 1865 g. po 14 noyabrya 1866 g. [Report of the Odessa Society of History and Antiquities from November 14, 1865 to November 14, 1866]. (1867). Odessa, S. 8-9. [In Russian].

18. Peshiy, A. (2005). Nasledie Ivana Iraklievicha Kurisa [Legacy of Ivan Iraklievich Kurys]. VIsnik Odeskogo Istoriko-kraEznavchogo muzeyu. Spetsvipusk do 50-rIchchya z dnya zasnuvannya muzeyu. Odesa. S. 36-41. [In Russian].

19. Pyatidesyatiletie Odesskogo kupecheskogo sobraniya: Istoricheskiy ocherk. (1911). Odessa. 32 s.

20. RDIA [RSHA]. F. 1343 Tretiy departament senata, Op. 23, Spr. 10845 (O vnesenii taynogo sovetnika Ivana Iraklievicha Kurisa s zhenoy Lyubovyu Ivanovnoy i docheryu Elenoy Ivanovnoy v 3-yu chast dvoryanskoy rodoslovnoy knigi Hersonskoy gubernii), 111. [In Russian].

21. RDIA [RSHA]. F. 1343 Tretiy departament senata, Op. 23, Spr. 10847. [In Russian].

22. Khmarskyi, V. (2009). Kurisy ta Odeske tovarystvo istorii i starozhytnostei: hrani spivrobitnytstva [Kurys and the Odessa Society of History and Antiquities: facets of cooperation.]. Visnyk Odeskoho istoryko-kraieznavchoho muzeiu. № 7. S. 8-11. [In Ukrainian].

23. Yurgevich, V. (1889). Istoricheskiy ocherk pyatidesyatiletiya imperatorskogo Odesskogo obschestva istorii i drevnostey 1839-1889 [Historical sketch of the fiftieth anniversary of the Imperial Odessa Society of History and Antiquities, 1839-1889]. Odessa. 121 s. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru