Потенціал естетико-художньої пошуковості: культуротворча модель Мішеля Уельбека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, м. Київ

Потенціал естетико-художньої пошуковості: культуротворча модель Мішеля Уельбека

Оніщенко Олена Ігорівна

доктор філософських наук, професор

Анотація

уельбек письменник літературний твір

У статті реконструйовано творчий шлях Мішеля Уельбека -- відомого французького письменника, есеїста та кінорежисера, котрий як прозаїк назагал відомий від 90-х рр. ХХ ст., коли вийшов друком його роман «Розширення простору боротьби» (1994). Це забезпечило Уельбеку високе місце в ієрархії письменників і «постмодерністської» спрямованості, і серед тих, хто позиціонує себе на теренах елітарної літератури.

Наголошено на трансформаційних процесах у творчості прозаїка, котрий поступово змінює «постмодерністські» засоби виразності на нові підходи до «побудови» літературного твору, усе активніше демонструючи «авторську» позицію, що спирається на потенціал творчого експерименту. Як внутрішня динамічність романів М. Уельбека, так і тяжіння до нових -- відмінних від «постмодернізму» -- естетико-художніх пошуків, дозволяють йому «рухатися» до ще неапробованих культуротворчих позицій, зокрема, до «метамодернізму».

У контексті «метамодернізму» увагу зосереджено на феномені «метапрози», своєрідною серцевиною якої є «історіопластичність» -- поняття, що, з одного боку, має оновити понятійно-категоріальний апарат, сформований у русі «постмодернізм-пост+постмодернізм», а з іншого -- аргументувати появу роману «нового типу».

У статті застосовано елементи порівняльного аналізу, які дозволяють окреслити місце М. Уельбека в сучасному європейському культурному просторі, де спостерігається відкритість цілої когорти літераторів до творчо-пошукової манери написання різножанрових творів. Підкреслено динамічний характер творчості Уельбека, котрий у романах, створених протягом 2000-2020 рр., не лише закріпив власні творчі позиції, а й розкрив потенціал такої літературної форми як «роман-пастіш».

Ключові слова: літературна творчість, засоби естетико-художньої виразності, пошуковість, прийом «нашарування», елітаризм, експеримент, «тривіальність-нетривіальність», пастіш, імітація.

Онищенко Елена Игоревна, доктор философских наук, профессор, Киевский национальный университет театра, кино и телевидения имени И.К. Карпенко-Карого, г Киев

Потенциал эстетико-художественной поисковости: культуротворческая модель Мишеля Уэльбека

Аннотация

В статье реконструировано творческий путь Мишеля Уэльбека -- известного французского писателя, эссеиста и кинорежиссера, который как прозаик в целом известен с 90-х гг. ХХ в., когда вышел его роман «Расширение пространства борьбы» (1994). Это обеспечило Уэльбеку высокое место в иерархии писателей и «постмодернистской» направленности, и среди тех, кто позиционирует себя на территории элитарной литературы.

Акцентировано на трансформационных процессах в творчестве писателя, который постепенно меняет «постмодернистские» средства выразительности на новые подходы к «построению» литературного произведения, все активнее демонстрируя «авторскую» позицию, которая опирается на потенциал творческого эксперимента. Как внутренняя динамичность романов М. Уэльбека, так и притяжение к новым -- отличных от «постмодернизма» -- эстетико-художественным поискам, позволяют ему «двигаться» к еще неапробированным культуротворческим позициям, в частности, к «метамодернизму».

В контексте «метамодернизма» внимание сосредоточено на феномене «метапрозы», своеобразной сердцевиной которой является «историопластичность» -- понятие, что, с одной стороны, может обновить понятийно¬категориальный аппарат, сформированный в движении «постмодернизм-пост+постмодернизм», а с другой -- аргументировать появление романа «нового типа».

В статье применены элементы сравнительного анализа, которые позволяют определить место М. Уэльбека в современном европейском культурном пространстве, где наблюдается открытость целой когорты литераторов в творческо-поисковой манере написания разножанровых произведений. Подчеркнуто спортивный характер творчества Уэльбека, который в романах, созданных в течение 2000-2020 гг, не только закрепил свои творческие позиции, но и раскрыл потенциал такой литературной формы, как «роман-пастиш».

Ключевые слова: литературное творчество, средства эстетико-художественной выразительности, поисковость, прием «наслоения», элитаризма, эксперимент, «тривиальность-нетривиальность», пастиш, имитация.

Olena Onishchenko, Doctor of philosophical sciences, professor, Kyiv National I.K. Karpenko-Kary Theatre

Cinema and Television University, KyivThe potential of aesthetic and artistic search: the cultural model of Michel Welbeck

Abstract

The article reconstructs the creative path of Michel Welbeck -- a famous French writer, essayist and film director, who is generally known as a prose writer since the 90s of the twentieth century, when his novel "Expanding the space of struggle" (1994) was published. This ensured Welbeck a high place in the hierarchy of writers and "postmodern" orientation, especially among those who position themselves in the field of elite literature.

The emphasis is on the transformational processes in the work of the prose writer, who gradually changes the "postmodern" means of expression to new approaches to "building" a literary work, increasingly demonstrating the "author's" position, based on the potential of creative experiment. Both the inner dynamism of Welbeck's novels and his attraction to new aesthetic and artistic pursuits other than "postmodernism" allow him to "move" to as yet untested cultural positions, in particular, to "metamodernism".

In the context of "metamodernism" the focus is on the phenomenon of "metaprose", the core of which is "historio-plasticity" -- a concept that, on the one hand, can update the conceptual and categorical apparatus formed in the movement "postmodernism-post+postmodernism", and on the other -- to argue the emergence of a novel of the" new type".

The article uses elements of comparative analysis, which outline the place of M. Welbeck in modern European cultural space, where a whole cohort of writers is eager to search for new means of expression and create works of various genres. The dynamic nature of Welbeck's work is uncoverered in the article. In his novels created during 2000-2020 the author not only consolidated his own creative positions, but also revealed the potential of such a literary form as "pastiche novel".

Keywords: literary work means of aesthetic and artistic expression, search, reception of "layering", elitism, experiment, "triviality-non-triviality", pastiche, imitation.

Постановка проблеми

Серед низки теоретично важливих питань, порушених у цій статті, два -- життєво-творчий шлях Мішеля Уельбека (р. нар. 1956) та специфіка його романів у логіці, так званого, перехідного періоду -- найпоказовіше підкреслюють її актуальність. Як прозаїк, М. Уельбек заявив про себе в 1994 році романом «Розширення простору боротьби», що не тільки привернув увагу французьких інтелектуалів, а й спонукав літературних критиків констатувати появу прозаїка елітарного спрямування. Оскільки літературний елітаризм у першій половині ХХ ст. був беззастережним привілеєм саме французького культуротворення, його відродження наприкінці минулого століття оцінювалося через метафору «вічне повернення».

Матеріал статті актуалізує і той факт, що роман «Розширення простору боротьби» з'явився в роки, коли європейський «постмодернізм» переживав украй важкі часи під тиском як «пост+постмодернізму», так і тих дискусій, які починали розгортатися навколо «метамодернізму», що, згодом, буде визнано новим етапом у русі «модернізм-постмодернізм-пост+постмодернізм-метамодернізм».

Дослідження і публікації

Оскільки в українській гуманістиці творчість М. Уельбека до сьогодні не стала об'єктом усебічного літературознавчого розгляду, підґрунтям до її осмислення можуть слугувати загальнотеоретичні дослідження зі значного обсягу питань, пов'язаних з «постмодернізмом» (Л. Бабушка, Т. Гуменюк, Н. Белова, Н. Бойко, О. Геращенко, Л. Левчук, В. Личковах. Ю. Сабадаш, О. Соболь, Н. Хамітов, А. Чаус та ін.).

Розгляд творчих надбань М. Уельбека в контексті ідей елітаризму стимулював долучити до аналізу означеної проблеми монографію Н. Жукової «Елітарність як компонент культуротворення: досвід некласичної естетики» (2010).

У статті застосовано практику поліметодологічного аналізу, що спонукає опертя на потенціал аналітичного, біографічного, структурним елементом якого виступає персоналізація, та порівняльного методів.

Мета статті

Концептуалізувати засади літературної творчості Мішеля Уельбека, репрезентуючи їх і як самобутньо-авторське надбання, і як показовий приклад написання експериментального роману в добу трансформації «постмодернізм-пост+постмодернізм-метамодернізм».

Виклад основного матеріалу

У контексті європейського культурного простору французька література другої половини ХХ ст. посідає особливе місце, що зумовлено творчістю неординарних письменників, серед яких, передусім, виокремимо Бориса Віана (1920-1959) -- автора творів «Червона трава» (1950), «Жінкам не зрозуміти» (1950), «Серцедер» (1953) та Алена Роб-Грійє (1922-2008), котрому належать романи «Шпигун» (1955), «У лабіринті» (1959), «Проект революції в Нью-Йорку» (1979). Варто підкреслити, що наразі ми артикулюємо лише ті твори, що припадають на другу половину ХХ ст., тоді як сукупно творчість кожного з цих письменників сьогодні забезпечила їм статус класиків європейської літератури. Таку високу оцінку вони отримали, з одного боку, за свої художні здобутки, а з іншого -- за теоретичне передбачення бунтів нонконформістів у літератур¬но-мистецькому просторі 60-х років (Б. Віан) та за введення в теоретичний ужиток літературознавчих засад «речовизму» -«шозізму» (А. Роб-Грійє).

Класиком французької літератури означеного періоду, вочевидь, варто назвати і Франсуазу Саган (1935-2004), твори якої «Привіт, смуток» (1954), «Чи любите ви Брамса?» (1959), «Трохи сонця в холодній воді» (1969) і в момент їхнього оприлюднення, і до сьогодні є невід'ємною складовою європейського культурного простору. Безсумнівно, симптоматичним став роман Ф. Саган «Синці в душі» (1972), що не вперше психологічно точно підкреслив наріжну тему творчості письменниці -- стан граничної незадоволеності як особистісним життям, так і реальністю, що його визначає.

Протягом другої половини ХХ ст. роль символічного «пластичного мосту» між «класиками» та наступним поколінням французьких письменників -- Ф. Бегбедер, М. Бербері, А. Гавальда, Д. Фонкінос, котрі на початку поточного століття заявили про себе і яскравими творами, що є самостійним сегментом у просторі «постмодерністської» літератури, і непересічною манерою їхнього написання, виконує Мішель Уельбек (н. у 1956 р.).

Мішель Уельбек (справнє прізвище Тома) народився на о. Реюньон, який уважався територією Франції. Батько Уельбека супроводжував гірські туристичні походи, а мати працювала лікарем-анестезіологом, і батьки не мали особливого бажання опікуватися сином. Саме тому вони відправили його до Алжиру, де жили бабуся та дідусь по батьковій лінії. Пізніше дворічного Уельбека відправляють до Парижу, де ним починає опікуватися Генрієтта Уельбек -- бабуся по материнській лінії. Згодом, саме її прізвище Мішель зробить своїм літературним псевдонімом і відтворить роки життя з Генрієттою в романі «Елементарні частинки»,

надавши спогадам Мішеля Джерзинського -- головного героя твору -- сентиментально-сумного забарвлення:

«На дворі літо 1968-го, Мішелю одинадцятий рік. З дволітнього віку він живе вдвох зі своєю бабусею. Живуть вони в Шарні, що в департаменті Йонна, неподалік від Луаре. Він встає зранку, аби приготувати для бабусі сніданок; він заготував спеціальну шпаргалку, записавши до неї, як довго варто настоювати чай, скільки потрібно тостів і інші подібні речі» (Уэльбек, 2006b, c. 49).

Варто визнати, що не лише в романі «Елементарні частинки», а й у інших творах Уельбека має місце «автобіографічний присмак», однією з причин якого є його доволі неординарне дитинство, по суті, позбавлене батьківської уваги й замкнене в досить звуженому просторі: «бабуся -- онук».

У шкільний період майбутній письменник відвідував підготовчі курси при ліцеї Шанталя (Париж) і згодом зміг вступити до агрономічного інституту «Париж -- Гриньон». У студентські роки Уельбек видає літературно-художній журнал «Karamazov», що демонструє його обізнаність з творчістю Ф. Достоєвського. Проте серед своїх «літературних пріоритетів» письменник особливо виокремлює постать Говарда Філліпса Лавкрафта (1890-1937) -- американського письменника, по¬ета та журналіста, котрий працював у жанрі містики, створивши «авторське» відгалуження «лав-крафтівські жахи».

Оскільки М. Уельбек не тільки досить часто змінює власні життєво-творчі позиції, а й -- преважно у своїх романах -- аргументує причини таких рішень, його відданість Г.-Ф. Лавкрафту, твори якого не одне десятиліття викликають інтерес Уельбека, є фактом, що не варто оминати ува¬гою, «дешифруючи» самобутнє художнє мислення письменника. Невипадково він присвятив улюбленому письменнику книгу «Г.-Ф. Лавкрафт: Проти людства, проти прогресу» (1991).

Отримавши після закінчення інституту (1978) диплом «Екологія і охорона навколишнього середовища», Уельбек різко змінює своє життя: знімає любительський фільм «Cristal de souffrance» і починає навчатися в Національній вищій школі ім. Луї Люм'єра на відділенні кінематографії. Відтак склалося враження, що він остаточно визначився з вибором професії, однак зробити кінокар'єру майбутній письменник так і не зміг. Майже десять років Уельбек переживає одну кризову ситуацію за іншою: невдалий шлюб, тривале безробіття, випадкові заробітки, життєві негаразди, що провокують депресію (Уэльбек).

Переламним у його житті стає 1991 рік, коли він вирішує змінити кінематографічну кар'єру, до якої повернеться вже в статусі відомого письменника, екранізувавши свій роман «Можливість острова» (2005/2008) та зігравши одну з головних ролей у документальному варіанті фільму-есе «Залишатися живим» (2016/2016).

Літературну кар'єру Уельбек розпочав, оприлюднивши збірник поезій та есе, на сторінках якого обґрунтував свою позицію щодо місця поета в сучасних умовах. Проте його реальне «закріплення» на літературних теренах відбулося після того, як друком вийшов перший роман «Розширення простору боротьби» (1994).

Означений твір, як і усі наступні, викликав значний інтерес, передусім, серед французьких інтелектуалів, оскільки Уельбек позиціонував себе як послідовний критик не стільки, власне, лібералізму, скільки ліберальних досягнень західного суспільства. Особливу зневагу Уельбека викликала сексуальна революція 60-х рр. ХХ століття, що, на думку письменника, спровокувавши ефект вседозволеності, сприяла формуванню «подвійної моралі», коли зовнішня пристойність приховує внутрішню розбещеність та брутальність.

Концептуалізацію своєї позиції М. Уельбек здійснив у наступному романі -- «Елементарні частинки» (1998), який викликав спочатку розголос на французьких теренах, а згодом здобув світове визнання. Водночас, цей роман став об'єктом і гострих теоретичних дискусій, примусивши письменника, котрий у 90-х роках позиціонував себе як «постмодерніст», принаймні приблизно, окреслити власну філософсько-світоглядну позицію. Зробити це йому виявилося непросто, адже Генрієтта Уельбек -- бабуся, що виховувала його з дворічного віку, була прихильницею комуністичної ідеології і активно, як згадував письменник, долучала онука саме до такої системи поглядів. Наскільки позиція Генрієтти вплинула на Уельбека, судити важко, проте, спираючись на світоглядну спрямованість його творчості, можна припустити, що письменнику були близькі ідеї фрейдо-марксизму, витоки яких сягають сексуально-економічної соціології німецького філософа Вільгельма Райха (1897-1957). Деякі положення теоретичних шукань цього вченого -- у модифікованому вигляді -- стали, як відомо, підґрунтям ліворадикальної течії фрейдо-марксизму, що її досить активно розвивали Т. Адорно та Г Маркузе -- представники франкфуртської філософської школи.

Філософські погляди Уельбека, як про це свідчить роман «Елементарні частинки», наснажувалися повагою до «людини кантівського типу». Натомість, з іронією, що руйнувала будь-які ознаки толерантності, він представив Ж.-П. Сартра:

«...студентці медичного факультету судилося жити в Парижі майже в «роки екзистенціалізму», їй навіть пощастило відтанцьовувати в «Табу» be-bop з самим Жаном-Полем Сартром. Не дуже захоплена працями цього філософа, вона, навпаки була вражена доведеною до патології потворністю їхнього автора» (Уэльбек, 2006b, c. 40).

Однак з певними нюансами теоретична позиція Ж.-П. Сартра є дотичною до фрейдо-марксизму. На це, зокрема, звертає увагу Л. Левчук, зазначаючи, що «критичне ставлення Сартра до окремих положень марксизму має, на наше глибоке переконання, дещо специфічне підґрунтя -- намагання утвердити неабиякі теоретичні можливості психоаналізу. Певна роздвоєність екзистенціалізму між марксизмом і психоаналізом загальновідома й саме вона зумовила еклектизм екзистенціалізму» (Левчук, 1997, с. 137).

За всієї не стільки «строкатості», скільки «плинності» філософсько-світоглядних орієнтирів М. Уельбека найбільш реальним буде визначити їх як «перехрестя» марксизму, психоаналізу та, власне, екзистенціалізму, підкресливши водночас, що екзистенціальні мотиви наявні практично в усіх романах письменника.

Систематизуючи, навіть у загальних рисах, етапи творчості, які пройшов М. Уельбек між 1994 -- оприлюднення першого роману -- та 2021 рр., можна беззастережно стверджувати, що «Розширення простору боротьби» та «Елементарні частинки» писалися «постмодерністом», котрий жодним чином не копіював естетико-художні засади такої манери. До того ж М. Уельбек украй обережно поставився до, так би мовити, арсеналу зображально-виражальних чинників та прийомів «руйнування» художньої форми твору, якими керувалися, наприклад, І. Кальвіно, Х. Муракамі, М. Павич або Дж. Фалетті.

Варто визнати, що орієнтацію на такі, по суті, мисленнєві подразники, як «деструкція», «цитування», «колажність», «текст», «письмо», створення книги за принципом «клепсидри» чи «горизонтально-вертикальний» запис тексту, Уельбек замінив прийомом «нашарування», де присутній історико-культурний контекст, що детально відтворює, наприклад, морально-психологічні «коливання» вченого, котрий занурений у процес потенційних або реальних наукових відкриттів, які матимуть неоднозначні наслідки для людства, даючи письменнику привід зробити екскурс у історію науки. Прийом «нашарування» сприяє такій «побудові» сюжету, що спонукає читачів визначити своє ставлення чи до «бунту» французьких аграріїв проти політики «Євросоюзу», чи до проблеми «Захід-Схід», чи до більш-менш розгорнутих екскурсів у неоднозначні за своїми здобутками періоди розвитку європейського мистецтва з обов'язковою фіксацією конкретних персоналій.

Особливої змістовної значущості та художньої виразності прийом «нашарування» надав роману «Платформа» (2001), який, вочевидь, продемонстрував елементи внутрішньої динамічності, що спирається на «уламки пам'яті», зумовивши, насамкінець, написання роману «Можливість острова» (2005) -- кращого, за оцінкою самого Уельбека, із створеного ним.

Принцип «нашарування», який, ще раз акцентуємо, є авторським надбанням письменника щодо манери розгортання сюжету, засвідчив, з одного боку, його незадоволеність творчими можливостями «постмодернізму», а з іншого -- накреслив тенденцію руху до «метамодернізму». Оскільки в низці наших публікацій, зокрема, у статті «Від «пост» до «мета» модернізму: процес культуротворчих пошуків» ми досить детально розкрили роль «метапрози» -- літературної модифікації «метамодернізму» -- у літературно-мистецькому просторі сучасних інтелектуалів, у цій науковій розвідці ми зафіксуємо увагу лише на таких положеннях:

1. Дискусії, що велися навколо «метамодернізму» в динаміці розвитку «модернізм-постмо-дернізм-пост+постмодернізм-метамодернізм» на межі ХХ-ХХІ ст., на нашу думку, знаходяться в стані констатації як вичерпаності «постмодернізму», так і визнання «метамодернізму» новим етапом у розвитку такого типу культури.

2. В умовах третього десятиліття ХХІ ст. специфіка естетико-художніх засобів виразності «метамодернізму», хоча й представлена в таких видах мистецтва, як кінематограф, живопис, скульптура, проте її найпоказовішим репрезентантом, поза сумнівом, є літературна проза.

3. Окрім конкретних літературно-мистецьких надбань, виникнення «метамодернізму» стимулює митець нового типу, котрий, з одного боку, уникає «тривіальності», а з іншого, запорукою свого професіоналізму вважає «нетривіальність», яка починає виступати «стимулятором» художнього мислення.

4. Прозові твори, написані в «метамодерністській» манері, природно варто віднести до елітарної літератури, чітко усвідомлюючи за цього значення терміну «еліта», що походить від латинського eligo, electare -- вибирати, обирати, виманювати, вивідувати, а також від французького elite -- кращий, ліпший, добірний. Як підкреслює Н. Жукова, «у період ранньої античності цим терміном називали умисне приховування таємниці творчості» (Жукова, 2010, с. 7).

Наразі наголосимо, що в сучасному дослідницькому полі все частіше використовується поняття «метапроза», витоки якої сягають кінця 80-х рр. ХХ ст. і пов'язані з прізвищем афроамериканської письменниці Тоні Моррісон (1931-2019). Її романи «Найблакитніші очі» (1970) та «Пісня Соломона» (1977) одразу ж привернули увагу, хоча справжньою літературною сенсацією, вочевидь, став твір «Улюблена» (1987), що сукупно виявилися гідними Нобелевської премії з літератури (1993).

Роман «Улюблена» є не лише прикладом експериментальної літературної моделі, а й спонукав говорити про власне «експеримент», про його межі, руйнуючи які, сюжет починає демонструвати «вседозволеність», передусім, у морально-психологічному аспекті. Т. Моррісон «побудувала» «Улюблену» -- свій кращий твір, спираючись на прийом «моральної провокації» і висуваючи запитання, на які, у принципі, не може бути однозначної відповіді.

Наріжна ідея роману, події якого розгортаються в часи рабства, полягає в з'ясуванні права матері вбити власну доньку, аби ніколи не бачити її рабинею. Вона і вбиває свою «улюблену», спровокувавши низку подій, які виходять за межі можливостей реалістичного відображення дійсності: сучасне й минуле «діють» на рівні «лінійної прози», убита дівчинка в певних ситуаціях з'являється «в плоті й крові», а особливу роль у розгортанні подій роману починає відігравати «примара»...

Літературознавці, які підтримують «метамодернізм», зокрема Дж. Тот у роботі «The Passing of Postmodernism: A Spectroanalisis of the Contemporary» (2010), аналізуючи експериментальну прозу Т. Моррісон, увели в ужиток поняття «історіопластичність», що «відбиває» ту «нетривіальність», яка виникає внаслідок зіткнення протилежностей, а саме: реальне -- уявне, минуле -- майбутнє, буттєве -- небуттєве, прекрасне -- потворне, високе -- низьке, трагічне -- комічне, добре -- зле. Окрім цього, в ужиток уводиться протиставлення «тривіальність -- не тривіальність», завдяки якому сутністю «метапрози» виступає «не тривіальність», що є чи відповіддю на експеримент, чи його породженням.

На нашу думку, роман М. Уельбека «Можливість острова» виявився не просто французькою моделлю «метапрози», яка була сформована на американських теренах, а підкреслено елітарною моделлю. Узагалі, від 2005 р. усі твори Уельбека позначені рисами елітаризму, що демонструють «якість найвищої складності в мистецтві художньої форми, доступної для сприйняття й розуміння лише небагатьох поціновувачів і знавців, смак яких відшліфований спеціальними знаннями.» (Жукова, 2010, с. 7).

Хоча, так би мовити, «науково-художні» засади «Можливості острова» -- обґрунтування специфічного руху цивілізації аж до відтворення «замальовок» її далекого майбутнього, дещо нетрадиційне поєднання реалізму і фантастики, які дозволили представити життя нащадків людства -- помітно відрізняються від експериментів Т. Моррісон, застосування поняття «історіопластичність» до творчості М. Уельбека видається нам цілком логічним. Висновок, що є останніми рядками роману «Можливість острова»: «Майбутнє -- марність; майбутнє -- гора. У моїх снах юрмилися оболонки почуттів. Я був -- і не був. Життя було -- реальне» (Уэльбек, 2006a, c. 475), суголосний естетико-емоційним, переважно, песимістичним розмислам Моррісон: створена численною кількістю поколінь, наявна модель цивілізації настільки недосконала, що саме ця «недосконалість» і робить її приреченою...

Як уже підкреслювалося, кожний роман М. Уельбека стимулює гострі дискусії, має як своїх прибічників, так і опонентів. Водночас, кількість професійних нагород, що письменник отримав у період своїх творчих шукань, «балансуючи» між «постмодернізмом» та «метамодернізмом», дають підґрунтя говорити про нього як про найбільш визнаного майстра на сучасних французьких літературних теренах.

Доцільно підкреслити, що серед засад, які сучасна психологія визнає важливими «мотиваторами» творчого процесу, «слава» посідає досить високе місце і як стимулятор творчості, і як її руйнівник, оскільки чимало письменників не витримують «випробування славою». Щодо постаті Уельбека можна стверджувати, що визнання і слава йому не завадили: письменник активно продовжує увиразнювати свій творчий потенціал творами, які були оприлюднені в останні п'ятнадцять років, тобто вже після «Можливості острова».

Так, наприклад, за роман «Мапа і територія» (2010) письменник отримує Гонкурівську премію, що підтверджує визнання помітно оновленої манери подання матеріалу, яку застосував М. Уельбек, з боку професійної критики. Літературознавці інтерпретують «Мапу і територію» як «роман-пастіш», де «пастіш -- від франц. pastiche + італ. рasticcio -- пастиччо = пастіш -- у буквальному перекладі «суміш», «попуррі»: вторинний художній твір (літературний, музичний, театральний та ін.), що є імітацією стилю робіт одного чи кількох авторів» (Пастиш).

Екстраполюючи визначення «пастіш» на творчість М. Уельбека, ключовим словом, наразі, варто визнати «імітацію», маючи на увазі «імітацію власної творчості». Джед -- головний герой роману, за визначенням Уельбека «французик-недоробок», багато в чому повторює попередні образи, створені письменником. Його життя наближується до п'ятдесяти, проте він ні в чому не реалізував свої мрії. Це розчарований у житті чоловік, який зовсім не розуміє, що робити надалі.

Наступний твір письменника -- «Покірливість» (2015) -- провокує гучний скандал, що призвів до помітних ускладнень у житті Уельбека. «Покірливість» порівнюють із славетною утопією Дж. Оруелла «1984», оскільки Уельбек досить виразно описує ситуацію, коли після переконливої перемоги на президентських виборах у Франції вищу державну посаду посідає мусульманин. Така футурологічна перспектива, «сконструйована» Уельбеком і запропонована читачам, ним самим оцінюється різко негативно. Свій негативізм письменник пояснює неприйняттям подвійної моралі, яку, на його думку, сповідує переважна більшість чоловіків-мусульман, котрі живуть на європейських теренах: суворі в закритому просторі власних будинків, вони вкрай брутально поводять себе поза їхніми межами.

Така позиція відстоюється письменником не лише на сторінках «Покірливості», а й у його численних інтерв'ю популярним журналам, що викликало різкі протести низки мусульманських товариств Франції. Під тиском критики М. Уельбек був змушений покинути країну, спочатку переїхавши до Ірландії, а потім до Іспанії.

Наразі він продовжує активно працювати, оприлюднивши новий роман «Серотонін» (2019), що, за визначенням оглядача газети «Gardian» (4 січня 2019), є твором «жахливо пророцьким». Вочевидь, саме це й зробило його черговою європейською літературною сенсацією, адже, якщо попередні твори письменника, так чи інакше, були «занурені» в минуле чи майбутнє, «Серотонін» відображає наріжні проблеми сучасності (Уэльбек, 2019).

Герой цього роману має спільні риси з іншими персонажами письменника: досягнувши середнього віку, повністю розчарувавшись у житті, він кидає роботу й відправляється в якусь, не зовсім зрозумілу навіть для нього самого подорож. Усе, що відбулося за сорок шість років, нанівець звело для героя вираз «смисл життя»: єдиною його втіхою стає «серотонін» -- пігулки щастя. Відтак, розмисли М. Уельбека спрямовують його на досить хисткий шлях, наприкінці якого доведеться відповісти на чергове морально-провокаційне запитання: «Чи задовольниться людина ілюзією щастя?»

Висновки

Представлений у статті матеріал дає підстави стверджувати, що творчість М. Уельбека визначила йому особливе місце в сучасному європейському літературному просторі. Підкреслено значення тих експериментів письменника, передусім прийому «нашарування», які оновили зображально-виражальні засади сучасної літератури.

Трансформація творчих пошуків письменника від «постмодернізму» до «метамодернізму» видається цілком закономірною і такою, що в майбутньому сприятиме набуттю «метапрозою» -- літературною модифікацією «метамодернізму» -- ознак «транскультурності».

Література

1. Жукова, Н.А. (2010). Елітарність як компонент культуротворення: досвід некласичної естетики: монографія. Київ: ПАРАПАН. 244 с.

2. Левчук, Л.Т. (1997). Західноєвропейська естетика ХХ століття: навчальний посібник. Київ: «Либідь». 224 с. Пастиш. (No date). Відновлено з https://dic.аcademic.m>nsf>ens_culture>пастиш.

3. Уэльбек, М. (2006a). Возможность острова: роман. Перев. с франц. И. Стаф. Москва: Иностранка. 475 с. (За иллюминатором).

4. Уэльбек, М. (2006b). Элементарные частицы: роман. Перев. с франц. И. Васюченко, Г. Зингера. Москва: Иностранка. 527 с.

5. Уэльбек, Мишель. (No date). Відновлено з https://www.live.lib.m.author>22n4-mishel-uelbek.

6. Уэльбек, Мишель. (2019). Серотонин. Перевод с французского М. Зониной. Москва: АСТ, Corpus. 320 c.

References

1. Houellebecq, M. (2006a). Vozmozhnost ostrova: roman [Island opportunity: a novel]. Translation from French by I. Staf. Moscow: Inostranka. 475 p. (Za illjuminatorom [Behind the porthole]). (in Russian).

2. Houellebecq, М. (2006b). Elementarnye chasticy: roman [Elementary particles: a novel]. Translation from French by I. Vasjuchenko, G. Zingera. Moscow: Inostranka. 527 p. (in Russian).

3. Houellebecq, Michel. (No date). Retrieved from https://www.live.lib.ru.author>22114-mishel-uelbek (in Russian) Houellebecq, Michel. (2019). Serotonin [Serotonine]. Translation from French by M. Zonina. Moscow: AST, Corpus. 320 p. (in Russian).

4. Levchuk, L.T. (1997). Zakhidnoievropeiska estetyka XX stolittia: navchalnyi posibnyk [Western European aesthetics of the twentieth century: a textbook]. Kyiv: «Lybid». 224 p. (in Ukrainian).

5. Pastish [Pastish]. (No date). Retrieved from (in Russian).

6. Zhukova, N.A. (2010). Elitarnist yak komponent kulturotvorennia: dosvid neklasychnoi estetyky: monohrafiia [Elitism as a component of cultural creation: the experience of non-classical aesthetics: a monograph]. Kyiv: PARAPAN. 244 p. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru