"А при тій церкві піп з попадею": повсякдення ієреїв Пирятинської протопопії другої половини ХУІІІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Рецензія на монографію: Дмитренко В.А. «А при тій церкві піп з попадею»: повсякдення ієреїв Пирятинської протопопії другої половини ХУІІІ століття. Полтава: ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2023

Сакало О.Є.

Анотація

політичний історія соціальний верства

Наслідком антропологічного перевороту, що розпочався у вітчизняній історіографії на межі ХХ та ХХІ ст., стала поява все більшої кількості наукових праць у галузі соціальної історії, історії повсякдення, історичної демографії тощо. Зміщення дослідницьких пріоритетів від політичної історії, головними суб'єктами якої були державні та політичні структури, та окремі представники провідних соціальних верств, до історії простих пересічних людей різних історичних епох, супроводжувалося поступовим відходом від класичної позитивістської методології й опануванням нових сучасних підходів до наукового пошуку. Упродовж останніх десятиліть вагомі здобутки на цій ниві має наукова школа професора Юрія Волошина, до якої належить й автор рецензованої монографії Віталій Дмитренко.

Нова робота полтавського історика є результатом багаторічної кропіткої роботи та логічним продовженням його попередніх розвідок та передовсім монографії «Матеріали церковного обліку населення Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій як джерело вивчення соціуму Гетьманщини XVIII століття», яка являла собою доопрацьований варіант кандидатської дисертації [2]. Водночас, якщо раніше в полі зору автора перебувала переважно джерелознавча проблематика, то зараз предмет дослідження помітно розширився у бік комплексного міждисциплінарного аналізу повсякденного життя представників одного з основних соціальних станів Гетьманщини XVIII ст. - православних ієреїв.

Рецензована монографія складається з чотирьох розділів. Перший розділ роботи має вступний характер, поділяється на дві частини та містить аналіз джерельної бази дослідження й історіографічний огляд проблеми. Комплекс джерел, на які спирається автор, є достатньо широким - це письмові джерела різних видів: актові, або законодавчі; діловодні, або справочинні; облікові, або статистично-описові; матеріали особистого походження, або ego-документи; літературні та фольклорні пам'ятки. Аналіз джерел є всебічним та змістовним. Також слід зауважити, що частину облікових (статистично-описових) документів автор уперше вводить до наукового обігу.

Особливо варто відзначити ґрунтовний авторський огляд історіографії проблеми - цей підрозділ книги є найбільшим за обсягом. Віталій Дмитренко аналізує не тільки праці, що безпосередньо присвячені розглядові різних аспектів життя українських священнослужителів XVIII ст., а й здійснює більш широкий історіографічний огляд, починаючи з досліджень ранньомодерного українського соціуму загалом й охоплюючи видання від останньої чверті ХІХ ст. до публікацій 2023 року.

У другому розділі монографії автор здійснює топографічний та просопографічний аналіз церков і священників Пирятинської протопопії. За підрахунками дослідника, кількість храмів протопопії становила 87 і розташовувалися вони у 81 населеному пункті. Такі дані помітно відрізняються від цифр Юрія Волошина, які він подає у своїй монографії, де також досліджується Пирятинська протопопія другої половини XVIII ст. - 65 церков у 59 населених пунктах [1, с. 58]. Причин таких розбіжностей у підрахунках, на жаль, автор не наводить. Далі розглядається топографія посвят, що є важливим з точки зору дослідження особливостей благочестя вірян тощо. Загалом на території протопопії автором зафіксовано 25 варіантів церковних посвят. Зазначається, що найбільша кількість храмів - 43 (49,5%) була освячена в ім'я святителів, отців церкви, праведників, рівноапостольних, преподобних та ангелів.

Зауважимо, що автор розглядає не тільки сакральну топографію, а й досліджує поточний матеріальний стан храмів, виокремлюючи основні проблеми, які впливали на нього. Також визначаються фактори, що обумовлювали вибір місця для будівництва нових церков, та фіксуються матеріали, що використовувалися для цього.

У цьому ж розділі здійснюється огляд речей для богослужіння. Вони поділені автором на три категорії: одежа, речі з тканини та предмети з дерева або металу. Надається не тільки опис усіх предметів, а й пояснюються причини відсутності деяких речей серед церковного майна. Загалом автор детально описує кожен предмет і пояснює його призначення. Констатується суттєва подібність церковного начиння та священицького одягу в різних храмах протопопії. Також узагальнюються та описуються богослужбові книги, що наявні в описах церковного майна. Їхній аналіз підтверджує усталену серед дослідників точку зору про те, що підбір книг у ризницях парафіяльних храмів мав здебільшого прикладний характер і відповідав щоденним богослужбовим потребам панотців.

Продовжуючи всебічний аналіз життя парафіяльних ієреїв, Віталій Дмитренко надає демографічну характеристику цієї групи населення Гетьманщини. Для з'ясування чисельності панотців у протопопії використовуються дані сповідних розписів і відомостей про кількість церков та священнослужителів у них. Цінність цих розрахунків полягає ще в тому, що автор здійснює не одномоментний зріз даних, використовуючи інформацію лише за один рік, а опрацьовує матеріали за 12 різних років, що охоплюють період від 1758 до 1795 року. Загалом з'ясовано, що впродовж досліджуваного періоду у церквах протопопії трудилося 233 ієрея. За підрахунками автора, частка панотців у місцевому соціумі не перевищувала 0,2% й на долю одного духівника припадало 300-400 парафіян.

Важливим для розуміння демографічних процесів загалом і для характеристики кожної конкретної особи зокрема є вивчення вікової структури населення. Задля цієї мети автор аналізує сповідні розписи та відомості про кількість церков і священнослужителів, починаючи з 1758 і завершуючи 1793 роком. Дослідник цілком справедливо зауважує, що для документів того часу були характерними помилки при зазначенні віку. Рівень достовірності поданих у джерелах відомостей щодо віку ієреїв автор перевіряє за допомогою загальноприйнятої сучасної методики - індексу Віпла (Whipple's index), і стверджує, що у 8 випадках з 14 дані про вік можна оцінювати як відносно точні та добрі. За результатами підрахунків було з'ясовано, що серед ієрєїв протопопії переважали дорослі працездатні люди віком 30-49 років, що було характерним для тогочасного суспільства Гетьманщини в цілому. Водночас, автором зафіксовано, що частка осіб літнього віку (особливо в діапазоні 60-69 років) серед панотців помітно перевищувала аналогічний показник для інших верств населення. Відповідно, й середня тривалість життя сільського духовенства була дещо вищою за представників інших соціальних груп. Також автором з'ясовано, що більшість ієреїв були поставлені на парафію у віці 30-35 років, що відповідало нормам канонічного права.

Віталій Дмитренко здійснює антропонімічний аналіз парафіяльних священиків, з'ясовує їхнє соціальне та географічне походження, а також рівень освіти. Дослідник доходить висновків про те, що половина ієреїв протопопії іменувалися з використанням імені, прізвища та по батькові, а інші послуговувалися іменем і прізвищевою назвою. Найпоширенішим іменем серед панотців було ім'я Іван - його носили 26 (11,1%) священиків. Також до числа найпоширеніших традиційно для тогочасного українського соціуму належали імена Григорій, Василь, Яків, Федір, Петро. Як правило, ієреями ставали місцеві представники духовного стану, що дозволяє говорити про замкнутість духовенства ранньомодерної доби як соціальної спільноти. Водночас, траплялися непоодинокі випадки, коли священиками ставали вихідці з козацького стану. Лише близько 40% ієреїв мали богословську або філософську освіту, інші ж - тільки початкову. Переважна більшість священиків протопопії здобували освіту в Київській Академії, менша частина - у Переяславському колегіумі.

Третій розділ монографії присвячений розгляду родинного виміру життя парафіяльного духовенства. У цій частині роботи автор з'ясовує низку демографічних характеристик ієрейських домогосподарств, розпочинаючи з визначення чисельності осіб у них. Для цього беруться дані сповідних розписів десяти сіл, що становлять 11,5% від загальної кількості парафій у протопопії і є репрезентативною вибіркою, аналіз якої дозволяє робити узагальнення для домових спільнот ієреїв протопопії в цілому. Визначено, що кількісний діапазон мешканців одного домогосподарства коливався у межах від 3 до 30 осіб. Середня ж населеність домових спільнот священиків становила 11,5 осіб, що фактично співпадає з нашими розрахунками для домогосподарств сільського духовенства Лубенського полку - 11,8 осіб [4, с. 10]. Автор також відзначає тенденцію поступового незначного зменшення залюдненості домогосподарств ієреїв. Проте, на нашу думку, таке твердження потребує додаткових досліджень із використанням ширшого кола джерел пізнішого датування. Визначено, що населеність домогосподарств духовенства була вищою за двори посполитих, але дещо нижчою за козацькі двори.

Також у цьому розділі роботи вивчається шлюбний стан, шлюбний вік, вікова різниця між подружжям та статевовіковий склад родин. Так, автором не виявлено жодного неодруженого чи розлученого панотця у протопопії, що свідчить про дотримання канонічних норм. Одруженими були приблизно 80% священиків, а приблизно 20% були вдівцями. Більшість ієреїв вступали до шлюбу у віці 26-30 років. Усі парохи були старшими за своїх дружин або їхніми ровесниками. Вікова різниця між подружжям у священиків становила 8,2 роки, що було достатньо великим показником. Діти складали 55,5% від загального числа членів родин представників духовенства.

Зауважимо, що структуру та поколінний склад родин Віталій Дмитренко досліджує за допомогою поширеної в історичній демографії класифікації домогосподарств Пітера Ласлетта. Використання цієї методики додає цінності роботі, оскільки дозволяє отримати дані, співставні з результатами досліджень структури домогосподарств у різних регіонах світу. Водночас зауважимо, що, як правило, в історико-демографічних роботах, присвячених добі традиційного суспільства, поняття домогосподарство, сім'я і родина ототожнюються. Натомість, автор розділяє ці поняття (зазначаючи при цьому, що це питання є дискусійним), що впливає на кінцеві результати дослідження. Втім, ми не вважаємо це помилкою, а лише зауважимо, що задля коректнішого порівняння результатів, отриманих автором, із даними інших дослідників, вони, у подальшому, потребуватимуть певної кореляції та додаткових підрахунків. Загалом Віталієм Дмитренком зафіксована помітна перевага серед сімей священиків нуклеарних родин - їх нараховувалося 63,5%, тоді як складних сімей (розширених та мультифокальних) було 33%, решта - самотні особи. Поколінний склад домогосподарств ієреїв був переважно дво- та трипоколінним. Додамо, що автор не тільки здійснює загальні підрахунки, а й прослідковує еволюцію структури домогосподарств на прикладі окремих священицьких родин.

В останній частині третього розділу Віталій Дмитренко торкається проблеми родинних взаємин у сім'ях парафіяльних священиків. Зокрема, досліджується репродуктивна поведінка панотців. Так, визначено, що на момент народження першої дитини ієреям було в середньому 29, а останньої - 45 років. Дружини священиків народжували в середньому раз на 2-3 роки і могли народити 5-7 дітей. Загалом родинне життя панотців майже не відрізнялося від взаємин у сім'ях їхніх парафіян. Родинні стосунки у сім'ях парохів Віталій Дмитренко вивчає передовсім на основі аналізу матеріалів судових справ, що їх розглядали церковні установи, та фігурантами яких були панотці та члени їхніх родин. Дослідником визначені основні причини конфліктних ситуацій та їхні сторони учасники, найпоширенішими з яких виявилися зяті-священики й тещі. Також зазначено, що домінуючий вплив на родинне життя чинила народна, а не «книжна» культура.

У четвертому розділі розвідки йдеться про деякі окремі сторони повсякденного життя ієреїв. Зокрема, розглядається процес номінування на парафію та з'ясовуються як офіційні норми отримання парафії, так і реальна повсякденна практика цього процесу. Так, наприклад, автор висновує, що у досліджуваній протопопії намагання церковних ієрархів обмежити вплив парафіян на цей процес не дали бажаних результатів. Також на процес рукопокладення мали вплив родинні взаємини.

Далі автор розглядає питання ціни священицьких трудів. Аналізується законодавче регулювання оплати треб та договори про їхню оплату. Визначаються доходи ієреїв протопопії, які могли коливатися в достатньо широкому діапазоні й загалом були на рівні статків канцеляристів полкових канцелярій і магістратів середнього рівня. В цілому й у цьому питанні традиційні норми часто домінували над законодавчими.

Ще один підрозділ роботи присвячений аналізу взаємин панотців та парафіян. Дослідник вивчає як офіційну нормативну сторону регулювання цього питання, так і повсякденну практику. З'ясовується час виконання треб та розглядаються різні конфліктні ситуації, пов'язані з їхнім поданням. Визначаються суб'єкти конфліктів, їхні причини та перебіг. Також автор аналізує взаємини ієреїв протопопії, знову передовсім спираючись на вивчення конфліктних ситуацій між ними й зазначаючи, що такий стан речей був буденним явищем у житті священиків. Втім, вочевидь, конфлікти все ж таки не були основною формою взаємин між панотцями, а така авторська увага до цієї проблеми обумовлена особливостями джерельної бази дослідження.

Окремої уваги заслуговують додатки до роботи, в яких у вигляді таблиці подана поіменна реконструкція панотців Пирятинської протопопії.

Відзначимо, що монографія Віталія Дмитренка, попри наявність значної кількості «сухої» цифрової інформації, написана цілком доступною мовою, читається легко і з цікавістю. Велика кількість статистичних даних у роботі являє собою не просто констатацію факту та опис, а й, як правило, супроводжується авторськими поясненнями та міркуваннями. Звісно, можна зауважити, що не всі можливі теми з історії повсякдення ієреїв Гетьманщини XVIII ст. були висвітлені автором. Так, наприклад, історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева у своїй розвідці, присвяченій повсякденному життю козацької еліти Гетьманщини, розглядає побут старшини, становище жінок, зовнішній вигляд, дозвілля та звичаї [3]. Втім це у жодному разі не знецінює ту величезну роботу, яку провів Віталій Дмитренко, а скоріше окреслює можливі напрями наукових пошуків у майбутньому. Також перспективним видається подальше розширення територіальних та хронологічних меж дослідження, про що у висновках зазначає сам автор.

Список літератури

1. Волошин Ю. Парафіяльна спільнота. Пирятинська протопопія другої половини XVIII ст. (соціально-історичний та історико-демографічний виміри). Львів: УКУ, 2023. 420 с.

2. Дмитренко В.А. Матеріали церковного обліку населення Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій як джерело вивчення соціуму Гетьманщини XVIII століття. Полтава: Сімон, 2016. 198 с.

3. Мицик Ю.А. Таїрова-Яковлева Т. Повсякденне життя, дозвілля й традиції козацької еліти Українського гетьманства. Санкт-Петербург: Алетея, 2016. 198 с. Український історичний журнал. 2017. № 1. С. 206-209.

4. Сакало О. Типологія і структура домогосподарств сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. на прикладі Лубенського полку: дис... канд. іст. наук.: 07.00.01. Національний університет «Києво-Могилянська академія». Київ, 2011. 260 с.

Размещено на Allbest.ru