Внесок Віктора Данилевського в музейництво та культуру Харківщини. До 125-річчя з дня народження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», м. Харків

Внесок Віктора Данилевського в музейництво та культуру Харківщини. До 125-річчя з дня народження

Журило Дмитро Юрійович

кандидат технічних наук, доцент

Фрадкіна Наталя Володимирівна

кандидат філософських наук, доцент

Анотація

Революція 1917 року призвела не тільки до зміни влади. Гігантська кількість матеріальних цінностей змінила своїх власників. Це стосувалося як приватної власності, так і, здавалося б, непорушних величин - суспільного надбання.

У статті наведено долю експонатів гірничої виставки З'їздів гірничопромисловців півдня Росії.

З'їзд гірничопромисловців півдня Росії - могутня громадська організація, що об'єднувала до революції зусилля ділових людей величезного регіону: від Донецького кряжу і Війська Донського до Херсонської та Харківської губерній, промисловців Уралу, Слов'яно-сербського повіту.

Це була не просто громадська організація, а це був найпотужніший трест, інструмент політики, що оперував багатомільйонними грошовими коштами, горами вугілля, штабелями чавунних чушок, горами залізної і марганцевої руди, сотнями кілометрів рейок і прокату, десятками морських суден, сотнями паровозів і тисячами залізничних вагонів, що забезпечував роботою до мільйона чоловік.

Займалася організація і просвітницькою роботою. З її участю було відкрито Харківський технологічний інститут, Катеринославський гірничий інститут, кілька штейгерських училищ. З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії випускав власний технічний журнал, займався благодійністю та благоустроїм міст Харкова, Маріуполя, Алчевська.

Гірничопромисловий музей було відкрито в будівлі З'їзду гірничопромисловців півдня Росії (вул. Сумська, 18), в 1912 р.

В той час він займав 6 залів: кам'яно-вугільний, антрацитовий, нафтовий, рудний, металургійний, зал кераміки, флюсів та цементу. Крім того, в музеї зберігалися різні карти Геологічного комітету. Вхід до музею був вільним, без оплати.

Нова влада не змогла прийти до рішення, як же потрібно використовувати фонди музею. Його - то намагалися передати різним організаціям, то розформувати. Незважаючи на унікальні колекції, музей постійно ущільнювали, віднімаючи у нього виставкові зали. Незважаючи на те, що гірничий інженер Едуард Карлович Фукс, професійно допоміг описати колекцію музею, використовувати музей в повному обсязі влада не поспішала.

На базі повністю знищеного гірничопромислового музею було згодом організовано український технічний музей в Харкові, в становленні якого брав участь видатний вчений і педагог Віктор Данилевський. Завдяки роботі співробітників музею, до середини 1930-х років український технічний музей став помітним культурним осередком України.

Ключові слова: музей, горна справа, Данилевський, Фукс, культура, лабораторія, бібліотека.

Zhurylo Dmytro Yuriyovych Candidate of Technical Sciences, Associate professor, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv

Fradkina Natalia Volodymyrivna Candidate of philosophical sciences (Ph.D), Associate Professor, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv

Viktor Danilevsky's contribution to the museum and culture of Kharkiv region. To the 125th anniversary of his birth

Abstract

The revolution of 1917 led not only to a change of power. A huge amount of material assets has changed their owners. This applied to both private property and seemingly immutable values - the public domain.

The article presents the fate of the exhibits of the mining exhibition of the congresses of miners of the south of Russia.

The Congress of mining workers of the south of Russia is a powerful public organization that united the efforts of business people of a huge region before the revolution: from the Donetsk Ridge and the Don Army to the Kherson and Kharkov provinces, industrialists of the Urals, and the Slavic-Serbian uyezd.

It was not just a public organization, but it was a powerful trust, a political tool that operated with multimillion-dollar funds, mountains of coal, stacks of cast- iron ingots, mountains of iron and manganese ore, hundreds of kilometers of rails and rolled products, dozens of sea vessels, hundreds of locomotives and thousands of railway cars, providing jobs for up to a million people.

She was also engaged in organizing educational work. With her participation, the Kharkov Institute of technology, the Ekaterinoslav Mining Institute, and several Steiger's schools were opened. The Congress of miners of the south of Russia published its own technical magazine, was engaged in charity work and improvement of the cities of Kharkov, Mariupol, and Alchevsk.

The mining museum was opened in the building of the Congress of miners of the south of Russia (18 Sumskaya St.), in 1912.

At that time, it occupied 6 halls: coal, Anthracite, oil, ore, metallurgical, ceramics, fluxes and cement hall. In addition, the museum kept various maps of the Geological committee. Admission to the museum was free, without payment.

The new government could not come to a decision on how to use the museum's funds. They tried to transfer it to various organizations, then disband it. Despite its unique collections, the museum was constantly compacted, taking away its exhibition halls. Despite the fact that the mining engineer Eduard Karlovich Fuchs, who professionally helped describe the museum's collection, the authorities were in no hurry to use the museum in full.

On the basis of the completely destroyed Mining Museum, the Ukrainian Technical Museum in Kharkov was later organized, in the formation of which the outstanding scientist and teacher Viktor Danilevsky took part. Thanks to the work of the museum staff, by the mid-1930s the Ukrainian Technical Museum had become a prominent cultural center of Ukraine.

Keywords: museum, mining, Viktor Danilevsky, Eduard Fuchs, culture, laboratory, library.

Постановка проблеми

музейна справа данилевський

В останні роки з'явився серйозний інтерес щодо виявлення ролі видатних вітчизняних діячів науки та освіти в організації різноманітних організацій навчального та наукового профілю. На жаль, в радянський час відношення до таких досліджень було жорстко політизовано і в абсолютній більшості випадків подібні дослідження не проводились.

Тому, раціонально дослідити внесок в музейну справу та культурологію відомого історика науки - Віктора Васильовича Данилевського, оцінити його добутки та досягнення не лише з метою вшанування пам'яті видатного дослідника та історика техніки, а й з можливості використання у сьогоденні цінного досвіду, отриманого вченим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З даного питання наукові публікації за виключенням ювілейних видань до роковин з дня народження Віктора Васильовича Данилевського, та некрологів, присвячених його пам'яті, практично відсутні. Найбільш відомі роботи [1, 2]. Уривчасті дані, які наведено різними авторами, є дуже суперечливими, тому питання щодо внеску Віктора Васильовича Данилевського в музейну справу та культурологію, не лише не систематизовано, айв більшості питань не досліджено - ані методично, ані науково.

Мета статті - спираючись на відкриті джерела та архівні матеріали, висвітлити основні добутки видатного історика та науковця Віктора Васильовича Данилевського в галузі культурології та музейництва під час його проживання в Харкові. На жаль, біографія цього видатного історика, педагога, науковця, письменника і досі не має достовірного трактування і практично не отримала освітлення в чисельних роботах істориків науки і техніки.

Досягнення цієї цілеспрямованої та обдарованої людини, фундатора перших кафедр історії науки і техніки в Україні - грандіозні. Тому є логічним визначення результатів професіональної діяльності Віктора Васильовича Данилевського не лише в історії науки і техніки, а й в галузі культурології та музейництва з метою можливого використання цінного досвіду. Це є важливим тим більше, що відомості щодо діяльності Віктора Васильовича або взагалі відсутні, або не доступні широкому загалу.

Виклад основного матеріалу

Віктор Васильович Данилевський - один з головних ідеологів і організаторів викладання історії науки і техніки у вузах СРСР, професор історії техніки, дійсний член АН УРСР, двічі лауреат Сталінської (Державної) премії, навчався і багато років свого життя працював у Харкові. Саме тут ним було організовано перші в Україні та на теренах колишньої Російської імперії кафедри історії техніки.

Закінчивши в 1923 р. хімічний факультет Харківського технологічного інституту (ХТІ), молодий хімік шукає своє місце в житті [3, л. 1]. У той час випускники вишів, незважаючи на отриману спеціалізацію, нерідко успішно працювали в галузях промисловості, які не були дотичними до отриманої освіти. Причому, не просто працювали, а й досягали чималих досягнень в своїй справі. Подібні випадки були й у ХТІ. Наприклад, перший в світі доктор наук в галузі авіації, який захистив свою дисертацію в Сорбонні, автор першого в світі літаючого гелікоптера, видатний авіаконструктор Георгій Олександрович Ботезат, отримав освіту в ХТІ в 1908 р. з спеціалізацією з будівництва та проектування електростанцій [4, с. 72], а видатний металург, автор піонерських досліджень щодо впливу сірки на владу сталі, дослідник властивостей булатних сталей, фабричний інспектор Харківської губернії, викладач металургії в ХТІ, випускних ХТІ 1891 р., Михайло Карлович Циглер отримав диплом за спеціалізацією з виробництва цукру [5, л. 3].

Треба констатувати, що на початку 1920 років, для того, щоб отримати диплом інженера, необхідно було відпрацювати кілька років на виробництві за фахом. Спочатку видавалося лише посвідчення про отримання освіти в якомусь виші, але не диплом інженера. Тому власний диплом інженера Віктор Васильович отримав тільки в 1927 р., після того як 27 березня комісія при Вищій Раді народного господарства (ВРНГ) України розглянула питання про видачу диплому інженера - хіміка В. В. Данилевському. Рішення було прийнято позитивне, стаж роботи за фахом зарахували, як інженерний [3, арк. 9].

У цей час Віктор Васильович проживав у м. Харкові зі своєю дружиною Олександрою Андріївною по вул. Мало-Гончарівській, 12 [3, арк. 6].

Цікаво, що стаж роботи Данилевського на хімічному комбінаті ХОМП було вказано не з моменту закінчення вишу в 1923 р., а раніше, з 1 травня 1922 р., коли він ще був студентом та навчався на передостанньому курсі інституту і по 1 лютого 1925 р. [1, арк. 10]. Отриманий досвід дозволив Данилевському на власні очі бачити застарілі технології, вузькі місця, розуміти недоліки та перспективи розвитку галузі. Треба згадати, що час після революції не лише для ХТІ, а й для країни був тоді досить важким. Не працювала промисловість. Лише закінчилася Громадянська війна. Країна потребувала переходу до мирного життя, відновлення. Але багато чого, наприклад, продукти харчування, галантерея, білизна, одяг розподілялися по картковій системі. Мабуть, харчування за картками в інституті було недостатнім, і Віктор Васильович був змушений підробляти на стороні. Карткова система в ХТІ проіснувала до самого захисту Данилевським диплома [6, арк. 64].

Взагалі біографічні відомості щодо Віктора Васильовича, які наведено різними авторами, є дуже суперечливими. Навіть місце народження науковця вказується по різному в різних документах. Наприклад, в копії його атестату, що було видано Полтавською гімназією «синові колезького радника, який народився в м. Лодзі Петроківської губернії», зазначено, що випускника гімназії було нагороджено срібною медаллю [3, арк. 7 зв.]. В противагу цим даним, в роботах [1, 2], зазначено, що Віктор Васильович Данилевський є уродженцем с. Яреськи Полтавської губернії.

Документи свідчать що у 1926 р. інтерес до історії техніки приводить Данилевського в Харківський історичний музей. З цього моменту історія техніки стає для молодого вченого сенсом його життя. Данилевський одночасно приділяє багато сил викладанню. Його енергія і наполегливість сприяли організації в 1928 р. кафедр історії техніки не тільки в рідному виші - Харківському технологічному інституті, а й в інших навчальних закладах вищої школи: у Харківському університеті, Харківському сільськогосподарському інституті та Українському поліграфічному інституті [7, с. 86]. Не дивно, що він отримає звання професора. Одночасно він активно займається науковою діяльністю. З 1925 по 1929 рр. з-під пера вченого виходить п'ять книг з історії техніки [1, с. 193].

Як вказує у своїй статті В.Л. Гвоздецький, «ще з 1919 р. внаслідок фізичної травми опорно-рухового апарату Віктор Данилевський був обмежений у можливості вільного пересування. Через 19 років, в 1938 р, падіння з драбини з висоти верхнього ярусу книжкових антресолей значно погіршило ситуацію. Відтепер він міг переміщатися тільки за допомогою милиць. Незважаючи на таку важку недугу, вчений протягом декількох десятиліть об'їздив і обстежив більшість індустріально-заповідних регіонів країни. Час, вільний від експедицій, він відводив архівам, публікаціям, педагогіці, науково-суспільному життю, і вже зовсім рідкісні хвилини відпочинку - улюбленій дочці і єдиному пронесеному через все життя захопленню - книгозбиранню» [2, с. 113].

Харківський період діяльності В. В. Данилевського закінчується в 1932 р., коли він з ініціативи та за сприянням відомого філолога, історика, археолога, етнографа, віце-президента АН СРСР академіка Миколи Яковича Марра переїхав до Ленінграду, де почав працювати викладачем, а, згодом, і очолив кафедру історії науки і техніки [7, с. 87].

Проте, в 1929 р. Віктор Васильович брав активну участь в організації Українського технічного музею в Харкові. Він досить швидко займає посаду заступника директора музею. Незважаючи на відсутність у Віктора Васильовича фахової історичної освіти, він був справжнім істориком. Освіта, отримана самотужки, чітко розуміння градацій розвитку людства, яке пов'язане з історією науки і техніки, дозволило В.В. Данилевському стати не лише самобутнім вченим, а й науковцем з власною потужною науковою школою, автором чисельних книг, посібників, підручників, які, згодом, стали класичними і які двічі було визначено Державною (Сталінською) премією.

Данилевський був дуже кропітким дослідником. Аналітичний розум, відточений при отриманні вищої технічної освіти, ціпка пам'ять, вміння чітко формувати та захищати власну думку уважність та прискіпливість в дослідженнях дозволяли йому легко знаходити існуючі закономірності розвитку науки і техніки. Віктор Васильович дуже добре розумів, що не можна відкидати значення будь-яких історичних пам'яток, незалежно від їхнього походження, та належності до різних історичних періодів, що завжди треба шукати, або проводити паралелі в розвитку науки і техніки, знаходячи спільне, незалежно від економічної формації, до яких належали пам'ятки, або артефакти. Дуже показовим ставленням до культурних цінностей дореволюційного періоду є доповідна записка Віктора Данилевського щодо долі експонатів виставки З'їздів гірничопромисловців півдня Росії. Записку було озвучено на засідання Ради Українського технічного музею.

Згадаємо, що З'їзд гірничопромисловців півдня Росії - могутня громадська організація, що об'єднувала до революції зусилля ділових людей величезного регіону: Донецького кряжу, Війська Донського, Херсонської, Харківської, Катеринославської і Царицинської губерній, промисловців Уралу, Слов'яно-сербського повіту. Незважаючи на назву (а з'їзди проходили лише тиждень - десять дній кожного року), організація активно працювала на протязі повного року і займалася не лише фіксацією даних про те, скільки добули руди в копальнях, або виплавили чавуну чи сталі.

Це була не просто громадська організація, а це був найпотужніший трест, інструмент політики, що оперував багатомільйонними грошовими коштами, горами вугілля, штабелями чавунних чушок, горами залізної і марганцевої руди, сотнями кілометрів рейок і прокату, десятками морських суден, сотнями паровозів і тисячами залізничних вагонів, що забезпечував роботою до мільйона чоловік, тобто організація, активно і позитивно впливала на економіку і політику Російської імперії.

Жодне засідання Державної ради, аж до кінця Першої світової війни, яке стосувалося розвитку металургійної та вуглевидобувної промисловості, будівництва інфраструктури, залізниць і портів, оподаткування промисловості не проходило без розгляду пропозицій і питань, розглянутих та схвалених на більш, ніж 40 З'їздах гірничопромисловців півдня Росії. (Перший і другий З'їзди було проведено в Таганрозі, четвертий - у Новочеркаську, всі інші З'їзди було проведено в Харкові.) І, як правило, пропозиції гірничопромисловців неухильно виконувалися. Дуже плодотворно займалася Організація не лише діловими справами (як казали б сьогодні «бізнес-інтересами»), але й просвітницькою роботою. Для більшості гірничопромисловців зовсім не пустими словами був девіз тодішнього купецтва: «Найбільша цінність - прибуток. Але дорожче за прибуток - честь»!!!

Ще в 1882 і в 1883 рр. уповноважених З'їзду гірничопромисловців півдня Росії Миколу Степановича Авдакова, Петра Миколайовича Горлова, Олександра Васильовича Шеермана було відряджено до Санкт-Петербургу в два міністерства: внутрішніх справ і народної освіти з метою найскорішого відкриття Харківського технологічного інституту (ХТІ) [8, с. 75]. Уповноважені доповіли VIII З'їзду, що це клопотання було представлено міністрам народної освіти і внутрішніх справ і розглядалося в особливій комісії при Міністерстві народної освіти, але рішення з цього питання ще не послідкувало внаслідок війни з Туреччиною, яка поглинала величезні грошові кошти, через що VIII З'їзд гірничопромисловців півдня Росії (в 1883 р.) знову порушив те ж клопотання безпосередньо перед міністерством Народної освіти [8, с. 75].

Питання відкриття технологічного інституту в Харкові вдалося вирішити з другого разу. Крім того, за клопотанням З'їзду гірничопромисловців півдня Росії було відкрито Катеринославський гірничий інститут та кілька штейгерських училищ та шкіл десятників. З'їзд гірничопромисловців півдня Росії випускав статистичну періодику, видавав власний авторитетний технічний журнал (спочатку він мав назву «Гірничозаводський листок», а згодом, «Гірничозаводська справа») і, займався благодійністю та благоустроїм міст Харкова, Маріуполя, Алчевська, до появи державних пенсій виплачував гроші травмованим робітникам тощо.

Гірничопромисловий музей було відкрито в будівлі З'їзду гірничопромисловців півдня Росії (вул. Сумська, 18), в 1912 р.

В той час він займав шість залів: кам'яно-вугільний, антрацитовий, нафтовий, рудний, металургійний, зал кераміки, флюсів, цементу. Крім того, в музеї зберігалися різні карти Геологічного комітету, наприклад, Криворізького басейну в масштабі 1 верста в одному дюймі.

При музеї були кабінет завідувача музеєм, фотографічна лабораторія (в підвалі), кімната для складання колекцій і розбирання зразків [9, арк. 109]. Зазвичай, утримання музею вимагало коштів, але гірничопромисловці вважали за свій обов'язок утримувати цей важливий осередок культури промислового міста, яким вже в той час був Харків.

З'їзд гірничопромисловців півдня Росії з кінця ХІХ сторіччя розташовувався на вул. Сумській в будинках № № 18 і 20. Після революції і аж до кінця Другої світової війни вулиця носила ім'я Карла Лібкнехта. На будівлі дома № 18 і досі зберігся надпис: «З'їзд гірничопромисловців півдня Росії». Після революції в цих будівлях розміщувалося чимало різноманітних організацій, наприклад, Вища рада народного господарства, Південьсталь, Південьтоп, Інститут металів, трести, картелі та інші установи.

В результаті діяльності новітніх хазяїв будівлі з шести кімнат музею З'їзду гірничопромисловців півдня Росії поступово було відібрано три. Це носило «тимчасовий характер», однак, ніхто не збирався повертати кімнати музею [9, арк. 21]. Зневірившись знайти управу на недбайливих чиновників, співробітники музею, навіть, писали скарги Власу Чубарю, в той час голові Раднаркому України. [9, арк. 21]. Але, жодних змін не відбулося.

Нова влада не могла прийти до рішення, як же потрібно використовувати фонди музею. Архівні документи свідчать: «З утворенням Української гірничої ради планувалося передати музей, лабораторію і бібліотеку З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії. Причому, в липні 1923 р. в музей було передано величезну колекцію руд, зразків порід, гірських артефактів (більше 300 одиниць з докладним мікро- і макроописами кожного зразка). Тільки опис колекції було виконано на 37 друкованих аркушах (близько 650 аркушів сучасного формату А4). Колекцію заслужено вважали «унікальною, оскільки вона об'єктивно розкривала геологічну будову Донецького басейну» [9, арк. 1].

Чим же музейним справам допомогла Українська гірнича рада? Було відряджено до музею гірничого інженера Едуарда Карловича Фукс, який професійно допоміг описати колекцію. Але Едуард Карлович активно працював зі складання геологічної карти будови Донецького басейну і йому, на жаль, було не до зразків і експонатів. Тим не менш, тимчасово виконуючи обов'язки директора музею, Едуард Карлович запропонував остаточно передати музей, лабораторію і бібліотеку З'їзду гірничопромисловців півдня Росії Українській гірничій раді. Однак завідувач науковим технічним відділом (НТВ) відкинув дану пропозицію, вважаючи її «шкідливою, як для самих музею, лабораторії і бібліотеки, так і для НТВ» [9, арк. 18].

Близько двох років Едуард Карлович виконував обов'язки заступника завідувача музеєм і в міру сил намагався зберегти цінні експонати. Але його основна робота зі складання геологічної карти будови Донецького басейну вимагала величезної кількості часу, відряджень, творчої роботи. А ще різні організації, які були зацікавлені в більш швидкій роботі над картою, постійно надсилали Фуксу все нові і нові вимоги та побажання. Тільки записок від Південьсілі було більше 30 (за номерами вхідних паперів), наприклад, від 06.08.1921 р., в якої описувалися умови передачі нових зразків з Бахмуту, які будуть заготовлено і «доставлено при першому зручному випадку» [9, арк. 40].

Більше ніхто з членів Української гірничої ради не займався подальшою долею культурної спадщини З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії. А от раритетні книги почати розбазарювати, коли нові хазяї почали передавати частину видань з колекції різним бібліотекам. Наприклад, номери журналу «Гірничозаводська справа», який видавав З'їзд гірничопромисловців півдня Росії, передали в Москву. Лабораторію, взагалі, кинули напризволяще: відсутність палива для опалення приміщень лабораторії позначилося самим згубним способом на збереження точності приладів. Прецизійної точності прилади були дуже чуйними до перепадів температури, тиску, вологості. Частина обладнання мала не тільки цінність, як вимірювальні прилади, але мала цінність і як історичні експонати [9, арк. 28].

Що стосується збереження колекцій, то їх описують наступні цитати: «вельми цінний інвентар музею, стійки, вітрини і інше, якими було обставлено відібрані зали музею, частково розкидано по різних відділах в будівлі 18/20 по вулиці Карла Лібкнехта, частково зберігаються в сараї, що належав раніше музею, а в даний час відведений під стайню господарського відділу ВРНГ в умовах, аж ніяк не гарантують їх збереження». «Не можна не відзначити, що вже в недавній час відбулося нове погіршення становища музею: за розпорядженням господарського відділу було закрито вхід в музей з вулиці Карла Лібкнехта, завдяки чому, для того, щоб потрапити в музей, відвідувачі повинні через вхід будинку № 20 піднятися на третій поверх і пройти заплутаним довгим ходом через два будинки. Протест музею проти цього розпорядження, так само, як і інші протести успіху не мали [9, арк. 27].

Зате 26 червня 1922 р. на засіданні Президії ВРНГ розглядалося питання про передачу гірничопромислового музею в Донський технікум в Юзівці. Але було прийнято рішення передати в Донський технікум фотографії та діаграми, наявні в музеї [9, арк. 167].

Проте, музей, незважаючи на усі негаразди, виконував свою місію. Він наочно ілюстрував існуючий на той час стан гірничої промисловості, займався культурно-просвітницькою роботою шляхом демонстрації чисельних ексклюзивних експонатів, проведення екскурсій і прочитання лекцій. Якщо згадати, що менше третини населення Російської імперії в 1917 р. було грамотними, то робота музею була унікальною.

Наприклад, в квітні-травні 1921 р. в музеї було проведено 13 екскурсій, його відвідало 264 чоловіка [9, арк. 57]. Навіть у листопаді 1921 р. за відсутності світла, в музеї було проведено 11 екскурсій.

Значно пізніше, наприкінці 1929 р., було прийнято рішення про створення на базі Гірничопромислового музею Українського технічного музею [10, арк. 6].

Комісії у складі Віктора Даниленка та Олексія Криворотченка було доручено обстежити стан гірничопромислового музею, який багаторазово вставлявся на різних виставках, наприклад, на Постійній промисловій виставці ВРНГ в Києві.

Віктор Данилевський в звіті про виконану роботу вказав, що «колишній музей З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, який було переведено в промислову виставку, практично знищено» [10, арк. 37].

Далі Віктор Васильович вказує, що «значну частину матеріалів гірничого комітету З'їзду гірничопромисловців півдня Росії за вказівкою завідувача виставкою Волкаца було знищено. А велику частину архіву колишнього З'їзду гірничопромисловців півдня Росії спалено. Та невелика частина, яку не було знищено, було передано в Гірський музей Донбасу. Залишки колекцій руйнуються через відсутність належного збереження і далі» [10, арк. 38 зв].

Чим документи З'їзду гірничопромисловців півдня Росії заважали Волкацу? Навіщо було їх спалювати? Будь-якому досліднику архівних документів відомо, що, навіть пізніше, чималу кількість документів царського періоду використовували з протилежного, чистого боку, як папір, не лише для записів, а й, інколи, для офіційних документів.

При відвідуванні промислової виставки Данилевський пише: «велику частину матеріалів гірничого музею, очевидно, вже знищено. Те, що зберіглося, знаходиться в варварському, неприпустимому стані і вигляді». І далі: «...залишки знаходяться в такому вигляді, що остаточно втратили свою цінність (матеріали розрізнені, без паспортів і т.д.). Приміщення, де зберігаються ці матеріали і умови зберігання неприпустимі. Від колишнього багатющого архіву гірничого музею залишилися тільки нікчемні залишки архівних справ, фотографій та ін. Але навіть в їх складі чимало цінних матеріалів, наприклад, оригінальні справи про аварії в Донбасі» [10, арк. 39 звор.].

Історія зберегла імена керівників Постійної промислової виставки, які не маючи ніякої спеціальної підготовки, сприяли руйнуванню і втраті найцінніших експонатів гірничого музею. Геростратами ХХ сторіччя на теренах України стали професор Сташевський, якого досить швидко зняли з роботи за розвал роботи виставки, Широкошаров, Тальський, Потапов [10, арк.141]. І це було загальне ставлення до виставок. Незважаючи на те, що за 10 місяців виставку відвідало до 90 тисяч осіб, на ній були відсутні новітні розробки, експонати, винаходи. Приміщення виставки було сире, темне, багато експонатів через це приходили в непридатність. На виставці не було екскурсоводів, плакатів з техніки безпеки, бібліотеки з гірничої справи [10, арк. 43].

Лише з прийняттям керівництва виставкою Котловським (на жаль, за традиціями того часу ініціали не вказувалися), ставлення до експонатів виставці змінилося [10, арк. 144].

Лабораторію було розібрано і передано на різні підприємства Харкова. Що стосується бібліотеки, то вона стала основою для бібліотеки Харківського центру науково-технічної та економічної інформації. На жаль, на початку 1980-х років книги з бібліотеки З'їзду гірничопромисловців півдня Росії було передано в Донецьк. Таким чином, Харків залишився без найцінніших друкованих видань ХІХ століття, наприклад, журналів «Гірничозаводська справа» і «Гірничозаводський листок», які видавали і редагували найбільш грамотні люди того часу, наприклад, перший викладач металургії в Україні, лауреат Демидівської премії, викладач Харківського технологічного інституту гірничий інженер Аполлон Федорович Мевіус [11, арк. 181]. Пояснити доцільність подібної щедрості співробітники бібліотеки не змогли.

Віктор Васильович Данилевський, працюючи заступником директора Українського технічного музею в Харкові зробив чимало корисного для розвитку і становлення цієї просвітницької установи. Крім прочитання блискучих лекцій, Віктор Васильович проводив заняття з методології історичного матеріалізму, з музейництва, освоював із співробітниками основи фотографування, проводив множинні семінари з історії техніки та музеєзнавства. Його позицією було: «музеї і виставки повинні об'єктивно відображати стан сучасної української промисловості на даний час і висвітлювати основні технічні процеси і способи виробництва [10, арк. 20].

Подібну позицію Віктор Васильович Данилевський зберігав своє життя, висвітлював у своїх чисельних книгах і лекціях.

Висновки

З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії - могутня громадська організація, що об'єднувала до революції зусилля ділових людей величезного регіону: Донецького кряжу, Війська Донського, Херсонської, Харківської, Катеринославської і Царицинської губерній, промисловців Уралу, Слов'яно-сербського повіту. Це була не тільки громадська, а й просвітницька організація, що мала свою бібліотеку, відмінно оснащену лабораторію, Статистичне бюро, Секретаріат.

Гірничопромисловий музей було відкрито в будівлі З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії (вул. Сумська, 18), в 1912 р. В той час він займав шість залів: кам'яно-вугільний, антрацитовий, нафтовий, рудний, металургійний, зал кераміки, флюсів та цементу.

Після революції нова влада не могла прийти до рішення, як же потрібно використовувати фонди музею. Планувалося передати музей, лабораторію і бібліотеку З'їзду гірничопромисловців півдня Росії різним організаціям.

В описі колекцій музею брав активну участь відомий гірничий інженер Едуард Карлович Фукс.

Проте, музей виконував свою місію. Він наочно ілюстрував існуючий на той час стан гірничої промисловості, займався культурно-просвітницькою роботою шляхом проведення екскурсій і прочитання лекцій. Значно пізніше, наприкінці 1929 р. було прийнято рішення про створення на базі гірничопромислового музею новітньої організації - Українського технічного музею.

Через кричущу безгосподарність, що межує зі злочином, більша частина матеріалів гірського музею було знищено. Залишки колекцій перебували в неприпустимому стані і вигляді. Від колишнього багатющого архіву гірничого музею залишилися тільки нікчемні залишки архівних, фотографій та інших документів.

Віктор Васильович Данилевський, працюючи заступником директора Українського технічного музею в Харкові зробив чимало корисного для розвитку і становлення цієї просвітницької установи. Крім прочитання блискучих лекцій, Віктор Васильович проводив заняття з методології історичного матеріалізму, з музейної справи, освоював із співробітниками основи фотографування, проводив множинні семінари з історії техніки та музеєзнавства.

Так нова влада відносилася до чисельних цінніших матеріалів культурної спадщини держави.

Література

1. Шухардин С.В. В.В. Данилевский. Некролог // ВИЕТ, 1961. - Вып. 11. - С. 192-195.

2. Гвоздецкий В.Л. Ученый и время (к 100-летию со дня рождения В.В. Данилевского). // ВИЕТ, 2000. - Вып. № 1. - С. 112-125.

3. Государственный архив Харьковской области (ГАХО). Ф. 1682 - Харьковский политехнический институт. Оп. 3. Д. 424. В.В. Данилевский. - 10 с.

4. Zhurilo D.Yu., Gutnyk M.V., Zhurilo A.G. George Bothezat and his contribution into the world aviation and astronautics. Space Science and Technology. 2022. 28, № 1 (134). С. 70--80. https://doi.org/10.15407/knit2022.01.070.

5. Zhurylo D., Levchenko V. Mikhail Ziegler, the First Professor of Metallurgy at Warsaw Polytechnic, and His Contribution for Developing our Knowledge about Steels // Studia Historiae Scientiarum 22. DOI: 10.4467/2543702XSHS.23.011.17702.

6. ГАХО. Ф. 1682. Оп. 1. Д. 139. Сметы и акты ревизии. 10 марта - 25 октября 1923 г. - 159 с.

7. Журило Д.Ю., Ларін А. О. Харьковский период деятельности Виктора Васильевича Данилевского // Матеріали 17-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки». - Київ, 2018. - С. 86-88.

8. Краткий очерк истории Съездов горнопромышленников Юга России. / Под редакцией Н.Ф. фон Дитмара. Х.: Типография Зильберберга, 1908. - 173 с.

9. Центральний державний архів вищих органів влади України. (ЦДАВОУ). Фонд 34, опись 2, дело 223. Документи щодо діяльності Гірничопромислового музею (протоколи, звіти, листування). 174 с.

10. ЦДАВОУ. Фонд 34, опись 14, дело 984. Листування з Українським технічним музєєм про організацію музею, протоколи нарад, плани, звіти, доповідні записки. 182 с.

11. Журило Д.Ю. Науково-організаційна діяльність Аполона Мевіуса в галузі металургії (до 200 річчя від дня народження) / Д.Ю. Журило // Історія науки і біографістика. 2020, № 1. С. 168-186.

References

1. Shukhardin S.V. (1961). V.V. Danylevskyi. Nekroloh [V.V. Danilevsky. Obituary]. Voprosy istorii estestvoznaniya i tehniki - Questions of the history of natural science and technology, 11, 192-195 [in Russian].

2. Gvozdetsky V.L. (2000). Uchenyj i vremya (k 100-letiyu so dnya rozhdeniya V.V. Danilevskogo) [Scientist and time (to the 100th anniversary of the birth of V.V. Danilevsky)]. Voprosy istorii estestvoznaniya i tehniki - Questions of the history of natural science and technology, 1, 112-125 [in Russian].

3. Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti (DAKhO). Fund P1682, description 3. case 424. [State Archives of Kharkiv region. Fund P1682, description 3, case 424.] Lichnoe delo studenta HTIV. V. Danilevskogo - Case file of the General Office of KhTI ofstudent V.V. Danilevsky] [In Russian].

4. Zhurilo D.Yu., Gutnyk M.V. & Zhurilo A.G. (2022). George Bothezat and his contribution into the world aviation and astronautics. Space Science and Technology, 1 (134), 70--80. https://doi.org/10.15407/knit2022.01.070.

5. Zhurylo D. & Levchenko V. (2023). Mikhail Ziegler, the First Professor of Metallurgy at Warsaw Polytechnic, and His Contribution for Developing our Knowledge about Steels. Studia Historiae Scientiarum, 22. DOI: 10.4467/2543702XSHS.23.011.17702.

6. DAKhO. Fund 1682, description 1. case 139. [State Archives of Kharkiv region. Fund 1682, description 1. case 139]. Smety i akty revizii. 10 marta - 25 oktyabrya 1923 g.-Estimates and audit reports. March 10 - October 25, 1923. [In Russian].

7. Zhurilo D.Yu. & Larin A.O. (2018). Harkovskij period deyatelnosti Viktora Vasilevicha Danilevskogo [harkiv period of Viktor Vasilyevich Danilevsky 's activity]. Materialy 17-yi Vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Aktualni pytannia istorii nauky i tekhniky» - Proceedings of the 17th all-Ukrainian scientific conference ”Topical issues of the history of Science and technology ” (pp. 86-88.) Kyiv. [In Russian].

8. Von Ditmar N.F. (Eds.). (1908). Kratkij ocherk istorii S'ezdov gornopromyshlennikov Yuga Rossii - A brief outline of the history of the Congresses of the miners of the South of Russia. Kharkov. Tipografiya Zilberberga [In Russian].

9. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU) Fund 34, description 2, case 223. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 34, description 2, case 223.] Dokumenty shchodo diialnosti Hirnychopromyslovoho muzeiu (protokoly, zvity, lystuvannia) - Documents on the activities of the Mining Museum (protocols, reports, correspondence) [in Ukrainian].

10. CSAHAU. Fund 34, description 14, case 984. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 34, description 14, case 984.] Lystuvannia z Ukrainskym tekhnichnym muzieiem pro orhanizatsiiu muzeiu, protokoly narad, plany, zvity, dopovidni zapysky - Correspondence with the Ukrainian Technical Museum about the organization of the museum, minutes of meetings, plans, reports, memos [in Ukrainian].

11. Zhurilo D.Yu. (2020) Naukovo-organizacijna diyalnist Apolona Meviusa v galuzi metalurgiyi (do 200 richchya vid dnya narodzhennya) [Scientific and organizational activities of Apollo Mevius in the field of metallurgy (dedicated to the 200th anniversary of his birth)]. Istoriia nauky i biohrafistyka - History of Science and biographistics, 1. 2020, 168-186. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru