Коротка історія часопису "Сталь" в тридцяті роки ХХ сторіччя

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Кафедра українознавства, культурології та історії науки

Коротка історія часопису «Сталь» в тридцяті роки ХХ сторіччя

Журило Д.Ю., к.т.н., доцент

Міщенко М.М., к. філос. н., доцент

м. Харків

Анотація

Метою статті є необхідність висвітлити основні віхи та призначення, узагальнити пріоритетні наукові здобутки одного з перших технічних часописів України та колишнього СРСР - журналу «Сталь».

З початком індустріалізації, коли наука почала займати позиції чи не найголовнішої продуктивної сили, потреба в наявності технічної літератури була величезна. Блискучим виходом зі становища стало відкриття в Харкові в 1931 р. журналу «Сталь», органу Головного управління металургійної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР, Всесоюзного об'єднання «Сталь» і тресту «Трубосталь». Редколегія журналу перебувала у відомому Держпромі, при правлінні об'єднання «Сталь».

Незважаючи на постійні зміни в керівництві часопису, опубліковані в ньому статті були фундаментом стабільної роботи агрегатів металургії. Деякі з статей не втратили своєї актуальності і сьогодні, наприклад, статті з фізичної хімії виробництва сталі і чавуну, про витрати енергії при прокатці рейок або балок, про стійкість виливниць для розливання сталі або за властивостями вогнетривких матеріалів при високих температурах.

Статті в журналах можна класифікувати на кілька видів: передовиці (за планами збільшення випуску продукції, втілення в життя рішень партії і уряду), дослідницькі (з питань «вузьких місць», отримання залежностей різних параметрів плавки і обробки розплавленого металу, обробки його тиском, лиття, хімічних аналізів, застосування нових вогнетривів, питань металознавства і термічної обробки виробів, різних економічних розрахунків, калькуляції і планування), технологічні (забезпечення стабільної роботи печей різного типу на різній сировині і робота прокатних станів різного типу в умовах металургійних заводів України), обмін досвідом, оглядові (досягнення металургійної промисловості в світі), бібліографічні (огляд статей вітчизняної та іноземної періодики), питання капітального будівництва заводів, звіти по закордонних відрядженнях в США і в Європу та інші. З січня 1941 р. журнал «Сталь» видавався вже в Москві, в будівлі Народного комісаріату чорної металургії СРСР. Часопис виходить в Росії і сьогодні.

Ключові слова: металургія, часопис, журнал, сталь, чавун, «Сталь», редактор.

Abstract

A brief history of the magazine «Steel» in the thirties of the twentieth century

Zhurylo D.Yu., C. Tech. Sci., Ass. Professor; Mishchenko M.M., C. Philos. Sci., Ass. professor, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv

In memory of Alla Zhurylo - teacher, scientist, dedicated to the researcher of the history of metallurgy

The purpose of the article is to highlight the main milestones and predestination and summarize the main scientific achievements of one of the first technical journals of Ukraine and the former USSR - the magazine «Steel».

With the beginning of industrialization, when science began to occupy the position of the most important productive force, the need for the availability of technical literature was enormous. A brilliant way out of the situation was the opening of the magazine «Steel» in Kharkov in 1931 - the organ of the Main Department of Metallurgical Industry of the People's Commissariat of Heavy Industry of the USSR, the All-Union Association «Steel» and the trust «Trubostal». The editorial board of the magazine was located in the famous Gosprom, under the board of the "Steel" association.

Despite constant changes in the management of the magazine, the articles published in it were practically the foundation of stable operation of metallurgy units. Some of the articles have not lost their relevance even today, for example, articles on physical chemistry of steel and cast-iron production, on energy consumption during rolling of rails or beams, on the stability of castings for casting steel or on the properties of refractory materials at high temperatures.

Articles in magazines can be classified into several types: editorials (on plans to increase output, the implementation of decisions of the party and the government), research (on the issues of «bottlenecks», obtaining dependencies of various parameters of melting and processing of molten metal, processing of its pressure, casting, chemical analyses, the use of new refractories, issues of metallurgy and heat treatment of products, various economic calculations, calculations and planning), technological (to ensure the stable operation of the furnace, casting and casting of steel).

Since January 1941, the magazine «Steel» is published in Moscow, in the building of the People's Commissariat of Iron and Steel Industry of the USSR. The magazine is still published in Russia today.

Keywords: metallurgy, magazine, steel, cast iron, «Steel», editor.

Постановка проблеми

Після революції 1917 року більшовики чітко розуміли, що без українського хліба та металу владу в країні утримати буде практично неможливо. Тому вони вимушені були робити все, щоб забезпечити сталий розвиток металургії та сільськогосподарського виробництва. Знекровлена Першої світовою та Громадянською війнами держава вимагала харчів та роботи.

Одним з варіантів розвитку промисловості стала індустріалізація. Індустріалізація в колишньому СРСР привела не тільки до відкриття величезного числа заводів і фабрик. Необхідно було розвивати практично всі області опануванні та передачі технічних знань - від відкриття і перепрофілізації вишів до організації періодичних видань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений історіографічний аналіз свідчить про відсутність комплексного дослідження, спрямованого на дослідження історичних умов заснування одного з перших технічних часописів колишнього СРСР. За виключенням роботи одного з авторів [1], дане питання практично не отримало висвітлення в історичних дослідженнях.

Актуальність роботи. В історії науки і техніки недостатньо досліджено внесок винахідників, новаторів, науковців у розвиток вітчизняної металургії. Аналіз досліджень і публікацій з історії вітчизняної науки і техніки свідчить, що на сучасному етапі розвитку відбувається повернення не лише нових імен видатних вчених, та їхніх робіт, які маловідомі широкому загалу. Але у наукових дослідженнях за невеликими виключеннями практично відсутні історичні відомості щодо становлення вітчизняної металургії. Хоча досягнення за останні 100 років були грандіозні. Тому є важливим висвітлення питань становлення та розвитку вітчизняної металургії. Це важливо і тому, що відомості щодо становлення та розвитку вітчизняної металургії або взагалі відсутні, або не зовсім відповідають дійсності.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є проведення комплексного історико-біографічного дослідження основних етапів організації, становлення та розвитку одного з перших технічних часописів колишнього СРСР - журналу «Сталь», який почали видавати в Харкові у 1931 р.

Авторами застосовано спеціальні методи: історико-біографічний, історико-хронологічний, ретроспективний та методи джерелознавчого аналізу, з використанням відкритих джерел офіційного характеру. Джерельну базу дослідження склали матеріали фонду 1361 Центрального державного архіву вищих органів влади України та річні збірки часопису «Сталь» за 1931-40 роки.

Виклад основного матеріалу

Як відомо, технічний журнал був і залишається одним з традиційних способів передачі та обміну науковою інформацією, забезпечення спадкоємності представників різних наукових шкіл і поколінь науковців, кооперації їх наукової праці, джерелом наукових дискусій, консультацій та інших форм поширення наукових знань.

Читачами науково-теоретичних журналів завжди були і залишаються вчені і фахівці вищої кваліфікації, тобто, науково-педагогічні співробітники вишів, НАН, інших організацій. Якщо згадати про те, що до часів революції 1917 р. грамотністю в царській Росії могли похвалитися менше 25% населення, стає зрозумілим важливість та складність відкриття технічних журналів.

З початком індустріалізації, коли наука почала займати провідні позиції, потреба в наявності технічної літератури була величезна. Слабкі і повільні комунікації серед вчених того часу (були відсутні не тільки звичні нам електронна пошта, мобільний зв'язок та Інтернет, але в ряді випадків, і електрика) серйозно ускладнювали рішення безлічі найважливіших практичних завдань, загальмовували вибір вірних напрямків і методів розвитку виробництва, розстановки пріоритетів розвитку науки і техніки, особливо в області прикладних наук.

Без передачі наукових знань, без поширення напрацьованого досвіду, без дискусій щодо вирішення складних технічних проблем в галузі металургії було годі й думати вирішити поставлене завдання: пройти за 10-15 років шлях, який багато країн світу пройшли за 100-120 років. Якщо до 1930 р. екстенсивний розвиток металургії в СРСР давав серйозний приріст виробництва, то вже до 1931 р. цей ресурс було вичерпано: програму металургії за 9 місяців 1931 р. було провалено і вона не досягла навіть 90% від рівня 1930 р., що було безсумнівним провалом роботи металургійної промисловості країни [2, арк. 10].

Аж ніяк не сприяли збільшенню продуктивності праці такі фактори, як отримання вказівок заводами з центру і на місцях, які нерідко суперечили один одному, бюрократія, відсутність постачання заводів необхідною сировиною, низька кваліфікація персоналу, жорсткий партійний контроль за «виконанням шести історичних вказівок тов. Сталіна» [2, арк. 11]. З позицій сьогодення, «шість історичних вказівок тов. Сталіна» були об'єктивною вимогою часу. Серед них були вимоги про механізацію праці, ліквідацію плинності робочої сили, знищення зрівнялівки, поліпшення організації праці на підприємствах, створення виробничо-технічної інтелігенції, використання знань інженерно- технічних фахівців старої школи, впровадження госпрозрахунку та інші. На жаль, виконання цих умов було вельми складним.

Виходом зі становища стало відкриття в Харкові в 1931 р. журналу «Сталь», на той час органу Головного управління металургійної промисловості НКВП СРСР, Всесоюзного об'єднання «Сталь» і тресту «Трубосталь». У 1931 р. вийшло 6 номерів журналу, з 1932 по 1940 рр. журнал виходив у Харкові щомісяця, хоча, неодноразово виходили номери журналу одразу за 2 місяці.

Редколегія журналу знаходилася в знаменитому Держпромі, при правлінні об'єднання «Сталь», де на 4 поверсі займала кімнати №118 і 120. Підписка на журнал коштувала 18 карбованців на рік для організацій, 15 - для приватних осіб і 12 карбованців - для студентів. Для іноземців вартість передплати становила 15 доларів США (або 8 доларів за передплату на половину року) [2, арк. 1].

Журнал активно рекламував все, що було пов'язано з гарячою обробкою металів - від вогнетривів до імпортного обладнання. Сталеплавильні печі, листопрокатні стани, вітчизняні навчальні та наукові установи, пов'язані з металургією, вогнетривами, важкого машинобудування та інших галузей промисловості. Вартість сторінки попереду тексту коштувала одноразово 500 карбованців, а в кінці журналу - 300 карбованців. Для підприємств Москви та Ленінграду вартість реклами була на чверть більше [3, арк. 6].

Головою редколегії спочатку був Микола Гордійович Мишков - начальник будівництва Харківського тракторного заводу, голова правління тресту (об'єднання) «Сталь». Активну участь у роботі журналу приймали знаменитий професор-металург Михайло Олександрович Павлов, головний інженер Головного управління металургійної промисловості ВРНГ СРСР Антоній Северинович Точинський (автор способу отримання високоякісної сталі обробкою її в ковші рідкими синтетичними шлаками), директор ряду заводів Микола Васильович Голубенко, директор Харківського інституту металів Микола Федорович Леве.

У редколегії перших номерів журналу працювали інженери Лев Григорович Генес, Петро Сергійович Животинський, обов'язки відповідального редактора виконував Петро Григорович Равдель. Наприкінці 1931 р. відповідальним редактором було призначено Миколу Федоровича Леве. З 1932 р. вченим секретарем журналу працював Лев Самойлович Длугач (згодом - професор).

Надалі в редколегії працювало чимало видатних вчених і виробничників: заступник керуючого об'єднання «Сталь» Ілля Осипович Шлейфер, начальник Головного управління металургійної промисловості ВРНГ СРСР Олександр Йосипович Гуревич, видатний інженер Костянтин Гаврилович Шпальте, професори-виробничники Михайло Єфремович Пильник, Павло Германович Рубін і Володимир Андрійович Можаров, крупний фахівець трубного виробництва Костянтин Михайлович Колповський, директори металургійних заводів: Костянтин Іванович Бутенко (Кузнецький завод), Авраамій Павлович Завенягін (Магнітогорський завод), Іван Гаврилович Макаров (Сталінський металургійний), Йосип Петрович Манаєнков (завод ім. Дзержинського), Ісаак Захарович Рогачевський (Запоріжсталь). Періодично в складі редколегії з'являвся академік Олександр Олександрович Байков. Цікаво, що Йосип Петрович Манаєнков, директор заводу ім. Дзержинського в Кам'янському, незважаючи на займану посаду, так і не встиг здобути вищу освіту.

У такому складі редколегія працювала до початку 1937 р. Вже з подвоєного номеру за квітень-травень 1937 р. члени редколегії не вказувалися, хоча і було відзначено, що «...матеріал переглянутий головним інженером ГУМПу НКТП А.С. Точинським. Попередня науково-технічна обробка матеріалів виконана заст. відповідального редактора журналу «Сталь» інж. П.С. Животинським. Загальне наукове редагування належить відп. редактору журналу «Сталь» проф. М.Ф. Леве» (переклад авторів). [4, арк. І]. Наступний номер журналу взагалі не мав вказівок членів редколегії.

У 7 номері журналу за 1937 р. було вказано: «відповідальний редактор проф. М.Ф. Леве, заст. відповідального редактора інж. Петро Сергійович Животинський, вчений секретар Л.С. Длугач» (переклад авторів). З вересневого номера і до кінця 1937 р. головним науковим редактором вказано академіка Івана Павловича Бардіна. З 11 номера за 1938 р. зі складу редколегії зникає прізвище Миколи Федоровича Леве, але з'являється в 12 номері головний редактор відділу «Новини іноземної металургії» академік Михайло Олександрович Павлов. З лютого 1939 р. в редколегії з'являється редактор відділу «спеціальних сталей». Спочатку це Василь Васильович Кузнєцов (згодом відомий політичний діяч СРСР і дипломат), а з вересня того ж року - Микола Олександрович Блохін (майбутній тричі лауреат Сталінських премій). науковий технічний часопис сталь стаття

У вересні 1940 р. відбувається реорганізація журналу: головою редакційної ради (і відповідальним секретарем) стає академік Іван Павлович Бардін, заступником голови редакційної ради - Петро Григорович Равдель. Членами редакційної ради були: академік Олександр Олександрович Байков (згодом перший віце-президент АН СРСР), інженери Микола Олександрович Блохін, Олександр Мілентійович Голованенко, проф. Лев Самойлович Длугач, інженери Петро Сергійович Животинський (заступник відповідального редактора), Михайло Леонтійович Зарощинський, доцент Микола Іванович Коробов, інженер Володимир Федорович Попов (майбутній письменник).

У редколегії з 1937 р. переважали москвичі. Як вони працювали в редакції, яка розташовувалася на 4 поверсі в 1 під'їзді Харківського Держпрому, - питання риторичне. Документи свідчать і про часті поїздки харків'ян в Москву [5, арк. 16, 18, 19, 27, 31 зв.]. З вересня 1940 р редакція переїжджає на 5 поверх в 9 під'їзді Держпрому.

З січня 1941 р. журнал «Сталь» видається вже в Москві, в будівлі Народного комісаріату чорної металургії СРСР, на площі Ногіна, а в другій половині 1941 року (з початком війни) - евакуйований до Свердловська і розташовувався в будівлі Уральського індустріального інституту. Відповідальним редактором видання був Павло Іванович Коробов, заступник наркома чорної металургії. Взагалі, переїзд часопису планували значно раніше, ще в 1937 р., але репресії в столиці зробили цей процес неможливим. Частина співробітників, яких було звільнено в Харкові у зв'язку з переводом редакції у Москву, повернулися до виконання своїх обов'язків [5, арк. 3 зв.].

Наклад журналу становив в 1932 р. - 5000, в 1938 р. - 6000 (згідно з наказом наркома Лазаря Кагановича [3, арк. 16]), а в 1940 р. - 7000 примірників. Цікаво, що планувалося №7, 8, 9 за 1938 р. випустити накладом в 7500 примірників [3, арк. 24 зв.]. Для аграрної країни, в якій % населення в 1917 р. було неписемним, це був відмінний результат.

З 1941 р. журнал став виходити в Москві накладом в 4500 примірників. У другій половині 1941 р. тираж журналу впав до 1900 примірників.

Як же сталося так, що харківський журнал став виходити в Москві (де, до речі, виходить і сьогодні)? Відповідь проста. Відомо, що все найкраще, що створювалося на периферії, союзна влада прагнула перетягнути в столицю СРСР. Це стосувалося якісних товарів, продуктів харчування, культурних цінностей, навіть артистів і діячів мистецтва. Загальновідомо, як скіфське золото, знайдене в курганах на території України, виявилося в Ермітажі... Це стосувалося і науки. Довгий час відвідування іноземними громадянами обмежувалося Москвою і Ленінградом. Тому, ці два міста були, фактично, вітриною СРСР, на яку виставлялося найкраще з того, що створювалося по всій країні. Звичайно, було чимало вихваляння. Так, на Виставці досягнень народного господарства були представлені кращі товари країни, якісні і красиві, але які пересічний житель глибинки ніколи не бачив у житті, не кажучи про вільний продаж.

Другим важливим фактором були репресії. На сторінках часопису «Сталь» було опубліковано Постанови Уряду від 25 березня 1935 року про нагородження орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора працівників чорної металургії. Більшість директорів і головних інженерів (технічних директорів) металургійних заводів стали кавалерами вищого ордена СРСР - ордена Леніна або Трудового Червоного Прапора [6, арк. 2]. У цей момент ці люди перебували на піку слави. Про них писали і їх фото публікували газети і журнали країни. Статті повідомляли: «...на посади директорів металургійних заводів призначено найбільших господарників - більшовиків, які володіють великим досвідом управління, склад технічних директорів було заповнено висококваліфікованими та досвідченими інженерами. У допомогу металургії була проведено мобілізацію 1000 спеціалістів з передових заводів СРСР». (переклад авторів) [6, арк. 14].

Однак, справа Промпартії показала прагнення партійного керівництва країни (велика частина якого не мала не тільки виробничого досвіду, а взагалі ніде і ніколи не працювала, але чомусь називалася не «дармоїдами», а «професійними революціонерами») звинуватити в своїх серйозних помилках в керівництві промисловістю, відсутності розуміння розвитку галузей, використанні службового становища, некомпетентності і крадіжках представників технічної інтелігенції.

Стандартні звинувачення в шпигунстві в інтересах зарубіжних держав, участь у фашистських змовах дозволяли оголошувати ворогами народу одних і висувати на керівні пости інших, лояльних до керівництва, людей. І реакція керівництва країною, в першу чергу Сталіна, не змусила себе очікувати. Спочатку було нейтралізовано народного комісара важкої промисловості Серго Орджонікідзе, який, як хороший господар, опікав і оберігав нечисленні кваліфіковані кадри металургії. У передовицях ще рапортували: «керівництво заводів було посилено міцними досвідченими більшовиками-господарниками (тт. Макаров, Гвахарія, Бірман, Манаєнков, Гугель, Пучков, Рязанов, Варшавський, Картозія, Крайнєв, Богенс і інші)» (переклад авторів) [6, арк. 12].

Але, зовсім скоро почалося планомірне знищення керівного персоналу металургійних заводів. Наприклад, з директорів заводів, розташованих в Україні на квітень 1935 р., було знищено дійсно великіх управлінців, інженерів з виключно високою кваліфікацією, які по суті, створили вітчизняну металургію. Це будівельник і директор «Криворіжсталі» Яків Ілліч Весник, директори заводів: «Азовсталі» - Яків Семенович Гугель, «Запоріжсталі» - Ісаак Захарович Рогачевський, Алчевського металургійного заводу - Гнат Никифорович Крайнєв, Дніпропетровського металургійного заводу - Федір Карпович Логійко, Дніпродзержинського металургійного заводу - Йосип Петрович Манаєнков, Єнакіївського металургійного заводу - Роман Іванович Пучков, Маріупольського заводу ім. Ілліча - Микола Вікторович Радін, Луганського заводу ім. Якубовського - Захар Григорович Сушков, Дніпропетровського металургійного заводу - Самсон Олексійович Картозія, Одеського прокатного заводу ім. Дзержинського - Леонід Семенович Житецький, Керченського заводу ім. Войкова - Василь Васильович Глінка, Макіївського металургійного заводу - Георгій Віссаріонович Гвахарія, Лутугинського заводу - Михайло Львович Гіттер, Дніпропетровського заводу ім. Комінтерну - Л.М. Варшавський, Нікопольського заводу - Петро Петрович Брачко (Петрас Брачка), Дніпропетровського заводу ім. Петровського - Степан (Іштван) Павлович Бірман, Таганрозького заводу ім. Андрєєва (розташованого поблизу кордонів України і який активно використовував шихтові і вогнетривкі матеріали з неї) - Борис Леонідович Колесніков. І це далеко не повний список.

Крім директорів, було репресовано не тільки членів їх сімей, а й головних інженерів очолюваних ними підприємств і багато провідних інженерів. Небагатьом вдалося вціліти. Подібна картина була і на підприємствах суміжних галузей промисловості: в коксової, вогнетривкої, гірничої промисловості. Подібне було скрізь і всюди: в армії, в юстиції, в житлово-комунальному господарстві, в освіті, в науці, в медицині і навіть в НКВС.

Уже в 1937 р. на адресу колишніх керівників заводів, які, безсумнівно, становили гордість галузі, писали зовсім інше. У статті «Викорчувати шкідництво в чорній металургії» ще директор Запоріжсталі Ісаак Захарович Рогачевський писав: «Експлуатація нових потужних печей так, щоб викликати швидкий їх вихід із діючих, підрив енергетичної бази заводу, створення розривів у виробництві чугуну, сталі і прокату з метою знизити вихід кінцевої металургійної продукції, створення умов для отримання величезного відсотка браку; бухгалтерські та звітно-статистичні підтасовки для виявлення величезних збитків і прямого розгортання державних коштів - такі типові «методи» роботи, які практикував на Макіївському заводі підліток троцькістів, шкідник і диверсант Гвахарія зі своїми сподвижниками. Не відстав від нього ворог народу Колесников, який проводив робітничу роботу на Таганрогському заводі» (переклад авторів) [4, арк. 3].

Ісаак Захарович, звичайно ж, не знав, що йому самому залишатися на волі залишалося трохи більше 3 місяців (номер було підписано до друку 10 травня 1937 р, а заарештовано Рогачевського було 14 серпня).

До чого призвели репресії? До втрати висококваліфікованих інженерів, до зниження темпів розвитку галузі (неминучі помилки могли стати фатальними), до відходу в бік багатьох представників технічної інтелігенції, особливо, тих, хто отримали освіту і виробничий досвід до революції, які мали досвід зарубіжних відряджень на провідні підприємства світу, до зниження ділової активності трудящих і до збільшення числа доносів на колег, сусідів, оточуючих.

На очах різко змінився стиль подачі матеріалів в журналі «Сталь». До 1937 р. він був доброзичливим, з пропозицією використання корисного досвіду, з порадами щодо збільшення продуктивності плавильних агрегатів і прокатних станів, з рекомендаціями щодо їх ремонту та обслуговування, з порадами науковців щодо підвищення продуктивності і забезпечення якості металургійної продукції. Вже з початку 1937 р. стиль журналу стає строго канцелярським, сухим. Зникають дискусії та поради, випробувані на практиці. Це зрозуміло: чималу частину фундаментальних досліджень було проведено за активної участі ерудованих інженерів, оголошених ворогами народу, троцькістами і, навіть, агентами гестапо. Нікому не хотілося розділити їх долю.

Тим більше, що вже в 1937 р. почала падати продуктивність праці і металурги не виконували плани з виробництва чавуну, сталі і прокату. Тільки в 1 кварталі 1937 р. замість запланованих накопичень у чорній металургії в 48 млн. карб. була перевитрата в 25 млн. карб., тобто збитки склали 73 млн. карб. замість зниження собівартості на 1,5% вона підвищилася на 8,9% [4, арк. 6].

За підсумками першого півріччя 1938 р. план з виплавки чавуну було виконано на 91,4%, по сталі - на 96,1%, по прокату на 93,1% [7, с. 1]. «Основною причиною недовиконання плану першого півріччя є та обставина, що керівники металургійних головків, заводів і цехів не зуміли ще по-бойовому взятися за виконання наказів народного комісара важкої промисловості тов. Л. М. Кагановича, не зосередили своєї уваги на підтягуванні відстаючих ділянок, не ведуть ще більшовицької боротьби за ліквідацію наслідків шкідництва, не впроваджують систематично графіків, не ведуть боротьби за безаварійну роботу» (переклад авторів) [7, c. 1]. Звичайно, чи можна було сподіватися на накази сталінського наркома з метою виправити існуюче положення, якщо сам нарком ніколи не працював в металургійній галузі, та не мав навіть середньотехнічної освіти...

Про що ж писали на сторінках журналу? Статей було багато і публікації часто були дуже цікавими. Деякі з них не втратили своєї актуальності і сьогодні, наприклад, статті з фізичної хімії виробництва сталі і чавуну, по витратам енергії при прокатці рейок або балок, по стійкості виливниць для розливання сталі або за властивостями вогнетривких матеріалів при високих температурах.

Статті в журналах можна класифікувати на кілька видів: передовиці (за планами збільшення випуску продукції, втілення в життя рішень партії і уряду), дослідницькі (з питань «вузьких місць», отримання залежностей різних параметрів плавки і обробки розплавленого металу, обробки його тиском, лиття, хімічних аналізів, застосування нових вогнетривів, питань металознавства і термічної обробки виробів, різних економічних розрахунків, калькуляції і планування), технологічні (забезпечення стабільної роботи печей різного типу на різній сировині і робота прокатних станів різного типу в умовах металургійних заводів України), обмін досвідом, оглядові (досягнення металургійної промисловості в світі), бібліографічні (огляд статей вітчизняної та іноземної періодики), питання капітального будівництва заводів, звіти по закордонним відрядженням в США і в Європу та інші.

Іноді в журналі друкували досягнення вітчизняної металургії, які при уважному прочитанні призводили до певних висновків. Наприклад, трудові досягнення відомого сталевара Макара Мазая, який 28 жовтня 1936 року виконав плавку за рекордні 6 годин 50 хвилин і, забезпечивши знімання рідкої сталі в 13,4 тони з одного квадратного метра мартенівської печі, здійснив трудовий подвиг, тим самим посівши своє місце в історії науки і техніки. Більшість авторів, які описували трудовий подвиг легендарного сталевара, стверджували, що подвиг цей здійснений виключно завдяки пропозиції Макара Мазая збільшити глибину ванни мартенівської печі за рахунок так званих помилкових порогів, а також підняти звід печі. Якщо це так, то хто підтримав ініціативу робітника з однорічним стажем сталевара, хто матеріалізував його пропозиції'? Відповідь легко знайти в [8, с. 126], де вказано: «Мартеновский цех №2 завода им. Ильича в октябре 1936 г. первым в Союзе освоил технические мощности, установленные для него отраслевой конференцией металлургии. Цех дал за этот месяц 31 741 т стали, при обязательстве в 29 360 т, достигнув съема с 1 м² пода 7,33 т, против намеченных отраслевой конференцией 6,7 т». Таким чином, чітко видно, що ініціатива підвищення продуктивності цеху йшла «зверху», а зовсім не від Макара Мазая, як описували письменники радянського періоду. У тій же статті зазначалося:«Резюмируя изложенное, следует сказать, что успех мартеновского цеха №2 явился результатом усилий всего коллектива цеха и завода, усилий целеустремленных и планомерных. Надо отметить исключительное внимание, которое было уделено проведенной коллективом цеха технологической и организационной перестройке работы цеха со стороны директора завода Н.В. Радина и технического директора П.Я. Кравцова, непосредственно руководившего осуществлением целого ряда наших мероприятий» [8, с. 127].

Директора заводу ім. Ілліча Миколу Вікторовича Радіна і технічного директора Петра Яковича Кравцова за неправдивим звинуваченням в 1937 році було заарештовано і оголошено «ворогами народу». Миколу Вікторовича в 1938 році було розстріляно, а Петро Якович вижив в таборах і його було звільнено тільки в 1943 році. Їх імена було викреслено до кінця існування СРСР з історії. Ось чому замовчували багато років імена тих, хто забезпечив рекорди Макара Мазая, створюючи легенди. Фахівці читали подібні опуси з посмішкою, прекрасно розуміючи, що змінити конструкцію печі з десятками тон рідкої сталі при температурі плавлення її в 1500 градусів Цельсія, встановити більш потужні підйомні крани на ділянці ні Макар Мазай, ні керівництво цеху, звичайно ж, не були в змозі. Це був рівень керівництва підприємством.

Висновки

З початком індустріалізації потреба в наявності технічної літератури стала величезною. Тому важливим стало відкриття в Харкові в 1931 р. журналу «Сталь», органу Головного управління металургійної промисловості НКТП СРСР, Всесоюзного об'єднання «Сталь» і тресту «Трубосталь». Редколегія журналу розташовувалася в Держпромі, при правлінні об'єднання «Сталь». Головою редколегії спочатку був Микола Гордійович Мишков - начальник будівництва Харківського тракторного заводу, голова правління тресту (об'єднання) «Сталь». Активну участь у роботі журналу брали знаменитий професор-металург Михайло Олександрович Павлов, головний інженер Головного управління металургійної промисловості ВРНГ СРСР Антоній Северинович Точинський (автор способу отримання високоякісної сталі обробкою її в ковші рідкими синтетичними шлаками), директор ряду заводів Микола Васильович Голубенко, директор Харківського інституту металів Микола Федорович Леве. У редколегії перших номерів журналу працювали інженери Лев Григорович Генес, Петро Сергійович Животинський, Обов'язки відповідального редактора виконував Петро Григорович Равдель. Наприкінці 1931 р. відповідальним редактором було призначено Миколу Федоровича Леве. З 1932 р. вченим секретарем журналу був Лев Самойлович Длугач. Активну участь в роботі редакційної колегії брали відомі металурги та керівники металургійних заводів того часу.

З січня 1941 р. журнал «Сталь» видавався вже в Москві, в будівлі Народного комісаріату чорної металургії СРСР, а в другій половині 1941 року (з початком війни) - був евакуйований до Свердловська і розташовувався в будівлі Уральського індустріального інституту. Відповідальним редактором видання став Павло Іванович Коробов, заступник наркома чорної металургії. Тираж журналу складав в 1932 р. - 5000, в 1938 р. - 6000, а в 1940 р. - 7000 примірників.

З початком масових репресій, різко змінився стиль подачі матеріалів в журналі «Сталь». До 1937 р. він був доброзичливим, з пропозицією використання корисного досвіду, з порадами щодо збільшення продуктивності плавильних агрегатів і прокатних станів, з рекомендаціями щодо їх ремонту та обслуговування, з порадами науковців щодо підвищення продуктивності і забезпечення якості металургійної продукції. Вже з початку 1937 р. стиль журналу стає строго канцелярським, сухим. Зникають дискусії та поради, випробувані на практиці.

Репресії призвели до втрати висококваліфікованих інженерів, до зниження темпів розвитку галузі, до відходу в бік багатьох представників технічної інтелігенції, які отримали освіту і виробничий досвід до революції, мали досвід зарубіжних відряджень на провідні підприємства світу, до зниження ділової активності і до збільшення числа доносів на оточуючих. В 1937 р. почала падати продуктивність праці і металурги не виконували плани з виробництва чавуну, сталі і прокату. Тільки в 1 кварталі 1937 р. замість запланованих накопичень у чорній металургії в 48 млн. карб. була перевитрата в 25 млн. карб., тобто збитки склали 73 млн. карб. замість зниження собівартості на 1,5% вона підвищилася на 8,9%. За підсумками першого півріччя 1938 р. план з виплавки чавуну було виконано на 91,4%, по сталі - на 96,1%, по прокату на 93,1%.

Таким чином, імперська політика колишнього СРСР працювала над тим, щоб все найкраще, що створювалось в «союзних республіках», переносилось, вивозилось, використовувалося в Росії, насамперед, в Москві та Ленінграді (нинішньому Санкт-Петербурзі). Це стосувалося і технічних часописів.

Література

1. Журило Д.Ю. Деякі питання політики Росії в Україні / Д.Ю. Журило, Ю.Г. Біда // Сучасні тенденції в українській гуманітаристиці: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., м. Харків, 30 листоп. 2023 р. / Харків. нац. автомоб.-дор. ун-т. - Харків: ХНАДУ, 2023. - С.33-35.

2. Центральний державний архів вищих органів влади України. (ЦДАВОУ). Ф. 1361, оп. 1, Спр. 19. Контрольні картки руху рукописів статей за 1932 р. в кількості 203 од. (Алфавіт). 203 арк.

3. ЦДАВОУ. Ф. 1361, оп. 1, Спр. 145. Накази та розпорядження по редакції журналу «Сталь». 34 арк.

4. ЦДАВОУ. Ф. 1361, оп. 1, Спр. 141. Контрольні картки руху рукописів статей за 1937 р. в кількості 227 од. (Алфавіт). 227 арк.

5. ЦДАВОУ. Ф. 1361, оп. 1, Спр. 82. Накази та розпорядження по редакції журналу «Сталь». 34 арк.

6. ЦДАВОУ. Ф. 1361, оп. 1, Спр. 63. Контрольні картки руху рукописів статей за 1935 р. в кількості 182 од. (Алфавіт). 182 арк.

7. Во втором полугодии вернуть долг стране //Сталь 1938 7. С. I-IV.

8. Шнееров Я., Фетисов С. Технологическая и организационная подготовка рекордов сталевара Макара Мазая // Сталь 1937 4-5. С. 17-33.

References

1. Zhurylo D. Yu. & Beda Yu. G. Deiaki pytannia polityky Rosii v Ukraini [Some issues of Russia's policy in Ukraine] (2023). Suchasni tendentsii v ukrainskii humanitarystytsi: materialy Vseukr. nauk.-prakt. konf. - Current trends in Ukrainian humanities (pp. 33-35). Kharkiv: KhNADU [in Ukrainian].

2. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU). Fund 1361, description 1, case 19. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 1361, description 2, case 19.] Kontrolni kartky rukhu rukopysiv statei za 1932 r. v kilkosti 203 od. (Alfavit) - Control cards of the movement of manuscripts of articles for 1932 in the amount of 203 units. (Alphabet) [in Ukrainian].

3. CSAHAU. Fund 1361, description 1, case 145. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 1361, description 1, case 145.] Nakazy ta rozporiadzhennia po redaktsii zhurnalu «Stal» - Orders and instructions for the editorial office of the magazine "Steel" [in Ukrainian].

4. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU). Fund 1361, description 1, case 141. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 1361, description 2, case 141.] Kontrolni kartky rukhu rukopysiv statei za 1937 r. v kilkosti 227 od. (Alfavit) - Control cards of the movement of manuscripts of articles for 1937 in the amount of 227 units. (Alphabet) [in Ukrainian].

5. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU) Fund 1361, description 1, case 82. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 1361, description 2, case 82.] Nakazy ta rozporiadzhennia po redaktsii zhurnalu «Stal» - Orders and instructions for the editorial office of the magazine "Steel" [in Ukrainian].

6. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU). Fund 1361, description 1, case 63. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 1361, description 2, case 63.] Kontrolni kartky rukhu rukopysiv statei za 1935 r. v kilkosti 182 od. (Alfavit) - Control cards of the movement of manuscripts of articles for 1935 in the amount of 182 units. (Alphabet) [in Ukrainian].

7. Vo vtorom polugodii vernut dolg strane [In the second half of the year, repay the debt to the country ] (1938). Stal - Steel, 7, I-IV [in Russian].

8. Schneerov Ya. & Fetisov S. (1937) Tekhnolohycheskaia y orhanyzatsyonnaia podhotovka rekordov stalevara Makara Mazaia [Technological and organizational training of steelworker Makar Mazai's records ]. Stal - Steel, 4-5, 17-33 [in Russian].

Размещено на Allbest.Ru