Козацтво в боротьбі за православну віру

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра історії України та філософії

Козацтво в боротьбі за православну віру

Богатчук С.С., к.і.н., доцент

м. Вінниця



Анотація

Актуальність статті обумовлена подіями, які відбуваються останні роки, щодо утвердження незалежності православної церкви України. Сторінки історії українського козацтва розкривають їх боротьбу за утвердження православної віри.

При написанні статті було застосовано як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи. Згідно з принципами об'єктивності та всебічності акцентувалася увага на розкритті боротьби та захисту своєї православної віри.

Історія запорозького козацтва свідчить, що важливою рисою козаків була їх релігійність. Ідеологічним підґрунтям існування козацтва виступав захист православної віри й церкви, що стало основою їхнього життя. Українські козаки нікому не прощали знищення православних святинь. Усі війни, які вело запорізьке козацтво проти турків, татар чи поляків мали релігійну основу.

Свою боротьбу за свободу віросповідання козаки розпочинають з часу турецько-татарських нападів на українські землі. Напади татар і турок спустошували територію України, гальмуючи економічний розвиток, а Литва й Польща не мали можливості захистити українські землі.

Встановлено, що до середини XVI ст. релігійність козацтва характеризувалася відносною віротерпимістю. Лише з посиленням в кінці XVI ст. національного гніту та переслідування православ'я, козаки стали на його захист.

Відзначається, що після прийняття Люблінської унії, а згодом, й Берестейської унії поширюється католицизм. Православна церква зазнає утисків та переслідувань, що стало основою нової боротьби за незалежність віросповідання. А з підписанням союзу з Московією українська православна церква попадає в залежність від Московської.

Маючи потребу в збільшенні чисельності військового товариства, запорожці приймали до своїх лав представників будь-якої національності, вимагаючи від них сповідання православ'я.

Суворі умови життя, при яких козацтво досить часто було позбавлене можливості задовольняти релігійні потреби в релігійних спорудах, приводили до спрощення деяких обрядів, пристосування їх до похідних умов.

Запорожці свято берегли традиції, обряди, на честь Покрови Пресвятої Богородиці козаки найчастіше будували церкви.

Ключові слова: козацтво, православна віра, боротьба, Запорозька Січ, церква



Abstract

Cossacks in the struggle for the Orthodox faith

Bogatchuk S.S.. C. Histor. Sci., Ass. Professor of the Department of History of Ukraine and Philosophy, Vinnytsia National University of the Agrarian University

The relevance of the article is determined by the events that have taken place in recent years regarding the establishment of the independence of the Orthodox Church of Ukraine. The pages of the history of the Ukrainian Cossacks reveal their struggle for the establishment of the Orthodox faith.

When writing the article, both general scientific and special-historical methods were used. According to the principles of objectivity and comprehensiveness, attention was focused on revealing the struggle and defense of one's Orthodox faith.

The history of the Zaporizhzhya Cossacks shows that an important feature of the Cossacks was their religiosity. The ideological basis of the existence of the Cossacks was the protection of the Orthodox faith and the church, which became the basis of their life. Ukrainian Cossacks did not forgive anyone for the destruction of Orthodox shrines. All wars waged by Zaporizhzhya Cossacks against Turks, Tatars or Poles had a religious basis.

The Cossacks began their struggle for freedom of religion from the time of Turkish-Tatar attacks on Ukrainian lands. Attacks by Tatars and Turks devastated the territory of Ukraine, hampering economic development, and Lithuania and Poland did not have the opportunity to protect Ukrainian lands.

It was established that by the middle of the 16th century. religiosity of the Cossacks was characterized by relative religious tolerance. Only with strengthening at the end of the 16th century. national oppression and persecution of Orthodoxy, the Cossacks came to its defense.

It is noted that after the adoption of the Union of Lublin, and later, the Union of Brest, Catholicism spread. The Orthodox Church is subjected to oppression and persecution, which became the basis of a new struggle for religious independence. And with the signing of the union with Muscovy, the Ukrainian Orthodox Church becomes dependent on the Muscovy.

Having a need to increase the number of the military society, the Zaporozhians accepted representatives of any nationality into their ranks, demanding from them the confession of Orthodoxy.

Harsh living conditions, under which the Cossacks were quite often deprived of the opportunity to satisfy their religious needs in religious buildings, led to the simplification of some rites, their adaptation to derivative conditions.

The Zaporozhian people kept traditions and rituals, in honor of the Intercession of the Holy Mother of God, the Cossacks most often built churches.

Keywords: Cossacks, Orthodox faith, struggle, Zaporizhzhya Sich, church



Постановка проблеми

В Україні все більше зростає запит на пізнання власної історії. Тому питання боротьби українського козацтва потребує всебічного дослідження.

Українські козаки були глибоко віруючими людьми, дотримувалися християнської православної віри. Починаючи з кінця ХVІ ст. козацтво відстоює своє право сповідувати православну віру, яка після Берестейської церковної унії була заборонена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В дослідженні Голобуцького В. досліджуються вітчизняні і зарубіжні історичні джерела, що багатогранно розкривають картину життя і побуту, матеріальної і духовної культури запорожців, які давно зажили надійної світової слави [1].

Історик О. Апанович все своє життя присвятила вивченню історії України періоду середньовіччя, зокрема, історії українського козацтва [2]. Чимало уваги в своїх дослідженнях приділили історії боротьби козацтва за встановлення православної віри Сергійчук В, Щербак В. [3,4, 5].

Велика наукова праця Здіорук С. присвячена утворенню релігійних інституцій, зокрема, утвердженню православного вірування на території України в часи козацтва [6]. Цікавою та науково обґрунтованою є праця Косенко Л. про релігійне та церковне життя запорізької спільноти [7].

Метою статті є дослідження процесу боротьби українського козацтва за православну віру з ХVІ ст. до ХVШ ст.



Виклад основного матеріалу

Однією з важливих сторінок української історії є історія козацтва.

Починаючи зі створення Запорізької Січі козаків характеризували по- різному, однак, стверджували, що там панували така чесність і така безпека, що ніхто не боявся за своє життя [8, с. 21].

До лав козацтва вступали найсильніші й найвідважніші чоловіки. В умовах боротьби проти поневолювачів на Січі була створена атмосфера дружби, взаємодопомоги, традиції січового побратимства, самопожертви [2, с. 8].

Козаки відзначалися моральними якостями, високим патріотизмом, боротьбою за волю та незалежність. З раннього віку у юнаків формували морально-психічні та фізичні якості, які були необхідні у військовій справі.

І сьогодні ми, нащадки вільного незалежного козацтва, маємо підтвердити своє прагнення жити в незалежній, суверенній державі в союзі з іншими державами.

Важливою сторінкою в історії козацтва є його боротьба за утвердження православної віри. Складовою частиною виховання світогляду українця протягом багатьох століть було християнське виховання. Необхідно відзначити, що своїми глибоко гуманними традиціями, звичаями і обрядами, що були втіленні в козацькій правосвідомості та козацькій моралі, козаки збагатили християнську мораль [9, с. 16].

До кінця ХУІ ст. однією з характерних рис суспільного життя України була віротерпимість. Навіть традиційний обряд прийняття до козацького товариства, що включав і поняття віри, особливою строгістю не відзначався [4, с. 71]. Що ж до приналежності до православ'я, то ця умова існувала. Відомо, що серед запорожців зустрічались також представники інших національностей. Серед запорожців були і поляки, і московитяни, і волохи, і турки, і татари, і євреї і взагалі люди різних національностей. Однак усі вони, крім, звичайно, православних, перебуваючи на Запорожжі, приймали православ'я [1, с.169].

Боротьба запорозького козацтва з татарами і турками йшла під релігійними гаслами.

Козацтво стало військовим бар'єром проти турецько-татарської агресії, поневолення Польщею. Литовський і польський уряди не могли захистити ні своїх земель, ні поневоленої ними України від нападів татар і турків. Кривава татарсько-турецька агресія гальмувала економічний і культурний розвиток України. Жертвами нападів татар і турків найчастіше ставали Південно-східні частини Київщини, Волині і Подолії, що були майже спустошені.

Так, загін Дмитра Вишневецького засновника Запорозької Січі У ході боротьби зазнав поразку, був захоплений у полон і під посиленою охороною доставили до Стамбула. 15 жовтня 1563 року французький посол у Стамбулі повідомив свій уряд, що днями мають привезти «Дмитрашка з його товаришами». Невдовзі Д. Вишневецький та його соратник Я. Пясецький були страчені. Так, турки боялися козаків, що Вишневецький і Пясецький були скинуті з башти на гаки, що вмуровані у стіну біля морської затоки, на шляху від Константинополя на Галату. Пясецький одразу помер, а Вишневецький, зачепившись ребрами за гак, жив ще три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що він ганьбив їхню віру. Дмитро Іванович Вишневецький не лише сам був готовий віддати життя за честь і свободу української землі, не лише очолював козаків у походах під турецькі замки і татарські улуси, а також, узяв на себе місію згуртувати запорозьке козацтво з колишніх утікачів від феодальних утисків [1, с. 136-139].

Після Люблінської унії (1569 р.) польська шляхта й католицька церква поширилися на Східну Україну, де й посилюється національно-релігійний гніт. Польський уряд підтримував польських і німецьких купців та ремісників, допомагав католицькій верхівці утискувати українське міщанство. Це виявлялося в тому, що до окремих цехів не приймали українців або ж не давали їм звання майстрів, а учням забороняли ставати підмайстрами, чинили різні перепони в торгівлі. Їх не допускали до посад у магістратах, примушували проживати в окремих кварталах тощо. Так львів'яни скаржилися на своє становище, відзначали, що польське ярмо тяжче за єгипетську неволю [1, с. 196].

Майже в усіх значних українських містах з'явилися єзуїти, які стали поширювати католицизм через школи, церковні проповіді й літературну полеміку. Єзуїтські школи були засновані у Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Фастові, Острозі, Новгород-Сіверському, в інших містах. У цих школах українська молодь, особливо з аристократи та шляхетства, полонізувалась і окатоличувалась. У 1610 року відомий український письменник-полеміст, вчений і церковний діяч М. Смотрицький, який й сам під тиском католицизму перейшов згодом в унію, все ж таки наголошував на занепаді православної церкви, від якої відвернулось чимало українських князів: Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чарторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини, Ходкевичі, Глібовичі, Кишки, Сапіги, Дорогостайські, Войни, Воловичі й інші [1, с. 204].

Православна церква в Україні тих часів не могла реально протистояти католицизмові, який підтримувався польською державою. Крім того, константинопольський патріархат, що перебував у стані повного занепаду під владою турків, не міг прийти на допомогу; до того ж, в самій церкві спостерігався розклад, викликаний підлеглістю світській владі, падінням чернечого життя, малокультурністю духівництва тощо.

Польська шляхта вважала православ'я нижчою релігію і чинила перешкоди щодо побудови храмів, культових відправ православним людям [5, с. 206].

У 1596 р. рішенням Брестського собору ліквідовувалася православна церковна ієрархія, що й викликало гостру опозиційну реакцію в суспільстві. Найбільшою силою протистояння стало козацтво, яке включається в боротьбу з ворогами православної віри під час повстання в 1596 р. на чолі з Северином Наливайком [4, с. 71]. План Наливайка полягав не лише в тому, щоб не допустити татар в Україну, він сподівався використати зібране військо проти литовсько-польських гнобителів українського народу. Вони громили маєтки прихильників унії - луцького старости Семашка, луцького владики Терлецького, захопили цінності й документи в Пінську. Також, необхідно відзначити, що козаки на запрошення князя Костянтина Острозького прибули на Волинь, щоб порахуватися з ворогами та примусити Терлецького відмовитися від унії [10, с. 142-143].

На жаль, повстання під проводом С. Наливайка закінчилося поразкою. 1 вересня 1596 р. було видано королівський універсал, який стверджував ухвали сейму, спрямовані проти українського народу. Цей універсал наказував шляхті й урядникам Київського, Брацлавського та Волинського воєводств знищувати тих козаків, котрі знаходилися при замках та фортецях. Польські пани майже три місяці тримали Наливайка в ув'язненні, піддаючи тортурам, щоб вивідати у нього відомості про повстання та його учасників. Твердість і непохитність Наливайка викликала у ворогів ненависть і водночас повагу до нього. Образ козацького лідера та його страчених побратимів став символом незламної боротьби українського народу за волю [1, с. 192].

Необхідно відзначити, що магнатсько-князівська опозиція на чолі з князем Острозьким прагнула створити федерацію удільних українських, польських і російських князівств, де, з одного боку, влада належала б аристократії, а з другого - переважали б православні князівства. Середня та дрібна українська шляхта теж протестували проти національно-релігійного гніту.

Послідовно ведучи політику закріпачення мас, уряди Польщі і Литви з неймовірною жорстокістю ставилися до тих, хто виступав проти кріпацтва, передусім до вільного козацтва, яке виробило свою оригінальну соціально- політичну й військову організацію.

На початку XVII ст. православна церква в Україні залишилася без вищої ієрархії. В цей час зростає роль монастирів. Київ стає головним центром українського культурного життя і став усвідомлюватися як центр православного християнства [11, с. 22-23].

Тоді й відбувається перше втручання козацтва в релігійне життя [3, с. 4]. У 1610 р. у Великому князівстві Литовському посилюється тиск на православ'я, тому запорозьке козацтво втрутилося у справу боротьби православних міщан і духовенства в особі гетьмана Тискиневича. Уніатський митрополит Іпатій Потій прислав до Києва свою довірену особу Антонія Грековича для нагляду над церквами. Київське духовенство побачило в цьому загрозу для православної церкви. І тоді гетьман Григорій Тискиневич написав підвоєводі київському Холоневському листа з вимогою не визнавати Грековича як зрадника православної віри [12, с. 143]. Також, в цьому листі попереджалося: якщо уніатський священик не зречеться свого наміру, то він буде покараний. Тому Антоній Грекович та Іпатій Потій вимушені були відступитися.

Константинопольський єпископ Неофіт, який перебував у Києві, при підтримці козаків висвятив декількох священиків київської єпархії. Пізніше великі маєтності, що уніати забрали собі, були повернуті печерському монастирю теж при допомозі козаків. Через три роки при спробі повернути Михайлівській монастир під владу уніатів Грекович був убитий (не без допомоги козаків) [4, с. 72].

Питання про свободу православної віри піднімалося на сеймах Київщини, Волині, Галичини, але у Варшаві на це не звертали увагу. Лише у 1618 р. сеймом було задекларовано право на віросповідання людей «релігії грецької». духовний моральний православний український козацтво

Визначальну роль козацтва у боротьбі за православну віру розглядається за часів гетьмана П. Сагайдачного. Гетьман Петро Сагайдачний разом з усім Кошем Запорозьким вступив до Київського Богоявленського братства. Саме завдяки підтримці запорожців стала можливою активна діяльність Київського братства та його школи. Як один з ідейних керівників братства, Іван Борецький близько співпрацював з старшиною Війська Запорозького, насамперед з гетьманом Петром Сагайдачним [13, с. 8].

В «Протестації» від 28 квітня 1621 р. підкреслюється роль козацтва у відтворенні православної ієрархії: «Люди лицарські та гарячі духом святолюбивим превелейності його сказали: «Не був би ти патріархом, не був ти пастирем добрим, не був би ти Христовим і апостольським намісником, якби превелейність твоя народові руському митрополита й єпископів не посвятив і не зоставив, зоставивши нас тут переслідуваних і без пасторів» [4, с. 73].

Під впливом гетьмана Сагайдачного та козацтва єрусалимський патріарх Феофаній в 1620 р. висвятив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Ивана Борецького на митрополита Київського та Галицького, ієромонаха Мелетія Смотрицького - на єпископа Полоцького, та ще чотирьох - на інші єпархії Київської митрополії. Так було відновлено православну ієрархію [11, с. 23].

З фактом відновлення православної віри стали рахуватися й поляки, адже вони були зацікавлені в участі козаків у військових походах на їх боці. Козаки взяли під захист православ'я [4, с. 74].

Козацтво відправило Марка Жмайла на чолі посольства до Варшави з дорученням повезти «Меморандум», в якому наголошувалося твердо відстоювати свою позицію у переговорах з королем щодо відновлення вірувань до унії та визнання висвячених патріархом Феофаном православного митрополита та шістьох єпископів [5, с. 212].

У 1634 р. київським митрополитом став Петро Могила, з іменем якого пов'язані реформи і зміцнення порядку в православній церкві, які король визнав лише 1632 р. Він походив із знатного роду молдавських господарів (князів), які були послідовними захисниками православної віри. Петро Могила жив у Польщі, навчався в європейських університетах, володів кількома мовами, добре знав церковну історію. Він брав участь у битві під Цецорою, а в Хотинському бою познайомився з П. Сагайдачним. Разом з ним приїхав до Києва, де потоваришував з Іовом Борецьким, став архімандритом - настоятелем Києво-Печерського монастиря.

Очоливши українську православну церкву, Петро Могила упорядкував кілька службових книг: «Літургіярон» (про відправу літургії), «Требник» (як здійснювати обряди - треби) і «Православне сповідання віри» (про основи православ'я), за якими церква і сьогодні здійснює богослужіння. Він прагнув об'єднання християнських церков, висував ідею автокефалії (незалежності) української православної церкви від будь-якого ієрарха, на відміну від уніатів, які пропонували мати одного патріарха під владою папи.

У 1648 році розпочалася національно-визвольна революція на чолі з Богданом Хмельницьким, головною метою якої було захист православної віри та ліквідація унії 1596 р. Зважаючи на козацькі перемоги, польська сторона змушена була піти на деякі поступки, зокрема надати Київському митрополитові місце в сеймі (Зборівський трактат 1649 р., Білоцерківський договір 1651 р.). Та поляки не поспішали виконувати своїх зобов'язань і просто ігнорували їх. Українська православна ієрархія та духовенство підтримували боротьбу Богдана Хмельницького і брали в ній активну участь. Яскравим свідченням єдності козацтва, Церкви і народу був тріумфальний в'їзд Хмельницького з військом до Києва на святвечір 1648 року. Його зустрічали митрополит Сильвестр Косів, Єрусалимський Патріарх Паїсій, що перебував тоді в Києві, духовенство і тисячі киян.

Хмельницький ставився до православної Церкви з пошаною, не втручався в її внутрішні справи. В результаті встановлених між державою і Церквою дружніх відносин, як між незалежними партнерами, остання була звільнена від податків.

Труднощі безперервної війни на кількох фронтах змусили гетьмана піти на союз з Москвою, в якій чимало переслідуваних поляками та уніатами православних українців сподівалися знайти надійного союзника в обороні православної віри. Згідно з Переяславською угодою 1654 року це мав бути союз рівноправних держав зі збереженням незалежності України, утриманням у руках гетьманського уряду адміністративної влади, правом мати своє власне військо. Але Москва почала відразу урізувати права суверенної Української козацької держави. Кінцевим наслідком цього процесу стало повне її поневолення.

Частина українського духовенства підтримувала ідею союзу з Москвою, сподіваючись, що сильний єдиновірний сусід допоможе Україні в надто тяжкому становищі.

Українська Православна Церква, очолювана митрополитом Сильвестром Косовим, не брала участі в переговорах про союз з Москвою. А коли було підписано Переяславську угоду, митрополит різними способами виявляв свою опозицію до союзників. Частина духовенства негативно поставилася до угоди з Москвою.

Між українською та московськими православними церквами встановилися складні відносини. Поступово Київська митрополія була підпорядкована московському патріархатові, хоча українська церковна ієрархія намагалася чинити опір та зберегти церковну самобутність. У 1685 році Елекційний Собор Митрополитом Київським Луцького єпископа Гедеона, який прийняв присягу на вірність Московському патріархатові, а Константинопольський патріарх дав згоду на перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріарха [6, с. 323].

Надалі Україна опинилася під владою Російської імперії.

Навіть в найтяжчий час після розгрому московським військом Запорозької Січі (1709 р.) запорожці дбали про православну віру і церкву, намагалися на майбутнє узаконити її права в суспільстві України. Укладаючи 5 квітня 1710 р. в м. Бендерах «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького» з новообраним після смерті Івана Мазепи гетьманом Пилипом Орликом, лівобережні старшини і запорозькі козаки в особі кошового отамана Костянтина Гордієнка в першій статті цієї конституції обумовили питання збереження та охорони в Україні православної віри і церкви [7, с. 504]. Як зазначено в документі, гетьман Богдан Хмельницький розпочав «законну війну» проти Речі Посполитої, щоб захистити «Православну Віру, яку всіляко пригноблювали польські влади і принаджували до об'єднання з Римською Церквою». Гетьман з «Військом Запорозьким і народом Руським не з якої іншої причини віддався під захист Московського Царства, добровільно прийняв його зверхність, а лише задля союзу Православної Віри». Козацтво висловлювало рішучий намір і надалі не допускати в Україні чужинецьких релігій (католицизму, іудаїзму) і докладати зусиль, щоб «вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі, і щоб ширилась слава Божа, і щоб при новозбудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб Віра Господня міцніла і процвітала серед сусідніх чужоземних релігій як троянда серед колючок» [14, с. 3].

У 1721 році Петро І скасував патріархію й Українська православна церква стала частиною Російської православної церкви, козаки втратили своє духовенство [6, с. 324].

В цей період козаки часто контактували з грецьким духовенством, декілька разів надсилали грошові пожертвування константинопольському патріарху. За часи існування Нової Січі (1734-1775 рр.) козаками було побудовано 44 церкви, два скити та одну молільну ікону. В першу чергу козаки побудували січову церкву на честь Покрови Богородиці, в цьому їм допомагали київський митрополит Рафаїл Зборівський та київський військовий губернатор граф Вейсбах. Хоча з середини ХУІІ ст.. запорозьке духовенство не підпорядковувалося Київському митрополиту, та все ж таки, зверталися для вирішення різних церковних питань [7, с. 520-521].

Чому козацтво захищало православ'я?

Релігія була основною формою світосприймання, супроводжувала людину протягом всього її життя. Національно-визвольні рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали і спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва мав релігійний характер, формуючись під суспільним впливом, і ззовні проявлявся в формі православ'я.

Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій і конфесій ісламу, православ'я і католицтва. Козацтво ж традиційно дотримувалось саме православ'я. На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росії і Польщі. Для них, іслам був зовсім чужим і незрозумілим.

До того ж, представники ісламської віри (татари і турки) були ворогами як України, так Росії і Польщі. Здійснюючи набіги на їхні землі, спричиняли значну шкоду населенню.

До Запорожжя дійсно приймалися люди будь якої національності, однак вони були повинні прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжі.

В мемуарах та історичній літературі досить схоже переказується процедура прийняття новоприбулих до Війська. Прибулого до Січі звичайно приводили до кошового отамана, який питав: «А чи віруєш в Бога?» Новоприбулий відповідав: «Вірую». «I в Богородицю віруєш?» «I в Богородицю вірую». «А ну, перехрестись!» Людина хрестилася. Цим і обмежувалось з'ясування релігійної приналежності прибулих до Січі. У випадках, коли прибулий не був православним, перед вступом у Військо він був повинний охреститись у цю віру.

Суворі умови життя, при яких козацтво досить часто було позбавлене можливості задовольняти релігійні потреби в релігійних спорудах, приводили до спрощення деяких обрядів, пристосування їх до похідних умов.

Козаки добре переносили холод і спеку, голод і спрагу, а на війні відзначались невтомністю, мужністю, відвагою і не боялися смерті. В бою козаки виявляли стільки вмілості й завзяття, що під прикриттям свого табору їх сотня могла відбитися від тисячі поляків і ще більшої кількості татар [15, с. 7].

З огляду на особливості своєї релігійності запорізькі козаки вважали за святий обов'язок брати участь у богослужіннях, релігійних обрядах. Свій перший храм козаки збудували близько 1576 року. Першу дерев'яну церкву вони побудували на річці Самара в ім'я великого чудотворця Миколи. Богослужіння здійснювалося щодня. Січова церква завжди відрізнялася дорогою різницею та найбагатшим церковним начинням [6, с. 320]. Обов'язково в день загальної військової ради під час Богослужіння виносили знамена, клейноди, а також релігійні церемонії на свято Покрови, Різдва, Водохрещення, Пасхи, Богоявлення ознаменовували гарматними залпами. Коли в церкві читали Євангелія в церкві козаки стояли за традицією з напівоголеними шаблями, символічно демонструючи свою готовність у будь-яку мить захистити православну віру.

Кожну справу козаки починали молитвою, носили на тілі хрест із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці. На честь Покрови Пресвятої Богородиці козаки найчастіше будували церкви.

Згідно історичних джерела відзначається, що козаки суворо дотримувалися посту, надавали перевагу рибних страв перед м'ясними, благочиння при здійсненні церковних служб, пожертви, викуп одновірців з неволі. Двічі на рік (за мирного часу) козаки вирушали на прощу до святих місць та сусідніх обителей [8, с. 20].

Так, французький інженер-картограф Г. де Боплан у своїх спогадах наголошував, що козаки сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською, дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м'яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок їхньої душі залежить від зміни їжі [15, с. 30].

Запорожці свято берегли традиції, обряди, пов'язані з церковним поминанням полеглих на полі бою «лицарів». Важко уявити, щоб хтось із запорізьких священиків ризикнув затримати поховання козака, вимагаючи більшу плату за обряд, як це не раз траплялося в інших регіонах України.

Для релігійності запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих і до ікон. Релігійність запорожців виявлялась і в тому, що в їхніх житлах (куренях, зимівках, бурдюгах) на почесному місці - покуті устатковувалися «обожниці»:стіни там прикрашалися іконами з ликами святих, запалювалися лампади, воскові свічки, курили дорогий фіміам, особливо у свята. В запорозьких куренях грамотні козаки вголос читали книги про життя святих, співали акафісти - пісні і молитви на честь Ісуса Христа, Богородиці й святих, прилучали неписьменних, але набожних товаришів до духовного життя, поширювали серед них високі релігійні почуття, віру в Божу благодать і заступництво, благотворний вплив православ'я [3, с. 3].

Запорозькі козаки двічі на рік рушали у паломництво, щоб вклонитися святим місцям у монастирях. Багато хто з козаків назавжди залишалися за стінами певного монастиря, усвідомивши марноту власного життя на Січі [7, с. 509].

На Запорожжі був дуже поширений культ Покрови. Згідно з легендою, що записана до "Житія Андрія Юродивого", під час наступу мусульман у Влахернському храмі з'явилася Богородиця в оточенні святих.

Ще задовго до заснування Нової Січі, у 1659 р. запорожці заснували на Чортомлицькій Січі церкву на честь Покрови Богородиці [16, с. 265].

Значно поширилось вшанування Покрови в період Нової Січі. Вже у 1734 р. на її честь було закладено січову церкву, а до 1775 р. на Запорозьких Вольностях вже існувало більше десяти релігійних споруд в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. На її честь козаки щорічно влаштовували свято на Січі.

Великою шаною запорожців користувався святитель Христовий Микола. Він виступав як охоронець від пожеж і нападів ворогів [17, с. 167]. Недарма культ святого Миколи набув на Запорожжі великого поширення.

Часто здійснюючи подорожі по Чорному морю, Дніпру, Бугу, козаки молилися Миколі, вбачаючи в ньому "великого милостивця і співчуваючого людинолюбця". В XVIII ст. на Запорожжі, як і по всій Україні, великої популярності набув культ Андрія Первозванного.

Кіш Нової Січі особливо пильно дбав про церковні справи. 1759 року запорозьке військове товариство побажало зробити для січової церкви Покрови срібне панікадило (підвісна люстра з багатьма свічками або лампадами). Для копіювання зразків панікадил в церкві Печерської лаври кошовий отаман Олексій Білицький у червні 1759 р. відрядив до Києва запорозького старшину Максима Куликовського, який і виконав це доручення [14, с. 4].

Останній кошовий отаман Нової Січі Петро Калнишевський зробив чи не найзначніший вклад у будівництво й устаткування церков України. На його власні кошти споруджено чотири церкви: дерев'яна церква Різдва пресвятої Богородиці в м. Лохвиці (1763), дерев'яна церква Покрови пресвятої Богородиці в м. Ромнах (1764), кам'яна церква св. Петра і Павла в Межигірському монастирі (1768), дерев'яна церква св. Трійці в рідному селі Пустовойтівці на Полтавщині (1773). Для цих церков Петро Калнишевський замовляв дорогі іконостаси, ікони, богослужбові книги та інші літургійні речі й предмети. На кошти кошового отамана для святої чудотворної ікони Миколаївської соборної церкви, що діяла з 1645 р. в с. Новий Кодак на Запорожжі, виготовлено срібну шату з написом: «Сия шата сделана к Богоматери в Ново-Кодацкую церковь в цену сто шесть десят один рубль двадцать пять копеек коштом его вельможности пана кошевого атамана Петра Ивановича Калнышевского 1772 года, декабря 30 дня, а весу в ней три фунта, 21 лот». Петро Калнишевський славився не лише своєю хоробрістю й військовими здібностями, а й щедрим меценатством та щирою набожністю [14, с. 4].

Необхідно відзначити, що дуже частими були випадки, коли козаки при наближенні старості, відчуваючи себе нездатними до військової справи йшли в який-небудь монастир. Так робили як рядові козаки, так й представники січової старшини. Понад 40 років провів у чернецтві кошовий Січі Пилип Федеров [7, с. 505]. Часто козаки йшли до монастиря, нікого не попередивши. Іноді, вони вдягали святковий найдорожчий одяг, чіпляли блискучу зброю, наймали музикантів й купували цілі бочки горілки, цілі вози їжі та відправлялися до монастиря. Усіх зустрічних частував напоями, пропонував перекуси. По дорозі веселився з товаришами, так і добирався до монастиря [16, с. 190-191].

Письменні козаки читали житія святих, знали тексти молитов, досить вільно розтлумачували написане в релігійних книгах. Дехто з запорозьких старшин запрошували грецьких чи слов'янських ченців, яких використовували як радників у релігійних справах. Чимало православних ченців та козаків приймали участь у звільненні православних полонених, які опинялися в мусульманській неволі [7, с. 507]. Втім, обрядовість і вірування запорожців і населення Лівобережної України не були тотожними.

Православна церква здійснювала моральне виховання козацтва і в цьому полягала її висока духовна місія в християнській козацькій республіці Запорозькій Січі.



Висновки

Таким чином, наприкінці XVI-у першій половині XVIII ст., в умовах, коли український народ був позбавлений державності, єдиним національним осередком був моральний вплив православної церкви. Та рішення Брестської унії були спрямовані на її ліквідацію. Гарантом збереження давніх традицій в Україні, в тому числі православного віросповідання, виступило козацтво. Завдяки запорожцям вдалося відновити православну ієрархію, а конфесійний фактор став на перешкоді уряду Речі Посполитої перетворити їх на послушне військо. Втручання козацтва у боротьбу проти засилля католицизму та уніатства сприяло усвідомленню ним своєї ролі та утвердженню як нової впливової сили в житті тогочасного суспільства.

Важко переоцінити значення зв'язків братського руху з козаками. Братчики сприяли формуванню сприйнятих козацтвом ідейних засад національно-політичного відродження.

Важливу роль у захисті православної віри відіграла національно- визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького, одним із важливих завдань якої був захист православної віри, відмова від церковної унії.

На жаль, після підписання договору з Московією, православна церква України втрачає свою незалежність.



Література

1. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К.: Вища школа, 1994. - 539 с.

2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. Київ: Дніпро, 1991. - 333 с.

3. Сергійчук В. Козацтво і Унія. // Українське слово. - 1993. - 26 лютого.

4. Щербак В. Козацтво і православ'я. // Київська старовина. - 1993. - №5. - С.71-76.

5. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. - К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000. - 300 с.

6. Здіорук С. Забезпечення національних інтересів у відносинах Воєнної організації України і релігійних інститутів [Текст]. Монографія. - К.: Знання України, 2005. - 552 с.

7. Косенко Л. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. - Харків: ВД «ШКОЛА», 2007. - 576 с.

8. Багдасаров Р. Земний образ ангельського воїнства. Запорозька Січ як православний лицарський орден. // Людина і світ. - 1997. - №3. - С.15-24.

9. Кубай Н. Виховуємо традиціями українського козацтва. [Текст]: навч. посіб. / Н.О. Кубай, О.В. Кубай. - Львів: Новий світ-2000, 2019. - 284 с.

10. Плохій С. Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. [Текст]. - К.: Критика, 2005. - 496 с.

11. Кузьмук О. Межигірський монастир і Запорізька Січ [Текст]. //Київська старовина. - 2003. - №3-. С. 21-44.

12. Журавльов Д.В. Усі гетьмани. - Харків: Фоліо, 2011. - С.137-144.

13. Ісаєвич Я. Зв'язки братств із запорозьким козацтвом у XVIII ст. [Текст]. // Київська старовина. - 1992. - №1. - С.7-21.

14. Сергієнко Г. Православна віра і церква в духовній культурі запорожців. //Історія України. - 1998. - №16. - С.1-3.

15. Г.Л. де Боплан Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К., Наукова думка, 1990. - 253 с.

16. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - Львів, Видавництво «Світ», 1990. - Т. 1. - 592 с.

17. Панич І. Святий Микола. // Київ. - 1991. - №9. - С.167.



References

1. Holobutskyi V. (1994). Zaporozke kozatstvo. [Zaporozhian Cossacks]. K.: Vyshcha shkola. [in Ukrainian].

2. Apanovych O. (1991). Rozpovidi pro zaporozkykh kozakiv. [Stories about the Zaporozhian Cossacks]. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian].

3. Serhiichuk V. (1993). Kozatstvo i Uniia. [Cossacks and the Union]. Ukrainske slovo.- Ukrainian word, 26 liutoho. [in Ukrainian].

4. Shcherbak V. (1993). Kozatstvo i pravoslavia. [Cossacks and Orthodoxy]. Kyivska starovyna - Kyiv antiquity, 5, 71-76. [in Ukrainian].

5. Shcherbak V. (2000). Ukrainske kozatstvo: formuvannia sotsialnoho stanu. Druha polovyna XV - seredyna XVII st. [Ukrainian Cossacks: formation of the social state. The second half of the 15th - the middle of the 17th century]. K.: Vydavnychyi dim "KM Academia". [in Ukrainian].

6. Zdioruk S. (2005). Zabezpechennia natsionalnykh interesiv u vidnosynakh Voiennoi orhanizatsii Ukrainy i relihiinykh instytutiv. [Ensuring national interests in relations between the Military Organization of Ukraine and religious institutions]. [Tekst]. Monohrafiia. K.: Znannia Ukrainy. [in Ukrainian].

7. Kosenko L. (2007). Kozaky: Lytsarskyi orden Ukrainy: Fakty. Mify. Komentari. [Cossacks: Knightly Order of Ukraine: Facts. Myths. Comments]. Kharkiv: VD «ShKOLA». [in Ukrainian].

8. Bahdasarov R. (1997). Zemnyi obraz anhelskoho voinstva. Zaporozka Sich yak pravoslavnyi lytsarskyi orden. [The earthly image of the angelic army. Zaporizhzhya Sich as an Orthodox knightly order].Liudyna i svit - Human and world. 3, 15-24. [in Ukrainian].

9. Kubai N. (2019). Vykhovuiemo tradytsiiamy ukrainskoho kozatstva. [We bring up the traditions of the Ukrainian Cossacks]. [Tekst]: navch. posib./ N.O. Kubai, O.V. Kubai. Lviv: Novyi svit-2000. [in Ukrainian].

10. Plokhii S. (2005). Nalyvaikova vira: kozatstvo ta relihiia v rannomodernii Ukraini. [Pouring faith: Cossacks and religion in early modern Ukraine]. [Tekst]. K.: Krytyka. [in Ukrainian].

11. Kuzmuk O. (2003). Mezhyhirskyi monastyr i Zaporizka Sich. [Mezhyhirsky Monastery and Zaporizhzhya Sich]. [Tekst]. Kyivska starovyna. - Kyiv antiquity. 3, 21-44. [in Ukrainian].

12. Zhuravlov D.V. (2011). Usi hetmany. [All hetmans]. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian].

13. Isaievych Ya. (1992). Zviazky bratstv iz zaporozkym kozatstvom u ХVШ st. [Relations of brotherhoods with the Zaporizhzhya Cossacks in the 18th century]. [Tekst]. // Kyivska starovyna. - Kyiv antiquity, 1, 7-21. [in Ukrainian].

14. Serhiienko H. (1998). Pravoslavna vira i tserkva v dukhovnii kulturi zaporozhtsiv. [Orthodox faith and the church in the spiritual culture of the Zaporozhians]. Istoriia Ukrainy. - History of Ukraine, 16, 1-3. [in Ukrainian].

15. H.L. de Boplan (1990). Opys Ukrainy, kilkokh provintsii Korolivstva Polskoho, shcho tiahnutsia vid kordoniv Moskovii do hranyts Transilvanii, razom z yikhnimy zvychaiamy, sposobom zhyttia i vedennia voien. [Description of the Ukraine, several provinces of the Kingdom of Poland, stretching from the borders of Muscovy to the borders of Transylvania, together with their customs, way of life and warfare]. K.: Naukova dumka. [in Ukrainian].

16. Iavornytskyi D. (1990). Istoriia zaporozkykh kozakiv. [History of the Zaporizhzhya Cossacks]. Lviv: Vydavnytstvo "Svit". T. 1. [in Ukrainian].

17. Panych I. (1991). Sviatyi Mykola. [Saint Nicholas]. Kyiv. - Kyiv, 9, 167. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru

...