Проблема деокупації Криму у турецько-українських взаєминах під час збройної агресії Російської Федерації проти України (2014-2023 рр.)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблема деокупації Криму у турецько-українських взаєминах під час збройної агресії Російської Федерації проти України (2014-2023 рр.)

О. Машевський, д.і.н., професор,

М. Пригонюк, студент магістратури

Київ, Україна



Анотація

Актуальність теми дослідження обумовлюється важливою роллю, яку грає Турецька Республіка щодо деокупації Криму та загалом підтримці суверенітету та територіальної цілісності України. На науковому рівні дотепер ще не було опубліковано цілісного та всебічного дослідження цієї важливої проблеми.

Ще до анексії Росією українського Криму у 2014 р., одним з важливих напрямків співпраці між Туреччиною та Україною стала спільна діяльність щодо підтримки кримсько-татарського народу, який повертався до Криму після жахливої депортації радянським режимом до Центральної Азії у 1944 р. Було реалізовано низку спільних українсько-турецьких проектів у Криму в економічній та культурній сферах щодо репресованих: зокрема, будувалися школи з кримськотатарською мовою викладання, відкривалися періодичні видання кримськотатарською мовою, розбудовувався бізнес, місцева інфраструктура, купувалися будинки для представників кримськотатарського етносу і т. д.

Після злочинної анексії українського Криму Росією у лютому-березні 2014 р., Турецька Республіка однозначно заявила про підтримку суверенітету та територіальної цілісності України, зокрема під час обговорень та голосувань в ООН, під час зустрічей президентів двох країн, на форумах «Кримської платформи», які проводяться з 2021 р, тощо.

Туреччина докладає значних зусиль для захисту прав та свобод братнього для неї кримськотатарського народу, який одним з перших став жертвою російської злочинної репресивної машини. Зокрема, Анкара сприяла звільненню частини політичних в'язнів кримськотатарського етносу, допомагала облаштуванню кримських татар, які були змушені тимчасово переїхати на материкову частину України.

Значне місце Крим займає у безпековій концепції Туреччини у Чорноморському регіоні. Незважаючи на те, що Туреччина не доєдналася до антиросійських санкцій, навіть після повномасштабного нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 р., і навіть прихистила у себе російський бізнес, який рятувався від західних санкцій, у питанні Криму її позиція завжди була чіткою та однозначною. Адже, розглядаючи Росію, як передусім свого основного геополітичного суперника на Чорному морі, Анкара, безумовно зацікавлена, щоб цей півострів, яке має величезне стратегічне значення, був повернутий до складу України. Не залишається сумнівів, і про це неодноразово наголошували турецькі очільники, що турецька сторона активно долучиться до післявоєнної відбудови України, і, передусім, Криму, як її невід'ємної частини.

Ключові слова: анексія Криму, Туреччина, міжнародні відносини, російсько-українська війна, кримськотатарський народ, гуманітарна допомога, Чорноморський регіон.



Annotation

The problem of the de-occupation of crimea in Turkish- Ukrainian relations during the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine (2014-2023)

O. Mashevskyi, Dr. habil. (History), Professor; Pryhoniuk M., мaster's student, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine

The relevance of the research topic is determined by the crucial role of the Republic of Turkey concerning the de-occupation of Crimea and the support of the sovereignty and territorial integrity of Ukraine in general. At the scientific level, a coherent and comprehensive study of this important problem has not yet been published.

Before the annexation of Ukrainian Crimea by Russia in 2014, one of the significant areas of cooperation between Turkey and Ukraine was their joint efforts to support the Crimean Tatar people, who were returning to Crimea after harrowing deportation by the Soviet regime to Central Asia in 1944. During that time, several joint Ukrainian-Turkish projects were implemented in Crimea, particularly in the economic and cultural spheres, aimed at the rehabilitated Crimean Tatar population. These projects included the construction of schools with Crimean Tatar language instruction, the launch of periodicals in the Crimean Tatar language, economic development, local infrastructure improvement, property acquisitions for representatives of the Crimean Tatar ethnic group, and more.

After the criminal annexation of Ukrainian Crimea by Russia in February-March 2014, the Republic of Turkey unequivocally expressed its support for Ukraine's sovereignty and territorial integrity. This support was particularly evident during discussions and voting at the United Nations, as well as in meetings between the two countries' presidents and at forums like the "Crimean Platform," which has been held since 2021, etc.

Turkey is making significant efforts to protect the rights and freedoms of the fraternal Crimean Tatar people, who were among the first victims of Russia's criminal repressive machinery. For instance, Ankara has facilitated the release of some political prisoners of Crimean Tatar ethnicity and has assisted in the resettlement and support of Crimean Tatars who were forced to temporarily move to the mainland of Ukraine.

Crimea holds a foremost place in Turkey's security concept in the Black Sea region. Despite Turkey not fully aligning with anti-Russian sanctions, even after Russia's full-scale invasion of Ukraine on February 24, 2022, and even offering shelter to Russian businesses seeking to evade Western sanctions, its position on Crimea has consistently been unequivocal.

Considering Russia as its main geopolitical rival in the Black Sea, Ankara is unquestionably interested in seeing the return of this strategically important peninsula to Ukraine. There is no doubt about this, the Turkish side will actively participate in the post-war reconstruction of Ukraine, primarily Crimea, as an integral part of Ukraine. Turkish officials have been emphasizing this repeatedly.

Key words: annexation of Crimea, Turkey, international relations, Russo-Ukrainian war, Crimean Tatar people, humanitarian aid, Black Sea region.



Вступ

Відновлення Україною незалежності в 1991 р. відкрило новий етап в турецько-українських відносинах. Турецька Республіка була в числі перших країн, що офіційно визнали незалежність України 16 грудня 1991 р., і вже 3 лютого 1992 р. Туреччина і Україна відновили дипломатичні відносини [27]. Адже, протягом 1918-1919 рр. гетьманська Українська Держава та УНР періоду Директорії мали не лише офіційні міждержавні взаємини, але й плідну взаємовигідну співпрацю [2].

Україна і Туреччина є давніми партнерами в сфері науки, культури і освіти. Значне місце в турецько-українських відносинах займає розвиток тюркології, вивчення турецької мови, літератури, фольклору, історії та етнографії тюркських народів. У даний час в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та в Київському лінгвістичному університеті вивчається турецька мова; для викладання турецької мови запрошуються викладачі з Туреччини, студенти українських вишів в літній період беруть участь в освітніх програмах в Туреччині. На кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка активно працює Центр досліджень історії турецького і кримськотатарського народів на чолі з доцентом Олегом Купчиком [37].

Актуальність даного дослідження визначається тим, що питання деокупації Криму завжди було на порядку денному у відносинах між Туреччиною та Україною, починаючи з 2014 р. Вже відразу після його анексії, турецька сторона солідаризувалася з Україною, наголошуючи на необхідності непорушності територіальної цілісності України та захисту прав та свобод братнього кримськотатарського народу, який одним з перших став жертвою російської злочинної репресивної машини. Анкара припинила фінансувати значні економічні та культурні проекти в Криму, з причини анексії українського півострова російськими військами, й у відносинах з Україною зосередилася, зокрема, на підтримці її територіальної цілісності та суверенітету. Після повномасштабного нападу Росії на Україну, 24 лютого 2024 р., президент Р.Т. Ердоган підтвердив свою попередню позицію своєї країни й, більш того, навіть пообіцяв, що Туреччина візьме участь у повоєнній відбудові України та Криму, після його звільнення українськими військами.

Відтак, українським науковцям різних напрямків необхідно всебічно досліджувати взаємини із надзвичайно важливим для нашої держави турецьким партнером, і тим більше у аспекті деокупації та подальшого відродження українського Криму.

Метою дослідження, репрезентованого у цій статті, є вивчення політичних, культурних та економічних відносин між Туреччиною та Україною у період між 2014-2023 рр. в контексті проблеми деокупації Криму.

Наукова новизна теми статті полягає в тому, що проблема деокупації Криму у відносинах Туреччини та України дотепер є недостатньо представленою в сучасній історіографії. Існують окремі дослідження, що описують певні періоди розвитку міждержавних відносин між Туреччиною та Україною, проте основний акцент в них робиться на військово -технологічній, культурній та економічній співпраці, тоді як питання Криму охоплюється побіжно і неповно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема взаємин між Туреччиною та Україною залишається однією із важливих для вітчизняної та зарубіжної історіографії. Мова йде як про окремі напрямки дослідження, так і про узагальнюючі праці у контексті історії міжнародної політики Туреччини та України. Проаналізуємо історіографічний матеріал за окремими групами та категоріями, які вирізняються характерними рисами та особливостями.

Зарубіжна історіографія теми включає монографії, статі, окремі тематичні публікації турецькою, англійською та іншими іноземними мовами. Варто відзначити, що якщо англомовні автори (не турецького походження) репрезентують турецько-українські взаємовідносини у контексті світової політики та регіональних взаємин загалом, то турецька історіографія більше концентрує свою увагу на попередній історії османського періоду чи дослідженнях етнічних спільнот тюркського походження, передусім кримських татар та гагаузів.

Зарубіжна англомовна історіографія, загалом, не виокремлює тему турецько-українських взаємин у повноцінний напрямок і, за виключенням окремих, проте яскравих робіт, розглядає її у межах загального вивчення історії дипломатії, закономірно вписуючи її у взаємовідносини між Туреччиною та державами англосаксонського світу. Серед таких авторів можна виокремити статті Раяна Кеннеді, Мета Дікенсона («Turkish Forein Policy and Puplick Opinion in the AKP Era») [44], Браяна Джима Віліамса («The Crimean Tatars The Diaspora Experience and the Forging of a Nation») [47], Ендрю Коттея («The Other Europe: Regional Security Governance in Europe's East) [43]. Російськомовна ж література представлена здебільшого матеріалами наукових конференцій та науковим доробком нового покоління науковців, в якому окремо варто виділити комплексне дослідження російсько-турецьких зв'язків Шентюрка Нерміє [41]. Безумовно, сучасні російські історичні дослідження, особливо ті, які стосуються теми анексії Криму Російською Федерацією, є вкрай заангажованими і спрямованими на виправдання злочинної загарбницької політики їхньої держави.

Сучасну вітчизняну історіографію теми репрезентують роботи таких дослідників, як І. Качановський, З. Когут, М. Юркевич, М. Дрига, С. Біляєва, Н. Грущинська. Серед цих праць вирізняється робота Роман Волощука - «Ukraine's Foreign and Security Policy 1991 - 2000» [48], шостий розділ якої безпосередньо присвячений українсько -турецьким відносинам на початку ХХІ ст., у контексті безпеки та протистояння загрозам з боку РФ в акваторії Чорного моря, та всього Причорноморського регіону загалом. Вагомий внесок у вивчення історії турецько-українських взаємин здійснили Володимир Сергійчук та Богдан Сергійчук. Ці автори видали комплексну монографію, присвячену історії відносин між турецьким та українським народами, в якій ґрунтовно були розглянуті більшість аспектів їхніх стосунків від середини XVI по початок ХХІ століття. Також, цінними були роботи українських дослідників, представлені на міжнародних конференція, присвячених турецько-українським відносинам [35] та наукові статті, що стосуються місця та ролі відносин з Туреччиною в українській зовнішньополітичній стратегії [16]. Розгляд проблеми окупації українського Криму в ООН і позицію у цьому контексті Туреччини досить ґрунтовно досліджує відомий історик та публіцист Сергій Громенко [7].

Важлива робота у вищезгаданому напрямку проводиться у Центрі досліджень історії турецького та кримськотатарського народів кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зокрема, зусиллями команди Центру на чолі з доцентом Олегом Купчиком було проведено низку відповідних наукових заходів, поміж яких вирізняються два наукові семінари «Крим у координатах історії» за підсумками яких було видрукувано два відповідні наукові збірники [18; 20].

Варто звернути увагу на статтю одного з організаторів цих заходів, завідувача відповідної кафедри професора Олега Машевського «Форум «Кримська платформа» 2021р.: проблема участі європейських та північноамериканських держав» в якій було відзначено участь турецької делегації високого рівня на цьому важливому науковому форумі, скликаного з ініціативи Президента України саме з метою гуртування міжнародної спільноти задля прискорення звільнення окупованого РФ українського Криму [19].

Таким чином, розгляд історіографії засвідчив, що тема відносин між Україною і Туреччиною залишається однією із важливих у вітчизняній та зарубіжній історіографії у контексті дослідження зовнішньополітичних зв'язків нашої держави. Проте, вона потребує продовження та поглиблення в подальших дослідженнях істориками, політологами, фахівцями з міжнародних відносин та зовнішньої політики саме у контексті деокупації Криму.

Джерельна база дослідження репрезентована матеріалами Міністерства закордонних справ України, Міністерства закордонних справ Турецької Республіки, міжнародними договорами, які були укладені між Києвом та Анкарою на рівні президентів та урядів обох держав.

Досить своєрідним видом джерел є документи і договори укладені окремими бізнес структурами, зареєстрованими на території України і Туреччини або поза ними, але які мають інтереси у цих державах і діяльність яких має значний вплив на взаємини між Туреччиною та Україною. Яскравим прикладом урядової інституції, яка водночас позиціонує себе неофіційною структурою турецької держави є Інститут (фонд) імені Юнуса Емре, який діє на культурному полі і виступає виразником м'якої сили Туреччини. [21]

Окремою групою джерел можна вважати новинні публікації в мережі інтернет. Інша категорія веб-ресурсів представлена сторінками ЗМІ в мережі інтернет. Серед них варто виділити УНІАН, Агенство Анадолу, агенство «Український портал Туреччини» [36].



Виклад основного матеріалу

Під час формування ключових зовнішньополітичних підходів Туреччини щодо України можна виділити кілька основних напрямків, які стали визначальними і в подальші десятиліття, а саме: безпековий, торговельно-економічний, туристичний, підтримку тюркської спільноти (передусім кримськотатарського народу).

Концептуальний підхід турецького уряду до визначення зовнішньополітичних стратегій у регіоні Чорного моря у період 1991-2003 рр. полягав в тому, що політика балансування між Росією та Україною могла, в перспективі, бути відкоригована в український бік, якщо і українська сторона буде докладати зусиль у цьому напрямку. Росія - країна, політику якої важко прогнозувати внаслідок цілої низки геополітичних, національних і соціальних причин, що становило небезпеку для Туреччини в даному регіоні, оскільки турецький уряд не збирався віддавати гегемонію в даному регіоні жодній із сторін і жадав бути арбітром при вирішенні конфліктних питань. Така політика

Туреччина, зокрема, обумовлена численними конфліктами з СРСР, і, відповідно, його «правонаступницею» - Росією, які прагнула контролю над чорноморськими протоками Босфором та Дарданеллами під приводом інтенсифікації торгівлі з країнами Європи та Північної Африки, та «задля більшого убезпечення своїх південних кордонів» [21].

Україна, у свою чергу, вже на момент 1991-2003 рр. продемонструвала своє прагнення підтримувати мир та безпеку у всьому регіоні, тому її політика була більш прогнозованою і, загалом, відповідала національним інтересам Туреччини [30].

Одне з головних завдань, які визначила собі Туреччина, - загалом підтримувати нові незалежні держави на пострадянському просторі у період їхнього становлення. Поміж них турецький президент Сулейман Демірель виокремлював Україну - «одного з могутніх сусідів Туреччини» [31]. Виступаючи з промовою в українському парламенті 31 травня 1994 р., Туреччини С. Демірель, зокрема, сказав: «Туреччина надає значення тому, щоб бути для України надійним другом, корисним сусідом та серйозним економічним і торговельним партнером, і докладає зусиль у цьому напрямі. Ми з задоволенням бачимо, що й Україна з подібними почуттями та підходами простягає нам руку дружби й співробітництва». [23]

Туреччина вже на час початку керівництва урядом Р.Т. Ердогана у 2003 р. була країною з 66-мільйонним населенням та потужним економічним потенціалом, що складало величезні перспективи для взаємовигідних економічних та культурних взаємин з українським Кримом. В Анкарі були впевнені, що проекти в гуманітарній та культурній сферах щодо Криму допоможуть зміцнити загалом взаємини між Туреччиною та Україною. Відтак, кримський напрям займав суттєве місце у турецькій зовнішній політиці щодо України [26].

Зокрема, за словами заступника міністра курортів та туризму Автономної Республіки Крим (2010-2014 рр.) Миколи Марінова, «Крим для турків після 1991 р. став дуже цікавим туристичним напрямком. Їм тут було на що подивитися, вивчити нашу культуру та історію, особливо в контексті історії кримсько-татарського народу, який у нововідродженій ідеології пантюркізму на момент після 1994 р. займав важливе місце. Крім того, їм цікаве наше санаторно-курортне лікування. У нас з періоду відновлення нашої незалежності у 1991 р. існує щоденне пряме авіасполучення... Крім того, у багатьох жителів Криму відсутній мовний бар'єр при спілкуванні турецькою мовою» [25].

Таким чином, важливою причиною особливої зацікавленості Туреччини у взаєминах з Україною, після 1991 р., став кримськотатарський чинник. Оскільки, у Криму мешкають, як відзначив тодішній турецький президент Сулейман Демірель, «наші брати» (малося на увазі кримськотатарське населення півострову), Турецька Республіка вважала не лише своїм обов'язком, але й обов'язком інших держав надавати їм допомогу. Адже, на період початку 1990-х рр. сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму після примусового виселення радянською владою у 1944 р., і це було суттєвим соціальним навантаженням власне для українського уряду, тому вже тоді помітну допомогу в гуманітарній сфері надавала і Туреччина.

У зв'язку з відзначенням трагічної дати 50 -річчя депортації кримськотатарського населення з Криму у 1994 р., турецький президент Сулейман Демірель підкреслив у своєму виступі: «Наші брати татари... є великою гілкою турецької нації, вони зайняли своє місце серед тих, хто писав історію України, є найміцнішим мостом дружби між Туреччиною та Україною» [15]. Турецька сторона з вдячністю відзначила зусилля уряду України щодо повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину і висловила готовність сприяти вирішенню їхніх житлових проблем.

Зокрема, ще з 1989 р. в рамках різноманітних кампаній організації кримськотатарської діаспори Туреччини збирали пожертви для надання гуманітарної та культурної допомоги своїм співвітчизникам для повернення до Криму. Така допомога мала важливе значення, оскільки кримськотатарські репатріанти відчували суттєві матеріальні проблеми. Відтак, офіційна Анкара передусім надавала допомогу у створенні інфраструктури та будівництві житла для кримських татар [14]. Тобто, до захоплення Російською Федерацією Криму відбувалася інтенсивна співпраця Турецької Республіки з Україною на цьому українському півострові.

Із 2014 р. питання деокупації українського Криму стало однією з ключових тем, що визначають взаємини між Турецькою Республікою та Україною. У перші місяці після анексії Російською Федерацією українського Криму, яка відбулася у лютому-березні 2014 р., Туреччина не визнавала легітимності таких дій Росії та відкрито заявляла про свою підтримку територіальної цілісності та суверенітету України. Саме за таких обставин розпочалося президентство Р.Т. Ердогана 28 серпня 2014 р., яке триває донині. До цього він був не менш впливовим політиком, а саме прем'єр-міністром (з 2003 р.) та лідером правлячої Партії справедливості та розвитку.

Якщо період прем'єрства Р.Т. Ердогана характеризувався більше поєднанням економічної та культурної взаємодії Туреччини та України в питаннях Криму, то вже після початку президенства Р.Т. Ердогана ключовими стали якраз таки політичний та безпековий аспекти взаємовідносин, що було пов'язано з анексією Криму російською владою і унеможливленням реалізації гуманітарних та економічних проектів Туреччини в співпраці з Україною на території півострову. Окремі аспекти гуманітарної взаємодії, як і до повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 р., реалізовувалися щодо кримськотатарського населення, значна частина якого стала вимушеними переселенцями з території Криму і перебувала в інших регіонах України. Проте, основна увага Туреччиною приділялася політичному аспекту підтримки України, на міжнародній арені в її протидії російській агресії, а також надзвичайно важливій для нашої держави військово-технічній співпраці.

Однак, з часом позиція Туреччини змінилася в напрямку більш стриманих підходів до вищезгаданих злочинів Росії, задля того, щоб зберегти з нею вигідні для Анкари відносини. Це пов'язано з політикою багатовекторності, яку обрав Р.Т. Ердоган, ще під час свого прем'єрства, а потім продовжив її будучи вже на посаді президента країни.

Станом на 2014 р., Туреччина та Росія були одна для одної дуже важливими зовнішньоторговельними партнерами. Крім того, між двома президентами, які були схильні до авторитарних методів керівництва склалися досить приязні особисті відносини. Досить очікувано було, що, не зважаючи на досить різкі заяви щодо анексії Криму, економічна співпраця між Туреччиною та РФ не лише зберігалася, але й розвивалася. Тобто, Анкара дотримувалася загальних підходів, які були характерними і для частини європейських країн, зокрема Німеччини та Франції, що політика та бізнес це є різні категорії. Зокрема, у грудні 2014 р. керівництво обох країн оголосило про будівництво нового газопроводу «Турецький потік», який мали прокласти з Росії через Чорне море до Туреччини [22].

Міністр закордонних справ Туреччини в роки прем'єрства, а потім і президентства Р.Т. Ердогана Ахмет Давутоглу після анексії Криму Росією в 2014 р. заявив, що Туреччина на стороні ЄС та НАТО у кримському питанні - тобто турецький уряд повністю підтримував територіальну цілісність України. Проте, за словами міністра, хоч Туреччина і підтримує у цьому питанні вищезгадані інституції, але про розрив відносин із Росією не може бути й мови. [40]

Після анексії Криму у 2014 р. Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка підтвердила суверенітет та територіальну цілісність України, не визнала проведення у Криму псевдореферендуму про приєднання до Росії, закликала до мирного врегулювання ситуації та не визнавати півострів частиною Росії. Під час голосування, делегація Туреччини підтримала резолюцію Генеральної асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 р. [45], резолюції «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь» від 19.12.2016 р., 22.12.2018 р., 16.12.2020 р. та 16.12.2021 р. [4] та резолюції «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018 р., 09.12.2019 р., та 09.12.2021 р. [3]. політичний економічний культурний туреччина україна

Як наголосив лідер кримськотатарського народу та депутат Верховної Ради України Мустафа Джемілєв, крім послідовного невизнання анексії українського Криму Росією, делегація Туреччини в НАТО, ОБСЄ, Парламентській Асамблеї Ради Європи завжди виступала на підтримку України [17].

Однак, на думку турецького аналітика Тургута Тунджеля, відносини Анкари з Києвом, передусім у безпековій галузі, стрімко почали розвиватися особливо після збиття турецькою ППО російського військового літака в авіапросторі Туреччини у листопаді 2015 р., коли російсько-турецькі відносини значно погіршилися. Адже, сильна, стабільна, незалежна та суверенна Україна мала бути важливим чинником безпеки у чорноморському регіоні, противагою нестримній російській експансії [11]. Крім того, були переглянуті й економічні відносини, щоправда переважно з російської ініціативи. Туреччина, навіть після анексії, займала чільне місце в торгівлі з окупованим Кримом (близько 13% його зовнішнього обороту). Турецькі підприємці збиралися реалізувати на території півострова близько 30 інвестиційних проектів. Проте, після того, як турецька ППО збила російський військовий літак, що порушив її повітряний простір російський президент В. Путін підписав указ про введення економічних санкцій. Було припинено реалізацію 30 турецьких інвестиційних проектів, на суму в 500 млн дол. [8].

З певним охолодженням турецько-російських відносин посилилося турецько-українське зближення щодо Криму. Під час візиту президента України В. Зеленського до Анкари 7 серпня 2019 р., однією з важливих тем його переговорів з президентом Р.Т. Ердоганом була проблема деокупації українського Криму та протидія переслідуванням кримських татар на півострові. На спільній прес-конференції двох президентів турецький лідер наголосив, що «кримськотатарський народ є важливим елементом наших зв'язків між Туреччиною та Україною» [1].

У лютому 2020 року, під час візиту до України, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган висловив підтримку територіальній цілісності України та заявив, що Туреччина не визнає анексію Криму. «Туреччина не підтримує незаконну анексію Криму. Туреччина підтримує територіальну цілісність України разом з Кримом», - заявив турецький лідер на зустрічі з президентом Володимиром Зеленським. Президент В. Зеленський, у свою чергу, наголосив, що Україна розраховує на допомогу Туреччини у процесі звільнення півострова, а також припиненні репресій Росії проти кримських татар [9].

Під час візиту до Туреччини у квітні 2021 р. президента України Володимира Зеленського, Реджеп Тайїп Ердоган наголосив, що його країна не визнає анексії Криму Росією та підтримує ініціативу України зі створення «Кримської платформи». Природно, що знову обговорювалася тема підтримки кримськотатарського народу, зокрема Туреччина пообіцяла підтримку у будівництві житла для кримських татар - вимушених переселенців [28].

Під час перебування у Брюселі 13 вересня 2021 р. заступник міністра закордонних справ Турецької Республіки Фарук Каймакчі дуже характерно наголосив, що «Ми маємо певні і важливі відносини з Росією в енергетиці, в економіці, в туризмі та в обороні. Але, це не означає, що Туреччина може закривати очі на невірні вчинки Росії, або на анексію певних територій, які не належать Росії. Наша позиція є дуже чіткою, особливо стосовно Криму, де мешкають татари, які практично доводяться нам родичами. Ми приділяємо цьому питанню особливу увагу і, сподіваємося, що Росія повернеться до нормальної політики та буде поважати територіальну цілісність та суверенітет інших країн» [32].

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу взяв участь у першому Міжнародному форумі «Кримська платформа», який відбувся напередодні 30-ї річниці незалежності України, 23 серпня 2021 р., і був спрямований на згуртування світової спільноти задля активізації зусиль для деокупації українського Криму, захопленого Російською Федерацією у 2014 р. Головною метою форуму було повернути питання окупації Криму в міжнародний порядок денний світової політики [19, с. 42].

На засіданні 76-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 21 вересня 2021 р. та навколо неї відбулася дискусія щодо Криму між турецькою та російською сторонами. Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що його країна підтримує територіальну цілісність України та не визнає анексії Криму. У відповідь, російська дипломатія заявила, що «шкодує» через заяву президента Туреччини щодо Криму. «Перший віце-спікер» так званої «Державної Ради Республіки Крим» Юхим Фікс, коментуючи виступ президента Туреччини в ООН ,заявив, що Туреччина «перейшла межу, яка прийнята в цивілізованому суспільстві» й «поводиться недружньо щодо Росії» [7].

Ситуація навколо окупованого українського півострова стала ще більш складною через повномасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України, яка розгорнулася 24 лютого 2022 р., що зробило ситуацію ще більш загрозливою в життєво важливому для Анкари Чорноморському регіоні. У цьому контексті, відносини між Туреччиною та Україною щодо деокупації Криму набули нового акцентованого змісту та розвитку.

Після повномасштабного нападу РФ на Україну, Туреччина підтримала резолюції Генеральної асамблеї ООН «Агресія проти України» від 2 травня 2022 р. [6], яка засуджує вторгнення Росії в Україну; «Щодо припинення членства Російської Федерації у Раді ООН з прав людини» від 7 квітня 2022 р. [5] та «Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй» від 12 жовтня 2022 р. [38], яка засуджує російські псевдореферендуми на окупованих територіях України та не визнає спроб анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Із розгортанням повномасштабної війни Росії проти України, Туреччина перекрила чорноморські протоки Босфор та Дарданелли для російських військових кораблів та послідовно наголошує на визнанні територіальної цілісності та неподільності України, включно з Кримом. Із Туреччини постачаються для ЗСУ ударні безпілотники «Байрактар» та броньовані машини «Kirpi». Турецьке посередництво мало важливу роль під час розблокування експорту українського зерна у липні 2022 р. [11].

Під час зустрічі з президентом В. Зеленським, 8 липня 2023 р., напередодні саміту НАТО у Вільнюсі, президент Туреччини Р. Т. Ердоган заявив: «від анексії Криму до сьогоднішнього дня ми заявляємо на всіх платформах про нашу підтримку територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України». Стосовно теми НАТО, то турецький лідер наголосив, що «Україна заслуговує членства» у цьому альянсі, як і також справедливо миру [10].

У своїй промові на саміті Кримської платформи 23 серпня 2023 р. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган наголосив, що його держава не визнає окупацію Криму і з самого початку відстоювала принцип територіальної цілісності та суверенітету України: «на кожній платформі, включно з ООН, наш голос віддавався на користь того, що Крим є частиною України». Зокрема, Р.Т. Ердоган нагадав про послідовну підтримку та захист прав корінного кримськотатарського народу України. Президент Туреччини, також, висловив сподівання на швидке звільнення з незаконного ув'язнення першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла та інших політв'язнів [24].

Вочевидь, Туреччина намагається балансувати між жертвою агресії, публічно підтримуючи територіальну цілісність України, продаючи їй сучасну зброю, надаючи гуманітарну допомогу, але, водночас, не приєднуючись до антиросійських санкцій й, більш того, навіть розширивши з Росією економічну співпрацю, надаючи притулок її бізнесу, що рятувався від санкцій. Проте, у стратегічному вимірі, Туреччина сприймала саме Росію, як геополітичну загрозу, суперника за вплив у регіоні, а Україну, як реальну противагу російській експансії. Безумовно, за такої системи координат, Крим, з його унікальним географічним становищем, відіграє ключову безпекову роль у Чорноморському регіоні, і природно, що саме його належність до України, відповідно до всіх норм міжнародного права, є у життєво важливих інтересах Турецької Республіки. Туреччина сприймала швидку мілітаризацію Криму Росією, як загрозу, на яку треба необхідно реагувати, і як протидія цьому має бути розвиток співпраці з Україною, Румунією, Болгарією, тобто іншими чорноморськими державами [29].

Кримськотатарський фактор є зв'язковою ланкою між Україною та Туреччиною в період президенства Р.Т. Ердогана в період з 2014 р. до сьогодення. Ідея тюркської солідарності популярна поміж турецької політичної еліти та суспільства. На неї, навіть, не впливає конфронтація між чинною владою та опозицією.

Необхідно підкреслити, що в період президентства Р.Т. Ердогана спроби об'єднання «Кирим» і «Кирим бірлігі», двох кримськотатарських організацій проросійського спрямування, з метою створити альтернативу Меджлісу зазнали невдачі саме через їхню різну позицію щодо турецького впливу на кримськотатарське населення півострову. [34]

Важливо звернути увагу на діяльність громадських та політичних турецьких організацій завдяки яким відбувалася реалізація соціальних проектів на теренах України щодо переселенців з Кримського півострову, основну частку яких становлять кримські татари. Передусім, це - молодіжний курултай тюркського світу, що був створений в 1991 р. з метою культурного взаємозближення країн тюркського світу. Фактично ця організація продовжила реалізацію соціальних проектів за фінансуванням та підтримкою турецького уряду вже після анексії Криму російською владою власне на теренах інших регіонів України, де мешкає кримськотатарське населення, зокрема Києві, Одеській, Херсонській, Харківській та Миколаївській областях [33].

Важливим проектом була Ісламська Шура Євразії створена 25 жовтня 1995 р. в Анкарі під егідою Турецької Республіки та за участю 29 представників з 21 країни: Туреччини, Албанії, Азербайджану, Західної Фракії, Боснії і Герцеговини, Казахстану, Криму, Македонії, Румунії, Таджикистану, Туркменістану, Турецької Республіки Північного Кіпру, Хорватії, Російської Федерації, Ростовської області Російської Федерації, Карачаєво -Черкесії, Кабардино-Балкарії, Башкортостану та України. Хакрактерно, що після анексії Криму проекти ініційовані цією потужною організацією реалізовуються в інших регіонах України, куди змушене було тимчасово виїхати, рятуючись від репресій, кримськотатарське населення, і, до того ж, під час голосування за реалізацію даних проектів, представники тюркського етносу регіонів Росії, не беруть участі у прийнятті відповідних рішень [42].

Виразником пантюркістських ідей і одночасно провідником зовнішньої політики Туреччини є Агентство з міжнародного розвитку та співробітництва при Раді міністрів Туреччини. Діяльність цього органу зокрема фінасується діяльністю низки турецьких фондів: «Асамблея тюркських народів», «Боз Курт», «Міжнародне об'єднання тюркської культури» [33].

Важливу роль у підтримці України, зокрема і у питанні Криму має соціально-гуманітарна діяльність представництв турецької урядової організації ТІКА (Турецького агентства з розвитку та співробітництва). Зокрема, пріоритетним напрямом для ТІКА в тих регіонах України, де мешкає кримськотатарське населення після 2014 р., є сприяння інтеграції кримських татар, які були змушені залишити історичну батьківщину, у культурне, освітнє та економічне життя інших територій України. За період 2014-2017 рр. було впроваджено понад 200 відповідних проектів загальний бюджет, яких перевищив 30 мільйонів доларів США [46].

За підтримки «Турецького агентства зі співробітництва та координації» («ТІКА») на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка було облаштовано мультимедійну аудиторію «Турецький світ» і «Центр досліджень історії турецького та кримськотатарського народів. Урочисте відкриття оновлених приміщень цих освітніх та наукових інституцій відбулося 19 жовтня 2018 р. Обидва мультимедійні навчальні центри сприяють сучасній реалізації освітньо-наукових проектів для студентів-тюркологів, які навчаються на історичному факультеті КНУ за освітньою програмою «Сходознавство». Надзвичайний і Повноважний Посол Турецької Республіки в Україні, пан Йонет Джан Тезель наголосив: «Діяльність ТІКА донедавна була зосереджена виключно на Інституті філології, але я щиро радий, що увагу нарешті вдалося приділити й іншим структурним підрозділам Університету, зокрема історичному факультету» [13].



Висновки

За результатами проведеного дослідження ми можемо зробити низку висновків та узагальнень. Одним з важливих напрямків співпраці між Туреччиною та Україною в період 1991-2013 рр. стала спільна діяльність щодо підтримки кримськотатарського народу, який повертався до Криму після тривалих десятиліть заслання до Центральної Азії (після депортації кримськотатарського населення у 1944 році з Криму). Фактично, даний період характеризувався реалізацією спільних українсько-турецьких проектів у Криму в економічній та культурній сферах: зокрема, будувалися школи з кримськотатарською мовою викладання, відкривалися періодичні видання кримськотатарською мовою, розбудувався бізнес, місцева інфраструктура, представники кримськотатарського етносу забезпечувалися житлом, тощо;

Проаналізувавши партнерство Туреччини та України щодо деокупації Криму 2014-2023 рр., можемо наголосити, що Анкара на всіх важливих міжнародних форумах, включно з ООН, чітко та рішуче заявляла, що Крим є невід'ємною частиною України та засуджувала його анексію. Турецька Республіка всіляко сприяла звільненню з ув'язнення з російських в'язниць політичних в'язнів з числа кримських татар, надавала значну допомогу облаштуванню переселенців з Криму, які рятувалися від російських репресій.

Туреччина підтримує Україну у її боротьбі проти російського агресора, зокрема постачає ефективну військову техніку, наприклад ударні безпілотники «Байрактар», що безумовно сприяє успіхам українських збройних сил і просуванню на південь, у кримському напрямку. Після перемоги України у російсько-українській війні, Анкара має наміри долучитися до післявоєнної відбудови України, і Криму, як її невід'ємної частини, зокрема.



Список використаних джерел та літератури

1. Волошина Л. «Кремль незадоволений зближенням України і Туреччини»: Зеленський і Ердоган обговорили Крим [Електронний ресурс] / Л. Волошина // Крим. Реалії. - 2019. - 9 серпня.

2. Гай-Нижник П.П. Україна - Туреччина: становлення міждержавних і дипломатичних взаємин (1917 - 1921 рр.) / П.П. Гай-Нижник // Гілея. - 2020. - Вип.157 (№6 - Ч.1. Історичні науки. - С. 7-16.

3. Генасамблея ООН затвердила оновлену резолюцію щодо мілітаризації Криму [Електронний ресурс] // Голос Америки. - 2021. - 9 грудня.

4. Генасамблея ООН підтримала резолюцію про порушення країною-окупантом Росією прав людини в Криму [Електронний ресурс] // Centernews. - 2016. - 19 грудня.

5. Генасамблея ООН призупинила членство Росії в Раді із прав людини. - [Електронний ресурс] // ZAXID.NET. - 2022. - 7 квітня.

6. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію «Агресія проти України» [Електронний ресурс] // НКЕК України.

7. Громенко С. Кримське питання для ООН і Туреччини: Україна має запропонувати реальні механізми [Електронний ресурс] / С. Громенко // Крим. Реалії. - 2021. - 23 вересня.

8. Громова А. Крим і Туреччина: від любові до ненависті [Електронний ресурс] / А. Громова // ІА «Голос Криму». - 2015. - 2 грудня.

9. Ердоган назвав Крим українським. Росія у відповідь кличе його на півострів [Електронний ресурс] // ВВС NEWS Україна. - 2020. - 3 лютого.

10. Ердоган після перемовин із Зеленським: Україна заслуговує на членство в НАТО [Електронний ресурс] // BBC News Україна. - 2023. - 8 липня.

11. Ерман Г. Традиції османської дипломатії. Чому Туреччина для України партнер, але не союзник [Електронний ресурс] / Г. Ерман // BBC News Україна. - 2022. - 27 серпня.

12. Інститут імені Юнуса Емре [Електронний ресурс].

13. Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн Електронний ресурс].

14. Коваленко Р.С. Розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною та Турецькою Республікою / P.C. Коваленко // Вісник Міжнародного Слов'янського університету. Серія «Економічні науки». -Харків, 2012. - Т.15, №1.- С. 52-58.

15. Корсунський С. Українсько-турецькі відносини: минуле, сьогодення, завтра... [Електронний ресурс] / С. Корсунський // Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2011. - Вип. 17. - С. 24-31.

16. Крук Н.І. Українсько-Турецькі відносини в зовнішньополітичній стратегії України та Туреччини / Н.І. Крук // Актуальні проблеми політики. - 2013. - Вип. 50. - С.103-110.

17. Лісовська Р. Чому Туреччина прагне бути посередником у перемовинах між Росією й Україною? [Електронний ресурс] / Р. Лісовська // Суспільні новини. - 2022. - 26 серпня.

18. Машевський О. Другий науковий семінар з історії Криму в КНУ імені Тараса Шевченка у контексті української та глобальної історії / О. Машевський // Європейські історичні студії. - №23. - 2022. - С. 82-88.

19. Машевський О. Форум «Кримська платформа» 2021 р.: проблема участі європейських та північноамериканських держав / О. Машевський // Крим у координатах історії: збірник матеріалів другого наукового семінару. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2021. - С. 40-47.

20. Машевський О. Крим у координатах історії: науковий семінар кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, ОП Сходознавство / О. Машевський, В. Люлька // Європейські історичні студії. - № 21. - 2021 - С. 141-146.

21. Машевський О. Проблема Чорноморських проток у міжнародних відносинах (1870 р. - початок 1920-х рр.) / О. Машевський. - К.: «Аквілон-Плюс», 2010. - 792 с.

22. Мехед Н. Пять етапів російсько-турецьких відносин [Електронний ресурс] / Н. Мехед // DW - 2016. - 10 жовтня.

23. Мощенко О.М. 2016. Туреччина-Україна: сучасний стан та перспективи співробітництва в Чорноморсько-близькосхідному регіоні / О.М. Мощенко // Науковий вісник. - Вип. 105. - С. 346-352.

24. На кожній платформі, включно з ООН, наш голос віддавався на користь того, що Крим є частиною України - Реджеп Таїп Ердоган [Електронний ресурс] // Кримська платформа.

25. Палати і товарні біржі Туреччини підтримують Україну і український бізнес [Електронний ресурс] // Запорізька торгово-промислова палата. - 2022. - 27 червня.

26. Паюк К.А. 2014. Україна та Туреччина: на шляху до реалізації стратегічного партнерства / К.А. Паюк // Вісник ОНУ ім. І.І. Мечнікова. Соціологія та політичні науки. - Т. 19, №1. - С. 111-117.

27. Політичні відносини між Україною і Туреччиною [Електронний ресурс] // Посольство України в Турецькій Республіці.

28. Ремовська О. «Це відчутно для Росії». Про кримський вимір українсько-турецьких відносин [Електронний ресурс] / О. Ремовська // Крим. Реалії. - 2021. - 14 квітня.

29. Слюсаренко О. Потенціал українсько-турецького співробітництва та шляхи його реалізації [Електронний ресурс] / О. Слюсаренко // Українські студії стратегічних досліджень. - 2023. - 28 червня.

30. Стан та перспективи українсько-турецьких відносин. Аналітична записка. [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень. - 2011. - 25 травня.

31. Торговельно-економічне співробітництво між Україною і Туреччиною [Електронний ресурс] // Посольство України в Турецькій Республіці.

32. Туреччина не закриє очі на окупацію Криму у відносинах із Росією [Електронний ресурс] // Укрінформ. - 2019. - 14 вересня.

33. Туреччина посилюється, і це добре для нас. Інтерв'ю з Послом України в Туреччині [Електронний ресурс] // RFI. - 2022. - 23 жовтня.

34. Турок - не козак: чого чекати Україні від «суперпрезидента» Ердогана? [Електронний ресурс] // 24 канал. - 2017. - 21 квітня.

35. Україно-Турецькі відносини: перспективи розвитку: матеріали міжнародної конференції. - Одеса, 2006. - 152 с.

36. Український портал Туреччини [Електронний ресурс] // «Українська спілка» в м. Анкара.

37. Центр досліджень історії турецького і кримськотатарського народів [Електронний ресурс] // Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн.

38. 143 - «за», 5 - «проти». Генасамблея ООН підтримала резолюцію, що засуджує російські спроби анексії українських земель [Електронний ресурс] // Голос Америки. - 2022. 13 жовтня.

39. В Крыму открылся XIV молодежный курултай [Электронный ресурс] // УНІАН. - 2009. - 10 августа.

40. Интернет-газета Экономика. Отношения Турции - Украины и геополитика Черноморского региона [Электронный ресурс] // Perspektivy.Info. - 2018. - 7 листопада.

41. Мустафиев М.Г. Операция в Африне: внутритурецкий консенсус / М.Г. Мустафиев // Турция. Тюркские государства. Тюркоязычные народы России. Сборник статей. - М., 2018. С. 107-111.

42. Шентюрк Н. Российско-турецкие культурные связи в условиях современных межцивилизационных отношений / Н. Шентюрк. - Санкт-Петербург, 2016. - 695 с.

43. Cottey A. The other Europe: regional security governance in Europe's East. Comparative Regional Security Governance. - Routledge, 2012. - 215 р.

44. Kennedy R., Matt Dickenson. Turkish Foreign Police in the AKP Era. - Foreign Policy Analysis. - Vol. 9, №2. - 2013. - April. - P. 171-188.

45. Russia's Militarization of the Black Sea: Implications for the United States and NATO [Electronic resource] // CEPA. - 2022. - 22 September.

46. Turkey now Ukraine's top foreign investor, with already booming free trade set to grow further [Electronic resource] // Intellinews. - 2021. - 1 November.

47. Williams B. The Crimean Tatars The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. - Brill, 2001. - 448 р.

48. Wolczuk R. Ukraine's Foreign and Security Policy 1991-2000. - Routledge Curzon, 2003. - 232 p.



References

1. Voloshyna, L. (2019, 9 serpnya). «Kreml' nezadovolenyj zblyzhennyam Ukrayiny i Turechchyny»: Zelens'kyj i Erdohan obhovoryly Krym. Krym. Realiyi.

2. Haj-Nyzhnyk, P.P. (2020) Ukrayina - Turechchyna: stanovlennya mizhderzhavnyx i dyplomatychnyx vzayemyn (1917 - 1921 rr.). Hileya. Istorychni nauky, (1), 157, 7-16 [In Ukrainian].

3. Henasambleya OON zatverdyla onovlenu rezolyuciyu shhodo militaryzaciyi Krymu (2021, 9 hrudnya). Holos Ameryky.

4. Henasambleya OON pidtrymala rezolyuciyu pro porushennya krayinoyu-okupantom Rosiyeyu prav lyudyny v Krymu (2016, 19 hrudnya). Centernews.

5. Henasambleya OON pryzupynyla chlenstvo Rosiyi v Radi iz prav lyudyny. (2022, 7 kvitnya). ZAXID.NET.

6. Heneral'na Asambleya OON uxvalyla rezolyuciyu «Ahresiya proty Ukrayiny». NKEK Ukrayiny.

7. Hromenko S. (2021, 23 veresnya). Kryms'ke pytannya dlya OON i Turechchyny: Ukrayina maye zaproponuvaty real'ni mexanizmy. Krym. Realiyi.

8. Hromova A. (2015, 2 hrudnya). Krym i Turechchyna: vid lyubovi do nenavysti. IA «HolosKrymu».

9. Erdohan nazvav Krym ukrayins'kym. Rosiya u vidpovid' klyche joho na pivostriv. (2020, 3 lyutoho). BBC NEWS Ukrayina.

10. Erdohan pislya peremovyn iz Zelens'kym: Ukrayina zasluhovuye na chlenstvo v NATO. (2023, 8 lypnya). BBC News Ukrayina.

11. Erman, H. (2022, 27 serpnya). Tradyciyi osmans'koyi dyplomatiyi. Chomu Turechchyna dlya Ukrayiny partner, ale ne soyuznyk. BBC News Ukrayina.

12. Instytut imeni Yunusa Emre.

13. Kafedra novoyi ta novitn'oyi istoriyi zarubizhnyx krayin.

14. Kovalenko, R.S. (2012). Rozvytok torhovel'no-ekonomichnoho spivrobitnyctva mizh Ukrayinoyu ta Turec'koyu Respublikoyu. Visnyk Mizhnarodnoho Slov'yanskoho universytetu, 1, 52-58.

15. Korsuns'kyj, S. (2011). Ukrayins'ko-turec'ki vidnosyny: mynule, s'ohodennya, zavtra... Naukovyj visnyk Dyplomatychnoyi akademiyi Ukrayiny, 17, 24-31.

16. Kruk, N.I. (2013). Ukrayins'ko-Turec'ki vidnosyny v zovnishn'opolitychnij stratehiyi Ukrayiny ta Turechchyny. Aktual'niproblemypolityky, 50, 103-110. [In Ukrainian],

17. Lisovs'ka, R. (2022, 26 serpnya). Chomu Turechchyna prahne buty poserednykom u peremovynax mizh Rosiyeyu j Ukrayinoyu. Suspil'ni novyny.

18. Mashevs'kyj, O. (2022). Druhyj naukovyj seminar z istoriyi Krymu v KNU imeni Tarasa Shevchenka u konteksti ukrayins'koyi ta hlobal'noyi istoriyi. Yevropejs'ki istorychni studiyi, 23, 8288. [In Ukrainian],

19. Mashevs'kyj, O. (2021). Forum 'Kryms'ka platforma' 2021 r.: problema uchasti yevropejs'kyx ta pivnichnoamerykans'kyx derzhav. Krym u koordynatax istoriyi, 40-47. [In Ukrainian],

20. Mashevs'kyj O., & Lyul'ka V. (2021). Krym u koordynatax istoriyi: naukovyj seminar kafedry novoyi ta novitn'oyi istoriyi zarubizhnyx krayin, OP Sxodoznavstvo. Yevropejs'ki istorychni studiyi, 21, 141-146. [In Ukrainian],

21. Mashevs'kyj, O. (2010). Problema Chornomors'kyx protok u mizhnarodnyx vidnosynax (1870 r. -pochatok 1920-x rr.). Kyyiv: 'Akvilon-Plyus'. [In Ukrainian],

22. Mexed, N. (2016, 10 zhovtnya). Pyat' etapiv rosijs'ko-turec'kyx vidnosyn. DW. -2016.

23. Moshhenko, O.M. (2016). Turechchyna-Ukrayina: suchasnyj stan ta perspektyvy spivrobitnyctva v Chornomors'ko-blyz'kosxidnomu rehioni. Naukovyj visnyk, 105, 346-352. [In Ukrainian].

24. Na kozhnij platformi, vklyuchno z OON, nash holos viddavavsya na koryst' toho, shho Krym ye chastynoyu Ukrayiny - Redzhep Tayip Erdohan. Kryms'ka platforma.

25. Palaty i tovarni birzhi Turechchyny pidtrymuyut' Ukrayinu i ukrayins'kyj biznes. (2022, 27 chervnya). Zaporiz'ka torhovo-promyslova palata.

26. Payuk, K.A. (2014). Ukrayina ta Turechchyna: na shlyaxu do realizaciyi stratepchnoho partnerstva. Visnyk ONUim. I.I. Mechnikova. (T. 19), 1, 111-117. [In Ukrainian],

27. Politychni vidnosyny mizh Ukrayinoyu i Turechchynoyu. Posol'stvo Ukrayiny v Turec'kijRespublici.

28. Removs'ka, O. (2021, 14 kvitnya). «Ce vidchutno dlya Rosiyi». Pro kryms'kyj vymir ukrayins'ko-turec'kyx vidnosyn. Krym. Realiyi.

29. Slyusarenko, O. (2023, 28 chervnya). Potencial ukrayins'ko-turec'koho spivrobitnyctva ta shlyaxy joho realizaciyi. Ukrayins'ki studiyi stratehichnyx doslidzhen'.

30. Stan ta perspektyvy ukrayins'ko-turec'kyx vidnosyn. Analitychna zapyska. (2011, 25 travnya). Nacional'nyj instytut stratehichnyx doslidzhen.

31. Torhovel'no-ekonomichne spivrobitnyctvo mizh Ukrayinoyu i Turechchynoyu. Posol'stvo Ukrayiny v Turec'kij Respublici.

32. Turechchyna ne zakryye ochi na okupaciyu Krymu u vidnosynax iz Rosiyeyu (2019, 14 veresnya). Ukrinform.

...