Видання джерел приватного права Австрійської імперії і Австро-Угорської монархії та їхнє поширення на західноукраїнських землях

Размещено на http://www.allbest.ru

Видання джерел приватного права Австрійської імперії і Австро-Угорської монархії та їхнє поширення на західноукраїнських землях

Савуляк Роман Васильович

канд. юрид. наук, докторант кафедри історії держави, права та політико- правових учень, суддя судової палати з розгляду цивільних справ Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львівський апеляційний суд, Україна

Анотація

австрійський видання право

У статті розглянуто питання видання офіційних та приватних збірників законів в Австрійській імперії та Австро-Угорській монархії. Притому охарактеризовано видання як загальноімперських, так і крайових збірників. Окрему увагу приділено виданням збірників законів в Галицькому коронному краї.

Ключові слова: Австрійське загальне цивільне уложення 1811 р., Збірник судових законів, Провінційний збірник законів, Велике політичне зібрання законів, Провінційний звід законів, Загальний вісник місцевих законів, Вісник державних законів, Вісник крайових законів, Правотар.

Після прийняття Австрійського загального цивільного уложення 1811 р. було ухвалено багато додаткових, доповнюючих нормативно-правових актів, які частково модифікували правові засади даного Кодексу, а частково належали до категорії тих політичних розпоряджень, які безпосередньо чи опосередковано впливали на приватне право Австрійської імперії [1; 2]. До таких законодавчих актів належали: 1) патенти, тобто ті закони, які видавав монарх; 2) надвірні декрети, тобто закони, котрі видавалися без титулярності монарха; 3) цісарські розпорядження (Verordnungen); 4) письмові кабінетні приписи-листи (Allhost Kabinetsschreiben) [3; 4]. Ці акти публікувалися як в

офіційних, так і приватних збірниках (Gesetzsammlungen - Збірник законів. - Примітка Р. С.) [1; 2].

До офіційних збірників належав, передусім, Збірник судових законів (Justizgesetzsammlung), який містив процесуальні акти за період з 17 грудня 1780 р. до 2 грудня 1848 р. та складався з 14 томів [1; 2; 4]. Кожне розпорядження, поміщене в цьому збірнику, мало зобов'язуючу силу для всіх частин Австрійської імперії, в яких було введено в дію Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрійської монархії 1811 р., навіть якщо відповідне розпорядження було видане для окремої судової установи чи

певного коронного краю Австрійської імперії [5; 6]. В окремих коронних краях імперії офіційним збірником упродовж 1819-1848 рр. був також Провінційний збірник законів (Provincial-Gesetzsammlung). Велике політичне зібрання законів (Grosse politische Gesetzsammlung) містило деякі розпорядження, які частково торкалися питань цивільного права Австрійської держави; воно видавалося з 1790 по 1848 рр. і складалося з 76 томів [1; 2]. Зауважимо, що наприкінці XVIII - у 1-ій пол. ХІХ ст. оприлюднення законів в Австрійській імперії відбувалося у такий спосіб: закон, виданий монархом, надсилався у регіони - краї, звідти - у циркули, з циркулів - у домінії, де його оповіщали у спосіб, прийнятий місцевим звичаєм [7].

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої поміж Австрією, Пруссією та Росією у 1772 р. до складу Австрійської монархії була приєднана Галичина, а за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р., укладеним між Росією і Туреччиною, до неї відійшла і Буковина. Австрійський уряд об'єднав галицькі і польські землі в єдиний адміністративний коронний край під назвою Королівство Галіції і Лодомерії (який в історії називають Галицький коронний край. - Примітка Р. С.), притому Буковина перебувала у його складі як окремий округ з 1786 р. до 1849 р., а опісля була виділена в окремий коронний край [8] під назвою Герцогство Буковина. Нормативно-правові акти, обов'язкові для Галицького коронного краю, публікувалися з 1817 р. у «Constitutio statuum Regni Galiciae et Lodomeriae cum», що виходив у Відні латинською та німецькою мовами. З 1827 по 1861 рр. для Галицького краю видавався у Львові польською і німецькою мовами Провінційний звід законів, названий пізніше Загальним вісником місцевих законів [1; 2].

З 1849 р. замість Збірника судових законів і Провінційного збірника законів, а також Великого політичного зібрання законів почали виходити загальноімперський Вісник державних законів (Reichsgesetzblatt) та Вісник крайових законів (Landesregierungsblatt) [1; 2; 4]. Цісарський патент про

заснування Загальноімперського вісника від 4 березня 1849 р. передбачив, що він повинен видаватися 10-ма основними мовами народів Австрійської монархії. Притому, видання у кожному коронному краї держави мало виходити двома мовами: справа мав розміщуватися німецький текст, а зліва - текст мовою відповідного краю. Тексти різними мовами мали бути аутентичними [9]. Однак, практичному виконанню цього рішення перешкодили значні технічні труднощі, тому цісарським патентом від 27 грудня 1852 р. (§ 4) було знову введене видання Вісника державних законів тільки німецькою мовою [10]. Та згодом, у 1869 р. уперше було здійснено офіційні переклади аутентичного німецького тексту Вісника державних законів всіма вживаними в Австрійській державі крайовими мовами [1; 2]. Вісник крайових законів (тобто ухвалених крайовими сеймами. - Примітка Р. С.) видавався з 1 жовтня 1849 р. 10-ма основними мовами народів Австрійської монархії. Притому, у Галицькому коронному краї він виходив польською мовою [4], а у Буковинському краї - трьома мовами: німецькою, українською і румунською [1; 2].

Із приватних збірників найвідоміші видання Кропачека, Вінівартера, Міхеля і Візіні. Суто приватними збірниками були також Taschenausgabe der osterreichischen Gesetze (Кишенькове видання австрійських законів. -

Примітка Р. С.), в другому томі якого було опубліковане Австрійське загальне цивільне уложення 1811 р., та Justizgesetze (Судові закони. - Примітка Р. С.) [7]. Виданий у 1819 році Збірник Пілєра охоплював крайове законодавство за 17721818 рр. Для Східної Галичини у 1788 р. у Львові був виданий «Handbuch der galizischen Gesetze in Auszuge» (Посібник галицьких законів у витягах - Примітка Р. С.) [3]. З 1889 року у Львові почав виходити перший україномовний журнал «Часопись правнича» [7], співзасновником і редактором якого був Кость Левицький [4]. У 1909 році вийшов українською мовою Правотар як збірник діючого тоді цивільного, кримінального, цивільно- і кримінально- процесуального права, укладений суддею Філіпом Евиним [11]. У 1893 році К. Левицьким спільно з іншими українськими правознавцями і громадсько - політичними діячами О. Огоновським, А. Горбачевським та Є. Олесницьким був укладений і виданий Німецько-український правничий словник [12; 4].

Слід зазначити, що Австрійське загальне цивільне уложення 1811 р. було укладено німецькою мовою. У 1868 році у Львові був виданий український переклад Кодексу, здійснений створеною у 1865 році комісією на чолі з радником Вищого суду у Львові К. Кміцикевичем [13], а у 1919 році вийшов переклад видатного українського правника і громадсько-політичного діяча С. Дністрянського [1]. Румунською мовою кодекс було опубліковано у 1860 році, а польською - у 1869 році. Для галицьких потреб у 1876 р. М. Л. Фейерстайн видав єврейський переклад Уложення [9].

Список використаних джерел

Никифорак, М. В. (2004). Буковина в державно-правовій системі Австрії (17741918 рр.). Чернівці: Рута. Вилучено з: https://shron1.chtyvo.org.ua/Nykyforak_

Mykhailo/Bukovyna_v_derzhavno-pravovii_systemi_Avstrii_1774-_1918_rr.pdf?PHPSESS ID=9roglukvnkdmh76dg40tuvgge4.

Никифорак, М. В. (2000). З історії кодифікації австрійського цивільного та цивільно- процесуального права. Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць, Правознавство, (82), 18-21. Вилучено з: http://library.chnu.edu.Ua/res//library/ elib/visnyk_chnu/visnyk_chnu_2000_0082.pdf.

Петрів, Р. Центральні і місцеві органи державної влади і управління Австрії та Східної Галичини. Вилучено з: http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/petriv_galicien. htm.

Думич, Х. М. (2016). Цивільне судочинство у Галичині за австрійським цивільним процесуальним кодексом 1895 р. (дис. ... канд.. юрид. наук). ЛНУ ім. І. Франка. Львів, Україна. Вилучено з: https://law.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/02/%D0%94% D0%B8%D1 %81%D0%B5%D1%80%D1 %82%D0%B0%D1%86%D1 %96%D1 %8F-25.pdf

Burckhard, J. (1883). Das Recht. Zugleich eine Einleitung in ein System des Oesterreichischen Rechtes. Wien : Manzche k.k. Hof - Verlags - und Universitats - Buchhandlung.

Unger, J. (1876). System des Osterreichischen allgemeinen Privatrechts. (Erster Band. Vierte Aufl). Leipzig : Druck und Verlag von Vreitkopf und Hartel.

Огоновський, О. (1897). Систем австрийського права приватного. Науки загальні і право річеве. (Т. 1). Львів : З друкарні НТШ.

Кульчицький, В. С., Настюк, М. І. & Тищик, Б. Й. (1996). Історія держави і права України. Львів : Світ.

Slapnicka, H. (1973). Osterreichs Recht auBerhalb Osterreichs. Der Untergang der osterreichischen Rechtsraums. Wien : Verlag fur Geschichte und Politik.

Section vі. law and international law

Переводы законов, патентов и распоряжений из Вестника законов державных для герцогства Буковины. Рок 1860. (1860). Львов : В ц. к. Галицийской скарбоводержавной типографии.

Евин, Ф. (1909). Правотар. Збірник обов'язуючих цивільних і карних законів та приписів про права руської мови враз з взорами судових подань, скарг, внесень, жалоб, векслів і пр. і подань в справах адміністрацийних з приписами про стемплеві, вписові і переносні належитости. Жовква : В печатні О. О. Василиян.

Левицький, К. (уложив). (1893). Німецько-руский словар висловів правничих і адміністрацийних. Львів : Накладом Наукового Тов. ім. Шевченка.

Книга общих законов обывательских для всех немецких краев наследственных Австрийской Монархии (1868). Львов : Типогр. Ставропиг. Ин-та.

Размещено на Allbest.ru