Спогади колишнього москвофіла Осипа Маркова-молодшого в еміграції: "серцем і душею зв’язаний з Україною"

Завдяки рекомендації М.Ф. Глушкевича Глушкевич Маріян - галицький громадський діяч, поет-модерніст москвофільського напрямку. я дістав місце секретаря “Южно-Донского союза кредитных кооперативов в Ростове-на-Дону”. Праця в “Союзі” була інтересна, а моє ставлення до начальства та до співробітників було і залишалося до кінця моєї праці дуже добрим.

В Ростові-на-Дону був тоді евакуований Варшавський університет У багатьох “біженців” поволі зароджувалася ідея нострифікації астрійських дипломів. Я теж вирішив попробувати нострифікувати свій диплом. В 1917 році (вже в часі революції) я склав усі іспити, захистив письмову працю та дістав диплом кандидата прав, тоді вже Донського університету. При тім я й далі працював у “Южно-донськім союзі кредитних кооперативів”. Мої контакти з університетом, однак, не перервалися ні після нострифікації диплома та завдяки проф. В. Францева Францев Владимир - російський історик літератури і культурних відносин, професор. та Ф.Ф. Зігеля Зігель Федір - російський філолог-славіст, історик слов'янського права, професор. мене було прийнято в університет “для подготовки в профессорскому званию”. З початком 1919 року приїхав до Ростова Е.М. Вальницький (пізніше був адвокатом в Мукачеві і там, або в Ужгороді, помер десь року 1945). Його вислав у Ростов галицький “Русский народный совет”, від імені якого він мав нав'язати контакти з урядом, що в той час організовувався на півдні Росії під захистом т. зв. “Добровольческої армії” та “Всевеликого войска донского”. Міністром закордонних справ у тому уряді був Сазанов. Перш за все з ним мав Е. Вальницький інформативні розмови, особливо з огляду на мирову конференцію, що мала зійтися в Парижі і на якій мало бути рішене, між іншим, і питання Східної Галичини, Буковини та Угорської Русі. Розуміється, що Е. Вальницький в цій справі зустрівся з галицькою колонією в Ростові та з представниками ростовського “Русского народного совету”. Після виконання своєї місії Е. Вальницький виїхав з Ростова. З ним виїхав і я, одержавши від університету “командировку” у слов'янські землі для вивчення історії слов'янських законодавств. У Прагу я віз, між іншим, книжки і листи від В.А.Францева, Ф.Зігеля та І.Малиновського Малиновський Іоанникій - український історик, правознавець, громадський діяч, професор., адресовані директорові Національного музею Ч.Зібрту Зібрт Ченєк (Zftrt Cenek) - чеський культуролог, етнолог та бібліограф. та проф. університету К.Кадлецу Кадлець Карел (Kadlec Karel) - чеський правознавець, славіст, професор., що дало мені привід познайомитись з ними. [.]

В 1920 році я працював паризьким кореспондентом американських емігрантських (галицьких) газет, а притім допомагав Д.А. Маркову (моєму стрийку), який був делегатом “Русского народного совета” від Галичини, на Паризькій мирній конференції. Під час мого побуту в Парижі я познайомився з діячами російської еміграції, між іншим з редактором “Об щего дела” В. Бурцевим Бурцев Владимир - російський публіцист і видавець., з Г. Алексинським Алексинський Григорій - російський політичний діяч, соціал-демократ, з 1917 р. боровся з більшо-визмом. та іншими, зустрічався там знову з П.Б. Струве і з українськими (галицькими) делегатами, особливо з В. Панейком Панейко Василь - громадський і політичний діяч, дипломат, публіцист, був головою делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції в 1919-1920 рр., з яким я і потім (особливо у Відні) залишився в узькому контакті. З Парижа я повернувся в Прагу, потім працював довший час у Відні коректором у друкарні А.Г. Винничука. Розуміється, що побут в Парижі та Відні я (в силу своїх можливостей) використовував і для студій. Велике значення мало для мене знайомство з відомим славістом В.Яґічем (я привіз йому листа та якісь гроші від В.А. Францева), у якого я часто бу вав на його віденській квартирі. Він розповідав мені багато цікавого з власного життя та з історії слов'янської філології В Празі я познайомився з А. Гассаєм, який дістав чехословацьке громадянство та мав перспективи стати нотарем на Закарпатській Україні. За його дорученням я поїхав на короткий час у Будапешт, де розшукав та привіз у Прагу німецькі та словацькі пе реклади угорських законів. Після того я працював у нотарській канцелярії І.Петрика в Ужгороді, а від нього перейшов до нотаріальної канцелярії А. Гассая в Мукачеві. З Ужгорода та Мукачева я робив подорожі до різних частин Закарпаття. Помимо своїх робочих обов'язків я працював у архіві Мукачівської домінії. Результатом праці в мукачівському домініальному архіві була стаття “Материалы для культурной и социальной истории Подкарпатской Руси”, опублікована в “Карпаторусскому сборнику”.

На Закарпатській Україні я прожив до 1924 року. В 1924 р. одержав від “Російського юридичного факультету в Празі” пропозицію стати аспірантом факультету та, переселившись у Прагу, розпочати підготовку до наукової роботи. Така пропозиція виникла головним чином за вдяки інтервенції В.Б. Струве, В.А. Францева та мого стрийка, який в тому часі вже пере селився з Парижа і Відня у Прагу. В Празі я прожив від 1924 до 1929 року. В 1926 році я склав магістерський екзамен і став доцентом історії слов'янського права. В роках 1926-1928 я читав лекції на Російському юридичному факультеті з історії слов'янського права. В 1929 році я прожив кілька місяців у Бєлграді, як стипендіат “Російського наукового інститута”. В Бєл граді я зблизився особливо з професором університету Ф.Тарановським Тарановський Федір - російський, український та сербський правознавець, історик і теоретик права, доктор державного права, емігрував з Росії в 1920 р., Ст. Станоєвічем Станоевич Станое (Стано_іевиЙ Стано_іе) - сербський історик-медієвіст. та з А.В. Соловйовим Соловйов Александр - російський історик та археограф, історик права, балканознавець, професор, емігрував з Росії після революції 1917 р., переїхав до Бєлграду.. На раду професорів Тарновського та Станоєвіча я зайнявся дослідженням статусу міста Котора Котор - місто в сучасній Чорногорії. Між тим діяльність празького Російського юридичного факультету кінчалася, і він мав бути ліквідований. [.] Я теж думав про виїзд з Праги.

В мене постійно було ще польське громадянство. Чехословацьке громадянство, правда, мені було приобіцяне ще на Закарпатській Україні. Але звільнення від польського громадянства я в становленому терміні не дістав, а на мою заяву про продовження візи я дістав відповідь, що термін мені вже продовжували (що не відповідало дійсності) і що більше його не продовжать. Потрібні роки адвокатської практики я формально мав, бо був як адвокатський конціпіент довший час записаний у адвоката М.Ф. Глушкевича у Львові. Про мої плани я розповів К. Кадлецу. Він не погоджувався з моєю резигнацією від наукової роботи і хотів дати мені рекомендаційні листи до О. Бальцера та С. Кутшети в надії, що вони допоможуть мені габілітуватися у Львівському або Краківському університеті.

Та згодом проф. Кадлец запропонував мені план габілітації на юридичному факультеті у Бра тиславі. Він говорив про те з проф. О. Соммером і післав мене до нього для ближчих інформацій. Проф. Соммер прийняв мене (на празькому факультеті) дуже гарно і порадив мені подати на юридичний факультет у Братиславу заяву про габілітацію з історії слов'янського права На габілітацію, розуміється, потрібні були гроші, яких у мене не було. Заради того я поїхав у Львів і позичив потрібну суму у родича з материнського боку К. Фабіяна (він був урядовцем краєвого виділу). Та між тим проф. Кадлец в Празі несподівано помер і габілітація відбулася вже без його участі. Від 1929 р. я працював на братиславському юридичному факультеті доцентом історії слов'янського права без постійної зарплати. В Братиславі я закінчив працю “Pnpravne rizeni procesni v ceskem pravu zemskem”, яка була опублікована 1930 р. На підставі цієї праці мене 1931 р. іменовано надзвичайним професором історії слов'янського права, але тільки на підставі договору [...]. Платні притім і надалі не було. Я знов стояв перед проблемою: або повертатися в Галичину і починати кар'єру практичного юриста, або добитись чехословацького громадянства та “дефінітивної” професури. На другу можливість великої надії в мене не було. На цей раз допоміг мені проф. Лаштовічка, на інтервенцію якого мені було встановлено новий строк для звільнення з польського підданства, якого я на цей раз добився вчас. Так я став чехословацьким громадянином, а від вересня 1937 р. дійсним надзвичайним професором Тобто працював на посаді професора. братиславського юридичного факультету.

Та моя “дефінітива” у братиславському університеті не тривала довго. [.] У Братиславі мене дійсно іменували звичайним професором Офіційно отримав вчене звання професора. вже 30 березня 1939 р., але майже рівночасно (12 квітня 1939) мене іменували надзвичайним професором в Празі. Декрет був, розуміється, підписаний тодішнім президентом Е.Гахою, що в майбутньому мало свої негативні наслідки. Хоч перспектива звичайного професора у Братиславі була привабливою, я відмовився від неї, і 8 травня 1939 р. я зголосився до служби в Празі, склавши там встановлену присягу. [.] З Праги я їздив раз за два тижні в Братиславу, де я суплював історію права. Кожного разу я змушений був іти на Гестапо Таємна державна політична поліція гітлерівської Німеччини. до т. зв. “Печкарні” (PecMv palac), де одержував дозвіл на виїзд в Братиславу, і я ніколи не був певний, чи повернуся з “Печкарні” на волю. Моя діяльність на празькому факультеті не тривала довго. По демонстраціях в жовтні 1939 р. німці закрили всі чеські вищі учбові заклади, а 6 червня 1940 р. дали професорів тих вузів на “dovolenou s cekatelnym”, тобто практично до пенсії. Моїм щастям було те, що в результаті іменовання мене професором у березні 1939 р. я здобув на підставі закона словацьке громадянство. завдяки словацькому громадянству залишився у Братиславі. Братиславське міністерство освіти не продовжило на дальший піврік мою суплентуру на юридичному факультеті, і мені треба було оглянутися за заробітком. На пропозицію І.Карваша я прийняв місце урядовця у керованому ним NUZ-і, залишившись там аж до 1945 року. Я прожив у Братиславі аж до кінця війни. Там я в жовтні 1944 р. одружився з Емою Окалі.

Після війни, 6 червня 1945 р. я зголосився до служби на міністерстві освіти в Празі, але воно, посилаючись на факт, що професором мене іменував Е.Гаха, анулювало мою празьку професуру. Отже, після багатьох змін я врешті-решт залишився професором історії права у Братиславі. Тут я працював аж до 1950 року. 17 липня 1950 р. на 60-ому році життя мене відправлено на пенсію. Так почався послідній етап мого життя. Досить скоро я нав'язав співпрацю з Етнографічним інститутом САН Словацька академія наук.. мені запропонували цю працю. Я погодився, сподіваючись, що попри збирання матеріалів для історії словацького народного одягу буду мати можливість збирати матеріали також зі звичаєвого права.

Так я став екстерним спів робітником Інституту етнографії САН. Матеріали, зібрані мною в різних архівах, торкались перш за все словацького народного одягу, в меншій мірі звичаєвого права та інших ділянок. З Інститутом етнографії САН я розійшовся, думаю, в 1958 році Я повернувся назад до ви вчення історії чеського процесуального права ХІІ-ХУП стол.

Summary

Memoirs of former moscophile osyp markov jr. in emigration: “my heart and soul are connected to Ukraine”

Ihor Raikivskyi

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Department of History of Ukraine and methods of teaching history, Ivano-Frankivsk,

The article, which is a preface to the publication of the autobiographical memoirs of Osyp Osypovych Markov (1890-1976), a Slavist, jurist and ethnographer, born in Lviv, the general features of the Ukrainian national movement in Galicia in the 19th and early 20th centuries, reveals their influence on formation and development of the actor's worldview.

Keywords: Osyp Osypovych Markov, autobiography, Moscophile, scientist and public figure, national self-identification, Galicia, Slovakia.

References

Avtobiografiya prof. Osypa Osypovycha Markova [Autobiography of Professor Osyp Osypovich Markov]. (1992). Naukovyj zbirnyk Muzeyu ukrayinskoyi kultury u Svydnyku. Bratyslava Pryashiv, t. 18, pp. 183-198 (in Ukrainian).

Arkusha, O., Mudryj, M. (1999) Rusofilstvo v Galychyni v seredyni XIX na pochatku XX st.: geneza, etapy rozvytku, svitoglyad [Russophilism in Galicia in the middle of the 19th and early 20th centuries: genesis, stages of development, worldview]. VisnykLvivskoho universytetu. Seriia istorychna. Lviv, iss. 34, pp. 231-268 (in Ukrainian).

Bochkovskyj, O. (1939). Narodzhennya naciyi. Nauka pro naciyu ta yiyi zhyttya [The birth of a nation. Science about the nation and its life]. Samoosvita. Lviv, 1939. Berezen, kn. 112. 32 p. (in Ukrainian).

Grushevskyj, M. (2002). Lysty z-nad Poltavy. Lyst pershyj [Letters from above Poltava. The first letter]. Tvory: U 50-ty tomax, t. 1. Seriya “Suspilno-politychni tvory (1894-1907)”. Lviv, pp. 129-141 (in Ukrainian).

Kasyanov, G. (1999). Teoriyi naciyi ta nacionalizmu [Theories of nation and nationalism]. Kyiv (in Ukrainian).

Markov, D. A. (1911). Russkaya y ukraynskaya ydeya v Avstriy [Russian and Ukrainian idea in Austria]. Svobodnyj perevod s nemeczkogo. Sostavyvъ A. Gogatko. Lvov (іп Russian).

Mushynka, M. (1992). Spogady zabutogo ukrayinskogo yurysta ta etnografa [Memories of a forgotten Ukrainian lawyer and ethnographer]. Naukovyj zbirnyk Muzeyu ukrayinskoyi kultury u Svydnyku. Bratyslava Pryashiv, 1992, t. 18, pp. 181-182 (in Ukrainian).

Orlevych, I. (2011). Galyczke rusofilstvo pid chas Pershoyi svitovoyi vijny [Galician Russophilism during the First World War]. Visnyk Lvivskoyi komercijnoyi akademiyi: zbirnyk naukovyh pracz. Lviv, t. 10: Yuvilejnyj zbirnyk na poshanu Stepana Geleya, pp. 235-249 (in Ukrainian).

Paholkiv, S. (2014). Ukrayinska inteligenciya u Gabsburzkij Galychyni: osvichena verstva j emansypaciya naciyi [The Ukrainian intelligentsia in Habsburg Galicia: the educated class and the emancipation of the nation]; per. z nim. X. Nykolyn. Lviv (in Ukrainian).

Pervoe obshherusskoe slovo v avstrijskom parlamente. [The first all-Russian speech in the Austrian parliament]. (1907). Galychanyn, ch. 143. 29 iyunya (11 iyulya), p. 1 (in Russian).

Raikivskyi, I. (2012). Ideia ukrainskoi natsionalnoi yednosti v hromadskomu zhytti Halychyny ХІХ stolittia: monohrafiia [The idea of the ukrainian national unity in the community life of Galicia in the XIXth century]. Ivano-Frankivsk (in Ukrainian).

Rajkivskyj, I. (2016). Ideya ukrayinskoyi sobornosti v pidavstrijskij Galychyni (XIX pochatok XX st.) [The idea of Ukrainian national unity in sub-Austrian Galicia (19th early 20th centuries)]. Ivano-Frankivsk (in Ukrainian).

Ruske pytannye [Ukrainian question]. (1863). Meta. Lviv. № 3 (lystopad), p. 210 (in Ukrainian).

Studynskyj, K. (1901). Z korespondencyyi Denysa Zubryczkogo (rr. 1840-1853) [From the correspondence of Denys Zubrytskyi (1840-1853)]. Zapysky NTSh. Lviv, t. XLIII, kn. 5, pp. 1-66 (in Ukrainian).

Sukhyi, O. (2003). Vid rusofilstva do moskvofilstva (rosiiskyi chynnyk u hromadskii dumtsi ta suspilno-politychnomu zhytti halytskykh ukraintsiv u ХІХ stolitti) [From Russophilia to Moscvophilia (Russian Factor in Public Opinion and Socio-political Life of Galician Ukrainians in the 19th century)]. Lviv. (in Ukrainian)

“Ukraynskaya” bolezn' russkoj nacyy [“Ukrainian” disease of the Russian nation]. (2004). Sostavytel seryy M.B.Smolyn. Москва (in Russian).

Shevchenko, T. (2012). Yurodyvyj [Holy fool]. Kobzar. Vpershe zi shhodennykom avtora. Xarkiv, pp. 553-555 (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru