Справи про військові злочини в судовій практиці Подільського губернського революційного трибуналу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Справи про військові злочини в судовій практиці Подільського губернського революційного трибуналу

Коляструк Ольга Анатоліївна

доктор історичних наук, професор

завідувач кафедри культури, методики навчання

історії та спеціальних історичних дисциплін

Стадник Олена Олексіївна

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України

Кузьмінець Наталія Петрівна

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України

Анотація

законодавство військовий злочин губревтрибунал

Підхід до реформування судової системи в Україні на сучасному етапі з застосуванням досвіду побудови судоустрою, зокрема в радянський період актуалізує тему статті. Окрім того, варто відзначити відсутність ґрунтовного, глибокого та спеціального дослідження з історії діяльності Подільського губернського революційного трибуналу (далі губревтрибуналу) в напрямку вирішення справ щодо злочинів військоволужбовців, що є додатковим аргументом на користь необхідності даної роботи. У статті проаналізовано ґенезу законодавства щодо військових злочинів в УСРР та визначено особливості кримінально-правового регулювання діяльності губревтрибуналу в даній сфері. На прикладі розгляду конкретних справ досліджено судову практику губревтрибуналу щодо вирішення справ про військові злочини. Окреслено категорії означених справ, які перебували у провадженні трибунального суду на Поділлі. Визначено, що одним із найбільш поширених злочинів військовослужбовців було дезертирство. Наведено причини та описано зміст даних злочинів. Відзначено, що часто фігурантами подібних справ були не лише окремі військові, а й групи військовослужбовців. Вказано, що у такому разі для приховання злочину справи передбачалось розглядати в закритих засіданнях. Проаналізовано особливості судових рішень за означеними справами, зокрема призначення покарань. Окрім дезертирства окреслено інші категорії справ які вирішував губревтрибунал. Проаналізовано особливості застосування покарань щодо членів комуністичної партії. Відзначено, рекомендації радянського уряду щодо посиленого переслідування означених злочинців. Наведено звіт оснарслідчого який відвідав пункт дислокації одного із військових з'єднань. На основі його аналізу відзначено недостатнє матеріальне забезпечення військовослужбовців, відсутність необхідного обмундирування, засобів для пересування тощо. Вказано і на невідповідну поведінку офіцерського корпусу, що разом із іншим було причинами поширення злочинності серед військових.

Ключові слова: революційний трибунал, Поділля, військові злочини, дезертирство, військовослужбовці, покарання.

Koliastruk Olha Anatoliivna Doctor of Historical Sciences, Professor, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University

Stadnyk Olena Oleksiivna PhD in History, Associate Professor, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University

Kuzminets Nataliia Petrivna PhD in History, Associate Professor, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University

Cases of war crimes in the judicial practice of the Podillya provincial revolutionary tribunal

Abstract

The approach to the reform of the judicial system in Ukraine at the present stage with the use of the experience of building the judicial system, in particular, in the Soviet period, makes the topic of the work relevant. In addition, it is worth noting the lack of a thorough, in-depth and special study of the history of the Podilsky Provincial Revolutionary Tribunal (hereinafter referred to as the gubrevtribunal) in the area of resolving cases of crimes committed by military personnel, which is an additional argument in favor of the need for this work. The article analyzes the genesis of legislation on war crimes in the Ukrainian SSR and identifies the peculiarities of criminal law regulation of the activities of the gubrevtribunal in this area. Using the example of specific cases, the author examines the judicial practice of the gubrevtribunal in resolving cases of war crimes. The author outlines the categories of these cases which were in the proceedings of the tribunal in Podillia. It is determined that desertion was one of the most common crimes committed by military personnel. The reasons for this are given and the content of these crimes is described. It is noted that often the defendants in such cases were not only individual soldiers, but also groups of soldiers. It is indicated that in this case, in order to conceal the crime, the cases were supposed to be considered in closed sessions. The author analyzes the peculiarities of court decisions in these cases, in particular, the sentencing. In addition to desertion, other categories of cases decided by the gubernational Military Tribunal are outlined. The author analyzes the peculiarities of applying punishment to members of the Communist Party. The author notes the recommendations of the Soviet government to intensify the prosecution of these criminals. The author presents the report of an investigator who visited the location of one of the military units. Based on his analysis, the author notes the insufficient material support of the military, the lack of necessary uniforms, means of transportation, etc. He also pointed out the inappropriate behavior of the officer corps, which, among other things, was the cause of the spread of crime among the military.

Keywords: revolutionary tribunal, Podillia, war crimes, desertion, military personnel, punishment.

Постановка проблеми

На сучасному етапі Україна перебуває на переламному етапі своєї історії який потребує, серед іншого, реформування державного механізму. Одним із елементів означеного процесу є побудова незалежної, демократичної, прозорої судової системи. Для уникнення помилок минулого при цьому важливо враховувати історичний досвід організації судової влади в Україні, зокрема радянський період. Одними із складових судової ланки на початковому етапі радянської історії були революційні трибунали та зокрема Подільський губревтрибунал. Враховуючи військово-політичну ситуацію в Україні набуває актуальності проблема вирішення судами справ щодо злочинів військовослужбовців. В даному контексті варто проаналізувати роботу Подільського губревтрибуналу, одним із напрямів діяльності якого саме і був розгляд справ щодо злочинів вчинених військовослужбовцями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історія діяльності Подільського губревтрибуналу загалом є досить малодослідженою проблемою. Хоча на означену тематику було опубліковано ряд статей вони не розкривали роботу губревтрибуналу щодо вирішення справ про військові злочини. Загальнодержавний рівень досліджуваної проблематики також не дістав достатнього відображення у історіографії з поміж якої можна виокремити праці В. Шершенькової [1] та П. Михайленка [8] які дослідили законодавство на яке спирались зокрема ревтрибунали при вирішенні справ щодо злочинів військовослужбовців.

Мета статті

На прикладі конкретних справ дослідити діяльність Подільського губревтрибуналу щодо розгляду та вирішення справ по обвинуваченню військовослужбовців.

Виклад основного матеріалу

Через низький професійний рівень творців законодавчих актів та недостатній рівень розвитку військового права в УСРР не існувало єдиного законодавчого акту щодо військових злочинів. Власне законодавство УСРР ґрунтувалось, в значній мірі, на рецепції аналогічного законодавства РСФРР [1, с. 7]. Згідно з радянським законодавством революційні військові трибунали (далі - реввійськтрибунали) розглядали справи військовослужбовців, звинувачених зокрема у: контрреволюції; масштабній спекуляції; масштабних посадових злочинах і в хабарництві; злісній дискредитації радянської влади [2, арк. 25] . Справи загальної підсудності по обвинуваченню військовослужбовців циркуляр НКЮ від 21 січня 1921 р. пропонував передавати зокрема губернським революційним трибуналам (далі - губревтрибуналам) [3, арк. 15]. Пізніше, після реорганізації трибунальної системи в УСРР в середині 1921 р. Верховним трибуналом УСРР був виданий циркуляр № 30 від 29 листопада 1921 р. Згідно з ним реввійськтрибуналам були підсудні справи військовослужбовців частин та з'єднань які входили в склад тих військових з'єднань при якому дані реввійськтрибунали перебували. Таким чином, сфера діяльності реввійськтрибуналів поширювалась на відповідні військові з'єднання. Відповідно військовим відділам губревтрибуналів були підсудні справи щодо: військовослужбовців губернських, районних, повітових, волосних військкоматів та підпорядкованих ним частин та установ; військовослужбовців частин та установ, що не входили в склад військових з'єднань. [3, арк. 72]

З метою уникнення непорозумінь щодо визначення підсудності революційних військових трибуналів і військового відділу Подільського губревтрибуналу сюди в грудні 1921 р. надійшла інструкція Верховного трибуналу УСРР. У ній зазначалось, що злочини військовослужбовців, які перебувають на службі у дивізіях і стройових частинах як і усі справи (військовослужбовців і цивільних осіб) що виникають в прикордонній території розглядають виключно революційні військові трибунали. Усі інші злочини повинен був розглядати військовий відділ губревтрибуналу. [2, арк. 26] Згодом, в березні 1922 р., в циркулярі Верховного трибуналу, адресованого всім губревтрибуналам, було визначено перелік злочинів військовослужбовців, які повинні були розглядати військові відділи губревтрибуналів. Серед них: 1) образа підлеглим військовослужбовцем керівника при виконанні службових обов'язків; 2) невиконання наказів; 3) злісне дезертирство і побої; 4) порушення правил вартової служби; 5) ухилення від несення служби, шляхом нанесення собі пошкоджень або симуляції хвороби; 6) повторна та злісна розтрата та втрата військового майна; 7) перевищення влади або бездіяльність керівника; 8) насильства військовослужбовців над цивільним населенням; 9) крадіжки та знищення військовослужбовцями майна цивільного населення. [4, арк. 24]

Серед подібних злочинів варто виділити дезертирство. Зокрема 27 грудня 1920 р. губревтрибунал розглянув справу по обвинуваченню 20 жителів с. Сокиринці Віницького повіту в дезертирстві. Так, 18 обвинувачених з'явились за мобілізацією, однак, дезертирували з пересадочних пунктів та ешелонів і намагались приховатись шляхом вступу на службу в міліцію, повітпродкоми та інші установи з метою уникнути служби в армії. Обвинувачений І. Коломенчук не з'явився вчасно за мобілізацією та приховувався за документами брата. Є. Семенюк не з'явився вчасно за мобілізацією, двічі арештовувався дезертир-комісією та в серпні цього року був переданий ревтрибуналу, однак, перед розглядом своєї справи втік з-під варти. Використовував своє військове звання з власних корисливих мотивів, зокрема, вимагання. Розглянувши справу губревтрибунал виніс вирок щодо 18 вищевказаних підсудних у вигляді розстрілу, однак, враховуючи щире каяття та соціальний стан вирок було замінено 5 роками ув'язнення в БУПРі. І. Коломенчука було засуджено до розстрілу. Однак, враховуючи молодий вік та виконання «радянської роботи» вирок було замінено 20 роками ув'язнення в БУПРі. Є. Семенюка було засуджено до розстрілу. [5, арк. 433-434] Схожу справу по обвинуваченню Я. Білика, Ф. Петрика та ще 7 громадян Ольгопільського, Брацлавського та Ямпольського повітів розглянув губревтрибунал в січні 1921 р. Так, загалом, у обвинувальних вироках фігурували втечі зі збірних пунктів та ешелонів та влаштування на інших роботах з метою уникнення служби в армії. За результатом розгляду справи трьох обвинувачених було засуджено до 2 років примусових робіт, однак, з огляду на соціальний стан та хворобу вирок було визначено умовним. Інші підсудні отримали вироки у вигляді позбавлення волі на 4, 5, та 10 років примусових робіт з позбавленням волі. Двоє підсудних отримали вищу міру покарання у вигляді розстрілу. [5, арк. 440] Цього ж місяця в судовому засіданні губревтрибунал знову розглянув подібну справу, однак, по обвинуваченню 30 осіб. Підсудні за різних причин та під різними приводами (самовільне відлучення, нібито відсутність одягу та хвороби) самовільно покинули ешелони та військові частини. Деякі з них просто відправились по домівках, в той час, як інші влаштувались на інші роботи та державну службу. За результатом розгляду справи обвинувачені отримали різні вироки (виправдання з відправкою в армію, засудження на різні строки примусових робіт умовно з відправкою в армію та засудження у вигляді реального позбавлення волі з виконанням примусових робіт на різні строки). [5, арк. 443] Справи, що розглядались губревтрибуналом в подальшому також мали характер неявки за мобілізацією, дезертирства з караульного батальйону, з збірних пунктів, з військових частин. Покарання, як правило, встановлювало різні терміни ув'язнення в концтабір, однак враховуючи амністію та інші обставини («малосвідомість», «пролетарське походження», щире зізнання) замінялось відправкою в військкомати для служби. [6, арк. 29, 48, 49, 50]

Пізніше, в грудні 1921 р. губревтрибунал розглянув справу трьох військовослужбовців: І. Жереба, П. Галузинського, Д. Мойсеєнко, а також лікаря К. Могурана. Означені військовослужбовці з метою ухилення від військової служби увійшли в зговір з лікарем К. Могураном, щоб той за грошову винагороду наніс їм рани, що не піддавались лікуванню. Щодо обвинувачених губревтрибунал виніс вирок у вигляді позбавлення волі з відбуванням покарання в БУПРі терміном на 5 років з виконанням важких громадських примусових робіт. Однак, беручи до уваги військову службу засуджених, їх селянське походження та амністію губревтрибунал звільнив їх від покарання. Щодо лікаря К. Могурана який неодноразово за грошову винагороду наносив рани військовозобов'язаним з метою ухилення їх від служби то він був засуджений до розстрілу. Однак беручи до уваги похилий вік, селянське похоження та амністію губревтрибунал замінив означене покарання ув'язненням в БУПР на 5 років з виконанням внутрішніх громадських примусових робіт. [7, арк. 2] В грудні 1921 р. губревтрибунал розглядав справу військовослужбовця комендатури губвійськкомату О. Орлова та іншого військовослужбовця Г. Півенштейна. Так, О. Орлов, користуючись своїм службовим становищем, за грошову винагороду підробив відпускний документ Г. Півенштейну який мав намір ухилитись від військової служби. В результаті О. Орлов отримав вирок у вигляді ув'язнення в БУПР на 5 років з виконанням громадських примусових робіт, а Г. Півенштейн - виконання громадських примусових робіт з позбавлення волі на 2 роки. Однак, губревтрибунал, беручи до уваги щиросердне зізнання, пролетарське походження та амністію звільнив обвинувачених від покарання. [7, арк. 7]

Мали місце і злочини іншого характеру. Так, в лютому 1922 р. військовий відділ губревтрибуналу розглянув справу військовослужбовця М. Трифонова. Обвинувачений із невідомим співучасником зупинили підводу громадянки Б. Гойхман яка рухалась дорогою Томашпіль-Вапнярка та пограбували її. В результаті губревтрибунал виніс вирок М. Трифонову у вигляді 5 років ув'язнення в концтаборі. Однак, беручи до уваги його службу, тривале перебування під вартою під час розслідування справи та амністію, М. Трифонова було звільнено від покарання. [7, арк. 52] Прикметно, що в даному разі перебування в якості військовослужбовця було пом'якшуючою обставиною. Щодо винесених вироків за іншими справами то у них як правило застосовувалась амністія та направлення в військкомат для служби в армії. [6, арк. 29] Таким чином в тій чи іншій мірі, але ігнорувався циркуляр Верховного судового контролю № 12 за 1920 р. який рекомендував судовим органам не застосовувати «відправку на фронт» у якості покарання. [8, с. 283]

Особливо суворо передбачалось карати тих дезертирів які були комуністами. Це підтверджує секретне повідомлення губкому від 8 червня 1922 р. адресоване голові Подільського губревтрибуналу. У ньому констатувалось почастішання випадків дезертирства 22-24-річних комуністів із армії і як наслідок посилення демобілізаційних настроїв війсковослужбовців. Тому для їх ліквідації рекомендувалось таких осіб, передусім, виключати із партії і застосовувати щодо них найрішучіші заходи. [9, арк. 120]

Серед справ військового характеру які перебували у провадженнях Подільського губревтрибуналу варто виокремити також самовільне вилучення військовими частинами підвід у селян. [10, арк. 45]

Окремо військові злочини були виокремлені в Кримінальному кодексі УСРР 1922 р. Ними визнавалися «злочинні діяння військовослужбовців Червоної армії та Червоного флоту, спрямовані проти встановленого законом порядку несення військової служби і виконання військовими силами республіки свого призначення і при тому саме такі, які за своїм характером і значенням не можуть бути здійснені громадянами, які не перебувають на військовій чи морській службі». [11, с. 587] Реввійськтрибуналам були підсудні, зокрема, такі злочини як: образа підлеглим військовослужбовцем начальника або начальником військовослужбовця при виконанні службових обов'язків; невиконання наказів; ухилення від військової служби в військових умовах або в бойовій обстановці; порушення правил вартової служби; перевищення влади або бездіяльність військового начальника, що призвело до дезорганізації війська або до інших важких наслідків; військове шпигунство; мародерство і ін. За вчинення окремих злочинів з обтяжуючими обставинами допускалося винесення покарання у вигляді розстрілу. [11, с. 587-590] Окрім реввійськтрибуналів частина злочинів військовослужбовців була підсудна і Подільському губревтрибуналу. Ще 7 липня 1922 р. постановою Верховного трибуналу було визначено, що злочини військовослужбовців 2 прикордонної дивізії повинні були розглядатись у військовому відділі Подільського губревтрибуналу. За розпорядженням голови губревтрибуналу вони були підслідні оснарслідчим Проскурівського, Кам'янецького, Ушицького, Могилів-Подільського і Ямпільського повітів. Проте, голова губревтрибуналу звітував Верховному трибуналу, що означені оснарслідчі перевантажені справами і покладення на них обов'язків щодо розслідування ще й справ прикордонної дивізії могло негативно позначитись на організації слідства по іншим справам. Тому голова губревтрибуналу А. Рамов рекомендував Верховному трибуналу організувати окремо 3 спеціальні камери оснарслідчих для розслідування справ що стосувались лише цієї дивізії. [9, арк. 75] [12, арк. 133-134] 25 вересня 1922 р. оснарслідчий губревтрибуналу Ф. Солтис з метою ревізії виїхав у м. Стару Ушицю де знаходився штаб цієї дивізії і 3 рота 15 прикордонного батальйону. У доповідній записці на адресу голови губревтрибуналу він передусім доповідав, що власне саме місто, де знаходився штаб дивізії було віддалене від найближчих населених пунктів та доріг. Донедавна у військовослужбовців було недостатнє, а в деяких випадках зовсім відсутнє обмундирування. Після неодноразових клопотань воно все ж було виділено, однак, помилково замість зимового літнє. Але і його не було можливості доставити через віддаленість Старої Ушиці від найближчої залізниці на 47 верст. Головним засобом пересування були коні, але і їх не можна було в повній мірі використати для вказаних цілей через недостатнє забезпечення фуражем. Окрім цього, серед прикордонників спостерігалось і недостатнє продовольче забезпечення. До вказаних проблем додавалось недостатнє фінансування, через що зарплата військовослужбовцям не виплачувалась з квітня поточного року. Також не була налагоджена виховна робота, яка наштовхувалась на перешкоди у вигляді недостатнього забезпечення найнеобхіднішими речами. Зокрема, в вищезгаданій роті було 6 неграмотних осіб, яких не було можливості відправляти у школу через відсутність у них взуття. Ситуація ускладнювалась також непристойною поведінкою військовослужбовців, а особливо їх командирів. Як стверджував Ф. Солтис у деяких частинах, в тому числі і в кавалерійському взводі спостерігалось масове «п'янство», враховуючи його командуючого та заступника. Схожа ситуація була і в 2 роті, де також командир зловживав алкоголем, окрім того був хабарником, що проявлялось у отриманні хабарів за переправу емігрантів через кордон, якими він, окрім того, ділився із підлеглими командирами. До «заслуг» означеного командира також відносились вказівки підлеглим військовослужбовцям грабувати селян та за висловом оснарслідчого Ф. Солтиса «бити жидів», що свідчило про його антисемітські нахили. Схожою поведінкою відзначався інший червоноармієць 20-річного віку. Будучи членом політвідділу він, за переконанням оснарслідчого, остаточно спився і на зауваження командира дивізії про те, що він повинен бути прикладом для інших означений червоноармієць відповів, що кинути пияцтво він уже не може. Все ж Ф. Солтис стверджував, що незважаючи на означені проблеми у дивізії, відбувається чистка особового складу, в результаті якої уже були звільнені деякі військовослужбовці, що порушували дисципліну. Як наслідок висловлював оптимістичні сподівання, що означені заходи допоможуть оздоровити дивізію. [12, арк. 221]

Варто зауважити, що злочини військовослужбовців мали груповий характер. Частково, у зв'язку з цим вони ретельно приховувались. Так у вересні 1922 р. у надзвичайній сесії військового відділу губревтрибуналу у закритому судовому засіданні було заслухано справу по обвинуваченню командуючого складу козаків I кінного корпусу в бандитизмі у кількості 19 осіб. В результаті 9 із них були засуджені до розстрілу. Все ж згодом злочини військовослужбовців, в тому числі 2 прикордонної дивізії були вилучені з-під юрисдикції губревтрибуналу. В жовтні 1922 р. Верховний трибунал УСРР посилаючись на циркуляр Верховного трибуналу при ВЦВК РСФРР від 4 серпня 1922 р. роз'яснив, що усі злочини військовослужбовців повинні розглядатися лише реввійськтрибуналами [12, арк. 233-235] .

Висновки

Отже, згідно з радянським законодавством, на губревтрибунали, зокрема Подільський, покладалось завдання із розгляду справ по обвинуваченню військовослужбовців. Серед злочинів які вчинялись означеними суб'єктами найбільш поширеним було дезертирство, хоча мали місце і злочини загальної підсудності вчинені військовими. Однією із причин поширення злочинності було неналежне матеріальне забезпечення військовослужбовців та незадовільні умови несення служби.

Література

1. Шершенькова В.А. Становлення та розвиток законодавства про військові злочини в радянській Україні (1919-1991 рр.): автореферат... дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2014. 20 с.

2. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 2. Спр. 61.

3. ДАХмО. Ф. Р-340. Оп. 1. Спр. 1.

4. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 5. Спр. 2.

5. ЦДАВО України. Ф. 8. Оп. 1. Спр. 598.

6. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 2. Спр. 58.

7. ЦДАВО України. Ф. 8. Оп. 1. Спр. 1061.

8. Михайленко П.П. Уголовное законодательство и органы юстиции УССР в период борьбы за Советскую власть на Украине (1917-1920). Львов: Издательство Львовского ун-та, 1956. 288 с.

9. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 5. Спр. 1.

10. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 74.

11. Збірник постанов та розпоряджень робітниче-селянського уряду України / Рада Народних Комісарів УРСР, Народний Комісаріат юстиції УРСР. Харків: «Вукопспілки», 1922. 1147 с.

12. ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 67.

References

1. Shershenkova V.A. Stanovlennia ta rozvytok zakonodavstva pro viiskovi zlochyny v radianskii Ukraini (1919-1991 rr.) [Formation and development of legislation on war crimes in Soviet Ukraine (1919-1991)]: avtoreferat. ... dys kand. yuryd. nauk. Odesa, 2014. 20 s. [in Ukrainian]

2. DAViO. F. R-207. Op. 2. Spr. 61.

3. DAKhmO. F. R-340. Op. 1. Spr. 1.

4. DAViO. F. R-207. Op. 5. Spr. 2.

5. TsDAVO Ukrainy. F. 8. Op. 1. Spr. 598.

6. DAViO. F. R-207. Op. 2. Spr. 58.

7. TsDAVO Ukrainy. F. 8. Op. 1. Spr. 1061.

8. Mykhailenko P.P. Uholovnoe zakonodatelstvo y orhanbi yustytsyy USSR v peryod borbbi za Sovetskuiu vlast na Ukrayne (1917-1920) [Criminal legislation and justice authorities of the Ukrainian SSR during the struggle for Soviet power in Ukraine (1917-1920).]. Lvov: Yzdatelstvo Lvovskoho un-ta, 1956. 288 s. [in Russian].

9. DAViO. F. R-207. Op. 5. Spr. 1.

10. DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 74.

11. Zbirnyk postanov ta rozporiadzhen robitnyche-selianskoho uriadu Ukrainy [A collection of resolutions and orders of the Workers' and Peasants' Government of Ukraine] / Rada Narodnykh Komisariv URSR, Narodnyi Komisariat yustytsii URSR. Kharkiv: «Vukopspilky», 1922. 1147 s. [in Ukrainian].

12. DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 67.

Размещено на Allbest.ru