Труднощі впровадження середньої освіти в період хрущовської "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький кооперативний інститут

Труднощі впровадження середньої освіти в період хрущовської «відлиги»

Петренко Володимир Іванович кандидат історичних наук, доцент кафедри права

Анотація

У сучасний період розвитку державного будівництва в Україні гостро постало питання духовного розвитку й консолідації українського суспільства. Його вирішення, залежить насамперед від формування національної свідомості та гідності українського народу, що неможливо без розвитку освіти. Саме освіта є об'єднувальним чинником для нашого народу, адже вона сприяє збереженню національної самобутності, вихованню поваги до своєї держави, сприяє збагаченню інтелектуального та духовного показників розвитку суспільства. Особливий інтерес науковців викликає стан розвитку освіти періоду хрущовської «відлиги», оскільки у цей період було закладено важливі основи її розвитку.

Політехнізація школи стала пріоритетним завданням загальної середньої освіти. У сфері середньої загальноосвітньої школи радянський уряд особливу увагу звертав на трудове виховання, одним із елементів якого стало виробниче навчання. Реформування школи, спрямоване на її політехнізацію, було пріоритетним завданням. Однак на практиці реформа освіти не досягла поставлених цілей і призвела до ускладнень.

Проблемою також стало неврахування національних особливостей республік, русифікація, незадовільна матеріально-технічна база шкіл, що викликало значний опір серед батьків та вчителів. Незважаючи на недоліки, прийняття закону про школу мало й позитивні наслідки, до яких відносимо введення трудового навчання до центру навчально-виховної діяльності учнів за ініціативи держави. Досить прогресивним було залучення науковців для оптимізації запровадження політехнічного характеру шкільної освіти.

Процес забезпечення загальноосвітніх шкіл учителями наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. характеризувалися нерегульованим і непродуманим плануванням потреби у вчителях. Вжиті заходи щодо подолання нестачі педагогічних кадрів у повоєнний період призвели до їх надлишку в середині 50-х років ХХ ст., а прорахунки у подальшому плануванні потреби педагогічних працівників спричинили їх нестачу на початку 60-х років ХХ ст. Такий стан у забезпеченні шкіл педагогічними кадрами пояснюється досить непродуманими радикальними заходами для стабілізації їх кількості.

Крім цього, забезпечення шкіл педагогічними кадрами ускладнювалися через нерівномірне забезпечення вчителями у різних регіонах УРСР. Крім дисбалансу з кількісними характеристиками педагогів, у загальноосвітніх школах були проблеми і з їх якісним складом. Якісні показники залежали від рівня освіти працюючих вчителів і характеризувалися показниками, за якими близько половини педагогів не мали вищої освіти в досліджуваний період.

Таку складну ситуацію владні органи вирішили у досить короткий період через короткотермінові курси підвищення кваліфікації, заочні відділення педагогічних інститутів. Звичайно, такий шлях вирішення проблеми із кваліфікацією вчителів мав лише кількісні результати, чого не можна сказати про якість.

Таким чином, напружена ситуація з кількісно-якісним складом учителів не була вирішена. Єдиним шляхом підвищення як кількісних, так і якісних показників педагогічних кадрів було поповнення шкіл молодими спеціалістами. Складною залишалася ситуація з учителями в сільській місцевості, оскільки випускники вищих педагогічних навчальних закладів здебільшого не мали бажання працювати в сільських школах.

Ключові слова: освіта, учні, реформа, школа, хрущовська «відлига», учительські кадри, проблеми.

Abstract

Petrenko Volodymyr Ivanovich Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Law, Vinnytsia Cooperative Institute

DIFFICULTIES OF IMPLEMENTING SECONDARY EDUCATION DURING THE PERIOD OF THE KHRUSHSHOV "THAW"

In the modern period of development of state building in Ukraine, the issue of spiritual development and consolidation of Ukrainian society has become acute. Its solution depends primarily on the formation of national consciousness and dignity of the Ukrainian people, which is impossible without the development of education. It is education that is a unifying factor for our people, because it contributes to the preservation of national identity, fosters respect for one's country, and contributes to the enrichment of intellectual and spiritual indicators of the development of society. The state of development of education during the Khrushchev "thaw" is of particular interest to scientists, since important foundations for its development were laid during this period.

School polytechnicization has become a priority task of general secondary education. In the field of secondary general education, the Soviet government paid special attention to labor education, one of the elements of which was industrial training. Reforming the school aimed at its polytechnicization was a priority task. However, in practice, the education reform did not achieve its goals and led to complications.

The failure to take into account the national characteristics of the republics, Russification, unsatisfactory material and technical base of schools, which caused significant resistance among parents and teachers, also became a problem. Despite the shortcomings, the adoption of the school law also had positive consequences, including the introduction of work training to the center of educational and educational activities of students on the initiative of the state. The involvement of scientists to optimize the introduction of the polytechnic nature of school education was quite progressive.

The process of providing secondary schools with teachers in the late 1950s and early 1960s. were characterized by unregulated and ill-conceived planning of the need for teachers. The measures taken to overcome the shortage of teaching staff in the post-war period led to their surplus in the mid-1950s, and miscalculations in the further planning of the need for teaching staff led to their shortage in the early 1960s. This state of providing schools with teaching staff is explained by rather ill-conceived radical measures to stabilize their number.

In addition, providing schools with pedagogical personnel was complicated by the uneven supply of teachers in different regions of the Ukrainian SSR. In addition to the imbalance with the quantitative characteristics of teachers, secondary schools also had problems with their qualitative composition. Qualitative indicators depended on the level of education of working teachers and were characterized by indicators according to which about half of the teachers did not have a higher education in the studied period.

Such a difficult situation was solved by the authorities in a fairly short period of time through short-term training courses, correspondence departments of pedagogical institutes. Of course, this way of solving the problem with the qualifications of teachers had only quantitative results, which cannot be said about quality.

Thus, the tense situation with the quantitative and qualitative composition of teachers was not resolved. The only way to increase both quantitative and qualitative indicators of teaching staff was to replenish schools with young specialists. The situation with teachers in rural areas remained difficult, as graduates of higher pedagogical educational institutions mostly had no desire to work in rural schools.

Keywords: education, students, reform, school, Khrushchev's "thaw", teaching staff, problems.

Вступ

Постановка проблеми. XX з'їзд партії в 1956 р започаткував період реформ, названий І. Г. Еренбургом «відлигою». Микита Хрущов сформулював центральну ідею реформи освіти як «зміцнення зв'язку школи з життям». Упродовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як важливий аспект комуністичної ідеології. Тому не дивно, що, розпочинаючи реформування суспільства, М.С. Хрущов не обминув і освітньої сфери, яка зазнала істотних змін і перетворень. Її намагалися реформувати, щоб змусити ефективніше відповідати завданню модернізації суспільства на соціологічних засадах. Партійні органи все більше підпорядковували систему освіти реалізації власних планів. Нівелювання особистості реалізовувалось через колективістське виховання, у зв'язку з утопічною метою - побудовою комунізму в країні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Насамперед, на нашу думку, заслуговують на увагу дисертації сучасних українських істориків, де з позицій сучасної історичної науки вони розкривають проблеми розвитку освітньої галузі в Україні. Особливості підготовки педагогічних кадрів, стан освіти окресленого періоду стали предметом дисертаційного дослідження Н.С. Брехунець. Наукова вагомість його полягає насамперед у тому, що значну увагу приділено висвітленню в історіографічних джерелах функціонування різних аспектів загальноосвітньої школи України.

Важливою для обраної нами теми є також дисертація Л.М. Романець, у якій автор висвітлює не тільки реформу школи на основі Закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР», а й ґрунтовно розкриває роль учителів у здійсненні реформи та їх становище в період від закінчення війни до приходу М. Хрущова до влади. Важливою стала також дисертація Н.М. Хоменко, в якій вона висвітлює життя студентів педагогічних вищих навчальних закладів. М.В. Кагальна у своїй дисертації розкриває повсякденне життя вчителів УРСР у другій половині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст.

Вагомий внесок у вивчення проблеми розвитку освіти в українському селі доби М.С. Хрущова був зроблений І.М. Романюком. Визначальним чинником позитивних змін дослідник вважає поступове усвідомлення державою необхідності підвищення освітнього рівня сільського населення. Однак процес реформування, на думку вченого, мав радше кількісний, ніж якісний характер, і суттєві зрушення в цьому напрямі відбувалися досить повільно. Гостро постала проблема навчально-матеріальної бази шкіл, браку педагогів у поєднанні з низьким професійним рівнем. Залишковий принцип фінансування призводив до недостатнього розвитку мережі шкіл у селах.

Мета. На основі вивчення, узагальнення і критичного аналізу наукових праць та архівних джерел дослідити і комплексно висвітлити проблеми запровадження середньої освіти в період хрущовської «відлиги»; особливості діяльності вчительства загальноосвітніх шкіл УРСР у другій половині 50-х - першій половині 60-х років ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Перехід до середньої освіти в Україні здійснювався відповідно закону Верховної Ради УРСР «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР», прийнятого в квітні 1959 р.

Відповідно до закону запроваджувалася освіта, котра мала здійснюватися двома етапами: перший етап - восьмирічна неповна загальноосвітня трудова політехнічна школа, як базова форма загальної освіти (у невеликих селах зберігалися початкові школи 1-4 класів). Другий етап здійснювався трьома типами навчальних закладів, які давали повну середню освіту: вечірні і заочні школи працюючої молоді, а також середні загальноосвітні трудові політехнічні школи з виробничим нахилом. Протягом трьох років старшокласники повинні були здобути середню освіту і отримати професійну підготовку в одній із галузей народного господарства або культури [1]. хрущовський педагог школа

Міністерством освіти був розроблений план реорганізації семирічних шкіл у восьмирічні протягом двох років і десятирічних в одинадцятирічні - протягом чотирьох років. При цьому професійна підготовка в школах була на першому плані, визначаючи внутрішнє життя загальноосвітньої школи. А в сільських школах навчальний рік формувався з урахуванням сільськогосподарських робіт.

Головним завданням шкільної реформи було здійснення загальної восьмирічної освіти. Його належало розв'язати протягом короткого терміну. Необхідно було не лише ввести в дію значну кількість нових шкільних приміщень й обладнати їх, але й суттєво змінити структуру та розміщення шкіл, особливо в сільській місцевості і забезпечити охоплення всіх дітей восьмирічною освітою. Була прийнята спеціальна постанова про організацію в кожній області по одній восьмирічній школі з тим, щоб на їхньому досвіді вести роботу по створенню нових навчальних планів, програм, підручників; розробку нових положень і принципів організації навчально-виховного процесу в школах [2].

Проте практичний перехід до загальної восьмирічної освіти вимагав не лише необхідного мінімуму матеріального забезпечення, а й серйозної організації роботи у восьмирічній школі. Таке завдання не могло вирішитися автоматичним переведенням усіх випускників 7-их класів у восьмі. Необхідно було облікувати і навчати не лише дітей, котрі здобували освіту, але й тих, які з різних причин залишили школу.

Вказаний вище закон про реформу середньої освіти покладав відповідальність за здійснення загального обов'язкового навчання всіх дітей та підлітків від 7-ми до 15-ти років на виконкоми обласних, міських, районних і сільських рад. Саме виконкоми організовували і проводили по списовий облік дітей [3].

Недостатня матеріальна база навчальних закладів, нераціональне їхнє розміщення вимагало з боку держави посиленої уваги до шкільних проблем: збільшення капіталовкладень, розширення будівництва, підготовки освітніх кадрів, а також продовження часу для переходу на загальну восьмирічну освіту, адже встановлений досить короткий термін не давав можливості виконати поставлені завдання в освітянській галузі. Однією з причин була значна кількість другорічників та переростків. Лише в 1955-1956 навчальному році в школи республіки не з'явилося 57 тисяч другорічників [4].

Також, як правило, до 5-го класу учні навчалися в повному складі, потім, коли вік переростків досягав 15-16 років, вони залишали школу й переходили навчатися до професійно-технічних училищ або йшли працювати на виробництво. Була й проблема іншого характеру, на середину 1950-х років понад 180 тисяч дітей, які досягли шкільного віку, не приступили до занять у школах [5].

Проблеми, пов'язані із зміною обов'язкового семирічного навчання на восьмирічне, не вичерпувалися простим збільшенням числа тих, які навчалися в неповній середній школі. По-перше, кінець 1950-х - початок 1960-х років у нашій країні був відмічений суттєвими демографічними зрушеннями. Відносно мало чисельне покоління тих, хто народився в роки війни, до початку 1960-х вже відучилися. У школу почало приходити покоління, яке з'явилося в післявоєнні роки. Не дивлячись на міграцію сільського населення, в тому числі шкільного віку, загальна чисельність школярів на селі зросла з 3 млн. 111 тис. у 1959 році до з млн. 594 тис. у 1966 р. [5]. Таке збільшення контингенту учнів неповної середньої школи припало на роки демографічного приросту. По-друге, зростаючий рівень вимог до шкільної освіти був необхідним для забезпечення можливостей кожному підлітку отримати повноцінні знання, незалежно від місця проживання та матеріальних статків. Серед дітей шкільного віку були діти сироти, діти із неблагополучних сімей і ті, які проживали в маленьких населених пунктах, розташованих далеко від шкіл.

Отже, з початку 1960-х років здійснення восьмирічного загального навчання залишалося найважливішим завданням. А однією з проблем - ефективність функціонування сільських восьмирічних шкіл, а саме, зменшення числа другорічників і масового відсіву зі школи. Щоб запобігти цим негативним проявам і зберегти контингент учнів, учителі суттєво знизили вимоги до школярів стосовно рівня знань. Фактично було припинено відрахування із шкіл за неуспішність. В результаті почастішали випадки, коли випускники не могли далі продовжувати навчання внаслідок слабкої підготовки. При відсутності вчителів з деяких предметів, випускники восьмирічної школи отримували прочерки з цих дисциплін у свідоцтві про неповну середню освіту.

У період хрущовської «відлиги» в підсумку суттєвих змін у роботі загальноосвітніх шкіл збільшувалась увага й до вчителів. Важливим аспектом роботи з учителями у цей період було забезпечення їх кількісно-якісного складу в загальноосвітніх школах Української РСР. Протягом другої половини 50-х - першої половини 60-х років ХХ ст. стан з кількісно-якісним складом учителів значно різнився. Така ситуація пояснюється наслідками значних історичних подій, які вплинули й на педагогів. Значний надлишок педагогічних кадрів у 1955 р. був спричинений наслідками Другої світової війни. У повоєнне десятиріччя гостро відчувалась потреба у забезпеченні загальноосвітніх шкіл педагогічними кадрами, оскільки в період війни в Українській РСР було втрачено близько третини довоєнної кількості вчителів [2].

У повоєнний період для швидкого укомплектування шкіл педагогічними кадрами було організовано короткотермінові курси підготовки вчителів; розширено мережу педагогічних училищ для забезпечення шкіл учителями та вдвічі збільшився прийом студентів до педагогічних вищих навчальних закладів. До середини 50-х років ХХ ст. випуск молодих спеціалістів сягав близько 15 тис. осіб на рік [3].

Завдяки цим заходам вдалося відновити довоєнну комплектацію шкіл учителями і станом на 1953/54 навчальний рік у загальноосвітніх школах республіки працювало понад 292 тис. Учителів. Загалом на середину 50-х років кількісний склад учителів було унормовано, чого не можна сказати про якісний. Якісний склад педагогів характеризується наявністю компетентності з огляду на отримання відповідної освіти. Серед наявної на 1953/54 навчальний рік кількості вчителів лише 19 % мали повну середню освіту, тобто диплом університету чи педагогічного інституту та 29 % - неповну вищу - за вчительський інститут. Найбільше вчителів (41 %) мали середню педагогічну освіту, яку отримали в педагогічних училищах унаслідок значного збільшення їх кількості після Другої світової війни [4].

Більшість учителів отримали освіту в педагогічних училищах, оскільки за умов гострого дефіциту вчителів освіта не мала принципового значення й здобуття спеціальності в педагогічних училищах потребувало менше часу та зусиль. При стабілізації кількості вчительських кадрів у 1953/54 навчальному році не було унормовано прийом студентів до педагогічних вищих навчальних закладів, що призвело до надлишку педагогічних кадрів. За такої ситуації вже в наступному навчальному році надлишок учителів становив 20 тис. осіб [5].

Міністерству освіти УРСР необхідно було швидко вирішувати проблему з кадровим забезпеченням загальноосвітніх шкіл. За результатами досліджень виявилось, що навіть при збільшенні контингенту учнів до 1960 р. буде надлишок педагогічних кадрів, що насамперед стосується вчителів природничих та точних дисциплін. Зменшення набору на певні факультети педагогічних інститутів і університетів, впорядкування мережі педагогічних вищих навчальних закладів мало поступово пом'якшити те напружене становище, яке складалося протягом кількох попередніх років. Однак наприкінці 50-х років ХХ ст. активно розпочалися зміни в освіті відповідно до Закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР». Було розширено шкільну мережу, здійснено перехід до 8-річного та однозмінного навчання. У підсумку цих змін на початку 60-х років ХХ ст. кількість учнів перевищувала заплановану на 7 млн. осіб. Для цієї кількості потрібно було 366 тис. учителів, а налічувалось лише 356 тис. осіб. Таким чином, на 1960/61 навчальний рік не вистачало 10 тис. вчителів [4].

За такої ситуації 28 листопада 1961 р. ЦК КП України і Рада Міністрів УРСР прийняли постанову «Про заходи з забезпечення загальноосвітніх шкіл учительськими кадрами». У ній зазначалося, що підготовка потрібної кількості освічених вчителів стане запорукою розвитку народної освіти. Згідно з цією постановою було збільшено набір студентів на денні відділення педагогічних інститутів на 1962/63 навчальний рік до 10 тис. осіб, а до педагогічних училищ - до 7,5 тис. осіб. Але, крім цього, для швидкого поповнення шкіл потрібними педагогічними кадрами з 1 грудня 1961 р. при педагогічних училищах і середніх загальноосвітніх школах діяли педагогічні класи з одно і дворічним навчанням для підготовки вчителів початкових класів. Кількість учителів таких класів сягала 1 тис. осіб, а наприкінці 1962 р. збільшилась удвічі, оскільки випускники цих класів отримували заробітну плату, рівноцінну випускникам педагогічних училищ, і мали привілеї вступу на заочні відділення педагогічних інститутів [1].

Незважаючи на ці заходи, повністю вирішити проблему із забезпеченням шкіл педагогічними кадрами не вдалося. На недостатню кількість учителів вказували доповідні записки обласних комітетів профспілок Республіканському комітету профспілки працівників освіти вищої школи і наукових установ у 1962 р. Наголошувалось, що Міністерство освіти УРСР задовольнило потребу в педагогічних кадрах республіки лише на 30-60 % залежно від області. У Закарпатській області у зв'язку із зростанням кількості учнів на 1962/63 навчальний рік потребувалось 403 педагогічних працівники. На 29 серпня 1962 р. в область був направлений 391 педагог. Крім цього, Дрогобицький педінститут направив в область 30 практикантів фізики і математики [2].

З огляду на введення обов'язкового восьмирічного навчання, організацією шкіл-інтернатів, шкіл і груп продовженого дня, розширенням мережі вечірніх шкіл робочої та сільської молоді потреба в кадрах вчителів і вихователів значно зросла в південних областях. На це вказують хоча б такі дані: у 1961/62 навчальному році 2 586 учителів Запорізької області працювали з навантаженням від 19 до 27 тижневих годин, 105 - з навантаженням від 28 до 30 год. і 27 осіб - понад 30 год. 119 директорів і завучів мали навантаження більше 12 год. на тиждень. В окремих школах області такі предмети як англійська і французька мови, викладались не повний рік з огляду на відсутність вчителів. Через недостатню кількість педагогічних кадрів в області проведені 2,5-місячні курси підготовки вчителів іноземної мови кількістю 90 осіб. Враховуючи потребу в педагогічних кадрах у цьому навчальному році, дещо збільшений прийом студентів до Кримського педагогічного інституту. В 1961/62 навчальному році було прийнято 300, а в 1962/63 - 510 осіб, а також відкриті нові факультети й відділення заочного навчання. У цьому навчальному році обласним відділом народної освіти направлено в школи області 200 студентів TV курсів на рік і 80 студентів 92 V курсів на півроку. Але в області не вистачало 42 учителів з різних предметів. Станом на 1 вересня 1962 р. в школах Одеської області не вистачало 197 вчителів з усіх предметів [4].

Протягом 1961/62 навчального року тільки на курсах організованих Сумським інститутом удосконалення вчителів було перепідготовлено 1 500 осіб, у тому числі 134 вчителі початкових класів, 307 старших піонервожатих, 87 директорів восьмирічних шкіл, 58 учителів історії через відсутність вчителів з вищою освітою. Основним недоліком у цьому самому навчальному році у школах Київської області нестача становила 322 вчителя різних предметів. Бракувало вчителів і в інших областях північної України, однак у Чернігівській області всі школи були укомплектовані відповідними педагогічними кадрами. Це стало можливим з огляду на те, що за останніх три роки до шкіл області прибуло 680 [5].

Висновки

Отже, стан із забезпеченням загальноосвітніх шкіл учителями в досліджуваний період був нерівномірним. Унаслідок заходів із забезпечення шкіл учительськими кадрами в повоєнний період до середини 50-х років ХХ ст. не тільки відбулось укомплектування шкіл кадрами, а й внаслідок недалекоглядної політики органів влади відчувався їх надлишок. Для вирішення складної ситуації Міністерство освіти УРСР вжило радикальних заходів щодо закриття та реорганізації значної кількості вищих педагогічних навчальних закладів, що стабілізувало кількість випускників і у подальшому вирішило проблему. Однак унаслідок реформи освіти розширилась мережа шкіл, збільшився контингент учнів та термін навчання з 7 до 8 років та з 10 до 11 років відповідно.

З огляду на це, у республіці знову бракувало кваліфікованих педагогічних кадрів, і Міністерству освіти УРСР потрібно було в короткий термін вирішити цю проблему, тому в цей час у школах республіки працювало багато вчителів-заочників та студентів- практикантів. Крім кількісних показників педагогічних кадрів, проблеми виникали також і з якісним укомплектуванням. Поспішно підготовлені вчителі в середині 50-х років ХХ ст. мали недостатній рівень освіти і з огляду на це, при переході на виробниче навчання не вистачало вчителів з вищою освітою.

За таких обставин поширення набула заочна підготовка працюючих учителів та їх перепідготовка на короткотермінових курсах. Іншим шляхом поповнення шкіл педагогічними кадрами стало направлення в школи республіки молодих спеціалістів. Однак не всі випускники прибували на призначене місце роботи, особливо в сільські школи. Таким чином, розподіл учителів по областях республіки був нерівномірним.

Загалом з 1960-1961 навчального року в Україні семирічне навчання повсюдно перетворилося на восьмирічне. До 1962 року реорганізація семирічних шкіл у восьмирічні була завершена. В 1962-1963 роках в Україні завершили і перебудову системи шкільної освіти. Середні загальноосвітні школи з 10-річним терміном навчанням було реорганізовано в 11-річні. Також в цьому році відбулися перші випуски одинадцятих класів.

Література

1. Романюк І.М. Українське село в 50-ті - першій половині 60-х рр. ХХ ст. / І.М. Романюк. - Вінниця: Книга-Вега, 2005. - 256 с.

2. Сушко О.О. На шляху до відродження: про відбудову радянської школи у повоєнні роки / О.О. Сушко // Радянська школа. - 1981. - № 10. - С. 80-83.

3. Логвиненко О.В. Підготовка вчителів та забезпечення ними шкіл України у 1950-1960-х роках / О.В. Логвиненко // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - 2006. - Вип. 10. - С. 203-214.

4. Кагальна М.В. Забезпечення педагогічними кадрами загальноосвітніх шкіл УРСР в першій половині 1950-х - першій половині 1960-х рр. - К., 2012. - С. 74-79.

5. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР. 1917-1967 / за ред. А.Т. Бондар. - К.: Рад. школа, 1967. - 483 с.

References

1. Romaniuk I.M. A Ukrainian village in the 1950s - the first half of the 1960s. / I.M. Romaniuk. - Vinnytsia: Knyha-Veha, 2005. - 256 s.

2. Sushko O.O. On the way to revival: about the reconstruction of the Soviet school in the postwar years / O.O. Sushko // Radianska shkola. - 1981. - № 10. - S. 80-83.

3. Lohvynenko O.V. Training of teachers and providing them to schools in Ukraine in the 1950s and 1960s / O.V. Lohvynenko // Ukraina KhKh st.: kultura, ideolohiia, polityka. - 2006. - Vyp. 10. - S. 203-214.

4. Kahalna M.V. Provision of pedagogical personnel for secondary schools of the Ukrainian SSR in the first half of the 1950s - the first half of the 1960s. - K., 2012. - S. 74-79.

5. Public education and pedagogical science in the Ukrainian SSR. 1917-1967/ za red. A.T. Bondar. - K.: Rad. shkola, 1967. - 483 s.

Размещено на Allbest.ru