Товариство прихильників українського мистецтва "Стривігор" у Перемишлі та його діяльність

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра суспільних дисциплін

Товариство прихильників українського мистецтва «Стривігор» у Перемишлі та його діяльність

Левандовська Л.М., к.і.н., викладач

м. Хмельницький



Анотація

У статті досліджено історію створення та діяльність Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор», проаналізовано види його роботи та охарактеризовано доробок його членів-засновників.

Однойменний музей «Стривігор» у статті висвітлюється тільки, як основна складова діяльності Товариства. Тому, що ця тематика вже є частково дослідженою, хоча потребує окремого аналізу з точки зору спеціальних історичних дисциплін та музеєзнавства.

Українська інтелігенція м. Перемишль, зокрема викладачі українських шкіл та гімназій об'єдналися навколо ідеї відкриття у місті українського музею. До ініціативної групи входили викладачі історії, української мови, релігії, малювання, тощо. За допомогою наполегливої праці і спільним інтересам їм через чотири роки після заснування Товариства «Стривігор» вдалося відкрити український музей із понад 2490 експонатами.

Окрім цього, Товариство проводило мистецькі виставки, зокрема творів О. Кульчицької. А також створило архів для зберігання рукописів та стародруків, видавало науково-популярну літературу. Члени «Стривігору» провели у Перемишлі з'їзд музейників у травні 1937 р. Загалом Товариство плідно працювало і розвивалося до початку Другої світової війни. Воєнні лихоліття, хоча і змусили частину педагогів-науковців залишити м. Перемишль, але кустос музею Ю.І. Шпитковський продовжував залишатися у місті і доглядати за музеєм. З приходом комуністичної влади у перереєстрації Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» було відмовлено, а музей невдовзі пограбовано. Доктор Шпитковський змушений був виїхати з міста.

Незважаючи на політику полонізації у 30-хх рр. ХХ ст., українська інтелігенція м. Перемишль змогла відшукати і зберегти для майбутніх поколінь пам'ятки української історії та національної ідентичності. Популяризувати українську культуру і мистецтво, поширювати патріотичні ідеї.

Ключові слова: Товариство, музей, Перемишль, «Стривігор», мистецтво, війна.



Abstract

Society of supporters of Ukrainian art «Strivigor» in Przemysl and its activities

Levandovska L.M., Candidate of Historical Sciences, lecturer of the department of Social Sciences, Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy, Khmelnytsky

In the article researched the history of the creation and activity of the Society Supporters of Ukrainian Art «Stryvigor», analyzes the types of its work and characterizes the achievements of its founding members.

The eponymous museum «Stryvigor» is described in the article only as the main component of the Society's activities. This topic is already partially researched, although it needs a separate analysis from the point of view of special historical disciplines and museology.

The Ukrainian intelligentsia of Przemysl, it's particular teachers of Ukrainian schools and gymnasiums, united around the idea of opening a Ukrainian museum in the city. The initiative group included teachers of history, Ukrainian language, religion, drawing, etc. With the help of hard work and common interests, they managed to open a Ukrainian museum with more than 2,490 exhibits four years after the foundation of the «Stryvigor» Society.

The society held art exhibitions, including works by O. Kulchytska. It also created an archive for storing manuscripts and old prints, published popular science literature. The members of «Stryvigor» held a congress of museum workers in Przemysl in May 1937. In general, the Society worked fruitfully and developed until the beginning of the Second World War. Although wartime hardships forced some of the pedagogues-scientists to leave Przemysl, the curator of the museum Y.I. Shpytkovsky continued to stay in the town and take care of the museum. With the advent of communist power, the re-registration of the Society of Supporters of Ukrainian Art «Stryvigor» was refused, and the museum was soon looted. Dr. Shpytkovsky was forced to leave the town.

Despite the policy of polonization in the 1930s of the 20th century, the Ukrainian intelligentsia of Przemysl was able to find and preserve for future generations monuments of Ukrainian history and national identity. And popularize Ukrainian culture and art, spread patriotic ideas.

Keywords: Society, museum, Przemysl, «Stryvigor», art, war.



Постановка проблеми

За даними ЮНЕСКО на 2 листопада 2023 року, внаслідок вторгнення Росії постраждав 327 об'єктів культурної спадщини України, серед них 28 музеїв було пошкоджено, пограбовано окупантами або повністю знищено. Найбільш відомі музеї, які найсильніше постраждали від рук росіян - це Іванківський історико-краєзнавчий музей, Маріупольський художній музей ім. Куїнджі, Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди.

Історико-краєзнавчий музей смт Іванково Київської області згорів 25 (за іншими даними 27) лютого 2022 року, після російського бомбардування. Окрім інших творів народної творчості у музеї зберігалися картини Марії Приймаченко та ткацькі вироби Ганни Верес - не менш славетної художниці декоративного мистецтва.

21 березня 2022 року прямим попаданням авіабомби російських окупантів було знищено будівлю Маріупольського художнього музею ім. Куїнджі. За попередньою інформацією, оригіналів робіт Архипа Куїнджі в музеї не було. Натомість невідомою є доля картин інших художників: Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Андрія Коцки, Миколи Бендрика, Леоніда Гаді.

6 травня 2022 року під дах музею Григорія Сковороди влучила російська ракета, виникла пожежа. Вогонь охопив усі приміщення, отримав поранення охоронець. Вигоріло 280 квадратних метрів, втім зовнішні стіни будівлі уціліли. З-під попелу дістали статую поета, яка стояла в одній з кімнат. Найцінніші експонати з музею були переміщені заздалегідь у безпечне місце [1].

У всіх випадках атаки на українські музеї, міністерство оборони РФ звітувало, що був вражений пункт управління ЗСУ або місце дислокації українських воїнів. Від української влади заяв про те, що постраждали українські військові внаслідок атаки на музейні будівлі не надходило.

Скільки ще музейних установ постраждає до закінчення війни - не відомо. А як будуть покарані військові злочинці, які «порушують правила ведення війни», - покаже час.

Доказом того, що історія повторюється і, що ворог цілеспрямовано нищить українську національно-культурну спадщину є дії російської влади в окупованій Другій Речі Посполитій, а саме місті Перемишль сімдесят вісім років тому. За одну ніч з українського музею «Стривігор» зникли усі експонати, музей був пограбований за наказом радянської влади.

Товариство прихильників українського мистецтва в Перемишлі було засновано у 1932 р. Деякі дослідники цю дату називають роком заснування музею «Стривігор». Насправді членам товариства відкрити музей вдалося тільки 21-го травня 1936. Музей проіснував тільки 9 років, зі встановленням комуністичної влади у Польщі його було ліквідовано. Членів Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» спіткала гірка доля біженців, емігрантів і примусово переселених осіб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто відзначити, що про перемишльський музей «Стривігор» є декілька окремих досліджень проведених українськими та польськими науковцями. Зокрема, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук М. Левицька у статті «Музей як спосіб національного самовизначення. Український музей «Стривігор» у міжвоєнному Перемишлі (1930-1940 роки) досить детально описує історію створення та функціонування музею. На основі своїх спогадів донька завідувача музею Юліана Шпитковського - Святослава опублікувала дві статті: «Український етнографічний регіональний музей «Стривігор» та його засновники» у збірнику матеріалів конференції «Перемишль і Перемиська земля протягом віків» [2, с. 298-305], а також аналогічну статтю у газеті «Перемиські дзвони».

Аркадіуш Єловіцький директор Відділу досліджень сільської та сільськогосподарської культурної спадщини Національного музею сільського господарства та агропродовольчої промисловості в Шреняві у 2014 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Етнографічні колекції української культури в Польщі. Характеристика і прийом» [3], а також опублікував статтю «Український регіональний музей «Стривігор» у Перемишлі. Минуле чи майбутнє?»

Набагато більше досліджень в українській історіографії присвячених постатям Богдана Загайкевича, Володимира Згайкевича, Івана-Юліана Шпитковського, Олени Кульчицької, Івана Заяця, Василя Пачовського. Тут варто відзначити публікації О. Целуйко: «Іван-Юліан Шпитковський та його курс лекцій з нумізматики», «Нумізматичні досліди Івана Заяця (замітки на маргінесі української нумізматики)» і «До історії діяльності музею сфрагістики й нумізматики Львівського університету у 1940 - 1950-х рр.» у яких дуже детально описано львівський період роботи Ю. Шпитковського та І. Заяця і тільки побіжно згадано про їх перемишльський період [4, 5].

Окрему увагу, як на джерело інформації про Товариство «Стривігор» потрібно звернути на тогочасну перемишльську українську пресу. Особливо це стосується газети «Український бескид».

Документи, які проливають світло на діяльність товариства знаходяться у Державному архіві у м. Перемишль. Особливо цінними є описи музейних експонатів, ці описи потребують додаткового дослідження.

Можна прийти до висновку, що історія перемишльського музею «Стривігор» є частково дослідженою українськими та польськими науковцями. Тоді як про Товариство прихильників українського мистецтва «Стривігор» інформації досить мало на сторінках сучасних видань, є тільки поодинокі побіжні згадки. В більшості дослідники не розділяють як дві окремих інституції Товариство прихильників українського мистецтва «Стривігор» і музей «Стривігор» в Перемишлі.

Мета статті. Дослідити діяльність Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор», проаналізувати види його роботи та охарактеризувати доробок членів-засновників.



Виклад основного матеріалу

Думка про створення українського музею в Перемишлі виникла ще у 20-х рр. ХХ ст. Доказом цього є стаття «Де наш музей?» у газеті «Український голос» за 1 грудня 1929 р., автором якої був добродій на прізвище Прижмуренко. Далі уривок із допису подається мовою оригіналу: «Українці в Галичині мають музеї у Львові, мають зав'язки своїх музеїв ще й інші західноукраїнські міста, одначе ми Перемиляни свого музею не маємо. Перемишль, старе і й славне місто, має продуктивне свідоме, з ініціативою українське громадянство, має всякого рода установи., але свого українського музею не має. В цьому відношенню український Перемишль мало зраджує історичної пам'яти і прив'язання до своєї історичної традиції і бувальщини. За теж чужі люде, визбирують наші історичні і національні пам'ятки, нашу старовину викидається, роздаровується чужим, або продається за безцін, цінні річі нищаться по селах, по церквах, по старих будинках, гниють часто, припадають на стрихах порохом, їх гризуть миші і міль точить. Так гине велике народне добро, яке не терпеливо вичікує на ініціативних людей, аби все це зібрати до музею. Чи не взяло б Перемишльське наукове «Товариство Петра Могили» на себе ту гарну, навіть святу роботу, найшло помешкання виробило потрібні плани і кошториси, закликало б кого слід і перевело розшуки і збірки нашої старовини?

Рукописи, стародруки, ікони, історична зброя, археолоґічні речі, ноша, мінерали, старі гроші, природничі збірки, цінні пам'ятки і документи нинішнього дня, цікаві тутешні побутові речі, - все до нашого національного музею в Перемишлі! Не тратьмо часу, приступім скоро до діла, воно культурне і гарне і при збірній громадській волі не неуспішне» [6].

Хоча й автор закликав філію Українського товариства ім. П. Могили організувати музей у Перемишлі, але вона цією справою не зайнялася. Натомість заснувала українську бібліотеку.

На початку 30-х років у Перемишлі з'явилася ініціативна група українських педагогів, переважно істориків за фахом, які й зайнялися питанням створення українського музею.

Сходини ініціативного комітету відбулися 5 квітня 1931 р., а загальні збори для заснування товариства відбулися 25 липня 1932 р. Засновники товариства склали з цією метою необхідні документи до воєводського уряду у Львові з метою затвердження. Під заявою з висловленим проханням підписані: Олена Кульчицька, Меланія Бордун, д-р Василь Пачовський, о. Лев Нестерович, д-р Іван Шпитковський, д-р Іван Околот, Богдан Загайкевич, та д-р Володимир Загайкевич, д-р Іван Заяць. Товариство було зареєстроване 25.08.1932 р.

Члени-засновники визначили основним завданням Товариства збирати і зберігати твори культури і мистецтва, заснувати й утримувати музей та архів у Перемишлі.

Перші загальні збори вже заснованого Товариства відбулися 11 грудня 1932 р. [7].

Неодноразово у документах І. Шпитковського, які зберігаються у Перемишльському державному архіві, вказано, що членами- засновниками Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» були: М. Бордун, Б. Загайкевич, В. Загайкевич, І. Заяць, О. Кульчицька, Л. Несторович, І. Околот, В. Пачовський, І. Шпитковський. Усі члени-засновники товариства, окрім В. Загайкевича, були педагогами в українських навчальних закладах м. Перемишля. Більшість із вказаних діячів були визначними постатями української освіти, науки, літератури, мистецтва, політики. Їх усіх пов'язували спільні зацікавлення, розуміння необхідності збереження пам'яток української минувшини для нащадків, як доказу української національної ідентичності.

Біографії вказаних діячів були пов'язані не тільки з містом Перемишль, але і з іншими містами та країнами. Але усі вони змушені були покинути Перемишль після встановлення комуністичної влади в Польщі. Невідомою є тільки доля о. Лева Несторовича.

Головою Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» був український громадський діяч, педагог Богдан Загайкевич (5 лютого 1887, Тернопіль - 20 серпня 1967, м. Ірвінґтон, Нью-Джерсі, США). У 25 років, після закінчення Львівського університету, він приїхав працювати до Перемишля, де отримав учительську посаду в Українській чоловічій гімназії. Але Перша світова війна перервала його педагогічну стежину. Після виру воєнних лихоліть, повернутися до Перемишля йому вдалося тільки в 1922 р. Він відразу зайнявся активною громадською діяльністю, належав до усіх українських товариств міста. Серед місцевої української інтелігенції професор Б. Загайкевич був відомий як людина з енциклопедичними знаннями, відданий симпатик і оборонець української справи. Він збирав рукописи, церковні книги, ікони, монети, зброю, був відомий як мандрівник, який обійшов майже усе Закерзоння, записуючи фольклор і важливі події.

Друга світова війна кардинально вплинула на долю Б. Загайкевича. Під час радянської окупації міста в 1939-1941 рр. був заарештований і висланий до Сибіру його син. Після початку німецько-радянської війни у 1942 р. померла дружина. Перед новим приходом радянської армії у 1944 р. він змушений був покинути рідну землю. Сам із дітьми професор Б. Загайкевич дістається до Америки, долає еміграційні труднощі і активізується на громадській ниві. Його ім'я відоме серед діячів УВАН та НТШ. На еміграції він видав книгу «Перемишль - західний бастіон України», яка стала найціннішим подарунком для майбутніх поколінь не лише Перемищини [8, с. 162]

Брат професора Богдана Загайкевича Володимир також був одним із членів-засновників Товариства «Стривігор». Від свого брата доктор права Володимир Загайкевич був старшим на 11 років. До Перемишля приїхав у 1906 р. і відкрив свою приватну адвокатську контору. Був послом до австрійського парламенту і польського Сейму ІІ і ІІІ каденції, віце-маршалком Сейму ІІ каденції (27.03.1928-30.08.1930 рр.). В. Загайкевич мав подвійну славу: з одного боку, як найціннішого юриста регіону, з другого - найбільшого громадсько-політичного діяча. Як прекрасний доповідач і правник, розгорнув активну культурно-освітню, політично-економічну діяльність в Перемишлі і його окрузі. Був членом або головою практично усіх українських товариств міста. В. Загайкевич дійсно був невтомним, відважним і діяльним борцем за національно-політичні права українців цілого Надсяння. (Стех, ст. 164).

Так само як і його брат Богдан, доктор В. Загайкевич змушений був тікати від більшовицької окупації. В 1939 р. переїхав до Кракова де працював президентом апеляційного суду. Із просуванням фронту на Захід емігрував до Баварії, де і помер у 7 червня 1949 р. [8, с. 163-164]

Історик, доктор філософії Іван Околот теж був членом-засновником Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор». Він народився 14.01 1890 р. в с. Хичевичі (Львівська обл.), навчався у Львівському університеті на філософському факультеті в 1913-14 рр., наступного навчального року продовжив навчання у Віденському університеті. Під час Першої світової війни був офіцером австро- угорської армії, пізніше перейшов до УГА. Після воєнних перепитій повернувся до Перемишля. З 1922 р. працював вчителем історії в Українському інституті для дівчат. Згодом викладав українську мову та історію у Чоловічій фахово-доповнюючій школі в Перемишлі в 1928-29 рр. Після встановлення комуністичної влади у Польщі був переселений до Львова, де і помер 25.06.1952 р. Постать професора, доктора І. Околота на сьогодні є практично не дослідженою науковцями [9, с. 72].

Відмінною є ситуація із дослідженнями життєвого шляху та професійного доробку професора, доктора Івана-Юліана Шпитковського. У даній статті звертаємо увагу тільки на його перемишльський період роботи. Влучно доктора Шпитковського у своїй характеристиці описав Мирон Кордуба: «Слід також взяти на увагу його організаційну наукову діяльність, що її виявив як засновник та безплатний, постійний кустос музею «Стривігор» у Перемишлі в 1932 - 1945 pp. і як голова Товариства «Прихильників українського мистецтва» у цім-ж місті, як організатор міських бібліотек в Бучачі, Коломиї і т. інш., якщо зважити, що Іванові Ю. Шпитковському за австрійської і польської влади приходилося побувати учителем середніх шкіл по черзі в 12 різних провінціальних містечках (з усіх міст найдовше в Перемишлі 1925 - 1945 рр.), де не було наукових бібліотек, то прийдеться дивуватися, що найшов змогу зробити це, що зробив. Признаючи його охоту і хист до наукової праці, а також його культурні заслуги Історично-філософічна секція Наукового Товариства ім. Т. Шевченка дня 17 лютого 1930 р. іменувала Івана Юл. Шпитковського дійсним членом Товариства» [10, с. 76-77].

Двадцять років пропрацював доктор Шпитковський у Перемишлі, тринадцять із яких віддав сумлінній праці у Товаристві прихильників українського мистецтва «Стривігор» і однойменному музеї. Увесь цей час І.Ю. Шпитковський працював на посаді кустоса, тобто працівника, який опікується збірками творів мистецтва, книг, документів, інвентаризує, документує, описує об'єкти зберігання: книги, музейні експонати, документи; слідкує за їхнім фізичним станом та умовами зберігання; проводить наукові дослідження об'єктів.

Донька доктора Ю.І. Шпитковського їхній примусовий виїзд з Перемишля описала в статті «Український етнографічний, регіональний музей «Стривігор» в Перемишлі та його засновники»: «Багато тоді гинуло й невинних наших людей. Діялося це напередодні т. зв. «добровільного» переселення українців у 1945 році. Про те, що воно не було добровільне, а відбулося внаслідок організовано-планових, бандитських, жорстоких дій, думаю, і повинні написати правду наші історики та письменники. Живуть ще люди, які були свідками й учасниками тих подій. Виїжджаючи, ми не вірили, що зупинимося у Львові, підкрадались думки, що повезуть нас далеко поза Львів. Залишали ми землю, де народилися, де робили перші кроки, де провели роки свого дитинства, юності, залишали могили наших предків...» [2, с. 302 ]

Не менш нелегкою була доля ще одного історика, нумізмата, викладача Українського інституту для дівчат у Перемишлі доктора Івана Заяця (29.08.1887 р. с. Годині, нині Мостиського району Львівської обл. - 08.12.1968 р. США). До Перемишля він приїхав після Першої світової війни. У місті Іван Михайлович викладав в українській чоловічій (1920-1926 рр.) та польській ім. Ю. Словацького (1926-1939 рр.) гімназіях, приватній жіночій гімназії місцевого Українського інституту для дівчат (1920-1927 рр.). Не цурався Іван Михайлович участі у культурному та освітньому житті української громади, виконував окремі доручення львівських дослідників та музейників тощо.

Там, у Перемишлі, застав І. Заяця початок Другої світової війни. З приходом Червоної армії та встановленням радянського режиму у місті відбулася реорганізація усіх сфер суспільного життя, зокрема й освіти. Гімназії, і польські, і українські, було перетворено на середні школи, однак більша частина викладачів і надалі продовжувала працювати на своїх робочих місцях. Був серед них й Іван Михайлович, котрий у цей час вчителював у СШ №2 ім. А. Міцкевича (1939-1941 рр.). За часів німецької окупації, коли згадана гімназія / школа не діяла, залишився у Перемишлі, викладаючи у місцевій торговельній школі географію, економіку та німецьку мови, а по відході нацистів перейшов на педагогічну працю до української державної гімназії (1944-1945 рр.). Пережив лихоліття воєнного часу і музей «Стривігор», який відновив свою роботу у 1944 р., а І. Заяць перебував у той час серед членів його управи.

Навесні 1945 року у місто прибула радянська репатріаційна комісія; офіційне ж переселення було розпочато у серпні 1945 р. Був серед тих, хто покинув Перемишль, й І. Заяць. Коли приїхав до Львова, його було призначено на посаду старшого наукового співробітника Львівського державного республіканського історичного музею. Вийшов на пенсію Іван Заяць в 1961 р. у віці 73 років. Тоді ж переїхав у США, де проживала його донька. Помер на еміграції у 1964 р. [5, с. 312]

Одним із найвідоміших широкому загалу українців того часу, серед інших членів-засновників товариства «Стривігор» був поет, історіософ і мислитель Василь Пачовський (12 січня 1878, Жуличі - 5 квітня 1942, Львів).

До Перемишля В. Пачовський прибув із Закарпаття у вересні 1929 року. Спочатку працював на посаді договірного учителя україномовної гімназії, а у 1930-1934 рр. - лектором української культури (за сумісництвом) у бурсі святого Миколая на Засянні. 1933 року Пачовський виступив на Шевченківському святі з різким осудом тих «безхребетних» громадян, які власні інтереси ставили вище інтересів народу. Через такі радикальні політичні погляди В. Пачовського, незважаючи на його письменницький і педагогічний авторитет, 31 серпня 1933 року було звільнено з роботи у перемишльській гімназії, тому він був змушений виїхати з родиною до Львова. Перед його від'їздом до Львова 1933 року у перемишльському видавництві «Краса і сила» виходить друком історіософічний твір Пачовського «Світова місія України», а згодом, там само й драматична поема «Гетьман Мазепа» та друге видання збірки «Розсипані перли».

20 березня 1934 року Український народний театр імені Івана Тобілевича представив «Сонце Руїни» на сцені Народного дому у Перемишлі. Молоді глядачі нагороджують артистів бурхливими оплесками, а автора Василя Пачовського - лавровим вінцем [11, с. 43].

Також серед членів-засновників товариства значиться отець Лев Несторович - дійсний учитель, наділений відзнаками крилошанин, референт Єпископської консисторії, катихит. Викладав релігію в різних українських навчальних закладах м. Перемишль. На жаль, більше відомостей про о. Л. Несторовича віднайти не вдалося.

Особливої уваги також заслуговують українські педагоги Олена Кульчицька і Меланія Бордун, які були членами-засновницями Товариства і активними його діячками.

М. Бордун (17. 07. 1886, с. Хлівчани, нині Сокальської громади Львівської обл. - лютий 1968, м. Самбір Львівська обл.) - педагог, історик член НТШ (1912). Закінчила Львівський університет, де вивчала історію та географію (1912), продовжила навчання у Відні. Належала до історичної школи М. Грушевського. Працювала 1911-12 рр. штатним працівником бібліотеки Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. 1914-21 рр. - учителька гімназії сестер Василіянок у Львові, 1921-39 рр. - директор Інституту для дівчат у Перемишлі. Під час Другої світової війни повернулася до свого власного дому у Самборі, де була директоркою ремісничої кравецької школи. Вивчала побут українського духовенства під пануванням Польщі в умовах безпосередньої залежності священика від волі місцевого дідича, питання неосвіченості сільських священиків [9, с. 61].

Щодо Олени Кульчицької, варто зазначити, що саме вона разом із Б. Загайкевичем і Ю. Шпитковським була ініціаторкою створення Товариства, а потім музею «Стривігор». Художниця приїхала до Перемишля у 1909 р. і прожила у місті до свого виходу на пенсію в 1938 р., загалом майже 30 років її життя минуло саме тут. До Перемишля малярка приїхала у зв'язку із працевлаштуванням на посаду вчительки, викладала рисунок і малювання у гімназії, ліцеї та вела семінар з цього профілю в Дівочому ін-ті [9, с. 69].

Окрім членів-засновкиків, у різні роки до товариства належали: Л. Бачинський, К. Кульчицька, М. Зубрей, М. Пащак, М. Гнатишак.

12 травня 1934 р. в 7 год. вечора відбулися в залі Музичного інституту в Народному домі загальні збори Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» із слідуючим порядком нарад:

1) відкриття загальних зборів;

2) відчитання протоколу з діяльності товариства;

3) звіти виділу;

4) вибір нового виділу товариства;

5) вписки й запити.

У протоколі загальних зборів вказано, що товариство «Стривігор» утримує музей для збирання, переховування й консервування предметів доісторичної та історичної старовини, творів мистецтва і культури, передусім м. Перемишля і Перемиської землі. Товариство «Стривігор» заводить архів-бібліотеку для збирання старих рукописів, давніх друків і книжок. Товариство «Стривігор» збирає матеріали: джерела і літературу для обробляння історії Перемишля і Перемищини. Товариство «Стривігор» задумує оголошувати опісля з цієї та із споріднених ділянок - праці в періодичних виданнях.

Словом, товариство «Стривігор» має і мусить стати культурним і науковим осередком Перемишля і Перемиської землі [12].

Вперше одну кімнату для музейних експонатів товариство отримало в українському банку «Віра» на вулиці Побереже (Пілсудського) 1 на партері навесні 1934 р. Але музей не міг як слід розвиватися, бо та кімнатина була маленькою і придатною хіба як тимчасовий склад для музейних експонатів [7]. український культура мистецтво товариство стривігор перемишль

На загальних зборах, які відбулися12.05.1934 р. обрано такі особи: Голова Б. Загайкевич, заступник - Олена Кульчицька, секретар Іван Заяць, скарбник Михайло Пащак, бібліотекар та архівіст д-р Іван Шпитковський, заступники членів: Клементина Кульчицька, Леонід Бачинський. В наступному році склад управи товариства залишився без змін.

У жовтні 1935 р. приміщення товариства було перенесено на вул. Баштову 25 у Бурсу ім. св. о. Миколая, яка виділила під музей 3 кімнати.

Експонати музею були виставлені у трьох залах. Доктор Шпитковський у своєму звіті їх узагальнено описав: «Перша зала історична: 10 штук історичної зброї і збруї, 1 прапор, 25 фотографій і портретів, близько 50 церковних стародруків і 50 часописів біжучих і старих, 2 історичні карти. В другій залі було близько 70 предметів доісторичної археології, 20 предметів дерев'яного знаряддя, 7 комплектів народної довколишньої ноші, 15 штук чубів і старих гафтів, 980 штук вишивок, 750 писанок, 26 етнографічних картин, народних, обрядовщини, 10 срібних монет, близько 100 медалей і воєнних плакеток. У третій залі було виробів із дерева: 1 статуя, 17 менших різьб, 11 свічників і ліхтарів, 15 хрестів ручних. Із металу були виготовлені такі експонати:5 великих хрестів, 17 ручних, 35 девоціоналей. Церковних комплектів риз було 6, різних частин 50, шовків і брокатів 12, антимінісів 5, пергаментних пам'яток і грамот 6, церковних книг близько 50, іконостасів 3, плащениць - 1, усіх ікон 160.

Відкриття музею і передання його громадянству відбулося в четвер 21-го травня 1936 р. У вечері напередодні відкриття відпоручник Національного музею у Львові професор Іларіон Свенціцький виголосив багатий змістом реферат: «Музей як осередок культурної праці».

21-го вранці відкриття музею закінчив професор Богдан Згайкевич і подав коротку історію дотеперішніх змагань та начеркнув план і обсяг діяльності музею. Потім віддав слово проф. І. Свенціцькому, який щиро вітав перемишльських музейних ентузіастів, що зуміли за такий короткий час зібрати такі цінності. Спеціальне признання висказав відпоручник національного музею у Львові музеєві «Стривігор» за прекрасний етнографічний і іконописний відділи.

Меценат доктор Володимир Загайкевич в імені перемишльського громадянства подякував на цей скарб Товариству «Стривігору, що мурашиною працею придбало його для грядущих поколінь. І справді, коли переглянути всі експонати перемишльського музею, то кожний мусить висловити свій подив, що так без яких-небудь матеріальних засобів гурток культурних робітників зумів придбати такі цінності. Належиться повне признання за працю Виділові «Стривігору», що в його склад входять: голова - проф. Б. Загайкевич, секретар - проф. Заяць, скарбник - проф. М. Пащак, а в першу чергу голові і завідуючим окремими відділами, а саме проф. Олені Кульчицькій (відділ етнографічний), дир. Л. Бачинському (ікони) та кустусові доктору Шпитковському [13].

Про музей «Стривігор» у своїх спогадах за 1937-1939 рр. випускник Перемишльської чоловічої гімназії Володимир Попович пише: «Часом у суботу або в неділю Б. Загайкевич просив бурсаків, які мали вільний час, помагати йому в музеї. В такий спосіб, помагаючи в праці, я мав нагоду оглянути точно збірки музею. Найцікавіші експонати були: старі ікони і церковні предмети (царські врата, хрести, ризи, книжки), предмети народного мистецтва (писанки, вишивки) та предмети повсякденного народного вжитку ремісничої роботи». [14, с. 12-14]

Щодо видавничої діяльності Товариства, варто відзначити, що його накладом було видано книгу Є. Грицака «Перемишль тому сто літ» в Перемишлі у 1936 р. [15]. Деякі дослідники говорять про більше видань Товариства, але автору статті вдалося відшукати тільки одне видання.

Вже наступного року після відкриття музею Товариство прихильників українського мистецтва «Стривігор» організовує в Перемишлі V з'їзд українських музейників (16-17 травня 1937 р.) Першого дня, після служби Божої в кафедральному соборі, відбулося урочисте відкриття з'їзду в залі ОО. Василіан. Відкрив з'їзд Богдан Загайкевич, запрошуючи до слова представників від інших музеїв Галичини. Також виступав Іван Шпитковський із доповіддю про музей «Стривігор». Потім учасники з'їзду оглянули три перемишльські музеї: Греко-католицької капітули, Духовної семінарії і «Стривігор». Перший день закінчився спільною вечерею.

Наступного дня було прочитано шість доповідей:

1) доктора Іларіона Пастернака «Археологія Перемишльської землі»;

2) доктора Івана Крип'якевича «Перемишльське князівство»;

3) доктора Василя Щурата «Малярі Перемишльської землі»;

4) о. Романа Луканя «Василіанські монастирі в перемишльському повіті»; 5) доктора Євгена Грицака «Перемишльські друки 1800-1837 рр.»; 6) професора Богдана Загайкевича «Перемишльські архіви». Доповіді зацікавили перемишлян, які заповнили вщерть світлицю Василіанської церкви. На закінчення з'їзду схвалено внески щодо дальшого розвитку музейної справи. Також було прийнято рішення про проведення УІ з'їзду у Коломиї, який став останнім подібним заходом на Галичині у той час [16].

Вже у 1939 р. «Стривігор» розміщувався у 7 залах будинку міської “Міщанської каси”. Два зали займала книгозбірня, що мала стародруки і давні архівні документи, ще два - церковне мистецтво, по одному - археологічні, етнографічні та історичні пам'ятки [17, с. 147].

28.09.1939 - 22.06.1941 рр. За часів радянської влади на базі існуючих колекцій було створено державний музей під назвою: Перемишльський історико-етнографічний музей. Директорами музею: Богдан Загайкевич та Наталія Проблудна. Музей підпорядковувався музейному центру в Дрогобичі [3, с. 91].

Після приходу німецьких окупаційних військ музей «Стривігор» продовжував працювати. Ним опікувалися Богдан Загайкевич та Іван Шпитковський. Але зі встановленням комуністичної прорадянської влади усі члени Товариства прихильників українського мистецтва змушені були залишити свою роботу і покинути м. Перемишль.



Висновки

У 30-х рр. ХХ ст. в м. Перемишль було одним із осередків української освіти, культури і науки. Ядром української інтелігенції міста були учителі (професори за тодішньою назвою) місцевих шкіл та гімназій, які стали ініціаторами створення українського музею у місті.

Серед дев'яти членів-засновників Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор» п'ятеро були істориками (М. Бордун, Б. Загайкевич, І. Заяць, І. Околот, І.Ю. Шпитковський) зокрема двоє (І. Заяць, І.Ю. Шпитковський) спеціалізувалися на нумізматиці, сфрагістиці та геральдиці. Четверо осіб (В. Загайкевич, І. Околот, В. Пачовський, І.Ю. Шпитковський) були докторами філософії.

Із встановленням комуністичного режиму в Польщі члени Товариства «Стривігор» змушені були залишити м. Перемишль через переслідування і утиски за національною ознакою з боку влади. Троє із них (Б. Загайкевич, В. Загайкевич, І. Заяць) назавжди покинули Українські землі і померли на чужині. Невідомою є доля о. Л. Несторовича.

Товариству «Стривігор» вдалося досягнути поставлених цілей: заснувати музей, архів рукописів та стародруків, проводити виставки творів мистецтва, видавати науково-популярну літературу.

Незважаючи на політику полонізації у 30-хх рр. ХХ ст., українська інтелігенція м. Перемишль змогла відшукати і зберегти для майбутніх поколінь пам'ятки української історії та національної ідентичності. Популяризувати українську культуру і мистецтво, поширювати патріотичні ідеї. Але радянська тоталітарна система діяла безжально, знищуючи усе на своєму шляху. Товариство прихильників українського мистецтва «Стривігор» і його однойменний музей, переживши Другу світову війну, у 1945 р. були ліквідовані комуністичною владою.



Література

1. Damaged cultural sites in Ukraine verified by UNESC

2. Заброварний С. (ред.). (1996). Перемишль і Перемишльська земля протягом віків. - Вип. 1. Жовква: «Місіонер», 367 с.

3. Jelowicki А. (2014). Zbiory etnograficzne kultury ukrainskiej w Polsce. Charakterystyka i recepcja. Praca doktorska. - Poznan: rуkopis, 281 s.

4. Целуйко О. Іван-Юліан Шпитковський та його курс лекцій зі сфрагістики. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики, 2019 р.2 (29-30), с. 101-128.

5. Целуйко О. Нумізматичні досліди Івана Заяця (замітки на маргінесі української нумізматики). Вісник Львівського університету. Серія історична, 2022 р. (54), с. 297-329.

6. Прижмуренко. Де наш музей? Український голос, 1929 р. (48), с. 4.

7. З доповіді д. Івана Шпитковського. Український Бескид, 1937 р. (20), с. 4.

8. Стех Я. (2006). Пропам'ятна книга українських діячів Перемищини ХІХ - ХХ століть: зб. есеїв. Ч. 1. Львів: Сполом, 536 с.

9. Гнаткевич І. (упоряд.). (1995). Український інститут для дівчат у Перемишлі. 1895 - 1995. Ювілейна Книга Пам'яті до 100-річчя заснування. - Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження»,168 с.

10. Оцінка Мирона Кордуби науково-дослідної та громадсько-культурної діяльності Івана Шпитковського, писана 22 квітня 1947 р. Вісник НТШ, 2016 р. (55), с.77.

11. Пачовський В. (1985 р.). Зібрані твори. Том ІІ Золоті ворота. Нью Джерсі: Computerprint corporation, 419 с.

12. Відозва. Виділ Т-ва й музею «Стривігор». Український Бескид, 1936 р. (3), с. 7.

13. Необхідна культурна станиця. Український Бескид, 1936 р. (23), с. 3.

14. Попович В. Олена Кульчицька в моїй пам'яті. Нотатки з мистецтвознавства, 1978 р. (18), с. 11-21.

15. Грицак Є. (1936 р.) Перемишль тому сто літ. - Перемишль: друкарня Бюля, 32 с.

16. З'їзд музейників у Перемишлі. Український Бескид, 1937 р. (19), с. 5.

17. Терський С. В. Реформування музеїв Галичини на початку Другої світової війни. Військово-науковий вісник, 2013 р. (19), с. 144-155.



References

1. Damaged cultural sites in Ukraine verified by UNESCO [in English]

2. Zabrovarnyi S. (red.). (1996). Peremyshl i Peremyska zemlia protiahom vikiv. - Vyp. 1. [Przemysl and Przemysl land for centuries. - Issue 1]. Zhovkva: «Misioner», 367 s. [in Ukrainian].

3. Jelowicki А. (2014). Zbiory etnograficzne kultury ukrainskiej w Polsce. Charakterystyka i recepcja [Ethnographic collections of Ukrainian culture in Poland. Characterization and reception]. Praca doktorska. - Poznan: rуkopis, 281 s. [In Polish].

4. Tseluiko O. Ivan-Iulian Shpytkovskyi ta yoho kurs lektsii zi sfrahistyky [Ivan-Yulian Shpytkovskyi and his course of spragistics]. Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky, 2019 r.2 (29-30), s. 101-128. [in Ukrainian].

5. Tseluiko O. Numizmatychni doslidy Ivana Zaiatsia (zamitky na marhinesi ukrainskoi numizmatyky) [Numismatic experiments of Ivan Zayats (notes in the margin of Ukrainian numismatics)]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna, 2022 r. (54), s. 297-329.

6. Pryzhmurenko. De nash muzei? [Where is our museum?]. Ukrainskyi holos, 1929 r. (48), s. 4.

7. Z dopovidi d-ra Ivana Shpytkovskoho [From the report of Dr. Ivan Shpytkovskyi]. Ukrainskyi Beskyd, 1937 r. (20), s. 4. [in Ukrainian].

8. Stekh Y. (2006). Propamiatna knyha ukrainskykh diiachiv Peremyshchyny ХІХ - ХХ stolit: zb. eseiv. Ch. 1 [A commemorative book Ukrainian leaders of Przemysl region of the 19th-20th centuries: a collection of essays. Part 1].Lviv: Spolom, 536 s. [in Ukrainian].

9. Hnatkevych I. (uporiad.). (1995). Ukrainskyi instytut dlia divchat u Peremyshli. 1895-1995. Yuvileina Knyha Pam'iati do 100-richchia zasnuvannia [Ukrainian Institute for Girls in Przemysl. 1895 - 1995. Jubilee Book of Memory for the 100th anniversary of the foundation]. - Drohobych: Vydavnycha firma «Vidrodzhennia»,168 s. [in Ukrainian].

10. Otsinka Myrona Korduby naukovodoslidnoi ta hromadsko-kulturnoi diialnosty Ivana Shpytkovskoho, pysana 22 kvitnia 1947 r. [Myron Korduba's assessment of Ivan Shpytkovsky's scientific research and social and cultural activities, written on April 22, 1947.]. Visnyk NTSh, 2016 r. (55), s. 77. [in Ukrainian].

11. Pachovskyi V. (1985 r.). Zibrani tvory. Tom II Zoloti vorota [Collected works. Volume II Golden Gate]. Niu Dzhersi: Computerprint corporation, 419 s. [in Ukrainian].

12. Vidozva [Proclamation]. Vydil T-va y muzeiu «Stryvihor». Ukrainskyi Beskyd, 1936 r. (3), s. 7. [in Ukrainian].

13. Neobkhidna kulturna stanytsia [A cultural center is needed]. Ukrainskyi Beskyd, 1936 r. (23), s. 3. [in Ukrainian].

14. Popovych V. Olena Kulchytska v moii pam'iati [Olena Kulchytska is in my memory]. Notatky z mystetstvoznavstva, 1978 r. (18), s. 11-21. [in Ukrainian].

15. Hrytsak Y. (1936 r.) Peremyshl tomu sto lit [Przemysl a hundred years ago]. - Peremyshl: drukarnia Biulia, 32 s. [in Ukrainian].

16. Z'izd muzeinykiv u Peremyshli [Congress of museum workers in Przemysl]. Ukrainskyi Beskyd, 1937 r. (19), s. 5. [in Ukrainian].

17. Terskyi S.V. Reformuvannia muzeiv Halychyny na pochatku Druhoi svitovoi viiny [Reforming the museums of Galicia at the beginning of the Second World War]. Viiskovo-naukovyi visnyk, 2013 r. (19), s. 144-155. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru

...