Становлення української кооперації після першої світової війни у Східній Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення української кооперації після першої світової війни у Східній Галичині

Савченко Ольга Олександрівна кандидат історичних наук, ст. викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

Анотація

У часи війни частина кооперативів занепала й уже не відродилася, але переважна більшість, переживши воєнне лихоліття, зберегла значні капітали, вкладені в нерухомість і товари. Ці організації стали основою післявоєнної системи української кооперації. На 440 кооперативів, що їх післявоєнний Ревізійний Союз налічував у 1922 році, 296 було передвоєнних. У 1923 році на 834 кооперативи було 268 передвоєнних і було зареєстровано ще невідновлених 187 передвоєнних кооперативів, частину з яких відновлено в наступні роки. Отож, до системи післявоєнної української кооперації увійшло близько 500 передвоєнних кооперативів, які становили велику частину матеріальної вартості [4]. На початку 1920 року української кооперативної організації практично не існувало. Більшість споживчих кооперативів, молочарські кооперативи та майже всі виробничі були цілком знищені під час війни. Знецінення грошей на довгий час позбавило найбільшу кількісну кредитну кооперацію будь-яких підстав для віднови її діяльності. Від другої половини 1921 року розпочалася жвава пропаганда створення кооперативів. Старі кооперативи реорганізовували в господарсько-споживчі, на такі переходили й деякі кредитні, бо цілковитий розлад грошової системи не дозволяв їм відновлювати своєї ощадно-позичкової діяльності. українське селянство ревізійний союз

Головну увагу присвячено питанням аналізу структури РСУК, його значення у житті кооперативних організацій, що в свою чергу позначилося на добробуті та економічній незалежності українського селянства. Показано контрольно-ревізійну діяльність Ревізійного союзу українських кооперативів як центральної інституції вітчизняної кооперації. Показано процес відновлення українського кооперативного руху після Першої світової війни.

Ключові слова: українська кооперація, український селянин, виробництво, Східна Галичина, економічне становище, сільськогосподарська продукція

Savchenko Olga Oleksandrivna Candidte of historical sciences, Senior teacher of the Department of museum studies and cultural heritage , Lviv Polytechnic National University, Lviv

FORMATION OF UKRAINIAN COOPERATION AFTER THE FIRST WORLD WAR IN EASTERN GALICIA

Постановка проблеми

Після першої світової війни розвиток українських економічних структур, кооперативного руху відбувався в жорсткому протистоянні з надто сильним опонентом - з відповідними польськими структурами. Враховуючи нестабільну економічну ситуацію, кооперація все ж таки розвивалась та набувала особливо важливого значення. Аналіз універсальної діяльності західноукраїнських кооператорів, їх вміння одночасно вирішувати комплекс довгострокових економічних, національно-політичних, культурно-просвітницьких цілей в несприятливих умовах є також джерелом позитивного досвіду. Як відомо, кооперація -- це один з способів організації процесів виробництва і обміну, метою якої є внесення в економічні відносини принципи, які здатні вирішити матеріальні проблеми суспільства. Українська кооперативна система в досліджуваний період являла собою ніщо інше, ніж сукупність товариств, які складалися з окремих економічних одиниць та об'єднувалися в цілях ефективнішого виробництва продукції, споживання й обміну. Кооперація грунтувалася на засадах рівності та взаємодопомоги своїх членів в кооперативному підприємстві. Кооперативний рух, який був започаткований ще у кінці ХІХ століття, набув стрімкого розвитку в міжвоєнний період в Східній Галичині.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У Галичині перші праці, що стосувалися проблем розвитку української кооперації з'явилися у 70-90-х рр. ХІХ ст. Їх авторами стали засновники і активні діячі кооперативного руху: К. Левицький В. Нагірний Д. Танячкевич та ін. На даний час вийшло чимало досліджень з історії розвитку сільськогосподарської кооперації у Західній Україні Л. Дрогомирецької, В. Марочка, Л. Родіонової, В. Чайковського, З. Баран, О. Дудяка, О. Малярчука, В. Смолея, М. Стрішенця .

Мета статті

Виявити на основі аналізу архівних матеріалів та опублікованих праць етапи розвитку та становлення української кооперації в Східній Галичині після першої світової війни.

Виклад основного матеріалу

Творцем української кооперації сміливо можна було б визнати Івана Нагірного, який після закінчення торговельних студій і господарської практики у Швейцарії почав пропагувати кооперативну ідею серед українців у Східній Галичині. Нагірний організував у 1883 р. у Львові перший український споживчий кооператив «Народня Торговля», який став провідним національним товариством споживачів типу рочдейль (rochdale). Невдовзі після цього, у 1894 р., Теофіль Кормош створив у Перемишлі черговий кредитний кооператив «Віра», який протягом багатьох років був організаційним зразком для новонародженої мережі українських кредитних кооперативів у Стрию, Тернополі, Теребовлі, Станіславі та Львові. Відповідно до свого призначення він концентрував заощадження місцевої інтелігенції, службовців, духовенства, заможнішого міщанства й селянства та задовольняв потреби в кредиті міських ремісників і купців, надавав довгострокові кредити селянам: менші суми - під боргові розписки, більші - під заставу нерухомого майна. Т. Кормош розробив зразковий статут і написав посібник «Практичний підручник для товариств задаткових». Ця книга стала інформаційною та методологічною основою для створення аналогічних кредитних кооперативів, які в народі назвали «кормошівками» [1].

Перед початком Першої світової війни українська кооперація значно поширила сферу своєї діяльності в містах, а найбільше вона розгорнулася на селі. Помітно зростала кількість кооперативів і їхніх членів [1]. Першими організаціями з ознаками кооперативів в Україні були споживчі та кредитні товариства. Проте споживчі товариства виникали спочатку в містах і лише згодом поширили свій вплив на село [2].

Якщо в довоєнний період перевага була на боці кредитних кооперативів, то споживчі кооперативи, які лише зароджувалися перед першою світовою війною, у цей період стоять на першому місці. Сільськогосподарська кооперація розвивалася повільно. При цьому основним видом сільськогосподарських кооперативів були кооперативи із закупівлі та збуту. Їх кількість невпинно зростала і, за даними, які подає І. Витанович, за п'ять років (1925 - 1930 рр.) зросла втричі [3].

На засіданні Виділу Ради 9 червня 1920 року в присутності представників усіх центральних економічних, господарських та освітніх установ інженер Юліан Павликовський подав докладний план кооперативної організації. На цю тему директор Сильвестр Герасимович виголосив реферат 29 листопада 1920 року. Подальші засідання виділу Ради щодо відбудови та реорганізації української кооперації склали план та обрали комісю із представників фахових союзів та директора Барана, інженера Павликовського, директора Коренця та ревізора Филиповича, яка вирішила створити Краєвий Комітет Організації Кооператив при Краєвому Союзі ревізійному та Повітові Комітети Організації Кооператив для відбудови чинних кооперативів, організації нових та об'єднання їхньої діяльності в Повітові і Краєві надбудови. У зв'язку з цим та з появою нового закону 29 жовтня 1920 року почалася енергійна праця в РСУК, який не мав ще авторизації попереднього права ревізій, набутого у 1904 році. Створена на основі нового кооперативного закону Кооперативна Рада при міністерстві скарбу вимагала на основі списку, надісланого Ревізійним Союзом від Союзних кооператив копій переписів усіх документів, заснування та останніх рахункових зведень. На виконання цих вимог Кооперативна рада надала Ревізійному Союзові право ревізій спочатку до 6 серпня 1922 року, потім продовжила ці повноваження до 31 грудня 1922 року, вимагаючи при цьому відновлення всіх кооперативів, знищених війною, проведення в них ревізій та надання їй ревізійних звітів, платіжних документів за останній рік та відомостей про зміни статутів після нового кооперативного закону. Виконати всі вимоги було складно через брак працівників у Ревізійному Союзі та матеріальних засобів. Із самого початку в Ревізійному Союзі працювали директор Саєвич, який одночасно виконував обов'язки директора в Краєвому Союзі Кредитовому, ревізор Стернюк та ревізор Филипович, а від 16 липня 1920 року ревізор Ольховий. Цими силами проводили ревізії та відновлювали кооперативи, складали всі документи, впорядковували книги, найчастіше витягнені із землі, які були заховані перед знищенням, а ще частіше відтворювали книги на підставі записок людей або знайдених матеріалів в архіві Ревізійного Союзу. 10 червня 1921 року відбулися перші Загальні Збори Ревізійного союзу після війни. Небагато учасників зборів вірило у віднову та розбудову кооперації. Але все ж таки після виголошення реферату директора Степана Барана «Про план обнови та організації союзних кооператив» вдалося вибрати ідейних представників до Ради, яка планувала розпочати активну працю. Персонал доклав зусиль до виконання рішень Ради, відділу Ради та плану, окресленого Краєвим Комітетом Організації Кооператив при Ревізійному Союзі. Було складено зразковий статут, пристосований до нового кооперативного закону, відновлено майже всі передвоєнні кооперативи, через скликання загальних збори та зміну статутів. Було організовано одномісячний кооперативний курс у Львові, у якому взяло участь 120 осіб із середньою та вищою освітою. Слухачі курсу поширювали кооперативну ідею та виконували організаційний план, засновували низові кооперативи, що стали основою Повітових Союзів Кооператив. Так постала мережа низових кооперативів, найперше на Покутті, у повітах Снятин, Городенка, що перетворилися з гуртків консументів, заснованих Народною Торгівлею під час війни, потім в подільських повітах Копичинці, Тернопіль, Чортків. З огляду на девальвацію грошей, кредитні кооперативи не мали рації існувати і тому їм змінили назву на господарсько-споживчі (згодом закупівлі та збуту). Після стабілізації валюти почали утворюватися самостійні кредитові кооперативи, а з подальшою розбудовою молочарства, самостійні молочарські. Виконання Ревізійним Союзом усіх розпоряджень Кооперативної Ради, а ще більше солідарне згуртування усіх передвоєнних та новостворених кооператив у Ревізійному Союзі Українських Кооператив дали хороші наслідки, і тому Кооперативна Рада від 12 грудня 1922 року дала право Ревізійному Союзові подальше право ревізій до відкликання. Послідовна праця над поширенням кооперативної ідеї, солідність та солідарність доводили працю кооператорів до бажаних успіхів. [5].

Розвиток українських економічних структур, кооперативного руху відбувався в жорсткому протистоянні з надто сильним опонентом - з відповідними польськими структурами.

Проте за десять років праці на основі кооперативного закону від року, який давав повну волю проявляти господарську думку на кооперативній ниві, український народ створив поважну господарську організацію. Було розгалужено велику мережу кооперативів для загальної закупівлі та збуту, утворено кількасот кредитних кооперативів, понад сто «Українбанків», взірцеву молочарську кооперацію, споживчу кооперацію. Кооперація стала хребтом національного життя. Однак першим великим ударом була пацифікація, яка знищила багато кооперативного добра, а тоді кооперація була дуже сильною. Було завдано значних втрат, особливо матеріальних, влада навмисне застосовувала до української кооперації спеціальні приписи промислового закону, будівельні та санітарні приписи й зупиняла роботу багатьох кооперативів. Надзвичайні загальні збори РСУК // Господарсько-кооперативний часопис.- 1935. - Ч. 9. - С. 3.[6].

Відновлення старих і заснування нових кооперативів у післявоєнний період почалося в 1921 році, а налагодилося як слід у -1925 роках, коли стабілізувалася польська валюта та налагодилося економіка Польщі. Перед війною, у 1912 році, до Краєвого Союзу Ревізійного у Львові належало 557 кооперативів, а в

1920 році Ревізійний Союз Українських Кооперативів у Львові об'єднував 579 одиниць, тобто на 22 кооперативи більше. У період від 1921 до 1925 року число кооперативів майже подвоїлося й досягнуло на кінець 1925 року цифри 1029. Інтенсивне збільшення кількості кооперативів припадало на наступне п'ятиріччя, від 1926 до 1930 року, на час кращої економічної ситуації в Польщі. На кінець 1930 року РСУК об'єднував 3 146 кооперативів, що втричі перевищувало рівень

1924 року, та в 5 разів - 1921 року. Економічна криза, що розпочалася 1930 року, загальмувала виникнення нових кооперативів та призвела до виключення із членів РСУК багатьох старих кооперативів. Внаслідок того в 1931 році був малий приріст кооператив - 54 одиниці, а в 1932 році їх кількість навіть зменшилася порівняно з попереднім роком на 66 одиниці і становило цифру 3134. Крім того, функціонувало 600 кооперативів, які на той час не були членами РСУК, з них було понад 200 кредитних, решта - на інші типи. 1930 року в цілій Польщі в ревізійних союзах було об'єднано 11 956 кооперативів, з яких до Ревізійного Союзу Українських Кооператив належало 3146, або 26,3%, усього загалу кооперативів Польщі. [7].

Згідно з постановами статуту РСУК ревізії в союзних кооперативах проводили від початку його заснування. Здійснювали ревізії ревізори, вибрані на загальних зборах радою товариства, серед яких були працівники РСУК та фахівці, яким доручали проводити ревізії згідно з потребою. Першим актом, який створив основи для ревізійної діяльності РСУК була ухвала першої Ради Товариства від 1.04.1904 року, яка під керуванням першого голови Ради Товариства директора Костя Левицького призначила першим постійним ревізором Товариства Омеляна Саєвича, тодішнього директора Центробанку у Львові, а ревізорами-помічниками - Костя Банківського, директора Краєвого Союзу Кредитового; Аполона Ничая, директора Народної Торговлі; ревідента Товариства «Дністер» Михайла Іванця; секретаря товариства «Дністер» Сидора Бритта на; урядника філії Банку австро- угорського у Львові Олександра Сероїчковського; адвоката в Перемишлі Теофілія Кормова; радника лісництва у Львові Юліана Січинського. З цього часу кількість постійних ревізорів та ревізорів- помічників постійно зростала (за винятком періоду війни) одночасно зі збільшенням числа союзних кооперативів та зі зростанням потреби ревізорського обстеження кооперативів і в 1930 та 1931 роках становила найбільший штат ревізорських сил, а саме 38 постійних ревізорів та 32 ревізори-помічники. Праця ревізорів відбувалася в межах ухвал Ради Товариства, а за технічним виконанням ревізорської діяльності стежили уповноважені для цього особи, а саме у 1921 - році директор Омелян Саєвич, від 1921 року до квітня 1930 року - директор Іван Филипович, потім - Микола Капуста. Зокрема, основи ревізійної праці РСУК базувалися не на постанові австрійського закону від 10.06.1903 року, а на основі польського закону від 29.10.1920 року. Проведення ревізій відбувалося від 1904 до 1925 року в кооперативах усіх видів. Зі зростанням кількості кооперативів виникла потреба змінити спосіб проведення ревізій, що було ухвалено на засіданні Ради Товариства від 25.06.1925 року. Згідно з Ухвалою мережу наявних кооперативів було поділено на 6 районів, а саме: район Львів - місто, 4 інші райони в решті частини Галичини й 1 район на північно-західних землях. На чолі кожного району стояв один інспектор. Зі зростанням числа кооператив та з розбудовою і поглибленням праці окремих видів кооперації ухвалою Ради Товариства від 1.07.1931 року було змінено систему проведення ревізій. Згадана система праці була такою: ревізійну працю було поділено за видами кооперативів: кооперативи для загальної закупівлі та збуту, кредитові, споживчі, молочарські. Інспектори були одночасно референтами при організаційному відділі РСУК, чим надавали допомогу організаційному відділу. Ревізії в кредитних, споживчих та молочарських кооперативах здійснювали начальники керівники суміжних видів із прикріпленими ревізорами за затвердженими планами. Система проведення ревізій передусім в кооперативах для загальної закупівлі та збуту була такою: усю мережу кооперативів було поділено на 18 районів, приблизно по 220 кооперативів в одному районі. Районний ревізор проводив ревізії в кооперативах І-го ступеня та в повітових кооперативних осередках, здійснював контрольну та організаційну роботу в районі та відповідав за результати праці. Згідно з вимогами австрійського та польського законів у кожному кооперативі було обов'язково проводити ревізії щонайменше один раз на два роки. Першу законну ревізію від імені РСУК проводив Кость Паньківський у Повітовому Товаристві Кредитовому 3.09.1904 року, і слід підкреслити, що він був першим фактичним інструктором і радником для кооперативів у справах діловедення, управління підприємствами та в інших. Про обсяг ревізійної праці РСУК свідчить кількість проведених щороку ревізій. Загалом РСУК здійснив протягом 1904 - 1933 року 15 962 ревізій. Розглянемо дані від 1920 до 1933 рр.

Унаслідок післявоєнного розвитку та поширення видів української кооперації у Львові постали чотири централі української кооперації:Центральний кооперативний банк «Краєвий Союз

Кредитовий» як фаховий союз кредитної кооперації та центральна каса української кооперації всіх видів; «Народна Торгівля» як союз міських споживчих кооперативів, «Маслосоюз» як централя молочарської продукції і «Центросоюз» як централя сільських кооперативів для закупівлі та збуту. До цього долучилися кооперативи промислового спрямування, як «Будучність» у Тернополі, «Суспільний промисел» у Львові. Зокрема, українські кооперативи своєю плановою організацією і фаховим веденням здобули собі безпечний ринок збуту своїх товарів. Для безпосереднього задоволення кредитних потреб союзні кооперативи зміцнювали ділові зв'язки із Центральним Кооперативним Банком, а також з українськими союзними кооперативами усіх видів. Значно поширилася й пожвавилася діяльність Центробанку, основна діяльність якого стосувалася українських союзних кооперативів - як торгівельних, так і виробничих. Кредитні кооперативи мали з Центробанком нове завдання - добувати вклади від українського населення на кооперативну потребу землеробства, торгівлі та промислу. Такою мала бути взаємодія національного ринку збуту з ринком споживача, а це своєю чергою заощаджувало кошти членів кооперативів. Такою була організаційна структура української кооперації в Галичині, яку очолював Ревізійний Союз українських кооператив.

Це схематичне групування кооперативних шляхів було наслідком суспільного життя народу та української кооперативної праці з народом, праці господарської та доцільної, що вела до позитивних здобутків у дійсності [9].

Висновки

Отже, аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок: українська кооперативна система в досліджуваний період являла собою сукупність товариств, які складалися з окремих економічних одиниць та об'єднувалися в цілях ефективної організації виробництва продукції, споживання й обміну. Кооперація грунтувалася на засадах рівності та взаємодопомоги своїх членів у спільному кооперативному підприємстві. Започаткована ще у кінці ХІХ століття, кооперація набула стрімкого розвитку в міжвоєнний період в Східній Галичині, а саме:

1921-1929 рр. -- період відновлення фахової діяльності КСР у рамках польського законодавства Другої Речі Посполитої. На цьому етапі, після деградації і застою українського кооперативного руху в роки Першої світової війни, відновилася мережа українських кооперативів; налагодилася тісна співпраця між низовими кооперативами й контрольно-ревізійним органом

Література:

1. http://www.soskin.info/ea.

2. Мартос Б. Теорія кооперації: Подєбради. 1923. 246 с

3. Витанович І. Історія українського кооперативного руху // Товариство української кооперації. Нью-Йорк 1964, 624 с.

4. З Історії Ревізійного Союзу українських кооператив // Господарсько- кооперативний часопис. №. 2 1934, с. 6.

5. Филипович І. Повоєнне накладання праці Ревізійного союзу українських Кооператив // Господарсько-кооперативний часопис. №. 2 1934, с. 12-13.

6. Надзвичайні загальні збори РСУК // Господарсько-кооперативний часопис. № 9. 1935, с. 3.

7. Зріст українських кооператив членів РСУК в повоєнних роках // Господарсько-кооперативний часопис. №. 21, 1933 с. 4 -5 .

8. М. Капуста. Тридцятиліття Ревізійної праці РСУК // Господарсько- кооперативний часопис. №. 2, 1934, с. 13 -14.

9. К. Левицький. Українська кооперація на ширших шляхах // Господарсько- кооперативний часопис. №. 1(2) 1937, с. 3.

References:

1. http://www.soskin.info/ea.

2. Martos B.(1923). Teoriia kooperatsii [Theory of cooperation]. Podiebrady. - 246 р. [in Ukrainian].

3. Vytanovych I. (1964). Istoriia ukrainskoho kooperatyvnoho rukhu [History of the Ukrainian cooperative movement] . Tovarystvo ukrainskoi kooperatsii - Society of Ukrainian cooperation Niu-York 1964, 624 c [in Ukrainian].

4. Z Istorii Reviziinoho Soiuzu ukrainskykh kooperatyv (1934). [From the History of the Audit Union of Ukrainian Cooperatives]. Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine, 2.6 [in Ukrainian].

5. Fylypovych I. (1934). Povoienne nakladannia pratsi Reviziinoho soiuzu ukrainskykh Kooperatyv [Post-war superimposition of the work of the Audit Union of Ukrainian Cooperatives]. Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine 2 , 12-13. [in Ukrainian].

6. Nadzvychaini zahalni zbory RSUK (1935) [Extraordinary general meetings of the RSUK]. Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine 2 , 3

7. Zrist ukrainskykh kooperatyv chleniv RSUK v povoiennykh rokakh (1933). Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine 21, 4-5 [in Ukrainian].

8. M. Kapusta. (1934). Trydtsiatylittia Reviziinoi pratsi RSUK [Thirty years of revision work of the RSUK]. Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine 2 , 13-14 [in Ukrainian].

9. K. Levytskyi. (1937) Ukrainska kooperatsiia na shyrshykh shliakhakh [Ukrainian cooperation on wider paths]. Hospodarsko-kooperatyvnyi chasopys - Economic and cooperative magazine 1 (2) , 3-4 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru