Участь органів ВЧК-ВУЧК у вилученні продовольства в українських губерніях у 1921-1922 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь органів ВЧК-ВУЧК у вилученні продовольства в українських губерніях у 1921-1922 рр.

Подкур Роман Юрійович кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби, Інститут історії України НАН України

Анотація

Всеросійська надзвичайна комісія була створена як орган державної безпеки Російської РФСР для боротьби із контреволюцією та саботажем. Однак на окупованих територіях радянських республік, у тому числі й в Україні, на місцеві відділи ЧК покладався й ряд інших важливих супутніх завдань. Одне із них - сприяння радянським органам у вилученні збіжжя в населення та вивіз його до країни-агресорки. Реалізація поставленого завдання здійснювалась через виконання цілого ряду функцій. Однією із них було здійснення контролю за політичною лояльністю партійно-радянського апарату в умовах масового вивезення збіжжя із УСРР. Таким чином надзвичайні органи відігравали роль одного із запобіжників можливої політичної нелояльності партійно-радянського апарату УСРР. Іншою функцією діяльності ВЧК-ВУЧК був контроль за діяльністю апарату уповноваженого наркомату закордонних справ, створеного для контактів із закордонними благодійними організаціями, зокрема АРА. Органи державної безпеки здійснювали нагляд за іноземними співробітниками благодійних організацій та контактами громадян УСРР із іноземцями. Співробітники ЧК брали також безпосередню участь у роботі продовольчих загонів, поєднуючи діяльність із вилучення продовольства із боротьбою із селянським повстанським рухом. В умовах наростаючого голоду, на думку республіканського партійного керівництва, участь органів ЧК у вилученні збіжжя визнавалася корисною. Тому всі відповідальні працівники продовольчих органів обов'язково перевірялися на політичну благонадійність. Серед осіб, відповідальних за збір продовольчого податку, вербували агентів, які допомагали виявляти приховане продовольство. У результаті збір продподатку при активній участі місцевих органів ЧК нерідко переростав у звичайний грабіж і масові позасудові розстріли, які засуджували навіть симпатики більшовиків. Фактично співробітники держбезпеки здійснювали системний контроль за надходженням продовольчого податку, запобігаючи будь-яким спробам ухилення від його виконання. За несплату податку селяни-власники притягувались до кримінальної відповідальності. Крім того, органи ЧК намагалися усіма засобами запобігти неконтрольованому масовому вивозу хлібопродуктів громадянами - вихідцями із неврожайних губерній, зменшуючи їх шанси на виживання в умовах голоду. партійний радянський політичний

Ключові слова: ВЧК-ВУЧК, карально-репресивні органи, продовольство, продовольчий податок, селяни-власники, українські губернії.

Podkur Roman Yuriyovych PhD (History), senior researcher of the Department of History of State Terror of the Soviet Era, Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine

PARTICIPATION OF THE AUTHORITIES OF THE VCHK- VUCHK IN THE PROVISION SEIZURE IN THE UKRAINIAN PROVINCES IN 1921-1922

The All-Russian Emergency Commission was created as a state security body of the Russian Federation to fight against counterrevolution and sabotage. However, in the occupied territories of the Soviet republics, including in Ukraine, local departments of the Cheka relied on a number of other important related tasks. One of them is assistance to the Soviet authorities in seizing grain from the population and taking it to the aggressor country. Implementation of the assigned task was carried out through the performance of a number of functions. One of them was the implementation of control over the political loyalty of the party-Soviet apparatus in the conditions of the mass export of grain from the USSR. In this way, emergency bodies played the role of one of the safeguards against possible political disloyalty of the party-Soviet apparatus of the USSR. Another function of the VCHK-VUCHK activity was control over the activities of the apparatus of the authorized People's Commissariat of Foreign Affairs, created for contacts with foreign charitable organizations, in particular the ARA. State security bodies supervised foreign employees of charitable organizations and contacts of citizens of the USSR with foreigners. Employees of the Cheka also took a direct part in the work of the provision squads, combining provision seizure activities with the fight against the peasant insurgent movement. In the conditions of growing hunger, according to the Republican party leadership, the participation of the Cheka bodies in the seizure of grain was recognized as useful. Therefore, all responsible employees of food authorities were necessarily checked for political reliability. Agents were recruited from among the persons responsible for collecting the provision tax to assist detect hidden food. As a result, the collection of provision tax, with the active participation of local Cheka bodies, often turned into ordinary robbery and mass extrajudicial executions, which were condemned even by Bolshevik sympathizers. In fact, state security officers carried out systematic control over the receipt of provision tax, preventing any attempts to evade its implementation. For failure to pay the tax, the peasant owners were held criminally liable. In addition, the Cheka authorities tried by all means to prevent the uncontrolled mass export of bread products by citizens from unharvested provinces, reducing their chances of survival in conditions of famine.

Key words: VCHK-VUCHK, punitive and repressive bodies, provision, provision tax, owner-peasants, Ukrainian provinces.

Постановка проблеми. Діяльність органів ВУЧК із насадження радянської влади в Україні здебільш пов'язують із придушення національно-визвольного руху. Однак, поряд із основним, вони виконували ряд інших супутніх завдань, які були тісно пов'язані між собою і мали на меті придушення опору українського населення російським окупантам будь-якими засобами. Одним із них була участь чекістів у вилученні продовольства, зброї, здійснення терору населення республіки у контексті боротьби із "політичним бандитизмом".

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема участі органів ВУЧК у продовольчих кампаніях радянської влади тривалий час залишалась поза увагою дослідників. Здебільш вчені проводили дослідження проблем державного терору, політичних репресій початку 1920-х рр. Серед останніх публікацій можна назвати праці Л. Бабенко[1], В. Золотарьова[2], С. Лясковської [3], Р. Подкура[4], Є. Скляренка[5]. Варто згадати також опубліковані книги науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією", де оприлюднені сотні документів про формування атмосфери страху перед комуністичним режимом на початку 1920-х рр.

Мета статті. На основі аналізу джерел та літератури висвітлити участь органів ВЧК-ВУЧК у вилученні продовольства в українських губерніях у 1921-1922 рр.

Виклад основного матеріалу. Участь чекістів у вилученні збіжжя в українському селі була багатогранною. Однією із цих граней був контроль за політичною лояльністю партійно-радянського апарату в умовах масового вивезення збіжжя із УСРР. Оскільки із самого початку ВУЧК розглядалося керівництвом лише як філія ВЧК, то очільники ВУЧК мали виконувати накази саме московських більшовиків, а не ЦК КП(б)У та уряду УСРР. Вони відігравали роль одного із запобіжників можливої політичної нелояльності партійно-радянського апарату

УСРР. Зокрема, під час масового вилучення хліба деякі радянські чиновники із "контрреволюційною метою" чи старалися пом'якшити наслідки продрозверстки через приховування реальних запасів збіжжя, аби згодом послабити поширення голоду в УСРР. В. Ленін у лютому 1921 р. обурювався, що наркомат продовольства УСРР має "неприпустиму самостійність". Така реакція була зумовлена роботою у Центральному статистичному бюро УСРР колишнього міністра продовольства О. Пєшєхонова. В. Ленін був переконаний, що він надавав занижені дані про запаси хлібопродуктів для зменшення їх вивозу до Росії. Він наказав заступнику наркома продовольства Росії М. Фрумкіну "докопатися до правди, яку від нас явно приховують", оскільки у його розуміння буржуазний фахівець (економіст, статистик), один із засновників Народно-соціалістичної партії повинен був шкодити більшовикам[6, с.252]. Паралельно він написав голові ВУЧК В. Манцеву листа із наступною інструкцією: встановити цілковитий нагляд за О. Пєшєхоновим та йому подібними фахівцями, яких назвав "пєшєхоновцями", результати агентурно-оперативної розробки

колишнього міністра надіслати до РНК радянської Росії, домогтися його звільнення і відправити до Москви. Слід акцентувати, що В. Манцев ці інструкції мав виконати беззаперечно і під особисту відповідальність. Також свої дії він повинен був координувати за "умови секретних і безпосередніх та акуратних стосунків із політбюро у Москві". Тобто очільники КП(б)У не повинні були знати про агентурно-оперативні дії стосовно О. Пєшєхонова. Останнього у 1922 р. вислали із Росії.

Іншою гранню діяльності ВЧК-ВУЧК був контроль за діяльністю апарату уповноваженого наркомату закордонних справ, який був створений згідно із постановою ВУЦВК від 28 квітня 1921 р. для контактів із закордонними благодійними організаціями, зокрема АРА. Уповноважений НКЗС в Одесі М. Южний тримав тісний контакт із співробітниками Одеського губЧК [7, с.48], звітуючи про свої контакти із представниками АРА.

Уповноваженим представництва УСРР при закордонних організаціях допомоги голодуючим по Миколаївській губернії призначили Олександра Капустянського, який до призначення на посаду мав значний досвід роботи у ВЧК-ВУЧК - особливоуповноважений Управління особливих відділів Південного і Південно-Західного фронту і ЦУПЧРЕЗКОМ, завідувач секретно-оперативним відділом і тимчасово виконуючий обов'язки голови Київського губЧК. Паралельно із виконанням службових обов'язків Уповноваженого він проводив контррозвідувальні заходи, наглядав, аби іноземні співробітники благодійних організацій не проводили "шпигунської роботи", стежачи за контактами громадян УСРР із іноземцями [7, с.53].

Стеження за працівниками благодійних закордонних організацій, що рятували населення від голоду, та їхніми помічниками із числа місцевого населення було тотальним. Начальник особливого відділу Миколаївського губернського відділу ГПУ П. Тимофєєв на закритому засіданні бюро Миколаївського губкому КП(б)У 11 липня 1922 р. зазначав: "З моменту організації "АРА" за нею ГПУ запроваджено нагляд і вжито всіх заходів боротьби з можливим американським шпигунством. Тов. Капустянський (Уповноважений у Миколаївській губернії по роботі з іноземними організаціями допомоги. - авт.) цілком надійний представник і, як колишній чекіст, дуже корисний. Поки моменту шпигунства не встановлено. Буржуазія, що засіла в установах "АРА", як контрреволюційний елемент нам не страшний. Усюди є 35% чекістів. Робота особливого відділу поставлена так, що ні Рескін, ні Штурм (ймовірно працівники АРА - авт.) ніколи не здогадаються. Обережність з нашого боку потрібна особлива, бо американці добре обізнані про російську більшовицьку пильність і безсумнівно надзвичайно обережні [...] Можна з упевненістю сказати, що не тільки робота американців відома ГПУ, а й усі дрібниці їх особистого життя. Ініціатива безумовно у наших руках [...]. Кореспонденція їх перевіряється [...] Шпигунства на селі також не виявлено". Однак у П. Тимофєєва викликає хвилювання наявність значної симпатії населення Миколаївщини до АРА загалом і її працівників зокрема. Він зробив висновок, що із такими настроями потрібно вести боротьбу [7, с.47-77].

Роль ЧК як силового органу в умовах наростаючого голоду і "спробах буржуазії і білогвардійців [...] використати його у власних цілях", "зірвавши продподаток на Правобережжі, нашому продовольчому базисі", прекрасно розуміли у ЦК КП(б)У. Тому у циркулярі від 6 серпня 1921 р. секретар ЦК КП(б)У Ф. Кон наголошував секретарям губкомів партії про надзвичайну увагу "до органів ЧК, надаючи їм найкращі сили, підтримуючи їх морально, енергійно боротися із обивательським настроями стосовно органів ЧК, підтримуючи їхній авторитет" [8, арк.9]. Зокрема, співробітники економічних відділів/відділень губЧК брали участь в організації процесу вилучення збіжжя.

Так Подільська губЧК надсилала циркуляри особливої продовольчої губернської комісії (опродгубком) повітовим ЧК і політбюро для участі у запланованих акціях. Жодне рішення губернської економічної наради не ухвалювалося без погодження із співробітниками економічного відділення губЧК. Також всі адміністративні особи опродгубкому, які відряджалися до повітів чи призначалися керівниками зсипних пунктів обов'язково перевірялися в ЧК на політичну благонадійність. Серед агентів по збору продовольчого податку вербувалися агенти, які допомагали виявляти приховане продовольство. Це дозволяло негайно конфісковувати значні об'єми хлібопродуктів, залишаючи селян без продовольчих запасів. Також чекісти виявляли розкрадання із зсипних пунктів, нецільового використання продовольства [9, арк.44-45]. Співробітники економічного відділу Чернігівської губЧК брали участь у Комісії допомоги голодуючим. Керівництво губЧК направили співробітників на безпосереднє виконання кампанії продподатку. Також чекісти зібрали 35 млн. руб. для допомоги голодуючим [10, с. 161].

Співробітники ЧК брали участь у роботі продовольчих загонів, які вилучали продовольство у населення. Вони поєднували вилучення збіжжя і боротьбу із повстанцями. Оскільки чекісти вважали, що це взаємопов'язані явища, вони вдавалися до провокацій. Так, загін особливого відділу ВЧК при реввійськраді 14 армії під виглядом продзагону діяв у селах Літинського повіту Подільської губернії. Незабаром, згідно розробленого плану, продзагін перетворився у "повстансько-протирадянський". Чекісти під виглядом повстанців випустили декілька відозв із пропозицією усім співчуваючим з'явитись на з'їзд для обговорення питань боротьби із "комуною", "комісарством" тощо.

Командир загону, начальник слідчої частини армійського особливого відділу ВЧК Г. Чорнобильський зазначав: "План виявився вдалим і мета була досягнута: деякі села прислали своїх представників для обговорення вказаних вище питань, тим самим проявивши свою неблагонадійність в розумінні підкорення і співчуття радянській владі; окремі особи, більшість в повному озброєнні - появлялися, пропонуючи свої послуги в якості агітатора, а то і просто в якості добровольця - партизана, даючи цінний матеріал про інших бандитів, їх місцезнаходження, кількість прихованої ними зброї та ін. Більша частина з цих бандитів була спіймана і розстріляна, майно їх конфісковано, а хати спалені. Ті з сіл, які прислали на з'їзд своїх делегатів, що приховували в себе вказаних бандитів, а також і зброю, жорстоко покарані: на кожного з них накладений штраф з попередженням, що при повторенні подібних явищ в майбутньому - будуть прийняті більш суворі міри" [11, арк.97; 12, с.16].

Процес вилучення збіжжя і боротьби із "політичним бандитизмом" перетворювався у банальний грабіж і масові позасудові розстріли, які засуджували навіть симпатики більшовиків. У листопаді 1921 р. члени комнезаму містечок Старої та Нової Ободівки звернулися до Подільської губернської військової наради із скаргою: "Загони й частини Червоної Армії, що приїздять в села, наводять своїми незаконними діями і реквізиціями на місцеве населення такий страх і паніку, що взагалі не здається, що це приїхали захисники Робітничо- Селянських інтересів, а як злісні їх вороги. Багато хто з червоноармійців, якщо не більшість, заходячи в хату з гвинтівкою, під загрозою розстріляти і під приводом пошуку зброї, без ордера, риються в місцях селянських сховищ, забирають все те, що йому сподобається. Скарги потерпілих командному складу не тільки в більшості випадків не тягнуть за собою покарання винуватців, але навіть тягнуть за собою дуже часто погані наслідки для скаржника". У відповідь на скарги селян, один із червоноармійців на прізвище Плоткін заявив: "Будемо вас розстрілювати як собак". Водночас, комнезамівці скаржилися на незаконні дії різних "надзвичайок" та особливих відділів, які часто працювали під прикриттям червоноармійських загонів. Наголошувалося на постійних арештах представниками різних надзвичайних комісій та особливих відділів десятків жителів Ободівки. Арештантів вивозили в невідомому напрямку, де їх судили, не даючи можливості для захисту. Практикувалися розстріли без суду і слідства. Причиною таких дій могли стати гарні чоботи чи одяг арештованого. Комнезамівці зазначали, що арешти здійснювали не лише співробітники повітової ЧК, а співробітники інших повітових ЧК поза межами своєї територіальної компетенції [13, арк.320-321; 14, с.56-59]. Такі випадки можливі лише за присутності чекістів у складі червоноармійських підрозділів, що брали участь у боротьбі із повстанцями і постійно пересувалися у межах різних повітів.

Такій поведінці загалом сприяло керівництво ВЧК. У липні 1921 р. голова ВЧК Ф. Дзержинський наказав своєму заступнику Й. Уншліхту ухвалити і надіслати губЧК циркуляр, де описати перебіг і наслідки голоду, "надії контрреволюції через наявну стихію", необхідність налагодження всілякої допомоги голодуючим. Він вимагав оголосити "політичних спекулянтів на біді ворогами народу" і наказав негайно розправлятися з ними. У голодуючі губернії він наказав відрядити "витриманих і серйозних уповноважених", налагодити надійний інформаційний потік щоденної інформації про перебіг голоду. Транспортні ЧК отримали вказівку організувати харчові пункти на станціях, через які будуть вивозити голодуючих, виявляти "контрреволюцію" на комунікаціях.

Ф. Дзержинський пропонував вербувати добровольців із числа голодуючого населення у підрозділи ВЧК, що дислокуватимуться у врожайних губерніях і будуть займатися вилученням збіжжя [15, с.443-444]. Остання його ідея закладала не лише ідеологічний конфлікт - ненависть до селян-власників ("куркулів"). У цій пропозиції закладалися підвалини ліквідації селянства як класу і перетворення їх на сільськогосподарських робітників, які через позбавлення власності будуть всі рівними. Водночас, поведінка таких військовослужбовців військ ВЧК, які прибували до інших республік для вилучення збіжжя, нагадувала представників окупаційних військ, що прибули на упокорену територію. Вони ставилися до населення "урожайних губерній" як до ворогів.

Найменша непокора селян кваліфікувалася як політичний злочин. Так, голова Михайлово-Апостолівського районного посівного комітету Криворізького повіту 27 березня 1921 р. наказав заарештувати голів волосних посівних комітетів Михайлівської, Ізлучистої і Каменської волостей за небажання подавати відомості про перебіг посівної кампанії і передати їх до повітового політбюро [16, с.110].

Співробітники держбезпеки постійно контролювали надходження продовольчого податку і негайно придушували всі спроби його несплати. У листопаді 1922 р. співробітники ГПУ арештували мешканців с. Братолюбівка Павлоградського повіту за несплату продовольчого податку. Розслідування кримінальної справи було нетривалим. Вже 4 грудня 1922 р. губернський революційний трибунал засудив М. Пономаренка до 2 років ув'язнення із конфіскацією всього хліба, за винятком продовольчого для родини, Я. Усовніченка - на один рік примусових робіт зі стягненням 91 пуд. хліба, з К. Філя ухвалили стягнути продподаток у потрійному розмірі, із І. Середи і С. Барсука - у подвійному [16, с.19].

Також чекісти брали участь у боротьбі із "мішечниками". У травні 1921 р. постало питання про неконтрольований масовий вивіз хлібопродуктів громадянами - вихідцями із неврожайних губерній. Не чекаючи допомоги від більшовицького керівництва населення почало саме вирішувати "продовольче питання". Однак це порушувало плани окупаційної комуністичної адміністрації щодо проведення вилучення необхідних об'ємів збіжжя і справедливої його оплати. Селяни або продавали або обмінювали на необхідні товари свій хліб. Тобто отримували хоча б мінімальні кошти чи промислові товари для споживання, що давало маневр для виживання, знижувало небезпеку голодування. Натомість російська окупаційна адміністрація просто забирали збіжжя "на користь голодуючих".

Колабораційне ЦК КП(б)У також бачило проблему у неконтрольованому вивезенні значних об'ємів збіжжя. З одного боку це заважало виконувати надіслані із Кремля плани вилучення хліба для голодуючих районів Росії, з іншого - збільшувало кількість вивезеного зерна із території України і позбавляло можливості його перерозподілу для голодуючого півдня України. Не маючи особливих важелів впливу, очільники КП(б)У у травні 1921 р. звернулися до В. Леніна за допомогою. Останній надіслав голові ВЧК Ф. Дзержинському із проханням розробити комплекс заходів для припинення несанкціонованого вивозу хліба із території республіки [15, с.439].

Висновки

Таким чином, одним із завдань, поставлених перед органами ВЧК-ВУЧК в Україні було сприяння у вилученні продовольства в українському селі та вивіз його до Росії. З цією метою надзвичайні органи здійснювали контроль за політичною лояльністю партійно-радянського апарату, апарату уповноваженого наркомату закордонних справ, працівниками благодійних закордонних організацій, що рятували населення від голоду. Співробітники ЧК брали також активну участь у роботі продовольчих загонів, які вилучали продовольство у населення. При цьому вони здійснювали постійний контроль за надходженням продовольчого податку, негайно придушуючи будь-які спроби його несплати.

Література

1. Бабенко Л. Радянські органи державної безпеки в системі взаємовідносин держави і православної церкви в Україні (1918 - середина 1950-х рр.). Полтава: ТОВ " АСМІ", 2014.

2. 2.Золотарьов В. Харківська губернська надзвичайна комісія восени 1921 р.: структура, діяльність, особовий склад // Радянські органи державної безпеки в Україні (1918-1991 рр.): історія, структура, функції: Матеріали круглого столу, 19 грудня 2013 р., м. Київ / Упоряд.: О. Бажан, Р. Подкур. К.: Інститут історії України НАН України, 2014. С.112-115.

3. Лясковська С. Діяльність органів ВУЧК-ДПУ УСРР у сфері економіки (1921-1928 рр.). К.: Нац акад СБ України, 2016.

4. Подкур Р. Створення ВЧК: інтерпретація відомої проблеми // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2004. №1/2. С. 17-34.

5. Скляренко Є. ВУНК в 1921 році. Загальні завдання і структура ВУНК // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 1995. № 1 / 2. С.70.

6. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928). К.: Основи, 1996.

7. Тригуб О., Михайловський Т. Міжнародні гуманітарні організації на Півдні України у 1920-х рр. ХХ ст. Миколаїв: Іліон, 2020.

8. Держархів Чернігівської обл., ф. П-8477, оп.3, спр. 60.

9. ГДА СБ України, ф.13, спр.514.

10. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Чернігівська область / Упоряд: О.Коваленко, Р.Подкур, О.Лисенко, О.Желєзна. Кн.1. Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2008.

11. Держархів Вінницької обл., ф. Р-4932, оп. 1, спр. 62.

12. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область / Упоряд: В.Лациба,(керівник), В.Білокінь та ін. Кн.1. Вінниця: ДП "ДКФ",2006.

13. Держархів Вінницької обл. ДАВіО, ф. Р-925, оп. 8, спр. 6.

14. Політичні репресії на Поділлі (20 - 30-і рр. XX ст.). Вінниця, 1999.

15. Из истории Всероссийской чрезвычайной комиссии. 1917 - 1921 гг. М.: Госполитиздат, 1958.

16. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Дніпропетровська область. У двох книгах / Упоряд: Є. Бородін, О. Бажан, В. Іваненко, Л. Прокопенко, Р. Терещенко. Кн.1. Дніпропетровськ: Вид-во "Монолит", 2009.

17. References:

18. Babenko L. Radianski orhany derzhavnoi bezpeky v systemi vzaiemovidnosyn derzhavy i pravoslavnoi tserkvy v Ukraini (1918 - seredyna 1950-kh rr.) [Soviet state security bodies in the system of relations between the state and the Orthodox Church in Ukraine (1918 - mid-1950s)]. Poltava: TOV " ASMI", 2014. [in Ukrainian]

19. Zolotarov V. Kharkivska hubernska nadzvychaina komisiia voseny 1921 r.: struktura, diialnist, osobovyi sklad [Kharkiv Provincial Emergency Commission in the fall of 1921: structure, activity, personnel] // Radianski orhany derzhavnoi bezpeky v Ukraini (1918-1991 rr.): istoriia, struktura, funktsii: Materialy kruhloho stolu, 19 hrudnia 2013 r., m. Kyiv / Uporiad.: O. Bazhan, R. Podkur. K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2014. S.112-115. [in Ukrainian]

20. Liaskovska S. Diialnist orhaniv VUChK-DPU USRR u sferi ekonomiky (19211928 rr.) [Діяльність органів ВУЧК-ДПУ УСРР у сфері економіки (1921-1928 рр.)]. K.: Nats akad SB Ukrainy, 2016. [in Ukrainian]

21. Podkur R. Stvorennia VChK: interpretatsiia vidomoi problemy [Creation of the Cheka: interpretation of a known problem] // Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB. 2004. №1/2. S. 17-34. [in Ukrainian]

22. Skliarenko Ye. VUNK v 1921 rotsi. Zahalni zavdannia i struktura VUNK [VUNK in 1921. General tasks and structure of VUNK] // Z arkhiviv VUChK-HPU- NKVD-KHB. 1995. № 1 / 2. S.70. [in Ukrainian]

23. Kulchytskyi S. Komunizm v Ukraini: pershe desiatyrichchia (1919 - 1928) [Communism in Ukraine: the first decade (1919 - 1928)]. K.: Osnovy, 1996. [in Ukrainian]

24. Tryhub O., Mykhailovskyi T. Mizhnarodni humanitarni orhanizatsii na Pivdni Ukrainy u 1920-kh rr. ХХ st. [International humanitarian organizations in the South of Ukraine in the 1920s.] Mykolaiv: Ilion, 2020. [in Ukrainian]

25. Derzharkhiv Chernihivskoi obl., f.P-8477, op.3, spr. 60.

26. HDA SB Ukrainy, f.13, spr.514.

27. Reabilitovani istoriieiu: U dvadtsiaty semy tomakh. Chernihivska oblast [Rehabilitated by history: In twenty-seven volumes. Chernihiv region] / Uporiad: O. Kovalenko, R. Podkur, O. Lysenko, O. Zheliezna. Kn.1. Chernihiv: RVK "Desnianska pravda", 2008. [in Ukrainian]

28. Derzharkhiv Vinnytskoi obl., f. R-4932, op. 1, spr. 62.

29. Reabilitovani istoriieiu: U dvadtsiaty semy tomakh. Vinnytska oblast [Rehabilitated by history: In twenty-seven volumes. Vinnytsia region] / Uporiad: V. Latsyba,(kerivnyk), V. Bilokin ta in. Kn.1. Vinnytsia: DP "DKF",2006. [in Ukrainian]

30. Derzharkhiv Vinnytskoi obl. DAViO, f. R-925, op. 8, spr. 6.

31. Politychni represii na Podilli (20 - 30-i rr. XX st.) [Political repressions in Podilla (20-30s of XX century)]. Vinnytsia, 1999. [in Ukrainian]

32. Iz istorii Vserossiyskoy chrezvyichaynoy komissii. 1917 - 1921 gg. [From the history of the All-Russian Emergency Commission. 1917 - 1921]. M.: Gospolitizdat, 1958. [in Russian]

33. Reabilitovani istoriieiu: U dvadtsiaty semy tomakh. Dnipropetrovska oblast. U dvokh kn. [Rehabilitated by history: In twenty-seven volumes. Dnipropetrovsk region. In two books] / Uporiad: Ye. Borodin, O. Bazhan, V. Ivanenko, L. Prokopenko, R. Tereshchenko. Kn.1. Dnipropetrovsk: Vyd-vo "Monolyt", 2009. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru