Відносини патронів і клієнтів в Стародавньому Римі в контексті приватного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відносини патронів і клієнтів в Стародавньому Римі в контексті приватного права

Виноградова Ганна Валеріївна

канд. юрид. наук, доцент, доцент кафедри приватного права ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", Україна

Анотація

В статті проаналізовано понятійний апарат, що використовується при характеристиці патрон-клієнтських відносин, які зародилися та мали бурхливий розвиток в Стародавньому Римі. Окреслено коло особистих та майнових прав та обов'язків патронів та клієнтів. Акцентовано увагу на родинному і патріархальному характері відносин інституту клієнтели. Порушено питання про спірність існування зустрічного характеру вимог патронів та клієнтів та принципу взаємності у цих зв'язках як їх визначальних ознак. патрон клієнтський рим

Ключові слова: патрони і клієнти, патронат в Стародавньому Римі, римські громадяни, вільновідпущеники, римське приватне право, клієнтела

Відносини патронів та клієнтів аналізуються у вітчизняній науці в рамках дослідження питання виникнення адвокатури [1], розвідок зародження інституту надання правової допомоги [2] або ж як явище політичне [3]. Своєю чергою, у підручниках з римського приватного права викладається узагальнена інформація про певний масив взаємних прав та обов'язків патронів та клієнтів, в контексті аналізу відносин вільновідпущеників та колишніх хазяїв, що безумовно дає можливість в загальних рисах з навчальною метою охарактеризувати їх [4, 5, 6]. У зв'язку з цим вбачається за доцільне привернути увагу саме питанню реалізації цих відносин в контексті приватного права, зробити спробу структуризації взаємних прав та обов'язків патронів та клієнтів, а також проаналізувати справжній рівень "взаємності та балансу" існуючих на той час патрон-клієнтських зобов'язань.

В наукових колах патрон-клієнтські відносини розглядаються у трьох напрямках: патронат як особливий тип обміну, патронат як покровительство (заступництво) в бюрократичному апараті, патронат і клієнтелізм на виборах [7]. Отже, обмін благами - це лише один з напрямів патрон-клієнтських відносин. В свою чергу, згадуючи про такий обмін, презюмуємо, що мова йде не лише про обмін матеріальними благами, але й про певні взаємні особисті зобов'язання.

В даній статті зроблена спроба провести структуризацію усього відомого на сучасному етапі науці спектру прав та обов'язків патронів та клієнтів в контексті римського приватного права, грунтуючись на тенденціях зародження та подальшого розвитку явища патронату (клієнтелізму) у Стародавньому Римі.

Спершу доцільно визначитись із змістом самих термінів "клієнтелізм", "клієнтела" та "патронат", акцентуючись на їхній правовій складовій.

Термін "клієнтела" походить від лат. сіівпівіа, і у первісному своєму значенні він означав форму соціальної залежності у Стародавньому Римі. Як зазначають деякі автори, клієнтела, перейшовши із Лаціума в Рим, згодом набула наступного вигляду: люди, які потрапляли в складну матеріальну ситуацію або втрачали родові зв'язки, потребуючи заступництва впливових агентів як основної умови виживання у конкурентному середовищі, поступово втягувалися в якості патріархально-залежних осіб ("клієнтів") у родини багатих і впливових патриціїв ("патронів") [3]. В сучасному значенні сутність клієнтелізму полягає у перманентному відтворенні обміну заступництва "патрона" на лояльність "клієнта" [3]. З іншого боку, в науці римського приватного права, такі відносини патронів та клієнтів розглядають як певний правовий та економічний зв'язок вільновідпущеників та їх колишніх хазяїв [4,5,6].

В сучасних наукових джерелах виокремлюють такі ключові риси клієнтелізму: наявність зворотного зв'язку підпорядкування між патроном та клієнтом; гарантування підтримки клієнта патроном за надання пільг, переваг та привілеїв у політичній та економічній сферах; вектор підтримки гарантується під заставу обміну послугами між патроном та клієнтом [8].

В той же час, деякі автори зазначають, що під патронатом у Древньому Римі розуміли форму заступництва, здійснювану патроном, тобто правління під наглядом і керівництвом якої-небудь важливої особи або великої організації [7]. З республіканських часів патронат, виражений латинським терміном clientele, був головним чинником у всіх аспектах соціального життя [9].

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що поняття "клієнтелізм", "клієнтела" та "патронат" в контексті доктрини римського права за своєю правовою сутністю є тотожними. Таким чином, цілком обґрунтовано можна використовувати при аналізі особливостей реалізації патронатних відносин в приватно-правовій сфері термін "клієнтелізм" та "клієнтела". Хоча в сучасному світі ці два останніх поняття розглядають переважно як форму політичного зв'язку між особами, які мають нерівні можливості.

Звернемося до правових джерел, які регулювали відносини патронату у Стародавньому Римі. У вітчизняних навчальних виданнях, як правило, згадуються лише Закони ХІІ таблиць, що містили відповідні правові норми, які закріплювали саме факт правової нерівності патриціїв і плебеїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів. В той же час в сучасних історичних дослідженнях зустрічаються згадки про твори істориків Феста та Діонісія Галікарнаського, які в свою чергу також є джерелами пізнання відповідних правил [10]. Так, Діонісій в своїх роботах підкреслював сакральний характер відносин "патрон-клієнт", і його твердження спиралися на інші стародавні написи [10]. Вважається, що в регулюванні патрон-клієнтських відносин загальні соціальні, релігійні та економічні зв'язки були важливішими за закони [10]. Проте, дослідження правових засад становлення та реалізації цих відносин цілком може бути предметом самостійної наукової розвідки.

Як неодноразово підкреслювалося в науці, відносини між патроном і клієнтом будувалися на засадах, притаманних родинним, сімейним зв'язкам. Відносини клієнтели вважалися священним сімейним обов'язком: клієнт брав участь у всіх сімейних святах та обрядах патрона, він не міг бути свідком проти патрона, так само як і патрон проти клієнта [3]. Ставлення клієнта до патрона було не лише подібне родинним, але й вважалося навіть священним. Це підтверджується також деякими суровими ритуалами, прийнятими при спілкуванні патронів та клієнтів. Так, щоранку на світанку клієнти повинні були вітати своїх патронів вітанням, яке називалося salutatio. Це привітання також могло супроводжуватися проханнями про допомогу чи послуги. Через це клієнтів іноді називали salutatores [11]. Підтвердження того факту, що на початковому етапі патронат мав родинний характер, знаходимо також у правилі, що якщо клієнт вбивав свого патрона, то його судили як такого, що "вбив свого батька" [12].

Коло взаємних прав та обов'язків учасників патрон-клієнтських відносин, грунтуючись на попередніх наукових розвідках, можливо структурувати наступним чином.

Обов'язки патрона:

- виступати від імені вільновідпущеника (клієнта) в суді;

- піклуватися про майно клієнта;

- надавати клієнту усіляке заступництво;

- утримуватися від свідчення проти клієнта;

- надавати земельну ділянку клієнту для обробітку;

- надавати перший сніданок клієнту;

- запрошувати на всі бенкети, які влаштовувались в домі.

В разі відмови в наданні допомоги клієнту, патрон міг бути позбавлений існуючої влади над ним.

Обов'язки вільновідпущеника (клієнта):

- утримуватися від подання позову до патрона;

- утримуватися від свідчення проти патрона;

- виявляти знаки поваги та шанування патрону;

- нести військову повинність на користь патрона;

- виконувати трудову повинність на користь патрона (так, певну кількість днів у році клієнт мав відпрацювати на патрона (мінімально таких днів могло бути від 10 - до 20, а максимально - стільки, скільки буде завгодно патрону). При цьому для вільновідпущениць такий обов'язок тривав до моменту одруження, або з досягненням нею 50-го віку [12];

- приймати участь у всіх сімейних святах та обрядах патрона (це був священний сімейний обов'язок);

- аліментувати патрона, його батьків та дітей;

- сплачувати викуп за патрона та його дітей, якщо вони потрапляли в полон;

- сплачувати патрону певну суму грошей за покровительство;

- приносити подарунки напередодні свят;

- надавати послуги патрону;

- допомагати патрону в разі його хвороби;

- наглядати за сімейною гробницею патрона.

За невиконання деяких зобов'язань клієнт міг бути позбавлений свободи.

Права патрона:

• право на повагу та шанування від клієнта;

• право заборонити вільновідпущениці виходити заміж;

• право спадкування усього майна клієнта після його смерті (якщо останній був бездітним);

• право здати клієнта в найми, закласти його, передати у спадок своєму синові;

• право на послуги клієнта.

Права клієнта (вільновідпущеника):

• право називатися родовим іменем патрона;

• право на отримання ділянки землі від патрона для обробітку;

• за певних умов - право успадковувати майно патрона.

Як можна прослідкувати, хоча зобов'язання у цих відносинах були лише в певній і досить незначній мірі взаємними, вони були суто ієрархічними, що було характерним для також для тих родинних відносин, які були обтяжені владою pater familias. Сам патрон міг бути зобов'язаний комусь із вищим статусом або більшою владою, а клієнт своєю чергою, міг мати більше одного патрона, чиї інтереси могли вступати в конфлікт. В наукових джерелах підкреслюється, що саме взаємні інтереси і взаємні послуги (beneficia) становлять суть патронатних відносин [9]. Але чи повністю з цим можна погодитися, чи існував дійсно баланс між правами та обов'язками патронів та вільновідпущенників - питання спірне. На нашу думку, у сфері приватно-правових відносин прослідковується певний дисбаланс між колом прав та обов'язків патрона та клієнта.

Про невигідне становище клієнтів у Римі додатково дає можливість скласти уяву праця відомого римського сатирика Децима Юнія Ювенала. Так, п'ята сатира Ювенала була присвячена саме зображенню відносин поміж патронами й клієнтами. Зневажливе ставлення патронів до своїх клієнтів особливо ображало Ювенала тому, що він сам був клієнтом у Римі. У згаданій сатирі детально описується обід у багатого патрона Віррона і викривається його негідне та зневажливе відношення до свого клієнта на ім'я Требій. Саме під час цього обіду і виявляється справжнє становище клієнта, коли патрон Віррон відверто принижує його, навіть не намагаючись прикривати свою зверхність [13].

Патронат у республіканському Римі був не просто важливою частиною системи приватних та державних відносин, а він сам являв собою самостійну систему [10]. Постійні завойовницькі війни Риму, підкорення багатьох народів і племен прискорили розпад цього інституту. Сама система патронату за часів ранньої Імперії зберіглася, але вона була суттєво змінена. Відносини між патроном та клієнтом вже не мали настільки постійного, усталеного, сакрального, патріархального, родинного характеру. Вони виникали в міру необхідності лише на час проведення певного судового процесу, після закінчення якого ці відносини припинялись [1]. На цьому етапі вже слід вести мову про сформований повноцінний правовий інститут, оскільки відносини клієнта і патрона вже не обмежувалися суто родинними відносинами, а передбачали саме надання послуг за відповідну плату. Першими юристами в Римі були патрони, які виконували функції юрисконсультів і адвокатів, і вони не тільки захищали своїх клієнтів в суді, а й роз'яснювали їм закони, давали юридичні поради, контролювали процес укладення угод [2]. Таким чином, патронат в цей період вже став більше категорією процесуальних відносин, і коло взаємних прав та обов'язків патрона та клієнта якісно змінилося.

Таким чином, зазначений вище перелік взаємних прав та обов'язків патронів та клієнтів певною мірою втратив своє значення вже за часів пізньої Республіки, оскільки в цей період система клієнтели в своєму первинному значенні вже не була настільки актуальна, але саме поняття "клієнт" зберігалося і застосовувалося по відношенню до будь-якої людини, яка потребувала та шукала захисту [12]. Натомість, в деяких джерелах навпаки зазначається, що саме за часів імператора Октавіана Августа клієнтела набула найбільшого розквіту [9].

Висновки

Відносини патронів та клієнтів відрізнялися своєю багатогранністю з точки зору їх приватно-правового регулювання, адже включали в себе як особисті немайнові, так і майнові права та обов'язки. В той же час прослідковується наявність чітких ознак прояву майже нічим не обмеженої влади pater families з боку патронів по відношенню до клієнтів, а також дисбаланс у правах та обов'язках цих осіб. У зв'язку з цим на етапі формування патрон-клієнтських відносин та їх розвитку за часів римської Республіки, мала місце залежність клієнтів від патронів та відсутність повної взаємності у існуючих правах та обов'язках. Хоча і безумовно слід прийняти той факт, що наявність впливового покровителя, яким виступав патрон, значно підвищувала статус клієнта.

Список використаних джерел

1. Долгополов А.М. (2015). Історичні аспекти виникнення світової адвокатури.

2. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України, (218), 237-242. Вилучено з http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_prav_2015_218_39.

3. Кужелєв О.М. (2020). Генеза інституту надання правових послуг (від появи перших держав до Середньовіччя). Правова держава, (29), 463-469. Вилучено з http://nbuv.gov.ua/UJRN/PrDe_2018_29_62.

4. Мамонтова Е.В. & Ковальова О.О. (2020). Клієнтелізм як політико-психологічний феномен. Актуальні проблеми політики, (66), 65-72. Вилучено з https://hdl. handle. net/11300/14840.

5. Підопригора О.А. (1997). Основи римського приватного права. Київ: Вентурі.

6. Підопригора О.А. & Харитонов Є.О. (2009). Римське право. Київ: ЮрінкомІнтер.

7. Калюжний Р.А. & Вовк В.М. (2012). Римське приватне право. Київ: Атіка.

8. Костецька Л.М. (2021). Патрон-клієнтелізм: теоретико-історичний підхід. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління, (Том 32 (71/4), 8-16. Вилучено з https://pubadm.vernadskyjournals.in.ua/journals/2021/4_2021Z4.pdf.

9. Титко А.В. (2019). Фаворитизм, непотизм, кронізм, клієнтелізм як форми конфлікту інтересів: Quid pro quo. Forum Prava, (55/2), 80-90. Вилучено з https://forumprava.pp. ua/files/080-090-2019-2-FP-Tytko_11 .pdf.

10. Parker G. (1991). Patronage of letters in the early Roman Empire. Akroterion, (Vol. 36 No. 4), 140-152. Retrieved from https://joumals.co.za/doi/epdf/10.10520/AJA03031896_688.

11. Dauster, MAR. (2001). "Sine legem fide": Clientage in ancient Rome from the Punic Wars to the Social War (a dissertation in history for the degree of doctor of philosophy). Texas Tech University. Texas, USA. Retrieved from https://ttu-ir.tdl.org/bitstream/handle/2346/ 10369/31295017220434.pdf?sequence=1.

12. Gill, N.S. (2021). Patrons and Clients in Roman Society. Retrieved from https://www.thoughtco.com/patrons-the-roman-social-structure-117908.

13. Алешкевич Я.А. (2011). Давньоримські громадяни царського та республіканського періодів. Науковий вісник Ужгородського університету, серія "Історія", (26), 108-114. https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/28298.

14. Juvenal. (2001). The Satires. (Translated by A. S. Kline). Retrieved from https://www.poetry intranslation.com/PITBR/Latin/JuvenalSatires5.php.

Размещено на Allbest.ru