Парадигма інноваційних змін в аграрно-промисловому секторі України у 90-х роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парадигма інноваційних змін в аграрно-промисловому секторі України у 90-х роках ХХ століття

Каденюк Олександр Степанович

доктор історичних наук, професор, професор кафедри права,

професійної та соціально-гуманітарної освіти

Заклад вищої освіти "Подільський державний університет", Україна

В статті досліджуються основні шляхи реформування аграрного виробництва яке об'єднане в єдину систему - агропромисловий комплекс. Це багатогранна галузь народного господарства. Він має у своєму складі чотири взаємопов'язані блоки. До першого входять галузі сільськогосподарського машинобудування, енергетики, виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив. Другий блок становить аграрний сектор. Третій блок - це сфера заготівель сільськогосподарської продукції, переробні галузі по виробництву сільськогосподарської продукції, торгівельні організації. До четвертого блоку входять владні структури, науково-дослідні установи та учбові заклади, які беруть участь у інформаційному та кадровому забезпеченні агропромислового виробництва. Діяльність цих блоків відбувається в умовах зміни економічних відносин, форм власності та господарювання. Це вимагає оволодіння відповідними методами управління, які виходять з принципів ринкової економіки.

Ключові слова: реформа, сільське господарство, власність, виробництво, суспільство.

Розбудова суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави України та перехід до ринкової економіки зумовлюють необхідність реформування агропромислового комплексу. В ньому зосереджено понад половину функціонуючих в Україні виробничих фондів, виробляється понад 50 відсотків валового суспільного продукту, 2/3 товарів народного споживання, прямо або опосередковано формується 80 відсотків зведеного бюджету, зайнято близько восьми мільйонів чоловік - 30 процентів працюючого населення. Вироблювана продукція агропромислового комплексу має виняткову значимість та незамінність у життєдіяльності людини і суспільства.[1] Агропромисловий комплекс пов'язаний з інтересами кожного громадянина. Високий рівень його розвитку є не лише основною умовою продовольчого забезпечення населення, а й важливим фактором політичної стабільності, успішного вирішення проблем державотворення, утвердження нових форм власності та господарювання на принципах ринкової економіки, відродження і соціального розвитку села, формування реального господаря землі, активного учасника суспільного життя, управління державними справами.[2] Вирішення цих завдань у значній мірі залежить від рівня, шляхів та форм наукового і кадрового забезпечення агропромислового виробництва.[3]

Агропромисловий комплекс - багатогранна галузь народного господарства. Він має у своєму складі чотири взаємопов'язані блоки. До першого входять галузі сільськогосподарського машинобудування, енергетики, виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив. Другий блок становить аграрний сектор. Третій блок - це сфера заготівель сільськогосподарської продукції, переробні галузі по виробництву сільськогосподарської продукції, торгівельні організації. До четвертого блоку входять владні структури, науково-дослідні установи та учбові заклади, які беруть участь у інформаційному та кадровому забезпеченні агропромислового виробництва. В усіх блоках агропромислового комплексу впроваджуються рекомендації науки, працюють спеціалісти, підготовлені учбовими закладами України. Вони покликані не лише кваліфіковано діяти, але й сприяти втіленню в життя нової державної політики щодо розвитку агропромислового комплексу. При цьому їх діяльність відбувається в умовах зміни економічних відносин, форм власності та господарювання. Це вимагає оволодіння відповідними методами управління, які виходять з принципів ринкової економіки. аграрний реформування господарство

Реформування форм власності та господарювання у агропромисловому комплексі мають не вузькогалузеве, а загальнодержавне значення. По-перше, вони охоплюють три блоки народного господарства України - підприємства машинобудівної галузі промисловості, аграрний сектор, підприємства переробної промисловості, в першу чергу легкої та харчової. По - друге, вони призводять до зміни форм власності та господарювання як у аграрній сфері, так і у важливих галузях промисловості. По-третє, вказаними процесами охоплені міське і сільське населення, різні за професійною належностю громадяни - робітники, хлібороби, представники виробничої, наукової, творчої інтелигенції, чоловіки та жінки, представники кількох вікових категорій. По-четверте, реформування форм власності та господарювання у агропромисловому комплексі призводить до зміни виробничих відносин і соціального складу не лише сільського, а й значної кількості міського населення, до появи і утвердження нових соціальних груп як у аграрному секторі, так і в промисловості і організаціях, які обслуговують АПК, в тому числі наукових установ, учбових закладах, владних структурах.[4] Реформування системи аграрної науки та вищих сільськогосподарських навчальних закладів відбувається в умовах певних етапів проведення аграрної реформи в Україні. На першому, який вже здійснено, проведено роздержавлення землі, що передана у власність колективних господарств, фермерств. На другому проведено поділ землі, що передана у власність колективів. На частки (паї) без виділення їх у натурі, видані відповідні документи - сертифікати на право приватної власності на землю. Продовжується третій етап - відбувається формування на базі приватної власності нових за змістом колективних господарств акціонерного типу, розвиваються фермерство, підприємництво.

Висновки

В умовах утвердження багатоукладності по-новому вирішуються питання кадрового, наукового та інформаційного забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Кадрове забезпечення провадиться по трьох напрямах. Перший напрям передбачає суттєве підвищення рівня підготовки спеціалістів, опанувавших комплекс знань для роботи в умовах ринкової економіки. Другий - пов'язаний із удосконаленням системи перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, які закінчили до початку соціально - економічних перетворень в Україні. Третій напрям - це заходи щодо підготовки і підвищення кваліфікації працівників масових професій для всіх типів господарств аграрного сектору.

Наукове забезпечення передбачає створення сприятливих умов: а) для розробки і впровадження у сільськогосподарське виробництво дійових науково-технічних розробок і технологій; б) втілення в життя нормативно - методичних рекомендацій щодо реформування форм господарювання у аграрному секторі; в) для надання консультаційних послуг, розповсюдження та використання результатів проведених досліджень.

Інформаційне забезпечення базується на, по-перше, засобах масової інформації, через які роз'яснюються суть державної аграрної політики, зміст нових законодавчих та нормативно-методичних актів з аграрно-селянського питання, пропонуються нові форми господарювання у аграрному секторі. По - друге, передбачає запровадження і розвиток передових інформаційних технологій (застосування засобів телекомунікації та зв'язку, впровадження комп'ютерної системи інформації). По-третє, формування ринкової структури пропаганди інноваційних центрів, бірж наукової продукції, експериментальних баз науки, проведення виставок-ярмарків тощо).

Відповідно до змін економічного ладу в агропромисловому виробництві напрямів кадрового, наукового, інформаційного забезпечення аграрної реформи визначені завдання реформування системи навчальних закладів та діяльності наукових установ сільськогосподарського профілю. Воно відбувається у контексті зміцнення державності України, у досягненні якого значна роль належить спеціалістам, вченим, в тому числі працюючих у агропромисловому комплексу.

Список використаних джерел

1. Кульчицький С.В. & Беренштейн Л.Ю. (1998). Українське село у 20-90-х роках ХХ століття. Київ.

2. 2.Смолій В.А. & Беренштейн Л.Ю. (1999). Розбудова громадянського суспільства в Україні. Київ: ІІУ НАН України, НАУ.

3. Каденюк О.С. (1996). Аграрна реформа в Україні: кадрове забезпечення. Київ- Кам'янейь-Подільський.

4. Коломієць С.С. (ред.) (2003). Історія формування української моделі розвитку сільського господарства (з найдавніших часів до сьогодення). Київ.

Размещено на Allbest.ru