Історико-правовий огляд джерел права середньовічних франків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-правовий огляд джерел права середньовічних франків

Липитчук Ольга Василівна, канд.юрид. наук, доцент, доцент кафедри Історії держави, права та політико-правових учень Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

Впродовж тривалого часу більшість європейського населення в середні віки ще жила за старими римськими законами. Кельти, слов'яни, германці зберігали на території колишньої Римської імперії традиційне звичаєве право, яке в них змінювалось вкрай поволі. Але поява у них держав, а також тісні контакти з романізованим населенням, яке вже мало писані закони, посприяли писемній фіксації норм звичаєвого права і в них. Так наприкінці V- на початку ІХ ст. з'явилися їхні судебники або записи звичаєвого права, які в медієвістиці називаються «правдами». Із усіх варварських «правд» одним з найцінніших джерел як для історико-правової науки так і для вивчення господарського життя і суспільного ладу франків доби Меровінгів, і частково Каролінгів є Салічна правда (Lex Salica). Салічна правда укладалася в час остаточного розпаду родового ладу у германських племен і появи приватної власності на землю, формування державності. Для охорони приватної власності було необхідно зафіксувати ті судові покарання, які мали застосовуватися до осіб, що порушили це право. Потребували фіксації і такі нові форми суспільних відносин, як територіальні, сусідські, зв'язки селян - общинників, відносини влади та покори між королем та його підданими тощо.

Ключові слова: джерела права, середньовічні франки, варварські правди, Салічна правда, капітулярії, формули.

Середньовіччя для західноєвропейських країн -- це період, коли в межах національних держав, що утворювалися, поступово формувалися основи майбутніх національних правових систем. Початок цього правотворчого процесу сягає корінням у надра раннього феодалізму, в часи варварських королівств, перш за все германських.

Регулювання суспільних відносин у германських племен здійснювалося як королівським законодавством, так і нормами звичаєвого права. Звичаєве право германців було записано й частково кодифіковано. Ці письмові зводи отримали назву варварських правд (Lex -- Закон).[ 1]

Такі записи з'явилися наприкінці V - початку VI ст. у багатьох племен. Вони були офіційними або приватними збірниками звичаїв племені, які застосовувались у судовій практиці. Часто такі звичаї доповнювались королівськими актами.

Карл Великий після прийняття імператорського титулу зайнявся проблемою кодифікації права свого народу, що було дуже різноманітним і неоднозначним. Однак він не встиг цього зробити, видавши лише кілька нормативних актів, які уніфікували окремі правові проблеми, і наказав записати( як підготовлю вальні роботи) все діюче у державі право. А діяло тоді різне право, бо існував принцип так званої національної дії права, а не територіальної, тобто кожне плем'я, народність судилося за своїм правом. [2]

Жодна з відомих варварських правд не дійшла у своєму початковому вигляді, багато з них відомі в різних редакціях. Для більшості правд час їх виникнення (тобто початкового запису й офіційного визнання) визначається приблизно: Вестготська правда -- кінець V ст.; Бургундська -- кінець V -- поч. VI ст.; Салічна -- кінець V -- поч. VI ст.; Аллеманська -- VI-VIII ст.; Баварська -- середина VIII ст.; Рипуарська -- VI-VII ст.; Саксонська правда -- VIII-Х ст. До того ж типу варварських правд відносяться численні ранні систематизації англосаксонських законів і записи скандинавських, датських правових звичаїв.[1]

Варварські правди відображають практику різних епох, конкретні внутрішні і зовнішні умови, в яких вони складалися. Салічна правда, наприклад, належить до того етапу розвитку франкського суспільства, коли процес розпаду родоплемінних зв'язків ще не завершився, не утвердилася приватна власність на землю. Не знала Салічна правда і будь-якого помітного впливу пізньоримських порядків. Саксонська правда, написана трьома століттями пізніше, за усієї архаїчності її норм, свідчить про новий етап розвитку феодальних відносин. Тут вже зафіксовані зародження алоду як відчужуваної земельної власності,відносини залежності серед вільних, тощо. Цей документ, що з'явився після франкського завоювання Саксонії, відображав зростання ролі королівської влади, могутність католицької церкви. Вестготська і Бургундська правди писалися під значним римським впливом, оскільки вестготи і бургунди тривалий час жили серед римлян.[3]

Варварські правди - судебники, керівництво для суддів. Водночас вони не є збірниками системно викладених правових норм щодо усіх сторін життя ранньокласового суспільства. їхня неповнота, фрагментарність, безсистемність - результат тієї звичаєво-правової основи, на якій вони складалися. Зафіксувати усе різноманіття звичаїв було неможливо, особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, взятих безпосередньо з життя. Для варварських правд характерний також докладний опис різних процедур і ритуальних дій, що свідчить про їх величезне значення у ранньофеодальному праві. Порушення вимог щодо детально розробленої процедури з вимовлянням певних слів, з використанням предметів - символів могли звести нанівець дію самої норми права. Здійснювалися ці процедури обов'язково публічно, як, наприклад, виклик до суду відповідача при свідках, клятва в суді у присутності співприсяжників та ін. Важлива роль правового ритуалу була пов'язана із самим характером ранньофеодального судочинства, що не знало ще усталеного порядку публічного, державного захисту життя та інтересів окремої особи. Основна функція суду у германців зводилася до організації змагання між сторонами. В публічному характері ритуально-правових дій, в їх наочності полягали своєрідні гарантії дотримання правової норми, виконання угоди, тощо.[3]

Варварські правди мають на собі відбиток старих родоплемінних відносин, вони відображають ще племінну свідомість германців. У цих пам'ятках права особа ще не відділена від колективу, правоздатність її визначається належністю до роду, общини, великої сім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав. Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним з найтяжчих покарань передбачених Салічною правдою. Навіть відповідальність за те чи інше правопорушення покладалось не тільки на індивіда, а й на ту соціальну групу, до якої він належав. Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед реальною загрозою її падіння. Звідси і особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями, які мали демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.[3]

Варварські правди мали деякі загальні риси.

По-перше, усі вони склалися під значним впливом інститутів і принципів римського права (крім ранніх -- Вестготської і Бургундської), про що свідчив їхній запис на варварській латині.

По-друге, як історичний тип, варварська правда -- складний за структурою, різноплановий кодекс. Значне місце в ньому зайняли витяги (або навіть повні тексти) із королівських капітуляріїв та едиктів, багато з яких або змінювали правила звичаєвого права, зафіксованого в інших розділах правд, або санкціонували державне застосування писаного права.

По-третє, правди були записом права вузьконаціонального застосування: вони не виключали застосування місцевим населенням, що проживало на території варварських королівств, своїх законів. Тому вкрай незначне місце в правдах зайняло приватне право, що регулювалося римським правом, яке продовжувало жити поряд із германським.

По-четверте, правди були привілейованим правом. їхній зміст

обмежувався окремими значимими звичаями в земельних або сімейно - родових відносинах і нормами судового та карного права. Норми мали, в переважній більшості, казуальний характер і тільки в більш пізніх правдах вже з'явилися і розпорядження загального змісту, присвячені охороні привілеїв церкви або корони.

По-п'яте, усі відомі випадки оформлення запису звичаєвого права пов'язані з ініціативою королівської влади. Державну силу правди підкреслювали спеціально видані укази, що супроводжували текст.[1 ]

Однією з ранніх, і водночас класичних правд, вважається Салічна правда Салічна правда - це збірник звичаєвого права західних салічних франків. Первинний текст Салічної правди, записаний, ймовірно, за наказом Хлодвіга або за його життя на початку VI ст., до нас не дійшов, але зберігся в численних списках VIII - IX ст. Із 66 статей, які вважаються найбільш давніми за походженням, 7 статей присвячені сімейним відносинам, власності і успадкуванню. Ставши законом могутнього Франкського королівства, Салічна правда до XI ст. витіснила норми всіх інших правд, крім Лангобардської, і є найважливішою пам'яткою господарського, державного та суспільного устрою, побуту і правосвідомості салічних франків.[ 4]

Аналіз змісту Салічної правди дозволяє визначити наступні особливості становлення засад правової ідеології тогочасної ранньофеодальної держави:

1) утвердження ідеології поєднання звичаїв та права у регулюванні суспільних відносин. Як зауважив І.Д. Мудрак, Салічна правда - це не стільки звід законів і не кодекс, а фіксований у даному акті перелік правових звичаїв [5]

2) формування ідеології переходу від поняття «власність на людину (раба)» до поняття «власність на землю (аллод)». Право франків свідчить і про початок майнового розшарування франкського суспільства. У Салічній правді йдеться про панську челядь або дворових слуг-рабів (виноградарів, конюхів, свинопасів і навіть золотих справ майстрів, що обслуговують панське господарство). Разом з тим Салічна правда свідчить про достатню міцність общинних порядків, про общинну власність на полях, луках, лісах, про рівні права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття приватної власності на землю в Салічній правді відсутнє. Вона лише фіксує зародження аллода, передбачаючи право передачі наділу у спадок по чоловічій лінії. Подальше поглиблення соціально-класових відмінностей у франків і було безпосередньо пов'язано з перетворенням аллода в первісну форму приватної феодальної земельної власності [ 4]

3) зниження ролі приватного права (як у правовому регулюванні, так і у правовій ідеологій суспільства) з одночасним зростанням ролі публічного права. Це проявилось у тому, що зміст приватного права обмежувався окремими значимими звичаями в земельних або сімейно-родових відносинах і нормами судового та карного права. Як зауважує Л.М. Бостан, у той же час домінували норми,що були присвячені охороні привілеїв церкви або корони. Більше того, саму державну силу правди підкреслювали спеціально видані укази, що супроводжували її текст. [1]

4) утвердження на ідеологічному рівні поділу права на регулятивне і охоронне, однак з наданням переваги охоронному (у першу чергу - кримінальному) праву. Як зазначив з наданням переваги охоронному (у першу чергу - кримінальному) праву. Як зазначив насамперед зводом кримінальних покарань. Покарання за варварським правом переслідувало двояку ціль: а) спокутувати провину злочинця з метою задовольнити родичів потерпілого (щоб запобігти нескінченої кровної помсти або саморозправи); б) оберігати дотримання «королівського миру», тобто встановленого і визнаного владою суспільного порядку [6].

Однак у жодній з варварських правд не відбилося так повно давньогерманське право, як у Салічній правді. Римський вплив відчувається тут мінімально - у мові судебника, складеного (так званою варварською) латиною, та у використанні римських грошових одиниць (солід, денарій). Що ж до самих принципів законодавства, то в Салічній правді вони є суто германськими: тут постає давнє германське право, яке окремими своїми деталями нагадує риси побуту і звичаїв, що існували у германців в епоху, описану Тацитом. Салічна правда, як і інші подібні до неї германські варварські правди, не являє собою систематичного збірника законів, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспільного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носять характеру загальних юридичних норм, а становлять перелік конкретних злочинів і відповідних їм покарань, головно, у вигляді різних грошових штрафів.[7]

Салічна правда - це судебник, що складається з конкретних судових випадків (казусів), які в результаті багаторазових повторів перетворилися на судовий звичай. Однак ця конкретність, детальний опис різних сторін повсякденного життя франків надають творові найбільшої наукової привабливості як історичному джерелу.[8]

За своєю структурою Салічна правда досить складний документ, що зберігся у кількох редакціях, послідовність яких не така зрозуміла, як. наприклад, у вестготських законах. Тому необхідно коротко зупинитися на історії тексту і його найважливіших варіантах. Текст Салічної правди, на думку переважної більшості дослідників, був складений і записаний латинською мовою в останні роки правління франкського короля Хлодвіга, очевидно, між 507 і І 511 роками.[8]

Первісний текст до нас не дійшов. Рукописи, що збереглися, частково є копіями (більш або менш видозміненими) зниклого оригіналу, частково - переробками, компіляціями, іноді скороченими, іноді, навпаки, значно розширеними. Переважно ці рукописи належать до VIII або IX ст. Дослідники здійснили кілька спроб реконструювати втрачений оригінал, однак всі вони є спірними. Наявні варіанти тексту «Салічної правди», як правило, поділяють на п'ять основних груп, що мають різну кількість рукописів. Перша група складається з чотирьох найдавніших списків, що дійшли до нас (Паризький рукопис із Національної бібліотеки, Вольфенбюттельський рукопис, Мюнхенський рукопис, Паризький рукопис з Національної бібліотеки), кожний з яких містить 65 титулів. Для них характерна варварська латина і примітки на салічному наріччі франкського діалекту (так звана мальберзька глоса), іноді надзвичайно перекрученому переписувачами. Вважається, що найдавніший і найповніший список Салічної правди» зберігся у рукопису Паризької Національної бібліотеки. Друга група представлена лише двома рукописами з Паризької Національної бібліотеки, що належать до початку IX ст. і також мають кожний по 65 титулів і мальберзьку глосу. Будучи в цілому компіляціями рукописів першої групи, вони містять і деякі доповнення, що відображають, зокрема, поширення серед франків християнства (сліди деяких нових християнських обрядів і звичаїв). Третю групу становлять дев'ять більш обширних рукописів, що є компіляцією і доповненням до рукописів другої групи. Кількість титулів у них - до 100. Три рукописи, а саме: рукопис з університетської бібліотеки Монпельє 764 p., Паризький - із Національної бібліотеки, Сент-галленський 793 p.,- мають мальберзьку глосу, решта (шість) - не мають. До четвертої групи належить лише один рукопис - НегоІ Сіпа(за ім'ям німецького вченого XVI ст. Герольда, який уперше опублікував його 1557 р. в Базелі). Твір датовано IX ст. Він близький до рукописів останньої - п'ятої групи, так званої Емендати(ЕтепСаїа), найбільш численної, створеної за часів правління Карла Великого та його синів. П'ята група - це буквально виправлені або покращені, тобто відредаговані рукописи. їх збереглося найбільше - близько50 примірників. Переважно вони складаються із 70 титулів, без мальберзької глоси. Текст Емендати значно очищений від германізмів і більш літературний, аніж інші варіанти рукописів, перекладений також на франкський діалект.[7]

Для цього збірника були характерні: надзвичайно велика казуїстичність, неповнота, фрагментарність, безсистемність, формалізм, партикуляризм. Зміст Салічної правди свідчить про те,о це був збірник ранньофеодального права. Після розпаду Франкської держави, завершення феодалізації та утворення на її території багатьох народностей Салічна правда втратила своє значення.[9]

У цілому основний текст «Салічної правди», а також доповнення до нього, зроблені франкськими королями у VI-IX ст. дають змогу простежити еволюцію франкського суспільства від первіснообщинного ладу до феодалізму. «Салічна правда», що виникла відразу після завоювання франками Галлії у порівняно слабо романізованій області, зберегла германське звичаєве право архаїчні відносини, що існували у франків ще до завоювання Галлії (родоплемінний лад на останній стадії його розкладу). Ці відносини багато в чому збереглися у рядових франкських общинників і під час фіксації судебника. «Салічна правда» дає досить чітке уявлення про общинну організацію франків V-VI ст., їхню господарську діяльність (землеробство, скотарство, полювання тощо). Разом з тим у «Салічній правді» міститься цінна інформація про майнове та соціальне розшарування у франкському суспільстві меровінзького періоду, основні етапи еволюції форм власності і землекористування, а також зародження у франків ранньофеодальної держави.[10]

Ще одним джерелом права були правові акти королів - закони, що називалися капітуляціями. Назва походить від того, що ці законодавчі акти складалися зазвичай з окремих параграфів - капітулів. Вони мали загальний характер - стосувалися всіх жителів держави чи значних їх груп. Капітулярії за змістом поділялися на світські, церковні та змішані. З огляду територіальної дії вони поділялись на місцеві, що доповнювали або міняли право конкретного племені, та загальнодержавні. Крім капітуляріїв, які доповнювали чи міняли діюче право - правди, видавались капітулярії, що мали самостійне значення. Офіційних збірників капітуляріїв не було створено, але існували неофіційні, записані переважно у монастирях. Один з них - збірник монаха Ансегіса з м. Фонтанела (827 р.) Він містить 29 капітуляріїв (переважно королів Карла Великого, Людовіка Благочестивого і Лотара),складається з 4 частин: перша і друга - церковні капітуляції Карла Великого, Людовіка і Лотара; третя і четверта - відповідно їх світські капітуляції. Збірник набув у державі поширення, навіть королі посилались на нього. Ще один збірник, автором якого був Бенедикт Левіте з Мілана, з'явився між 848 850 рр. і складався з трьох книг. Однак дослідники вважають, що значною мірою він був сфальсифікований, оскільки у ньому за духовенством закріплювались різні права та привілеї, яких насправді від королів воно не отримувало.[2]

До інших джерел права відносились індивідуальні правові акти, що стосувалися конкретних осіб чи організацій - рескрипти,декрети, тощо. Вони поділялись на королівські та приватні. Королівські не вимагали підтвердження свідками, слугували повновартісними доказами в суді. Заперечити можна було хіба що автентичність такого документа. За недоказаність у його справжності загрожувала смертна кара.[2]

Королівські документи поділялись на: diplomata - документи, які надавали або підтверджували комусь певні права та привілеї; вони підписувались королем, канцлером і мали королівську печатку; placita - документ, виданий на підставі рішення королівського суду;іпЬісиІІ - документи, що видавали урядовці. Існували документи приватні, які поділялись на cartae і notitiae. Cartae містили засвідчення волі - дарування, обміну, продажу, тобто засвідчували встановлення певних правовідносин, спонукали до дії, у суді слугували доказом. їх виготовляли нотаріуси, відписували сторони і свідки. Notitiae були своєрідним протоколом вчинення дій, констатацією дій або подій, довідкою про щось зроблене, доконане.[11 ]

Джерелом права були й так звані капітуляції - книги, які велись у церквах і монастирях, де записувались надані їм права і привілеї, копії різних документів, у тому числі актів дарування, купівлі -продажу. Крім цього, велись інвентаризаційні книги наявних земель, майна, залежних людей, їх повинностей тощо. Ці книги мали назву urbaria. З VI ст.. у державі франків (за прикладом Риму) почали складатися збірники зразків документів, які слід було складати при веденні різних справ - своєрідні формули. З-поміж інших джерел вони дуже цінні для пізнання і вивчення тогочасного приватно-правового життя і правничої практики. Збірники формул мають у науці назви від імені їх укладників, або місцевості, де їх уклали, чи від учених, які їх віднайшли і перевидали.[2]

варварський правда капітуляція правовий

Висновки

У середині І тис. н.е. у варварських королівствах Західної Європи почала формуватись система права німецького типу. Вона стала другим після римського права джерелом європейської правової культури. Записи звичаєвого права німецьких народів, за аналогією з Руською правдою, мають назву варварських правд. З усіх варварських правд особливу цінність для історико-правової науки має Салічна правда. її зміст відображає соціально - економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна правда відображає архаїчні відносини в середовищі франків. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв'язків. Крім того, вона є важливим документом для вивчення майнових відносин ранньофеодального періоду, землеробської общини, прав і обов'язків франків - общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури. Але попри весь примітивізм вона є справжньою історичною знахідкою, першоджерелом, з якого беруть початок джерела права феодального суспільного ладу Європи.

Список використаних джерел

1. Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник / Л.М. Бостан, С.К. Бостан - 2-ге вид. перероб. й доп. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 730 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навч. посібн. / За ред.. проф.. Б.Й. Тищика. - Львів: Світ, 2006. -696 с.

3. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. Посіб./ 6-те вид. - К.:Істина, 2010. - 768 с.

4. Полатайко І.В. Формування правової ідеології романо-германської правової сім'ї в античну добу та у період середньовіччя. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького: Журнал. Серія Право. №3(15), 2017.

5. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / І.Д. Мудрак. - Ірпінь, 2001. - 137 с.

6. .Історія держави і права зарубіжних країн: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.М. Маймескулов, Д.А. Тихоненков, В.В. Россіхін, С.І. Власенко; за ред. Л.М. Маймескулова. - Х.: Право, 2011. - 520 с.

7. Семко Я.С. Історія раннього середньовіччя: документи та матеріали: хрестоматія / Я.С. Семко; ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського».- Одеса: Фенікс, 2021.- 230 с.

8. Салічна правда.

9. Орленко В.І. Історія держави і права зарубіжних країн / В.І. Орленко. - 3-є вид. стереотип. - К.: Вид. Паливода А. В. - 244 с.

10. «Салічна правда» - пам'ятка ранньофеодального права.

11. Історія держави і права зарубіжних країн: підручник/ за заг. Ред.. проф.. Б.Й. Тищика та проф.. І.Й. Бойка. - Львів: ЛНУ ім.. Івана Франка, 2022.- 658 с.

Размещено на Allbest.ru