Історія археологічних досліджень Пастирського городища: минуле та сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія археологічних досліджень Пастирського городища: минуле та сьогодення

Куценко Сергій Юрійович кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

Анотація

пастирське городище археологічний

Розглянуто особливості відкриття і подальшого дослідження Пастирського городища - видатної археологічної пам'ятки раннього заліза та раннього середньовіччя в Південно-Східній Європі. Історія дослідження пам'ятки нараховує майже 120 років та пов'язана з іменами цілої низки ввидатних археологів: Вікентія Хвойки, Михайла Брайчевського, Олега Приходнюка. 1898 р. Вікентій Хвойка розпочав дослідження Пастирського городища. Протягом 1930-ті, 1940-ті та 1990-ті рр. продовжували розкопки пам'ятки Сергій Коршенко, Ірина Фабриціус, Михайло Брайчевський і Олег Приходнюк. За весь період дослідження було розкопано 50 житлових будівель напівземлянкового та наземного типів, площею близько 10-20 м², були відкриті різні виробничі й господарські споруди та ями, оборонні конструкції (рови, вали), отримано величезний речовий матеріал (знаряддя праці, керамічні вироби). Величезна кількість знайденої грецької імпортної кераміки свідчить, що жителі Пастирського городища в VI--IV ст. до н. е. вели активну торгівлю з грецькими містами Північного Причорномор'я , переважно з Ольвією З 2017 р. після тривалої перерви дослідження пам'ятки було відновлено експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Андрія Скиби. Основну увагу досліджень було приділено особливостям конструкції оборонних споруд Пастирського городища у період раннього середньовіччя. Пастирське городище було ремісничим осередком, де за традиціями, що мають витоки на території Подунав'я працювали висококваліфіковані фахівці гончарної, ковальської та ювелірної справи. Про розвиток ювелірного ремесла вказує не лише сотня знахідок фібул, наручних браслетів, скроневих підвісок тощо, які часто концентруються у вигляді скарбів, а й наявність знайдених навіть інструментів для виготовлення таких прикрас. Багатий і неординарний археологічний матеріал, відомий з кінця XIX ст. і, значною мірою, поповнений багаторічними розкопками впродовж XX-XXI ст. Матеріальна культура людності Пастирського городища та Подунав'я настільки подібні між собою, що це дозволяла археологам зробити висновок про переселення частини слов'ян, що в попередні часи осіли на Балканах, у Середню Наддніпрянщину. Поштовхом до такого переселення міг стати прихід булгарських орд хана Аспаруха у північно-східну частину Балканського півострова.

Ключові слова: археологія, городище, археологічна культура, Пастирське городище, кераміка.

Abstract

Kutsenko Serhii Yuriyovych Candidate of historical sciences, assistant professor of the Department of World History and Teaching Methods, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

HISTORY OF ARCHAEOLOGICAL RESEARCH OF PASTYRSKE HORODYSHCHA: PAST AND PRESENT

This article discusses the discovery and subsequent research of the Pastyrske Hillfort, a remarkable archaeological site dating back to the Early Iron Age and Early Middle Ages in South-Eastern Europe. The site is located in the vicinity of Zharyshche, approximately 3 km west of the village of Pastyrske in the Cherkasy Raion of Cherkasy Oblast, Ukraine. The history of research on this site spans nearly 120 years and is associated with the names of several distinguished archaeologists, including Vikentiy Khvoika, Mykhailo Braichevsky, and Oleg Prykhodniuk. In 1898, Vikentiy Khvoika initiated the exploration of the Pastyrske Hillfort. Throughout the 1930s, 1940s, and 1990s, excavations continued under the direction of Sergiy Korshenko, Irina Fabritsius, Mykhailo Braichevsky, and Oleg Prykhodniuk. Over the course of this research, approximately 50 residential buildings of semi-subterranean and above-ground types with areas of around 10-20 square meters were excavated. Various production and economic structures, pits, defensive features (ditches, ramparts), and a vast assemblage of artifacts (tools, ceramics) were also uncovered.

A significant amount of Greek imported ceramics found indicates that the inhabitants of the Pastyrske Hillfort during the 6th to 4th centuries BCE actively engaged in trade with Greek cities in the Northern Black Sea region, primarily with Olbia. Since 2017, after a long hiatus, research on the site was resumed by an expedition led by the Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine under the direction of Andriy Skyba. The primary focus of the research was on the defensive structures of the Pastyrske Hillfort during the early medieval period. Pastyrske Hillfort served as a center for craftsmanship, where highly skilled artisans practiced pottery, blacksmithing, andjewelry making, following traditions that have their roots in the Danube region. The development of jewelry craftsmanship is evidenced not only by hundreds of findings such as fibulae, wrist bracelets, temple pendants, and more, often concentrated in the form of treasure hoards but also by the discovery of tools used in the production of such ornaments.

The rich and extraordinary archaeological material, known since the late 19th century and significantly augmented by long-term excavations throughout the 20th and 21^st centuries, reveals a material culture of the population of the Pastyrske Hillfort and the Danube region so similar that archaeologists have concluded that there was a migration of some Slavic groups that were previously settled in the Balkans to the Middle Dnieper region. The impetus for such migration may have been the arrival of the Bulgar Horde led by Khan Asparuh in the northeastern part of the Balkan Peninsula.

Keywords: archeology, settlement, archeological culture, Pastyrske horodyshche, ceramics.

Постановка проблеми

пастирське городище археологічний

Археологічна спадщина України є невід'ємною складовою світової культурної спадщини. Від 1991 р., часу відновлення незалежності нашої держави, було відкрито безліч нових археологічні пам'ятки різних епох, отримано тисячі унікальних знахідок, у тому числі й таких, які стали своєрідною культурною візитівкою України, повернуто із забуття раніше відритих археологічних пам'яток. До таких відноситься й дослідження городища, що знаходиться неподалік села Пастирське Смілянського району Черкаської області.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографію дослідження Пастирського городища можна об'єднати у дві великі групи: наукові статті, праці та публікації дослідників, які у свій час здійснювали археологічні розкопки городища; і, власне, археологічні дослідження як основне джерело вивчення Пастирського городища.

Першим дослідником городища став Хвойка В. [10], який здійснив перші масштабні дослідження пам'ятки на зламі ХІХ-ХХ століть. Знайдені пам'ятки неподалік села Пастирське Вікентій Хвойка відносив до ранньосередньовічного часу. Польова документація експедиції археолога неповна, записи дуже уривчасті.

Ще одним дослідником Пастирського городища, був Брайчевський М. [3, 4], завдяки дослідженням якого відбулася реабілітація городища як перспективного для дослідження. Зокрема, М. Брайчевський вважав, що гончарна кераміка городища бере свої початки в місцевому черняхівському гончарстві. Він вбачав витоки пастирського житлового будівництва саме в черняхівській культурі.

Дослідник Березовець Д. [2] вбачав у Пастирському городищі салтівський опорний пункт, де перебував хозарський намісник. Він вважав, що тут була розташована його ставка на слов'янській території й тут проживало змішане населення, серед якого були слов'яни та булгари.

Артамонов М. [1] навпаки заперечував слов'янську, балтську і тюрксько-хозарську приналежність городища, приписуючи його, разом з пеньківською культурою, тій частині булгар, які вціліли від хозарського погрому і асимілювалися серед слов'ян Подніпров'я.

Третьяков П. [6] категорично заперечував проти тлумачення пастирського археологічного комплексу як частини пеньківської культури. Він вважав, що ці різнокультурні в археологічному відношенні пам'ятки були залишені слов'янами, які мали тісні контакти з степовиками. Присутні на них кочівницькі риси, ще «не створювали якоїсь особливої третьої культури».

З сучасних дослідників, що у своїй науковій діяльності зверталися до теми Пастирського городища, можна відзначити Приходнюка О. [7]. Взагалі, наукова біографія вченого виявилась тісно пов'язаною з цією археологічною пам'яткою Середнього Подніпров'я. Вчений вже за часів незалежної України найбільш глибоко та всебічно описав городище. О.М. Приходнюк розумів, що археологічні матеріали, здобуті розкопками В.В. Хвойки, І.В. Фабриціуса, С.В. Коршенка, Г.Т. Ковпаненко і М. Брайчевського не вичерпують інформативні можливості городища. Тому після тривалої перерви сприяє відновленню стаціонарних розкопок Пастирського городища, які провадив впродовж семи археологічних сезонів з 1990 по 1998 рр. Внаслідок було зроблено нові відкриття, уточнені дані розкопок попередників, виявлено нову колекцію археологічних знахідок, у тому числі і коштовних, виготовлених із срібла.

Серед сучасних праць можна також відзначити колективну роботу Горбаненка С.А., Журавльова О.П., Пашкевича Г.О. «Сільське господарство Пастирського городища» [5]. У монографії на основі археологічних матеріалів із залученням палеоетноботанічних і археозоологічних даних розглянуто розвиток і зміни в сільському господарстві жителів ранньосередньовічного Пастирського городища.

Мета статті - проаналізувати особливості дослідження археологічної пам'ятки від часу її відкриття до сьогодення.

Виклад основного матеріалу

Археологічні експедиції як один з методів дослідження минулого людства відіграє величезну роль у вивченні пам'яток дописемної історії. Археологічні дослідження вивчають минуле людства за речовими історичними джерелами матеріальної культури. Археологічні дослідження включають польові та камеральні дослідження й завершуються публікацією матеріалів та наукових праць, присвячених інтерпретації знахідок, відтворенню історії та історичних подій з використанням археологічних джерел.

Починаючи з кінця ХІХ ст. до села Пастирське на Черкащині було організовано декілька археологічних експедицій. Об'єктом їх досліджень була відома пам'ятка раннього середньовіччя - Пастирське городище, що було значним військово-адміністративним, ремісничим та торгівельним центром VII - першої половини VIII ст. н.е.

Зараз територія городища зайнята хутором Свинолупівкою. Наприкінці ХІХ ст. ця площа перетворилася на орне поле, поверхня якого була вкрита древніми черепками, кістками тварин і шматками перепаленої глини. Часто траплялися вироби з кольорових та благородних металів.

Історія дослідження Пастирського городища нараховує майже 120 р. та пов'язана з іменами цілої низки визначних українських археологів: Вікентія Хвойки, Михайла Брайчевського, Олега Приходнюка.

Пастирське городище розташоване на Правобережжі Середньої Наддніпрянщини, на межі Лісостепу і Степу, за 3 км на захід від с. Пастирське Смілянського району Черкаської області. Місцевість тут характеризується складним рельєфом, а саме городище сховане серед природних складок, пагорбів, ярів та балок. На південь від рову та валу неподалік від в'їзду на правобережну частину городища розташований скіфський курганний могильник, що нараховує 19 насипів, що в 19001901 рр. розкопали В.В. Хвойка та М.Ю. Бранденбург. Тоді окремі з них мали висоту до 5 м при діаметр 30-40 м, а деякі з них були ледь помітними на поверхні [9, с. 100]. Східніше, на підвищеній ділянці місцевості, розташовані ще два курганні насипи, що відділені від городища широкою западиною. На плані В.В. Хвойка 1901 р. ще один курган нанесено на підвищеній ділянці, що розташована на північний схід від укріплень. Проте до наших днів він не зберігся. Цього кургана немає й на плані М. Брайчевського 1956 р. [7, с.7]

На сьогоднішній день територія городища зайнята хутором Свинолупівкою. В 70-ті роки ХІХ ст. на території городища ріс густий дубовий ліс, який наприкінці ХІХ ст. було перетворено на орне поле, вкрите черепками, кістками тварин та шматками перепаленої глини. Ця місцевість серед населення отримала назву «Жарище» [10, с.93].

Перші дослідження Пастирського городища розпочалися в 19001901 рр., коли поселення давніх людей розкопали В. В. Хвойка та М. Ю. Бранденбург. Дослідники першими описали городище та висловили припущення стосовно його походження. Після успішних розкопок В.В. Хвойки, наприкінці 30-х рр. ХХ ст. археологічні роботи там провадили І. В. Фабріціус та С.В. Коршенко. А у 1946 р. Пастирське городище обстежив П. М. Третьяков, що відзначив погану збереженість цього поселення та зробив висновок, що городище є неперспективним для подальших археологічних досліджень[6, с.103].

Археологічні дослідження було продовжено після тривалої перерви І. В. Фабріціус і С. В. Коршенком у 1938-1939 рр. Археологи виконали незначний об'єм робіт: було закладено шурфи, що потрапив лише на зруйнований культурний шар, та проведений невеликий розкоп у якому було виявлено напівземлянку скіфського періоду, частково зруйнована розкопками В. В. Хвойки. На основі цих досліджень було зроблено висновок про неперспективність подальших археологічних робіт на Пастирському городищі. Згодом висновок про погану збереженість пам'ятки підтвердив П. М. Третьяков , який обстежив городище в 1946 р. [5, с. 5].

Реабілітація городища як перспективного пов'язана з археологічними експедиціями в 1949 р. та 1955 р. під керівництвом М. Брайчевського, в результаті якої виявлено 16 напівземлянок, господарські будівлі та ями, наземну кузню та сиродутний горн. Після таких успішних розкопок М. Брайчевський доходить до висновку, що «культурні шари городища ще далеко не вичерпані і можуть дати ще багато цікавих даних, зокрема для характеристики ранньосередньовічної епохи [3, с. 100].

Після 35-річної перерви, археологічні дослідження Пастирського було продовжено в 1990-1993, 1995, 1997, 1998 рр. експедицією Істититу археології НАН України під керівництвом О. Приходнюка. Під час цих експедицій О. Приходнюк у південно-західній, правобережній частині городища дослідив три об'єкти, довжиною 49,4, 37 та 27,8 м, інтепретовані дослідником як «довгі споруди», які були пов'язані з внутрішніми оборонними лініями, позначеними на плані В. Хвойки. За археологічними матеріалами, що піддаються вузькому датуванню, час існування Пастирського ремісничого осередку можна визначати між серединою або останньою чвертю УІІ - серединою УШ ст. Визначено, що існування городища, було нетривалим, що посвідчується тим, що на порівняно невеликій лівобережній частині городища, де розкопано близько 50 напівземлянок, випадків перекривання їх одна другою немає. Це означає, що життя в городищі тривало не більше одного століття.

На проведення археологічних розкопок в 1990-ті рр. вплинуло багато факторів. Територія Свинолупівки була зайнята господарськими та житловими будівлями селян. Проте в у вказаний час змінилася демографічна ситуація на хуторі - через відсутність благоустрою (дитячого садка, школи, магазину, дороги з твердим покриттям) молодь залишила і його мешканцями стали люди похилого віку, частина садиб обезлюдніла. Тому розкопи дев'яностих років ХХ ст. закладалися на вільних, покинутих ділянках, де колись були садиби селян Ф.П. Ситника, І.Г. Чечеля, Е.Ю. Кондратюка та інших, які вже не оброблялися. Це дозволило проводити дослідження без поспіху та з охопленням значної території. Загалом за сім археологічних сезонів 1990-х рр. було досліджено площу 2090 м² (995 м² на лівобережній та 1094 м² на правобережній частинах городища). Дослідження виявилися результативними: було виявлено залишки 7 напівземлянок, 11 господарських ям, 3 довгих споруд, що відносяться до ранньосередньовічного часу, та заглиблену і наземну будівлю скіфської доби [7, с.10].

Лише у 1990 р. археологами було здійснено зачистку поперечного оголення валу, яке є біля дороги, розташованої в південно-західній стороні укріплень. Нашарування там лежали в такій послідовності - підошву насипу підстеляв нерівномірний, без культурних решток шар чорного чистого ґрунту завтовшки близько півметра. Над ним було насипано 0,4 м темно-жовтої глини. В центрі насипу лежала темно-сіра глина товщиною до 0,7 м. На цьому ж рівні, з зовнішньої сторони валу було до 1,5 м сірої, а з внутрішнього боку світло-жовтої глини. Вище лежала світло-сіра глина товщиною до 0,6м. Все це було перекрите на 0,2-0,3 м чорним гумусованим ґрунтом. Майже в центрі валу, на глибині 2,6 м від його вершини, видно слід від вертикального стовпа, у вигляді чорного перепалення. Над ним, на відстані 1,1 м від вершини насипу є лінзоподібне червоне обпалення, де стояла ще одна вертикальна колода діаметром 0,3 м. Ймовірніше, що ці нашарування вказують щонайменше на два періоди в спорудженні та відновленні укріплень. Перший з них відноситься до ранньоскіфського часу (VII- VI ст. до н.е.). Ґрунт для нього брали з рову, що було викопано по зовнішньому периметру городища. В цьому первісному насипі, що ближче до рову, виявлено ямку від стовпа, який входив до конструкції валу.

Другий належить до періоду пізньоскіфської доби (IV-Ш ст. до н.е.), коли після зруйнування первісних укріплень їх відбудували ще раз за. У перетині видно сліди його відновлення. На висоті близько 1 м від підошви валу простежено ще одну ямку від стовпа, який входив в конструкцію поновлених укріплень.

У двох розкопах 1993 та 1995 рр., закладених на гребенях краще збережених валів правобережної та лівобережної частини городища, простежено ями від стовпів діаметром 0,3-0,4 м, розташованих в одну лінію вздовж насипу, на відстані 0,5-0,6 м одна від другої. їхня глибина сягала вершини первісного ранньоскіфського валу. Між цими більшими ямами, були ще менші, діаметром 10-17 см. Це сліди додаткових вертикальних підпор пізньоскіфських укріплень. Дуже схожі деталі конструкцій мали ранньота пізньоскіфські укріплення східної частини Більського городища [10, с. 23]. При дослідженнях валу Пастирського городища помічено, що ямки від стовпів були у трамбованому ґрунті. Глина на валу значно твердіша за материк. Це дає підстави скіфські укріплення Пастирського розглядати як такі, що мали земляну трамбовану підсипку. На ділянках, де було закладено розкопи, слідів обпалу насипу не було. Але вони простежені в інших місцях при зачистці оголень. Тобто, вал було обпалено не на всьому протязі. Це підтверджує думку Б. А. Шрамка про те, що скіфські вали при спорудженні не обпалювалися, а сліди дії вогню утворилися при пожежі [10, с.44]. У тих самих двох розкопах на вершині валу, простежено ще дві лінії ямок діаметром 10-20 см та глибиною до 40 см. Ці лінії були на відстані 0,6- 1,2 м. одна від другої. Найімовірніше, що вони пов'язані з укріпленнями, які було споруджено в ранньосередньовічні часи. На другому, лівобережному розкопі, на глибині 0,5 м від вершини валу, було знайдене гончарний черепок від горщика пастирського типу. Нам видається дуже ймовірним, що укріплення другої половини І тис. н.е. мали вигляд стіни, спорудженої з двох паралельних ліній дерев'яного плоту, простір між яким було заповнено глинистим замісом, сліди якого видно в перетині валу. Така стіна, що стояла на валу збудованому ще скіфами, мала захищати ранньосередньовічних оборонців від ворожих стріл, списів, каміння та іншого і бути зручною при відсічі нападу. Найімовірніше, що стіна була заввишки 1,5-2,0 м. і, мала зубчастий верх з амбразурами, зробленими на ширину двох опорних кілків.

Однак, на Пастирському городищі укріплення не були однорідними ні в скіфські ні в ранньосередньовічні часи [7, с.122].

У 90 рр. минулого століття виявлено залишки ще 7 напівземлянок. Одна з них (№ 7) була типовим для Пастирського городища житлом чотирикутних обрисів розмірами 3,1 на 3,6 м та глибиною 0,8-0,9 м з господарською ямою в долівці діаметром 0,7 м та глибиною 0,6 м. Її орієнтовано округлими кутами за сторонами світу. В північному куті стояла піч, низ якої видовбано в материковому останці, а верх викладено із необробленого каміння. В долівці, по центру двох протилежних сторін, простежено 2 ямки від вертикальних підпор даху діаметром 0,2-0,5 м та глибиною 0,55-0,40 м. Приблизно такої ж конструкції, але з глиняним вогнищем в куті була напівземлянка № 1. В ній знайдено обмаль археологічних матеріалів (лише кілька ліпних та гончарних черепків). Згодом цю споруду переобладнали на господарську напівземлянку. Саме тоді було викопано яму, що частково перерізала черінь глиняного вогнища. На її дні, в анатомічному порядку, лежали кістки задньої частини вівці чи кози. Як господарські споруди використовувалися дві невеликі напівземлянки розмірами 2,5 на 2,5 м та 2,7 на 3,6 м і глибиною 0,4 та 0,8 м без опалювальних пристроїв. Одна з них (№ 4) відрізнялася простотою внутрішнього облаштування, без будь яких конструктивних деталей. У другій (№ 3) вздовж двох стін простежено материкову «лежанку» шириною 0,7-0,9 м та висотою 0,1 м від рівня долівки. В одному з кутів розчищено господарську яму діаметром 0,6 м і глибиною 0,2 м. Напівземлянка № 2 мала порівняно великі розміри - 3,5 на 5,0 м при глибині 0,7-1,1 м. Долівка північної сторони споруди на 0,1 м була вищою від південної. Там, в північно-східному куті розчищено глиняне вогнище. Вздовж стін простежено «лежаки» та господарську яму. У цій напівземлянці не було побутового кухонного та столового посуду. Там знайдено лише 2 розбиті амфори та велику корчагу. Виходячи з того як були розкидані черепки на долівці, можна дійти висновку, що амфори впали з висоти. У північній частині споруди розчищено ямки від стовпів, які могли підтримувати поміст або якесь інше пристосування, звідки амфори впавши розбилися таким чином, що в нижній частині одного з їх боків утворилися вилущені отвори, а фрагменти розсіялися на великій площі. Характер вилущення отворів вказує й нате, що амфори були наповнені рідиною, можливо. Можливо, що напівземлянка № 2 була «корчмою». Крім того, в цій будівлі знайдено залізну мотичку-тесло, долото, тощо. Можливо, її власник займався й деревообробною справою. Дві напівземлянки (№ 5,6), які виявлено на правобережній частині городища, збереглися лише частково. Хоча опалювальні пристрої в них не збереглися, залишки 15 цих споруд можна вважати житлами, оскільки набір знайденого при їх розкопках кухонного та столового начиння, є типовим для житлових а не господарських будівель. До будівельного комплексу окремих домогосподарств входили господарські ями круглої або овальної в плані форми. Зокрема, такі комплекси досліджено в процесі розкопок в кінці сорокових та в середині 50 рр. XX ст. Дві такі ями розчищено поруч з напівземлянкою № 8 (розмірами 0,7 на 1,7 м і глибиною 0,45 м та діаметром 1,2 м та глибиною 0,55 м), дві (діаметром 0,9 та 2,3 м на 1,8 м і глибиною 0,25 та 0,5 м) поруч з напівземлянкою № 15, одну, коритоподібну (розмірами 1,2 на 1,25 м. і глибиною 0,4 м.) біля напівземлянки № 13. Ще одну господарську яму коритоподібної форми розмірами 1,2 на 1,9 м та глибиною 0,75 м розкопано у 1955 р. на правобережній частині городища. Одинадцять господарських ям розчищено в дев'яності роки XX ст. (10 - на лівобережній та і - на правобережній частині городища). Всі вони мали круглу або овальну форму діаметром від 0,8 до 1,7 м при глибині 0,5-1,2 м. Стінки у них вертикальні, звужені або розширені до плоского чи лінзоподібного дна. Найімовірніше, що вони слугували за льохи, де зберігалися харчові припаси [7, с.166].

На правобережжі городища, в південно-західній його частині, там де були три лінії внутрішніх валів, у 90 рр. XX ст. простежено та розчищено на значних площах рештки трьох довгих споруд. Одна була на верху пологої площі, а дві інші виявлено в 120 м вниз за схилом (жодна із цих споруд повністю не досліджена). Першу з них розкопано на протязі 49,4 м. У долівці на всю ширину котловану, на відстані 8-10 м одна від другої зроблено 4 сходинки заввишки 0,1 м, завдяки яким його дно, що понижувалося в напрямку за схилом, вирівнювалося у горизонтальній площині. На долівці, вздовж центральної частини південно-західної сторони будівлі місцями простежувалися ділянки глиняного замісу розмірами від 2 х 1,5 м до 6,5 на 2 м із слідами дії вогню. Найімовірніше, що то залишки наземної частини глиняних стін, які впали у котлован будівлі. Оскільки у долівці слідів вертикальних підпор від стін не було, то можна гадати, що дерев'яний каркас наземної частини глинобитних стін споруджувався на поверхні, вздовж краю котловану. При розчистці долівки не було простежено ямок від центральних дерев'яних підпор даху, що опосередковано свідчить на користь односхилої його конструкції. На протязі 17 м вздовж північно- західної сторони котловану, на відстані 0,8-1,2 м від його стінки, у дні заглиблення простежено лінію ямок від кілків діаметром 10-15 см та глибиною до 20 см. Вони розташовувалися на відстані 0,5-1,5 м одна від другої. На ділянці долівки, що була між краєм котловану та ямками, лежав шар битого посуду, перемішаного з обгорілим зерном проса, пшениці, жита, ячменю, гороху та іншого. Найімовірніше, що там знаходився дерев'яний стелаж, від вертикальних опор якого у дні заглиблення простежено ямки. На ньому стояло 70 горщиків із зерном, які під час пожежі впали і розбилися. Купа горілого зерна об'ємом близько двох сучасних мішків, лежала на долівці біля північно-східного краю цього розвалу. В інших ділянках кераміки та зерна було значно менше. Ще чотири таких скупчення знайдено на долівці в північно- східному боці розкопаної частини цієї споруди. Складається враження, що хтось робив невдалу спробу винести горщики із зерном з огорнутого полум'ям приміщення. У місці, де закінчувався стелаж, було знайдено залізну скобу, яка може вказувати на наявність там дверей, які відгороджували зерносховище від іншої частини видовженої будівлі. На останніх, вільних від зерна ділянках споруди, окрім чисельних металевих та інших знахідок, було виявлено кілька десятків глиняних прясел та перепалену вовну. Можливо, що ця частина приміщення взимку використовувалася молоддю для зустрічей та розваг (вечорниць). Не виключено, що принагідно дівчата демонстрували свою вправність у прядінні. Ця споруда, як і усі інші, загинула в пожежі під час ворожого нападу. На її долівці розчищено рештки людських кістяків, які, переважно, лежали не у анатомічному порядку. Можливо, що не захоронені останки згодом розтягли дикі звірі. Зокрема, поруч із стелажем, за визначенням антрополога С. П. Сегеди), лежали кістки жінки та чоловіка віком після 40 років з розтрощеними черепами. У цій же споруді розчищено кістяк дівчинки 5-7 років, на шиї якої збереглося скляне намисто. Не виключено, що кістки чоловіка є рештками ювеліра, інструменти якого знайдено при розкопках цього об'єкта. Довгу споруду № 2 розчищено на протязі 37 м. Ширина будівлі - 3,4-3,7 м, глибина - 1,5-1,8 м. Вона дугоподібно вигнута у північно-східному напрямку, за конфігурацією ще не дуже крутого схилу, стрімкість якого помітно збільшувалася у напрямку до русла ріки. Стінка зовнішнього (північно-східного) боку котловану вертикальна, внутрішня (південно- західна) - місцями вертикальна, а місцями трохи нахилена до плоскої материкової долівки. Вздовж внутрішньої стіни, на протязі 12 м простежено материковий 18 уступ шириною до 0,75 м та висотою 0,30-0,35 м від рівня долівки. У напрямку до країв ширина уступу поступово зменшувалася. Дно, яке понижувалася за схилом у північно- західному напрямку, мало три сходинки висотою по 0,2 м, які утворилися у процесі його нівелювання. Поблизу від кожної із сходинок-уступів, приблизно на однаковій відстані від протилежних стін котловану, простежено три круглі ямки від вертикальних стовпів діаметром по 25 см і глибиною 0,30-0,45 м від рівня долівки. Вони розташовувалися на відстані 7-9 м одна від другої. Найімовірніше, що у цих ямках стояли вертикальні стовпи, що підтримували солом'яно- дерев'яний дах дугоподібно вигнутої частини довгої будівлі. Уздовж внутрішньої, південно-західної стінки котловану цієї споруди, майже до рівня долівки, лежав глиняний заміс сірого кольору із слідами дії вогню. Він був завтовшки від 0,1 до 0,9 м при ширині до 2 м. Окремі його ділянки під дією вогню набули червонуватого кольору. Найімовірніше, що цей шар глини походить від наземної частини стіни будівлі, яка розташовувалася вище від котловану. При пожежі стіни цієї споруди падали за нахилом місцевості. Від конструктивних деталей каркасних стін та перекриття цієї будівлі походить велика кількість безсистемно розкиданих перепалених деревин. На протязі 3 м вздовж зовнішньої стіни, на рівні долівки лежало три фрагменти обгорілих колод, які могли слугувати облицюванням стін земляного котловану будівлі. Перпендикулярно до них, знаходилася ще одна обгоріла деревина довжиною 1,5 м. То нижня колода дерев'яної стіни, що перегороджувала цю споруду. За нею розчищено ще одну перепалену деревину довжиною 0,8 м. На долівці у північно-західній частини цієї споруди розчищено кістки жінки, які лежали не в анатомічному порядку. Разом із ними була знайдена кругла заготовка на прясло без центрального отвору, виготовлена із стінки гончарної посудини, та трикутних обрисів залізне дротяне кільце з незімкнутими кінцями. Серед інших знахідок виділяються: бронзова пальчата фібула, залізна сокира та трилопатева черешкова залізна стріла, 8 глиняних прясел, розвали 5 ліпних та 3 гончарних горщиків, верхні частини 2 гончарних глеків. На відстані 20 м на схід від попередньої будівлі розташовувалася довга споруда № 3, яку досліджено на протязі 27,8 м. Від неї збереглися заглиблення, що орієнтоване з півночі на південь. При спорудженні цього приміщення, було залишено непрокопаною ділянку котловану завдовжки 3,7 м. На північ від неї споруду розкопано на 17,2 м, а на південь - на 6,9 м. Її вертикальні, а місцями дещо звужені донизу, паралельно розташовані стіни знаходилися на відстані 2,25-2,50 м одна від одної. Долівка, що понижувалася за схилом, була на глибині 1,2-1,5 м. від сучасної поверхні. У північній частині цієї споруди, при нівелюванні дна, утворилося чотири поперечні уступи-сходинки заввишки 0,1-0,2 м, які були на відстані 2,6-3,8 м одна від другої. Заповнення північної частини довгої споруди № 3 відрізнялося щільністю. У ньому, на усіх рівнях траплялися сліди пожежі у вигляді вугілля, перепаленої глини та іншого, але було обмаль археологічних знахідок. То кілька ліпних та гончарних черепків, керамічне прясло, залізний ножик, три великі фрагменти залізних криць. Натомість, заповнення південної частини довгої споруди № 3 було не дуже щільним. У її центрі простежено скупчення обгорілих деревин, які походили від конструкцій стін та даху. На долівці та стінах простежувалися сліди дії вогню у вигляді червонястих перепалень [7, с. 200]. Таким чином, на правобережній частині городища, у південно-західній його частині, там де В. Хвойка зафіксував три лінії внутрішніх валів, на значних площах було розчищено рештки трьох довгих споруд, конфігурація яких дуже близька до конфігурації внутрішніх валів, які до наших днів не збереглися. Цікаво, що в довгій споруді № 3 було залишено прохід у вигляді непрокопаної ділянки котловану. Розриви у внутрішніх валах зафіксовано на плані В.В. Хвойки. Не виключено, що внутрішні вали та котловани були пов'язані між собою. Насипи валів могли утворитися з викидів ґрунту при прокопуванні котлованів довгих споруд. Довгі споруди використовувалися не лише як сховища, але разом із валами відділяли 0,5 га від основної території городища. Що ж то за недоторкане зерно, яке зберігалося в меншій, відгородженій частині приміщення? Звичайно, можна припускати, що ці припаси могли складати данину, яку комусь мали сплатити мешканці Пастирського городища. Не виключено й те, що це зерно отримали ремісники Пастирського як плату за придбану у них ремісничу продукцію. Коли ж виходити з того, що це зерно виростили самі мешканці городища, то слід визнати, то не був біологічно необхідний харчовий запас усіх мешканців городища. Для цього його було надто мало, десь близько 350 кг (це за умови, що у 70 виявлених там горщиках в середньому було по 5 кг зерна (пшениця, жито, овес, просо тощо). Виходячи з кількості досліджених на сьогодні на Пастирському напівземлянок (близько 50), то навіть виходячи із цих занижених даних, у яких не відображено усіх, поки що не виявлених домогосподарств, на Пастирському могло проживати щонайменше 300 людей (тогочасна сім'я налічувала в середньому 6 осіб). Можна гадати, що у зерносховищі довгої споруди № 1 міг зберігатися посівний запас злакових культур. Звернімося знову до цифр. За етнографічними даними відомо, що у натуральному селянському господарстві норма висіву пшениці становить близько 10 пудів (160 кг) на 1 га. Тобто, виявленим в горщиках зерном ( у перерахунку на пшеницю) можна було засіяти трохи більше 2 га лану. Цього було недостатньо для забезпечення потреб посівної компанії мешканців Пастирського, адже за тогочасної врожайності, яка оцінюється в 50 пудів з 1 га, з засіяної площі можна було отримати трохи більше 100 пудів пшениці, яким можна було протягом року прогодувати 5-6 осіб. З етнографічних даних відомо, що річна біологічна норма споживання хліба складає 20 пудів (320 кг) для однієї людини. Якщо врахувати ще й зерно, що лежало в купі поруч з стелажем, то навіть подвоївши цю цифру, отримаємо посівний запас, здатний забезпечити життєдіяльність колективу, що складався з 10-12 осіб. Тобто, зерно, знайдене в довгій споруді № 1 могло бути власністю не всього колективу Пастирського городища, а лише якоїсь його незначної частини, мабуть, соціальної верхівки. Найімовірніше, що вона проживала на внутрішній, обвалованій площі, яка сягала приблизно 0,5 га. Не виключено, що на цій території могли здійснюватися релігійні обряди, відбуватися народні збори, бенкети- братчини, весільні обряди, тощо. На жаль, ця внутрішня площа не досліджувалася археологічно (зараз вона зайнята присадибними ділянками). Поруч, але за периметром цих внутрішніх укріплень, виявлено поки що залишки лише двох житлових напівземлянок. Ці помешкання, мабуть, належали соціально нижчим прошаркам населення, яке забезпечувало господарсько-виробничі та побутові потреби пастирської знаті. В більшості ж траншей, викопаних поруч, але за межами внутрішньої обвалованої площі, 19 ранньослов'янські об'єкти не траплялися. Мабуть, прилягаючі до садиби території не були густо населеними. Ні в скіфські, ні в ранньосередньовічні часи не була забудована правобережна тераса городища, що круто спускається до води. Культурні нашарування там відсутні, ми сподіваємося, що десь на цих схилах буде виявлено гончарні майстерні та горни, пов'язані з виробництвом високоякісної пастирської кераміки. Принагідно зауважимо, що в літературі рідко трапляються висловлювання стосовно соціального змісту Пастирського городища. Його проголошують зародком середньовічного міста, адміністративним центром слов'янської округи, ставкою хозарського намісника в слов'янському середовищі. Для жодного з таких тверджень немає достатніх підстав. Вирішення проблеми соціального змісту Пастирського городища вимагає додаткових широкомасштабних розкопок на його території, особливо у виокремленій внутрішніми валами площі, та вивчення синхронного йому оточуючого археологічного середовища, яке залишається маловідомим. Практично навколо Пастирського городища, у радіусі понад 100 км, поки що не виявлено синхронних йому поселень та могильників. На сьогодні, з огляду на стан джерелознавчої бази, можна лише констатувати, що Пастирське городище за доби раннього середньовіччя було укріпленим общинним ремісничим осередком, на якому працювали високопрофесійні ковалі, ювеліри та гончарі, що забезпечували своєю продукцією слов'янську людність Середньої Наддніпрянщини та інших регіонів.

Ці дослідження суттєво збагатили колекцію непересічних знахідок із городища. Переважну більшість матеріалів, що характеризують матеріальну культуру, розвиток прикрас тощо, було опубліковано й досліджено О. Приходнюком. Науковець порушив цілу низку важливих питань розвитку Пастирського городища. Він розглядав забудову городища, проводив порівняльний аналіз залізного реманенту, виявленого під час досліджень кузні, опублікував та проаналізував прикраси з городища, створив узагальнюючу схему розвитку прикрас у часі. В результаті семирічних розкопок на Пастирському городищі в 90-х рр. ХХ ст. експедицією О. Приходнюка була отримана велика колекція кераміки [7, с. 201].

З 2017 р. дослідження пам'ятки було відновлено експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом А. Скиби. Основну увагу досліджень було приділено старожитностям доби раннього середньовіччя. Під час розкопок було знайдено кілька керамічних посудин, дерев'яні конструкції стіни, частини обвуглених жердин.

Пастирське городище, за словами Скиби А., є унікальною археологічною пам'яткою, аналогів якій немає на території Європи. Вона вирізняється серед слов'янських пам'яток, адже Пастирське городище було потужним ремісничим центром, у якому працювали кваліфіковані майстри, що володіли складною технологією виготовлення посуду [8].

Висновки

Отже, археологічні експедиції кінця ХІХ - початку ХХІ ст. значно доповнили інформацію про життя людей на території України у період ранньої залізної доби та раннього середньовіччя. Історія дослідження Пастирського городища нараховує майже 120 років та пов'язана з іменами цілої низки визначних українських археологів: Вікентія Хвойки, Михайла Брайчевського, Олега Приходнюка.

Розкопки Пастирського городища велися у 1898-х, 1901-х, 1930-х, 1940-х, 1990- х, 2000-х рр. Загалом за весь період дослідження пам'ятки було вивчено 50 житлових будівель, господарських споруд та ям. Виявлено обвуглене просо, ячмінь, сочевицю, горох, коноплі, жито, пшеницю, овес. Розкопками відкрито залишки жител наземного та напівземлянкового типу. Знайдено посуд місцевого виробництва, який був виготовлений на гончарному крузі та грецька імпортна кераміка, численні сільськогосподарські знаряддя праці, ювелірні вироби з бронзи і срібла.

Література

1. Артамонов М.И. Некоторые итоги пятилетних исследований ЮгоПодольской археологической экспедиции. Краткие сообщения Института археологии АН УССР. вып. 4. 1955, с. 84.

2. Березовець Д. Слов'яни й племена салтівської культури. Археологія. Т. ХІХ. К. 1965, с. 53 - 55.

3. Брайчевская А. Кузница на Пастырском городище. Краткие сообщения Института археологии Украины. 1960. Вып. 9. С. 99 - 103.

4. Брайчевский М. Ю. Исследования Пастырского городища 1955 г. Краткие сообщения Института археологии Украины. 1957. Вып. 7, С. 94 - 96.

5. Горбаненко С. А., Журавльов О. П., Пашкевич Г. О. Сільське господарство жителів. Пастирського городища. К.: Академперіодика, 2008. 188 с.

6. Третьяков П. Н. Что такое «пастырская культура»? Советская археология. 1971. № 4. С. 102 - 113.

7. Приходнюк О. М. Пастирське городище. Інститут археології НАН України, Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. Київ-Чернівці: Зелена Буковина, 2005. 244 с.

8. Скиба А. Нові дослідження оборонних споруд «цитаделі» Пастирського городища. Історичні студії, археологія, спеціальні історичні дисципліни. URL: https://peraspera.video.blog/2019/12/03/%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B1%D0%B0- %D0%B0-%D0%B2-%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0% B2-%D0%B2-%D1%96-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%88-%D1% 81 -%D0%BE-%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F/ (дата звернення: 10.10. 2023).

9. Сміленко А.Т. Слов'яни та їх сусіди в степовому Подніпров'ї (ІІ-ХШ ст.). К.: Наук думка, 1975. 211 с.

10. Хвойка В. Городища Среднего Приднепровья, их значение, древность и народность. Труды ХІІ археологического съезда, Т. I, М., 1905, с. 93.

11. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). Киев: Наукова думка, 1987. 183 c.

12. Яковенко Є. В. Пастирське городище скіфського часу. Археологія. 1968. Т. 21. С. 175-186.

References

1. Artamonov M.Y. (1955). Nekotorie ytohy piatyletnykh yssledovanyi Yuho- Podolskoi arkheolohycheskoi ekspedytsyy [Some results of five-year research of the South-Poddillia archaeological expedition]. Kratkye soobshchenyia Ynstytuta arkheolohyy AN USSR [in Russian].

2. Berezovets D. (1965). Sloviany y plemena saltivskoi kultury [Slavs and tribes of Saltiv culture]. Arkheolohiia: Archeology. Tom ХІХ. Kyiv [in Russian].

3. Braichevskaia A. (1960). Kuznytsa na Pastirskom horodyshche [Smithy in Pastyrske horodyshche]. Kratkye soobshchenyia Ynstytuta arkheolohyy Ukrayni: Brief reports of the Institute of Archeology of Ukraine, 9, 99 - 103 [in Russian].

4. Braichevskyi M. (1957). Yssledovanyia Pastirskoho horodyshcha 1955 h [Research of Pastyrske horodyshche of 1955]. Kratkye soobshchenyia Ynstytuta arkheolohyy Ukrayni: Brief reports of the Institute of Archeology of Ukraine, 7, 94 - 96 [in Russian].

5. Horbanenko S. A., Zhuravlov O. P., Pashkevych H. O. (2008). Silske hospodarstvo zhyteliv. Pastyrskoho horodyshcha [Agriculture of inhabitants of Pastyrske horodyshche]. K.: Akademperiodyka [in Ukrainian].

6. Tretiakov P. N. (1971). Chto takoe «pastirskaia kultura»? [What is “Pastyrska culture”?]. Sovetskaia arkheolohyia: Soviet archaeology, 4, 102 - 113 [in Russian].

7. Prykhodniuk O. (2005). Pastyrske horodyshche [Pastyrske horodyshche]. Instytut arkheolohii NAN Ukrainy, Bukovynskyi tsentr arkheolohichnykh doslidzhen pry Chernivetskomu natsionalnomu universyteti im. Yuriia Fedkovycha : Institute of Archeology of NAS of Ukraine, Bukovyna Center of Archeological Research at Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. Kyiv-Chernivtsi: Zelena Bukovyna [in Ukrainian].

8. Skyba A. Novi doslidzhennia oboronnykh sporud «tsytadeli» Pastyrskoho horodyshcha [New studies of the defense structures of the "citadel" of Pastyrske horodyshche]. Istorychni studii, arkheolohiia, spetsialni istorychni dystsypliny: Historical studies, archaeology, special historical disciplines. URL: https://peraspera.video.blog/ 2019/12/03/%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B1%D0%B0-%D0%B0-%D0%B2-%D0% B1%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2-%D0%B2-%D1%96-%D1% 87%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%88-%D1%81 -%D0%BE-%D 1%81 %D0% B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F/ [in Ukrainian].

9. Smilenko A.T. (1975). Sloviany ta yikh susidy v stepovomu Podniprovi (П-ХШ ст.) [Slavs and their neighbors in the steppe Podniprovia (the Dnieper region) (II-XIII centuries)]. K.: Nauk dumka [in Ukrainian].

10. Khvoika V. (1905). Horodyshcha Sredneho Prydneprovia, ykh znachenye, drevnost y narodnost [Settlements of the Middle Prydniprovia (the Dnieper region), their significance, ancientness and ethnic group]. Trudi ХІІ arkheolohycheskoho siezda: Proceedings of the XII Archaeological Congress, Tom I, Moskva [in Russian].

11. Shramko B.A. (1987). Belskoe horodyshche skyfskoi эро^у (horod Helon) [Bilsk settlement of the Scythian era (Gelon city)]. Kyev: Naukova dumka [in Russian].

12. Yakovenko Ye. V. (1968). Pastyrske horodyshche skifskoho chasu Pastyrske horodyshche of the Scythian era. Arkheolohiia: Archaeology, Tom 21, 175 - 186 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru