Офіційні норми і повсякденна практика фіксації требоподання у Київській митрополії другої половини XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Офіційні норми і повсякденна практика фіксації требоподання у Київській митрополії другої половини XVIII ст.

Дмитренко Віталій Анатолійович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри культурології

Анотація

У статті проаналізовано законодавчі акти, які регулювали питання записів, поданих парафіяльними священиками треб до метричних книг і сповідних розписів. З'ясовано, що письмова фіксація треб у Київській митрополії була розпочата Петром (Могилою). Втім у повсякденну практику його ініціативи не втілилися. Встановлено, що відновлення досвіду запису требоподання відбулося на початку XVIII століття з ініціативи імперської влади утім повноцінно реалізувати її не змогли. Тож офіційні зусилля впродовж другої половини XVIII століття були спрямовані на врегулювання існуючої проблеми. Ключовий наголос в оприлюднених документах законодавець робив на дотриманні виконавчої дисципліни. Укази містили методи контролю за його виконанням, які переважно зводилися до грошових штрафів, але передбачали й можливе позбавлення волі. Водночас, укази і розпорядження містили зразки записів і звітності. Простежено частоту появи таких документів і зроблено висновок, що регулярній їхній появі сприяла слабка виконавча дисципліна парохів, яка постійно актуалізувала проблематику, зафіксовану в них. Водночас, аналіз стану збереженості метричних книг і сповідних розписів по парафіях Київської митрополії дозволяє стверджувати, що владі в цілому вдалося навести лад у веденні цієї документації. Розгляд повсякденної практики ведення записів проведено через встановлення відповідності парафіяльних документів офіційним зразкам. Виявлено особливості записів виконаних треб у них, що свідчить - панотці без ентузіазму виконували покладені на них обов'язки й намагалися не створювати собі зайвого клопоту, відзначаючи факт не відвідання парафіянином сповіді чи відмовляючись вписати одного хрещеного як того вимагав закон.

Ключові слова: ієрей, Київська митрополія, метричні книги, сповідні розписи, треби

Dmytrenko Vitaliy Anatoliyovych Candidate of Historical sciences, Assistant professor, Assistant professor of the department of Cultural studies, Poltava V. G. Korolenko National Pedagogical University, Poltava,

OFFICIAL NORMS AND EVERYDAY PRACTICE OF FIXING

CHURCH RITUALS IN THE KYIV METROPOLITAN OF THE SECOND HALF OF THE 18th CENTURY.

Abstract

The article analyzes the legislative acts that regulated the issue of entries submitted by parish priests to metric books and confessional registers. It was found out that the written record of church rituals in the Kyiv Metropolis was started by Peter (Mohyla). However, his initiatives were not implemented in everyday practice. It has been established that the restoration of the experience of recording requirements took place at the beginning of the 18th century at the initiative of the imperial authorities, but they could not fully implement it. Therefore, the official efforts of the authorities during the second half of the 18th century were aimed at solving the existing problem. The key emphasis in the published documents was on compliance with executive discipline. The decrees contained methods of control over its implementation, which mainly amounted to monetary fines, but also provided for possible deprivation of liberty. At the same time, decrees and orders contained sample records and reports. The frequency of the appearance of such documents was tracked and it was concluded that their regular appearance was facilitated by the weak executive discipline of parish priests who constantly updated the issues recorded in them. At the same time, the analysis of the state of preservation of metric books and confessional registers in the parishes of the Kyiv Metropolitanate allows us to state that the authorities as a whole managed to bring order to the management of this documentation. The examination of the daily practice of keeping records was carried out by establishing the conformity of parish documents with official models. The peculiarities of their records of performed duties were revealed, which shows that the parishioners performed their duties without enthusiasm and tried not to create unnecessary trouble by noting the fact that a parishioner did not go to confession or refusing to register one baptized person as required by law.

Keywords: priest, Kyiv Metropolitanate, metrical books, confessional registers, church rituals

Постановка проблеми. Зміни в парадигмі світового та вітчизняного історіописання, що їх ми спостерігаємо з другої половини ХХ століття призвели до появи досліджень, в яких оптика вивчення історичних подій, явищ і процесів перенесена з офіційної площини на повсякденні реалії та досвід конкретних індивідів. Наслідком таких трансформацій стала поява досліджень з історії повсякдення, «культурної» історії, «історії знизу».

В українській історіографії такі перетворення яскраво проявилися при вивченні ранньомодерного періоду історії України. Вони спровокували дискусію щодо характеру, дієвості та наслідків імперських реформ на теренах Гетьманщини у XVIII столітті, котра набуває додаткової актуальності в контексті сучасної російсько- української війни. Сучасні науковці вже не так однозначно сприймають хрестоматійну тезу, сформовану істориками ХІХ-ХХ століть, про втрату Київською митрополією своєї самобутності та перетворення її на рядову єпархію російської православної церкви у цей час. Важливим аргументом у такому диспуті має стати відповідь на питання наскільки дієвими на рівні окремих парафій були заходи, що їх уживала влада для дисциплінування священиків і пастви. Вона ж допоможе з'ясувати проблему характеру та ефективності процесів конфесіоналізації в Київській митрополії, котрі в своєму «класичному» прочитанні передбачають тісну співпрацю між церквою та державою з явним домінуванням останньої. Серед іншого конфесіоналізація проявилася в бюрократизації церковних практик через запровадження низки звітної документації щодо поданих ієреєм таїнств. Окрім політичної складової цієї проблеми наголосимо, що отримання церковних треб було важливою складовою повсякденного релігійного життя ранньомодерної людини, тож вивчення щоденної практики їхнього документування дозволить глибше зрозуміти особливості народної побожності в контексті взаємодії священика та вірян.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання запровадження церковної облікової документації та особливостей записів у ній досліджували Оксана Романова [14], Максим Яременко [17], Віталій Дмитренко [9], Олена Бороденко [1], В'ячеслав Мордвінцев [10], Ігор Скочиляс [15] та інші.

Мета статті. Проаналізувати співвідношення між законодавчими вимогами і повсякденними практиками фіксації парафіяльними священиками поданих парафіянам треб на території Київської митрополії у другій половині XVIII століття. парафіяльний метричний книга сповідний розпис

Виклад основного матеріалу. У досліджуваний період основними документами, до котрих записували подані вірянам треби були метричні книги і сповідні (сповідальні) розписи. У метричні книги вносили дані про здійснені таїнства хрещення й вінчання та обряд відспівування й поховання. До сповідних розписів записували проведення таїнства сповіді та причастя. Обов'язок вести цю документацію, як і відповідальність за достовірність записів у ній, тогочасний законодавець покладав на парафіяльних ієреїв.

Запровадження фіксації требоподання науковці зазвичай пов'язують з реформами київського митрополита Петра (Могили), відзначаючи при цьому вплив як католицьких так і протестантських практик на цей процес [15, с. 80-83]. Утім вони відзначають, що впровадження таких актів у церковне щодення було перерване козацькою революцією та наступними за нею подіями. Відновлення фіксації треб на території Київської митрополії зазвичай пов'язують із реформацією церкви за часів правління російського царя Петра І та його наступників [9, с. 315-316]. Втім зауважимо, якщо Петро (Могила) впроваджуючи подібні записи прагнув окреслити кордони своєї пастви у протистоянні з унійною та римо-католицькою церквами то російські імператори мали на меті геть інші цілі. Бюрократизуючи питання подання треб вони прагнули одержати інформацію про чисельність населення й встановити контроль над ним, убезпечитися себе від можливого опору через контроль над сповідними практиками та отримати додаткове джерело прибутків із розкольників, які мали сплачувати кошти за невідвідування сповіді [9, с. 317].

Попри державний примус, яким супроводжувалися ці новації, повноцінного втілення в повсякденне життя їхніх ініціатив вочевидь не відбулося. Про це свідчить той факт, що за часів правління Катерини II було видано низку указів, безпосередньо присвячених веденню метричних книг і сповідних розписів. Зокрема, 23 листопада 1779 року був оприлюднений указ «Про справне утримання метричних книг у всіх парафіяльних церквах» [12]. У його преамбулі викладено подію, пов'язану з Андрієм Шарабурою. Цей молодик був звинувачений у вбивстві служанки бунчукового товариша. Про інцидент доповіли особисто імператриці. Остання ж дала розпорядження Сенату розібратися у справі. При визначенні міри покарання постало питання про вік злочинця. Сам обвинувачений стверджував, що народився на теренах Гетьманщини і є неповнолітнім. Отож Сенат звернувся до

Малоросійської колегії з вимогою встановити його справжній вік за записами у метричних книгах. Однак, колегія не змогла віднайти потрібні записи. У зв'язку з цим, імператриця звернулася до Синоду з вимогою вжити заходів щодо наведення ладу в питанні ведення метричних записів.

Останній же, під страхом неминучого покарання, зобов'язав священників вести метричні книги відповідно до пункту 29 Духовного Регламенту. Для цього з духовних правлінь у приходи мали бути направлені зошити зі зразками. Папір для метричних книг ієрей мав купувати за рахунок церковних доходів. По закінченні поточного року, але не пізніше першого місяця наступного метричні книги треба було подати до консисторії за особистим підписом священнослужителя. У консисторії їх слід було переплести і зберігати окремо по населених пунктах і повітах за кожен рік. Ідентичні зразки книг мали знаходитися у ризницях парафіяльних церков. З метою підтвердження правдивості інформації, занесеної до метрик, указ передбачав обов'язкові підписи священиків та благочинних у них. У випадках невиконання положень указу винні підлягали штрафу.

Рефреном цього указу стало розпорядження з Київської консисторії від 23 грудня 1779 року. В ньому стисло передано зміст імператорського розпорядження та наголошено на необхідності точного запису року, місяця, дня народження та хрещення особи. В документі підкреслена персональна відповідальність священика за недотримання цих вимог [2, арк. 1-3].

Вищенаведений указ вочевидь не дав бажаних результатів, оскільки 29 березня 1794 року з'явився новий - «Про надсилання метричних екстрактів до Синоду з усіх єпархій» [11]. В ньому зазначалося, що імператриця Катерина ІІ зажадала переглянути виписку про кількість новонароджених, одружених та померлих з часу останньої ревізії 1782 року. Втім при її підготовці з'ясувалося, що необхідні відомості були надіслані до Синоду лише з дев'яти єпархій. Виходячи з вищевикладеного, в законі зазначалося, що екстракти треба надсилати щорічно, не пізніше січня місяця наступного року після його складення. Відповідальність за реалізацію цієї норми покладалася на консисторських секретарів. Священика, який вчасно не подав звіт у консисторію, належало закрити в її приміщенні та тримати там до часу виконання своїх обов'язків. У майбутньому винних належало штрафувати.

Одразу після видання цього указу Київська консисторія надсилає в духовні правління розпорядження з вимогою до 10 січня 1795 року надіслати метричні екстракти за минулий 1794 рік. У разі несвоєчасного надання потрібної інформації священикам грозили штрафами. Там же наголошувалось, що ієреї зобов'язані вести метричні книги згідно зі встановленими зразками, а правильність записів у них мали підтверджувати благочинні власноручними підписами. Копії метричних книг священик повинен був надсилати в духовне правління не пізніше встановленого законом терміну, а другий примірник зберігати в себе [8, арк. 1].

Поряд з питаннями належного ведення метричних книг та своєчасної звітності по них в орбіті влади перебувало законодавче регулювання точності записів у них. Так 14 липня 1765 року, був виданий Сенатський указ «Про знищення вінчальних пам'ятей і проведення обшуку перед вінчанням» [13]. У ньому зазначалося, що молодята мали попередити ієрея про намір одружитися за тиждень до наміченого весілля. Священик же зобов'язаний був за цей час провести розслідування та, спираючись на свідчення очевидців, установити, чи не існує якихось перешкод для такого шлюбу. Відомості про свідків (поручителів) молодят, факт і результати розшуку слід було занести до другої частини метричної книги разом із записом про вінчання. В указі також підкреслювалося, що священик щорічно зобов'язаний звітувати про кількість шлюбів у своїй парафії в духовну консисторію.

У лютому 1765 року з Київської духовної консисторії до протопопій було видане розпорядження, що торкалося питання регулювання чисельності хрещених батьків в однієї дитини. У розпорядженні вказувалося, що у хлопчика хрещений має бути чоловіком, а у дівчинки - жінка. Так само мали робитися й записи у метричні книги. Надто наголошувалося, що у разі порушення вищевказаної норми священика позбавлятимуть сану. Також уточнювалося, що перед смертю хрещення можливе й без хрещеного. Ієреям нагадували, що всі новонароджені мають бути занесені до метричних книг незалежно від того, здійснено хрещення чи ні. У разі, коли таїнство не проводилося, священик у метричній книзі мав вказувати причини цього. Водночас духівникам нагадували, що до третьої частини метричних книг треба записувати всіх померлих. У тому числі й тих, хто був похований без церковного покаяння, причастя та відспівування. Причини, через які таїнства й обряди не відбулися, так само належало вказати [7, арк.26-29].

Ще один документ, присвячений роз'ясненню практичних питань документування хрещення, був виданий архімандритом Київським Варламом (Ясинським) 16 листопада 1786 року [6, арк.1]. У ньому зазначалося, що при перехрещенні євреїв у православ'я необхідно обов'язково записувати у метричні книги прізвища осіб, які виступали в ролі хрещених батьків. Там же роз'яснювалося, що у випадку хрещення декількох осіб хрещений має бути персональним для кожного з них, що й мало відобразитись у метричних записах.

Аналогічні законодавчі розпорядження видавали й стосовно сповідних розписів. Так у листопаді 1766 року, Київська духовна консисторія своїм повелінням передбачила жорсткі санкції за несвоєчасне надсилання сповідних розписів. Відповідно до такого рішення винних осіб треба було доставити в духовне правління, посадити на ланцюг і тримати під вартою до часу, поки вся належна документація не буде надіслана [16, арк. 6]. На жаль, архівні документи не зберегли свідчень чи втілювали таке покарання в реальному житті.

Боротьба з неподобствами при веденні сповідних розписів відбувалася й у часи правління Київського митрополита Самуїла (Миславського). Видана ним, у 1785 році, постанова наголошувала на необхідності заносити до розписів всі дані про мирян, передбачені офіційним зразком. Також у ній підтверджувалося, що до розписів треба вписувати осіб які не сповідалися, з зазначенням причин чому цього не відбулося [5, арк.41].

Проведений нами підрахунок нормативних актів, які мали регулювати ведення метричних книг і сповідних розписів і стосувалися записів у них, дозволив отримати наступні результати: роки правління Петра І - 4, Катерини І - 1, Анни Іоанівни - 2, Єлизавети Петрівни - 2, Катерини ІІ - 8 указів. Отже, впродовж усього XVIII століття імперська влада зверталася до проблеми фіксації відправлених треб, що свідчить про наявність негараздів як на парафіяльному так і на єпархіальному та загальнодержавному рівні. Особливо інтенсивно законодавчі приписи із цього питання видавалися в роки правління Катерини ІІ, що свідчить: владі не вдалося налагодити належний облік требоподання в першій половині XVIII століття. Розгляд змісту указів дозволяє твердити, що найпроблемнішими були питання виконавчої дисципліни священиків (несвоєчасність подання чи повна відсутність таких документів) і слабка підготовленість ієреїв до ведення таких паперів (відсутність навичок діловодства й як наслідок чисельні похибки, небажання нести додаткові матеріальні витрати на купівлю паперу та супровід їх у консисторію, розмитість окремих вимог, що проявлялася в некоректних записах).

Аналізуючи повсякденну практику фіксації у метричних книгах і сповідних розписах відправлених треб ми співвіднесли парафіяльні екземпляри документів із парафій з офіційними вимогами. Головний масив оглянутих нами метричних книг і сповідних розписів зберігається в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАУК) і Державному архіві Полтавської області (ДАПО).

Огляд документів засвідчив, що з 70-х років XVIII століття спостерігається поступове ускладнення формуляру метричних книг у напрямі його наближення до законодавчо закріпленого зразка. Прикладом таких вдосконалень можуть слугувати метричні книги Миколаївської церкви села Матяшівка Миргородської протопопії [3]. У формулярі першої частини «Про народжених» в цей час виділяється окрема колонка для запису хрещених батьків, причому вона розділена й окремо йде запис хрещених дитини чоловічої та жіночої статі. У цій же частині, в колонці з записом дати події, окремо починають виділятись стовпці для записів дат народження та хрещення. Формуляр другої частини «Про одружених» продовжує залишатись незмінним порівняно з попередніми роками. Певних змін зазнає формуляр третьої частини «Про померлих». У ньому виділяється окрема колонка для запису віку померлого, в якій в окремих графах іде запис віку чоловіків і жінок уписаних до неї. Також у цій же частині з'являються стовпці, в яких зазначено з дотриманням православних обрядів чи ні була похована людина.

Подібні модернізації спостерігаються і в метричних книгах інших церков Київської митрополії. Відзначимо, що в формулярі третьої частини, так і не закріпилося виділення окремої колонки, в якій би зазначалися причини смерті та вказувалося місце поховання особи, як того вимагав офіційний зразок.

У метричних книгах 70-80-х років XVIII століття з'являється заключна частина. У ній робився запис, що включав повідомлення про перегляд книги у консисторії відповідної єпархії. Далі зазначався перелік подальших дій, які необхідно було зробити, а саме: прошнурувати, запечатати і віддати на зберігання в парафіяльну церкву. Там же наголошувалося, що священику забороняється робити у книзі будь які подальші записи чи виправлення. Він повинен утримувати її в чистоті і запобігати втратам записів з неї. Заключний запис скріплювався підписами консисторського перевіряючого та парафіяльного священика. Спостерігаємо також появу «креп», тобто підписів священика через усю книгу внизу кожної сторінки. Таку «крепу» робив священик (священики) та диякон, а інколи дячок чи паламар.

Поряд з цим відзначаємо, що розпорядження стосовно числа хрещених батьків не виконувались, священики продовжували записувати по двоє і більше хрещених для однієї дитини. У більшості випадків такий запис містив інформацію про наявність в охрещеного хрещеного батька та матері незалежно від статі.

Показовим у питаннях виконавської дисципліни є випадок, виявлений нами у метричній книзі Покровської церкви села Білоусівка 1788 року [4, арк.1]. Там міститься роз'яснення щодо її ведення й копія формуляру з указу 1724 року. Воно було здійснене місцевим Золотоніським протопопом, який перевіряв правильність її утримання. Щоправда наявність офіційного зразка в книзі аж ніяк не вплинула на відповідність її формуляра законодавчим нормам. Місцеві священики продовжували вести її за старим зразком.

Огляд сповідних розписів, датованих другою половиною XVIII століття, дозволяє стверджувати - священики в цілому дотримувалися законодавчо закріпленого зразка і не дозволяли собі відхилень від нього. Так, наприклад, розписи по Пирятинській протопопії Київської єпархії, що охоплюють період з 1758 по 1799 роки демонструють схожість формулярів з офіційним зразком, як у хронологічному ряді, так і при паралельному їхньому порівнянні. Втім, аналіз змісту записів показує, що священики формально підходили до їх ведення. Як правило, напроти усіх парафіян, включаючи й дітей до 7 років які не мали сповідатися, у графі про здійснення сповіді стоїть позначка «був». Окремої фіксації факту уділення висповіданій людини причастя практично немає. Така ситуація дозволяє твердити, що панотці формально підходили до фіксації поданих треб, намагалися не створювати собі зайвого клопоту відзначаючи факт не відвідання парафіянином сповіді.

Дослідження стану збереженості метричних книг було проведено нами на підставі їхньої збереженості по 115 населених пунктах, які у XVIII столітті були сотенними та полковими центрами Гетьманщини. У фондах Центральному державному історичному архіві України, м. Київ нами виявлена 441 метрична книга. З них 103 охоплює період першої половини, а решта 338 репрезентує другу половину XVIII століття. Ми усвідомлюємо, що значна кількість цих документів була знищена в радянський період як внаслідок цілеспрямованих дій так і недбалості. Проте, співвідношення наявних екземплярів свідчить, що владі вдалося більш-менш налагодити їх ведення в другій половині XVIII століття. Водночас, аналіз записів у таких документах засвідчує, що священики здебільшого формально підходили до запису поданих треб, намагалися полегшити собі роботу не фіксуючи суперечливі моменти требоподання, а у випадках із кількістю хрещених батьків воліли слідувати «народній» традиції а не офіційним вимогам.

Висновки

Таким чином, упродовж другої половини XVIII століття імперська влада та київські владики видали низку указів і розпоряджень, покликаних покращити функціонування документації, що містила інформацію про подані ієреями треби. Головною метою їх видання було покращення виконавчої дисципліни священиків і врегулювання проблемних моментів фіксації треб. Аналіз повсякденної практики ведення метричних книг і сповідних розписів дозволяє твердити, що владі вдалося налагодити відносно стабільне їх ведення на парафіях і примусити ієреїв регулярно звітувати про це. Втім, розгляд характеру записів показує, що священики ігнорували деякі приписи і переважно формально ставилися до фіксації поданих треб.

Література

Бороденко О. А. Матеріали фіскального та церковного обліку населення як джерело для дослідження становища самотньої жінки в Гетьманщині XVIII століття. Культурологічний вісник нижньої Наддніпрянщини, 2014. Вип. 32. С. 34-39.

ДАПО. Ф. 801. Оп. 1. Спр. 53.

ДАПО. Ф. 1011. Оп. 1. Спр. 196.

ДАПО. Ф. 1011. Оп. 1. Спр. 202.

ДАПО. Ф. 801. Оп. 1. Спр. 340.

ДАПО. Ф. 801. Оп. 1. Спр. 850.

ДАПО. Ф. 801. Оп. 1. Спр. 1172а.

ДАПО. Ф. 801. Оп. 1. Спр. 1174.

Дмитренко В.А. Офіційне законодавство та повсякденна практика ведення метричних книг на території Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій у XVIII столітті. Історія релігії в Україні. Науковий щорічник. Книга 1. Львів: «Логос», 2009. С. 314-320.

Мордвінцев В. М. Сповідальні книги. Київська старовина, 1995. №3. С. 84-87.

О присылке метрических экстрактов в Синод из всех епархий. ПСЗРИ: В 48 т. Санкт-Петербург, 1830. Т. 23. С. 504-505.

Об исправном содержании метрических книг во всех приходских церквах. ПСЗРИ: В 48 т. Санкт-Петербург, 1830. Т. 20. С. 883-884.

Об уничтожении венечных памятей и денежного сбора с оных и о произведении обысков прежде венчания вступающих в брак. ПСЗРИ: В 48 т. Санкт-Петербург, 1830. Т. 17. С. 189-190.

Романова О. О. Сповідальні книги Київської митрополії XVIII ст. як спосіб церковного контролю за мораллю парафіян. Український історичний журнал, 2008. №4. С. 122-148.

Скочиляс І. Запровадження метричних книг у Київській православній митрополії в другій половині XVII століття. Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. Біла Церква, 2001. Вип. 2. С. 80-87.

ЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 1016. Спр. 3.

Яременко М. Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна митрополія у XVIII столітті. Львів: Видавництво УКУ, 2017. 272 с.

References

Borodenko O. A. (2014). Materialy fiskal'noho ta tserkovnoho obliku naselennya yak dzherelo dlya doslidzhennya stanovyshcha samotn'oyi zhinky v Het'manshchyni XVIII stolittya. [Materials of fiscal and ecclesiastical population records as a source for researching the situation of a single woman in the Hetmanship of the 18th century]. Kul'turolohichnyy visnyk nyzhn'oyi Naddnipryanshchyny-Cultural Bulletin of the Lower Dnipro region, 32, 34-39 [in Ukrainian].

DAPO. F. 801. Op. 1. Spr. 53.

DAPO. F. 1011. Op. 1. Spr. 196.

DAPO. F. 1011. Op. 1. Spr. 202.

DAPO. F. 801. Op. 1. Spr. 340.

DAPO. F. 801. Op. 1. Spr. 850.

DAPO. F. 801. Op. 1. Spr. 1172a.

DAPO. F. 801. Op. 1. Spr. 1174.

Dmytrenko V. A. (2009). Ofitsiyne zakonodavstvo ta povsyakdenna praktyka vedennya metrychnykh knyh na terytoriyi Kyyivs'koyi ta Pereyaslavs'ko-Boryspil's'koyi yeparkhiy u XVIII stolitti. [Official legislation and everyday practice of keeping metric books on the territory of the Kyiv and Pereyaslav-Boryspil dioceses in the 18th century]. Istoriya relihiyi v Ukrayini. Naukovyy shchorichnyk-History of religion in Ukraine. Scientific yearbook, 1, 314-320 [in Ukrainian].

Mordvintsev V. M. (1995). Spovidal'ni knyhy. [Confessional books]. Kyyivs'ka starovyna-Kyiv antiquity, 3, 84-87 [in Ukrainian].

O prysylke metrycheskykh ekstraktov v Synod yz vsekh eparkhyy. [About

sending metrical extracts to the Synod from all dioceses]. PSZRY: V 481.

Sankt-Peterburh. T. 23. [in Russian].

Ob yspravnom soderzhanyy metrycheskykh knyh vo vsekh prykhodskykh tserkvakh. [On the proper maintenance of metric books in all parish churches]. PSZRY: V 48 t. Sankt-Peterburh. T. 20. [in Russian].

Ob unychtozhenyy venechnykh pamyatey y denezhnoho sbora s onykh y o proyzvedenyy obyskov prezhde venchanyya vstupayushchykh v brak. [About the destruction of wedding souvenirs and the collection of money from them, and about conducting searches before the wedding of those getting married]. PSZRY: V48 t. Sankt- Peterburh. T. 17. [in Russian].

Romanova O. O. (2008). Spovidal'ni knyhy Kyyivs'koyi mytropoliyi XVIII st. yak sposib tserkovnoho kontrolyu za morallyu parafiyan. [Confessional books of the Kyiv Metropolitanate of the XVIII century. as a way of church control over the morals of parishioners]. Ukrayins'kyy istorychnyy zhurnal-Ukrainian historical magazine 4, 122-148 [in Ukrainian].

Skochylyas I. (2001). Zaprovadzhennya metrychnykh knyh u Kyyivs'kiy pravoslavniy mytropoliyi v druhiy polovyni XVII stolittya. [Introduction of metrical books in the Kyiv Orthodox Metropolis in the second half of the 17th century]. Henealohichni zapysky Ukrayins'koho heral'dychnoho tovarystva-Genealogical notes of the Ukrainian Heraldic Society., 2, 80-87 [in Ukrainian].

TsDIAUK. F. 127. Op. 1016. Spr. 3.

Yaremenko M. (2017). Pered vyklykamy unifikatsiyi ta dystsyplinuvannya: Kyyivs'ka pravoslavna mytropoliya u XVIII stolitti. [Before the challenges of unification and discipline: Kyiv Orthodox Metropolis in the 18th century]. L'viv: Vydavnytstvo UKU. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru