Російсько-українська війна 1917-1918 років і боротьба за українську ідентичність у дискурсі газети "Січ": погляд із сьогодення

Таким чином, мовне питання, яке дискутувалося і висвітлювалося полемістами на сторінках газети «Січ», було тісно пов'язане з питаннями боротьби за українську ідентичність, державність, право на свою українську культуру, державну самостійність України. Порушені у газеті «Січ» питання використання державної мови та формування дієвого патріотизму дійсно були і залишаються одними з найбільш складних для вирішення у процесі національно-державного будівництва. «Січ» бачила гостру потребу національної консолідації.

Надзвичай фундаментальним питанням часу влітку 1918 р. було питання припинення Світової війни та умов встановлення миру. Публіцист «Січі», який підписався «Пето», висловлював з цього приводу надзвичай глибокі думки. Зокрема, він писав, що закінчення війни можливе лише на основі такого мирного договору, «котрий би ні в одній з ворожих держав не віднімав права на самостійне існування, неодбираючи заразом, ні одного клаптика території» Пето. Питання часу. Січ. 1918. 7 липня. Ч. 30. С. 1-2.. Безперечно, нам важко уявити такий «ідеальний» результат - «нульовий варіант», адже країни розпочинали ту війну не для того, щоб зберегти все, як є. У противному випадку, пише публіцист, війна не буде завершеною і сторона, яка зазнає поразки, буде знову змагатися до реваншу. Про це він висловлюється таким чином: «Мир шкідливий для одної держави явиться будучою погрозою нового конфлікту другої. Анексіонізм це завжди, а особливо зараз в добу капіталізму, це тимчасова мала заплата за будучі великі втрати». Воістину - пророчі слова! Як знаємо, історія пішла саме по сценарію «анексіонізму», призвівши, врешті, до прогнозованого - Другої світової війни. Хотілося б вірити, що цей прогноз і це правило, яке спрацювало під час Другої світової війни, спрацює і зараз для Російської Федерації, виставивши їй такий великий рахунок, який би ніколи не змогли забути її народи, і який би назавжди поховав агресивні наміри цієї країни.

Ще одна цінна засаднича теза від цитованого нами автора-публіциста: «Без розв'язання національного питання формулою «самовизначення народів» в державах, де знаходяться багато націй, неможливе є назавжди положить кінець будучій боротьбі народів, котра завжди з обсягу внутрішнєдержавної має нахил переноситься на міждержавну». У цій тезі - розуміння хиткого становища тодішньої України, розуміння загрози її нового поглинення Росією. Внутрішня єдність України не здавалася йому міцною. Трагічною ознакою часу автор вважав факти, коли в Українській Державі часів гетьманату «збирається «армія спасєнія Росії», «відправляються молебні за вбитого царя Миколу», «ведеться травля на українську демократію під покривалом «твердої влади». Це були свідчення велетенської загрози поглинення України Росією, втягнення її у свою федерацію.

Існування в сучасній Україні православної церкви, канонічно підпорядкованої Москві, яка продовжує поминати московського патріарха Кирила, є повторенням цієї небезпеки, підміченої автором публікації в газеті «Січ» у 1918 р. Так само серйозну небезпеку для України може створити ситуація обмеження демократичних інституцій і посилення авторитарних тенденцій серед владної верхівки, що витікають з її бажання не втратити владу. Відсутність критики, обмеження свободи медіа, відсутність реформ, низька якість державного управління є тими маркерами, що сигналізують про цю небезпеку для країни, яка обрала європейський вектор розвитку.

Повчальною є така теза аналізованої статті: «Україна, як самостійна держава може існувати тільки на основі загальної гарантії всесвітнього постійного миру, на основі правного унормування між державами міжнаціональних відносин» Ibidem..

Автор, по суті, виступає носієм ідеї, яка у другій половині ХХ ст. стане втіленням проєкту Об'єднаної Європи - Європейського Союзу. Хоча він прагнув більшого - всесвітнього об'єднання. Залишаючись у полоні соціалістичних доктрин, автор покладався на свідомість світового пролетаріату, тоді як раціональніше було б вести мову про консолідацію на рівні національних держав та їхніх урядів. Зокрема, він писав про потребу утворення Ліги народів як гаранта миру. Висновок автора однозначний: «не може бути ніяких орієнтацій на схід чи на захід, може бути тільки стремління до негайного об'єднання всесвітнього пролетаріата для утворення вищої бази людської культури і прогресивного ходу вперед. Ліга народів як правна основа вічного миру мусить стати ідеалом всесвітнього пролетаріату...». Ці рядки актуалізують думки сучасних провідних українських політиків і дипломатів про гарантії безпеки для України і, зокрема, про те, що найкращим гарантом української безпеки може бути тільки вступ до безпекового союзу НАТО Будрін А. Україна може отримати лише три реальні гарантії безпеки: дипломат назвав, які саме.

УНІАН, Інформаційне агентство. 2023. 30 травня. URL: https://www.unian.ua/world/ukrajina- mozhe-otrimati-lishe-tri-realni-garantiji-bezpeki-diplomat-nazvav-yaki-same-12275106.html.

Згадаймо історію. Не пролетаріат, а об'єднані нації пішли саме цим шляхом. Невдовзі після липня 1918 р. буквально впродовж року - у лютому 1919 р. - постане перша міжнародна міждержавна безпекова організація - Ліга націй, восени 1945 р. - її наступниця, Організація Об'єднаних Націй. У квітні 1949 р. буде засновано Північноатлантичний альянс - НАТО, у листопаді 1993 р. - Європейський Союз. Ці кроки об'єднаних народів Європи могли б убезпечити від кровопролиття мільйони українців, за умов перебування незалежної України в їх складі та дотримання світом правових норм. Проте формування цих організацій відбулося за умов, в яких міжнародним правом Україна ще не встигла утвердити свій державний суверенітет, або ж він був фіктивний, як за часів СРСР.

Робимо висновок, що публіцисти «Січі» виступали з глибокою аналітикою становища та перспектив України у світі. Свій аналіз вони спрямовували на формування громадської думки, яка б адекватно оцінювала внутрішньодержавні та світові реалії, сприяла утвердженню державного суверенітету України і показувала перспективу стабільності міждержавних відносин.

Невдовзі після публікації вищезгаданої статті, редакція розмістила в газеті ще одну дуже близьку за назвою і вражаючу за аналітикою та самокритичністю статтю - «Завдання часу» Луценко І. Завдання часу. Січ. 1918. 12 липня. Ч. 32. С. 1-2.. Це була одна (з двох) публікацій зі згаданої вже газети одеських просвітян «Вільне Життя». Її автор І. Луценко песимістично стверджував, що Україна, яка «здавалась одиноким міцним оазисом серед руїн Великої Тюрми Народів» і, завдяки своєму національному рухові, була за зразок іншим народам, не виправдала покладених на неї надій. «Проводирі українського руху оказалися заслабі, без відповідного державного досвіду і розуміння державних потреб і державного будівництва, їх державні експерименти позбавили їх довір'я широких верств українського громадянства, зробили іграшкою в руках «національних меншостей», і врешті-решт... влада на Україні перейшла в руки чужинців найзапекліших ворогів українського національного і державного відродження». Ця самокритичність показує нам сьогодні - через століття, - здатність українців до оновлення, перезавантаження програми національного державного будівництва. Стаття свідчить, що в суспільстві почалося усвідомлення уроків Центральної Ради. Автор бачить, що вороги України засіли «по всіх посадах і запустили глибоко в тіло народу свої хижі пазурі» та намагаються за всяку ціну не випустити його зі своїх кігтів. Публіцист бачив єдиний вихід із ситуації лише у загальнонаціональному єднанні: культурному, просвітньому, економічному. Як розуміємо, ця ідея національного об'єднання попри класові інтереси, починала частіше лунати у суспільстві, гуртуючи українську націю до нової боротьби за свої корінні права та інтереси. За цим єднанням - майбутнє. Вже не вперше констатуємо, що, на жаль, у 1918 р. такого об'єднання не сталося. Але це не означає, що ми не стали до нього ближчими хоча б на кілька кроків чи століття.

Символічно, що останній зі збережених архівних номерів газети «Січ» містить редакторською передовицею публіцистичну статтю «В оборону!» В оборону! Січ. 1918. 12 липня. Ч. 32. С. 1-2.. Автор, аналізуючи ситуацію в Україні, констатував примноження ворогів незалежного життя українського народу. Щойно укладене перемир'я з більшовицькою Росією не заспокоювало публіциста, який чітко розумів, що навіть «загибель большевизму» лише відкриє нову загрозу - «свято на вулиці монархістів, «Боже царя храні», «єдіная нєдєлімая матушка Русь!». Далі автор доволі жорстко, проте адекватно, застерігав: «Можемо бути певними, що «матушка Русь» не простить нашому народові того, що він так прагнув волі, що хотів і хоче бути паном у своїй хаті, не простить і можливо жорстко помститься за ті зусилля, якими він хотів скинути всю нечисть з своїх плечей» Ibid. С. 1.. У своєму прагненні підкорити український народ, росіяни готові були тимчасово забути про свої внутрішні розбіжності та об'єднатися: «октябристи, кадети, монархісти, затруєні централізмом російські соціалісти». Автор був оптимістом. На завершення своєї статті він наводив слова свого сучасника, одного з лідерів Української революції - Михайла Грушевського, який публічно висловлював упевненість: ніщо «не спинить нашого руху і Україна дійде свого!» Ibid. С. 2.

Цей аналіз сьогодні - у 2023 р., - звучить так само по-сучасному, як і 1918 р. Історія знову поставила на кін саме існування країни, яка черговий раз намагається вирватися з лабет нової російської імперії. І українська публіцистика, українські медіа, слово, мова, культура знову стають консолідуючими факторами і джерелами боротьби, якій ми маємо віддавати себе заради майбуття України.

Смілива, послідовна, політично незалежна редакційна політика «Січі», критична тональність матеріалів на адресу центральної і місцевої влади, виразна українська позиція у суспільстві, де нещодавно панували проросійські стереотипи, ще не були сформовані міцні засади толерантного ставлення до іншої думки тощо, все це дорого коштувало її організаторам і видавцям. Публіцистичні матеріали, як врешті, і загальна тональність публікацій, не могли подобатись керівництву органів державної влади, міського та земського врядування, які трималися консервативних і проросійських устоїв і політичної поведінки, де міцними були позиції старої москвоцентричної системи. Тому доля такої газети була прогнозованою. «Січ» припинила існування вже на третій місяць своєї активної національно-патріотичної діяльності.

Підсумуємо, що публіцистика газети «Січ» в умовах чергової хвилі російської агресії проти України була наскрізь українською, патріотичною, пронизаною ідеалами боротьби за українську ідентичність, державну і національно-культурну незалежність. Вона відображала широченний спектр проблематики, яку порушували та розв'язували українські демократичні сили. Цей спектр охоплював як різноманіття внутрішньодержавного життя, так і проблематику міжнародних відносин.

Газета була народжена в умовах боротьби за українську незалежність, тому у ній виявляємо багато суголосного із суспільно-політичним життям сучасної України та сучасної російсько-української війни, яка так само, як і століття тому, поставила ребром питання самого існування України як незалежної держави. Історичні паралелі - свідчення нерозв'язаності історією ключових екзистенційних питань, до яких мусимо повертатися після столітньої паузи, добре вивчивши, глибоко усвідомивши історичні уроки.

Безумовно, світ змінився за час, що віддаляє нас від подій столітньої давнини. Але в публіцистиці минулого ми побачили глибокі генетичні зв'язки із сьогоденням, чітке віддзеркалення політичної поведінки соціальних і національних груп, держав, урядів, що дозволяє зробити проекції на сучасні події та краще оцінити їх. У публікаціях «Січі» маємо поцінувати по-сучасному актуальні стереотипи і аргументи протиборчих сил, моделі можливого майбутнього, значущі факти національної консолідації, неперевершені можливості людського духу і віри у світлу перспективу європейської України.

References

1. Akbash, R. (2022). 1 travnia v istorii Zaporizhzhia: Kubok IHF, shliuz ta kolorovyi fontan [1-st of May in the history of Zaporizhzhia: the IHF Cup, a gateway and a colored fountain]. Retrieved from https://akbash.zp.ua/?p=4929 [in Ukrainian].

2. Basenko, I. (2020). Obraz nimtsiv na materialakh shchodennoi ukrainsko- ta rosiiskomovnoi presy Kyieva (sichen 1914 - hruden 1918 rr.) [Description of the Germans in the materials of the daily Ukrainian- and Russian-language press of Kyiv (January 1914 - December 1918)]. [Candidate's dissertation]. Kyiv [in Ukrainian].

3. Bohuslavskyi, O. (2003). Informatsiino-presova diialnist Tsentralnoi Rady ta ukrainskykh uriadiv 19171920 rr. [Information and press activity of the Central Rada and Ukrainian governments 19171920]. Zaporizhzhia: HU «ZIDMU» [in Ukrainian].

4. Budrin, A. (2023, May 30). Ukraina mozhe otrymaty lyshe try realni harantii bezpeky: dyplomat nazvav, yaki same [Ukraine can receive only three real security guarantees: the diplomat named exactly which ones]. UNIAN, Informatsiine ahentstvo. Retrieved from

5. https://www.unian.ua/world/ukrajina-mozhe-otrimati-lishe-tri-realni-garantiji-bezpeki- diplomat-nazvav-yaki-same-12275106.html [in Ukrainian].

6. Chekis, O. (2022, July 16). Dopomahaiuchy Ukraini protystoiaty rosiiskii ahresii, Zakhid zakhyshchaie y sebe - istoryk [Helping Ukraine to resist Russian aggression, the West also protects itself - a historian]. Dzerkalo tyzhnia. ZN,UA. Retrieved from https://zn.ua/ukr/WORLD/dopomahajuchi- ukrajini-protistojati-rosijskij-ahresiji-zakhid-zakhishchaje-sebe-istorik.html [in Ukrainian].

7. Dontsov, D. (1918, May 18). Proba pryiazni [A test of friendship]. Nova rada, 79, 1 [in Ukrainian].

8. Dontsov, D. (1918, June 4). Proba pryiazni [A test of friendship]. Sich, 14, 2-3 [in Ukrainian].

9. Dontsov, D. (1918, May 19). Proba pryiazni [A test of friendship]. Vidrodzhennia, 42, 2-3 [in Ukrainian]. Ihnatusha, O. (2022). Aktualne zvuchannia patriotychnoi poezii rosiisko-ukrainskoi viiny 1917-1918 rr.

10. na storinkakh provintsiinoi presy: pryklad mista Oleksandrivska (Zaporizhzhia). [The true sound of patriotic poetry of the Russian-Ukrainian war of 1917-1918 in the descriptions of the provincial press: the example of the city of Oleksandrivsk (Zaporizhzhia)]. Shosti Cherevanivski naukovi chytannia: zbirnyk naukovykh statei, VI, 158-161 [in Ukrainian].

11. Ihnatusha, O., Tkachenko, V. & Turchenko, H. (2001). Istoriia ridnoho kraiu (Zaporizka oblast): 19141939 rr.: Pidruchnyk dlia 10 klasu serednoi zahalnoosvitnoi shkoly. [History of the native land (Zaporizhzhia region): 1914-1939: Textbook for the 10^th grade of secondary comprehensive school]. Zaporizhzhia: Prem'ier [in Ukrainian].

12. Ihnatusha, O. & Frolov, M. (2021). Reaction of social and political forces of Zaporizhzhia to the beginning of the Hetmanate (April-May 1918). Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 21, 97-110. DOI: 10.24919/2519-058X.21.246899 [in English].

13. Kalennykiv, O. (1918, June 4). Ukrainizatsiia [Ukrainianization]. Sich, 14, 2 [in Ukrainian].

14. Kmet, M. (1918, May 5). Z Velykodnykh nastroiv [From Easter moods]. Sich, 2, 1 [in Ukrainian].

15. Kraliuk, P. (2022, August 2). Viina i mozhlyvyi rozpad Rosii. Chetverta sproba? [War and possible collapse of Russia. Fourth attempt?]. Radio Svoboda. Retrieved from https://www.radiosvoboda.org/a/forum-vilnykh-narodiv-rosiya/31970290.html [in Ukrainian].

16. Lutsenko, I. (1918, July 12). Zavdannia chasu [Task of time]. Sich, 32, 1-2 [in Ukrainian].

17. M. (1918, May 28). Derzhavna mova. Virni syny Ukrainy [State language. Faithful sons of Ukraine]. Sich, 11, 2 [in Ukrainian].

18. M. (1918, May 28). Ukraina i yei susidy [Ukraine and its neighbors]. Sich, 11, 2 [in Ukrainian].

19. M. K. (1918, June 18). Rusyfikatsiia z «malorosiiskym» sousom [Russification with 'Little Russian' sauce].

20. Sich, 21, 2 [in Ukrainian].

21. N. N. (1918, June 13). («Vidrodzhennia»). Uriadova mova [('Renaissance'). Official language]. Sich, 19, 2

22. [in Ukrainian].

23. Nemo (1918, June 30). My i vony [We and Them]. Sich, 27, 1-2 [in Ukrainian].

24. P.Z. (1918, July 5). Pered zminoiu kursu [Before changing course]. Sich, 29, 1 [in Ukrainian].

25. Peto (1918, July 7). Pytannia chasu [A question of time]. Sich, 30, 1-2 [in Ukrainian].

26. Shchur, Yu. (2021, January 3). Borotba za nezalezhnist: Pro shcho oholoshuvaly v pershomu vypusku zaporizkoi «Sichi» 1918 roku. [Struggle for independence: What was announced in the first issue of «Sich» in Zaporizhzhia in 1918]. Depo.ua. Retrieved from https://zp.depo.ua/ukr/zp/borotba- za-nezalezhnist-pro-shcho-ogoloshuvali-v-pershomu-vipusku-zaporizkoi-sichi-1918-roku- 202101031266778 [in Ukrainian].

27. Shchur, Yu. (2022, January 3). Borotba za nezalezhnist: Pro shcho pysaly v chetvertomu vypusku zaporizkoi «Sichi» 1918 roku. [Struggle for independence: What was written about in the fourth issue of «Sich» in Zaporizhzhia in 1918]. Depo.ua. Retrieved from https://zp.depo.ua/ukr/zp/borotba-za-nezalezhnist-pro-shcho-pisali-v-chetvertomu-vipusku- zaporizkoi-sichi-1918-roku-202201021407339 [in Ukrainian].

28. Stepovyi, V. (1918, May 5). Slova bez zmistu [Words without meaning]. Sich, 2, 2 [in Ukrainian].

29. Verkhodub, O. (1918, July 2). Vorozhi khvyli [Enemy waves]. Sich, 28, 1-2 [in Ukrainian].

30. Verstiuk, V. & Ostashko, T. (1998). Diiachi Ukrainskoi Tsentralnoi Rady. Biohrafichnyi dovidnyk. [Personalities of the Ukrainian Central Rada. Biographical guide]. Kyiv [in Ukrainian].

31. Vii (1918, June 28). Zlydni politychnoi literatury [Poor political literature]. Sich, 26, 2 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru